Цивільно-правова відповідальність

• Зміст
• Вступ
• 1. Поняття та види цивільно-правової відповідальності
• 1.1 Поняття відповідальності в цивільному праві
• 1.2 Види цивільно-правової відповідальності
• 2. Форми цивільно-правової відповідальності
• 2.1 Відшкодування збитків
• 2.2 Відшкодування моральної шкоди
• 2.3 Неустойка
• 2.4 Втрата завдатку
• 2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності
• 3. Підстави звільнення боржника від відповідальності
• 4. Відміни цивільної відповідальності від інших видів
• Висновки
• Перелік використаної літератури
• Вступ
• Цивільне право як система правових норм регулює майнові та особисті немайнові відносини, основані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності та широкій свободі їх учасників у визначенні своїх прав та обов’язків. В умовах переходу до ринкової економіки додержання порядку, дисципліни, умов зобов’язань, прийнятих за договором, набуває особливої ваги.
• Цінність цивільного права полягає в тому, що воно у своїх нормах містить широкий арсенал засобів впливу на поведінку громадян та організацій через їхні інтереси і за допомогою інтересів. Одним із таких засобів впливу на майнові інтереси осіб є застосування до правопорушника майнових санкцій, зокрема цивільно-правової відповідальності.
• Взагалі, виконання цивільних обов’язків забезпечується засобами заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актами цивільного законодавства. На відміну від традиційного для раніше чинного цивільного законодавства підходу, коли як засіб забезпечення виконання обов’язків, передусім, згадувалися міри відповідальності, новий Цивільний Кодекс виходить із провідної ролі засобів заохочення.
• Засоби заохочення можуть бути встановлені у договорі, наприклад, у вигляді позитивних стимулів (надбавка до суми платежу за дострокове виконання роботи). Однак на практиці як стимул для виконання обов’язків частіше застосовується міри відповідальності або інші засоби «негативного впливу» на зобов’язану особу, що одночасно мають за мету захист інтересів управомоченої особи. Наприклад, у договорі позики може бути передбачене його забезпечення за допомогою штрафу, поруки або застави. У таких випадках, окрім основного зобов’язання з договору позики виникають додаткові зобов’язання, пов’язані з вимогами відносно забезпечення виконання основного зобов’язання. Якщо штраф — це, передусім, міра відповідальності, то застава має на меті насамперед захист інтересів кредитора, а вже потім «принагідно» стимулює боржника до виконання зобов’язання загрозою втрати заставленого майна.

Сторони у цивільному правовідношенні виступають як носії певних цивільних прав і обов’язків. Носій суб'єктивного обов’язку повинен сумлінно його виконувати. Це стосується всіх видів цивільних правовідносин. Порушення такого обов’язку (наприклад, невиконання певної дії, коли обов’язок полягав у вчиненні саме її, або вчинення якихось дій, коли обов’язок полягав в утриманні від них) тягне за собою до порушника певних засобів примусу (санкцій). Так, коли хтось незаконно заволодів майном, що належить іншій особі, до нього можуть бути застосовані відповідні засоби примусу; з допомогою суду майно у нього може бути відібране і передане власнику.

Найпоширенішим видом санкцій є цивільно-правова відповідальність, яка настає у результаті порушення як абсолютних, так і зобов’язальних прав.

В цій роботі ми розглянемо насамперед ці міри відповідальності, причому деякі з них (неустойка, завдаток) отримають розгорнуту характеристику, інші будуть вказані та визначене їх місце серед форм цивільно-правової відповідальності.

Слід зазначити, що новий Цивільний кодекс України значно розширив перелік видів як забезпечення зобов’язання, так і форм цивільно-правової відповідальності. Тому вважаю, що тема цієї курсової роботи є вельми актуальною.

1. Поняття та види цивільно-правової відповідальності

1.1 Поняття відповідальності в цивільному праві

Цивільна відповідальність — це майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає у разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов’язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Вона виникає за наявності неправомірних дій і вини зобов’язаної особи. Як виняток передбачається цивільна відповідальність без вини організації чи громадян, діяльність яких пов’язана з джерелом підвищеної небезпеки [11, с. 292].

Цивільно-правова відповідальність як різновид санкції - це покладення на правопорушника основаних на санкції несприятливих правових наслідків, які виявляються у позбавленні його певних прав або в заміні невиконаного обов’язку нового додаткового. Відповідальність може наставати у таких формах: відшкодування збитків, сплата неустойки, втрата завдатку, конфіскація майна, компенсація моральної (немайнової) шкоди і т. ін. [13, с. 278]

Покладення на особу нових, додаткових обов’язків як міри відповідальності має місце, зокрема, при пред’явленні до правопорушника вимог про відшкодування ним збитків або сплату неустойки (штрафу, пені). Мірою цивільно-правової відповідальності є також втрата завдатку однією стороною або повернення його у подвійному розмірі і другою стороною.

І відшкодування збитків, і оплата неустойки, і втрата завдатку є додатковими до основного обов’язками, бо основний обов’язок боржника полягає у передачі майна, виконання роботи, наданні послуг, тощо і він виконується на еквівалентних та сплатних засадах. Сплачуючи ж неустойку, втрачаючи завдаток або відшкодовуючи кредиторові завдані збитки, боржник не отримує від нього жодної компенсації, отже на боржника покладаються всі невигідні майнові наслідки порушення зобов’язання.

Від цивільно-правової відповідальності як покладення на правопорушника нового додаткового обов’язку або позбавлення суб'єктивного цивільного права слід відрізняти засоби оперативного впливу (оперативні санкції). Останні не відновлюють початкового майнового стану потерпілої сторони, а спрямовані на запобігання конкретним порушенням у майбутньому, виконують забезпечувальну функцію, мають застережливий характер і можуть застосовуватися в оперативному порядку односторонньо управомоченою стороною без звернення до юрисдикційного органу.

Значення цивільної відповідальності розкривається через її функції. По-перше, встановлюючи обов’язок правопорушника відновити порушене право управомоченої особи, зокрема відшкодовувати заподіяні їй збитки, інститут відповідальності виконую компенсаційну роль. По-друге, загроза застосування засобів відповідальності покликана запобігати вчиненню правопорушення суб'єктами цивільних правовідносин, виховувати їх у дусі поваги до закону, до прав та інтересів інших осіб, неухильного виконання прийнятих на себе обов’язків. По-третє, як вид юридичної відповідальності цивільно-правова відповідальність є негативною реакцією держави на вчинене правопорушення, яка полягає в його осудженні суспільством і державою і, отже, є карою для правопорушника. По-четверте, застосування мір відповідальності до особи, що порушує зобов’язання, може негативно позначитися на її матеріальному і фінансовому становищі, призвести до банкрутства господарюючого суб'єкта, а це є сигналом про неблагополучний стан організації і необхідність вжиття заходів її оздоровлення (наприклад, санації).

Традиційно в юридичній літературі виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: превентивну (виховно-попереджувальну), репресивну (каральну) і компенсаційну.

1.2 Види цивільно-правової відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відповідальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов’язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну та позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов’язання, яке виникло з договору. наприклад, за недопоставку товару по договору поставки постачальник повинен сплатити замовнику 30% від вартості недопоставленого товару. Відповідальність тут є договірною, бо вона настає за порушення обов’язків, які основані на договорі поставки.

Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин.

Така відповідальність настає за порушення обов’язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров’я юридична чи фізична особа, відповідні за шкоду, зобов’язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ст. 1195 Цивільного кодексу України, далі - ЦК). У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоча потерпілий з юридичною чи фізичною особою може перебувати у трудових договірних відносинах. [14, с. 210]

У пункті 2 роз’яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 року звертається увага на необхідність відрізняти обов’язок боржника відшкодовувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони перебувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов’язано з виконанням зобов’язання, що випливаю з цього договору. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюється відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров’я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров’ю або майну споживача товарами (роботами, послугами) неналежної якості (ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

— припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

— зміна умов зобов’язання;

— сплата неустойки (штраф, пеня);

— відшкодування збитків та моральної шкоди.

Збитки включають дійсні збитки і втрачену вигоду.

Дійсні збитки — це сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок неправомірних дій боржника. Вони складаються з витрат, які кредитор зробив або повинен був зробити для відновлення порушеного права, а також вартості втраченого кредитором майна (витрати з ремонту автомобіля, на придбання пошкодженої речі і т. ін.).

Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доводиться кредитором. Коли інше не передбачено законом або договором, при визначенні збитків беруть до уваги ринкові ціни, що діяли на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора, у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день вчинення позову. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що діяли на день ухвалення рішення.

Втрачена вигода (неодержані доходи) — доходи, які особа могла реально одержати за звичайних умов, якби її право не було порушено. При визначенні неодержаних доходів враховують вжиті кредитором заходи для їх одержання і здійснені з цією метою приготування. Прикладом втраченої вигоди може бути випадок, коли наймач пошкодив найнятий автомобіль, внаслідок чого наймодавець не тільки змушений витратити кошти на ремонт автомобіля, а й не отримав прибутку, який мав би від перевезення пасажирів, якби не було правопорушення.

У цивільно-правовому зобов’язанні з боку кредитора або боржника можуть діяти дві або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов’язків між суб'єктами зобов’язання із множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарні та додаткові (субсидіарні) зобов’язання. Відповідальність за порушення цих зобов’язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною. За новим Цивільним кодексом України ширшого застосування набуває повне відшкодування збитків.

При частковій відповідальності кожна із зобов’язаних осіб відшкодовую збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

При порушенні солідарного зобов’язання настає солідарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і з кожного з них окремо. Якщо одна з цих осіб відшкодовує потерпілому збитки, то вона має право зворотної вимоги (регрес) до кожного з решти боржників і рівній частці. Інше може бути встановлене законом чи договором.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існують основне і додаткове до нього зобов’язання і одне і друге порушені.

Слід також мати на увазі, що відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК України, до пред’явлення вимоги особі, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред’явити вимогу до основного боржника.

Цивільно-правова відповідальність є негативним для порушника наслідком вчиненого ним правопорушення. Юридичною підставою для такої відповідальності є закон, а фактичною — склад цивільного правопорушення. Саме склад цивільного правопорушення породжує правовідносини між правопорушником і потерпілим та створює певні претензії потерпілого та обов’язки порушника відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями.

Цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов:

1) протиправність поведінки (дії чи бездіяльності) особи;

2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди);

3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду.

Перші три умови є об'єктивними, а четверта — вина — є суб'єктивною підставою цивільно-правової відповідальності.

Протиправною визнається поведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, чи знав правопорушник про протиправність своєї поведінки (передбачається порушення закону або договору боржником). Протиправна поведінка набуває вираження у вигляді не тільки протиправної дії, а й бездіяльності. Наприклад, прострочення боржника або прострочення кредитора.

Шкода може бути майновою (пов'язана з відповідними матеріальними витратами) або моральною, яка полягає у втратах немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань потерпілого. [13, с. 282]

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і збитками чи іншими негативними наслідками, що настали для потерпілої сторони — зв’язок, що об'єктивно існує між поведінкою боржника і наслідком, який настав. У тих випадках, коди наслідок є проявом випадкового, незакономірного збігу певних обставин, серед яких поведінка боржника не є істотною, причинний зв’язок відсутній. Не вважається таким випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов’язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Вина — це певне психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків. У кримінальному праві діє презумпція невинності, а в цивільному — презумпція винності боржника. Відсутність вини в цивільному праві доводиться особою, яка порушила зобов’язання. Боржник буде вважатися винним доти, доки не доведе свою невинність. Особа є невинною, якщо доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. В цивільному праві форма вини, як правило, не впливає на розмір відповідальності.

Коли ж невиконання або неналежне виконання зобов’язання зумовлено умислом або необережністю кредитора, боржник звільняється від відповідальності, якщо інше не встановлено законом. Іноді невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін (змішана вина). Тоді суд відповідно до ступеня вини кожної із сторін зменшує розмір відповідальності боржника. Відповідальність боржника може бути зменшена також у тому разі, коли кредитор навмисно або з необережності сприяє збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 616 ЦК України). У Цивільному кодексі України також зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Але не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов’язком контрагентом боржника, відсутність на ринку необхідних товарів, відсутність у нього коштів (ст. 617 ЦК України).

Для покладення на правопорушника цивільної відповідальності у формі відшкодування збитків необхідний повний склад цивільного правопорушення. Для стягнення ж неустойки або втрати завдатку кредиторові досить довести, що поведінка боржника є протиправною, а вина його припускається, коли він не довів відсутності своєї вини в порушенні зобов’язання. Тут має місце неповний, «урізаний» склад правопорушення.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення, особа не несе відповідальності. Так, відповідно до ст. 177 Кодексу торговельного мореплавства України, перевізник не відповідає за втрату, нестачу або пошкодження вантажу, якщо доведе, що вони сталися внаслідок дії або упущень капітана, інших осіб суднового екіпажу і лоцмана у судноводіння або керуванні судном (навігаційні помилки). Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила.

2. Форми цивільно-правової відповідальності

2.1 Відшкодування збитків Новелою нового Цивільного кодексу України є те, що згідно ч. 2 ст. 546 договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання, крім вказаних у цій статті. Таким чином, навести повний перелік усіх можливих форм цивільно-правової відповідальності не є можливим. Розглянемо ті з них, що прямо передбачені та регулюються ЦК України.

Основною формою компенсації заподіяної шкоди потерпілої особи є відшкодування збитків. Можливість використовувати відшкодування збитків як засобу захисту порушених прав виникає у фізичних і юридичних осіб із самого факту невиконання обов’язку, порушення цивільних прав, тобто незалежно від того чи є вказівка в тій чи іншій нормі ЦК України про таке право. Слід зазначити, що до ЦК включена низка норм, які розташовані в різних книгах та регулюють відносини, що виникають при відшкодуванні збитків (ст. ст. 17, 23, 96, 124, 404, 622−625 та інші ЦК). Таким чином, відшкодування збитків має характер універсального засобу захисту цивільних прав. Одночасно відшкодування збитків є мірою відповідальності. Тому слід вирізняти обов’язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання, що випливає з договору (ст. 611, 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння шкоди (ст. ст. 22, 23 ЦК України). Правильне розмежування підстав відповідальності необхідне ще в тому, що розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання за договором може бути обмеженим, а при відшкодуванні позадоговірної шкоди остання підлягає стягненню у повному обсязі. Як у випадку невиконання договору, так і за зобов’язаннями, що виникають унаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, тобто коли обов’язок відшкодування заподіяної шкоди покладається на особу без її вини (ст. ст. 1160, 1173−1175, 1187, 1188 ЦК України). Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов’язання, пов’язане також з необхідністю з’ясування таких обставин, як вина кредитора.

Відповідно до ст. 203 ЦК України при невиконанні або неналежному виконанні зобов’язання боржником він повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки (грошовий вираз майнової шкоди). Вони можуть виражатися у витратах, зроблених кредитором, у втраті або пошкодженні його майна, а також у неодержанні кредитором доходів, які він мав одержати, якби зобов’язання було виконане боржником (ч.2 ст. 203 ЦК України). Всі ці збитки прийнято поділяти на два види: а) витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна; б) неодержані доходи, які кредитор мав би одержати, якби боржник виконав зобов’язання. За термінологією ЦК УРСР 1922 р. перший вид збитків називався «позитивною шкодою у майні», а другий — «упущеною шкодою».

Перший — це, по суті, сума, на яку зменшилась вартість майна кредитора внаслідок невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов’язання: суми неустойки та збитків, сплачених кредитором своїм контрагентам через невиконання ним зобов’язань з вини боржника; витрати кредитора на усунення недоліків у роботі, виконаній боржником, тощо. Отже, до цього виду збитків слід віднести суми витрат, зроблених кредитором, вартість втраченого майна, а також суми, на які знизилась вартість майна у результаті його пошкодження (якщо таке є наслідком несправності боржника).

Другий вид збитків — це різниця між вартістю, яку мало б майно кредитора, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином, і вартістю, яку воно має. Наприклад, неодержані підприємством планові прибутки внаслідок невиконання боржником свого зобов’язання щодо поставки сировини. Відповідно до ст. 203 ЦК України обидва зазначені вище види збитків підлягають відшкодуванню. Протиправність дій боржника і заподіювача шкоди як умова цивільно-правової відповідальності. Для того, щоб виникла відповідальність, дія або бездіяльність, якою заподіяно договірну або позадоговірну шкоду, мають бути протиправними, тобто забороненими законом. У сфері цивільних правовідносин протиправні дії (бездіяльність) порушують не лише об'єктивну норму права, а й суб'єктивне право тієї чи іншої особи.

Боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання. Коли збитки, завдані кредиторові неправомірним користуванням його грошовими коштами, перевищують суму процентів, передбачених угодою, він має право вимагати від боржника відшкодування збитків у частині, що перевищує цю суму.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо договором або законом не встановлено інший розмір процентів.

2.2 Відшкодування моральної шкоди Закон пов’язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи (ст. ст. 32, 56, 62 Конституції України, ст. ст. 23, 216, 280, 611, 1167 ЦК України).

Вимоги про відшкодування заподіяній фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень, а також у випадках, передбачених Цивільним кодексом України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди. У випадках, передбачених спеціальним законодавством, відшкодування моральної шкоди може мати певні особливості (наприклад, ст. 17 Закону України від 23.09.97 року «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних і фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати в моральних переживаннях, пов’язаних із такими обставинами: втратою рідних, отриманням травм, захворювань; порушенням права власності (у тому числі і інтелектуальної), прав споживачів; неможливістю продовження активного ділового чи громадського життя; розголошенням особистої чи сімейної таємниці; незаконним перебуванням під слідством чи судом та іншими обставинами, які негативно впливають на потерпілого.

Ст. 23 ЦК України встановлює, яку форму може набувати моральна шкода та в яких випадках вона може бути заподіяна особі. Наведений у статті перелік не є вичерпним.

Оскільки випадки і обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, є досить різноманітними, ЦК України допускає відшкодування завданої моральної шкоди грішми, іншим майном або в інший спосіб. Однак у кожному випадку суд повинен враховувати конкретні обставини справи, які на його думку, мають суттєве значення для розгляду справи. Крім того, при визначенні розміру відшкодування суд повинен ураховувати вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 ЦК України.

Оскільки моральна шкода підлягає відшкодуванню незалежно від майнової шкоди, ЦК України не встановлює ні мінімального на максимального розміру її відшкодування. Безумовно, моральну шкоду неможливо компенсувати в повному обсязі, оскільки немає і не може бути точних критеріїв майнового вираження щиросердечного болю, честі і гідності особи, тому будь-який її розмір буде мати суто умовне вираження. Критерії оцінки, якими можна керуватися при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди різноманітні. Головне — щоб за їх допомоги можна було вимірити глибину і тривалість страждань (для людей), оцінити втрати немайнового характеру (для юридичних осіб).

Відшкодування моральної шкоди є компенсацією за втрати немайнового характеру, через що вона відшкодовується одноразово. Однак законом або договором може бути передбачено неодноразове право на відшкодування (наприклад, унаслідок порушення договірного зобов’язання). Моральна шкода, завдана каліцтвом може компенсуватися шляхом здійснення щомісячних платежів.

Право на відшкодування моральної шкоди, якщо воно було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, переходить до спадкоємця.

Цивільний кодекс України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, компенсується заподіювачем за наявності його вини. Зокрема, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо:

— шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

— шкоду завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу взяття під варту або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Крім того, низка спеціальних нормативних актів прямо передбачає право громадянина на відшкодування моральної шкоди: ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 237¹ Кодексу законів про працю України, ст. 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст. 25 Закону України «Про туризм» та ін.

2.3 Неустойка Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов’язань є неустойка. Неустойкою є грошова сума чи інша встановлена у договорі майнова цінність, яку боржник зобов’язаний сплатити або передати кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання ним основного зобов’язання.

Привабливість неустойки, її широке застосування в цілях забезпечення договірних зобов’язань пояснюється перш за все тим, що вона являє собою зручний засіб спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником своїх обов’язків. У цьому розумінні неустойці притаманні такі риси:

1) можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов’язання, коли відсутня необхідність надання доказів, які б підтверджували завдання збитків та їх розмір;

2) можливість для сторін за своїм розумінням сформулювати умови договору про неустойку, за винятком так званої законної неустойки (ст. 550 ЦК України), у тому числі в частині її розміру, порядку обчислення, тим самим пристосовуючи її до конкретних взаємовідносин сторін та посилюючи її цілеспрямований вплив.

Предметом неустойки крім грошової суми може бути рухоме і нерухоме майно. Право на неустойку виникає незалежно від того, чи зазнав кредитор збитків унаслідок невиконання або неналежного виконання зобов’язання. Слід пам’ятати, що проценти на неустойку не нараховуються. Неустойкою може бути забезпечена тільки дійсна вимога, тому що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню.

Коли предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений угодою сторін. Зменшення неустойки за домовленістю сторін можливе лише у випадках, визначених законом. Неустойка, яка підлягає сплаті, може бути зменшена також за рішенням суду за наявності обставин, які заслуговують на увагу, зокрема у випадках, коли розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяної шкоди.

Залежно від особливостей визначення розміру неустойки і характеру порушення є такі її різновиди — штраф і пеня.

Штраф — це неустойка у твердо визначеній грошовій сумі, яка стягується одноразово у разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пеня — це неустойка, яка обчислюється у відсотковому відношенні відносно розміру платежу за кожний день прострочення.

За співвідношенням неустойки і збитків сторони можуть визначити та застосувати виключну, залікову, альтернативну або штрафну неустойку.

За виключною неустойкою стягується лише неустойка. Цей вид неустойки широко застосовується в нормативних актах, які регулюють договори перевезення.

За заліковою неустойкою стягненню підлягає неустойка, а збитки відшкодовую винна сторона не в повному обсязі, а лише в частині, яка не покрита неустойкою.

За альтернативною неустойкою уповноважений суб'єкт має право стягнути або неустойку, або збитки. Отже, право вибору надається кредиторові.

За штрафною неустойкою стягненню підлягають у повному обсязі неустойка і збитки.

Сплата (передання) неустойки, встановленої на випадок прострочення або неналежного виконання зобов’язання, не звільняє боржника від виконання зобов’язання в натурі, якщо інше не передбачено порозумінням сторін. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків у повному обсязі за невиконання зобов’язання.

Кредитор має право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування збитків боржником тільки виконання ним зобов’язання в натурі, якщо це відповідає інтересам кредитора.

Ч. 3 ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку, якщо боржник на підставі ст. 617 ЦК України не відповідає за порушення зобов’язання.

Ст. 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. На жаль, ЦК України не дає детального визначення понять «випадок» та «непереборна сила», хоча й неодноразово використовує їх.

У науці цивільного права під випадком розуміють подію, яка могла бути, але не була відверненою боржником виключно тому, що він не міг її передбачити та відвернути у зв’язку із раптовістю наставання. Під непереборною силою (форс-мажорними обставинами) розуміють подію, яку боржник не зміг би відвернути засобами, які він мав в цей момент, навіть якщо зміг би її передбачити.

2.4 Втрата завдатку Завдаток відповідно до ст. 546 ЦК України визнається одним з традиційних видів забезпечення виконання зобов’язань.

Завдаток — це грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання. с. 264

Коли не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Як спосіб забезпечення виконання зобов’язання завдаток має такі особливості:

— предметом завдатку може бути лише грошова сума або рухоме майно (наприклад, якщо при купівлі пилососу вартістю 1 000,00 грн. покупець видав продавцю 100,00 грн. завдатку, то йому необхідно доплатити в майбутньому ще 900,00 грн.);

— завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов’язань, а не зобов’язань, які виникли з інших підстав;

— він може мати місце лише за погодженням сторін;

— дача завдатку є доказом укладання договору, особливо в тих випадках, коли договір не потребує письмової форми; угода про завдаток, яка обов’язково є письмовою, підтверджує наявність договору. [13, с. 265]

Якщо сторона, яка дала завдаток, відмовляється від виконання договору, завдаток залишається в іншої сторони. Іншими словами, якщо покупець вважає, що ціна пилососу велика чи його не влаштовує модель, то наданий завдаток у розмірі 100,00 грн. залишається у продавця. Якщо від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець пилососу знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов’язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток, тобто повернути не 100,00 грн., а 200,00 грн.

Сторона, відповідальна за невиконання договору. зобов’язана відшкодувати іншій стороні збитки із заліком суми завдатку.

Цивільний кодекс України прямо закріплює три основні функції завдатку:

1) платіжна, оскільки видається в рахунок платежів;

2) доказова, оскільки підтверджує факт укладення договору (факт виникнення договірного зобов’язання);

3) забезпечувальна, полягає в тому, що сторони додатково пов’язані гарантією.

Завдаток потрібно відрізняти від авансу. Аванс — це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов’язання. тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов’язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник тримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Для того, щоб сплачена сума визнавалася завдатком, необхідно прямо вказувати про це в договорі. В протилежному випадку, отримана кредитором від боржника сума вважається авансом.

Завдання завдатку як способу забезпечення виконання зобов’язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов’язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих ним збитків. Щодо цього ЦК України містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної в якості завдатку, якщо в договорі не передбачено інше, збитки підлягають відшкодування із зарахуванням суми завдатку. Це означає, що якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, то вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли за невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та зверх того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

Ч. 3 ст. 571 ЦК України передбачено, що у випадку припинення зобов’язання, забезпеченого завдатком, до початку його виконання або у разі неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню. слід звернути увагу, що неможливість виконання основного зобов’язання, про яку йдеться мова, слід розуміти не тільки як таку, що виникла не за провиною сторін (наприклад, форс-мажорні обставини чи випадок). Відповідно до ст. 607 ЦК України така неможливість є однією з підстав припинення зобов’язання, тобто вона відноситься до першого випадку повернення завдатку. Таким чином, виходячи із буквального тлумачення статті, навіть при неможливості виконання основного зобов’язання, за яку відповідає будь-яка із сторін, внесений боржником завдаток підлягає поверненню.

2.5 Інші види цивільно-правової відповідальності

В юридичній літературі як форми цивільно-правової відповідальності найчастіше називають неустойку, відшкодування збитків та моральної шкоди, втрату завдатку. Однак у ЦК України є пряме посилання на те, що цей список не є вичерпним; щодо повного переліку форм цивільно-правової відповідальності єдності у дослідників немає.

Проаналізувавши дане питання, я дійшла висновку, що можна вважати формами цивільно-правової відповідальності також:

1) втрату застави, оскільки, по-перше, при невиконанні зобов’язання боржник втрачає право володіння майном, наданим в якості застави (втрата суб'єктивних прав як форма цивільно-правової відповідальності) [17, с. 697], а по-друге, тому, що вартість застави, як правило, наближена до вартості зобов’язання, і втрату застави можна вважати непрямим відшкодуванням збитків (ст. 22 ЦК України) [15, с. 27];

2) при тримання, оскільки боржник втрачає такі суб'єктивні права як право на користування, а у випадку звернення кредитором стягнення на річ, що притримується, — і право власності на неї;

3) відшкодування збитків третій особі - поручителеві або гаранту, оскільки тут збитки відшкодовуються не кредиторові, а третій особі, і таким чином це також можна вважати непрямим відшкодуванням збитків;

4) втрату різних суб'єктивних прав, як наприклад, втрату права на заняття ліцензованою діяльністю.

3. Підстави звільнення боржника від відповідальності

Як уже зазначалося, для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи (протиправність, шкода, причинний зв’язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи у договорі - неповний, усічений склад — протиправність і вина. При відсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає.

Проте у випадках, прямо передбачених законом, навіть за наявності усіх ознак вчиненого правопорушення особа не несе відповідальності.

Коли психічний стан особи, яка заподіяла шкоду характеризується відсутністю вини, ми говоримо, що має місце простий випадок, за який заподіювач шкоди відповідальність не несе. Але у договорі може передбачатися підвищена відповідальність, а іноді підвищена відповідальність (і за вину і без вини — за випадок) передбачено безпосередньо у законі. У таких випадках, як правило, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності, якщо доведе не відсутність своєї вини, а те, що шкода виникла через непереборну силу. Необхідно розрізняти поняття простого випадку і непереборної сили.

Щодо змісту поняття «непереборна сила», то у юридичній літературі є різні погляди. На мою думку, мають рацію вчені, які зв’язують його з поняттям випадкового причинного зв’язку.

Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Поняття «непереборна сила» та «явища стихійного характеру» як обставини, що звільняють від відповідальності за деякими нормами цивільного права розглядаються судовою практикою, а також більшістю юристів як поняття ідентичні. Можна говорити про те, що шкода виникла у результаті непереборної сили у випадках, коли між діями (бездіяльністю) боржника за договором та заподіювана позадоговірної шкоди і шкодою причинний зв’язок є випадковим. Другою ознакою вказаного поняття є зовнішній характер певної події.

Отже, під «непереборною силою» слід розуміти зовнішній фактор (наприклад, щодо джерела підвищеної небезпеки чи діяльності боржника). Найчастіше при цьому мається на увазі стихійне явище, хоча може бути також явище суспільного порядку. Інакше кажучи, якщо шкода була результатом спільних дій зовнішнього фактору (що не перебуває у причинному зв’язку з діяльністю даної особи) і дій даної особи, а причинний зв’язок між діями останньої і шкодою є випадковим, — слід вважати, що мала місце «непереборна сила», внаслідок чого й заподіяно шкоду.

Наприклад, у результаті землетрусу сталася аварія пасажирського поїзда, здоров’ю багатьох пасажирів було завдано шкоди. Остання є необхідним наслідком сумісних дій залізниці і «зовнішнього» фактора — землетрусу. Якщо взяти ізольовано діяльність залізниці, то між її діями і шкодою зв’язок є випадковим, оскільки не організаційні, технічні, господарські та інші дефекти у діяльності залізничного транспорту, а лише приєднання і вплив зазначеного зовнішнього фактора зумовили виникнення шкоди. Питання щодо характеру причинного зв’язку у тому чи іншому випадку вирішується з урахуванням усіх обставин конкретного випадку. Той самий наслідок в одному випадку буде випадковим, а в іншому може виступати як об'єктивна необхідність. Отже, і подія, в одних умовах визнана непереборною силою, в інших умовах місця і часу такою не буде.

Поняття непереборної сили нерозривно зв’язано з поняттям випадкового причинного зв’язку, тоді як поняття простого випадку означає певний психічний стан особи, що характеризується відсутністю вини. Шкода, зумовлена дією непереборної сили, не може бути відвернута не тільки даною особою, а й усіма іншими. Запобігти цій шкоді у принципі не можна, оскільки тут йдеться про випадкові причинні зв’язки, які взагалі не можуть бути передбачені. Коли має місце випадкове (у розумінні відсутності вини) заподіяння договірної шкоди, то такій шкоді у принципі можна запобігти, її можна відвернути (зрозуміло, у випадках, коли є необхідний причинний зв’язок між діями даної особи та шкодою), оскільки шкода була закономірним наслідком поведінки відповідальної особи, хоча й не могла бути відвернута останньою. Отже, випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов’язання, характеризується відсутністю її вини. При відсутності вини не має й відповідальності, якщо тільки законом чи договором не передбачено відповідальності і без вини.

У деяких випадках невиконання або неналежне виконання зобов’язання боржником може статися з вини кредитора. Зокрема, кредитор може не прийняти виконання, запропоноване боржником, або не вчинити дій, без яких неможливо виконати зобов’язання.

Буває і так, що невиконання зобов’язання є наслідком вини обох сторін: і кредитора, і боржника. У цих випадках боржник не звільняється від відповідальності, але розмір його відповідальності може бути відповідно зменшений (ст. 616 ЦК України). У зобов’язаннях із заподіяння шкоди, тобто в позадоговірних зобов’язаннях, враховується інший вид необережної вини: груба необережність потерпілого, а також інакше визначаються юридичні наслідки умислу або грубої необережності потерпілого. Розмір відповідальності заподіювача шкоди повинен бути зменшений або, як і у договірних зобов’язаннях, заподіювач шкоди звільняється від відповідальності.

відповідальність цивільний збитки шкода

4. Відміни цивільної відповідальності від інших видів Специфічними рисами цивільної відповідальності, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності, є:

1) майновий характер. Застосування цивільно-правової відповідальності завжди пов’язане із втратами майнового характеру у майновій сфері боржника (відшкодуванням заподіяної шкоди, сплатою неустойки (штраф, пеня). Навіть коли правопорушення зачіпає особисті немайнові права або завдає моральної шкоди, застосування цивільно-правової відповідальності реалізується через стягнення на користь потерпілого грошової суми для відшкодування збитків або моральної шкоди (ст. 23 ЦК України).

2) цивільно-правова відповідальність завжди є відповідальністю одного учасника цивільно-правових відносин перед іншим — це відповідальність правопорушника перед потерпілим. Це обумовлено тим, що цивільне право регулює відносини між рівноправними та автономними суб'єктами, а отже, порушення обов’язків одним суб'єктом завжди тягне за собою порушення прав іншого учасника правовідносин. При застосуванні міри кримінальної відповідальності правовідносини виникають перш за все між державою і правопорушником, що пов’язано з більшою суспільною небезпекою кримінальних правопорушень і спрямованістю міри кримінальної відповідальності на особу правопорушника з метою викликати позитивні зміни в особистості правопорушника.

У зв’язку з тим, що цивільні правопорушення також можуть зачіпати інтереси суспільства і держави, цивільне право допускає виникнення при застосуванні цивільно-правової відповідальності відносин між державою і правопорушником. Такі правовідносини реалізуються у застосуванні до правопорушника мір конфіскаційного характеру і носять виключний для цивільного права характер.

3) можливість перевищення розміру відповідальності у порівнянні з розміром заподіяної шкоди або збитків (наприклад, застосування штрафної неустойки, завдаток). Слід звернути увагу на те, що штрафна неустойка за новим ЦК набуває загального характеру і застосовується завжди, крім випадків, коли законодавством або договором передбачено інше. Саме в такий спосіб втілюється одна зі специфічних ознак цивільної відповідальності у вигляді додаткових обтяжень у майновій сфері правопорушника. Але закон певною мірою намагається регулювати питання застосування цивільно-правової відповідальності на засадах справедливості шляхом законодавче встановленої можливості зменшення розміру неустойки, якщо він значно перевищує розмір фактично завданих збитків. Так, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

4) застосування рівних за обсягом мір відповідальності за однотипні правопорушення, що забезпечує послідовну реалізацію принципу рівноправності учасників цивільно-правових відносин

Висновки Проаналізувавши поняття цивільної відповідальності, її форм, я дійшла певних висновків.

Цивільно-правова відповідальність — це санкції, що застосовуються до правопорушника у вигляді накладення на нього додаткових цивільно-правових обов’язків або позбавлення належного йому цивільного права.

Формами цивільно-правової відповідальності можуть бути відшкодування збитків та неустойка. Всі дослідники є єдиними, вказуючи на ці види відповідальності. Щодо інших — таких, як завдаток, відшкодування моральної шкоди, застава, при тримання, відшкодування збитків третій особі та втрату різних суб'єктивних прав — між дослідниками точаться суперечки. Одні відносять ці поняття до форм цивільно-правової відповідальності, але вбачають, що це настільки очевидно, що вичерпного переліку форм наводити не потрібно. Інші ж вважають, що, наприклад, оскільки моральна шкода є немайновою, то не слід згадувати її в переліку виключно немайнових зобов’язань. Треті вважають, що такі поняття, як моральна шкода і при тримання, є недостатньо вивченими, а законодавство щодо них — недосконалим, а тому і не класифікують їх. Існує також думка, що оскільки ЦК України прямо не називає, наприклад заставу, як форму цивільно-правової відповідальності, то вона й не є такою. Єдиної думки поки що немає.

Виділяють три функції цивільно-правової відповідальності: виховно-попереджувальну, каральну і компенсаційну. Цивільно-правова відповідальність може бути договірна і позадоговірна. Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення — протиправність, шкода, причинний зв’язок, вина — або у випадках, зазначених у законі чи у договорі - неповний, усічений склад — протиправність і вина. Також бувають випадки коли цивільно-правова відповідальність наступає і без вини та коли особа не несе відповідальності не дивлячись на наявність повного складу правопорушення. Як правило звільнення боржника від цивільно-правової відповідальності відбувається за наявності непереборної сили чи випадку, які завадили йому виконати зобов’язання.

Проаналізувавши цю тему, я вважаю, що її потрібно вивчати і надалі, бо вона є дуже важливою для суспільства і потребує значного допрацювання.

Перелік використаної літератури

1. Конституція України: прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

3. Кодекс торговельного мореплавства України від 23.05.95 р.

4. Цивільний кодекс України від 16.01.03 р.

5. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.97 р.

6. Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р.

7. Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 р.

8. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 р.

9. Закон України «Про туризм» від 15.09.95 р.

10. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» за № 02−5/215 від 01.04.94 р.

11. Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л. М., Жилінкова І.В. та ін. Цивільне право України: Підручник у 2 т. — К. Хрінком Інтер, 2004. — Т. 1. — 480 с.

12. Коссак В. М. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. — К.: Істина, 2004. — 976 с.

13. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. Посіб. — 2-ге вид., стер. — К.: Знання, 2006. — 583 с.

14. Підопригора О.А. та ін. Цивільне право: підр. для студ. юр. вузів та факультетів. — К.: Вентурі., 1997. — 544 с.

15. Силенко Л. М. Цивільне право України. Т. 1 Навч. Посіб. — К.: Алеута, 2004. — 328 с.

16. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В. М. Цивільне та сімейне право України у запитаннях та відповідях: — Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. — 630 с.

17. Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право: Частное право. Цивилистика. Физические лица. Юридические лица. Вещное право. Обязательства. Виды договоров. Авторское право. Представительство: Учеб. пособие. — К.: А.С.К., 2001. — 799 с.