Природні зони України

1. Зона мішаних лісів України.

Зона мішаних лісів в Україні представлена Українським Поліссям. Південна межа Полісся проходить поблизу Львова, Шепетівки, Жито­мира, Києва, Ніжина, Глухова.

Поверхня Полісся — хвилясто-горбиста рівнина, складена переваж­но піщаними і супіщаними льодовиковими відкладами.

Клімат помірно континентальний, літо тепле, вологе, зима м’яка, із частими відлигами, особливо на заході. У середньому за рік в Українському Поліссі випадає 600−680 мм опадів. Кліматичні умови і рельєф обумовлюють велику густоту річкової сітки, утворення боліт.

Ґрунти зони дерново-підзолисті і болотні. Природну рослинність складають лісові, лучні і болотні види.

З лісів переважають соснові (бори), дубово-соснові (субори) і дубово-грабові. У ХVІ-ХVII ст. вся територія Полісся на захід від Дніпра була покрита лісами. Нині лісистість складає ляше 30%. Середня розораність Полісся — понад 30%, а ділянки середньопідзолистих (досить родючих) ґрунтів розорані на 80%. Луки займають 10% території. Багато боліт осушено і перетворено на сільгоспугіддя. Для Полісся характерні типово лісові тварини: козуля, лось, дикий кабан, вовк, лисиця, рись, куниця, заєць, білка, борсук, із птахів — тетерев, глухар, рябчик. Водяться бобер, видра.

Українське Полісся поділяється на 5 фізико-географічних областей: Волинське, Житомирське, Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся.

2. Лісостепова зона України

Лісостепова зона простяглася від Прикарпаття до Середньоросійської височини. Північна межа (із Поліссям) проходить поблизу Львова, Шепетівки, Житомира, Києва, Ніжина, Глухова, а південна — по лінії Ананьїв — Знам’янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп’янськ.

Рельєф Лісостепу різноманітний. На Правобережжі зона займає Волино-Подільську і Придніпровську височини, на Лівобережжі - частину Придніпровської низовини і відроги Середньоросійської височини.

Зональними типами ґрунтів є сірі лісові ґрунти (під лісовими масивами), а також типові чорноземи (під лучним різнотравним степом). У заплавах річок поширені лучно-чорноземні ґрунти, Клімат Лісостепу помірно континентальний. На заході випадає 550−750 мм, на сході - 450 мм опадів на рік. Густота річкової сітки зменшується із заходу на схід.

У Лісостепу переважають широколистні ліси, головним чином діброви. Бук утворює великі масиви на крайньому заході. Граб характерний для лісів Придніпровської височини. На Лівобережжі домінує дуб із домішкою клена, липи, ясена. Соснові і сосново-дубові ліси займають піщані тераси річок. Ландшафти Лісостепу сильно змінені людиною. За останні сторіччя лісистість зменшилася від 40−50 до 5−10%. Середня розораність Лісо­степу складає 75%, а на Лівобережжі - навіть 90%. Природні умови сприятливі для вирощування пшениці, кукурудзи, гречки, цукрового буряка і багатьох інших культур.

Для Лісостепу є характерним поєднання тваринного світу Полісся і Степу. У лісах водяться лось, дикий кабан, козуля, вовк, борсук, куниця, білка. На степових ділянках типові тварини — заєць-русак, лисиця, гризуни (ховрашки, хом’яки, миші); із птахів — сіра куріпка, перепел.

Лісостеп України поділяється на чотири фізико-географічні провінції: Західне-Українську, Дністровсько-Дніпровську, Лівобережне-Дніпров­ську, Середньоросійську.

3. Степова зона України

Степова зона займає близько 40% території України. На півночі Степ межує з Лісостепом по лінії Ананьїв — Знам’янка — Олександрія — Красноград — Балаклія — Куп’янськ. Степ охоплює Причорноморську низовину, південні частини Придніпровської височини та Придніпровської низовини, Донецьку і Приазовську височини, а також рівнини Криму. У порівнянні з іншими зонами України Степ одержує найбільшу кількість сонячного тепла, але найменшу кількість опадів. Річна сума опадів зменшується з північного заходу на південний схід — від 450 до 300 мм. Це є причиною маловодності степових річок.

Природних лісів у Степу дуже мало. Вони ростуть переважно в балках (байрачні дубові ліси), у заплавах рік (заплавні ліси), на піщаних терасах (соснові ліси). Є й штучні лісові масиви. Повсюдно в Степу створено лісові полезахисні смуги. Степ сильно змінений людиною. Природна рослинність збереглася в заповідниках, на схилах річкових долин і балок. У північних районах є лучні степи з пишним різнотрав'ям (конюшина, шавлія, сон-трава та ін.) і степовими злаками. Ґрунти — звичайні чорноземи. Далі на південь — різнотравно-типчаково-ковилові степи на звичайних чорноземах поступово переходять у типчаково-ковилові на південних чорноземах. Ще далі на південь — сухі степи з розрідженим травостоєм із злаків, полину, солончаків на каштанових ґрунтах.

Тваринний світ: крім численних дрібних гризунів у степу живуть землерийки, кроти, сліпці. Бабак звичайний зараз зберігся тільки в Луганському заповіднику та у двох заказниках Харківської області. Характерні для степу ховрашки, зустрічаються ласка, горностай, степовий тхір, борсук, лисиця та ін., із птахів — жайворонки, перепели, куріпки, рідко — дрохви, орли.

Рілля в стопу складає 75% земельного фонду. Головні сільськогоспо­дарські культури, озима пшениця, соняшник, цукровий буряк, баштанні.

Степова зона України поділяється з півночі на південь на три під зони: Північностепову, Середньостепову та Південностепову.