Охорона праці на машинобудівному підприємстві

Міністерство освіти і науки України Сумський державний університет Обов’язкове домашнє завдання з дисципліни: Охорона праці

Суми 2010

ЗМІСТ

1. Теоретична частина

1.1 Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності»

1.2 Характеристика, дія на організм людини, нормування та захист від іонізуючого випромінювання

1.3 Небезпечні зони устаткування. Класифікація та призначення засобів захисту

1.4 Улаштування і розрахунок блискавкозахисту будівель і споруд

2. Практична частина Задача 1

Задача 2

Задача 3

Задача 4

Література

1. Теоретична частина

1.1 Закон України «Про обов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності»

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування є основною організаційно-правовою формою. Соціальне забезпечення в суспільстві повинно виконувати дві головні функції. Перша пов’язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, які включають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомога сім'ям з дітьми тощо. Друга, запобіжна функція, пов’язана з відверненням бідності шляхом надання громадянам можливість протягом свого активного життя здобути право на соціальне забезпечення (від безробіття, хвороби, нещасного випадку на виробництві, інвалідності, в похилому віці тощо). Цю функцію виконує загальнообов’язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов’язків та гарантій, яка передбачає надання матеріального забезпечення та соціальних послуг у разі настання страхового випадку за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями, а також фізичними особами на користь яких здійснюється страхування.

Конституцією України стверджується, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». Отже, особистість має бути базовим елементом стратегії національної безпеки держави, а безпека людини та якість її життя як важливий і невід'ємний атрибут соціального розвитку української спільноти — одним із пріоритетів сталого розвитку держави.

З безпекою людини безпосередньо пов’язана категорія, яку деякі дослідники називають умовно «вартістю людського життя». Зрозуміло, що втрата людиною життя не може бути оцінена ніякими матеріальними критеріями. Разом з тим тисячі людей обирають вид діяльності з підвищеним ризиком за певну, у тому числі й грошову, винагороду. Тому важливо аналізувати умови, за яких потенційні учасники погоджуються на деякі ризиковані операції (фактично вони, свідомо чи несвідомо, оцінюють своє життя). Під категорією «вартістю людського життя» розуміють економічний еквівалент збитку, що може бути завданий людині за ризикованих умов. Економічна суть його полягає в грошових чи інших виплатах, що компенсують громадянину підвищений ризик втрати життя чи здоров’я через виконання певних функцій за небезпечних умов.

Оціночні критерії категорії використовують для: порівняльного аналізу оцінки впливу різноманітних чинників ризику як їх економічного еквівалента; розрахунку економічної ефективності забезпечення безпеки від впливу певного чинника для обґрунтування раціональних заходів щодо зниження інтегрального ризику людини; розробки раціональних заходів керування ризиком за різних видів діяльності; визначення достовірних обсягів соціально-економічних компенсацій за додаткових чинників ризику; планування військових операцій тощо.

Особливості загальнообов’язкового державного соціального страхування:

· умови і порядок здійснення визначаються законом, а не договором;

· участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні є обов’язковою, а не добровільною;

· перелік страхових випадків передбачений в законодавстві;

· страховий внесок не є об'єктом права власності застрахованої особи, тому, поки з цією особою щось не станеться (страховий випадок), цією сумою можуть користуватись інші

· розмір страхових виплат співвідноситься із середнім заробітком та прожитковим мінімумом.

Суб'єктами загальнообов’язкового державного соціального страхування є застраховані особи, страхувальники, страхові фонди.

Застраховані особи: фізичні особи, на користь яких здійснюється соціальне страхування. Вони стають суб'єктами після укладення трудового договору, або після реєстрації у відповідних фондах соціального страхування. Всі застраховані отримують Свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування.

Страхувальники — це особи (роботодавці, а деколи і самі застраховані), які сплачують страхові внески. Страховики є відповідні соціальні страхові фонди.

Види загальнообов’язкового державного соціального страхування:

ь Пенсійне страхування ь Страхування на випадок безробіття ь Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання ь Страхування від тимчасової непрацездатності та витрат зумовлених народженням та похованням ь Медичне страхування.

ь Пенсійне страхування Прийнятий Верховною Радою України Закон України «Про обов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності» від 23.09.1999р повністю набув чинності з 1 січня 2003 року.

Цей закон у відповідність з Конституцією України та Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування визначає правові основи, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Страхування від нещасного випадку — це самостійний вид обов’язкового соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров’я громадян у процесі їх трудової діяльності.

Дія даного Закону поширюється на осіб, які працюють в умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від форм власності, у фізичних осіб, а також осіб, забезпечують себе роботою самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Держава гарантує всім застрахованим громадянам забезпечення всіх прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасних випадків.

Законодавство про страхування від нещасного випадку складається з «Основ законодавства України про обов’язкове державне соціальне страхування», цього Закону, «Кодексу законів про роботу Україну», Закону України «Про охорону праці» та інших нормативно-правових актів.

Основні принципи страхування від нещасного випадку: своєчасне і повне відшкодування шкоди страховиком; обов’язковість страхування від нещасного випадку осіб, які працюють в умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством про працю, а також добровільність такого страхування для осіб, які забезпечують себе самостійно, та громадян — суб'єктів підприємницької діяльності; надання державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав; обов’язковість оплати страховиком страхових внесків; формування та використання страхових коштів на солідарній основі; диференціювання страхового тарифу з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві; економічна зацікавленість суб'єктів страхування в поліпшенні умов і безпеки праці; цільове використання коштів страхування від нещасного випадку.

Суб'єктами страхування від нещасного випадку :є застраховані громадяни, а в окремих випадках — члени їх сімей та інші особи, страхувальники (роботодавці, а в окремих випадкахзастраховані особи) та страховик — Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров’я та працездатність.

Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3) особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих установ або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності.

Наймані працівники не сплачують страхових внесків по цьому виду страхування.

Для страхування від нещасного випадку на виробництві не потрібно згоди чи заява працівника. Страхування здійснюється в безособовій формі. Всі перераховані особи вважаються застрахованими з моменту вступу в силу Закону. Усі застраховані є членами Фонду соціального страхування від нещасних випадків.

Особам, які підлягають страхуванню від нещасного випадку на виробництві або професійних захворювань, видається єдине для всіх видів страхування свідоцтво про обов’язкове державне соціальне страхування, яке є документом суворої звітності.

Страхування від нещасного випадку здійснює Фонд соціального страхування від нещасних випадків — некомерційна організація, яка діє на підставі статуту, який затверджується її правлінням.

Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування професійного захворювання (отруєння) згідно з діючим «Положенням про розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві».

Страховими виплатами є грошові суми, які згідно з цим Законом Фонд оплачує застрахованій або особам, які мають на це право, у разі, коли стався нещасний випадок. Ці грошові суми складаються з:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної йому частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності;

2) страхової виплати у встановлених випадках одноразової допомоги потерпілому;

3) страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому;

4) страхової виплати пенсії у зв’язку з втратою годувальника;

5) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травми на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

6) страхових виплат на медичну та соціальну допомогу.

Розрахунок розміру страхового внеску для кожного підприємства, установи, організації проводиться Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Допомога у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю виплачується в розмірі 100% середнього заробітку (оподатковуваного доходу). При цьому перші 5 днів тимчасової непрацездатності оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, організації. Витрати на лікування, ліки, придбання санаторно-курортних путівок визначаються на основі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок і рахунках про їх вартість.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової виплати допомоги його сім'ї повинен бути не менше п’ятикратної заробітної плати потерпілого, і, крім того, не менше річного заробітку потерпілого на кожну особу, яка була на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більше десятимісячного строку після смерті потерпілого. Витрати на похорон потерпілого бере на себе Фонд згідно порядку, який встановлений Кабінетом Міністрів України.

У разі погіршення здоров’я в період виробничого навчання (практики) сума страхової виплати визначається за діючою на підприємстві ставкою (окладом) тієї професії (спеціальності), якій навчався потерпілий, але не нижче мінімального розряду тарифної сітки відповідної професії.

Застрахований зобов’язаний знати і виконувати вимоги законодавчих та інших нормативно-правових актів про охорону праці, які стосуються застрахованого, а також дотримуватися обов’язків щодо охорони праці, передбачених колективним договором (трудовим договором, контрактом) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків може відмовити у страхових виплатах і наданні соціальних послуг застрахованому, якщо нещасний випадок згідно із законодавством не пов’язаний з виробництвом, а також якщо мали місце спеціальні дії потерпілого, спрямовані на створення умов для реалізації страхового випадку Фінансування за рахунок державного бюджету передбачає виділення коштів на соціальне забезпечення з державного та місцевих бюджетів.

За рахунок коштів бюджетів здійснюється соціальне забезпечення незастрахованих осіб в системі соціального страхування. Коло цих осіб, а також види соціального забезпечення, які їм надаються визначаються спеціальними законами. Основна мета здійснення соціального забезпечення за рахунок бюджету — матеріальна підтримка осіб, в яких при настанні соціального ризику знижуються доходи, або підвищення доходів особам, в яких вони нижчі прожиткового мінімуму.

Недержавне соціальне забезпечення може здійснюватись: в рамках колективно-договірного чи індивідуально-договірного регулювання на підприємствах, установах, організаціях; як благодійна діяльність фізичних та юридичних осіб; через недержавні пенсійні фонди, які здійснюють діяльність з недержавного пенсійного страхування.

1.2 Характеристика, дія на організм людини, нормування та захист від іонізуючого випромінювання

Іоніуюча радіація — потоки електромагнітних хвиль або елементарних частинок і квантів, що створюються при радіоактивному розпаді, ядерних перетвореннях, гальмуванні заряджених частинок у речовині та здатні при проходженні через речовину викликати її іонізацію. До іонізуючого випромінення відносять корпускулярне випромінювання (альфа-, бета-промінення, нейронне випромінення) та електромагнітне випроміненння (гамма-проміння, рентгенівське (пулюєве) проміння, космічне випромінювання).

Рис. 1.1 — Різновиди іонізуючого випромінення Вони відрізняються один від одного глибиною проникнення та іонізуючою властивістю. альфа-проникаюча властивість мала, а іонізуюча велика; гамманавпаки. Проникаюча здатність всіх видів іонізуючого випромінювання залежить від енергії. Для того, щоб частинка стала іонізуючою, вона повинна мати достатньо велику енергію, щоб взаємодіяти з атомами опромінюваної матерії. Фотони взаємодіють із зарядженими частинками, тому фотон з досить великою енергією також є іонізуючим. Енергія, при якій фотон стане іонізуючим перебуває в кінці ультрафіолетового діапазону електромагнітного спектру. Заряджені частинки, такі, як електрони, позитрони, і альфа-частинки та високочастотні електромагнітні хвилі взаємодіють з електронами в атомі або молекулами. Нейтрони же, маючи нульовий електричний заряд, не взаємодіють з електронами електромагнітно, і тому вони не можуть безпосередньо викликати іонізацію цим шляхом. Проте швидкі нейтрони добре взаємодіють із протонами у водні, і це створює протонне випромінювання. Ці протони є іонізуючими, оскільки вони мають заряд і взаємодіють з електронами в речовині. Нейтрони можуть також взаємодіяти з ядром атома, в залежності від ядра і швидкості нейтрона; ці реакції відбуваються як з участю швидких, так і повільних нейтронів, залежно від ситуації. Після таких взаємодій з нейтронами, атомні ядра часто стають радіоактивними, в свою чергу створюючи іонізуюче випромінювання при розпаді.

Іонізуюче випромінювання надходить із радіоактивних матеріалів, рентгенівських трубок, прискорювачів частинок і присутнє у навколишньому середовищі. Це випромінювання невидиме, і його неможливо безпосередньо виявити за допомогою людських відчуттів, тому використовуються різні інструменти регістрації. У деяких випадках іонізуюче випромінювання може призвести до вторинної емісії видимого світла при взаємодії з матерією.

Іонізуюча радіація має багато практичних застосувань у медицині, наукових дослідженнях, промислововсті (товщинометри, вологомометри, різноманітні сигнальні пристрої, у дефектоскопії), біології (селекції рослин), сільському господарстві (опромінення насіння перед посадкою), стерелізація продуктів, будівництві та інших галузях, проте є небезпечною для здоров’я при неправильному використанні. Вплив радіації призводить до пошкодження живих тканин, внаслідок яких бувають опіки, променева хвороба, смерть при високих дозах і рак, пухлини та генетичні мутації при низьких дозах.

Радіочутливість — це здатність живих організмів реагувати у відповідь на подразнення, викликане поглинутою енергією іонізуючого випромінювання. Радіочутливість частіше за все оцінюють за смертельною дією радіації.

Тканини, що діляться, є дуже радіочутливими, а більш диференційовані є більш резистентними.

Так у ссавців печінка, м’язи, мозок, кістки, хрящі та сполучна тканина відносяться до резистентних, оскільки ці тканини у дорослих проявляють низьку проліферативну активність і складаються із спеціалізованих зрілих клітин. Навпаки ж клітини кісткового мозку, гермінативні клітини яєчників та сім'яників, епітелій кишківника та шкіри є сильно радіочутливими. Виключення: овоцити та лімфоцити хоч і не діляться, але є радіочутливими.

У сучасних умовах на організм людини впливають різноманітні випромінення: електромагнітні, лазерні, статична електрика, торсійні поля, природне та космічне випромінення. За своїми властивостями та дією вони невидимі, не мають смаку, але досить чутливі до клітин живого організму, а тому — небезпечні для них. Під дією іонізуючого випромінювання імунна та інші захисні системи організму втрачають свої захисні властивості, в результаті чого є ризик розвитку багатьох важких хвороб.

Джерелами невидимих та небезпечних випромінювань в середовищі навколо людей виступають радіотелевізійні, радіолокаційні станції, високовольтні лінії електропередач (ЛЕП), електротранспорт, побутове, мікрохвильове, електромагнітне обладнання та апаратура.

Біосфера протягом своєї еволюції знаходиться під дією електромагнітних полів так званого фонового випромінення, викликаного природними причинами земного, навколоземного й космічного походження. Тому живі істоти без магнітного поля Землі існувати не можуть. Без нього різко зменшується здатність бактерій до розмноження, знижується нейромоторна активність птахів, порушується обмін речовин та розвивається безпліддя.

Але додаткове випромінювання є сильним іонізуючим фактором, що впливає на живу тканину, особливо на генетичну діяльність організмів. Першими ознаками тяжкого опромінення деяких людей є розлади шлунково-кишкового тракту, зміни складу крові, випадіння волосся, крововиливи, зменшенням стійкості до різних хвороб, помутнінням кришталика ока.

Високовольтні лінії електропередач (ЛЕП) створюють поля промислової частоти в промислових приміщеннях та в населених пунктах. Напруга поля від ЛЕП залежить від величини напруги в ній, а також від відстані між дротами. Таке електричне поле впливає на нервову систему, ендокринний апарат, обмінні процеси та морфологічний склад крові, що проявляється у зниженні кількості лейкоцитів. Гранично допустимий рівень (ГДР), протягом робочого дня за електричною складовою, не повинен перевищувати 50 в/м, знижуючись ступенями до 5 в/м з підвищеннями частоти, а енергетичне навантаження не повинно перевищувати 200 мкВт. год/см2. Максимальне граничне значення щільності потоку енергії не повинне перевищувати 1000 мкВт/см2.

Електромагнітне випромінювання пригнічують репродуктивну систему, створюють несприятливий перебіг вагітності, особливо при роботі з комп’ютерами, більш, як 4 години на тиждень. Жінкам, які мріють про материнство, краще мати роботу, не пов’язану з ЕМВ. Знаходження дитини, більше 50 хвилин на день біля екрана телевізора, чи комп’ютера, зменшує у 1,4 рази здатність запам’ятовувати нову інформацію, що пов’язана з впливом ЕМВ на нейроструктури головного мозку. А в людей, які постійно контактують з ЕМВ, захворювання на лейкемію (рак крові) у 4,3 рази перевищують контрольні величини.

Біологічний вплив ІВ на людину поділяють на: пряме; непряме.

Пряма дія полягає в зміні ядер і хромосом клітин людини (може з’явитися потомство, передбачити вигляд і стан якого дуже важко). При опроміненні клітина або гине, або змінює свою структуру. Якщо гине мала кількість клітин, то організм їх компенсує. Якщо змінюється структура, то ця зміна передається у спадок.

Непряме дія полягає в іонізації молекул води, що входить до складу біологічної тканини (на 70% - 80% організм людини складається з води). При іонізації молекули води порушуються і розпадаються:

Н2О > Н + ОН.

Гідроксильні групи з'єднуються і дають перекис водню:

ВІН + ОН > Н2О2.

Перекис водню активна і окисляє різні елементи тканини.

Біологічне вплив ІВ залежить:

1) від величини дози опромінення:

0−25 бер — відчутні порушення відсутні;

25−50 бер — можливі зміни в крові;

80−120 бер — зміна клітин крові (початкові ознаки променевої хвороби);

до 120 бер — оборотні порушення;

250−450 бер — втрата працездатності;

300 бер — смерть, 50% випадків ураження;

600 бер — 100% (всі значення для випадків, коли лікування не проводиться).

2) від потужності дози;

3) від виду ІВ, тому що різні ІВ мають різну проникаючу здатність;

4) від віку (діти більш сприйнятливі);

5) від чутливості організму до ІВ. Наприклад, смертельна доза для мишей — 500 бер, для кроликів — 1200 бер, для жаб — 5000 бер, для клопів — 10 000 бер.

Виділяють три дози опромінення (вони пов’язують кількісний і якісний вплив):

1. Експозиційна доза: Декс — характеризує джерело випромінювання по ефекту іонізації. Одиниця виміру — Кл / кг. Декс — це повний заряд іонів одного знака dQ, що виникає в повітрі масою dm при його іонізації рентген-або г-променями:

де dQ — повний заряд іонів одного знака; dm — маса повітря.

2. Поглинена доза (доза опромінення). Доза опромінення — це енергія

d < Е, передана випромінюванням одиниці маси речовини, що опромінюється dm (в тому числі, тілу людини):

У системі СІ одиниця вимірювання називається грей (Гр). Позасистемна одиниця — рад; 1 рад = 0,01 Гр.

Крім терміна «поглинена доза», існує термін «потужність дози» — вона показує величину поглиненої дози за одиницю часу:

Одиниця виміру.

3. Еквівалентна доза. Введена для оцінки радіоактивної небезпеки хронічного зовнішнього опромінення випромінюваннями різних видів (при роботі з закритими джерелами):

Декв = Д * К, де К — коефіцієнт якості, показує, у скільки разів відрізняється небезпека даного випромінювання від прийнятого за базове випромінювання (г).

Одиниця еквівалентної дози — зіверт (Зв). Позасистемна одиниця еквівалентної дози бер (біологічний еквівалент рада): 1 Зв = 100 бер.

Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97) охоплюють систему принципів, критеріїв, нормативів та правил, виконання яких є обов’язковим в політиці держави щодо забезпечення протирадіаційного захисту людини та радіаційної безпеки.

НРБУ-97 є основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства взагалі і є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами, які проводять практичну діяльність з джерелами іонізуючого випромінювання.

Таблиця 1.1

Ліміти дози опромінювання (мЗв-рік-1)

а) — розподіл дози опромінювання протягом календарного року не регламентовано;

б) — для жінок дітородного віку (до 45 років), які належать до категорії А, середня еквівалентна доза зовнішнього опромінювання (зародку та плоду) за будь які 2 послідовні місяці не повинна перевищувати 1 мЗв. При цьому за весь період вагітності ця доза не повинна перевищувати 2 мЗв, а ліміт річного надходження для вагітних встановлюється на рівні 1/20 ДНЛ, для вагітних жінок на виробництві (категорії А, Б) встановлені ДР в 20 раз нижчі, ніж для відповідних ДР категорії А;

в) — в середньому за будь-які послідовні 5 років, але не більше 50 мЗв за окремий рік (ЛДтах).

Категорія, А (персонал) — особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія Б (персонал) — особи, які безпосередньо не зайняті роботою з джерелами іонізуючих випромінювань, але у зв’язку з розташуванням робочих місць в приміщеннях об'єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримувати додаткове опромінювання.

Категорія В — все населення.

Загальні принципи захисту від впливу іонізуючого випромінювання:

1. Захист «часом». Тривалість роботи в умовах ІВ повинна бути такою, при якій не відбувається ураження людини.

2. Захист «відстанню». Робоче місце повинне знаходитися на такій відстані від джерела ІВ, при якому не відбуваються зміни в стані здоров’я.

3. Екранування. Екранування полягає в пристрої екранів з таких матеріалів і такої товщини, які б захистили людини. Найкращими для захисту від рентгенівського і гамма-випромінювання є свинець і уран. Проте, з огляду на високу вартість свинцю й урану, Можуть застосовуватися екрани з більш легких матеріалів — просвинцьованого скла, заліза, бетону, залізобетону і навіть води. У цьому випадку, природно, еквівалентна товща екрану значно збільшується.

Для захисту від бета-потоків доцільно застосовувати екрани, які виготовлені з матеріалів з малим атомним числом. У цьому випадку вихід гальмівного випромінювання невеликий. Звичайно як екрани для захисту від бета-випромінювань використовують органічне скло, пластмасу, алюміній. Використовувати металізовані штори, занавіски, одяг, взуття, рукавички, окуляри.

4. Організаційні заходи:

а) заходи з влаштування приміщення;

б) заходи з очищення радіоактивного забруднення;

в) заходи з видалення відходів;

г) заходи щодо використання ЗІЗ.

Тобто щоб не трапились захворювання організму, при роботі з джерелами ЕМВ, необхідно екранізувати таку апаратуру, працювати в окремому приміщенні з використанням дистанційного управління.

Вживати ентеросорбенти таких як чай, каву, какао, які містять кофеїн, теобромін, теофілін, а чаї — багаті на вітаміни В1, В2 і каротин. Ефективним методом виведення шлаків є бані з парою, сауна, ванни з послідовним термальним режимом.

Методи виявлення та реєстрації ІВ:

— Фотографічні (засвічення фотоемульсіонного шару);

— Хімічні (розчини змінюють свій колір під дією ІВ);

— Іонізаційні. Гази під дією ІВ стають провідником електричного струму, лічильник Гейгера-Мюллера.

Основні принципи захисту:

ь використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

ь герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

ь заходи планувального характеру;

ь застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

ь використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

ь дотримання правил особистої гігієни;

ь очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних конструкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;

ь використання радіопротекторів (біологічний захист).

Радіоактивне забруднення спецодягу, засобів індивідуального захисту та шкіри персоналу не повинно перевищувати припустимих рівнів, передбачених Нормами радіаційної безпеки НРБУ-97. Порядок вибору і введення в дію режимів захисту передбачені НРБУ-97.

Система забезпечення радіаційної безпеки може бути повною й ефективною, якщо вона буде доповнена гігієнічними регламентами припустимих доз опромінення.

1.3 Небезпечні зони устаткування. Класифікація та призначення засобів захисту

Безпеку треба визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. В літературі можна зустріти такі визначення:

* небезпека — негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям;

* небезпека — це умова чи ситуація, яка існує в наколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення та /чи пошкодження.

Можна визначити термін «безпека» як стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди. Або ж Безпека — це збалансований, за експертною оцінкою, стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.

Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток», такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.

Небезпечна зона — це простір, в якому діють постійно або виникають періодично чинники, небезпечні для життя і здоров’я людини. Небезпека локалізована навколо рухомих елементів: ріжучого інструменту, оброблюваних деталей, планшайби, зубчастих, ремінних та ланцюгових передач, робочих столів верстатів, конвеєрів, що переміщуються підйомно-транспортних машин, вантажів і т.д. Особлива небезпека створюється у випадках, коли можливе захоплення одягу або волосся працюючого рухомими частинами обладнання.

Наявність небезпечної зони може бути обумовлено небезпекою поразки електричним струмом, впливу теплових, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, шуму, вібрації, ультразвуку, шкідливих парів і газів, пилу, можливістю травмування відлітаючими частинками матеріалу заготовки та інструменту при обробці, вильотом оброблюваної деталі з-за поганого її закріплення або поломки.

Розміри небезпечної зони в просторі можуть бути постійними (зона між ременем і шківом, зона між вальцями і т.д.) і змінними, (поле прокатних станів, зона різання при зміні режиму та характеру обробки, зміна різального інструменту і т. д.) .

При проектуванні технологічного устаткування і при його експлуатації необхідно передбачати застосування пристроїв, що або виключають можливість контакту людини з небезпечною зоною, або знижують небезпеку контакту.

Засоби захисту працюючих за характером їх застосування поділяються на дві категорії: колективні, індивідуальні.

Засоби колективного захисту в залежності від призначення поділяються на такі класи:

· нормалізації повітряного середовища виробничих приміщень і робочих місць,

· нормалізації освітлення виробничих приміщень та робочих місць,

· засоби захисту від іонізуючих випромінювань, інфрачервоних випромінювань, ультрафіолетових випромінювань, електромагнітних випромінювань, магнітних і електричних полів, випромінювання оптичних квантових генераторів, шуму, вібрації, ультразвуку, ураження електричним струмом, електростатичних зарядів, від підвищених і знижених температур поверхонь обладнання, матеріалів, виробів, заготовок, від підвищених і знижених температур повітря робочої зони, від впливу механічних, хімічних, біологічних чинників.

Засоби індивідуального захисту в залежності від призначення поділяються на такі класи: ізолюючі костюми, засоби захисту органів дихання, спеціальний одяг, спеціальне взуття, засоби захисту рук, голови, обличчя, очей, органів слуху, засоби захисту від падіння і інші аналогічні засоби, захисні дерматологічні засоби.

Всі вживані у виробництві захисні пристрої можна розділити на наступні основні групи:

ь охоронні;

ь запобіжні;

ь блокуючі;

ь сигналізуючі;

ь системи дистанційного керування; спеціальні пристрої (вентиляція, освітлення, глушники шуму, заземлення);

ь індивідуальні захисні засоби (СИЗИЙ).

Загальні вимоги до засобів захисту:

o створення оптимальних умов для трудової діяльності

o максимальне зниження небезпек і шкідливостей на робочих місцях, тобто високий рівень захисту;

o облік індивідуальних особливостей устаткування, інструменту, пристосувань або технологічних процесів;

o надійність, міцність, зручність обслуговування машин і механізмів в цілому, включаючи засоби захисту, врахування рекомендацій технічної естетики.

Захисні пристрої — засоби захисту, що перешкоджають попаданню людини в небезпечну зону. Захисні пристрої: стаціонарні (незнімні); рухомі (знімні), переносні. Застосовуються для ізоляції систем привода машин, зон обробки деталей, зон інтенсивного випромінювання, виділення шкідливих ечовин. Конструктивно вирішення цього питання залежить від різновида устаткування, місця роботи працівника, специфіки шкідливих виробничих факторів, що супроводжують технологічний процес.

Стаціонарні огорожі демонтуються лише періодично (зміна робочого інструменту, мастило, перевірка контрольних вимірювань і т.д.). Вони виконуються так, що пропускають оброблювану деталь, але не пропускають руки робочого. Такі огорожі можуть бути повними, коли локалізується небезпечна зона разом із машиною, або частковою, коли ізолюється лише небезпечна частина машини. Прикладом повної огорожі є огорожі розподільчих пристроїв електрообладнання, вентиляторів, корпуса електродвигунів, насосів.

Рухома огорожа закриває доступ в робочу зону при настанні небезпечного моменту (особливо поширено у верстатобудуванні).

Переносні огорожі використовуються при ремонтних і налагоджувальних роботах для захисту від випадкових дотиків до струмопровідних частин, а також від механічних травм і опіків. Крім того, їх застосовують на постійних робочих місцях зварювачів.

Огорожі виконуються у вигляді зварних і литих кожухів, грат, сіток, щитків, екранів, вірьовок з прапорцями і т.д.

Запобіжні захисні засоби застосовуються для автоматичного відключення агрегатів і машин при відхиленні якого-небудь параметра за межі допустимих значень. На установках, що працюють під тиском більше атмосферного, використовуються запобіжні клапани важеля, пружинного і мембранного типу. У разі утворення вибуху, пожежонебезпечних сумішей, при концентраціях 5−50% від вибухонебезпечної, спрацьовує аварійна вентиляція. При підвищеному тиску в ресиверах застосовують теплові реле, що вимикають двигун при збільшенні температури зріджуваного повітря понад припустимого значення.

У електромагнітних плитах для закріплення оброблюваного матеріалу, підйому і перенесення різних виробів слід передбачити запасну проводку від запасного джерела живлення, обмежувачі руху, кінцеві вимикачі, гальмівні і утримуючі пристрої і т.д. Введення слабкої ланки полягає у внесенні до конструкції технологічного устаткування деталей і вузлів, розрахованих на руйнування (або неспрацьовування) при перевантаженнях (штифти, що зрізають, шпонки, фрикційні муфти, плавкі запобіжники в електроустановках, розривні мембрани і т.д.).

Блокуючі пристрої виключають можливість проникнення людини в небезпечну зону або усувають небезпечний чинник на час перебування людини в цій зоні (механічні, електричні, фотоелектричні, радіаційні, гідравлічні, пневматичні, комбіновані).

Сигналізуючі пристрої — це засоби інформації про роботу технологи-чеського устаткування, а також про небезпечні і шкідливі чинники, які при цьому виникають. За призначенням системи сигналізації діляться на оперативні; попереджуючі; пізнавальні. За способом інформації: звукові; візуальні; комбіновані; одоризаційні (по запаху, в газовому господарстві).

До сигналізуючих пристроїв візуальної інформації можна віднести опізнавальне забарвлення трубопроводів, електропроводів і знаки безпеки.

Трубопроводи фарбують в наступні кольори: вода — зелений; пара — червоний; повітря — синій; горючі і негорючі гази — жовтий; кислоти — оранжевий; луж — фіолетовий, горючі рідини — коричневий; інші речовини — сірий.

Електричні дроти по приналежності виконують з ізоляцією наступних кольорів:

чорний — для провідників в силових ланцюгах;

червоний — для провідників в ланцюгах управління, вимірювання і сигналізації змінного струму;

синій — для провідників в ланцюгах управління, вимірювання і сигналізації постійного струму;

зелено-жовтий (двобарвний) — для провідників в ланцюгах заземлення;

блакитний — для провідників, сполучених з нульовим дротом і не призначених для заземлення.

Знаки безпеки широко застосовуються практично у всіх сферах діяльності, на транспорті, наприклад:

ь що забороняють (не включати — працюють люди; крізний проїзд заборонений);

ь застережливі (стій — напруга; не влізай — уб'є; небезпечний поворот);

ь що вирішують (працювати тут);

ь вказівні (заземлено).

До засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) відносяться: ізолюючі костюми; засоби захисту органів дихання (респіратори, марлеві пов’язки, протигази і ін.); спецодяг (костюми, фуфайки, халати і ін.); спецвзуття (черевики, чоботи і ін.);засоби захисту голови (каски, шапки і ін.); засоби захисту особи, очей, органів слуху; захисні дерматичні засоби.

1.4 Улаштування і розрахунок блискавко-захисту будівель і споруд

Блискавка — електричний розряд між хмарами або між хмарою і землею.

У більшості випадків нижня частина грозових хмар заряджається негативно, а на поверхні індукуються позитивні заряди. Так утворюється як би гігантський заряджений конденсатор, однією обкладкою якого служить грозове поле, а інша земля. У міру концентрації зарядів збільшується, напруженість електричного поля цього конденсатора при досягненні величини 300 кВ м створюється умова для виникнення блискавки. Коли напруженість електричного поля у хмарі або між нижньою зарядженою областю і землею досягає пробійного значення, виникає Блискавка. Блискавки поділяються на лінійні, плескаті, кулясті і чоткові. Лінійні блискавки спостерігають часто, а кулясті та чоткові — дуже рідко.

Блискавки — велика загроза для життя людей. Ураження блискавкою можливо як при перебуванні просто неба, так і в закритому приміщенні. Частіше страждають люди що знаходяться під час грози на відкритій місцевості, переховуються від дощу під деревами і поблизу від працюючого електроустаткування (включеного в мережу телевізора, радіоприймача або увімкненого мобільного телефону). Високі дерева — часта мішень для блискавок. На реліктових деревах-довгожителях легко можна знайти численні шрами від блискавок. Вважається, що одиночне дерево, частіше вражається блискавкою, хоча в деяких лісових районах шрами від блискавок можна побачити майже на кожному дереві.

Вплив зарядів блискавки можуть бути двох видів: блискавка вражає будівлю й установки (безпосередньо удар блискавки), блискавка надає вторинний вплив, що пояснюється електростатичною і електромагнітною індукцією. Електростатична індукція проявляється в тому, що на ізольованих металевих предметах наводяться небезпечні електричні потенціали, внаслідок чого можливе іскріння між окремими металевими елементами конструкцій та обладнання. У результаті електромагнітної індукції, зумовленою швидкою зміною значення струму блискавки, в металевих незамкнутих контурах наводяться електрорушійні сили, що призводить до небезпеки розрядів між ними в місцях зближення цих контурів.

Блискавко-захист — це система заходів, спрямованих на нейтралізацію атмосферної електрики.

Згідно з РД 34.21.122−87″ Інструкція по пристрою блискавкозахисту будівель і споруд" виділяється три категорії блискавкозахисту (І-III) залежно від призначення та характеристик споруди, її розмірів, місця розташування і очікуваної інтенсивності уражень. Для систем захисту на основі стрижневих або тросових блискавковідводів визначаються також зони захисту типу, А і Б, орієнтовні ступені надійності яких становлять 0,995 та 0,95 відповідно. Зона захисту блискавковідводу — це частина простору, усередині якого будівля або споруда захищена від прямих ударів блискавки з певним ступенем надійності.

Основні категорії будівель по влаштуванню блискавкозахисту:

I — всі промислові будівлі, приміщення, віднесені до класу В-1 і В-2 по ПУЕ, приміщення з категорією, А незалежно від місця їх розташування;

II — промислові будівлі та споруди з приміщеннями класу В-1а, В-2а по ПУЕ, а також з виробництвами категорій Б в місцях з середньою грозової діяльністю (10 год. на рік);

III — промислові будівлі та споруди з приміщеннями класу П-1, П-2, П-2а, П-3, а також з категорією В, Г, Д.

Тобто перед проектуванням системи блискавко-захисту об'єкт класифікується за однією з категорій.

Міжнародні стандарти оперують таким показником, як ефективність системи блискавкозахисту, оскільки він безпосередньо враховує ризики втрат внаслідок небезпечної дії блискавок (наприклад, стандарт ІЕС 61 024−1-1). В них виділяють чотири рівні блискавкозахисту (І-IV). Ефективність блискавкозахисту визначається наступним чином:

де — прийнята щорічна кількість ударів у споруду;

А — враховує конструкцію будови;

В — враховує призначення і вміст будови, її цінність, характер використання, можливість паніки, наявність засобів зменшення пошкоджень та ін.;

С — враховує очікувані наслідки пошкоджень, збитків у разі ураження блискавкою;

— очікувана щорічна кількість прямих ударів (розрядів) блискавки;

щільність блискавок (ударів на 1 км² протягом року);

еквівалентна площа збирання блискавок спорудою ();

— коефіцієнт оточення.

Визначення еквівалентної площі, зокрема для зосереджених споруд (комини, башти і т.п.), виконують згідно з підходом, який є подібним до наведеного. Результати розрахунків за цією формулою потрібно порівнювати із табличними даними, де подається ефективність, яка відповідає кожному рівню захисту. Якщо розрахована за наведеною формулою величина потрібної ефективності виходить від'ємною або дорівнює нулю, блискавкозахист є зайвим. Коли, належить влаштувати систему блискавкозахисту такого класу, щоб її ефективність була не меншою ніж Ес. З таблиць добирається найближчий необхідний рівень захисту, який відповідає умові. Далі, у процесі її проектування залишається виконувати вимоги до обраного рівня системи блискавкозахисту. Методика балансу між припустимим ризиком (життя, майно, екологічні наслідки) та раціональною вартістю влаштування блискавкозахисту є предметом дискусії серед фахівців.

Окрім рівня «І», наприклад, інколи говорять про рівень захисту «A», а в деяких країнах вибір класу захисту певних споруд віддається на розсуд власника. Законодавці та страховий бізнес також не залишаються осторонь цього процесу. Розрахунки ефективності звичайно виконують з використанням спеціальних програм, які дозволяють в інтерактивному режимі змінювати засоби захисту і досягати бажаного результату. Наприклад, одна з таких «0В0 Construct USS» розроблена фахівцями німецької фірми «Betterman GmbH & Со.». Саме за її допомогою провадилося проектування комплексного блискавко-захисту хмарочоса Мінтрансу, що вбрався у нові «шати» поблизу площі Перемоги у Києві. Згідно з розрахунками ця споруда вражатиметься блискавками 2 -4 рази на рік, а система захисту має відповідати вимогам II класу. Обговорюваний підхід часто використовують і для експертизи вже існуючих систем блискавкозахисту споруд, а саме: обстежують споруду і існуючу систему блискавкозахисту; визначають клас захисту споруди; визначають фактичну ефективність існуючої системи блискавкозахисту; роблять висновок щодо відповідності існуючого захисту вимогам нормативних документів чи сформульованим потребам замовника та дають рекомендації щодо його вдосконалення. В міжнародних стандартах існує більш широка градація щодо рівнів захисту і детальніше враховуються характеристики конкретної споруди. В них точніше беруть до уваги параметри блискавок, від яких треба захищати об'єкт.

Найбільш часто виникають лінійні блискавки, тривалість яких становить десяті частки секунди. Такі блискавки найбільш небезпечні при прямому ударі. В основному вони вражають предмети, що мають велику висоту, ніж інші розташовані по близькості, по цьому для захисту від блискавок використовують блискавковідводи. Вони складаються із трьох зв’язаних між собою частин:

Блискавкоприймач — слугує для прийому розряду блискавки й розташовується в зоні можливого контакту з каналом блискавки; в залежності від захищуваного об'єкта, може являти собою металевий штир, мережу із провідного матеріалу або металевий трос, натягнутий над захищуваним об'єктом.

струмовідвідні спуски — провідники, що слугують для відводу заряду від блискавко-приймача до заземлювач; звичайно являє собою провід досить великого перетину заземлювач — провідник або кілька з'єднаних між собою провідників, що торкаються ґрунту; звичайно являє собою металеву плиту, заглиблену в ґрунт.

Елементи блискавковідводу з'єднуються між собою й закріплюються на несучій конструкції. Оскільки ймовірність влучення у наземний об'єкт блискавкою зростає із збільшенням його висоти, блискавковідвід розташовується на якомога більшій висоті або безпосередньо на об'єкті, що захищається, або як окреме спорудження поруч із об'єктом. Іноді блискавковідвід вбудовується в декоративні елементи будинку або споруди.

Кожен район має інтенсивність грозової діяльності. Це важливий чинник при виборі типу і конструкції громозахисту. Тому очікування кількості поразок блискавок на рік будівель і споруд необхідно знати. Це число знаходиться за формулою:

де S — ширина захищається будівлі,

L — довжина будівлі,

h — найбільша висота будівлі, м,

n — середньорічне число ударів блискавок в 1 земної поверхні в місці розташування будівлі.

Будинки і споруди, віднесені до I та II категорій блискавкозахисту, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки, вторинних проявів блискавки і заносу високого потенціалу через наземні, надземні і підземні металеві комунікації; будівлі і споруди, віднесені до III категорії блискавкозахисту, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки і занесення високого потенціалу через наземні і підземні металеві комунікації. Для будівель і споруд, що поєднують в собі приміщення різних категорій, рекомендується виконувати блискавкозахист з вищої з цих категорій.

Будівлі і споруди, віднесені по пристрою захист від блискавки до III категорії, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки і занесення високого потенціалу через наземні (надземні) металеві комунікації. Зовнішні установки, віднесені по пристрою захист від блискавки до II категорії, повинні бути захищені від прямих ударів і вторинних проявів блискавки.

Зовнішні установки, віднесені по пристрою захист від блискавки до III категорії, повинні бути захищені від прямих ударів блискавки.

Усередині будівель великої площі (шириною більше 100 м) необхідно виконувати заходи щодо вирівнювання потенціалів.

Якщо будівлі або споруда частково вписується в зону захисту природних громовідводів або сусідніх об'єктів, захист від прямих ударів блискавки повинен передбачатися тільки для іншої, незахищеної його частини.

Для розрахунків установки блискавкозахисту потрібно виявити вихідні дані, основними з яких є габарити, що захищається, питомий електричний опір ґрунту, наявність в зоні підземних комунікацій, інженерно-геологічні та метеорологічні умови, а також ряд інших даних, що вводяться в електричні і механічні розрахунки окремих конструктивних елементів блискавко-захисного пристрою.

Як було сказано раніше, сучасна система блискавкозахисту повинна включати в себе три основні складові: зовнішню, внутрішню системи та заземлення. Зовнішню систему проектують під кожен конкретний об'єкт, враховуючи всі виступаючі частини: труби, слухові вікна, антени, металеві водостоки і т. д. Внутрішня система складається з шини вирівнювання потенціалів, що об'єднує всі металоконструкції будівлі, і розрядників, які нейтралізують імпульс перенапруги, що потрапляє в організм по лініях електропередачі або систем комунікацій, захищаючи таким чином всі електроприлади в будинку і всю електропроводку від будь-якого виду імпульсного перенапруження. У заземленні використовують оцинковані матеріали без застосування зварювання, так як чорний метал в землі швидко руйнується.

У сучасній практиці блискавкозахисту використовуються наступні типи блискавко-приймачів: стрижневі, тросові або антенні, сітчасті. Крім того, для комплексного захисту споруд застосовують комбіновані типи (тросостержневі). У зв’язку з простотою виготовлення та невеликими фінансовими витратами найбільше застосування отримали стрежневі блискавкоприймачі. Сітчасті блискавко-приймачі досить високонадійні і широко застосовуються при захисті споруд III категорії, а встановлюються безпосередньо на будівлі. Тросові блискавко-приймачі не поступаються стрежневим за економічними параметрами, але з точки зору експлуатації є менш надійними і використовуються лише для захисту вельми протяжних об'єктів.

Стрежневий блискавковідвід, що стоїть окремо, складається з опори (висотою до 25 м — із дерева, до 5 м — із металу або залізобетону), блискавко-приймача (сталевий профіль перерізом не менше 100), струмовідводу (перерізом не менше 48) і заземлювача. Зона захисту блискавковідводу є обсяг конуса, висота якого дорівнює 0,8 * 5 вм для зони типу, А і 0,92 вм для зони типу Б (вм — висота блискавковідводу). На рівні землі зона захисту утворює коло з певним радіусом.

У тросового блискавковідводу в якості блискавкоприймача використовується горизонтальний трос, який закріплюється на двох опорах. Струмовідводи приєднуються до обох кінців троса, прокладаються по опорах і приєднуються кожен до окремого заземлювача.

При установці блискавковідводу на будівлі повинна бути забезпечена безпечна «повітряна» відстань між струмовідводом і об'єктом, що захищається, що виключає можливість електророзряду між ними. Крім того, для запобігання заносу високих потенціалів через ґрунт повинно бути забезпечено безпечну відстань між заземлювачем і метало-комунікаціями, що входять до будівлі. Воно визначається за формулою, де — імпульсна електроопір заземлювача.