Способи захисту авторського права

Зміст Розділ 1. Поняття авторського права

1.1 Поява авторського права

1.2 Об'єкти та суб'єкти авторського права

1.3 Право володіння авторськими правами. Функції та принципи Розділ 2. Захист авторських прав та суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав

2.1 Захист авторських і суміжних прав

2.2 Проблеми захисту авторських і суміжних прав

2.3 Авторський договір і його значення Розділ 3. Захист авторських прав в мережі Інтернет

3.1 Захист авторських прав в мережі Інтернет

3.2 Правові проблеми захисту інформації в мережі Інтернет

3.3 Порушення авторських прав в мережі Інтернет Розділ 4. Об'єкти авторського права

4.1 Види об'єктів авторського права

4.2 Об'єкти засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту товарів і послуг Висновок Список використаних джерел

Розділ 1. Поняття авторського права

1.1 Поява авторського права Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на результати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодавство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і передусім ті з них, які так чи інакше пов’язані із засобами масової інформації — пресою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформаційними системами.

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верстата. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «stationers» (торгівці друкованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що передбачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої продукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з’явилася у формі привілеїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби захисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, конфіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже проглядалися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси авторів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Статуту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріплення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 років з часу першої її публікації; автор міг передавати це право видавцеві, що звичайно і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторського права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже надрукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого копіювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду отримали видавці-книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Stationers Hall (Центрі книговидавництв), а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість копій в кінцевому підсумку досягла дев’яти).

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте у 1774 році Палатою лордів у справі Дональдсон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося виняткове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на основі загального права тривало до прийняття у 1911 році Закону про авторське право, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії ґрунтується на положеннях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був частиною загальних змін у житті країни, зумовлених революцією, що скасували привілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторського права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні виконання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правонаступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Анни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються протягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальності як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині філософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як продовження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону, такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної справедливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в континентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «droit тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).

На закінчення цього короткого історичного огляду слід звернутися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право. Авторське право в Сполучених Штатах Америки базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий у 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продовжений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування. Ці особливості зберігалися в праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя автора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим привівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське право. Однак Закон 1976 року (до приєднання США до Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного права полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на користування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право автора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське право так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, — є додаткове вимірювання прав автора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір автора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Головними напрямами духовної творчості людей є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, способами об'єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке і бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює сприятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. У суб'єктивному розумінні, авторське право — це сукупність прав, які належать автору або його правонаступнику у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва. Основними нормативними актами, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з авторським правом, є Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Про авторське право та суміжні права» у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками. Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом. Для правильного й однозначного застосування законодавства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв’язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов’язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

1.2 Об'єкти та суб'єкти авторського права До об'єктів авторського права ст. 433 ЦК та ст. 8 Закону відносять твори у галузі науки, літератури і мистецтва. Законодавство пропонує досить широкий перелік різноманітних за характером творчості та формою вираження творів, яким надається охорона. Однак він не є вичерпним, що дає змогу надавати охорону тим об'єктам, які виникатимуть у майбутньому завдяки розвитку науки, культури і техніки та будуть відповідати загальним ознакам твору. У науковій літературі авторські твори часто класифікують за їх змістом. Якщо твір являє собою систему понять, — це науковий твір, а якщо — систему образів, — це твір художній. Останні, у свою чергу, поділяються натвори літератури (белетристичні, публіцистичні, драматичні та ін.), музичні та музично-драматичні твори, аудіовізуальні, твори образотворчого мистецтва, твори хореографії та пантоміми, твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва; твори ужиткового мистецтва, фотографічні твори. Також закон надає охорону таким творам, як комп’ютерні програми та бази даних, які можуть містити елементи наукового та інформаційного характеру. За своєю формою наукові та художні твори можуть бути письмовими (книги, брошури, статті), усними (виступи, лекції, промови, проповіді), у вигляді картин, зображень, ілюстрацій, карт, планів, креслень, ескізів, пластичних форм (декорації, макети). Причому охороні підлягають твори незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, незалежно від ступеня їх завершеності, а також факту їх оприлюднення. Необхідною умовою авторсько-правової охорони є ознаки, яким повинен відповідати будь-який твір. До таких ознак належать: творчий характер результату діяльності людини та об'єктивна форма вираження твору. Творчість визначається як сфера духовного виробництва, інтелектуальна діяльність людини, яка характеризується певними якостями. Продукт творчості - це результат відображення у свідомості людини оточуючої її об'єктивної дійсності. Творчість — складний процес, який зумовлюється індивідуальними здібностями творця, умовами, за яких він творить, метою, яку він перед собою поставив, та іншими факторами. Творчість породжує щось якісно нове і таке, що відрізняється неповторністю, оригінальністю та унікальністю'.

Твір повинен мати зовнішню об'єктивну форму вираження та існувати самостійно від автора. Під об'єктивною формою твору розуміється форма, яка робить твір не просто доступним для сприйняття інших людей, а й відтворюваним.

Разом з тим авторське право охороняє не відокремлений зміст твору, не його відокремлену форму, а твір як єдність форми і змісту. Охорона надається твору в цілому як результату творчої діяльності, але насамперед у зв’язку з його формою, яка дозволяє відокремити твір за зовнішніми ознаками. Однаковими думками, ідеями, інформацією можуть володіти різні люди, але форма їх вираження завжди буде відрізнятися та залежати від індивідуальних інтелектуальних та психологічних якостей автора. Тому завданням авторського права є охорона індивідуальної, творчо створеної форми вираження ідей, думок, образів і понять. Частиною 3 ст. 8 Закону передбачено, що правова охорона поширюється тільки на форму вираження твору і не поширюється на будь-які ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, концепції, відкриття, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі.

У процесі творчої діяльності можуть створюватися не тільки абсолютно нові твори, а й творчі переробки вже існуючих. Це можуть бути сценарії, створені на базі літературного твору, або аранжування чи оркестровки музичного твору, тексти перекладів тощо. Якщо новий творчий продукт містить елементи іншого твору, що охороняється, але сам є результатом творчої праці зі створення нової форми, такий об'єкт називається похідним або залежним. Похідні твори охороняються авторським правом як окремі творчі результати, але за умови, що вони були створені без порушення авторського права осіб, чиї твори були використані для творчої переробки, тобто за згодою останніх.

До об'єктів авторського права належать складені твори — різноманітні збірники, якщо вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням певного матеріалу (збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії, словники, антології, газети, журнали та інші періодичні видання). При цьому умовою охорони є дотримання авторських прав на твори, що увійшли до них як складові частини. Авторські права упорядника поширюються на новий складений твір у цілому та не охоплюють самі твори, дані чи інформацію, що становлять його зміст. Тому автори окремих об'єктів, включених до складеного твору, мають право використовувати їх незалежно від усього збірника, якщо інше не передбачено авторським договором з його упорядником. Зокрема, вони вправі надавати дозвіл на підбір та розташування їх творів іншим упорядникам.

До складених творів належать компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності. Згідно зі ст. 433 ЦК творча компіляція даних охороняється як така, тому ця охорона не поширюється на матеріал, що є складовим компіляції. Останній може бути самостійним об'єктом авторського або іншого інтелектуального права особи, яка створила чи придбала певну інформацію. Авторське право на бази даних не повинно зачіпати прав інших осіб на матеріал цієї бази. Тому створення і подальше її використання має відбуватися тільки за згодою право володільців об'єктів, що компілюються з певною метою.

Авторське право охороняє не тільки твір у цілому, а й будь-яку його частину, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальну назву твору.

Не визнаються об'єктами авторського права, згідно зі ст. 434 ЦК та ст. 10 Закону: а) повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації: б) твори народної творчості (фольклор) — приказки, частівки, танці, художні промисли, народні костюми, тощо; в) видані органами державної влади у межах їх повноважень офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади; г) державні символи України, державні нагороди, символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань, символіка територіальних громад, символи та знаки підприємств, установ та організацій, але після їх офіційного затвердження (флаги, герби, гімни, ордени); д) грошові знаки; є) розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності і на які поширюється право (своєрідне право, право особливого роду).

Суб'єктами авторського права є автори творів, їх спадкоємці та особи, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права. Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір, тобто безпосередній створювач твору (ст. 1 Закону).

При створенні твору спільною творчою працею кількох осіб первинні авторські права виникають у них одночасно і вони визнаються згідно зі ст. 436 ЦК та ст. 13 Закону співавторами. Авторське право на створений у співавторстві твір належить їм спільно. Визначальними ознаками співавторства є, по-перше, сумісна творча праця і творчий внесок кожного зі співавторів. Не визнається співавторством допомога технічного, організаційного, фінансового характеру. Другою ознакою співавторства є створення єдиного цілісного результату спільної творчої праці. Для нього характерним є те, що виключення окремих частин твору, що створювалися різними авторами, або взагалі неможливе з причин їх тісної взаємопов'язаності, або фізично можливе, але тягне за собою неможливість використання твору як єдиного цілого, призводить до втрати твором первісного значення. Співавторство може бути двох видів — подільне та неподільне. Неподільне співавторство має місце, коли твір утворює одне нерозривне ціле, тому що він або спочатку до кінця створювався спільно поєднаними діями кількох осіб, або його частини, що були створені різними авторами, не мають самостійного значення. Подільне співавторство характеризується тим, що твір складається із частин, створених різними авторами, і кожна з них має самостійне значення та може використовуватися відокремлено від твору в цілому. Співавторам спільно належить право на використання твору в цілому. Тому його використання іншими особами потребує згоди кожного співавтора та кожен з них має право на отримання за це винагороди. Відносини між самими співавторами мають узгоджуватися у договорі між ними. Якщо твір був створений у неподільному співавторстві, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на використання або зміну твору. Подільне співавторство дає право кожному співавтору використовувати свою частину на власний розсуд, якщо між собою вони не домовились про заборону таких дій. Авторська винагорода за використання належить їм у рівних частках.

До первинних суб'єктів слід віднести також роботодавця, якому належать майнові права на службовий твір. Останнім є той, що створений у порядку виконання службового завдання або трудової функції.

До похідних суб'єктів належать набувачі авторських прав на твори: особи, які уклали з автором авторський договір; спадкоємці, до яких майнові права перейшли у спадщину, а також інші особи — правонаступники.

1.3 Право володіння авторськими правами Особа, яка створила літературний, музичний, науковий, художній чи інший твір, який охороняється авторським правом в Україні або іншій країні, в усьому світі вважається його автором. Безпосереднім авторам творів, які охороняються авторським правом в Україні, а також їхнім спадкоємцям надаються певні права. Вони стають в Україні власниками виключного права на особисте використання твору або на надання права на його використання іншим особам на погоджених умовах. Відповідно власник може вільно приймати рішення щодо використання свого твору. Автор твору може дозволити чи заборонити:

— під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

— відтворення творів;

— публічне виконання і публічне сповіщення творів;

— публічну демонстрацію і публічний показ;

— будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

— переклади творів;

— переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів;

— включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

— розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;

— подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором;

— здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп’ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп’ютер;

— імпорт примірників творів. Цей перелік не є вичерпним. Відповідно до Закону твір охороняється авторським правом з моменту його створення. Тому, в принципі, немає необхідності виконувати будь-які додаткові формальності, пов’язані з його реєстрацією або депонуванням як обов’язкові умови для одержання правової охорони.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати так охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені (найменування) особи, яка володіє авторським правом, і року першої публікації твору. Однак при виникненні спорів за договорами, які зачіпають майнові права автора твору, останній у будь-який час (протягом терміну охорони авторського права) може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. В Україні реєстрацією творів уповноважено займатися Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки. Автор чи власник авторського права може захищати свої права на твір в адміністративному та судовому порядку, наполягаючи на огляді приміщень з метою виявлення слідів виробництва чи збереження незаконно виготовлених «піратських» копій з оригіналу твору, що охороняється авторським правом. Власник може домогтися судової заборони на таку діяльність і вимагати компенсації збитків, завданих у результаті втрати матеріальної вигоди, і визнання авторства.

Слід підкреслити, що, згідно згаданого Закону, охороняються не самі ідеї, як такі, а лише спосіб їхнього вираження, наприклад, у вигляді літературного твору, комп’ютерної програми тощо. Тобто автор не може заборонити використання, приміром літературного сюжету, іншим поетам і письменникам, як це сталося, наприклад, з сюжетом знаменитого «'Піноккіо», що згодом ожив в усім відомій казці про Буратіно, і таких прикладів можна навести безліч. Подібна практика на міжнародному рівні діє вже давно, і наша молода країна, приєднавшись до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів тим самим просто визнала закони цивілізованого світу. Бернська конвенція захищає права авторів. Цю Конвенцію, прийняту ще у 1886 p., неодноразово переглядали та доповнювали. Основна мета цих заходів — врахування впливу нових технологій на рівень наданої охорони. Адміністративні функції Конвенції на міждержавному рівні здійснює ВОІВ.

В останні десятиліття області авторського права і суміжних прав дуже розширилися внаслідок впровадження досягнень науки і техніки. Остане зокрема, дозволило розробити нові способи поширення творів за допомогою таких засобів глобальної комунікації, як супутниковий зв’язок і компакт-диски. Зовсім недавно з’явилася можливість поширення творів через Internet, що створило в області авторського права нові проблеми. ВОІВ приймає саму активну участь у міжнародній дискусії, що не припиняється, з питань розробки нових норм охорони авторського права в киберпросторі. Організація виконує адміністративні функції Договору ВОІВ з авторського права і Договору ВОІВ по виконавцям і власникам фонограм (більш відомих під загальною назвою «Договори ВОІВ по Internet»). У зазначених договорах містяться міжнародні норми, направлені на запобігання несанкціонованого доступу до творчої продукції в Internet і інших цифрових мережах і її незаконному використанню. Потрібно особливо наголосити, що згідно Закону в Україні охорона щодо авторських прав не поширюється на будь-яку ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені, проілюстровані у творі тощо. Правова охорона за авторським правом надається лише на обмежене коло об'єктів, чітко визначених в розділі II статті 8 Закону. До числа творів, що охоплюються авторським правом, відносяться такі літературні твори, як романи, поеми, п'єси, довідкові видання, газети, а також комп’ютерні програми, бази даних; фільми, музичні і хореографічні твори та такі твори образотворчого мистецтва, як картини, малюнки, фотографії і скульптури; твори архітектури, а також рекламний живопис, географічні карти і креслення.

Розділ 2. Захист авторських прав та суміжних прав. Цивільно-правові способи захисту авторських і суміжних прав Авторське право — це право, що належить автору оригінального твору, який він створив. Воно об'єднує дві основні групи прав: майнові і особисті немайнові права автора. Майнові права — це виключне право на використання твору, дозвіл або заборону використання твору іншими особами тощо. Особисті немайнові права включають право автора: вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо; забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом; вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання; вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Обидві групи прав належать автору, що може здійснювати їх. Реалізація прав означає, що він може використовувати твір сам, може надавати будь-кому дозвіл на використання свого твору чи може заборонити іншим особам використовувати цей твір. Загальний принцип авторського права полягає в тому, що твори, які ним охороняються, не можуть використовуватися без дозволу правовласника не залежно від його громадянства.

Однак, у національних законах про авторське право передбачені деякі виключення з цього правила. Встановлені у такий спосіб терміни охорони надають авторам і їх спадкоємцям можливість одержувати економічну вигоду протягом розумного періоду часу. У рамках авторського права також передбачена охорона особистих немайнових прав, зокрема права вимагати визнання авторства тощо. Усі ці правові аспекти, про які згадувалось вище, зазначені в міжнародних конвенціях, учасниками яких у даний час с більшість країн і в тому числі і Україна. Загальновизнано, що до моменту приєднання держави-члени повинні мати національне законодавство, що відповідає міжнародним стандартам. Тобто, як Ви бачите, наше прагнення входження до світового співтовариства реалізується на конкретних справах як, наприклад, у сфері законодавства про авторське право і суміжні права. Багато творів мистецтва і культури, що охороняються авторським правом (наприклад, друковані видання, звукозаписи, фільми тощо), необхідно донести до масового споживача, зокрема засобами зв’язку, а для цього вимагаються значні кошти.

Тому часто автори за відповідну винагороду продають права на свої твори окремим особам чи компаніям, які мають усе необхідне для збуту і поширення художньої продукції. Винагорода може здійснюватися у формі одноразового (паушального) платежу, або відрахувань за колений проданий примірник чи кожне використання твору (роялті), або комбінованих платежів. Майнові права можуть також бути передані або уступлені автором або іншою особою, що має авторське право, іншій особі, на основі видачі ліцензії цій особі на використання твору. Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і використання твору встановлюються у авторському договорі або у договорах, що укладаються за дорученням суб'єктів авторського права організаціями колективного управління з особами, які використовують твори. Відступлення авторського права і видача ліцензії оформляються авторським договором.

Особисті немайнові права автора ніяк не можуть бути передані іншим особам. До речі, до особистих немайнових прав автора належить право:

1) вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

3) вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

4) вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими особами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права власності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний характер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літератури і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуальними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі використання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачення, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охороняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матеріальної вигоди. Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють творчий процес, дають можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливішою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охорону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни. Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є результатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх вираження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне. Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпосередньо пов’язаній з можливістю його відтворення.

Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людьми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існувати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного буття. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається завершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються авторами у процесі створення творів. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, що на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — (c); імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користуватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака.

Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв’язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.

Можливість швидкого розповсюдження фонограм і зображень, записаних на ауліо-, відсонлівках, компакт-дисках, І доступність сучасних пристроїв запису породили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проблемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці. У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за запис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляє виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення запису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. До того ж використання аудіоі Ізідеозаписів стало складовою частиною щоденних телеі радіопрограм. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законодавчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом. А радіомовні І телевізійні організації — про охорону своїх програм від незаконного їх використання іншими подібними організаціями.

Духовна творчість народу є показником його мудрості, культури і моралі. В умовах перебудови всіх ланок нашого суспільного життя значення духовної творчості зростає як ніколи. Саме наука, література і мистецтво як результати духовної творчості формують світогляд народу, збагачують його культуру, визначають моральні засади суспільства. Водночас вони самі є відображенням суспільних процесів, що відбуваються в країні.

Форми, прийоми, методи наукової і художньої творчості можуть бути найрізноманітнішими, але вони завжди є результатом творчого процесу, об'єктивним виявом покликання, пошуку, винахідливості. Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Об'єктивні результати цих видів творчої діяльності людини і є предметом правової охорони. Звичайно, зазначені види діяльності не є вичерпними. Вони перебувають у постійному розвитку; народжуються нові форми, прийоми, виникають нові способи об'єктивного вираження духовного багатства людини. Художня творчість щільно пов’язана з науково-технічним прогресом. У зв’язку із створенням творів літератури, мистецтва й науки виникають певні суспільні відносини, пов’язані з їх використанням. Відносини ці потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури, мистецтва.

У суб'єктивному розумінні авторське право є сукупністю прав, які належать автору або його правонаступником у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури, мистецтва.

Завдання авторського права — створити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Так, Закон України «Про авторське право і суміжні права» дозволяє вільне використання випущених у світ творів без дозволу автора, але в межах Закону. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих немайнових і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких, перш за все, належать конституційні законодавчі акти, що визначають основні засади, та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, зазначає, що громадянин має виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

Цивільно-правові способи захисту становлять собою передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів авторів об'єктів інтелектуальної власності або власників прав на них, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільно-правової відповідальності — не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Таким чином, умисні дії з випуску в обіг засобів обходу технічних пристроїв і технологічних розробок, призначених для захисту об'єктів авторського права або суміжних прав, законодавчо не визнані ні як злочин, ні як адміністративне правопорушення. Тому, постає цілком логічне запитання: чи є необхідність у криміналізації вказаних дій?

Для вирішення цього питання корисним є вивчення законотворчості країн Європейського Союзу, які мають значний досвід кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав.

Кримінальне законодавство більшості європейських країн передбачає окрему кримінальну відповідальність за скоєння незаконних дій, пов’язаних з обігом засобів, які полегшують незаконний обхід або нейтралізацію технічних засобів захисту об'єктів авторського права і (або) суміжних прав.

Законодавчі органи країн, які впродовж останніх років проголосили курс на вступ до Європейського Союзу, встановили кримінальну відповідальність за скоєння вказаних вище діянь.

Основні принципи авторського права: свобода творчості (вільний вибір теми, сюжету, жанру, форми втілення твору, самостійне вирішення питання щодо його оприлюднення); невідчужуваність особистих немайнових прав автора (права авторства, права на ім'я, на захист репутації); свобода авторського договору (відсутність жорсткої регламентації відносин автора з користувачами, вільне волевиявлення сторін); поєднання особистих інтересів автора і суспільних інтересів (визначення розумних меж права автора на використання власного твору з метою забезпечення умов доступу всіх членів суспільства до загальнолюдської інтелектуальної скарбниці).

В англомовній літературі авторське право позначається терміном «копірайт» (copyright), згідно з яким лише автор або його правонаступники мають право дозволяти виготовлення копій твору.

При цьому використовується спеціальний знак охорони авторського права, що розміщується на титульній сторінці (або її обороті) на кожному екземплярі твору І складається з трьох частин:

— латинської букви «с» в колі (c);

— Імені власника виключних прав;

— року першого опублікування твору.

Закон, що ввів правило копірайту, був прийнятий у 1790 р. та захищав авторів книг, карт і креслень. З часом копірайтом було дозволено захищати будь-які друковані видання, нотні записи, всі літературні твори, фотографії, кінофільми, комп’ютерні програми, архітектурні проекти, комп’ютерну графіку, художні інсталяції та перформанси.

Упродовж тривалого періоду законодавство США передбачало, що у разі відсутності на творі застереження про копірайт ((c)) твір вважався суспільним надбанням і кожен бажаючий міг його копіювати. Починаючи з березня 1989 р., коли у США набрала чинності Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, проставлення цього попереджувального маркування перестало бути обов’язковим.

Водночас у більшості європейських мов використовується термін «авторське право». Це пов’язано з тим, що на відміну від терміна «копірайт», який акцентує увагу на діях, що можуть бути здійсненні автором або з його дозволу, термін «авторське право» стосується насамперед особистості творця, який мас повні права на продукт своєї творчої розумової діяльності.

Традиційним є поділ авторського права на такі правомочності.

1. Особисті немайнові права, невіддільні від особи автора.

2. Майнові права — правомочності, пов’язані з використанням твору.

Особисті немайнові права належать автору твору, є невідчужуваними від особистості творця, охороняються безстроково і не можуть передаватись іншим особам.

Особистими немайновими правами є такі:

— право на авторство, яке е найважливішим, оскільки визначає всі інші правомочності творця, невідчужуваним, має виключний та абсолютний характер, дає можливість тій чи іншій особі вважати себе автором твору і вимагати визнання у цій якості з боку інших осіб, використовуючи законні способи охорони та захисту цього права;

— право на ім'я — право автора на опублікування твору під власним іменем, вигаданим іменем (псевдонімом) або без зазначення імені (анонімно);

— право на оприлюднення, яке автор може реалізувати самостійно або передати іншим особам (водночас це право може бути реалізоване лише один раз, після чого твір переходить в інший правовий режим);

— право на відкликання — право автора випущеного у світ твору відкликати, вилучити екземпляри цього твору з обігу (за свій рахунок і за умов відшкодування користувачам завданих таким чином збитків);

— особливі особисті немайнові права — наприклад, право автора на доступ до оригіналу власного твору для зняття копій тощо;

— право на захист репутації автора, пов’язане із забороною внесення будь-яких змін у твір без згоди його автора.

2.1 Захист авторських і суміжних прав Захист особистих немайнових і майнових прав суб'єктів авторського права або суміжних прав здійснюється у порядку, встановленому кримінальним, адміністративним та цивільним законодавством.

Законом передбачені випадки, що дають підстави для судового захисту авторського права і суміжних прав:

а) вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав;

б) піратство у сфері авторського права і суміжних прав — опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрактних примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

в) плагіат — оприлюднення (опублікування) повністю або частково чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Плагіат — один із найпоширеніших видів порушення авторського права. Відомі випадки як повного, так і часткового запозичення літературних творів. Так, якийсь Ногтєв ще у 1885 р. опублікував під своїм прізвищем у журналі «Жизнь» повість О.С.Пушкіна «Пікова дама». Радянський поет Ж. під своїм прізвищем опублікував у журналі «Октябрь» вірш А. Ахматової «Перед весной бывают дни такие» .

Від плагіату треба відрізняти запозичення творчого характеру. До них належать використання відомих образів, сюжетів, наприклад, тема «пам'ятника» у Горація, Г. Д. Державіна, О.С. Пушкіна; казки «Золотий ключик або Пригоди Буратіно» Олексія Толстого і «Чарівник із Смарагдового міста» В. Волкова написані за мотивами творів К. Коллоді «Пригоди Піноккіо, історія маріонетки» та Ф. Баума «Мудрець із країни Оз»; сюжетна співзвучність японського художнього фільму «Сім самураїв» і американського бойовика «Чудова сімка» тощо;

г) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і суміжні права, примірників творів (у тому числі комп’ютерних програм; баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення, та інші випадки.

При порушенні будь-якою особою авторського права або суміжних прав потерпілий має право:

— вимагати визнання та поновлення своїх прав;

— звертатися з позовом про припинення дій, що порушують авторське право та суміжні права чи створюють загрозу їх порушення;

— подавати позови про відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і суміжних прав, або виплату компенсацій;

— подавати позови про відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

— вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права або суміжних прав (наприклад, призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм);

— вимагати публікації у засобах масової інформації даних про допущені порушення авторського права або суміжних прав та ін.

Суд може зобов’язати особу, яка порушила авторське право, замість відшкодування збитків або стягнення доходу сплатити потерпілому компенсацію у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат (ст. 52 Закову України «Про авторське право і суміжні права»).

Право на захист авторського права має не лише автор, а й особа, якій автор передав повністю або частково свої майнові права на підставі авторського договору.

Право на захист належить будь-якому суб'єкту авторських або суміжних прав, у тому числі спадкоємцям та правонаступникам автора, виконавця, виробника фонограм або відеограм та організації мовлення. Особисте немайнове право автора на недоторканність твору може захищатися також особою, яка спеціально уповноважена на це автором на випадок своєї смерті, або іншою заінтересованою особою. Правовласник може реалізувати своє право на захист самостійно, а може для представництва своїх інтересів у суді звернутися за допомогою до відповідної організації, якій він передав майнові права в колективне управління.

Підставою для звернення особи до суду за захистом прав інтелектуальної власності є порушення виключних авторських або суміжних прав, їх невизнання або оспорювання. Залежно від підстави особа обирає відповідний спосіб захисту цивільних прав з тих, що передбачені ст. 16 ЦК, ст. 52 Закону.

Порушенням авторських та суміжних прав у загальному вигляді є невиконання особою обов’язку, що складає зміст абсолютного або відносного правовідношення між суб'єктом авторського або суміжних прав та іншими особами. Обов’язком в абсолютному правовідношенні, де зобов’язаною є будь-яка особа, є утримання від використання об'єкта без дозволу правовласника та дій, що можуть зашкодити його честі та репутації. Невиконання цього обов’язку порушує виключне майнове чи немайнове право абсолютного характеру. Порушення виключного майнового права має місце у випадку використання об'єкта охорони без дозволу правовласника. Подібні дії Закон називає піратством у сфері авторського права і суміжних прав, яким є опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України, розповсюдження контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Терміном «контрафактний» позначається примірник, який був виготовлений, опублікований або розповсюджений з порушенням виключних прав, тобто

Особисті немайнові права можуть бути порушені використанням об'єкта без зазначення імені (найменування) правовласника; шляхом забороненого правовласником розкриття його псевдоніму, розкриття дійсного імені автора чи виконавця, коли вони бажали залишитися невідомими; вчиненням дій, що спотворюють твір, його виконання, вносять недозволені зміни або порушують вимоги щодо належної якості запису виконання. Закон окремо вказує на порушення права авторства — плагіат, яке полягає в оприлюдненні (опублікуванні) повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору, тобто по суті є привласненням авторства іншою особою.