Мистецтво писемності Стародавнього Сходу

Мистецтво писемності Стародавнього Сходу.

.

.

Зв’язок египетського образотворчого мистецтва з писемністю існував завжди. Але ніде більше, навіть у Китаї, зображення і написи не утворюють такого міцного художнього синтезу, як у Єгипті. І зв’язок тут не тільки декоративний, а більш глибокий, обумовлений світоглядом єгиптян і розумінням ними мистецтва.

Піктографія, тобто картинне письмо, було загальною початковою фазою розвитку і писемності, і мистецтва Єгипту. Зображення для єгиптян — це насамперед знак. Але знак не в нашому розумінні - як щось умовне, допоміжне, а священний знак-спосіб, який володіє життєдайною силою. Створити знак предмета — значило зберегти й увічнити його життєву силу. Але і напис — теж знак. Писемність, як і мистецтво, була частиною релігії, справою жерців; переписувачі вважалися служителями бога Тота, підносили йому молитви і приносили жертви.

Якщо ти хочеш пізнати істинне,.

Знайди священну книгу, яку написав своєю рукою бог Тот.

У ній сховані всі таємниці життя,.

і якщо ти їх взнаєш, ти станеш сам подібний до богів.

Один із найдавніших єгипетських рельєфів — шиферна таблетка фараона Нармера (IV тис. до н.е.) не супроводжується написом, але сам рельєф являє собою напис — піктограму. Зображення на одному боці плити розшифровується як фраза: «Цар вивів 6 тисяч полонених із рівнинної країни», а на зворотній стороні: «Цар руйнує фортеці, знищує ворога».

Переможний похід фараона спрямований проти кількох повсталих фортець у Дельті. Фараон в образі могутнього бика руйнує фортеці, він кидає до своїх ніг ворога — вождя «мерзенних» риболовів. Священний сокіл, символ сонячного Гора, тримає на вірьовці повсталі племена Дельти. Ця композиція являє собою ієрогліф: повсталі зображені у вигляді смужки землі, що закінчується головою, і пучків папірусу. Пізніше цей ієрогліф буде зображувати весь Нижній Єгипет, але в даному випадку він стосується певної події.

Зображення і письмо тут ще тотожні. Надалі шляхи їх розходяться, але усе ж залишається дуже близькими: мистецтво — це деякою мірою письмо, а письмо — деякою мірою образотворче мистецтво. Їх союз обумовлений спільністю мети — закріпити і зберегти в знаках життя.

Писемність здійснювала свою звичайну еволюцію — від піктографії до ідеографії (де малюнок позначає слово або поняття), а потім до складового й алфавітного письма. Як завжди, образотворчі ознаки при цьому поступово спрощувались, схематизувалися і зрештою втрачали подібність із предметом. У Єгипті відносно рано виникло алфавітно-складове письмо.

Ми майже нічого не дізнались б про життя міст Дворіччя, про ставлення громадян до самих себе і до своїх сучасників, про їх думки і заняття, якби до нас не дійшли архіви давніх міст.

У середині IV тис. до н.е. жителі Південного дворіччя винайшли писемність, і це, мабуть, найважливіше з усіх їх досягнень. Писали вони гострою очеретяною паличною на вологих глиняних плитках розміром з долоню. Потім табличку сушили на сонці або навіть обпалювали в печі.

Поява піктографічного (малюнкового) і ієрогліфічного письма свідчить про початок нового етапу в розвитку художньої культури: і в піктографічній писемності, і в інших образотворчих системах набуває зв’язок стійкого характеру між зображенням і змістом.

Вдосконалюючи це письмо, людина підійшла до осамостійнення знака. Малюнок виражав уже не значення предмета, а слово, яким цей предмет було названо. Справа дійшла до так званої фонетизації знаків, тобто до створення окремих знаків для означення цілих слів, для означення частин слів, складів, і, нарешті, для означення звуків. Письмо перестало бути засобом «малюнкової пам’яті» чи «малюнкового спілкування між людьми» і перетворилося на засіб фіксування людської мови.

Розширення сфери застосування писемності неминуче приводило до її ускладнення. Відбувається цілеспрямований розвиток образної мови, формується склад сюжетів і, як уже було показано на прикладі Стародавнього Єгипту, з’являються люди, що спеціалізуються у виконанні зображень.

Література в Дворіччі досягла високого рівня розвитку. Численні твори дозволяють скласти уявлення про духовний світ народів, що жили на берегах Євфрату і Тигру. Майже усі відомі нам літературні пам’ятки Дворіччя були записані протягом одного-двох століть після 2000 р. до н. е. У цей період владу над мирними шумерами захопили менш культурні прибульці - амореї. Їх цар Хаммурапі створив велику централізовану державу, у якій була встановлена нова офіційна мова. Це нанесло шумерській цивілізації непоправних втрат, але водночас стало сигналом для активної літературної діяльності. Храмові школи і бібліотеки Вавілонії стали поповнюватися різноманітними літературними творами. Над багатьма з них робота продовжувалася протягом тривалого часу, вони перероблялися, уніфіковувалася послідовність епізодів.

У другій половині II тисячоліття більшість великих епічних творів набула своєї канонічної форми, у якій вони поширювалися аж до пізнього вавілонського періоду. Зміст творів шумерійської літератури не застарів, бо в них трактувалися вічно живі проблеми людства — народження і смерть, любов і зрада.

.

.

_.

.