Надання першої медичної допомоги

У разі катастрофи літального апарата на території аеропорту сигнал тривоги подає диспетчерська служба. Черговий по зв’язку передає його на станцію ШМД міста й у лікувальну установу, що обслуговує аеропорт. Лікарські бригади ЕМД на машинах ШМД прибувають до медичного пункту аеропорту, який стає медичним приймальним центром. Рух будь-якої санітарної машини з медичним персоналом до літака (вертольота), який зазнав аварії, дозволяється тільки особою, відповідальною за пересування транспорту.

Потерпілим на місці події надають першу медичну допомогу. Сортування їх проводять з урахуванням тяжкості стану. Осіб із загрозливим для життя станом і тяжко потерпілих евакуюють до медпункту аеропорту. Потім лікарські бригади ЕМД на машинах ШМД евакуюють потерпілих у стані помірного ступеня тяжкості (на ношах або в положенні сидячи). Легко потерпілі евакуюються до медпункту самостійно або машиною у положенні сидячи. У медпункті аеропорту (або на майданчику біля нього) лікарська бригада ЕМД оглядає хворих, виділяє серед них тих, які потребують невідкладних заходів першої лікарської допомоги, надає її, реєструє хворих і визначає черговість їхньої евакуації до лікувальних установ. Евакуація потерпілих здійснюється санітарним транспортом (лежачи, сидячи), при цьому їх обов’язково має супроводжувати медичний працівник (лікар, фельдшер, медсестра). В дорозі у разі необхідності триває надання медичної допомоги, проводиться інтенсивна терапія. Якщо хворих супроводжує середній медичний персонал, він отримує інструкції від лікаря, у бригаді якого знаходиться. Швидкість руху машини залежить від стану потерпілих. Основними супровідними документами є первинні медичні картки осіб, що транспортуються, і загальний список хворих (евакопаспорт). Одразу після доставки потерпілих до лікувальної установи машина ШМД повертається до медпункту аеропорту.

Якщо авіакатастрофа сталася поза зоною аеропорту, організація ЕМД потерпілим багато в чому залежить від місцевих умов. Проте в усіх випадках після надання першої медичної допомоги потерпілих переносять (вивозять) до місця збору, перебування в якому виключає повторний вплив чинників ураження, наприклад, під час вибуху літака, пожежі, розливу палива тощо. Місце збору потерпілих визначають з урахуванням під'їзду транспорту й умов роботи лікарських бригад ЕМД.

Принципи надання медичної допомоги потерпілим, їхнє лікувально-евакуаційне забезпечення залишаються такими ж, як і при авіакатастрофі в зоні аеропорту.

Виживання пасажирів і членів екіпажу при авіаційній події, що сталася над малонаселеною територією або над акваторією, багато в чому залежить від підготовленості екіпажу до таких ситуацій, швидкості пошуку і правильної організації порятунку потерпілих. У безлюдній місцевості навколишнє середовище часто стає джерелом небезпеки для життя (відсутність води, їжі, холод, спека тощо).

Доля авіапасажирів залежить від того, наскільки правильна їх поведінка в екстремальній обстановці, чи досить швидко і вміло вони реагують на неї. Аналіз аварійних ситуацій на літаках виявив два небезпечних типа поведінки пасажирів: це паніка і апатія. Етика школи виживання говорить: єдиною причиною припинення боротьби може вважатися лише фізична смерть. В спеціальній літературі існує поняття «компетентний пасажир». Компетентний пасажир — людина, яка максимально використовує свої шанси на рятування в аварійній ситуації. Звісно, аварії в повітрі бувають різні за характером — звідси і певні вимоги до поведінки авіапасажирів в кожному окремому випадку.

У випадку вимушеної посадки екіпаж повинен повідомити про це пасажирам і порекомендувати обрати правильну позу в кріслі, застебнути прив’язні паски, вийняти з порожнини рота знімні щелепні протези, розв’язати краватку, зняти взуття на високих підборах тощо. За таких умов дуже важливо не допустити паніки серед пасажирів, чому має сприяти спокійна і чітка інформація, повідомлена членами екіпажу. Одразу після вимушеної посадки екіпаж повинен швидко (за 1,5−3 хв.) евакуювати пасажирів, винести потерпілих, використовуючи вихідні двері й аварійні люки. Якщо можливо, слід винести продукти харчування, воду, медикаменти, аварійну радіостанцію. У зв’язку з можливістю вибуху і пожежі пасажири мають перебувати на безпечній відстані від потерпілого повітряного судна.

З питань збереження життя пасажирів в умовах автономного існування з льотним складом завчасно проводять заняття, регулярні тренування.

Система лікувально-евакуаційного забезпечення населення (ЛЕЗ) у надзвичайних ситуаціях включає комплекс науково обґрунтованих принципів, організаційно-практичних заходів щодо надання ураженому населенню медичної допомоги і лікування, пов’язаних з евакуацією за межі зони (осередку) катастрофи, і призначених для цього сил і засобів служби медицини катастроф.

Вид катастрофи, розміри території осередку ураження, кількість уражених, характер патології ураження населення, ступінь виходу з ладу сил і засобів охорони здоров’я в зоні катастрофи, рівень розвитку медичної науки, стан матеріально-технічного оснащення служби медицини катастроф, наявність чи відсутність на місцевості небезпечних для людини уражуючих факторів — все це впливає на організацію ЛЕЗ.

Принципи організації екстреної медичної допомоги постраждалим у системі ЛЕЗ відображають медико-соціальні особливості цього періоду і ґрунтуються на загальних положеннях охорони здоров’я населення. У цьому зв’язку для організації ЛЕЗ потерпілим під час НС виникла необхідність використання спеціально створеної системи лікувально-евакуаційних заходів та відповідних її формувань і закладів державної служби медицини катастроф, а також розробки нових форм і методів роботи служби.

В Україні використовується змішана система ЛЕЗ, що поєднує принципи лікування «на місці» з евакуацією за «призначенням» .

Таким чином, ЛЕЗ — це система науково обґрунтованих, своєчасно та послідовно виконаних заходів з надання медичної допомоги і лікування потерпілих з одночасною евакуацією їх за призначенням за межі осередку катастрофи відповідно до характеру отриманого ушкодження.