Место Росії у економіці СРСР і СНГ

року міністерство освіти РФ.

Муніципальне загальноосвітній учреждение.

Гімназія № 2.

Р Є Ф Є Р, А Т.

на тему:

" Місце Росії у экономике.

СРСР та СНД «.

Виконала: учениця 9 «Б «класса.

Спеченкова Надежда.

Саратов 2004.

У 1922 р. Росія увійшла до складу Радянського Союзу. Раніше, ніж у сусідніх частинах колишньої Російської імперії, у Росії почав розвиватися капіталізм, раніше виникли великі промислові центи, наукові установи, спеціальні навчальні заведения.

Столичні міста Російської імперії - Петербург і - були ще до його революції великими промисловими і культурними центрами світового масштабу й, звісно, надавали великий вплив життя в усіх галузях государства.

Коли утворився Радянський Союз перед, Росія стала його осередком. На протязі багато років Росія надавала допомогу й підтримку іншим республікам у розвитку їхніх в промисловості й соціальної сфери. Росіяни робочі допомагали їм будувати міста, фабрики і, залізничні й автомобільні дороги; вчені Росії з колективом національних кадрів фахівців, у створенні наукових і навчальних заведений.

Місце Росії у економіці СССР.

У результаті тривалого спільного розвитку цих республік склалися громадське розподіл праці з-поміж них та його галузева спеціалізація в рамках єдиного народногосподарського комплексу. Він був жорстку, замкнуту та практично позбавлену властивостей саморегулювання систему, що складалася зі значних галузевих і національно-територіальних підсистем. Останні економічно доповнювали одне одного й у вигляді структури стабільних міжгалузевих і міжреспубліканських зв’язків, формувалися під впливом команд єдиного центру, об'єднувалися в цілісний народногосподарський комплекс.

Попри виключно тісне господарське взаємодія колишніх союзних республік, особливістю їх економічних систем був високий рівень розвитку національних відтворювальних процесів. За розрахунками автора, частка власного виробництва, у ресурсах споживання 1989 р. у трьох республіках — Росії, Україні та Казахстані - перевищувала 80% (відповідно 86,4%, 82,4% і 80,8%), а від інших була приблизно за рівні 70% (Таджикистан — 70,5%, Вірменія — 71,3% і Молдова — 72%) чи помітно вище (від 73,5% в Киргизії до 78,7% в Азербайджане).

Це говорить: хоча єдиний воспроизводственный процес у господарському комплексі СРСР був цілісну высокоинтегрированную систему, у кожному з союзних республік здійснювався власний воспроизводственный процес, заснований на використанні наявного економічного потенціалу який став надалі фундаментом її суверенитета.

Союзні республіки, нині що утворюють СНД, були индустриально-аграрными регіонами з переважним розвитком промисловості. У 1990 р. її питому вагу в валової доданої вартості республік коливався від 39,2% (Білорусь) до 20,3% (Казахстан), а сільського, лісового господарства та рибного господарства — від 36,1% (Молдова) до 16,5% (Росія). У економіці всіх союзних республік значної ролі грали послуги. Їх питому вагу до галузевого структурі валової доданої вартості містився у межах від 37% (Азербайджан) до 26,8% (Молдова), причому послуги транспорту та зв’язку становили від 10% (Росія) до 5,7% (Киргизия).

У результаті тривалого спільного розвитку склалися чіткі напрями промислової спеціалізації республік. Так, Білорусь, Вірменія, Україна) й Росія мали найбільш розвиненим машинобудуванням, питому вагу що його їх промисловому виробництві 1990 р. коливався від 34,2% (Білорусь) до 30,3% (Росія). Грузія, Молдова, Азербайджан та Киргизія спеціалізувалися з виробництва продукції харчової промисловості, частка якої у їх індустрії становить від 37,4% (Грузія) до 24,8% (Киргизія). Для Туркменістану, Таджикистану, Узбекистану і Киргизії відзначився високий рівень розвитку легку промисловість: її питому вагу в промисловому виробництві - від 42,2% (Туркменістан) до 27,4% (Киргизия).

Енергетичної базою країн майбутнього СНД служила переважно нафтогазова промисловість Росії, Казахстану, Азербайджану, Туркменістану і Узбекистану, і навіть вугільна промисловість Росії, України та Казахстану. Потреби в конструкційних матеріалах забезпечувались основному металургійними комплексами Росії, України та Казахстану. Підприємства хімічної та нафтохімічної промисловості, і навіть індустрії будматеріалів були в всіх республіках нинішнього Співдружності. Лісова, деревообробна і целюлозно-паперова промисловість концентрувалася переважно у Росії і близько Белоруссии.

Глибока галузева спеціалізація обумовила у кожному державами високу частку продукції, виробленої й інших союзних республік і одержуваної їх. Частка межреспубликанского вивезення (зокрема в Прибалтику) у виробництві продукції 1989 р. за вісім союзних республіках — Киргизії, Таджикистані, Туркменістані, Вірменії, Грузії, Молдавії, Білорусії та Азербайджані — коливалась у межах 17,5−25,4%, а інших чотирьох державах — Росії, Казахстані, Україні та Узбекистані - становить від 7,3 до 15,3%. У той самий час частка експорту (вивезення межі СРСР) у виробництві продукції лише трьох республіках — Росії, в Узбекистані й Таджикистані - була приблизно чи кілька перевищувала 3%; в інших вона вкладалася у межах 0,4−2,6%. З цього треба, що у 1989 р. стосовно кожної з аналізованих республік, окрім Росії, межреспубликанская частка у її загальному вивезенні становить від 84 до 98%, тобто. вирішальний обсяг готової продукції залишався у СРСР і лише частина — від 2 до 16% - надходила на експорт. Винятком була Росія, що у 1989 р. 31,8% із усієї вивезеної продукції поставила експорту, а 68,2% - було направлено до союзні республики.

Аналогічна ситуація зі ввезенням. У 1989 р. частка межреспубликанского ввезення (зокрема з Балтії) в ресурсах споживання продукції переважають у всіх аналізованих республіках, крім Росії, коливалася від 12,9 до 24,4%, а частка імпорту — від 4,5 до 6,9%, крім Казахстану і Узбекистану, у яких такі дорівнювали відповідно 3,3 і 3,5%. У Росії її частка межреспубликанского ввезення ресурсах споживання становила 6,7, а імпорту — 6,9%. Отже, у кожному з аналізованих республік, окрім Росії, частка межреспубликанского ввезення її загальному ввезенні було приблизно 73−85%, тобто. більшість ввезеної в неї продукції надходила з СРСР. У той самий час частка імпортних поставок у ввезенні панувала рівні 15—27%, тобто. помітно вище, ніж частка експорту до їх вивезенні (2−16%). У Росії її частка імпорту у ввезенні перевищувала 50%, що також істотно перевершувало частку експорту до її вивезенні, рівну 31,8%.

У порівняні з промисловим виробництвом сільському господарстві майбутніх країн СНД була більш орієнтоване на внутрішній (республіканський) ринок. Якщо на всіх республіках, крім Росії, частка межреспубликанского вивезення продукції промисловості, у її виробництві коливалася від 15,4 (Казахстан) до 36,1% (Азербайджан, Вірменія), то відповідна частка продукції сільського господарства і організації лісового господарства — від 2,6 (Україна) до 6,8% (Азербайджан). У Росії її ці показники становили 10,6 і 0,3%. Така сама тенденція була і у ввезенні. Частка межреспубликанского ввезення продукції промисловості, у ресурсах її споживання переважають у всіх майбутніх країн СНД, за винятком Росії, становить від 18,7 (Україна) до 37,9% (Таджикистан), а продукції сільського господарства і організації лісового господарства — від 0,5 (Україна) до 4,8% (Вірменія). У Росії її величина першого показника дорівнювала 9,2, а другого — 2,2%.

Всім країн майбутнього СНД на 1989 р. відзначився дуже низький рівень поставок промислової власності й сільськогосподарської своєї продукції експорт. Частка експорту до виробництві промисловості становить від 0,5 (Киргизія) до 5,1% (Таджикистан), а сільського господарства — не вище 0,4% (Узбекистан). Аналогічна тенденція повинна була й у імпортних поставках промислової та сільськогосподарської продукції. В усіх життєвих аналізованих республіках частка імпорту ресурсах споживання продукції промисловості, у 1989 р. становить від 5,1 (Казахстан) до 9,7% (Грузія), продукції сільського господарства і організації лісового господарства — від 1,4 (Казахстан) до 6% (Армения).

Отже, наприкінці 80х років національні господарства союзних республік значною мірою доповнювали одне одного й були слабко зв’язані з світовим ринком, поставляючи нею близько 3% готової продукції і одержуючи звідти 4−7% споживаних ресурсів. Тому держави Співдружності не змогли швидко адаптуватися до вимог світового фінансового ринку по тому, як і результаті розпаду СРСР сталося різке скорочення межреспубликанского обміну. Неготовність країн СНД «однакові» увійти до системи світогосподарських зв’язків одним з основних причин розгорнутої в них економічного кризиса.

Місце Росії у економіці СНГ.

У квітня 2004 року у Нью-Йорку було опубліковано дослідження, проведене спільно групою експертів ООН та його університету Торонто. Дослідники дійшли висновку, що Росія «продовжують бути локомотивом зростання» просторі СНД — переважно через активні зовнішньоторговельні зв’язку. На думку, цією роллю Росії посилило також створення Єдиного економічного простору із Білоруссю, Україною і Казахстаном. Експерти зазначають, що поки «підтримує» роль Росії для найближчих сусідів залежить від поставках дешевих енергоносіїв є й наданні робочих місць для трудових мігрантів. Розраховувати на суттєвий зворотний приплив інвестицій і товарів що не доводиться: інвестиційний потенціал інших країн, крім, мабуть, Казахстану, ще занадто слабкий. З іншого боку, російському ринку країн СНД стає дедалі тяжче конкурувати з азіатським імпортом, які стає дешевше та вищої якості. Врятувати становище сусідів на російському ринку може лише трохи більше тісний інтеграція, що дозволить встановити них вигідніший митний режим. А пов’язані з інтеграцією ринкові реформи, у країн СНД можуть надати додатковий імпульс їх економічному росту.

Ще одна причина, завдяки якому вона сусідство з Росією вигідно для країн СНД, — це можливість експорту товарів народного споживання, бо багатьох сусідів Росія — основний споживач наукової продукції. Порівняння і якісний склад імпорту країн СНД з Росією представлений на рис. 1.

[pic].

[pic].

Мал.1 Склад імпорту країн СНД з Росією, %.

Роль Росії у зв’язках всіх республік більше їхньої ролі у російській торгівлі. Так, з усього товарообігу України в РФ 1997 р. довелося 37%, із білоруського — 59%, а російському — кожну їх лише з 7%. По даним 1999 р. сталося збільшення частки товарообігу України, Білорусі, і навіть інших країн СНД із Російською Федерацією: Азербайджану — 59%, Вірменії - 74%, Білорусі - 88%, Грузії - 48%, Казахстану — 81%, Киргизії - 40%, Молдови — 65%, України — 77%. Навіть країни Балтії, явно орієнтуючись в західний бік, багато в чому замкнуті Росію. Куди ще збути свою харчову продукцію та де брати нафта і природний газ?! Це стосується інших партнерів Росії, хоча й чимало тут залежить від ціни експортні і імпортні товары.

Перетворення Росії у незалежну Українську державу і його економічна самостійність створили змога встановлення рівноцінного товарообміну коїться з іншими республіками й немає прямих економічних зв’язку з зарубіжними странами.

Нині триває переорієнтування зовнішньоторговельних потоків Росії та інших країн — членів Співдружності до ринків далекого зарубіжжя. У частковості, 1999 р. проти 1998 р. обсяг взаємної торгівлі знизився на 21,3% дорівнює лише 27,6% загалом її обсязі (1998 р. — 31,2%).

1. Internet — ресурс internet Мацнев Д.А.

Макроекономіка СНД: десятиліття реформ.

2. Internet — ресурс internet Попов А. Россия.

«тягне» у себе колишні республіки СССР.

3. Трейвиш А.І. Радянська і російська економіка на світовому фоне.