Проблеми економічного розвитку України в період незалежності

Проблеми економічного розвитку України в період незалежності.

.

.

Головні завдання перехідного процесу. Економіка України в умовах незалежності. Проблеми екології.

Головні завдання перехідного періоду Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності». В документі передбачалась структурна перебудова господарства України. У програмі велике значення надавалось конверсії оборонної промисловості, яка в минулому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закриття нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектору, легкої та харчової промисловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Вперше в історії України передбачалось здійснення урядом контролю за формуванням економічної структури, прийняття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула > «Основи національної економічної політики України», в яких зазначалося, що Україна залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Таким чином, було покладено початок виходу із господарського механізму колишнього Радянського Союзу і розбудови власної економічної системи. Основними аспектами економічної політики України мала стати інтеграція в європейську і світову економіку. Для того, щоб реалізувати це завдання, Україна повинна була пройти шлях від командно-адміністративної до ринкової економіки. В зв’язку з цим в Україні було прийнято Закон «Про приватизацію майна державних підприємств», згідно з яким створено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Також було зареєстровано понад 30 тис. малих підприємств і майже стільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол.

Слід підкреслити, що країни колишнього Радянського Союзу, в тому числі і Україна, розпочали процес реформ в умовах специфічних і в певному відношенні гірших, ніж інші країни Центральної Європи. До них, зокрема, відносяться:

— нераціональне територіальне розміщення промислових підприємств без урахування витрат на транспорт і енергію на території, що складала майже шосту частину поверхні землі;

— більша монополізація господарських структур, більш тісні економічні взаємозв'язки колишніх республік СРСР, майже повна відсутність приватного сектора, недостатній досвід в питаннях управління якістю, фінансами і збутом порівнянне з країнами центральної Європи;

— домінування галузей військово-промислового комплексу;

— відсутність самостійного історичного розвитку національних господарств і власного досвіду використання національної валюти;

— недостатність або повна відсутність ринкових традицій, неприйняття категорій ринкової економіки, відмова від практичного застосування таких понять, як приватна власність, прибуток, індивідуальна ініціатива, самореалізація, конструктивне мислення.

До економічних умов слід додати низку політичних чинників, які стримували і продовжують стримувати процес реформ. Україні доводиться не лише змінювати економічну систему, але й вирішувати проблеми, пов’язані з трьома серйозними перехідними процесами, а саме:

1) створювати національну державу;

2) здійснювати перехід від тоталітарної політичної системи пізнього сталінізму до демократії;

3) здійснювати перехід від соціальної системи, яка повністю спиралась на державу, до плюралістичних структур.

До згаданих груп чинників, що визначають зміст перетворень в Україні, необхідно додати ще один: майже повна відсутність генеруючих ідей у представників провідного економічного державного персоналу. Економічними міністерствами та окремими підприємствами продовжували керувати саме ті люди, що довели економіку України до кризового стану.

При цьому слід пам’ятати, що зміна економічної системи не відбувається автоматично, для її здійснення потрібна чітко виражена політична воля. Злам планової системи і створення ринкових структур економіки відбуваються одночасно і можуть мати болючі наслідки для значної частини населення. Криза, обумовлена процесами адаптації, означає безробіття, невпевненість у завтрашньому дні. Необхідність переорієнтації, подолання депресії потребує терпіння і непопулярних рішень уряду. Слід зазначити, що прагнення розмити реформи (наприклад, за допомогою популістських рішень) або зовсім їх загальмувати, зберігаючи старе, виникають не тільки на початковій фазі процесу перетворень, а постійно повторюються. Такій спокусі піддаються навіть уряди, які мають в своєму кабінеті тверде ядро із особистостей-реформа-торів, які без сумніву виступають за ринкову економіку.

Тому при переході до ринкових відносин за таких умов Україні необхідно було розв’язати цілу низку проблем. Зокрема, реформи слід було починати з лібералізації цін і макроекономічної стабілізації. Ціни повинні були відображати попит і пропозицію і таким чином сигналізувати про наявний дефіцит. Жорстка грошова політика повинна лише забезпечувати позитивні реальні процентні внески і зниження темпів інфляції.

На початку реформ слід лібералізувати торгівлю, для комерційних операцій ввести обмеження внутрішньої конвертованої валюти. Відміна монополії на зовнішню торгівлю фактично відкриває можливості для контактів з країнами світової співдружності. Поряд з макроекономічними реформами слід розпочати реформи структурні. Проведення великої, що триває відносно довго, та малої приватизації дасть можливість створити доволі чисельний приватний сектор.

З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити інститути ринкової економіки — надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківську систему з незалежним Центральним банком і новими комерційними банками, податкову систему, припинення втручання держави і її міністерств в економіку, створення системи соціального захисту.

Для успішного проведення реформ важливо мати фінансову підтримку міжнародних фінансових організацій (особливо Міжнародного валютного фонду) і західних урядів. З метою покращання міжнародної кредитоспроможності, при високій зовнішній заборгованості, необхідно укласти домовленості із західними урядами про реструктуризацію боргів. Крім того, важливою умовою успішного проведення реформ є створення вигідних умов для іноземних інвесторів.

Таким чином, здобувши незалежність і проголосивши курс на проведення економічних реформ, Україна стала перед необхідністю реалізації надзвичайно складних і важливих заходів.

Економіка України в умовах незалежності.

Тяжким і довгим був шлях України до незалежності, нелегкими є становлення і розбудова її державності, особливо ринкової економіки. У 1991 р. Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але вона не відразу спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особливо небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від ад-міністративно-директивної до ринкової економіки, від загальносоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з Україною, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився на 44%, обсяг промислової продукції на 41%, національний доход — на 54%. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму — 27,7%. У роки великої депресії спад виробництва не перевищував 25%. В СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва складала 30%. Криза охопила і сільське господарство України. У 1990;1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився на ¼. Зменшилося стадо великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, кількість птиці.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на придбання ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м’ясне стадо, а з іншого — українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Ряд позаекономічних чинників може привести сільське господарство до катастрофічних наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 млн. га (51,8%). Щороку з ланів змивається водою, здувається вітрами 600 млн. т грунту, в тому числі 40 млн. т гумусу. В останні роки занедбано свинарство, птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі - це основні валютні надходження країни. З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, отже зменшуються валютні резерви державної скарбниці.

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід із складної ситуації, що настала в сільськогосподарському секторі. Однак вони не зуміли реформувати радгоспи і колгоспи. Засновані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній ринок сільськогосподарською продукцією.

Як альтернатива державному аграрному сектору економіки України, в 1991;1993 рр. почали поступово створюватися фермерські господарства. Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визначає основи діяльності таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних типів: сільські, міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоча їх зростання відбувається дуже повільно, але динаміка цього процесу є очевидною. Якщо на початку 1992 р. в Україні нараховувалось 2098, то на 1 жовтня 1993 р. — 26 048 ферм.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення продуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право самостійно реалізовувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутрішньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фермерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хліборобам повинна надати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від працівників полів, а населення буде забезпечене продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадження його в життя йшло дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. За таких умов частка землі, виділеної фермеру не перевищує 3−4 га, 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспу. Звідси й обурення колгоспників, ворожість до фермерства.

Важлива роль в економіці кожної країні належить банківській системі. У вересні 1991 р. створено Національний банк України (НБУ). Він є центральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної грошової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс національної грошової одиниці. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золотовалютні резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України «Про банки і банківську діяльність» .

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава продає дуже мало товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

У 1993 р. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв’язки встановлено лише з деякими з них. Понад 20% торгових операцій становив бартер. Вивозили з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки.

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитись те, чого до цього часу не знала світова економічна практика — криза надвиробництва в умовах спаду виробництва (в Україні скорочується ринок, на товари відсутній попит через низьку якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціонування державних підприємств, тобто їх перехід до ринкових відносин. Без приватизації державної власності в країні неможливо створити цивілізовану ринкову економіку.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

За останній час, після майже чотирирічного тупцювання на місці, в українській економіці закладено основи для радикальних перетворень. Аналіз сучасного стану української економіки свідчить про появу перших стабілізаційних ознак. У першому півріччі 1995 р. зафіксовано падіння рівня інфляції. Особливо різко уповільнились інфляційні процеси у 1997 р.

Принципове значення має тенденція зростання фізичного обсягу роздрібного товарообороту, яка вперше проявилася у 1997 р. Товарооборот офіційно зареєстрованих підприємств усіх форм власності проти попереднього року в порівняльних цінах зріс майже на 6%. Загальний обсяг продажу споживчих товарів населенню за усіма каналами реалізації, включаючи організовані та неформальні ринки, в 1997 р. збільшився на 4,2%.

Важливим напрямом сучасної економічної політики України є перегляд податкової системи з метою зменшення тягара податків на економічну діяльність і забезпечення рівності юридичних і фізичних осіб усіх форм власності. З початку 1995 р. здійснено перехід до оподаткування прибутків підприємств та організацій за ставкою 30%, скорочено податкові пільги. Ставку податку на додану вартість зменшено з 28 до 20%.

Однак бюджетно-податкова система України поки що продовжує зберігати репресивну спрямованість, не створюючи потрібних мотивацій для підвищення результатів виробничої діяльності. Вона навпаки спонукає до приховування прибутку від оподаткування. Нині на «тіньовий» сектор економіки України припадає близько 50% від усіх економічних операцій. Реальний ВВП приблизно удвічі більший від офіційного.

Відбувається, хоч і повільно, розподіл землі та майна сільськогосподарських підприємств, формується інститут приватної власності на землю. У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі». Проте цей документ втілювався в життя не послідовно. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 р. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94% загальної кількості), з них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. На їх базі виникло 6,5 тис. колективних господарств з правом власності їх членів на частку майна (паю), а також 1,2 тис. селянських спілок і кооперативів, 175 акціонерних товариств.

Однак паювання або акціонування колгоспів та радгоспів майже не зачіпало основного: виробничих відносин між державою та сільськогосподарськими підприємствами, а також виробничих відносин всередині останніх. З паювання та акціонування виключалася земля — основний засіб виробництва. Одним із основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупок сільськогосподарської продукції через державно-контрактну та біржову системи.

Характерною особливістю нинішнього економічного становища України є відносна фінансова стабілізація. Основою цього стало постійне зменшення бюджетного дефіциту. Якщо на середину 1994 р. він становив 31,2% від валового внутрішнього продукту, то на кінець року — близько 10%, а у 1995 р. він не перевищував 7,3%. У 1996 р. дефіцит бюджету був ще менший.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2−16 вересня 1996 р. введено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню.

Одним із проявів фінансової стабілізації в Україні є те, що практично незмінним впродовж тривалого часу залишався валютний курс гривні. Це створило умови для швидкого зниження облікової ставки Національного банку України. Від рівня 300% у жовтні 1994 р. облікова ставка знизилась до 21% у 1997 р.

З’явилися позитивні тенденції у зовнішній торгівлі, її обсяг за 1997 р. становив приблизно 30,5 млрд. дол., з яких біля 14 млрд. припадає на експорт.

Основним торговим партнером України залишається Росія, на яку за підсумками 11 місяців 1997 р. припадало 26% українського експорту і 46,7% імпорту (товарообіг за 11 місяців становив 10,45 млрд. дол.). Великими торговими партнерами України є також Німеччина (товарообіг 1,63 млрд. дол.), Китай (1,13 млрд. дол.), Білорусія (1,11 млрд. дол.), Туркменія, США, Польща, Туреччина та Італія.

Україна експортує понад половину продукції чорної металургії, більше двох третин виробництва кольорових металів, хімії та нафтохімії, біля трьох чвертей товарів легкої промисловості. Всього ж частка експорту товарів у ВВП становить для України біля 25%. Українські нафтопереробні заводи працюють в основному на іноземній давальницькій сировині, а природний газ в основному російського або туркменського походження.

Основною статтею українського експорту є неблагородні метали та вироби з них (біля 42%). При цьому різко зросла частка чорних металів — з 23,5% в 1996 р. до 31,9% за січень — листопад 1997 р. З іншого боку, доля харчової промисловості в експорті протягом 1997 р. знизилася вдвоє. Це сталося головним чином в результаті практичного припинення експорту в Росію цукру та алкогольних напоїв.

З імпортних статей традиційно перше місце належить енергоносіям — газу, нафті та продуктам їх переробки, які становлять половину українського імпорту. Ще близько 20% припадає на імпорт машин і обладнання.

Нинішня економічна політика України знайшла підтримку світового співтовариства. Країни «Великої сімки» та найбільш впливові міжнародні фінансові організації — МВФ, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку наприкінці 1994 — початку 1995 рр. надали Україні вкрай необхідну кредитну підтримку обсягом майже 4 млрд. дол.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високо розвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. За підрахунками українських економістів потреба України в загальних обсягах іноземних інвестицій становить понад 40 млрд. дол., а за пріоритетними об'єктами більше як 4 млрд. дол. Загальний рівень іноземних інвестицій в економіку України за 1992;1996 рр. становив 1,4 млрд. дол. Це втроє менше, ніж отримує Угорщина за один квартал. Але самі собою іноземні інвестиції не прийдуть, за них необхідно боротися. А конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним податковим законодавством.

На жаль, ці чинники в Україні поки що відсутні. Постійно змінюється податкове і митне законодавство. Це не сприяє припливу іноземних інвестицій.

Деякі позитивні тенденції в розвитку господарства сучасної України не набули стійкого характеру, не забезпечили загальноекономічного оздоровлення.

Виникла необхідність корекції курсу економічних реформ. Вперше про це було зазначено у доповіді Президента України Леоніда Кучми з нагоди першої річниці Конституції незалежної України. В ній сформульовано такі найважливіші елементи антикризової програми: здійснення принципових заходів щодо лібералізації економічного режиму в Україні, істотне прискорення приватизаційного процесу, легалізація тіньової економіки насамперед за рахунок лібералізації податкової політики, активізація інвестиційного процесу, «економізація» зовнішньої політики держави, прискорення та послідовне здійснення аграрної реформи, впорядкування економіки енергетичного сектору, виведення соціальної сфери на пріоритетний рівень економічної політики.

Корекція економічної політики не торкається її стратегічних напрямів. Незмінними залишаються її базові позиції: трансформація економіки і здійснення цього процесу прискореними темпами попри всі протидії консервативних сил.

Перед молодою Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання в сфері економіки. Від їх розв’язання у значній мірі залежить наш поступ до цивілізованого життя. Тому реалізація економічної програми новітньої української держави повинна стати кровною справою кожного її громадянина.

Проблеми екології.

Процес суспільного виробництва неможливо уявити без участі в ньому природних сил — природних ресурсів і природних умов. В промисловості природні чинники виступають, в основному, як предмети праці, часто у вигляді природної сировини, в сільському (лісному) господарстві природні чинники виконують значну, а в багатьох випадках — провідну роль, виступаючи, і як предмети, і як засоби праці. Сільськогосподарське виробництво повністю базується на використанні природних ресурсів і умов, а його виробничо-технічні процеси одночасно є і біологічними.

Тісний зв’язок сільськогосподарського виробництва з природою, в умовах індустріалізації агросфери зумовив в кінцевому підсумку негативні зміни природного середовища. Сільське господарство, яке в попередні часи повсюдно сприяло покращанню природного середовища, при переході на інтенсивний шлях розвитку стало його знищувати. Агроекономічні проблеми, що виникли, зумовлені тим, що значна частина екосистем, в яких відбувається сільськогосподарське виробництво, втратила здатність до саморегуляції внаслідок свого антропогенного походження. Разом з тим сільське господарство має ключове значення при досягненні стійкого розвитку, оскільки тут зосереджено до 40% всього зайнятого в матеріальному виробництві населення і 50% світових багатств.

Високі темпи народонаселення зумовлюють в кінцевому підсумку потребу в земельних ресурсах. Поряд з тим ми спостерігаємо тенденцію до різкого скорочення сільськогосподарських угідь в розвинутих країнах світу. Так, в США площа земельних угідь скоротилась з 540 млн. га в 1960 р. до 492 млн. га в 1987 р., в Японії - з 7 до 5,6 млн. га, у Франції - з 39 до 35 млн. га, в Італії - з 22 до 20 млн. га. Міськими і сільськими населеними пунктами, школами, шахтами, лініями комунікацій і трубопроводів зайнято близько 12−15% території суші. Ці землі втратили здатність виробляти біомасу, генерувати кисень, зв’язувати вуглекислоту. Щодо загальної структури збитків для навколишнього середовища, то вони подані на рис. 1.

Складні екологічні проблеми виникають в результаті гідромеліорації (осушення і зрошення) земель. Найбільш суттєвими екологічними наслідками гідромеліорації є: засолення грунту, посилення міграції хімічних елементів.

Велика шкода навколишньому середовищу завдається глобальними забрудненнями атмосфери, викидами промислових підприємств і автотранспорту.

Безумовно, галузева структура викидів речовин, що забруднюють атмосферу, в різних країнах має свої особливості. Спільною рисою для всіх країн є те, що основним джерелом забруднення атмосфери є промисловість і автотранспорт. Зокрема, в США до 60% сумарних викидів дає автотранспорт. На рис. 2 в таблиці показана сума збитків і вказано чинники, що впливають на забруднення довкілля.

90-ті роки в Україні характеризуються зверненнями дослідників до усвідомлення в повному контексті різних напрямів історії екології, простеження не лише її «світлих», а й тіньових аспектів, набуття необхідних уроків з пройденого та пережитого українським народом.

В історичній літературі фактично до 90-х років була відсутня об'єктивна картина організації, планування, будівництва Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, у тому числі спорудження цілої низки водосховищ, їх соціально-екологічних та економічних наслідків для України. Увага зосереджувалась на самому факті спорудження електростанцій, гребель; сукупність всіх аспектів процесу підготовки водоймищ, переселення жителів, затоплення тисяч гектарів родючих чорноземів, тяжких доль і трагедій людей залишалась не вивченою і не освітленою.

Ідея комплексного освоєння могутньої течії Дніпра і перетворення його на енергетичний гігант виникла ще в 20-х роках XX ст. Поширена серед вчених-енергетиків ідея «Великого Дніпра» генерувала в собі будівництво великих водоймищ у верхній і середній течіях Дніпра. Одним із них було Каховське водосховище.

Розробленим проектом передбачалося створення водосховища загальною площею 2155 кв. км. Всього під водоймище відводилось 921,3 тис. га земель колгоспів, радгоспів, державного лісового фонду. В зоні затоплення опинилося більше 100 колгоспів і радгоспів, понад 90 населених пунктів, підтоплювались десятки сіл та два міста — Нікополь і Кам’янка-Дніпровська. Для тисяч людей акція будівництва ставала справжньою жорстокою соціальною трагедією. Аналогічні явища спостерігались і при спорудженні та експлуатації Кременчуцького, Дніпрод-зержинського, Канівського та Київського водосховищ.

Особливої гостроти в господарських відносинах в Україні набула проблема землекористування. Це зумовлюється тим, що вкрай несприятливо вирішувалось питання збереження і раціонального використання земельного фонду — головного багатства країни. За останні роки чимало орних земель відійшло під промислове будівництво й дороги, а деякі з них залишились забутими й заросли чагарниками. Так, друга черга Білоцерківського хімічного комбінату зайняла найкращі землі в Київській області, що належали сільськогосподарській науково-дослідній станції.

Одним з найтрагічніших днів в історії України стало 26 квітня 1986 року. У цей день сталася аварія на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), внаслідок якої значна частина земель України була радіоактивне забруднена. Всього від Чорнобильської ядерної катастрофи забруднено радіонуклідами понад 145 тис. кв. км. земель.

Значна шкода земельним фондам наноситься через введення в дію непродуманих проектів меліоративних систем. В Україні в другій половині 80-х років вилучено зі складу меліоративних земель 240 тис. га угідь, які не використовувалися за призначенням. Причиною такого серйозного становища стала втрата водних джерел, надмірна мінералізація поливної води, ускладнений рельєф місцевості тощо. Такого роду прорахунки обертаються значними втратами державних коштів. Не другорядними для землероба є й моральні збитки, що негативно позначається на його ставленні до праці.

Внаслідок руйнівної дії ерозії, посилення господарської експлуатації, неправильного обробітку, порушення агротехнічних прийомів використання та через недбальство орні землі України щорічно втрачають 19−20 млн. т. цінної речовини — гумусу.

Це спричинило виникнення дефіциту органічних речовин у грунтах, що становить понад 4 т на гектар орних земель.

Вода є незамінним стимулятором існування і розвитку життя на землі. Легка доступність води призвела до того, що на неї почали дивитись як на невичерпне джерело. Однак XX ст. змінило погляди людини на воду, які по суті стали боротьбою за воду у необхідній кількості і потрібної якості.

Головною водною артерією України є Дніпро, воду якого споживають понад 2 тис. сіл, 200 міст і більше 10 тис. промислових підприємств. Водами Дніпра користується понад ЗО млн. чоловік. А між тим, з території України в басейн Дніпра до 1993 р. щороку скидалося понад 12 млрд. куб. м стічних вод, більшість яких забруднені сполуками азоту, нафтопродуктами, солями важких металів, пестицидами та іншими шкідливими речовинами.

Екологічна проблема Дніпра стосується не лише України чи окремого регіону, а й усієї світової цивілізації. Адже дніпровська вода забруднює Чорне і Середземне моря, що омивають береги трьох континентів. Не випадково США, Канада та інші країни запропонували свою допомогу в «лікуванні Дніпра» .

Першою спробою оздоровлення Дніпра стала проведена в Полтаві навесні 1995 р. Всеукраїнська конференція з питань водопостачання й оздоровлення Дніпра. Це представницьке зібрання, на жаль, так і не з’ясувало до кінця існуючі екологічні проблеми.

На особливу увагу заслуговують питання збереження, раціонального використання і попередження забруднення підземних вод, обсяги споживання яких постійно збільшуються. Вчені стверджують, що в Україні настав час переходити на підземне водопостачання, адже більшість європейських країн вживають воду з підземних джерел. Як результат складного становища навколишньому середовищі, непростої екологічної ситуації на світовому ринку зростає потреба в екологічно чистих товарах та послугах. На рис. З показана динаміка таких послуг.

Таким чином, в сучасних умовах розвитку людської цивілізації екологічні проблеми виступають одним із важливих чинників економічного життя суспільства. На рис. 4 показано, наскільки складним є механізм взаємодії суспільства (економіки, політики, ідеології) і навколишнього середовища, проблема раціональної екологічної політики. Адже тільки за умови раціонального і бережного ставлення до навколишнього середовища людство зможе вижити.

.

.

_.

.