Службові частини мови

Службові частини мови.

І. План.

1. Сполучник.

2. Правопис сполучників.

3. Вигук.

4. Прийменник.

5. Правопис прийменників.

6. Правопис часток.

Сполучник Сполучником називається службова частина мови, до складу якої входять слова, що можуть поєднувати члени речення та частини складного речення.

За морфологічним складом сполучники поділяються на непохідні (прості) а похідні (складні і складені).

Непохідні - це первісне сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини і, а, чи, або, та.

Похідні - складні і складені - це сполучники, що утворилися від слів інших частин мови мови.

Складні спол. утв. внаслідок злиття в одне слово двох слів: якщо, якби, ніби, щоб, або. Складені спол. — це сполучення слів, що утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той чи якогось іншого повнозначного слова з сполучниками щоб, що або прислівником: тому що, через те що, для того щоб, у міру того як, подобно до того як.

За вживанням спол. поділяються на:

одиничні: і, а, але;

повторювані: і-і, ні-ні, або-або, чи-чи;

парні; як-так, хоч-але, якщо-то.

За синтаксичною функцією розрізняють спол. сурядності і підрядності.

Спол. сурядності поєднують синтаксично рівноправні елементи.

Спол. сур. поділяються на:

єднальні: і (й, та), також;

протиставні: але, а, однак, та (але), зате, проте;

розділові: або, то, чи, хоч, то… то, не то…, не-то, чи… чи, або… або.

Спол. підрядності виражають ту чи іншу їх допомогою до головного речення приєднуються підрядні члени.

Спол. підрядності за значенням поділяють на кілька груп:

причинові: бо, тому що, тим що, у зв «язку з тим що;

мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим щоб, затим щоб;

часові: тільки-но, ледве, щойно, скоро, з того часу як, після того як;

порівняльний: мов, немов, мовби, наче, як, ніби, нібито, що;

умовні: як, якщо, коли б, раз;

допустові: хоч, хоча, хай, нехай, незважаючи на те що, дарма що;

наслідку: так що.

Правопис сполучників Сполучники, як би вони не утворені, пишуться разом: адже, отже, отож, ніби, начеб, мовби, мовбито, начебто, тобто, абощо, тощо, якщо, притому, притім, причому, проте, зате, затим.

Ч-на спол. може мати при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо: адже ж, але ж, бо ж, хоч би, все ж. Окремо пишуться: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб. У кілька спол. перші дві ч-ни пишуться разом: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що.

Сполучники з підсилювальними частками пишуться через дефіс: атож-бо, тільки-но, якби-то.

Відгук Вигук — ч-на мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини.

Розрізняють три групи вигуків:

вигуки, що виражають емоції: страх, невдоволення, іронію, подив: о, оо, ох, ай, ех, тьху, овва. Ох, і щука ж була!

Вигуки, що виражають волевиявлення, спонукання до дії: агей, гей, агов, на, нате, стоп, марш, тпру, цабе.

Вигуки, що виражають етикет — вітання, подяку, побажання, вибачення тощо: добрий день, дай боже, працюйте, хай йому грець, боже поможи, на здоров «я.

Звуконаслідувальні слова: гав-гав, кахи-кахи, ку-ку-рі-ку, кап-кап, тьох-тьох.

Прийменник.

a.

h¾.

називається службова ч-на мови, що охоплює слова, якими уточнюються граматичні значення іменників і які служать для зв «язку цих відмінкових форм з іншими словами в реченні: Ходить ніч по саду місячними кроками.

Самостійно як члени речення прийменники не виступають.

За походженням прийменники поділяються на первинні (прості) і вторинні (похідні).

До первинних належать прийменники в, на, до, від (од), у (в), при, з, о, за, над, через. Походження цих прийменників встановити важко.

Вторинні прийменники утворилися пізніше. До них належать прийменники типу навколо, зразу, вздовж, поперек.

Вторинні прийменники поділяються на відіменні і прислівникові.

Відіменні: внаслідок, край, круг, кінець, коло, перед, протягом, шляхом та ін.

Прислівникові: близько, всупереч, вздовж, вслід, замість, крім, мимо, навскіс, позад та ін.

За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені.

До простих прийменників належать усі первинні, деякі вторинні: край, кінець, коло, протягом, шляхом, перед.

Складними називаються прийменники, що утворилися поєднанням двох або кількох простих прийменників: з-за, із-за, з-над, з-понад, з-поміж, поміж, попід, посеред, задля, заради.

Складені прийменники утворюються:

а) з одного або двох прийменників та іменників: під час, з метою, в напрямку, на випадок, за винятком;

б) з прийменника і прислівника: поруч з, незалежно від, слідом за, одночасно з;

в) з прийменник та дієслівних форм: незважаючи на, зважаючи на.

ПРАВОПИС ПРИЙМЕННИКІВ.

Складні прийменники пишуться разом: понад, попід, поза, поміж, попри, посеред, услід, наприкінці, внаслідок.

Складні прийменники з першою частиною з (із) пишуться через дефіс: з-за, із-за, з-поза, з-над, з-серед, з-посеред, з-поміж.

Кілька нових прийменників утворених від повнозначних слів, пишуться двома і більше словами: згідно з, всилу, на шляху, у зв «язку з, в напрямку до.

Правопис часток.

Частки пишуться окрема разом і через -.

Частки би (б), же (ж), то, ось, он пишуться окремо від інших слів: сказав би, адже ж, що то за, ось коли, он який. Разом вони пишуться в складі сполучників та інших часток: авже ж, атож, аякже, таж, мовби, начебто. Залежно від вимови частки ось і он можуть писатися разом і окремо: осьде (ось де) і онде (он де).

Разом пишуться частки аби-, де, -сь, ані-, ні-, чи-, як-, що-, чим: чимшвидше, якрах, ніскільки, анітрохи, дехто, абиде, хтось.

Через дефіс пишуться частки казна-, хтозна-, будь-, небудь, бо-, но-, -то, -от, -таки: де-небудь, хтозна-який, як-от, пиши-но.

Але частки пишуться окремо, якщо між ними й словами, якого вони стосуються, стоїть інше слово: аби до кого, що ж до, якби ж то, все ж таки, будь на якому.