Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення

Фінансова криза на підприємстві, її симптоми та фактори виникнення.

.

.

Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування.

Для вибору найефективніших форм санації, прийняття правильних рішень щодо усунення негативних процесів передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання.

Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, прийнято поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:

спад кон’юнктури в економіці в цілому;

значний рівень інфляції;

нестабільність господарського та податкового законодавства;

нестабільність фінансового та валютного ринків;

посилення конкуренції в галузі;

криза окремої галузі;

посилення монополізму на ринку;

дискримінація підприємства органами влади та управління;

політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції).

Головні ендогенні фактори фінансової кризи:

• брак чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

• дефіцити в організаційній структурі;

• низький рівень менеджменту;

• низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції;

• незадовільне використання виробничих ресурсів;

• непродуктивне утримання зайвих робочих місць.

У цілому всі названі причини кризи досить тісно взаємозв'язані і створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, зводяться до вже перелічених нами. Типовими наслідками впливу вищенаведених причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:

• утрата клієнтів та покупців готової продукції;

• зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;

• неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;

• підвищення собівартості та різке зниження продуктивності праці;

• збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;

• виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та підвищення плинності кадрів;

• підвищення тиску на ціни;

• суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції. Виділяють такі види кризи:

• стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);

• криза прибутковості (перманентні збитки «з'їдають» власний капітал, і це призводить до незадовільної структури балансу);

• криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).

Між цими видами кризи існують тісні причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричинює кризу прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до неліквідності підприємства. Розвиток симптомів фінансової кризи показано на рис. 1. Зумовлене зовнішніми та внутрішніми факторами зменшення обсягів реалізації продукції призводить, з одного боку — до зниження прибутковості та до збитковості, а з іншого — до зниження рівня ліквідності та платоспроможності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової' кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та банкрутство підприємства.

Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:

а) фаза кризи, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за умови переведення його на режим антикризового управління);

Рис 1. Розвиток симптомів банкрутства (за: Bockenforde В. Untemehmenssaniemng. — Stuttgart: Schaffer Verlag filr Wirtschaft und Steuem CmbH., 1991. — S. 43.).

б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує негайного проведення фінансової санації;

в) кризовий стан, який не сумісний з дальшим існуванням підприємства і призводить до його ліквідації.

Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної реакції на неї.

Система раннього попередження та реагування. Прогнозування банкрутства підприємств Головне завдання стратегічного контролінгу — своєчасне виявлення стратегічних проблем на підприємстві. З метою швидкої ідентифікації фінансової кризи на підприємстві, виявлення причин, що її зумовлюють та розробки антикризових заходів доцільно впроваджувати систему раннього попередження. Система раннього попередження та реагування — це особлива інформаційна система, з допомогою якої керівництво підприємства отримує інформацію про потенційну загрозу діяльності, яка може насуватися як із зовнішнього, так із внутрішнього середовища. Ця система спрямована на проведення комплексу заходів для запобігання фінансовій кризі та банкрутству підприємства. Процес створення системи раннього попередження складається з таких етапів:

• визначення сфер спостереження;

• визначення індикаторів раннього попередження, які можуть вказувати на розвиток того чи іншого негативного процесу;

• визначення цільових показників та інтервалів їх зміни стосовно кожного індикатора;

• формування завдань для центрів обробки інформації (розробка висновків щодо впливу тієї чи іншої інформації на діяльність підприємства);

• формування інформаційних каналів: забезпечення інформаційного зв’язку між джерелами інформації та системою раннього реагування, між системою та її користувачами — керівниками всіх рівнів.

Одним із найважливіших інструментів системи раннього попередження та прогнозування банкрутства підприємств є дискримінантний аналіз. Зміст дискримінантного аналізу полягає в тому, що за допомогою математично-статистичних методів будується функція та розраховується інтегральний показник, на підставі якого можна з достатньою ймовірністю передбачити банкрутство суб'єкта господарювання. Дискримінантний аналіз базується на емпіричному дослідженні фінансових показників великої кількості підприємств, одні з яких збанкрутіли, а інші — успішно продовжують свою діяльність. При цьому добирається ряд показників (коефіцієнтів), для кожного з яких визначається питома вага в так званій «дискримі-нантній функції». Як і граничне значення вибраних показників, вагомість може коригуватися. Вона залежить від галузі, до якої належить підприємство, загальної економічної та політичної ситуації в країні, рівня інфляції та інших факторів. Залежно від величини інтегрального показника робиться висновок про належність об'єкта аналізу до групи підприємств-банкрутів, чи до групи таких, що успішно функціонують.

Попередником дискримінантного аналізу є тест на банкрутство Тамарі (фінансовий аналітик «Bank of Israel»). В основу тесту Тамарі покладено шість показників: коефіцієнт забезпеченості власним капіталом, прибутковість капіталу, абсолютна ліквідність, коефіцієнт співвідношення вартості товарної продукції до запасів готової продукції на складі, коефіцієнт оборотності основного капіталу, коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації та дебіторської заборгованості.

Існує багато підходів до прогнозування фінансової неспроможності суб'єктів господарювання. Будь-яка методика оцінки кредитоспроможності за своєю суттю є одночасно методикою прогнозування банкрутства. У зарубіжній практиці досить поширеними є модель Альтмана та модель Спрінгейта.

Модель Альтмана розроблено в 1968 році. Вона має також назву «розрахунок Z-показника». Це 5-факторна модель, де факторами є окремі показники фінансового стану підприємства.

Z = 1,2 А + 1,4 В + 3,3 С + 0,6 D + 1,0 Е.

ПОКАЗНИК.	РОЗРАХУНКОВІ СКЛАДОВІ.
Z.	інтегральний показник рівня загрози банкрутства.
A.	робочий капітал / загальна вартість активів.
В.	чистий прибуток / загальна вартість активів.
С.	чистий дохід / загальна вартість активів.
D.	ринкова капіталізація компанії (ринкова вартість акцій) / сума заборгованості.
Е.	обсяг продажу / загальна вартість активів.

ЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА «Z».	ІМОВІРНІСТЬ БАНКРУТСТВА.
до 1,8. 1,81 — 2,70. 2,71−2,99. 3,00 і вище.	ДУЖЕ ВИСОКА. ВИСОКА. МОЖЛИВА. ДУЖЕ НИЗЬКА.

За деякими джерелами точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 95%.

На жаль, можливість використання її в Україні є проблематичною через інфляцію та монополізацію економіки.

Модель Спрінгейта побудовано на підставі дослідження впливу 19 фінансових показників. Вважається, точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92%, однак з часом цей показник зменшується.

Z = 1,03 А + 3,07 В + 0,66С + 0.4D.

Якщо Z < 0, 862, то підприємство є потенційним банкрутом.

ПОКАЗНИК.	РОЗРАХУНКОВІ СКЛАДОВІ.
А.	робочий капітал / загальна вартість активів.
В.	прибуток до сплати податків та відсотків / загальна вартість активів.
С.	прибуток до сплати податків / короткострокова заборгованії;! ь.
D.	обсяг продажу / загальна вартість активів.

З використанням різних методик прогнозування банкрутства розраховано універсальну дискримінантну функцію. Вона має такий вигляд:

Z = 1,5Х1 + 0,08Х2 + 10Х3+5Х4 + 0,3Х5 + 0, 1Хб, де Х1 — Cash-Flow / зобов’язання;

X2 — валюта балансу / зобов’язання;

Х3— прибуток / валюта балансу;

Х4 — прибуток / виручка від реалізації;

Х5 — виробничі запаси / виручка від реалізації;

Х6 — оборотність основного капіталу (виручка від реалізації / валюта балансу).

Одержані значення показника Z можна інтерпретувати так:

Z > 2 — підприємство є фінансове стійким, і йому не загрожує банкрутство;

1 < Z <2 — у підприємства порушено фінансову рівновагу (фінансову стійкість), але йому не загрожує банкрутство за умови переходу на антикризове управління;

0 < Z < 1 — підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z < 0 — підприємство є напівбанкрутом.^{Головне} значення прогнозування банкрутства полягає у своєчасній розробці контрзаходів, спрямованих на подолання на підприємстві негативних тенденцій.

Система раннього попередження та реагування може бути організована як на самому підприємстві, так і за його межами, наприклад на базі консалтингової фірми, котра обслуговує це підприємство.

.

.

_.

.