Громадянин як суб"єкт господарювання

ЗМІСТ ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ВСТУП РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — ПІДПРИЄМЦЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання

1.2 Підприємницька діяльність фізичних осіб РОЗДІЛ 2

РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — ПІДПРИЄМЦЯ

2.1 Реєстрація фізичної особи — підприємця та припинення підприємницької діяльності ФОП

2.2 Взяття на облік фізичних осіб підприємців в податкових органах та Пенсійному Фонді України. Виготовлення печатки та відкриття банківського рахунку

2.3 Ліцензування та патентування підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ-ПІДПРИЄМЦІЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОКРАЩЕННЯ СТАТУСУ ГРОМАДЯНИНА ЯК СУБ'ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

3.1 Фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування

3.2 Особливості оподаткування фізичних осіб — підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування. Сплата єдиного соціального внеску

3.3 Шляхи покращення нормативно-правового регулювання відносин в сфері започаткування та ведення підприємницької діяльності фізичними особами ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ГКУ — Господарський кодекс України

ЄДРПОУ — Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України.

ЄСВ — єдиний соціальний внесок.

МВС — Міністерство внутрішніх справ України ПДВ — податок на додану вартість.

ПДФО — податок з догоду фізичних осіб.

ПКУ — Податковий кодекс України.

ПП — Приватний підприємець.

СПД — Суб'єкт підприємницької діяльності

ФОП — фізична особа — підприємець.

ЦКУ — Цивільний кодекс України.

ВСТУП Актуальніст теми. Подолання наслідків світової фінансової кризи в поєднанні з потребами законодавчого реформування господарських відносин в Україні зумовлюють необхідність докорінного переосмислення ролі громадян як суб'єктів господарювання. Фізичні особи — підприємці становлять основу малого бізнесу, який у розвинутих країнах виконує ключову соціальну роль в господарській системі: забезпечує зайнятість населення.

Останнім часом докорінним чином змінилися правовідносини в сфері започаткування і ведення бізнесу, сплати податків та соціальних внесків. Так, 21 лютого 2011 року згідно Наказу МВС від 11.01.2011 № 5 втратив чинність, Наказ МВС від 11.01.99 № 17 «Про затвердження Інструкції про порядок видачі…, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів…», що спростило процедуру виготовлення печаток та штампів для фізичних осіб — підприємців; Законом України від 7 квітня 2011 р. № 7516 «Про внесення змін в окремі законодавчі акти України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи — підприємця» було скасоване свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи — підприємця (Закон підписано Президентом України 29 квітня 2011 р.); з 01.01.2011 вступили в силу Податковий Кодекс України та Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та значна кількість підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері реєстрації фізичної особи — підприємця, сплати податків та інших обов’язкових платежів. Зважаючи на таку кількість законодавчих змін, важливим постало питання комплексного дослідження статусу громадян як суб'єктів господарювання в нових правових умовах.

Реформування законодавства в сфері спрощення започаткування і ведення бізнесу фізичних осіб сьогодні теж є важливою проблемою, оскільки, не зважаючи на уже прийняті нормативно-правові акти, що регулюють процедуру «єдиного вікна» започаткування та ведення бізнесу, стан справ у даній сфері відносин ще далекий від найкращих демократично-правових зразків розвинутих країн. Законодавець на сьогодні максимально спростив реєстрацію фізичної особи — підприємця, проте, проблемним на сьогодні залишається процедура реєстрації припинення діяльності фізичних осіб.

Фізична особа — підприємець (приватний підприємець, індивідуальний підприємець, особа підприємець — останнім часом в законодавстві терміни уніфіковані до: фізична особа — підприємець) — фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни чи особи без громадянства) з повною цивільною дієздатністю, не обмежені законом в правоздатності, зареєстровані у встановленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності, які безпосередньо здійснюють таку діяльність (виробляють продукцію, виконують роботи, надають послуги) і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями усім майном, що належить їм на праві власності.

Фізична особа — підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів. Реформування господарської системи України багато в чому залежить від правового забезпечення подальших ринкових реформ, від створення належних умов функціонування для суб'єктів господарської діяльності, а зокрема і для фізичних осіб.

Основні засади господарського та цивільного законодавства, повага до власності, свобода підприємництва, свобода укладення договору, становлять фундаментальну базу для правового забезпечення захисту і розвитку національного підприємництва. Форма приватного підприємництва фізичними особами є найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності, тобто без створення юридичної особи. Ринкова економіка надає можливості особі, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту. Все вищезазначене зумовлює актуальність теми дипломної роботи: «громадянин як суб'єкт господарювання» .

Об'єктом дослідження в роботі є суспільні відносини, що виникають в сфері започаткування та здійснення підприємницької діяльності, сплати податків та інших обов’язкових платежів індивідуальними особами — підприємцями.

Предметом дослідження в роботі є громадянин як суб'єкт господарювання. Інститут «громадянства» в аспекті досліджуваної тематики вжитий умовно, зважаючи на теоретичні напрацювання вітчизняних та російських науковців, оскільки предмет дослідження більш ширший — він включає і інших осіб підприємців, що не є громадянами України.

Метою роботи є теоретичне та практичне дослідження особливості правового статусу фізичної особи як суб'єкта господарської діяльності.

Для досягнення мети поставлені наступні завдання:

1. Охарактеризувати роль фізичної особи — підприємця в системі суб'єктів господарської діяльності.

2. Вияснити сутність поняття «фізична особа — підприємець», проаналізувати нормативно-правову базу, що регулює відносини в сфері здійснення підприємницької діяльності фізичними особами.

3. Описати процедуру реєстрації діяльності та припинення діяльності фізичної особи — підприємця, в тому числі і взяття на облік в податкових органах і в соціальних фондах, виготовлення печатки та відкриття банківського рахунку.

4. Дослідити особливості оподаткування фізичної особи — підприємця як суб'єкта господарювання.

5. Запропонувати можливі шляхи законодавчого покращення статусу фізичної особи — підприємця як суб'єкта господарювання.

Методологічну основу дипломної роботи складає, насамперед, всезагальний метод діалектики та розвитку в системі теорії пізнання, спрямований на виявлення закономірностей взаємодії правових аспектів становлення та розвитку інституту фізичної особи — підприємця в законодавстві України, а також методи історичного, порівняльно-правового, формально-логічного, структурно-функціонального, соціологічного, системного аналізу та комплексний метод.

У роботі є поєднання загально філософських, загально наукових та спеціальних методів дослідження. Широко застосовані загальні принципи наукового пізнання: обґрунтованість, об'єктивність, всебічність та комплексний підхід до висвітлення досліджуваної проблеми. Застосування методу системного аналізу дало змогу встановити тісний зв’язок між нормами, що регулюють особливості здійснення підприємницької діяльності фізичними особами та реалізації їх на практиці, а застосування системно-конструктивного та системно-функціонального методів — встановити становлення та розвиток фізичної особи — підприємця як форми ведення підприємницької діяльності.

Аналізуючи правові норми та положення нормативно-правових актів, у роботі використано формально-логічний та інші спеціально-юридичні методи.

Теоретичною базою дослідження стали наукові праці відомих радянських та українських вчених-правознавців: Харитонова Є.О., Шевченка Я. М., Саніахметової Н.О., Щербини В. С. та ін.

В роботі досліджується чинне законодавство, що регулює відносини в сфері започаткування та ведення підприємницької діяльності фізичними особами — підприємцями: Конституція України, Господарський, Цивільний та Податковий кодекси, Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» та інші закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що викладені в роботі положення, та висновки поглиблюють і узагальнюють правовий аспект однієї з організаційно-правових форм підприємництва — фізичної особи — підприємця, відбувається теоретичне переосмислення нової нормативно-правової бази з даного питання.

Дослідження статусу фізичних осіб — підприємців є практичним і потребує комплексного підходу, воно не може обмежуватися лише господарсько-правовими компонетами проблеми і включає огляд податкового законодавства, зважаючи на наступне:

1. Реєстрація фізичної особи як суб'єкта господарювання на практиці відбувається одноразово, як і реєстрація припинення діяльності. Зрідка можлива реєстрація нових видів діяльності для підприємця. А з питаннями оподаткування та сплати єдиного соціального внеску підприємець стикається повсякчас.

2. Практичне дослідження правового статусу фізичної особи — підприємця було б дещо обмеженим без врахування останніх змін законодавства — вступу в силу Податкового кодексу, Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та підзаконних нормативно-правових актів, що деталізують вищезазначені акти.

Практичне значення даної роботи полягає в тому, що вона може стати важливим і актуальним дороговказом для звичайного підприємця в питаннях: започаткування та ведення бізнесу, сплати податків та інших обов’язкових платежів та ін. Результати дослідження можуть бути використані для проведення подальших цілеспрямованих досліджень фізичних осіб як суб'єктів господарювання. Матеріали дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні курсу «Господарське право України», «Податкове право України», під час проведення лекційних, семінарських і практичних занять.

Структура роботи зумовлена як метою і завданнями дипломної, логікою дослідження теми й складається зі переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів основної частини з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

СУТНІСТЬ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — ПІДПРИЄМЦЯ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ФОРМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

1.1 Місце фізичної особи в системі суб'єктів господарювання Підприємець — особа, яка професійно займається підприємницькою діяльністю — приватним виробництвом, торгівлею, посередництвом, наданням послуг та ін. Підприємцем, як господарюючим суб'єктом, може бути:

· громадянин, який здійснює самостійну підприємницьку діяльність без створення юридичної особи («фізична особа»);

· юридична особа незалежно від форми власності, що займається діяльністю з виробництва, реалізації, придбання товарів (робіт, послуг);

· група юридичних або фізичних осіб, якщо одна або кілька з них має вирішальний вплив на їхню господарську діяльність (на підставі володіння акціями, права використання активів тощо) [64, с. 137].

Чинне законодавство України переважно тлумачить термін «підприємець» як фізичну особу, що здійснює підприємницьку діяльність, тобто ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку, без створення юридичної особи, і зареєстрована як підприємець у встановленому законом порядку [34, с. 121].

Повна офіційна назва особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи — «Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа» (ФОП).

Особливістю ведення господарської діяльності без створення юридичної особи є відповідальність (підприємець відповідає всім своїм майном) порівняно з юридичною особою та дещо обмежені права.

ФОП можуть винаймати на роботу як членів своєї родини так і сторонніх осіб, оформлюючи це через відповідні інстанції (Фонд зайнятості, Пенсійний фонд, Податкова служба).

Згідно Господарського кодексу України (ГК) суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [3, с. 149].

Таким чином визначення поняття суб'єкта господарювання в Кодексі не дається. Суб'єкти господарювання з’ясовуються в ньому через поняття «учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність». Оскільки господарська діяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовими рамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різні відносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб'єктивних прав і суб'єктивних обов’язків, тобто — суб'єктами господарських правовідносин, суб'єктами господарського права.

Суб'єкт господарювання має відповідати таким ознакам:

· здійснювати господарську діяльність (ст. 3 ГК України);

· мати господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків);

· мати відокремлене майно (на підставі права власності, господарського відання, оперативного управління або оперативного господарського використання);

· відповідати за зобов’язаннями в межах свого майна (крім випадків передбачених законодавством) [27, с. 145].

Однією з ознак є така, що суб'єкти господарювання мають відокремлене майно. Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх як суб'єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками. Для юридичних осіб визначених законодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситься засновниками, не повинна бути меншою за встановлену відповідним законом.

Щодо фізичної особи — підприємця законодавство не передбачає положень, безпосередньо регулюють відокремлення майна, що використовується нею для зайняття підприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Винятком з цього є положення ст. 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка передбачає, то якщо фізична особа — підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна [2, с. 374].

Правами, на підставі яких суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію є право власності, право господарського відання, право оперативного управління та право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовані відповідно ст.ст. 134, 136, 137 та 138 ГК.

Ще однією ознакою є така, що суб'єкти господарювання несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, я юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

Фізична особа — підприємець за Господарським і Цивільним кодексами України відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення Крім того, ч. 2 ст. 52 ЦК містить положення, відповідно до якого фізична особа — підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна [2, с. 375].

На підставі ч.1, 13 ст. 58 ГК слід також додати таку важну ознаку, як обов’язкову державну реєстрацію суб'єкта господарювання (крім філій та представництв — ч.17 ст.58).

Частина 2 статті 55 ГК наводить неповну класифікація видів суб'єктів господарювання, що включає:

1) господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в один вид суб'єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно від організаційно-правових форм (будь-які підприємства, господарські товариства, кооперативи, фермерські господарства, господарські об'єднання, органи господарського керівництва), усі вони є юридичними особами, тобто можуть бути самостійними (діяти від свого імені, під власну майнову відповідальність за зобов’язаннями, виступати позивачем і відповідачем у судах) учасниками товарно-грошового обороту;

2) фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесі господарювання — бути зареєстрованими як суб'єкт підприємництва в установленому законом порядку (тобто бути легітимізованими);

3) філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій — юридичних осіб, створювані останніми для здійснення господарської діяльності [3, с. 157].

Цю класифікацію можна умовно прив’язати до реєстрації суб'єкта: в першому випадку це юридична особа, в другому — фізична особа, третьому виду взагалі не потрібна реєстрація, бо він являє собою частини інших юридичних осіб.

Важливим, на нашу думку, для дослідження місця фізичних осіб в системі суб'єктів господарювання є дослідження гарантій суб'єктів підприємницької діяльності. Гарантії прав суб'єктів підприємницької діяльності поділяються на загальні та майнові. Загальні гарантії полягають у тому, Що держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Забезпечення матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється тільки за умови виконання підприємцем робіт і поставок для державних потреб [27, с. 115].

У передбачених законом випадках підприємець або громадянин, який працює у підприємця за наймом, може бути залучений до виконання у робочий час державних обов’язків. Орган, що приймає таке рішення, відшкодовує підприємцю відповідні збитки.

Гарантії майнових прав підприємця полягають у тому, що держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним майна не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодовуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Державна підтримка підприємництва — важливий чинник його активізації в умовах побудови ринкової економіки. З метою створення сприятливих організаційних та економічних умов для розвитку підприємництва держава надає земельні ділянки, передає підприємцю державне майно (виробничі та нежитлові приміщення, законсервовані й недобудовані об'єкти та споруди, неви-користовуване устаткування), необхідні для здійснення підприємницької діяльності. За допомогою економічних важелів (цільових субсидій, податкових пільг тощо) держава стимулює модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг. Вона надає підприємцям цільові кредити та подає їм інші види допомоги.

Державну підтримку малого підприємництва здійснюють Кабінет Міністрів України — центральний орган виконавчої влади з питань регуляторної політики та підприємництва, інші центральні органи виконавчої влади за такими напрямами:

1.формування інфраструктури підтримки і розвитку малого підприємництва, організація державної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для суб'єктів малого підприємництва;

2.встановлення системи пільг для суб'єктів малого підприємництва;

3.запровадження спрощеної системи оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності;

4.фінансово-кредитна підтримка малого підприємництва;

5.залучення суб'єктів малого підприємництва до виконання науково-технічних і соціально-економічних програм, здійснення поставки продукції (робіт, послуг) для державних та регіональних потреб [47, с. 375].

Важливе значення для розуміння взаємовідносин між підприємцем і державою мають норми ГК та ЦК щодо державного регулювання підприємництва. Як зазначається у ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт [1, с. 143].

В умовах побудови ринкової економіки докорінно змінюється характер організаційно-правових відносин державних та інших органів з суб'єктами підприємництва. Сьогодні ці відносини будуються з використанням:

· податкової та фінансово-кредитної політики, включаючи встановлення ставок податків і процентів за державними кредитами; податкових пільг; цін і правил ціноутворення; цільових дотацій; валютного курсу; розмірів економічних санкцій;

· державного майна і системи резервів, ліцензій, концесій, лізингу, соціальних, екологічних та інших норм і нормативів;

· науково-технічних, економічних та соціальних республіканських і регіональних програм;

· договорів на виконання робіт і поставок для державних потреб [63, с. 75].

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців не допускається, якщо воно не зачіпає передбачених законодавством України прав державних органів контролю за діяльністю підприємців.

Згідно з чинним законодавством державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки відповідно до своєї компетенції, встановленої законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, який не відповідає його компетенції або вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду, чи арбітражного суду із заявою про визнання такого акта недійсним. Збитки, завдані підприємцю внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів або їхніх службових осіб, що призвели до порушення прав підприємця, а також внаслідок неналежного здійснення такими органами або їхніми службовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо підприємця, підлягають відшкодуванню цими органами.

1.2 Підприємницька діяльність фізичних осіб Згідно ст. 42 Господарського кодексу підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [3, с. 151].

Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво.

Наприклад за заняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, може настати адміністративна відповідальність, а здійснення підприємницької діяльності яка підлягає ліцензуванню з порушенням умов ліцензування може потягти за собою кримінальну відповідальність.

Але така відповідальність може настати лише за умови наявності ознак саме підприємництва у діях порушника. Визначальними і найбільш істотними ознаками підприємництва є такі:

· мета — одержання прибутку;

· систематичність;

· здійснення цієї діяльності на власний ризик (здатність відповідати власним майном за результати) [45, с. 137].

Мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Але не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.

Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство).

Важливою ознакою підприємництва є систематичність. Господарське законодавство поки що не містить конкретизації цього поняття (скільки разів і протягом якого часу слід займатися діяльністю, що містить решту ознак підприємництва, аби ця діяльність вважалася підприємницькою в контексті ст. 42 ГК [3, с. 149].

Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб'єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.

Підтвердженням цього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов’язаннями, пов’язаними з їх підприємницькою діяльністю [2, с. 357].

Одним із видів суб'єктів господарського права є фізична особа підприємець. Це відносно новий суб'єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво», який сьогодні уже втратив юридичну силу.

Відповідно до ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:

1) виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;

2) невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

· діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);

· діяльність із зайняття торгівлею;

· інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку [59, с. 45].

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.

По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності, і види діяльності, що не можуть стати об'єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).

По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську, страхову, туроператорську діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняє Президентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність [1, с. 144]).

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб'єктів.

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

1)що становлять монополію держави (діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (за деякими винятками);

2)провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. [63, с. 138].

Окрім того фізичній особі-підприємцю заборонено:

Надавати фінансові послуги, якщо інше прямо не передбачене законом. Згідно із Законом України від 12 липня 2001 р. № 2664−1II «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються, зокрема, такі послуги:

— випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

— довірче управління фінансовими активами;

— діяльність з обміну валют;

— залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;

— фінансовий лізинг;

— надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

— надання гарантій та поручительств;

— переказ грошей;

— послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

— торгівля цінними паперами;

— факторинг [8, с. 4].

Займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (Закон України від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення») [83];

Займатися космічною діяльністю (Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність») [83];

Займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг (згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа [83]).

Право здійснювати підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Але досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.

Цивільна дієздатність є обмеженою коли йдеться про фізичну особу, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК) [2, с. 358].

Підприємницька діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб'єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов’язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.

Нарешті, якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманих працівників, їй не обов’язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити на добровільних засадах.

Але незважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва є найпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини та набуває при цьому відповідних прав та обов’язків.

Фізична особа підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності - права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України [1, с. 143]. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Вона діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону [3, с. 147].

Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо.

Фізична особа-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою.

Фізична особа-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд.

У той же час на фізичну особу що займається підприємницькою діяльністю покладено низку обов’язків, невиконання яких може потягти за собою юридичну відповідальність.

Громадянин-підприємець зобов’язаний:

· у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

· повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

· додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

· не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

· вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

· своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом [23, с. 195].

Громадянин-підприємець зобов’язаний додержуватися вимог, передбачених ст.ст. 46 і 49 ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець уособлює і власника відповідного бізнесу, і орган управління ним. Це відрізняє його від деяких юридичних осіб зі складним порядком керівництва, обумовленим наявністю декількох органів управління із розподілом між ними відповідних функцій. Наприклад, ЦК України та Законом України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ «Про господарські товариства» для акціонерного товариства передбачена наявність загальних зборів товариства, спостережної ради, виконавчого органу — правління або іншого, а також ревізійної комісії товариства.

Чинне законодавство України не передбачає виокремлення майна, яке використовується підприємцем для здійснення підприємницької діяльності, із загальної маси належного цьому громадянинові майна. Так, ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК [2−3] України прямо встановлюють правило про те, що громадянин-підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна (ч. 2 ст. 52 ЦК України). За рішенням суду за відповідними зобов’язаннями може бути звернено стягнення на все належне приватному підприємцеві майно, в тому числі і те, яке він не використовував для зайняття підприємницькою діяльністю (приватна квартира, дача, меблі, автомашина тощо). Зважаючи на наявність повної відповідальності за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, всім своїм майном, громадянин-підприємець провадить підприємницьку діяльність без формування статутного, резервного та інших фондів.

На відміну від цього згідно зі ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. За загальним правилом учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом (ч. 2 ст. 219 ГК України).

Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми обов’язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи — суб'єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного її майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується і громадян-підприємців.

Опрацювавши матеріали розділу, можна зробити наступні висновки:

1. Чинне законодавство України переважно тлумачить термін «підприємець» як фізичну особу, що здійснює підприємницьку діяльність, тобто ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність з метою одержання прибутку, без створення юридичної особи, і зареєстрована як підприємець у встановленому законом порядку. Повна офіційна назва особи, що здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи — «Суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа» (ФОП). Особливістю ведення господарської діяльності без створення юридичної особи є відповідальність (підприємець відповідає всім своїм майном) порівняно з юридичною особою та дещо обмежені права. Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

2. Громадянин-підприємець є самодостатнім суб'єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:

1) виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;

2) невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють.

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.

По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності, і види діяльності, що не можуть стати об'єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).

По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську, страхову, туроператорську діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняє Президентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність).

3. Підприємницька діяльність як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб'єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов’язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.

4. Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо. Фізична особа-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою.

РОЗДІЛ 2

РЕЄСТРАЦІЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ — ПІДПРИЄМЦЯ

2.1 Реєстрація фізичної особи — підприємця та припинення підприємницької діяльності ФОП Порядок реєстрації фізичної особи — підприємця в даному підрозділі досліджено без врахування Закону від 7 квітня 2011 р. № 7516 «Про внесення змін в окремі законодавчі акти України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця» [83], оскільки наразі не прийнято низки допоміжних підзаконних актів та не напрацьовано практики застосування даного закону. Дається лише коротка характеристика прийнятих змін.

7 квітня 2011 року Верховна Рада України проголосувала в другому читанні і в цілому за законопроект № 7516 «Про внесення змін в окремі законодавчі акти України щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця». 29 квітня 2011 р. Президент України підписав даний Закон.

Даним законом законодавці скасували такий документ як свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, замінивши його на виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Виписку пропонується видавати безкоштовно і на не обмежений термін. Обґрунтуванням прийняття таких змін є спрощення і здешевлення початку ведення бізнесу в Україні шляхом впровадження принципу здійснення діяльності фізичних осіб-підприємців без свідоцтва про державну реєстрацію.

На нашу думку, заміна свідоцтва про державну реєстрацію випискою з державного реєстру не спрощує і не здешевлює ведення бізнесу, оскільки за фактом один документ просто замінений іншим, що надає більш широку інформацію про суб'єкта господарювання.

Факт реєстрації пов’язаний з моментом внесення записів до ЄДРПОУ, а свідоцтво про державну реєстрацію — всього лише непотрібний підтверджуючий документ, з видачею якого ніяк не повинен зв’язуватися факт реєстрації. І єдиним сучасним і надійним способом підтвердження факту реєстрації є відомості з ЄДРПОУ.

Але, на нашу думку, свідоцтво не тільки підтверджує факт внесення відомостей до ЄДРПОУ, але і сам факт надання фізичній особі статусу підприємця. Тобто, по суті, факт існування як суб'єкта підприємницької діяльності. І з припиненням своєї діяльності ФОП це свідоцтво зобов’язані повернути.

Виписка ж підтверджує тільки факт наявності відомостей про ФОП за станом на певну дату. Тому до прийняття даного закону був встановлений граничний термін її дії - 30 днів. Вона не відображає зміни, які можуть статися з ФОП з моменту її видачі до моменту, коли буде потрібно її використання. До того ж, таких виписок може бути отримано необмежену кількість разів. Те, що тепер термін дії виписки не буде обмежений — проблему не вирішить, оскільки все одно не можна буде бути впевненим у тому, що контрагент, надаючи виписку тримісячної давності, досі існує.

Крім того, на нашу думку виписку з ЄДРПОУ куди простіше підробити, ніж свідоцтво про державну реєстрацію, оскільки вона, на відміну від свідоцтва, не є документом суворої звітності, не містить ані облікової серії, ані номера.

Метою реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб є надання офіційного статусу підприємцеві для реалізації його прав і обов’язків. Реєстрація є необхідною процедурою для кожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність [63, с. 139]. Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що в результаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб'єкта господарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державної реєстрації як суб'єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняття підприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб'єкта господарювання (підприємця).

Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб'єкта підприємництва. Загальні правила державної реєстрації суб'єктів господарювання містяться в ст. 58 Господарського кодексу України. Процедура державної реєстрації регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» [5, с. 263].

Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець лише за місцем реєстрації свого проживання, але діяльність може проводити на всій території України без обмежень. Фізична особа — підприємець несе відповідальність за свою діяльність всім свої майном.

Фізична особа може бути зареєстрована як підприємець після досягнення нею 18-річного віку, тобто з моменту, коли наступає повна цивільна дієздатність — здатність самостійно набувати для себе прав, створювати для себе обов’язки і нести відповідальність за їх невиконання.

Згідно положень цивільного законодавства, цивільна дієздатність може бути набута особою до досягнення 18-річного віку:

— в разі реєстрації шлюбу;

— в разі запису неповнолітньої особи матір'ю чи батьком дитини [78, с. 94].

Якщо неповнолітня особа досягла 16-років і працює за трудовим договором або висловила бажання займатися підприємницькою діяльністю їй також може бути надана повна цивільна дієздатність.

ФОП можуть застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку і звітності, що значно полегшує ведення підприємницької діяльності. У разі сплати єдиного податку ФОП сплачує щомісячно єдиний податок і половину його за кожного найманого працівника, якщо вони є.

Переваги та недоліки здійснення підприємницької діяльності

Фізична особа — підприємець:

1. Може бути зареєстрований лише за місцем прописки у паспорті.

2. Несе відповідальність за свою діяльність всім своїм майном.

3. Перебуваючи на єдиному податку зобов’язаний щомісячно його сплачувати незалежно від того чи проводиться фактично підприємницька діяльність. Для того, щоб податок без фактичної підприємницької діяльності не сплачувати необхідно перейти на загальну систему оподаткування, обліку і звітності.

4. Може працювати без печатки і рахунку, має право отримувати від клієнтів готівку без ліміту і без касового апарату.

Місце проведення державної реєстрації фізичних осіб — підприємців Відповідно до п. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» [5, с. 263] (далі - Закон) від 15.03.05 р. № 755-IV державна реєстрація фізичних осіб — підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи — підприємця.

Відповідно до п. 1 ст. 42 Закону для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має ідентифікаційний номер, або уповноважена нею особа (далі - заявник) повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

— заповнену реєстраційну картку (Форма № 10) на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;

— копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

— документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця (копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку).

Перед початком реєстрації підприємець повинен визначити види діяльності якими він буде займатись, та внести їх в реєстраційну картку (Форма № 10). Види діяльності вибирають відповідно до КВЕД — Класифікатора видів економічної діяльності. ФОП може вибрати один або декілька видів діяльності, для того щоб пізніше не довелося вносити зміни до державного реєстру при зміні виду діяльності (на практиці - до 6 видів економічної діяльності).