Микола Аркас — адмірал, історик, письменник

Реферат на тему.

«Микола Аркас — адмірал (?), історик, письменник».

учня IV курсу групи «А».

ліцею № 32.

Родіонова Дмитра.

Найціннішою архівною знахідкою, матеріали якої розкривають історію життя Миколи Аркana, i aeaniix00F0o/ caiiaiaia iei біографічна анкета, яка нині зберігається в Чернигівському історіографічному музеї.

«Я народився у Миколаєві, Херсонській губернії» — писав він. «Батько мій — син вчителя Чорноморської штуx00F0iainueei? oeiee Ieeiea Aiaex00F0x00B3eiaeч Аркас, служив, як і всі його брати, у Чорноморському флоті з 1871 ii 1881×00F0.x00F0. o /eix00B3 aaiax00F0ae-aae «ютанта, адмірала, був головним командором чорноморського флоту і портів.

Мати моя Софія Петрівна — дочка оберштернкрігкомісара Чорноморського флоту, дійсного статського совітника Петра Гриaix00F0iae/a Aiaaeaiiae/a, iax00F0aaaaeaiого у 1793 р. До Чорноморського флоту із бунчуковських товаришів Полтавського полку.

Вчився я у одеській приватній гімназії Стародубцева і у 1875 році скінчив курс Одеського Iiaix00F0inx00B3enueeiai oix00B3aax00F0nx00B3oaoo ia ix00F0ex00F0iaeiciaa/iio oaeoeueoaoi".

Визнаючи у цій анкеті свій світогляд, як демократично-національний, М. Аркас відзначає першорядну роль на його формуванні сімейного виховання, гімназійних вчителів, знайомства з творчістю Тараса Шевченко, Павла Кутіша. Без будь-яких власних коментаріїв він наводить висновок домашньої вчительки молодих членів родини Аркасів, який вона занотувала у своєму таємному щоденнику, що випадково потрапив до його рук. «Как родители, так и дети, особенно старший сын (тобто Микола), большие патриоты, которые очень любят свою Малороссию и сильно ненавидят Петра Великого и всех, кто не ценит и не любит Малороссии».

Про своє майнове становище і місце у державно-чиновницькому апараті Російської імперії Микола Аркас повідомляє, що у Херсонськiio oa Iaeanueeiio iiax00B3oao Oax00F0niiської губернії має маєток, де з 1881 року (тобто з року смерті батька) веде власне господарство. До того ж є почесним мировим суддею Херсонського округу і у чині статського радника входить до апарату морського міністерства.

Містифікація з його соціальним статусом розпочалася у 1899 році у Москві, де відбулася прем'єра Аркасової опери «Катерина». Її показували там без оголошення прізвища автора, але дотошний репортер «Московских ведомостей» все ж зумів якось вивудити це прізвище, але при цьому звів на сторінках газети чиновника морського відомства до адмірала, переплутавши таким чином батька з сином. З того часу міф про російського адмірала — українського патріота пішов гуляти як серед ворогів, так і серед друзів українства.

Те саме можна сказати і прi «aaiax00F0aeuenoai» Ax00F0eana, ix00F0i oa, що він дослужився до високого цівільного чину, дійсного статського радника, що рівнозначно війсковому званню генерал-майора. Хоч це oaax00F0aeaeaiiy iaax00B3oue oax00B3eoei a aioeeклопедичну літературу і потрапило на сторінки вступного нарису до київських перевидань «Історії України-Русі» 1990;91 років, але воно так само міфічне, як і легенда про Аркасове «адміральство». Йоai nix00F0inoiaoє вищезгадана архівна згадка, a yex00B3e nai Ieeiea Ax00F0ean canax00B3ae/oє свій чин статського радника, рівнозначного полковнику у війську.

З анкети дознаємося і про написану Аркасом поєму «Гетьман Пилип Орлик», де можна побачити зародження тих настроїв, які будуть вписані до «Історії Укрїни-Русі».

* * *.

Ні! Певен я, що стане правда,.

Що знов Вкраїна оживе,.

Зітхне свободно, вільне, радо,.

Криваві сльози обітре!

Гей устань же, Україно!

Як колись вставала,.

І борись за ті права,.

Що ти утеряла!

n.

®.

¼.

¾.

i.

редив композитор Вербицький, музика якого піднесла цей поєтичний твір до рівня українського національного гімну.

Шлях Аркасової опери «Катерина», написаної у 1892 році у друк і на сцену виявився нелегким. П’ять років рукопис пролежав у цензурних відомствах Москви та Київа і лише у 1897 році вийшов у світ в Миколаєві за рахунок автора. На обкадинці видання стояло лише прізвище Т. Г. Шевченка, а авторство музики і лібретто були приховані криптонімом «Н. А. …ъ», та ще й зверху присвята: «Любій, незабутній жінці моїй Олесі». Того ж року фрагменти «Катерини» вперше пролунали у концертному виконанні напівпрофесійного, напіваматорського сімфонічного оркестру Миколаївського відділення Російського музичного товариства.

Слухачі захоплено вітали новий твір. Не обминула його своєю увагою і миколаїська преса. Окрилений успіхом автор поспішив надіслати клавір опери своєму давньому другу М. Кропивницькому для сценічної вистави, і той негайно взявся за репетиції. Палки в колеса ставила цензура, внаслідок чого здійснити першу виставу на Україні не вдалося.

Прем'єра відбулася 12 лютого 1899 р. у Москві. Упевненісь Аркаса в тому, що високий професіоналізм М. Кропивницького як режисера і талановитість його акторів забезпечать успіх вистави, повністю справдилась. 13 лютого композитор одержав телеграму з Москви: «Вітаємо з успіхом і дякуємо… за довіру. Кропивницький і товариство».

Тоді ж Микола Аркас і задумав написати книгу, яка б описувала історію українського народу. Цією книгою і стала «Історія України-Русі», перше видання якої вийшло у 1907 році.

Бібліотекар одеської «Просвіти» А.В.Ніковський писав:

«Коли я передивився книгу, то побачив, що автором зроблено все, щоб зміст книги легко й хутко і надовго западав у голову читачеві - це й ілюстрації і, особливо, помітки на полях, котрі мають уявляти з себе конспект.

Таким побитом, додавши те, що написано популярно і пристосовано до середнього читача, можна гадати, що «Історія» буде корисною для гімназій, для учителів народних шкіл, а поки що для кожного українця. Бо ж зараз ми такої історії не маємо.

Візьміть Грушевського — велику в п’яти томах — до неї бояться підходити. «Очерк истории украинского народа» мов зіграти деяку роль, коли ж написане важко і це одбирає охоту до читання. На що вам краще: за весь час існування Одеської Просвіти її було продано всього п’ять примірників!".

А через рік у листі від 16.01.1909 редактор газети «Рада» Є. Чикаленко підбадьорює Миколу Аркаса у його намірах братися за підготовку другого видання.

Не міг автор задовольнити своїх прохачів і за життя, бо право на продаж книги було віддане кіївській книгарні. Крім того, щоб видати «Історію України-Русі», М. Аркас був змушений позичити 10 тисяч карбованців під великі проценти.

Миколаївська «Просвіта» була третім (однаково люблячим, як і два інших — «Катерина» і «Історія України-Русі») дітищем Миколи Аркаса, і коштувала йому не тільки значних матеріальних витрат, а і здоров’я. Адже царські власті на діяльность «просвіт» дивилися з підозрою, а їх учасників так чи інакше переслідували. Не уникнув цього і Микола Аркас, незважаючи на свої високі чини і звання, здобуті на державній службі.

Матеріальні недостатки, в яких він жив останні роки життя, переслідували родину М. Аркаса і після його смерті 13 березня 1909 року.

Література:

1. М. Аркас Історія України-Русі «Маяк», 1994 р.