Місце національної безпеки України, людини і суспільства в контексті загального розвитку країни: її недоліки

«Місце національної безпеки України, людини і суспільства в контексті загального розвитку країни: її недоліки».

Безпека є найбільшою потребою людини, за відсутності якої не може існувати ані сама людина, ані суспільство, ані держава. Питання безпеки — це питання виживання, успішного існування та взаємодії влади й суспільства. Необхідною умовою нормальної життєдіяльності будь-якого суспільства є суспільний порядок, від рівня якого залежить безпека людини. Недооцінка або ігнорування проблем безпеки на всіх рівнях соціальної організації призводять не тільки до певних негативних наслідків, а й до падіння життєздатності, навіть до втрати окремих її складових елементів.

Нинішній етап розвитку людської цивілізації характеризується тим, що сфера забезпечення національної безпеки сучасної держави перебуває у стані стрімких та постійних змін, і в ній переплітаються практично всі сторони життєдіяльності суспільства та функціонування держави. Цей стан має багато детермінант та потребує значної уваги з боку наукового аналізу.

Виходячи з положень чинного законодавства та теоретичних досліджень, інтеграція України до ЄС є одним із зовнішньополітичних механізмів забезпечення національної безпеки. Деякі фахівці вважають, що саме інтеграція в безпековій сфері має на даний час найбільше перспектив через те, що Україна може бути не тільки споживачем безпеки, але й реальним вкладником. У відповідності це вимагає проведення постійного різноаспектного дослідження сучасних процесів і тенденцій у міжнародних відносинах та вітчизняному державотворенні. Одним із важливих напрямків якого є дослідження факторів, які впливають на забезпечення національної безпеки в контексті євроінтеграції.

Проблема національної безпеки України має кардинально важливе значення в контексті загального розвитку країни та її інтеграції до євроатлантичних структур і у світове співтовариство. Відповідно до Закону України «Про основи національної безпеки України» під безпекою розуміється стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво важливими інтересами є сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави.

У науковій літературі під поняттям «безпека» розуміється відсутність небезпеки, наявність стану захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства, держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, посягань і небезпек.

В Законі України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року N 964-IV зазначено, що національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, протидія корупції, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства тощо.

Об'єктами національної безпеки є:

· людина і громадянин — їх конституційні права та свободи;

· суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

· держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

Пріоритетами національних інтересів України є:

· гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина;

· розвиток громадянського суспільства, його демократичних інститутів;

· захист державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності державних кордонів, недопущення втручання у внутрішні справи України;

· зміцнення політичної та соціальної стабільності в суспільстві;

· забезпечення розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, гарантування вільного розвитку, використання і захисту російської, інших мов національних меншин України;

· створення конкурентоспроможної, соціально орієнтованої ринкової економіки та забезпечення постійного зростання рівня життя і добробуту населення;

· збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

· забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

· розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу Українського народу, зміцнення фізичного здоров’я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

· інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Політика національної безпеки, що спрямована на захист життєво важливих національних інтересів, базується на таких визначених законодавством України принципах:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв’язанні конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави;

· залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації політики національної безпеки;

· використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки.

Життєво важливі національні інтереси України реалізуються у складному внутрішньому та зовнішньому середовищі, яке характеризується низкою викликів та загроз. Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах.

Забезпечення національної безпеки полягає в: надійному збереженні духовного і матеріального потенціалу суспільства, особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини та громадянина, науково обґрунтованого та гарантованого державного мінімуму матеріальних і духовних умов існування, подоланні конфронтації в суспільстві, досягнення і підтримання злагоди з найважливіших питань розвитку суспільства і країни, розв’язанні кризових явищ в економіці, забезпеченні закономірностей розвитку ринкової економіки, формування правової культури населення, визнання міжнародним правом інтересів, прав та свобод громадян України за кордоном, створенні належних економічних, інформаційних, політичних, морально-духовних та культурних умов всебічного розвитку особи, попередженні та припиненні правопорушень, протидії злочинності та охороні громадського порядку.

Під гарантіями забезпечення національної безпеки необхідно розуміти передбачену Конституцією і законами України систему правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюється охорона і захист прав, свобод та законних інтересів людини й громадянина1.

Ці гарантії поділяються на:

1. Нормативно-правові гарантії - включають у себе сукупність правових норм за допомогою яких забезпечується реалізація, порядок охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина. Так, стаття 2 Закону України «Про основи національної безпеки України» закріплює, що правову основу у сфері національної безпеки України становлять Конституція та закони України, міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також видані на виконання законів інші нормативно-правові акти.

2. Організаційно-правові гарантіїдо яких належать органи держави та місцевого самоврядування, посадові і службові особи, політичні партії й громадські організації, засоби масової інформації та їх діяльність, що спрямована на створення сприятливих умов для реального користування громадянами й особами своїми правами і свободами.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

— Президент України;

— Верховна Рада України;

— Кабінет Міністрів України;

— Рада національної безпеки і оборони України;

— міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

— Національний банк України;

— суди загальної юрисдикції;

— прокуратура України;

— місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

— Збройні Сили України, Служба безпеки України, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

— громадяни України, об'єднання громадян.

Вразливість України до ряду проблем безпеки суспільства визначається певними фундаментальними параметрами, серед яких потрібно виділити наступні:

— мовне питання, що представляє найбільш фундаментальний компонент, з огляду на існування великого сегменту російськомовного населення;

— соціальні та економічні аспекти, пов’язані зокрема із нерівністю у розвитку регіонів та практикою штучної урбанізації, успадкованою з радянських часів, через створення моноіндустріальних міст;

— демографічні питання, які проявляються, перш за все, у тенденції депопуляції в Україні через рівень смертності, який перевищує рівень народжуваності.

Занепокоєння суспільства мовними питаннями повинне вирішуватись державною стратегією, яка, з однієї сторони, втілить всі необхідні заходи для забезпечення повноправного відновлення української мови як загальноприйнятої та єдиної державної мови, а з другого боку, буде «прихильною до меншин», надаючи їм стійкі гарантії збереження та розвитку їх власних мов та культур.

Для мінімізації психологічних конфліктів між Сходом та Заходом країни влада повинна запропонувати регіонам гнучкий механізм, спрямований на введення та втілення регіональних пріоритетів в економічній, соціальній та культурній сферах. Дебатів між «унітаризмом» та «федералізмом» потрібно уникати як контрпродуктивних на даному етапі. Натомість, потрібно втілювати цілісну політику децентралізації на основі європейського досвіду. Найбільш очевидних цілей для суспільства на регіональному рівні можна швидше за все досягти, якщо країні все ще бракує консолідації та єдності.

Уряд повинен розробити політику для подолання негативного спадку радянської соціальної організації, який є дійсною перешкодою для позитивної соціальної динаміки. Державна програма трансформації моноіндустріальних міст на багатоскладові соціоекономічні одиниці може стати пріоритетом, який зумовить довіру до уряду держави в його стосунках із регіонами та місцевими спільнотами.

Влада України повинна надалі дотримуватись неупередженої та нейтральної позиції на основі поваги та рівного ставлення до всіх груп меншин. В той же час, держава не повинна втручатись у процес можливої пере-ідентифікації осіб, які належать, відповідно до власного вибору, до тієї чи іншої меншини.

Вирішуючи питання безпеки, пов’язані із Росією, Україна повинна нормалізувати та гармонізувати міждержавні відносини із Російською Федерацією на основі взаємного визнання державного суверенітету та територіальної цілісності. Продовження дії Договору про дружбу і співробітництво є кроком у правильному напрямку. Проте така політика не повинна включати практики жодних стратегічних поступок, наприклад, спокуси отримати більш сприятливі умови оплати за енергоресурси з Росії чи щодо припинення присутності російського Чорноморського флоту в Україні тощо.

Україна повинна продовжувати втілення всіх заходів необхідних для отримання Плану дій щодо членства в Євросоюзі, а також посилити інформаційну кампанію з питань євроінтеграції, що охоплювала б всі соціальні групи та рівні населення України.

національний безпека конфлікт міждержавний.

Список літератури.

1. Конституція України 2012 р.

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року за N 964-IV.

3. «Стратегія національної безпеки України», яка була затверджена Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105/2007.