Домініка

Доминика

Доминиканская республика

Площадь: 790 км² .

Численность населення: 88 тис. людина (1994).

Государственный мову: англійський.

Столица: Розо (16,5 тис. жителів, 1994).

Государственный свято: незалежності (3 листопада, з 1978 г.).

Денежная одиниця: восточно-карибский доллар.

Член ООН і ОАГ з 1978 р. і др.

Государство лежить у Вест-Індії на острові Домініка, котрий у архіпелазі Малі Антильські острови у Карибському море. Це справжній рай для натуралістів і любителів походов.

В доколумбову епоху Домініка була щільно населеним островом Малих Антильських островів. Тут доки виявлено сліди існування ранніх мисливських індіанських культур, але факт довгострокового присутності аравакских племен, які з материкових областей Південної Америки, бракує ніякого сумніви. Араваки знали гончарне мистецтво, були здатними художниками, що свідчать майстерно зроблені фігурки ідолів, складні візерунки на керамічних виробах. У XII — XIII ст. араваков змінюють войовничі кариби (чи, як вони самі себе називали, калинаго), також що зі материка. Вони мусили досвідченими мореплавцями і боялися виходити на відкрите море на човнах, видовбаних з незбираного стовбура дерева і вмещавших кілька десятків чоловік. Під керуванням своїх вождів кобоутоу, котрі користувалися значним впливом у суспільстві, вони робили напади проти більш миролюбних жителів Великих Антил. Разом з воїнами часто подорожували жінки, головне завдання яких було охорона човнів під час бою, але вони часто й вони боролися разом із чоловіками, не поступаючись їм у хоробрості. Після появи європейців більшості островів і араваки, і кариби невдовзі були або повністю знищені, або вигнані колонізаторами. Домініка є цьому плані деяке виняток. Тут по цей день мешкають представники цікавою етнічній групі «чорних карибів», яка склалася з урахуванням аборигенного населення і ще вихідцями з Африки, в основному рабів-утікачів. У 70-ті рр. XX в. їх було близько 400 людина. Вони займаються землеробством, рибальством і плетивом кошиків, які продають на ринку Розо, і навіть ремонтують дорогу, яка стелиться через їх резервацію. Тут майже немає нащадків європейців. Переважна більшості населення становлять мулати, що займають високе соціальне становище, і негри (в місцевій градації — котрі мають більш темним колір шкіри). Островом довго володіли французи, які, в на відміну від англійців, засновували нечисленні поселення. Тут був великих районів компактного проживання європейців, як, наприклад, на Антигуа чи Сент-Китсе і Невисі, і після скасування рабства у першій половині ХІХ ст. біле населення значно зменшилося. Жителі воліють спілкуватися на патуа — французькому креоле, що склалося з урахуванням спрощеного французької деяких африканських мов, і навіть різних карибо-аравакских диалектов.

Розо, як майже всі вест-индские міста, грав роль своєрідного каталізатора, котрий окреслив інтенсивнішу, ніж у сільських регіонах, взаємодія індіанців, вихідцями з Європи, Африки й у меншою мірою з Азії. Саме тут результаті переплетення расових, культурних і етнічних чинників склалися своєрідні риси і явища культури, властиві жителям колишніх британських володінь на Антильських островах.

Мягкий тропічний клімат, безліч зручних пляжів і розвинена туристична інфраструктура приваблюють острова безліч туристів із Європи і Америки. Коралові рифи, що рясніють екзотичними рибами, роблять підводне плавання захоплюючим виглядом отдыха.

Остров має вулканічне походження. Гори займають його центральну частина, але де-не-де виходять до узбережжя. Чинний вулкан Дьяблотен (1447 м) є однієї з найбільш високих гірських вершин на Малих Антильських Островах. Гірський ландшафт часто сусідить з рівнинними ділянками, іноді представленими высокотравными саванами. Рівнинні й гірські райони вкриті переважно тропічними лісами. У озерах, ріках і прибережних водах ще збереглися ламантины — тварини з ряду сирен, схожі на тюленів. У лісах можна зустріти безліч птахів, ігуан, різних дрібних ссавців (переважно гризунів). У прибережних водах живуть морські черепахи, часто зустрічаються акули і баракуди (морські щуки довжиною до 3 м). Клімат — м’який, тропічний. Круглий рік — щодо високі плюсові температури (близько +25° З), не підвладні різким сезонним коливань. Пасати, дующие з океану, роблять повітря влажным.

Остров відкритий X. Колумбом в 1493 р. Перше англійське поселення тут було засновано 1627 р., французьке які раніше. У період XVII — XVIII ст. Домініка була об'єктом колоніальних домагань Англії та Франції, які володіли островом поперемінно. У цьому чільне положення займала переважно Франція. У війнах англійцям за французів часто виступали кариби. Саме ця обставина дозволило французам протриматися тут які так довго. Тільки 1763 р., відповідно до Паризькому мирному договору, Домініка остаточно стала англійської колонією. У 1832 р. решти карибів поселили у створеній спеціально їм резервації, що було скасовано. У 1940 р. резервація грунтувалася знову. У 1958 — 1962 рр. Домініка перебувала у складі Вест-Индской Федерації, а 1967 р. було оголошено «асоційованим з Великобританією державою». 3 листопада 1978 р. країна одержала независимость.

Доминика входить до складу Британської Співдружності. Президент — главу держави. Законодавча влада належить однопалатному парламенту — палаті зборів. Виконавча влада здійснюється урядом, на чолі якого стоїть премьер-министр.

Несмотря те що що Домініка донедавна була володінням протестантській Великобританії, переважна більшість населення сповідує католицизм, що є наслідком французького впливу. Поширені місцеві синкретичні культи, у яких християнські постулати переплелися з африканськими язичницькими віруваннями і чаклунством. Високий авторитет чаклунів і цілителів, практикуючих в основному рамках африканських традиций.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.