Проектні пропозиції щодо впорядкування території ТОВ «Ліщанці» на території Ліщанецької сільської ради Тернопільської області

Зміст Вступ

1. Підготовчі роботи, їх зміст та методика виконання

1.1 Складання планової основи

1.2 Обчислення площ

1.2.1 Обчислення загальної площі земель в плані за координатами вершин

1.2.2 Обчислення площ секцій

1.2.3 Обчислення площ контурів і складання експлікацій

2. Аналіз фактичного використання земель

2.1 Загальні відомості про господарство

2.2 Характеристика природних та економічних умов господарства

2.3 Розподіл земель за категоріями на території сільської ради

2.4 Склад земель сільськогосподарського призначення

3. Проектні пропозиції щодо використання земель і організації угідь

3.1 Обґрунтування проектних пропозицій щодо системи використання земель в господарстві

3.1.1 Визначення складу і площі угідь

3.1.2 Трансформація і поліпшення угідь

3.1.3 Розміщення угідь на території господарства

3.1.4 Організація системи використання ріллі. Обґрунтування розміщення встановлених проектом сівозмін

4. Впорядкування території сівозмін

4.1 Проектування полів сівозмін та робочих ділянок

4.2 Проектування польових доріг та інших елементів

4.3 Аналіз розробленого проекту впорядкування території ріллі

5. Впорядкування території садів і ягідників

5.1 Розміщення порід, сортів, розміщення кварталів

5.2 Розміщення захисних лісових насаджень, дорожної мережі, господарських дворів

6. Впорядкування території пасовищ

6.1 Розміщення гуртових ділянок (отарних)

6.2 Розміщення загонів чергового випасання

6.3 Розміщення скотопрогонів, літніх таборів, водопійних площадок

7. Впорядкування території сіножатей

8. Природоохоронні заходи

9. Перенесення проекту в натуру Висновок Список використаної літератури

Вступ Розвиток різних форм власності та господарювання на землі без суворого і надійного державного екологічного контролю, брак відповідної законодавчої бази призвели до споживацького ставлення до землі, а в сільському господарстві - до ігнорування екологічних вимог на користь економічних інтересів.

В сучасних умовах господарювання велике значення набуває питання охорони земель. Правове регулювання у сфері охорони земель здійснюється відповідно до Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про охорону земель», інших нормативно-правових актів, які приймаються відповідно до них.

Відсутність спеціальних нормативних актів та відповідальності за нераціональне використання землі дозволяли власникам землі та землекористувачам по споживацьке ставитися до національного багатстваземлі. Нарешті ця прогалина у законодавстві була заповнена. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по збереженню родючості ґрунтів» від 04.06.2009 № 1443-V, який набув чинності з 01.08.2010 (окремі положення наберуть чинності з 01.01.2013), внесені зміни до Земельного кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, до законів України «Про охорону земель», «Про землеустрій».

Суть цих змін полягає в тому, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва повинні використовуватися відповідно до розроблених і затверджених в установленому порядку проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь і передбачають заходи по охороні земель.

На період до 1 січня 2015 року вимога закону про наявність проекту землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни і впорядкування угідь, розповсюджується тільки на тих власників та землекористувачів, які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею більше, ніж 100га, а після 01.01.2015 — на всіх власників і землекористувачів, які ведуть товарне виробництво.

В області за оперативними відомостями державного земельного кадастру нараховується велика кількість землекористувачів, котрі використовують земельні ділянки площею понад 100 га. На жаль, в даний час не виготовлено жодного проекту землеустрою, що міг би забезпечити еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Відповідно виникає необхідність у виготовленні такої кількості, скільки ж землекористувачів.

У проекті землеустрою повинні міститися нормативи оптимального співвідношення культур в сівозмінах, які визначають структуру посівних площ для певного природно-сільськогосподарського регіону та перелік встановлених культур для вирощування. Відповідні нормативи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 164.

Результати багаторічних досліджень учених наукових установ Української академії аграрних наук щодо формування сівозмін у різних природно-кліматичних зонах України в сучасних умовах ведення землеробства викладені у Методичних рекомендаціях щодо оптимального співвідношення сільськогосподарських культур у сівозмінах різних ґрунтово-кліматичних зон України, затверджених спільним наказом Міністерства аграрної політики України та Української Академії Наук від 18.07.2008 № 440/71.

Варто взяти до уваги, що проект землеустрою розробляється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади, місцевого самоврядування або суду про проведення робіт із землеустрою та укладеного відповідно до нього договору між землевласником (землекористувачем) та розробником проекту землеустрою, істотними умовами якого є вартість і строки проведення робіт (не більше як три місяці).

Також, акцентуємо увагу сільгосптоваровиробників, що розробником проекту землеустрою може бути юридична або фізична особа, яка має ліцензію на проведення відповідних робіт із землеустрою, а замовником проекту може бути сільська, селищна, міська рада або районна, міська держадміністрація, землевласник, землекористувач.

Нижче наведено Орієнтовний перелік суб'єктів господарювання, які можуть розробляти проекти землеустрою, що забезпечують еколого — економічне обґрунтування сівозмін та впорядкування угідь на території області.

До договору замовник додає копії документів, що посвідчують право на земельну ділянку (у разі їх наявності), рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи суду про проведення робіт із землеустрою, а також копії агрохімічних паспортів полів земельних ділянок, матеріали історії полів за останні 3−5 років та, у разі наявності, актуальні матеріали польових геодезичних вишукувань та ґрунтових обстежень.

Проект землеустрою погоджується з відповідною сільською, селищною, міською радою або районною держадміністрацією і підлягає державній експертизі землевпорядної документації в установленому законом порядку.

До порушень встановлених вимог чергування сільськогосподарських культур у сівозмінах або навіть беззмінних посівів спонукає кон’юнктура ринку сільськогосподарської продукції яка диктує виробництво, у першу чергу, «прибуткових» культур. Проте, розвиток землеробства в нашій країні загалом повинен базуватися на впровадженні раціональної системи сівозмін — польових, кормових і спеціальних.

Тому, за невиконання вимог сільгосптоваровиробниками закону про наявність проекту землеустрою, що забезпечує еколого — економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, з 2013 року діятиме стаття 55 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає притягання до адміністративної відповідальності осіб:

— які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва без затверджених проектів землеустрої, що забезпечують еколого — економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, з накладенням штрафу на громадян від 850 до 1700 гривень і на посадових осіб від 5100 до 8500 гривень;

— які використовують земельні ділянки сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з відхиленням від затверджених проектів землеустрої, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, з накладенням штрафу на громадян від 85 до 340 гривень і на посадових осіб від 255 до 510 гривень.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають:

а) розміщення виробничих будівель і споруд;

б) організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури;

в) визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва;

г) складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні;

ґ) проектування полів сівозміни;

д) розробку плану переходу до прийнятної сівозміни;

е) перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України, який в свою чергу своєю Постановою від 02.11.2011 № 1134 затвердив «Порядок розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь».

В цілому площа сільськогосподарських угідь становить 41 569,4 тис. гектарів, з них 32 478,4 тис. гектарів (78% від загальної площі сільськогосподарських угідь) — рілля, 2409,8 тис. гектарів (5,7%) — сіножатті; 5489,7 тис. гектарів (13,1%) — пасовища; 897,7 тис. гектарів (2,1%) — багаторічні насадження; 320,8 тис. гектарів (0,7%) — перелоги.

Фактична розораність території України становить 53,8%, чого немає в жодній країні світу. У порівняння з США цей показник 27%, у Франції - 42%, у Німеччині - 33%. В середньому на одного жителя України припадає 0,71 га ріллі. Такий показник розораності, в нашій державі, обумовлений низкою чинників. Передусім це спадок колишньої радянської системи сільськогосподарського виробництва, що ґрунтувалася на інтенсивній системі землеробства, по-друге, це високий рівень розвитку продуктивних сил, і останнє - практично уся територія України характеризується сприятливими ґрунтово-кліматичними умовами ведення сільського господарства.

До найбільш істотних факторів, що впливають на зниження продуктивності земельних ресурсів належать водна та вітрова ерозії, а також антропогенний вплив на земельні ресурси.

Їх вплив має досить суперечливий характер. У ньому наявні як позитивні так і негативні тенденції. З одного боку, вдосконалення технологій і наростання виробництва сприяють більш повному задоволенню потреб людей, збільшенню виробництва продуктів харчування. З іншого — безсистемне та безгосподарське використання землі призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення, втрату грудкувато-зернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками.

Сівозміна полягає у чергуванні різних культур у часі й просторі та забезпечує більш сприятливі умови для загального росту і розвитку рослин, підвищення врожайності та якості врожаю без додаткових витрат на добрива, зрошення, обробіток посівів. Запровадження сівозмін також є гарантією раціонального використання та охорони земель.

Агрономічна роль сівозміни на різних етапах розвитку землеробства і особливо за умов його інтенсифікації випливає із загального завдання наукового землеробства. За визначенням К. А. Тімірязєва і Д. М. Прянішнікова, це завдання — в узгодженні вимог культурних рослин з умовами вирощування. За відповідних кліматичних умов і природних властивостей ґрунту оцінка сівозміни залежить від того, як впливають попередні культури і заходи їх вирощування (обробіток ґрунту, удобрення та ін.). Відомо, що цей вплив неоднаковий. Отже, створюються деякі відмінності у властивостях ґрунту і його родючості залежно від попередніх культур. Їх необхідно враховувати при розміщенні сільськогосподарських культур на полях. Інакше кажучи, встановлювати науково обґрунтоване чергування культур.

Властивості ґрунтів, навіть найродючіших, таких як чорноземи, не завжди відповідають потребам культурних рослин, особливо їх високоврожайних сортів. Тому створення необхідних умов для росту сільськогосподарських культур, раціональне використання і захист ґрунтів, збереження та підвищення їхньої родючості є основним завданням на всіх етапах розвитку землеробства.

У системі агротехнічних заходів найбільш цілеспрямовано на ґрунт впливає сівозміна. Враховуючи біологічні особливості й здатність польових культур не тільки використовувати, а й активно відновлювати родючість ґрунту, сівозміна істотно впливає на такі фактори родючості, як забезпеченість поживними речовинами і вологою, вміст гумусу, біологічний режим, фізичні властивості та швидкість детоксикації шкідливих речовин, що надходять у ґрунт при його сільськогосподарському використанні.

Що стосується складання сівозмін, то їх класифікують за такими ознаками: використанням, провідними культурами і кількістю полів.

За використанням визначають наступні типи сівозміни:

— польові (вирощують переважно польові зернові і технічні культури, на долю яких у цих сівозмінах припадає понад 50% усієї площі);

— кормові (вирощують переважно кормові культури, до таких сівозмін відносяться прифермські і лукопасовищні сівозміни);

— спеціальні (вирощують переважно певні специфічні культури, які не доцільно вирощувати в польових сівозмінах — овочеві, рисові, льонові, а також ґрунтозахисні).

За наявністю провідних культур у сівозмінах визначають їх види. Наприклад, за вирощування переважно зернових і просапних культур таку сівозміну називають зернопросапною. Виділяють також зернопарову, зернопарокартопляну, просапну та інші сівозміни. За кількістю полів сівозміни бувають десяти-, дев’яти-, восьмиі т.д. пільними.

Крім того, при складанні сівозмін необхідно враховувати нормативи оптимального співвідношення культур у сівозмінах в різних природно-сільськогосподарських регіонах.

Варто зазначити, що розробники несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених проектами землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь. Авторський нагляд за виконанням проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, здійснюється виконавцем і передбачає перевірку повноти та якості виконання заходів, окремих рішень, передбачених документацією, а також вимог нормативно-правових актів з питань здійснення. Проект землеустрою складається із:

1) завдання на розроблення проекту землеустрою;

2) пояснювальної записки, в якій зазначаються дані про об'єкт землеустрою, виконавця та опис проведених робіт із землеустрою, еколого-економічні обґрунтування проектних рішень щодо організації полів сівозміни, упорядкування угідь та передбачених заходів з охорони земель, план переходу до прийнятної сівозміни;

3) текстових матеріалів:

— рішення органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи суду про проведення робіт із землеустрою;

— матеріалів геодезичних та землевпорядних вишукувань;

— матеріалів ґрунтових обстежень;

— копій агрохімічних паспортів полів, земельних ділянок;

— копій документів, що посвідчують право на земельну ділянку (у разі їх наявності);

— матеріалів історії полів за останні три — п’ять років;

— матеріалів погодження та затвердження проекту землеустрою;

4) графічних матеріалів:

— плану існуючого стану використання земель у розрізі землеволодінь та землекористувань, угідь, обмежень, обтяжень та особливих умов використання земель;

— схеми розміщення попередників сільськогосподарських культур;

— плану агровиробничих груп ґрунтів та рельєфу;

— схеми агротехнологічних груп ґрунтів;

— плану організації землеволодінь (землекористувань), впорядкування угідь, розміщення виробничих будівель і споруд, об'єктів інженерної та соціальної інфраструктури та заходів з охорони земель;

— плану організації території сівозміни (проектування полів сівозміни з визначенням їх типів і видів, з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва, чергування сільськогосподарських культур у сівозміні);

— матеріалів перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

1. Підготовчі роботи, їх зміст та методика виконання

1.1 Виготовлення планової основи Виготовлення планової основи починається з побудови координатної сітки. Роботу виконують на креслярському папері. За допомогою лінійки Ф. В. Дробишева розбивають координатну сітку.

Побудову координатної сітки здійснюють з таким розрахунком, щоб план земель розмістився симетрично на аркуші паперу. При цьому намічають приблизне розміщення крайніх точок зовнішньої межі. З цією метою проводять такі розрахунки: вибирають найбільше і найменше значення абсцис і ординат. Розмір по осі абсцис вираховують по формулі:

по осі ординат:

де L-віддаль на місцевості, що відповідає, 1 см, в плану,

Х_max, Х_min— найбільше і найменше значення абсциси;

У_max, Х_min — найбільше і найменше значення ординат.

Таблиця 1.1

Після побудови, сітку необхідно ретельно перевірити. Контролюють по розмірах її сторін та діагоналей, які не повинні відхилятись від теоретичних більше, ніж на 0,02 мм. Діагоналі квадратів повинні бути рівними 14,4 см. Якщо сітка не відповідає вимогам її будують заново. Після цього по координатах наносять точки окружної межі.

Ситуацію на план наносять за допомогою кальки, або світлокопіювального столу. Спочатку олівцем, а потім все оформляють у відповідності до умовних знаків.

1.2 Обчислення площ

1.2.1 Обчислення загальної площі за координатами Загальну площу землекористування обчислюють аналітичним способом по координатах. Для цього заготовлюють відповідну відомість, в яку записують координати всіх точок окружної межі таблиця 1.2.

Таблиця 1.2 Відомість вирахування площі землекористування за координатами

За даними обрахунками ми визначаємо подвійну площу землекористування у м². Щоб отримати чисту площу землекористування, нам необхідно даний вираз поділити на 2 і на 10 000.

20 308 000 / 2 / 10 000 = 1015,4 га

1.2.2 Обчислення площ секцій Після обчислення загальної площі землекористування, приступають до обчислення площ секцій. Для цього всю площу земель в межах плану ділять на секції з таким розрахунком, щоб їх можна було обвести планіметром при двох положеннях полюса. Кут між важелями планіметра не повинен бути більше 150^о і менше 30^о, а середній кут в процесі обведення секції повинен бути близьким до 90 ^о. Населені пункти бажано виділяти однією секцією. Межі секцій намічають по шляхах, струмках, річках та інших лінійних елементах ситуації. Секції нумеруються римськими цифрами, починаючи з північно-західного кута плану і продовжуючи рядами зліва направо, зверху вниз.

Площі секцій вираховуються дворазовим обведенням планіметра при двох положеннях полюса (ПП, ПЛ). Різниці відліків, що одержані при одному положенні полюса не повинні відрізнятися більше, ніж на 2−3 ділення, а при різних положеннях — на 3−4 ділення.

При обчисленні площ секцій розрахунки ведуть у спеціальній відомості (таблиця 1.2).

Масштаб плану: 1: 5000

Планіметр: Planix 7

Таблиця 1.2 Відомість обчислення площ секцій

Р_п= 1016,4

Р_т= 1015,4

f = +1,0

f_доп= ± 1,58

Обраховану площу секцій порівнюють з загальною площею землекористування, обчисленою за координатами. Допустиму нев’язку визначають по формулі:

Де М — знаменник масштабу плану;

Р — площа землекористування, га.

Допустиму нев’язку розподіляють між секціями пропорційно до їх площі.

Оскільки ми правильно визначили площу, пропорційно розкидаємо нев’язку відповідно до співвідношеннями між площами, після чого маємо ув’язані площі секцій.

1.2.3 Обчислення площ контурів і складання експлікацій Після ув`язки площ секцій приступають до вирахування площ контурів: масивів угідь, кварталів населених пунктів, окремих шляхів, канав та ін. угідь. Контури нумеруються арабськими цифрами в порядку їх розміщення в секціях, нумерація повинна бути загальною на весь план, починаючи з першої цифри та закінчуючи останньою.

Площі контурів угідь вираховуються планіметром (двома обводами при одному положенні плюса), графічним способом визначають площі прямолінійних і вузьких контурів (дороги, струмки, канали та ін.). Площу інших контурів визначають за допомогою планіметра, за винятком дуже малих контурів. Площі контурів площею менше 1 см² визначають за допомогою палетки, два рази міняючи її положення.

Площі вкраплених контурів вираховують одним контуром. Потім визначають площу вкрапленого контура. Розрахунки ведуться в спеціальній відомості (таблиця 1.3).

Таблиця 1.3 Відомість вирахування площ контурів Масштаб плану: 1: 5000 Планіметр: Planix 7

Суму площ контурів порівнюють з загальною площею секції. Допустиму нев’язку обчислюють по формулі:

деМ — знаменник масштабу плану; Р — площа секції, га.

Складання кальки контурів та експлікацій земель.

Після обчислення площ контурів угідь оформляється калька контурів. Кальку контурів оформляють в туші. На кальці контурів угідь межі секцій відтіняються червоним кольором лінією товщиною 0,5−0,8 мм. Під номером контура виписують його площу чорною тушшю. Номера секцій та їх площі виписують червоною тушшю. В правому нижньому кутку викреслюють штамп, в лівому — опис суміжних земель. Подають експлікацію земель.

Спочатку складають контурну експлікацію (таблиця 1.4), а пізніше складають зведену експлікацію земель в межах плану (таблиця 1.5).

Таблиця 1.4 Контурна експлікація земель

Складання контурної експлікації вимагає уважності виконання та правильності заповнення. У результаті обрахунків, ми отримуємо площі кожного угіддя.

Таблиця 1.5 Зведена експлікація земель у межах Ліщанецької сільської ради

Зведену експлікацію складають на основі контурної експлікації, для того, щоб знати точну площу кожного угіддя. Також вираховують процентне співвідношення, щоб знати яку частину із загальної площі займає кожне угіддя.

2. Аналіз фактичного використання земель

2.1 Загальні відомості про господарство Господарство розташоване неподалік від районного центру і має сприятливі умови для ведення сільського господарства. Великі площі ріллі дозволяють отримувати великі та сталі прибутки із ведення сільського господарства.

2.2 Характеристика природних та економічних умов господарства

Кліматичні умови дозволяють раціональному використанню угідь, вітри помірні рельєф рівнинний.

При вивченні клімату слід звернути увагу на ті його особливості, які впливають на умови сільськогосподарського виробництва.

Окрім загальної характеристики рельєфу, необхідно звернути увагу на питому вагу сільськогосподарських угідь.

2.3 Розподіл земель за категоріями на території сільської ради Згідно з Конституцією України (ст. 13), земля в межах території України є об'єктом права власності українського народу і відповідно до цільового призначення поділяється на: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення. З огляду на вищесказане, до земель сільськогосподарського призначення відносяться землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, Розміщення відповідної виробничої інфраструктури тощо.

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. До земель природно-заповідного фонду відносяться ділянки суші і водного простору з природники комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель іншого природоохоронного призначення належать:

а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

б) земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

До земель історико-культурного, призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані ₃ історичними подіями;

б)городища, кургани, давні поховання, пам’ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки і сторичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в)архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісового фонду не належать землі, зайняті:

а)зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б)полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу залізниць, захисними насадження ми на смугах відводу автомобільних доріг, захисними на садженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;

в)окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

Таблиця 2.2 Розподіл земель сільської ради за категоріями

Обрахувавши дану таблицю, ми знайшли площі земель по категоріях і встановили їх співвідношення між собою.

2.4 Склад земель сільськогосподарського призначення

Характеристика земель сільськогосподарського призначення подається у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 Характеристика земель сільськогосподарського призначення

Встановлення земель сільськогосподарського призначення сприяє правильному розподілу земель для раціонального їх використання.

3. Проектні пропозиції щодо використання земель і організації угідь

3.1 Обґрунтування проектних пропозицій щодо системи використання земель в господарстві

3.1.1 Визначення складу і площі угідь В процесі розробки проекту студент вирішує питання найбільш раціонального використання земель з врахуванням економічних та природних умов, намічається трансформація угідь. Виконуючи це завдання студент повинен визначити проектні площі основних сільськогосподарських угідь і сівозмін. Необхідними даними для встановлення складу і співвідношення угідь та сівозмін є потреба в кормах тварин і птиці. Розрахунки потреби в кормах по даних визначення поголів'я тварин і птиці на земельну площу попередньо встановивши перспективні площі сільськогосподарських угідь.

3.1.2 Трансформація і поліпшення угідь Перехід від фактичної до проектної структури угідь проходить шляхом їх часткової трансформації. Трансформація — це перехід одного виду угідь в інший.

Одночасно з трансформацією угідь розробляють заходи по їх покращенню: зрошення, осушення, гіпсування.

Дані трансформації записані в таблиці 3.1.

Контроль відомості попередньої трансформації угідь: сума площ кожного угіддя по порядку повинна дорівнювати існуючій площі угідь, сума площ кожної графи буде складати площу угідь за проектом.

Таблиця 3.1 Відомість трансформації угідь

На основі проведеного розрахунку по визначенню проектних площ земельних угідь складається експлікація земель за проектом та структура сільськогосподарських угідь (таблиця 3.2 та 3.3).

Таблиця 3.2 Експлікація земель по проекту

За результатами обрахунків, ми можемо порівняти площі, які в нас були до трансформації угідь із тими, які у нас є після трансформації.

Також на основі даної експлікації складається звіт про наявність земель за власниками землі, користувачами землі та видом економічної діяльності (6-зем) (таблиця 3.3)

Таблиця 3.4 Структура сільськогосподарських угідь

Маючи проектну структуру сільськогосподарських угідь можна приступити до розрахунку поголів'я худоби (таблиця 3.4)

Таблиця 3.5 Поголів'я і структура статево вікових груп худоби на перспективу

Після цього приступають до розрахунку потреби в кормах (таблиця 3.5).

Визначивши загальну потребу в кормах, приступають до визначення площ під посів кормових культур і складання зеленого конвеєра (таблиця 3.6).

Таблиця 3.6 Потреба в кормах для худоби за проектом по господарству

Таблиця 3.7 Зелений конвеєр

Опираючись на дані з таблиці 3.5, складаємо проектні площі посіву кормових культур та посівні площі кормових культур.

Таблиця 3.8 Проектні площі посіву кормових культур

Ці дані нам необхідні для того, щоб розрахувати посівні площі кормових культур, які подані у таблиці 3.8

Таблиця 3.9 Посівні площі кормових культур

Після проведених розрахунків ми маємо площу під кормову сівозміну. Щоб знати площу, яка має бути відведена під овочеву сівозміну, нам необхідно скористатись картограмою крутизни схилів.

Після проведених розрахунків ми маємо площу під кормову сівозміну. Щоб знати площу, яка має бути відведена під овочеву сівозміну, нам необхідно скористатись картограмою крутизни схилів, для відведення більш рівнинних площ для овочевої сівозміни. Ми виділили площу під овочеву сівозміну розміром 31.50 га неподалік від населеного пункту. Площу польової сівозміни ми отримаємо у різниці загальної площі ріллі від площі які займатимуть кормова та овочеві сівозміни.

Схема чергування культур у сівозмінах:

Польова 512,73 га, S_сер = 102,55 га

1. Багаторічні трави 102,55;

2. Озима пшениця 102,55;

3. Цукрові буряки 102,55;

4. Горох 102,55;

5. Ярий ячмінь + підсів багаторічних трав 102,55.

Кормова 135,2 га, S_сер = 27,04 га

1. Багаторічні трави 27,04;

2. Кукурудза на силос 27,04;

3. Озима пшениця на зелений корм 21,4, кукурудза на силос 5,64;

4. Цукровий буряк 13,0, кукурудза на силос 14,04;

5. Ярий ячмінь 27,04+ підсів багаторічних трав.

Грунтозахисна 185,8 га, S_сер = 30,96

1. Конюшина 30,96

2. Озима пшениця 30,96;

3. Гречка 30,96;

4. Овес 30,96;

5. Ярий ячмінь + підсів багаторічних трав 30,96;

6. Конюшина 30,96.

Розглянувши площу під кормові культури і площу під всіма посівами, складають структуру посівних площ по господарству, де розраховують площу зернових та технічних культур (таблиця 3.9).

Таблиця 3.10 Структура посівних площ по господарству на перспективу

3.1.3 Розміщення угідь на території господарства

Проектування системи сівозмін зводиться до визначення типів, видів, кількості і розмірів сівозмін. Система сівозмін головна ланка землеробства. Вона задовольняє такі вимоги:

— виконання планово — державного землеробства по продукції рослинництва;

— використання ділянки оброблювальної землі

— заходи по боротьбі з ерозією ґрунтів;

— відновлення і підвищення родючості ґрунтів;

— створення умов для ефективного використання техніки.

Система сівозмін в рівнинних районах, що має місце при розробці курсового проекту диктується в основному, структурою посівних площ. Так, в наших умовах виникає потреба в проектуванні овочевої сівозміни, кормової і польової сівозмін.

Кормова сівозміна передбачається для вирощування, як правило, соковитих кормів (кукурудза на силос і коренеплоди). Для здешевлення перевезення цих кормів сівозміна розміщається поблизу тваринницької ферми. Кількість полів в кормовій сівозміні проектується, як правило, 5,6,7.

Детально кормова сівозміна визначається шляхом розрахунку потреби в кормах для середньорічної кількості худоби та покриття потреби в кормах за рахунок посіву кормових культур.

Потреба в сіні покривається за рахунок природних сінокосів (врожайність 20−25 ц/га). Нестача в сіні буде одержана за рахунок посіву багаторічних трав (врожайність 40−50 ц/га).

Потреба в силосі покривається за рахунок гички цукрових буряків. Враховуючи те, що в польовій сівозміні буде одне поле цукрових буряків та врожайність гички 80−100 ц/га, визначають нестачу потреби в силосі.

Для покриття нестачі потреби в силосі планують посів кукурудзи на зелений корм з урожайністю 300−400 ц/га.

Потреба в коренеплодах покривається за рахунок випасання худоби на пасовищах, в лісах, чагарниках та по отаві сінокосів. Нестача в зелених кормах планується за рахунок посіву кормових культур в залежності від регіону (озиме жито на зелений корм, однорічні трави, багаторічні трави, викоовес, кукурудза на зелений корм та інші).

Розмір ґрунтозахисної сівозміни визначається по сумарній площі еродованих земель.

Площа польової сівозміни визначається, як різниця проектної площі ріллі і площею овочевої, кормової, ґрунтозахисної сівозміни та інших угідь, які проектуються за рахунок ріллі. На кількість польових сівозмін впливає наявність кількох населених пунктів, різко відмінні по якості ґрунти та інші фактори.

3.1.4 Організація системи використання ріллі. Обґрунтування розміщення встановлених проектом сівозмін

Після встановлення розмірів та кількості сівозмін приступають до їх розміщення. Оскільки овочеві культури найбільш вибагливі до ґрунтів, то овочеву сівозміну розміщують на кращих до якості ґрунтах. Слід, також мати на увазі, що овочі потребують великих затрат ручної праці, тому вони повинні бути розміщенні ближче до населених пунктів. Для зменшення затрат на доставку води, зокрема при висадженні розсади, овочеву сівозміну, по можливості розміщують поблизу водних джерел.

Кормова сівозміна, повинна бути максимально наближена до виробничої зони, де знаходяться тваринницькі ферми. Це значно скоротить віддаль до місця споживання мало транспортабельних соковитих та зелених кормів, які вирощуються на ріллі, в тому числі і в кормові сівозміні. Наближення цих кормів до ферми зменшують затрати на їх доставку.

Польова сівозміна розміщується на основних масивах ріллі господарства. При наявності господарства двох населених пунктів проектується дві польові сівозміни, з тим щоб наблизити працездатне населення до місця прикладання праці. При цьому розміри сівозмін встановлюються залежно від кількості працездатних в населених пунктах.

Розміщення угідь та сівозмін проводиться в такій послідовності: виділяють земельні ділянки під сади, виноградники, овочеві, кормові та інші сівозміни, а потім під сіножаті та пасовища. При цьому враховуються вимоги до правильного їх внутрішнього влаштування.

4. Впорядкування території сівозмін

4.1 Проектування полів сівозмін та робочих ділянок Поле — це частина сівозмінного масиву менш більш рівновелика призначена для посіву сільськогосподарських культур, а також для здійснення різних механізованих процесів по обробітку ґрунту, посіву і збору врожаю.

Тому поля по ґрунтових умовах, рельєфу і водному режимі повинні бути придатні для вирощування сільськогосподарських культур, для отримання високих врожаїв, а по конфігурації зручні для механізованого обробітку. Для забезпечення цих вимог при проектуванні полів дотримуються наступних правил:

1. поля розміщують з врахуванням рельєфу;

2. поля розміщують з врахуванням ґрунтів;

3. поля розміщують з врахуванням існуючої організації території;

4. поля розміщують з врахуванням проектних елементів;

5. забезпечення рівно великості полів;

6. встановлення розміру поля, сторін, форми.

Площа поля залежить від площі сівозмінного масиву, від кількості полів в прийнятій схемі чергування культур (середній розмір поля).

Довжина поля — це довжина гону або довжина ходу машинно-тракторного агрегату (направляюча лінія обробітку).

Найбільш оптимальною є довжина гону 1000−2000м (чим довше поле, тим менше холостих заїздів і поворотів). Але надто велика довжина створює незручності при посіві, зборі урожаю.

Ширина поля залежить від довжини і площі поля, але прийнято використовувати таке співвідношення:

Ш: Д 1:2; 1:3 -для полів з великою площею;

Ш: Д 1:4; 1:5 — для полів з меншою площею.

По формі поля повинні забезпечувати виробниче і агротехнічно правильне використання техніки. Неправильна конфігурація збільшує холості заїзди, повороти. Тому поля повинні проектуватися у вигляді прямокутників, трапецій, кути при нижній основі, якої не повинні бути меншими 60^?.

Поля у формі трикутників і неправильних чотирикутників створюють клини, збільшуються холості заїзди.

Для забезпечення умов одержання однакових валових зборів сільськогосподарської продукції поля повинні бути рівновеликі. Можуть бути такі відхилення:

· для польової сівозміни — до 10%;

· для кормової сівозміни — до 15%;

· для овочевої сівозміни — 5−10%.

Дорізку малих за площею ділянок для досягнення рівновеликості проводити недоцільно. При проектуванні полів сівозмін не слід допускати включення в них різко відмінних за агрогрупами ґрунтів, щоб була можливість застосування єдиної агротехніки, виконання робіт в одні і ті ж строки. На землях крутизною схилів до 1^о поля проектують незалежно від напрямку горизонталей.

На силових землях (крутизною 1−3^о) поля проектують паралельно до горизонталей. На землях крутизною 3−7^о з перевагою середньо змитих ґрунтів проектуються зерново-трав`яні сівозміни з виключенням розміщення просапних культур.

На схилах крутизною більше 7^о проектуються тільки ґрунтозахисні сівозміни. В умовах вираженого рельєфу слід враховувати вплив величин робочого ухилу на роботу агрегату. Довгі сторони полів розміщують вздовж горизонталей. При розміщення полів слід враховувати зв’язок поля з населеним пунктом, виробничим центром. Відстані повинні бути як найменші.

4.2 Проектування польових доріг та інших елементів Мережа доріг на території господарства повинна забезпечувати можливість зручних переїздів людей, руху машин і перевезення вантажів, а також обслуговування в полях тракторних агрегатів.

Польові дороги поділяються на:

· основні - дороги між полями сівозмін;

· допоміжні - розміщують по коротких сторонах полів і робочих ділянок — для обслуговування агрегатів, для холостих розворотів техніки.

Основні польові дороги (польові магістралі) проектуються як прості ґрунтові дороги, шириною 6−8м. Важливе значення має прямолінійність цих доріг.

Допоміжні проектують шириною 4−5м. При невеликих площах полів ширина — 3 м.

При розміщенні доріг біля лісосмуг стараються проектувати їх з навітряної сторони лісосмуги. Разом з тим дороги слід розміщувати по схилу вище за лісосмугу, щоб був стік талої води не на дорогу, а в інший бік.

До проектування лісосмуг приступають після вивчення відповідних матеріалів. При цьому встановлюють від яких шкідливих дій потрібно захищати поле і кожну ділянку сівозміни.

На ділянках захищених лісосмугами створюються більш сприятливі умови для вирощування сільськогосподарських культур. Лісосмуги затримують стік поверхневих вод, зменшують розвиток поверхневої і вітрової ерозії, захищають посіви від пилових ураганів. Це підвищує урожайність в кінцевому результаті. Позитивний вплив лісосмуг зумовлює 20−30% абсолютного росту урожайності по продовольчих і технічних культурах, 30−40% по овочевих і зеленій масі кормових культур.

Насамперед лісосмуги розміщають по межах полів, а потім всередині них (якщо поля надто великі).

Полезахисні лісосмуги поділяються на:

· полезахисні - на рівнинній території і пологих схилах, де немає ерозії (поздовжні, поперечні) — від захисту від вітрів.

· приводороздільні - на гребенистих випуклих елементах території;

· водорегулюючі - розміщують впоперек схилу для затримання поверхневого стоку вод з метою попередження ерозії ґрунту;

· прибалкові і прияружні - для попередження змиву ґрунту на їх схилах ширина (2 — 2.5м).

При розміщенні лісосмуг враховують такі питання:

1. напрям (орієнтування) лісових смуг;

2. відстань між ними;

3. ширина лісосмуг.

Напрям поздовжніх лісових смуг на рівнині бажано встановлювати по можливості впоперек переважаючих вітрів, але в залежності від напрямку меж землекористування, доріг. Доводиться допускати відхилення від 1 до 45 градусів, щоб забезпечити правильність запроектованих полів.

Віддаль між лісосмугами на рівнинній місцевості встановлюється в залежності від природних зон:

1. на сірих лісових, опідзолених ґрунтах — 600 м;

2. чорноземах — 400 — 500 м;

3. на каштанових — 250−350м;

4. на піщаних — 400 м.

В умовах складного рельєфу місцевості лісосмуги служать для захисту від вітрів і ще для затримання поверхневого стоку і попередження ерозії.

На півдні, де мало опадів, але часті суховії наносять значну шкоду землеробству, слід лісові полоси розміщати перпендикулярно до напрямку переважаючих вітрів (шкідливих), за винятком схилів більше 2−3 градуси. В Лісостепових районах шкідливі вітри не мають такого негативного впливу. Відстань між лісосмугами на силових землях (3−4градуси) на сірих лісових і опідзолених чорноземах не менше 350 м; на чорноземах — 400 м; темно-каштанових — 300 м. На більш крутих схилах відстань, звичайно, зменшується.

Ширина лісосмуг — 9−12м, максимальна 15 м на схилах з гіршими ґрунтами.

Розміщення лісосмуг ведеться одночасно і узгоджено з розміщенням інших елементів організації території. Площа лісосмуги входить в площу того чи іншого поля.

Польові стани влаштовують на віддалених від господарських центрів сівозмінних масивах. Це дозволяє звести до мінімуму затрати на перевезення людей. Скорочує час на виконання польових робіт, створює кращі умови для працівників. Їх розміщують з мінімальною кількістю будинків та навісів легкого типу. Польовий стан влаштовують для кожної бригади, з житловими будинками.

Польовий стан повинен розміщатися в центрі обслуговуючої площі, поблизу доріг. Ділянка повинна бути захищена від вітрів, суха (не затоплюватись талими водами), поблизу природних водних джерел.

Розмір площі залежить від ступеня використання. Згідно типових проектів площа польового стану складає 1- 1,5 га.

На основі даних гідротехнічних обслідувань виявляють ділянки господарства недостатньо зволожені водою. Потім визначають необхідну кількість води, встановлюють тип водного джерела.

Воду на виробничі потреби вираховують по укрупнених показниках шляхом множення середньої потреби в воді площі з 1 га на площу, що обслуговується.

Розміщати водні джерела треба насамперед на польових станах, або поблизу них.

В результаті впорядкування території сівозмін складається експлікація земель по сівозмінах (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1 Експлікація земель по сівозмінах

4.3 Аналіз розробленого проекту впорядкування території ріллі

Після завершення впорядкування території сівозмін необхідно провести оцінку запроектованих полів сівозмін.

Таблиця 4.2 Рівновеликість полів сівозміни

Проводиться оцінка запроектованих полів сівозмін з точки зору створення сприятливих умов для високопродуктивного використання сільськогосподарської техніки. З цією метою дається просторова характеристика полів сівозмін (таблиця 4.3).

Для визначення умовної довжини гону поля розбивають на прості геометричні фігури лініями паралельними лінії обробітку ґрунту і визначають площу кожної фігури і ув’язують. В межах кожної фігури умовну довжину гону визначають за формулою:

де В_ум — ширина умовного гону.

Для трапецій, у яких бокові сторони при основі нахилені під кутом 75−85°, L_у визначиться як середня лінія трапеції (графічно з плану).

Для трапецій з більш нахиленими сторонами необхідно визначити В_ум:

Де с, d — бокові сторони.

Для трикутників за такою формулою:

Умовну довжину поля в межах всього поля визначають за формулою:

.

Таблиця 4.3 Характеристика просторових умов запроектованих полів сівозмін

5. Впорядкування території садів і ягідників

5.1 Розміщення порід, сортів, розміщення кварталів Порода і сорт — це основні фактори господарської діяльності в садівництві. Від породного складу залежить час початку і кінця плодоносіння, тривалість експлуатаційного періоду, об'єм затрат праці.

Крім цього на вибір породи мають вплив природно-кліматичні умови.

Найбільш вибагливі, засухостійкі породи (абрикоси, вишні, черешні) розміщують на підвищених ділянках, але захищених від вітрів. Сливи можна розміщувати в долинах. Для яблунь, груш потрібні найбільш родючі ґрунти.

Розміщення сортів проводиться з метою кращого взаємозапилення, щоб отримати більш великі врожаї. Є сорти основних порід і запилювачі.

Повинно бути 4−5 сортів запилювачів. На кожних 6−8 рядів основного сорту дають 2−3 ряди сорту запилювача.

На території саду повинна бути пасіка з розрахунку одна бджолосім'я на 0,5 га саду.

Ряди, як правило, розміщують з півночі на південь, щоб краще освітлювались.

Висадка дерев проводиться такими способами:

· квадратним;

· прямокутним (на крутих схилах);

· шахматним порядком (для раціонального використання земельної ділянки).

Розміщення порід, сортів і рядів проводиться в межах кварталу.

Квартал — це ділянка саду зайнята, як правило, деревами однієї породи з декількома взаємозапилюючими сортами, обмежена дорогами і захищена лісосмугами.

Кількість кварталів, їх довжину і ширину, площу визначають з врахуванням загального розміру саду.

Якщо площа саду більша 100га, то квартали проектують площею 15−20га. Якщо площа менша 100га, то квартали проектують площею 10−12га.

Довжина кварталу 400−700м, ширина — 200−400м.

Квартали довгою стороною розміщують перпендикулярно до переважаючих ґрунтів і орієнтують з півночі на південь. При складному рельєфі квартали довгою стороною розміщують вздовж горизонталей. Квартали саду закріпляють за садівничими бригадами. Одна людина може обслужити 1,5 — 2,0 га саду, в залежності від площі бригада може складатися з 40−50 чоловік. Бригади ділять на ланки по 8 — 10 чоловік.

5.2 Розміщення захисних лісових насаджень, дорожньої мережі, господарських дворів На території саду всі дороги поділяють на:

· магістральні;

· окружні;

· міжквартальні.

Магістральні дороги з'єднують основні масиви саду з господарськими дворами, а звідси і з пунктами здачі і переробки сировини. Ширина проїжджої частини 5−6 м, а з обочинами по 1−2 м.

Окружні дороги проектують по периметру саду з внутрішньої сторони лісосмуги. Ширина повинна бути не більша, ніж магістральних доріг. Загальна ширина 5−10м з обочинами.

Між квартальні дороги проектують шириною 3−4 м.

Захисні лісонасадження створюють сприятливі умови для росту і розвитку плодових дерев. Тому на території саду є обов’язковим розміщення таких видів лісосмуг:

1.) по межі саду — шириною 6−10м (до 15м), з північної сторони. Це трьох- - п’ятирядна посадка з високорослих порід дерев, відстань між деревами 2,5−3м.;

2.) по межах кварталів висаджують вітроломні полоси, два ряди високорослих дерев. Ширина 3−5м з живоплотом;

В умовах складного рельєфу через кожні 50−100м впоперек схилу висаджуються буферні полоси, шириною 2−3м.

Крім цього по периметру саду повинна бути канава шириною 1−1,5 м, внутрішня сторона обсаджена кущами (2−3 ряди). По межах кварталів в лісосмугах повинні бути технологічні розриви для створення кращих умов вивезення врожаю (ширина 6−8 м).

Розміщення господарських дворів. Господарські двори влаштовують на території великих промислових садів. Вони розміщуються в центрі садового масиву, на перехресті доріг, або поблизу транзитних доріг. На території господарського двору повинні бути столова, кімната відпочинку, складські приміщення, піднавіси для зберігання тари і сортування сортів. Приблизна площа господарського двору 0,5−0,75 га на одну бригаду.

Водні джерела розміщують з розрахунку одне джерело на одну бригаду, в центрі садового масиву або поблизу господарського двору. Наявність води обов’язкова для оприскування (1м³ на 1га саду).

6. Впорядкування території пасовищ

6.1 Розміщення гуртових ділянок (отарних) Кількість пасовищезмін, що вводяться в значній мірі визначають кількістю випасних груп тварин в господарстві. Тому виконання завдання починають з формування гуртів, отар, стад.

Гурти корів — 100−200 голів;

телят до року — старше одного року — 200−250 голів;

отари овець — 600−1200 голів.

Робочі тварини об'єднують в табуни і виділяють їм окремі пасовища.

Найкращі пасовища розміщені поблизу ферми на віддалі 1,5 км, для телят відводять високопродуктивні пасовища віддалені - на 0,5−1 км, для молодняка ст. 1 року на віддалі - 2,5−3 км. Для овець відводять злаково-полинні пасовища. Коням відводять рівнинні, незаболочені ділянки і можуть бути на відстані до 5 км.

При обчисленні площ гуртових ділянок обчислюють площу нетто і брутто гуртових ділянок. Площу нетто визначають за формулою:

де Н — кількість голів в гурті;

М — добова потреба в зеленій масі для однієї голови, ц;

Д — тривалість пасовищного періоду, днів (для нашої зони 160−170днів);

У — проектна врожайність зеленої маси, ц/га.

(М) для корів складає 0,5−0,6ц.

Площу брутто обчислюють за формулою:

де К_нетто і К_брутто — коефіцієнти схеми пасовищезміни.

По конфігурації гуртові ділянки повинні бути зручними для випасання, бажано правильної прямокутної форми. Короткою стороною розміщують до прогону. По можливості межі гуртових ділянок суміщають з природними урочищами. Гуртові ділянки повинні бути максимально наближені до водних джерел.

6.2 Розміщення загонів чергового випасання

Для раціонального використання пасовищ важливе значення мають способи випасання. Існують такі способи випасання:

- безсистемний;

— крупно загінний;

— дрібно загінний;

— порційний.

Використання пасовищ по загонах охороняє травостій від витоптування і створює можливість відпочинку частини загонів від випасу на порівняно довгий час (20−30 днів), що забезпечує нормальне відростання трави і збільшують продуктивність пасовищ.

Кількість загонів визначають за формулою:

де К — кількість загонів; Ц — цикл випасання (приймається 22−27днів);

Ч — число днів випасання в одному загоні (2−5); О — кількість загонів, що відпочивають. Площа загонів визначається за формулою:

де М — необхідна кількість зеленого корму для гурта на 1 день;

У — урожайність пасовищ; Ч — число днів випасу в одному загоні.

Якщо кількість пасовищ в господарстві недостатня, то викладеним методом встановлюють площі тільки, тих пасовищезмін, які впроваджують для отар овець та гуртів молодняка ВРХ. Площі пасовищезмін для високопродуктивних груп тварин (корів та ін.) проектують мінімальними, але не менше 10−12 га на один гурт. Решту зеленого корму тварини повинні одержувати за рахунок посівів кормових культур в сівозмінах.

При розміщенні загонів чергового випасання встановлюють ширину, довжину і конфігурацію кожного загону. Форма загонів повинна бути правильна прямокутна. Ширину встановлюють з розрахунку 1−1,25 м на одну голову ВРХ і 15−20 см для овець. Довжина загону залежить від площі, ширини, але при великій площі довжина повинна бути не більше 600 м. Розміщують загони так, щоб скоротити лишні пересування тварин з розрахунку вільного доступу до літнього табору, водопійної площадки.

Загони формують однотипні по травостою і в умовах складного рельєфу розміщують довшою стороною паралельно до горизонталей. В степових районах розміщують довшою стороною до переважаючих вітрів, орієнтують з півночі на південь. Відхилення площ загінок при розташуванні їх по схилах балок може бути більше 30% середньої площі загінки гуртової ділянки.

6.3 Розміщення скотопрогонів, літніх таборів, водопійних площадок Літній табір — це додатковий центр, який влаштовують на віддалених пасовищах. Це місце відпочинку, доїння і підкорми в пасовищний період. На території літнього табору повинні бути розміщенні під навіси для худоби, складські приміщення, житлові будиночки для персоналу, кімната відпочинку.

Літній табір повинен знаходитися в центрі пасовищних масивів, на сухій, незаболоченій, незатопленій, підвищеній (відносно рельєфу) ділянці.

Поблизу літнього табору повинні знаходитись ділянки лісу чи чагарнику.

Літній табір влаштовують для 2−3 гуртів, з розрахунку 30−50м² на одну голову.

При розміщенні водних джерел слід керуватися санітарно-гігієнічними та профілактичними вимогами:

· не допускати розміщення водних джерел на заболочених, забруднених ділянках;

· проектувати обслуговування з 1-го водного джерела не більше 250 голів ВРХ і 2000 голів овець. Для цих потреб використовують природні водні джерела (річки, озера).

· забезпечення водою може здійснюватись за допомогою водопроводу і автоматичних поїлок та привізної води.

· до кожного водного джерела повинен бути забезпечений зручний підхід.

Зв’язок загонів чергового випасання і гуртових ділянок з літніми таборами або фермами здійснюється за допомогою прогонів для худоби. Прогони проектують для забезпечення попередження витоптування травостою або посівів сільськогосподарських культур. Вони повинні проектуватись на рівнинних сухих ділянках, не прокладатися по заболочених місцях, крутих схилах, по краях обривів. Прогони не слід суміщати з магістральними дорогами, щоб не перешкоджати руху транспорту, не пошкоджувати дорожнє полотно. Не слід проектувати прогони поблизу ізоляторів і могильників. Їх проектують прямолінійно без лишніх поворотів.

Всі прогони поділяють на:

· між пасовищні або головні;

· внутріпасовищні.

За допомогою головних прогонів здійснюється зв’язок ферми з пасовищними масивами. Ширина 15−20м для ВРХ та 25−35 для овець.

Ширина внутрігосподарських — 8−10м.

Якщо прогони проектують в долинах річок, то їх передбачають профільованими з твердим покриттям.

7. Впорядкування території сіножатей Для підвищення продуктивності сінокосів рекомендується перемінне використання їх на сіно (сінаж) і випас худобою отави.

Сінокосозміна — це чергування по роках строків початку збору трав, скошування трав з випасом худобою отави, здійснення заходів по догляду за сінокосами (внесення добрив, оранка, підсів трав).

Сінокосозміни проектують 4-х, 6-ної ротації. Сінокосозмінні масиви ділять до відповідно прийнятої сінокосозміни на певну кількість ділянок з різними строками використання їх по роках.

Сінокосозмінні ділянки формують однотипні по травостою, природних властивостях, строках проходження фаз колосіння, цвітіння.

Влаштування території сінокосів полягає в розміщенні ділянок, доріг, польових станів і водних джерел.

Ділянки формують досить габаритними по площі, а по конфігурації і розмірах зручні для механізованого обробітку. Якщо ділянки дуже великі, то їх ділять на поля. Оптимальна форма поля квадрат чи прямокутник. Поля повинні бути компактними, нерозчленованими природними урочищами.

Розміщення доріг. Дороги проектують з таким розрахунком, щоб забезпечити зручний під'їзд до кожної ділянки сінокосозміни і до кожного поля. Ці дороги прокладають по сухих піднятих місцях, шириною 3 — 4 м. Кожна ділянка повинна мати зручний зв’язок з табором або фермою, а також з населеним пунктом і пунктами переробки.

Розміщення польових станів і водних джерел. Польові стани влаштовуються при значному віддалені сінокосозмінних масивів від господарських центрів. Вода повинна бути для господарських і життєвих потреб для господарських потреб використовують природні водні джерела, а для життєвих викопують колодязі. Водні джерела повинні поблизу польового стану.

8. Природоохоронні заходи В результаті проведення польових обстежень території, що передує розробці проекту, вирішується питання по охоронні навколишнього середовища.

Серед природоохоронних заходів є озеленення виробничих зон, встановлення водоохоронних зон, водоймищ, залуження.

В склад водоохоронних зон включають всі заплавні землі і розміщені на них: яри, балки, площі осушених земель. Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річки та навколо водоймищ вздовж урізу води шириною :

— для дуже малих річок, струмків та ставків площею до 3га — 25 м;

— для середніх річок і ставків понад 5 га — 50 м;

— для великих річок, водосховищ та озер — 100 м.

До природоохоронних заходів відноситься:

· заборона проведення сільськогосподарських та інших робіт, якщо вони наносять шкоду природним об'єктам, суперечать цілям охорони природи або не відповідають умовам відновлення природних ресурсів;

· раціональне використання земель і їх охорона виконання основних заходів щодо підвищення родючості ґрунтів;

· запобігання вилученню високопродуктивних угідь, особливо ріллі, для сільськогосподарських цілей і внутрішньогосподарського виробництва;

· дотримання правил застосування пестицидів у водоохоронних зонах та в мисливських угіддях;

· здійснення заходів щодо запобігання підтопленню, заболочуванню, засоленню, забрудненню земель, а також інших процесів, що погіршують стан ґрунтів. Виконання планів по хімічній меліорації земель;

· запобігання забрудненню природного середовища стічними водами і відходами тваринницьких ферм;

· запобігання забрудненню ґрунту і водних джерел збудниками інфекційних хвороб;

· захист водних джерел і водоймищ від забруднення і висихання;

· охорона і раціональне використання підземних вод. Дотримання режиму в установлених зонах санітарної охорони навколо артезіанських свердловин;.

· охорона лісів і лісонасаджень для озеленення і захисту від шкідників і хвороб, потрав худобою, штучних пожеж, пошкодження механізмами і інших шкідливих явищ;

· дотримання режиму заповідних територій (заказників, пам’яток природи, парків, заповідних урочищ тощо), розташованих в межах землекористувань господарств і переданих під охорону;

· заходи щодо охорони атмосферного повітря;

· інші заходи щодо охорони природи в залежності від конкретних умов господарства.

9. Перенесення проекту в натуру Перенесення проектів землевпорядкування в натуру полягає в прокладенні і закріпленні на місцевості меж полів сівозмін чи робочих ділянок, загонів чергового випасання, польових шляхів, скотопрогонів та інших елементів, передбачених проектом на плані.

Як відомо, існують такі методи перенесення проекту землевпорядкування в натуру:

метод промірів — за допомогою мірної стрічки;

кутомірний — за допомогою теодоліта і мірної стрічки;

графічний — за допомогою мензули.

В умовах західного регіону найбільшого поширення при виконанні робіт по перенесенню в натуру землевпорядних проектів набув метод промірів, менш поширений кутомірний метод і практично не використовується графічний метод.

Підготовка даних для перенесення проекту в натуру методом промірів. Цей метод використовується при умові, що місцевість відкрита і є достатня кількість опорних точок (межові знаки, польові шляхи, меліоративні канали, чітко виражені межі контурів угідь і та ін. Підготовка даних полягає у визначенні на плані відстані між існуючими опорними точками і проектними точками (лініями). Відстань береться з плану вимірювачем і за допомогою масштабної лінійки. Враховуючи масштаб плану, визначається довжина проектної лінії в метрах. Обов’язковою умовою є визначення проміру від проектної точки до наступної опорної точки.

Якщо проектна лінія опирається на лінію, довжина якої відома, то величина проектних відрізків ув’язується з цією довжиною.

Точність визначення проектної лінії залежить від масштабу плану. При графічному визначенні лінійних елементів по плану необхідно враховувати деформацію паперу. Робоче креслення для перенесення проекту в натуру виготовляється на аміачній копії проектного плану. Всі проектні контури, які необхідно перенести в натуру, номери полів і ділянок показуються червоним кольором. Площі полів і ділянок не виписуються.

На копію плану переносять всі додаткові побудови, які забезпечують якісне перенесення проекту в натуру, побудовані кути, міри ліній, ширину проектних доріг. Ширину доріг і довжину відрізків виписують паралельно лініям.

При виготовленні робочого креслення червоною стрілкою показують напрямок маршруту, червоними прапорцями — місця постановки віх.

На відрізках прямих ліній по напрямку руху від початку кожної прямої (опорної точки) до її кінця показують довжину лінії наростаючим порядком (проти кожної проектної точки і на кінці лінії). Ці значення виписуються перпендикулярно напрямку руху.

На вільному місці показують відповідні умовні позначення.

Висновки та пропозиції

земля впорядкування сільський угіддя У даній курсовій роботі проведено розрахунки, щодо впорядкування території ТОВ «Ліщанці» на території Ліщанецької сільської ради Бучацького району Тернопільської області. Даний об'єкт має сприятливі природні умови, помірний клімат, рівнинний рельєф дозволяють використовувати угіддя у повному обсязі і максимально залучати у сільськогосподарський оборот.

У результаті трансформації, виділено ділянку під залуження площею 19.4 га, оскільки висока крутизна схилів не давала змоги отримувати високі врожаї із поля. Також було запроектовано такі сівозміни :

1. Кормова — площею 135,2 га, яка складається із 5-ти полів;

2. Польова — площею 512,73 га, яка складається із 5-ти полів;

3. Грунтозахисна — площею 185,8 га, яка складається із 6-ти полів.

На майбутнє, хотілось би більше часу на виконання курсової роботи, щоб якомога якісніше виконати роботу, а також охопити більше питань, які стосуються курсового проекту.

Список використаної літератури Гендельман Н. А. и др. Землеустроительное проектирование-М.:Агропромиздат, 1986

Закон України «Про України «Про фермерське господарство» № 973 — ІV від 19 червня 2003 року.- Київ.

Закон України «Про землеустрій» № 858-ІV від 22 травня 2003 року.- Київ.

Закон України «Про розмежування земель державної та комунальної форми власності» № 1457- ІV від 5 лютого 2004 року.- Київ.

Земельний кодекс України. — Львів, 2001.

Казьмір П. Г., Казьмір Л. П. Землевпорядне проектування: Організація угідь і сівозмін та впорядкування території сівозмін.: Курс лекцій. — Львів: ЛДАУ, 2007. — 97 с.

Казьмір П. Г. Особливості землевпорядкування фермерських господарств: Лекція. — Львів: ЛДАУ, — 2006. — 39 с.

В.Д. Кирюхин Землеустроительное проектирование.-М.:Колос, 1976.-527 с.

Погурельський С.П., Осипчук С. О. Актуальні завдання землеустрою на сучасному етапі земельної реформи Землевпорядний вісник № 3, 2004, с. 4…11 .

Робоче проектування в землевпорядкуванні: конспект лекцій.-Немішаєво, 2005. — 36 с.

Ступень М. Г. Вдосконалення розвитку селянських (фер-мерських) господарств// Вісник ЛДАУ № 1. Проблеми реформування земельних відносин в умовах західного регіону України.-Львів: Львів. держ. агроуніверситет, 1997. — С. 168 — 170.

Л.М. Тібілова Впорядкування території зрошуваних культурних пасовищ. — Львів: Львівський сільськогосподарський інститут, 1998. — 97 с.

Третяк А. М Землевпорядне проектування теоретичні основи та територіальний землеустрій К.: Вища освіта — 2006, 527 с.

З. П. Флекей Землевпорядне проектування території багаторічних плодово-ягідних насаджень ЛДАУ, 2005, 124с.