Розділ 1. Заплавні ґрунти

Умови ґрунтоутворення заплави

Заплава — частина річкової долини, яка періодично затоплюється повеневими або паводковими водами. Алювіальні ґрунт и — це ті, які утворюються в заплавах рік, озер, у приморських дельтах рік тощо.

Заплаву мають практично всі ріки: чим ріка крупніша, тим ширша заплава, хоча бувають і винятки. На території СНД заплавні ґрунт и займають площу 57,5 млн. га, на Україні - 1,4 млн. га, з них 0,9 млн. га — сільськогосподарські угіддя. Найбільше алювіальних ґрунтів у нас у лісостепу. Заплава — найнижча і наймолодша тераса річкової долини. Територія заплави ділиться на 3 частини: прируслову, центральну та притерасну.

Прируслова заплава. Для неї характерні найвищі відмітки поверхні, найбільша швидкість води під час повені. Ширина її коливається від 20 м до декількох кілометрів; відкладається найбільш крупний галечниково-піщаний алювій; у період межені ґрунтові води опускаються глибоко й не впливають на ґрунтоутворення; рослинність — збіднені ксерофітні, часто псамофітові луки, чагарники.

Центральна заплава — найширша, до декількох десятків кілометрів, поверхня п дещо знижена порівняно з прирусловою частиною, швидкість води при повені менша, тому відкладається алювій більш тонкий, пилувато-суглинковий; ґрунтові води в період межені знаходяться неглибоко й охоплюють своїм впливом нижню частину профілю; рослинність — найбільш продуктивні заливні луки.

Притерасна заплава — найвіддаленіша від русла, поверхня найнижча, швидкість повеневого потоку мінімальна, відкладається найтонкіший глинистий алювій; тривалість затоплення найбільша; у межень виклинюється ґрунтовий потік, що йде з водозбору, вода застоюється на поверхні - це основні причини заболочення території; рослинність — вологолюбна, часто болотна (осока, мохи, очерет тощо).

Основи вчення про ґрунтоутворення в заплавах розроблені В.Р. Вільямсом. Головну роль тут відіграє повеневий процес — періодичне затоплення заплави повеневими водами після сніготанення, дощів. Другий складовий процес — алювіальний, тобто накопичення річкового алювію в результаті осідання на поверхню заплавних ґрунт ів твердих часток з повеневих вод. Алювій має різний характер, що залежить не тільки від частини заплави, в якій він відкладається, а й від розміщення уздовж течії річки. У верхній частині річки алювій найбільш грубий, піщаний, у середній частині і далі вниз умови дренажу в заплаві погіршуються, зменшується швидкість потоку, зростають мінералізація вод, засолення ґрунтів, тенденція до заболочення.

Найголовніші особливості заплавного процесу ґрунтоутворення:

• — формування акумулятивної, наносної кори вивітрювання за рахунок відкладання рухомих продуктів із усієї площі водозбору. В ґрунт ах акумулюються глинисті часточки, гумус, СаСО3, Р, К, N, Fe, Mn тощо;
• — заплавний водний режим при періодичному затопленні поверхні й більш-менш постійній участі ґрунтових вод у ґрунтоутворенні. Це викликає гідроморфізм ґрунтів, розвиток болотного процесу. Але, як зазначає Ф. Дюшафур, хоча в усіх алювіальних ґрунт ах на певній глибині завжди є ґрунтові води, які дуже динамічні, алювіальні ґрунт и відрізняються від інших гідроморфних: верхня їх частина добре аерується в сухий сезон, органічна речовина швидко мінералізується, ґрунт и збагачуються киснем з річкової води, тому сильних відновлювальних процесів не спостерігається;
• — постійне омолодження ґрунтів у результаті систематичного залучення в ґрунтоутворення нових порцій алювію, воно йде одночасно з формуванням материнської породи, тому ґрунт и часто слаборозвинені, зі слабко диференційованим, шаруватим профілем;
• — вирівняний тепловий режим завдяки високій обводненості ґрунтів: у жарких районах ґрунт и прохолодніші, а в холодних — тепліші, ніж на навколишній території;
• — переважання дернового процесу при ґрунтоутворенні, але можуть проявлятись також інші, як зональні, так і інтразональні процеси.