Організація виробництва в підприємствах агропромислового комплексу

РОЗДІЛ 1

Предмет, задачі та методи наук

1.1 Предмет науки Організація виробництва в підприємствах АПК — економічна наука. Вона розробляє методи наукового пізнання раціональної організації виробництва продукції у сфері АПК в умовах ринкової економіки.

Як економічна наука вона покликана рекомендувати методи найбільш ефективного використання землі - основного засобу виробництва в сільському господарстві, матеріальних і трудових ресурсів, розробляти науково обґрунтовану систему організаційно-економічних заходів раціонального співвідношення між галузями АПК та постійного збільшення виробництва продукції.

Організація виробництва як наука вивчає раціональний спосіб співвідношення праці та засобів виробництва, формування і оптимізацію галузей в системі АПК, узагальнює передовий досвід, розробляє заходи та методи господарювання і удосконалення виробничих відносин, опосередковує дію економічних законів стосовно розвитку АПК, намічає шляхи підвищення ефективності виробництва, сприяє здійсненню аграрної політики держави.

Теоретичною підставою науки є «Економічна теорія», «Мікроекономіка», «Аграрна політика» і узагальнений досвід ринкового розвитку галузей які входять до АПК. У вирішенні своїх задач наука «Організація виробництва в підприємствах АПК» опирається також на досягненнях соціально-економічних, технічних та сільськогосподарських наук.

Ця наука встановлює раціональне співвідношення земельних угідь, технічних та інших засобів виробництва, робочої сили і фінансів на підприємстві та його підрозділах, співвідношення галузей, спеціалізацію та концентрацію виробництва, рекомендує методи підвищення інтенсифікації, механізації та автоматизації виробництва, поліпшення використання землі, технічних засобів і робочої сили, основних і оборотних засобів підприємства. Вона розробляє та рекомендує методи аналізу комерційної діяльності, підвищення економічної ефективності використання ресурсного потенціалу, зниження собівартості продукції і підвищення загальної рентабельності підприємства.

Організація виробництва як наука відрізняється від інших наук тим, що вона вивчає не машини, не землю, не рослини та тварини, а закономірності ефективного використання ресурсів, задіяних у процесі виробництва. Відносно технічних наук вона вивчає не фізичну природу технічних засобів виробництва, а засоби поєднання праці з засобами виробництва.

Процес виробництва включає три моменти: працю як доцільну діяльність людини; предмети праці - землю, рослини, тварини та інші предмети, на які спрямована праця; засоби праці - машини, обладнання та інші засоби виробництва, якими людина впливає на предмети праці, виконуючи відповідну роботу. Спосіб поєднання праці з засобами виробництва виражає не тільки спосіб виробництва, а й суспільну його сторону — виробничі відносини.

Отже предметом науки «Організація виробництва в підприємствах АПК» є порядок організації підприємств різних форм власності, питання оптимізації внутрішньогосподарського управління, вивчення організаційно-економічних і суспільних закономірностей розвитку виробництва в ринкових умовах, вивчення методів наукової організації у використанні робочої сили, нормування праці, оплати праці та матеріального стимулювання, оптимальне співвідношення галузей, раціональна концентрація і спеціалізація, механізація й автоматизація підприємств, використання земельних угідь, технічних та інших засобів виробництва, фінансових ресурсів, методів управління та напрямки підвищення ефективності задіяних у процесі виробництва ресурсів.

1.2 Задачі науки Організація виробництва в підприємствах АПК як економічна наука ставить своєю задачею здійснення завдань аграрної політики України.

Головною метою організації АПК є формування конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.

Найголовнішим на сьогодні є створення передумов для довгострокового економічного зростання, зокрема: посилення інноваційного спрямування аграрної політики; визначення пріоритетів структурної перебудови, технологічного і технічного забезпечення; вирішення питань земельних відносин; структуризація власності та формування організаційно-правових структур АПК; розвиток інститутів корпоративної самоорганізації; стимулювання кооперації та фінансово-промислової інтеграції; стимулювання розвитку малого та середнього бізнесу; розвиток інформаційної сфери як основи ефективності інноваційної політики; здійснення адміністративної реформи та підготовка кадрів.

Держава правовими та організаційними заходами має забезпечити вільний вибір суб'єктами підприємницької діяльності форм господарювання, напрямків та умов реалізації продукції, право розпоряджатися результатами своєї праці та капіталом.

Державна політика в аграрній сфері повинна йти у напрямку пошуку оптимальної моделі трансформації економічних відносин суб'єктів господарювання. Потребує змін також вся інфраструктура сільського господарства.

Стратегія і тактика реформ АПК повинні концентруватися на трьох взаємопов'язаних напрямках. Перший формування ефективного господаря-власника. Другий — створення сприятливого економічного середовища («правил гри») на ринку. Третій — активний пошук і мобілізація внутрішніх резервів зростання обсягів виробництва, підвищення ефективності. Наука «Організація виробництва в підприємствах АПК» покликана забезпечити стійкі темпи зростання виробництва продукції і його ефективності на умовах узагальнювання нових перетворень, передового досвіду розвитку господарств, поєднання інтересів приватного товаровиробника з інтересами суспільства.

Задача цієї науки у тому, щоб озброїти підприємців, керівників та спеціалістів розумінням проблем, шляхів і методів подальшого поліпшення комерційної діяльності та ефективності виробництва.

Узагальнюючи ці питання, можна відмітити основні задачі науки «Організація виробництва в підприємствах АПК» :

Вибір організаційно-правової форми господарювання.

Обґрунтування організаційно-правової та виробничої структури підприємства.

Організація земельної території господарства.

Умови формування та ефективного використання трудових та матеріально-технічних ресурсів виробництва.

Наукова організація та система оплати праці.

Оптимізація розміру та спеціалізації підприємств.

Наукове обґрунтування раціональних внутрішньогалузевих та міжгалузевих взаємозв'язків, вибір оптимального напрямку діяльності підприємства.

1.3 Методи науки Метод — це спосіб дослідження предмета. Тому під методами організації виробництва в підприємствах АПК розуміють прийоми, які застосовуються при розкритті задач предмета для системного, комплексного вивчення, вимірювання й узагальнення впливу окремих факторів на господарську діяльність підприємств у напрямку підвищення ефективності виробництва.

При вивченні дисципліни використаються такі основні методи:

* монографічний метод застосовується при дослідженні окремих підприємств системи АПК, внутрішньогосподарських підрозділів або різних сторін їх діяльності. Вивчення передового досвіду дозволяє знаходити раціональні шляхи управління виробництвом, використання землі, робочої сили, техніки та фінансів. Монографічний метод водночас розкриває галузеві можливості значного нарощування випуску продукції за рахунок, ефективного використання ресурсного потенціалу підприємства;

розрахунково-конструктивний метод припускає дослідження шляхом проектування, наприклад, розміру виробництва, складу технічних засобів на перспективу на основі науково обґрунтованих норм витрат праці, новітніх засобів виробництва й технології. Так, визначення складу машинно-тракторного парку розрахунково-конструктивним методом дозволяє господарству правильно встановити на перспективу рівень механізації виробництва з урахуванням технічного прогресу й розвитку господарства. Цей спосіб найбільш прийнятний для організаційних і планово-економічних досліджень. Розрахунково-конструктивний метод називають ще варіативним, коли з декількох розрахунків вибирається найкращий (оптимальний), найбільш економічний, що відповідає інтересам господарства.

балансовий метод, заснований на зіставленні й узгодженні відповідних показників обсягів і темпів розвитку галузей народного господарства й окремих його елементів. У практиці управління організацією підприємств використають баланси: а) матеріальні (натурально-речовинні), наприклад баланси різноманітних державних ресурсів окремих видів сільськогосподарської продукції, баланси добрив і кормів, енергетичних ресурсів і виробничих потужностей і т.ін.; б) вартісні баланси, до яких відносяться, наприклад, баланс грошових доходів і витрат, баланс засобів на фінансування капітальних вкладень. Використовуючи вартісні баланси, визначають, зокрема, співвідношення між нагромадженням і споживанням при розподілі й використанні валового доходу й інші пропорції суспільного виробництва; в) баланси робочої сили (річні або по періодах року, по професіях і т.ін.); г) баланси земельних ресурсів. Система балансів дає можливість зіставити й погодити потреби в тих або інших ресурсах і джерела їхнього задоволення, обґрунтувати раціональні господарські зв’язки між галузями, економічними районами й підприємствами, що відповідають вимогам пропорційності розвитку окремих сторін виробництва в системі АПК. Особливу актуальність має балансове пов’язування рослинництва й тваринництва, насамперед забезпечення худоби повноцінними кормами. Не менш важливим є встановлення оптимальних пропорцій у розвитку матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва і його обсягу й структури, для того, щоб повсюдно забезпечувати можливість своєчасного й високоякісного проведення сільськогосподарських робіт, підвищення родючості ґрунтів і культури землеробства. Цьому служать, зокрема, баланси енергетичних і трудових ресурсів, а також баланси кормів, добрив та інших матеріальних засобів. Вони дозволяють попередити виникнення диспропорцій у розвитку АПК, передбачити в планах відповідні заходи, спрямовані на підтягування відстаючих галузей і ділянок виробництва;

експериментальний метод — науково поставлений досвід точного спостереження досліджуваного явища, що дозволяє стежити за ходом цього явища й відтворювати його щораз при повторенні цих умов. Для проведення експерименту — обов’язковий кількісний і якісний облік його результатів. Це дозволяє встановлювати залежність між результатами й досліджуваними прийомами впливу на їхнє поліпшення. Результати експерименту, що підкріплюють висновки з теоретичного дослідження й узагальнення практичних спостережень, можуть бути досить переконливою підставою для широкого впровадження нових. засобів і прийомів підвищення продуктивності праці, збільшення сільськогосподарської продукції й зниження її собівартості. Експериментальний метод може застосовуватися при вивченні різних способів нормування, організації й оплати праці, хронометражних спостережень, організації окремих виробничих процесів, спеціалізації й т. ін.;

статистичні методи дозволяють виявити існуючі тенденції в розвитку міжгалузевих відносин і господарської діяльності підприємств та окремих напрямків діяльності. До групи статистичних відносяться методи групування, індексний, відносних і середніх величин, елімінування, порівняння, абсолютних різниць та ін.;

математичні методи дозволяють більш точно оцінювати вплив факторів на виробництво. До групи математичних методів відносяться кореляційний — за допомогою якого виявляються між факторні залежності та проводиться кількісна оцінка впливу факторів. Використання регресивних моделей дозволяє прогнозувати зміну факторних залежностей та виявляти резерви, симплексний — оптимізувати ці факторні залежності. До складу математичних методів також відноситься алгебраїчний, диференціювання та інтегрування, методи лінійного та нелінійного програмування;

графічні методи дозволяють наочно спостерігати закономірності які існують між економічними та організаційними явищами. Графічні методи можуть бути представлені у вигляді діаграм, схем, графічних зображень, гістограм, номограм тощо. На графіку більш виразно проявляються тенденції і зв’язки показників, що вивчаються.

Розглядаючи наведені методи, важливо вміти творчо застосовувати той або інший, щоб у кожному окремому випадку знайти основну ланку досліджуваного явища, установити причинні зв’язки й залежності, всебічно досліджувати їх, зробити наукові висновки й рекомендації для теорії й практики розвитку АПК.

Контрольні питання Дайте оцінку питанням: предмет і об'єкт дисципліни.

Розкрийте основні задачі предмета.

Стратегія і тактика реформ у системі АПК.

Дайте обґрунтування поняття «методи дослідження» .

Наведіть приклади застосування статистичних методів.

Наведіть приклади застосування математичних методів при вивченні дисципліни.

РОЗДІЛ 2

Організаційно-правові форми господарювання в системі АПК

2.1 Загальні положення Організаційно-правові форми господарювання відповідають вимогам класифікації, прийнятої Держстандартом України, з урахуванням особливостей аграрного сектору економіки, що базується на чинних законодавчих актах України і відповідних організаційно-методичних напрацюваннях.

Функціонування організаційно-правовихформ здійснюється фізичними та юридичними особами в процесі господарської діяльності.

Юридичні особи — суб'єкти господарювання, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових, особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді та арбітражі.

Підприємництво — це самостійна ініціатива, систематична на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку.

Суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або діяльності;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність» .

Підприємництво в Україні здійснюється у будь-яких організаційних формах на вибір підприємця (юридичної особи).

Організації, заклади, установи, для яких отримання прибутну не є основною метою, відносяться до таких, що не займаються підприємницькою діяльністю.

Згідно з Законом України «Про підприємства в Україні» «підприємством є самостійний господарюючий статутний об'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу)» .

В ринковій економіці України можуть діяти підприємства таких видів:

Приватне підприємство — підприємство, засноване на власності фізичної особи.

Колективне — засноване на власності трудового колективу підприємства.

Господарське товариство — підприємство, засноване на власності об'єднання громадян.

Комунальне — засноване на власності відповідної територіальної громади.

Державне підприємство — базується на державній власності.

Види підприємств виступають в різних організаційно-правових формах, у тому числі й підприємства інфраструктури ринку.

У процесі формування ефективної інфраструктури продовольчого ринку головним є створення господарських структур, що будуть життєздатні в сучасних умовах і забезпечать найкращу взаємодію виробників сільськогосподарської продукції й операторів аграрного ринку.

Такої взаємодії можна досягти шляхом формування складових інфраструктури аграрного ринку у формі господарських товариств різноманітних видів.

Виходячи з викладеного, можна відмітити, що підприємницькі структури поділяються на дві групи: підприємницькі структури без права юридичної особи та з правом юридичної особи. Існуюча структура підприємництва наведена на рис. 2.1.

Рис. 1.1. Організаційно-економічна структура підприємницької діяльності

2.2 Умови функціонування господарств без права юридичної особи До господарств, які не мають прав юридичної особи, можна віднести підсобні господарства громадян та індивідуальні або сімейні підприємства, які працюють на єдиному податку.

Підсобні господарства громадян функціонують при умові, коли площа земельної ділянки не перевищує 2 га та використовується для виробництва і переробки сільськогосподарської продукції безпосередньо для забезпечення потреб родини. Надлишки продукції можуть бути продані на продовольчому ринку.

Індивідуальні або сімейні підприємства на єдиному податку можуть функціонувати при умові, коли дохід від підприємницької діяльності отриманий самостійно, за допомогою родини або найманих працівників за останні 12 місяців не перевищує 7 тис. неоподатковуваних мінімумів. Сплата податків при цьому проводиться у вигляді разових платежів або патентів (фіксованих платежів), які видаються строком від 1 до 12 місяців.

Платник податку для своєї підприємницької діяльності може використовувати працю своєї родини або найманих працівників (до 10 осіб). Розмір фіксованого податку при цьому збільшується на 50% за кожного додаткового працівника.

У патенті вказуються прізвище, ім'я та по батькові підприємця, його ідентифікаційний номер, строк дії патенту та особи, що працюють при сумісній діяльності.

Дію патенту достроково може призупинити податковий орган коли:

патент виданий іншій особі;

сумісною підприємницькою діяльністю займаються особи, не вказані у патенті.

За ці порушення підприємець позбавляється права використовувати фіксовану ставку податку протягом 12 місяців та сплачує штраф у розмірі повної ставки фіксованого податку за кожну особу, яка не внесена до патенту.

2.3 Формування індивідуальних підприємств з правом юридичної особи Організаційною основою підприємницької діяльності з правом юридичної особи в ринкових умовах є фірма. В перекладі з італійської слово «фірма» означає - торгове ім'я комерсанта.

З правової точки зору під фірмою розуміється самостійний господарський суб'єкт, який на умовах закріплених за ним засобів виробництва виробляє та реалізує продукцію, виконує роботи та надає послуги.

У цивільному кодексі України поки ще не існує поняття «фірма», а організаційно-правовою формою підприємницької діяльності є підприємство.

Підприємства, які знаходяться в системі АПК, можуть функціонувати, використовуючи три форми оподаткування (спрощену, фіксований сільськогосподарський податок та загальну систему оподаткування).

Приватне підприємство — підприємство, засноване на власності юридичної особи (фізичної особи). Приватне підприємство має право найму робочої сили з дотриманням відповідного законодавства України. Водночас не є обов’язковою особиста праця засновника.

Засновник і учасник приватного підприємства — одна й та ж фізична особа, яка несе відповідальність усім своїм майном. Проте згідно з Кримінальним кодексом України, у громадян, які займаються сільським господарством, не може бути примусово вилучений певний перелік особистого майна (одна хата, запас продуктів харчування та палива на один сезон, зимовий одяг, корова і річний запас кормів, насіння, сільськогосподарський інвентар та ін.).

Різновидністю приватного підприємства є фермерське господарство. Часто до категорії «приватне підприємство» відносять особисте підсобне господарство громадян, яке не є підприємством.

Приватні підприємства на основі оренди землі та майна виникли у процесі проведення земельної реформи, зокрема реформування колективних сільськогосподарських підприємств. При цьому земельні масиви не фрагментуються на дрібні ділянки, а передаються на основі земельних сертифікатів і договору оренди. Такі підприємства створюються на підставі Закону України «Про підприємства в Україні». Основне правове навантаження в них несуть відносини власності (приватна, об'єднання власності), а здійснювати свою діяльність на базі орендованого майна (паїв) або землі може підприємство будь-якої організаційно-правової форми.

Приватне підприємство — самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який здійснює виробничу та комерційну діяльність на базі як власного так і орендованого майна й землі з метою отримання прибутку.

Воно має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням. Приватне підприємство не може мати у своєму складі інших юридичних осіб. Взаємовідносин! з власниками земельних і майнових паїв будуються на основі договорів з виплатою орендної плати.

Майно підприємства складають основні фонди, обігові кошти та інші цінності, вартість яких відображена в балансі підприємства/Підприємство здійснює володіння, користування і розпорядження своїм майном у відповідності з метою своєї діяльності й чинним законодавством.

Підприємство має право в установленому порядку: виступати наймачем, орендувати або використовувати на інших умовах земельні угіддя, майно, інші ресурси, майнові і немайнові права; засновувати об'єднання з іншими суб'єктами господарської діяльності; створювати в Україні та за її межами свої філії та дочірні підприємства; випускати та розміщувати цінні папери.

Підприємство використовує власні, придбані, орендовані, залучені на інших умовах земельні угіддя в процесі виробничої діяльності. Відчуження земельних угідь, переданих підприємству в оренду, проводиться виключно за персональною згодою їх власників.

Чистий прибуток (дохід) утворений за рахунок надходжень від господарської діяльності, залишається у повному його розпорядженні.

Приватне сільськогосподарське підприємство може створюватися його засновником:

як окрема дія, не пов’язана з колективним та іншим недержавним сільськогосподарським підприємством (наприклад, на базі присадибного господарства, куплених землі і майна, взятих в оренду, одержаних у спадок чи в порядку дарування);

у процесі реорганізації будь-якого недержавного сільськогосподарського підприємства залежно від прийнятих в Україні її форм (злиття, приєднання, поділ, відокремлення, перетворення).

Суть цього варіанту полягає в тому, що засновником такого агроформування стає окремий член реформованого підприємства, земельний і майновий паї якого становлять його засновницький капітал, який може доповнюватися іншими земельними ділянками, майном, грошима. Члени підприємства, які виявили бажання співпрацювати з ним, можуть вступати з ним в орендні відносини, за яких засновник підприємства став орендарем, а всі інші - орендодавцями.

Як показує досвід, найчастіше таку ініціативу проявляють керівники підприємств, хоч рівні з ними відповідні права мають всі інші члени підприємства. Можливі також варіанти, коли в процесі реструктуризації даного підприємства може бути створено два і більше приватних агроформувань.

Найбільш суттєвим недоліком, характерним для приватних підприємств з орендними відносинами, є залежність від орендодавця, який може у будь-який момент часу вилучити своє майно, землю. Щоб цього не сталося, в договір оренди вносять відповідний пункт, що регулює реалізацію прав власності.

До індивідуальних підприємств відноситься і фермерське господарство. Згідно з Законом України «Про селянське (фермерське) господарство» в якості засновника такого господарства може виступати тільки одна фізична особа — дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку.

Слід зазначити, що до складу фермерського господарства можуть входити декілька осіб — громадян України. Проте не всі громадяни України можуть стати членами конкретного фермерського господарства. Закон встановлює, що його членами можуть бути лише подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в конкретному господарстві. Разом з тим не можуть бути членами фермерського господарства особи, які хоч і є родичами, але працюють в господарстві за трудовим договором (контрактом).

Засновник фермерського господарства є головою підприємства і несе персональну відповідальність за створення безпечних умов праці, дотримання техніки безпеки тощо.

Більшість селянських (фермерських) господарств спеціалізується на виробництві продукції рослинництва і, перш за все, зернових культур, які забезпечують швидку віддачу вкладених коштів у порівнянні з тваринництвом або багаторічними насадженнями. Фермери визначають виробничий напрямок свого господарства, виходячи із своїх обмежених матеріально-технічних і фінансових можливостей.

Тому і надалі відбуватиметься поділ праці, за якого одні фермери вироблятимуть продукцію рослинництва, а інші - розвиватимуть тваринництво на покупних кормах.

Основні типи фермерських господарств у різних регіонах України такі: у Степовій зоні - спеціалізовані на виробництві рослинницької продукції: зерна, зерна і соняшнику, овочевих культур, плодів і ягід; у Лісостепу — зерна і цукрового буряку, зерна і картоплі, овочів, плодів і ягід; на Поліссі - зерна і льону, зерна і картоплі, овочевих культур.

У тваринництві фермерські господарства спеціалізуються на виробництві: молока, яловичини, молока і свинини, яловичини, репродукції поросят, вирощуванні свиней (замкнутий цикл), вовни і баранини, яєць, м’яса курей, качок, гусей, індиків тощо.

Основним концептуальним положенням стратегії розвитку фермерства і посилення його ролі в АПК є формування приватних господарств товарного типу і широкий розвиток їх кооперування по виробництву, зберіганню, переробці і збуту сільськогосподарської продукції, по постачанню фермерам засобів виробництва, наданню їм сервісних послуг та розвитку фірмової торгівлі.

Зростання кількості селянських (фермерських) господарств, розширення площ їх землекористування здійснюватимуться за рахунок земель запасу, виходу з господарств частини членів колективних сільськогосподарських підприємств із своїми земельними паями, оренди, купівлі чи успадкування земельних ділянок тощо. По мірі здійснення земельної реформи набудуть поширення крупні фермерські приватні підприємства, створення яких буде відбуватись за рахунок оренди фермерами та іншими громадянами земельних і майнових паїв членів КСП.

Якщо невелике господарство забезпечити всім комплексом основних машин, то рівень їх використання буде невисоким. Тому принцип найбільш повного і ефективного використання необхідних технічних засобів на виробництві продукції рослинництва треба брати за основу визначення раціональних розмірів земельних ділянок для селянських (фермерських) господарств різної спеціалізації.

У зв’язку з тим, що розміри фермерських господарств, які функціонують в Україні, далекі від раціональних, фермери можуть покращити умови і результати діяльності своїх господарств шляхом кооперування коштів і сил на добровільній основі.

Кооперативи можуть створюватися фермерами для виробництва, зберігання, переробки, збуту сільськогосподарської продукції, закупівлі потрібних матеріально-технічних засобів, проведення кредитних та страхових операцій, інженерного обладнання території, будівництва і надання інших послуг своїм членам.

Економічні взаємовідносини фермерів, які об'єднують землю, технічні засоби, працю для спільного виробництва продукції рослинництва, тваринництва можуть базуватися на основі розподілу одержаного прибутку з врахуванням кількості та якості землі і технічних засобів, переданих у спільне виробництво, а також їх трудової участі у виробництві.

Для визначення першої і другої частини прибутку для розподілу встановлюється сума амортизації основних фондів і витрат праці, оцінених за оплатою, яка складається в народному господарстві. Потім визначається сума прибутку, яка припадає на 1 карбованець витрат. Прибуток, який припадає на основні фонди (по амортизації), доцільно розподілити між власниками фондів пропорційно їх вартості. Це пов’язане з тим, що величина прибутку, нарахованого від амортизації на фонди з великим терміном використання (наприклад будівлі), буде меншою, ніж на короткотермінові фонди. Частка прибутку, яка припадає на спільні основні фонди, повинна бути розподілена відповідно до витрат праці кожного учасника кооперації.

Крім того, власникові засобів, які передані у спільне користування, слід виплачувати нараховану на них амортизацію, яка включена в собівартість. Після виплати йому повної вартості (з урахуванням зносу) ці засоби стають спільними. За згодою членів кооперації засоби можуть бути викуплені за рахунок прибутків інших (не власників) членів кооперації раніше, ніж мине амортизаційний термін. У цьому разі вони стають спільною власністю, і прибуток розподіляється відповідно до вкладеної праці та площі й вартості землі.

При оренді будівель і споруд, технічних засобів фермер через орендну плату повинен забезпечити власникові просте їх відтворення, а також необхідні нагромадження. Для цього слід встановити вартість фондів, які передаються в оренду з урахуванням існуючої кон’юнктури ринку і ступеня їх зносу.

2.4 Особливості створення та функціонування колективних підприємств Акціонерні товариства. Акціонерним товариством є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність по зобов’язаннях тільки майном товариства.

Акціонерне товариство може бути двох видів:

відкрите, акції якого розповсюджуються вільно без обмежень для придбання;

закрите, акції якого розповсюджуються тільки між засновниками.

Товариство доцільно створювати за необхідності залучення додаткових інвестицій для розвитку діяльності, наявності великої кількості потенційних учасників, а також для використання переваг обмеженої відповідальності в умовах багато чисельної (за кількістю учасників) структури.

Відносини у товаристві будуються через використання акцій як специфічного виду цінних паперів без встановленого строку обігу, що засвідчують дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджують членство в цьому товаристві, право на участь в управлінні ним, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації товариства. Кожен учасник (акціонер) має право продати належні йому акції на власний розсуд, якщо у товаристві не передбачено інших особливих умов їх відчуження. Засновники товариства повинні утримувати не менше 25 відсотків статутного фонду протягом двох років, якщо установчими документами не передбачений більший строк.

Для товариства характерно:

*обмежена (у межах вартості власних акцій) відповідальність учасників;

пропорційний характер голосування на загальних зборах відповідно до кількості акцій, що є власністю конкретного акціонера;

колективно-представницький характер управління (загальні збори-спостережна рада-правління) та прийняття кваліфікаційною більшістю (у ¾ голосів) рішень щодо зміни статуту товариства; припинення його діяльності; створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв.

Відкриті товариства зобов’язані щорічно публікувати інформацію про результати власної діяльності.

Для частини учасників (наприклад, які мають особливі заслуги перед товариством) товариство може випускати привілейовані акції, тобто акції, за якими гарантується щорічна виплата дивідендів незалежно від результатів діяльності. Загальна вартість таких акцій не може перевищувати 10% обсягу статутного фонду. Як правило, власники таких акцій не беруть участі в управлінні справами товариства.

Товариство може регулювати обіг акцій через встановлення обмежень щодо їх відчуження або викупу акцій самим товариством для наступного їх перепродажу, розповсюдження чи анулювання.

Товариство створюється на підставі установчого договору (договору засновників) та статуту (установчі документи), які повинні містити відомості про вид товариства (акціонерне), предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження товариства, розмір і порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків чи збитків, склад й компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства, види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення різних видів акцій, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов’язань по викупу акцій.

Процес створення акціонерного товариства включає такі основні етапи:

прийняття рішення про наміри щодо створення товариства;

оцінка можливостей, напрямків та умов діяльності товариства;

прийняття рішення про створення товариства та умови підписки на акції (укладення договору засновників);

реєстрація випуску акцій та інформації про випуск акцій;

оголошення про підписку на акції;

підписка на акції;

розробка проекту статуту товариства;

прийняття статуту товариства та вибори його органів (установчі збори);

державна реєстрація товариства;

*продаж акцій учасникам товариства.

При створенні закритого товариства реєстрація інформації про випуск акцій не проводиться, а підписка на них проводиться у формі розміщення акцій серед засновників.

За необхідності залучення сторонніх інвесторів може створюватись відкрите товариство, засновниками якого виступають фізичні особи — члени підприємства або ці самі особи разом з визначеними ними юридичними чи фізичними особами, які не були членами підприємства.

При залученні сторонніх осіб слід враховувати потенційний розподіл голосів у товаристві. Вирішальним є пакет акцій у розмірі 50 відсотків від загальної їх вартості плюс одна акція. Утримання пакету в розмірі 40 відсотків плюс одна акція дає можливість блокувати скликання загальних зборів, 25 відсотків плюс одна акція — блокувати прийняття рішень, які потребують кваліфікованої більшості голосів.

У формі акціонерних товариств доцільно створювати аграрні біржі і торгові доми. Проте аграрна біржа є великою організацією зі складною структурою і правилами діяльності, тому безпосереднім виробникам сільськогосподарської продукції з їх незначними фінансовими можливостями і знаннями в галузі біржової торгівлі немає необхідності ставати засновниками аграрних бірж. Інша справа — участь у створенні брокерських контор, що мають право здійснювати операції на аграрних біржах.

Створені у формі акціонерного товариства брокерські контори об'єднують інтереси виробників сільськогосподарської продукції і професіоналів, що мають необхідні навики роботи на аграрному ринку. У такій спілці виробники одержують можливість вигідно реалізувати власну продукцію й купувати необхідні матеріали, а біржові торговці одержують надійних постачальників продукції і ділових партнерів. Форма акціонерного товариства, що характеризується обмеженою відповідальністю учасників, дає можливість сільськогосподарським виробникам ставати засновниками великої кількості подібних організацій, що спеціалізуються на одному виді сільськогосподарської продукції. Прозорість ведення справ у акціонерному товаристві дає можливість його засновникам володіти абсолютно всією інформацією про діяльність організації.

Торгові доми, які для ефективного функціонування повинні мати розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у кожному регіоні держави, також є об'єктом інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

Ставши акціонером подібної дочірньої компанії, сільськогосподарський виробник одержує можливість не тільки ефективно реалізувати свою продукцію і купувати необхідні матеріали, й володіти повною інформацією про стан ринку його продукції і своєчасно реагувати на зміну кон’юнктури.

Унікальна здатність акціонерних товариств акумулювати капітал при існуючому протиріччі, коли на ринку найбільш економічно вигідні операції з дуже великими партіями продукції і наявністю дрібних виробників, робить створення акціонерних компаній що працюють на аграрному ринку за участю сільськогосподарських виробників, дуже актуальним.

Крім того в акціонерному товаристві не потрібна одностайність при прийнятті рішень органом товариства. Рішення приймаються простою або кваліфікаційною більшістю голосів. У той же час акціонерна компанія потребує кваліфікованого керування із складною системою органів: загальні збори, спостережна наглядова рада, правління, голова правління. Обов’язкове створення ревізійної комісії. Не менш складний і процес створення акціонерного товариства.

Таким чином, разові і постійні витрати на створення і функціонування акціонерного товариства значно вищі, чим у підприємств інших організаційно-правових форм. Тому створенню акціонерного товариства повинна передувати розробка бізнес-плану. Він повинний забезпечити річний оборот і масу прибутку майбутнього акціонерного товариства, які спроможні виправдати громіздку структуру акціонерного товариства. Ще одним, досить істотним недоліком акціонерного товариства є можливість зосередження реальної влади в руках виконавчого органу, якщо ніхто не володіє контрольним пакетом акцій, або відсутня керівна коаліція акціонерів. Крім того при виході з акціонерного товариства неможливо виділити свою частку з майна товариства, не можна сплачувати акції своїми земельними частками, оскільки вони переходять у власність товариства як юридичної особи.

Утруднена процедура виходу із закритого акціонерного товариства, і пов’язано це не тільки з пошуком третьої особи, а й з погодженням, що ця особа стане стороною установчого договору.

Складною є й процедура скликання зборів акціонерів, всі акціонери повинні бути повідомлені персонально передбаченим статутом способом.

Товариство може бути створене, якщо розмір його статутного фонду не меншими суми, еквівалентної 1250 розмірам законодавчо встановленої заробітної плати.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Товариством з обмеженою відповідальністю є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, розділений на частки у розмірах, визначених установчими документами.

Товариство з обмеженою відповідальністю доцільно створювати, як правило, за наявності відносно мало чисельної (близько 10−20 осіб) групи власників, для якої характерна певна єдність інтересів, достатня для прийняття одностайного рішення з ключових питань спільної підприємницької діяльності (про визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту, про виключення учасника з товариства).

Для товариства характерна трьохступенева структура управління (загальні збори-голова товариства-виконавча дирекція (директор), голосування відповідно до розмірів частки учасника у статутному фонді, заборона суміщення посад голови товариства і керівника виконавчого органу.

Учасники товариства відповідають за його зобов’язаннями тільки своєю часткою у загальному майні, можуть виключити з товариства учасника, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства.

Відступлення своєї частки (повністю або частково) у статутному фонді товариства один з учасників може здійснити лише за згодою решти учасників.

Учаснику, який вибуває з товариства (в тому числі і виключеному), товариство виплачує пропорційну його частці у статутному фонді частину вартості майна і прибутку протягом 12 місяців з дня виходу.

Товариство створюється і діє на підставі установчого договору між учасниками про його створення та статуту товариства (установчі документи). В установчих документах необхідно визначити: вид товариства (з обмеженою відповідальністю), предмет та цілі його діяльності, склад засновників (учасників), найменування та місцезнаходження товариства, розмір та порядок утворення статутного фонду, розміри часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, склад та компетенцію загальних зборів, голови та дирекції (директора), порядок прийняття рішень органами товариства, перелік питань, при вирішенні яких Потрібна одностайність, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Товариство може бути створеним, якщо його статутний фонд складає не менше 625 розмірів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати.

До дня державної реєстрації установчих документів товариства кожен з учасників має внести не менше 30% розміру його вкладу, передбаченого у цих документах. Залишок вкладів вноситься протягом одного року після реєстрації товариства.

Учасники товариства не зобов’язані працювати в ньому і здійснюють свої права як рівноправні (пропорційно власній частці у статутному фонді) власники.

Розширення чисельності учасників товариства, якщо це не пов’язано з відступленням їх часток третім особам, тягне за собою збільшення розмірів статутного фонду і відповідну державну реєстрацію змін до установчих документів.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх внесків до статутного фонду.

Застосування товариств з обмеженою відповідальністю при формуванні інфраструктури аграрного ринку практично відповідає сфері акціонерних товариств. Різниця в тому, що товариство з обмеженою відповідальністю, як підприємство більш просте в створенні і управлінні, як уже згадувалося, більше підходить для організацій учасників, що мають незначну кількість (10−20 учасників, максимум 50). Організація цієї організаційно-правової форми не має передумов до накопичення значного капіталу і відповідного збільшення торгового обороту. Тому така організація може успішно функціонувати в основному тільки на якомусь локальному аграрному ринку (наприклад на рівні області). В іншому принцип функціонування акціонерних товариств і товариств ₃ обмеженою відповідальністю, як складових інфраструктури аграрного ринку, однаковий.

Товариство з додатковою відповідальністю. Товариством з додатковою відповідальністю є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке має статутний фонд, поділений на частки визначених установчими документами розмірів.

Товариство створюється і функціонує на умовах, встановлених чинним законодавством. Єдиною і суттєвою особливою характеристикою товариства є додаткова відповідальність його учасників, тобто останні відповідають за зобов’язаннями товариства своїми внесками до статутного фонду, а при їх нестачі - додатково власним майном в однаковому (кратному до внеску кожного учасника) розмірі для всіх учасників.

Додаткова відповідальність встановлюється для підвищення довіри до товариства, оскільки його учасники зацікавлені не тільки в успішній діяльності товариства, а й у збереженні власного майна.

В той же час додаткова відповідальність в товаристві також є обмеженою (кратним розміром до внеску), тобто стягнення по боргах товариства не може бути звернене на все особисте майно учасника.

Створення організацій, що входять в інфраструктуру аграрного ринку, у формі товариства з обмеженою відповідальністю можливо лише шляхом закріплення, у встановленому порядку додаткової відповідальності успішно функціонуючого товариства з обмеженою відповідальністю. Такий крок може бути виправданий у випадку збільшення обсягів торгових операцій і поліпшення умов їх проведення. Останнє досягається завдяки довірі і поступливості кредиторів і контрагентів організації, що викликані підвищеною, солідарною відповідальністю учасників товариства з додатковою відповідальністю.

Командитне товариство. Командитним товариством є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами і (або) громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, яке включає одного або більше учасників з повною відповідальністю та одного або більше учасників з обмеженою відповідальністю (вкладників).

Таке товариство доцільно створювати за наявності одного або декількох лідерів, яким один або група власників довіряють своє майно чи права для самостійного здійснення підприємницької діяльності.

Управління діяльністю товариства здійснюють тільки учасники (або учасник) з повною відповідальністю. Учасники з обмеженою відповідальністю (вкладники) беруть участь у веденні справ товариства лише за його дорученням.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім належним їм майном, на яке за чинним законодавством може бути звернуте стягнення (включаючи і особисте). Інші учасники (вкладники) товариства відповідають за його зобов’язаннями тільки власним вкладом.

Товариство здійснює свою діяльність на підставі установчого договору між його учасниками, у якому визначається вид товариства (командитне), предмет та цілі його діяльності, склад засновників (учасників), найменування та місцезнаходження товариства, розмір та порядок утворення його майна, розміри частки кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, форма участі кожного з учасників з повною відповідальністю у справах товариства, сукупний розмір часток вкладників (учасників з обмеженою відповідальністю), розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, порядок розподілу прибутків та збитків, порядок ведення справ товариства, обсяг повноважень учасників, склад та компетенція органів товариства та порядок прийняття ними рішень, перелік питань, при вирішенні яких потрібна одностайність учасників з повною відповідальністю, порядок внесення змін до установчого договору, порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Учасники (учасник) з повною відповідальністю можуть максимально залучити до товариства майно, вартість якого відповідає вартості їх власного внеску. Тому командитне товариство доцільно створювати на базі юридичної особи (осіб), наприклад селянського (фермерського) господарства (учасники з повною відповідальністю), які залучають кошти та майно дрібних індивідуальних власників (вкладників). Вступ вкладника до товариства здійснюється шляхом внесення грошових або матеріальних вкладів і не потребує внесення змін до установчих документів.

Учасники з повною відповідальністю відповідають перед кредиторами товариства всім належним їм майном, як і учасники повного товариства. Відповідальність вкладників обмежується їхньою часткою у майні товариства, як і учасників товариства з обмеженою відповідальністю.

Командитні товариства можуть зайняти особливе місце в інфраструктурі аграрного ринку.

Основний момент у принципах функціонування командитного товариства особливо важливий для підприємства, яке входить в інфраструктуру аграрного ринку.

Засновники (учасники з повною відповідальністю) такої організації, що мають необхідні знання та навики і тому готові ризикнути усім своїм майном, використовують капітал великої кількості вкладників для досягнення обсягів операцій, необхідних для ефективного функціонування організації. Крім цього їм не потрібна підтримка вкладників для прийняття управлінських рішень.

Позитивні та негативні моменти, що характерні для повного товариства, можна віднести і до командитного товариства в частині, що стосується учасників з повною відповідальністю.

Дана організаційно-правова форма у порівнянні з іншими товариствами надає можливості для більш ефективного управління, оскільки рішення приймається тільки учасниками з повною відповідальністю, що спрощує процес прийняття рішень.

Разом з тим існуюче регламентування чинним законодавством співвідношення між сукупними частками в статутному фонді учасників з повною відповідальністю і вкладників, обмежує залучення вкладів останніх і тим самим не дозволяє розширювати підприємницьку діяльність товариства.

Повне товариство. Повним товариством є підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов’язаннях товариства усім своїм майном.

Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників або всіма ними, або одним чи кільком з них, яким рештою учасників спеціальним дорученням визначається обсяг повноважень.

Перехід частки учасника до іншого або до третьої особи здійснюється тільки за згодою всіх учасників. Правонаступник чи спадкоємець учасника несе відповідальність за його борги перед товариством, а також за борги товариства перед третіми особами.

Учасники не можуть діяти самостійно (від свого імені і у власних інтересах) за напрямками, для здійснення яких було створене товариство.

Товариство створюється і функціонує на основі установчого договору, у якому визначається: вид товариства (повне), предмет та цілі його діяльності, склад учасників, найменування та місцезнаходження товариства, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, порядок ведення справ товариства, порядок внесення змін до договору, порядок ліквідації і реорганізації товариства, ступінь відповідальності учасників.

Перевагою цієї організаційно-правової структури є наявність повної солідарної відповідальності учасників, що підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів.

Але усвідомлення учасниками повного товариства того, що вони несуть ризик втрати не тільки товариства у відповідній частці, а й особистого майна, дещо стримує їх волевиявлення щодо створення такого товариства. Адже, беручи на себе підвищену відповідальність, засновники (учасники) повних товариств не отримують натомість жодних переваг у здійсненні господарської діяльності, оподаткуванні прибутку порівняно з господарськими товариствами інших видів.

З огляду на викладене, використання цієї організаційно-правової форми для організацій, що входять в інфраструктуру аграрного ринку і здійснюють торгові або посередницькі операції, пов’язано з великим ризиком. Інша справа організації, що входять в інфраструктуру ринку інформації стосовно аграрного ринку (консалтингові і маркетингові компанії).

Обмежене коло учасників повного товариства, неможливість конкуренції між учасником товариства і самим повним товариством забезпечують практично повну конфіденційність інформації, що найчастіше має дуже велику ціну.

Холдингова компанія. Холдингом є така форма акціонерного володіння капіталом, при якому материнська (головна) компанія, володіючи контрольним пакетом акцій дочірніх компаній, об'єднаних у єдину структуру, забезпечує собі управління і контроль за всіма підприємствами, що входять у її склад.

В умовах формування аграрного ринку актуальність холдингових компаній особливо велика. Важливою складовою частиною агропромислового комплексу держави можуть стати об'єднання сільськогосподарських підприємств навколо одного або групи переробних підприємств, створені на принципах холдингу.

До головних завдань холдингових компаній відноситься інтеграція в єдиний процес всіх основних стадій виробництва: від наукових досліджень, проектування, початку виробництва до реалізації продукції. Це досягається об'єднанням під егідою материнської компанії (шляхом придбання контрольних пакетів акцій) капіталів банків, наукових організацій, виробничих підприємств і торгових організацій.