Модернізація економіки України в умовах глобалізації

Модернізація економіки України в умовах глобалізації.

.

План:

ВСТУП.

1. Чи володіє Україна якимись потенційними ресурсами для того, щоб відігравати бодай якусь роль на світових ринках?

2.Проблема захисту національного виробника.

3. Національна стратегія європейської інтерграції.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

ВСТУП.

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції.

Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт «делегувати» частину економічного суверенітету — Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом.

І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов «язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння «вбудовувати» свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності.

Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс «одночасної гри» на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи «міжнародного порядку» стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до «шоку глобалізації».

У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання — а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає «у трьох соснах»:

· І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи «коридор можливостей» для країни в майбутньому;

· Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації;

· Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між «Сходом» та «Заходом».

Нарешті, на 12 році незалежності, ні у держави, ні у політичних сил, що представлені у парламенті немає цілісної стратегії розвитку України у світі, стратегії яка б не тільки декларувала, але й пропонувала технології ухвалення та проведення послідовної та прогнозованої зовнішньої політики. Нажаль, з цих питань навіть відсутня змістовна та побудована на аргументах, а не на передвиборчих ідеологемах загальнонаціональна дискусія.

Я переконаний у тому, що тільки розгортання широкого громадського обговорення цих питань дозволить зробити крок до подолання морально застарілих підходів та уявлень про Світ та Україну, про Україну у Світі.

1. Чи володіє Україна якимись потенційними ресурсами для того, щоб відігравати бодай якусь роль на світових ринках?.

Єдиним таким ресурсом в Україні є земля. Але це пасивний ресурс, який скоріше є предметом потенційного інтересу, аніж реальним важелем для того, щоб скористатися світовим поділом праці. Поки що ми володіємо досить обмеженими можливостями для того, щоб інтегруватися у геоекномічні процеси. Наша країна в цьому плані достатньо периферійна.

Врешті, для реалізації цього ресурсу потрібна політична воля, якої немає у наших еліт — без цього ми можемо дуже просто виявитися зоною гуманітарної катастрофи. За таких умов включеність у світові процеси може регулюватись за допомогою міжнародних сил з підтримання порядку.

2. Проблема захисту національного виробника.

Максимальна відкритість, лібералізація економічних відносин в умовах практичної нездатності контролювати негативні процеси призвела до руйнівних наслідків. Наприклад, неконтрольоване ввезення імпортних товарів, які продавалися фактично нелегально, без оподаткування, підривало фундаментальні принципи декларованої ринкової економіки і змусило багатьох національних виробників згорнути свій бізнес. Я знаю багатьох бізнесменів, які прогоріли саме тому, що вони були неконкурентноспроможні порівняно з тими, хто контрабандою завозив товари до України.

Більше того, зараз в Україні порушені елементарні норми економічної незалежності. Існує поняття критичного імпорту, суть якого полягає в тому, що держава повинна гарантувати випуск певної кількості найменувань товарів за різними товарними групами. Так, якщо мені не зраджує пам «ять, держава повинна гарантувати випуск 60% основної номенклатури лікарських препаратів власними силами. По деяким товарним групам достатньо випускати самостійно до 30%. В Україні ці співвідношення порушені. Без такого, фактично протекціоністського, забезпечення виробництва мінімуму найважливіших товарів країну взагалі не можна розглядати як самостійну державу.

Власне, йдеться не про посилення протекціонізму, а про необхідність захисту національного ринку і відновлення статусу національної економіки як такої. Тому для того, щоб інтеграція була ефективною, потрібна максимально швидка модернізація. А поки що для нас характерний особливий вид економічного протекціонізму, який я б назвав маргінальним протекціонізмом.

3. Національна стратегія європейської інтерграції.

Національна стратегія європейської інтеграції (НСЄІ) — це документ, розроблений «Центром Європи» з ініціативи Віктора Ющенка. Це програмний документ, який визначає головні цілі щодо стосунків України з Європейським Союзом, а також вказує, які основні кроки і завдання треба взяти на себе і виконати для досягнення цих цілей.

Історична перспектива для демократичної і економічно міцної України — в Європейському Союзі. Для України вступ до ЄС означає остаточне подолання наслідків економічного і політичного поділу континенту. Членство в ЄС є стратегічною метою України й історичною можливістю для всього українського суспільства. Альтернативою був би свідомий вибір залишитися поза процесом європейського співробітництва і не скористатися перевагами, які випливають із нього.

Нові етапи у взаємовідносинах України з ЄС і зрештою членство вимагають суттєвих коригувань в українській економіці та законодавстві. Без цих пристосувань Україні важко буде отримати членство. З іншого боку, такі пристосування так чи інакше необхідні, оскільки вони сприятимуть економічному зростанню, модернізації економіки та правової системи. Проте насамперед членство вимагає від країни-кандидата досягнення стабільності установ, що гарантують демократію, верховенство закону, права людини та повагу до меншин і захист їхніх прав. Проведення відповідних реформ для досягнення відповідності копенгагенським критеріям, окрім створення умов для інтеграції України в ЄС, слугуватиме насамперед вирішенню найскладніших проблем внутрішнього розвитку країни.

Реалізація НСЄІ вимагає стабільного конституційного порядку та ефективних демократичних установ, що виконують взяті зобов «язання й беруть активну участь у європейському інтеграційному процесі. НСЄІ адресовано головним чином адміністративним органам уряду, Президенту, Парламенту та іншим установам; зокрема, у ній окреслено стратегічні напрямки дій, що є директивами для міністерств та відомств. В результаті реформи центральної адміністрації з «явиться нова система інституцій. Вона визначатиме умови співробітництва, потік інформації та розподіл завдань між міністерствами, відповідальними за стосунки України з ЄС. У такій новій системі основну координаційну роль відіграватиме Комітет європейської інтеграції. Щодо законодавчої влади, Парламент також відіграватиме важливу роль у реалізації НСЄІ, оскільки прийняття законів ЄС вимагатиме значних зусиль.

Необхідним доповненням євроатлантичної орієнтації України є підтримання добрих стосунків із сусідніми країнами й активна участь на міжнародній арені. Україна готова до співпраці з ЄС у реалізації закордонної політики Союзу, спрямованої на інші країни Східної Європи. Зокрема, в стосунках з Росією Україна готова прагматично вирішувати будь-яке питання, що може виникнути в результаті дедалі тіснішої співпраці з ЄС та виникнення нових обставин і політичних реалій в ЄС.

Головна мета економічної інтеграції України в Європейський Союз полягає в досягненні прискорення економічного зростання та підвищенні рівня життя. Усунення економічного розриву, що існує між Україною і Західною Європою, потребує довгострокового прискореного і збалансованого економічного зростання з урахуванням вимог щодо охорони навколишнього середовища.

Інтеграція в Європейський Союз означає, що Україна прискорить модернізацію економіки. Така модернізація супроводжуватиметься поступовим прийняттям сучасного регулювання ринку та бізнесу, що збільшить прозорість в економіці. Це, в свою чергу, приведе до підвищення довіри внутрішніх та іноземних інвесторів і відповідно до зростання обсягів інвестицій в країну в цілому.

Модернізація економіки потребуватиме додаткових коштів, але ці витрати на реструктуризацію мали б місце незалежно від того, чи інтегрувалася б Україна в ЄС, чи ні, якщо Україна хоче стати сучасною заможною країною з ринковою економікою і високим рівнем життя. Переваги інтеграції - з-поміж іншого, доступ до великого внутрішнього ринку Союзу, зростання обсягів інвестицій, удосконалення методів управління та збільшення трансферів для поліпшення інфраструктури — будуть дуже важливими для майбутнього нашої країни.

У Національній стратегії окреслено регулятивні та політичні зміни, які дозволять економіці отримати користь від інтеграції з ЄС і які з часом дадуть змогу Україні виконати копенгагенські критерії для отримання повного членства в Європейському Союзі.

Такі дії зрештою приведуть до забезпечення чотирьох свобод, що асоціюються з внутрішнім ринком ЄС: вільний рух товарів і послуг, робочої сили і капіталу. Це також передбачає реалізацію конкурентної політики та поступове зменшення обсягів державної допомоги.

Ці реформи також відіб «ються на ключових секторах економіки, насамперед на сільському господарстві, харчовій промисловості та енергетиці. Новий уряд буде проводити необхідні реформи в цих секторах у спосіб, який веде до мінімальних соціальних порушень і надасть щонайбільші переваги українському суспільству. Для тих сфер, яким це потрібно, уряд, шляхом переговорів, обумовить рівномірні перехідні періоди з використанням певних перехідних домовленостей з ЄС при отриманні Україною повного членства.

Успіхи в економічній сфері залежатимуть від проведення Україною орієнтованої на стабільність макроекономічної політики. Без дотримання макроекономічної дисципліни, що забезпечує низькі рівні інфляції та бюджетного дефіциту, певною мірою знизиться дієвість мікроекономічних і структурних реформ.

В умовах сучасної інтегрованої і взаємозалежної світової економіки окремі держави не можуть самі вирішувати всі свої економічні проблеми. Стратегія нового уряду зрушить економіку України в напрямку повної інтеграції не тільки з Європейським Союзом, але й з міжнародною економікою через членство в міжнародних фінансових та економічних інституціях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.

1. Валентієва О. В. Особливості зовнішньоекономічної діяльності підприємств машинобудівної галузі // Регіональні перспективи. — 2002. — № 1. — С. 25−27.
2. Геєць В. Інтеграція через спеціалізацію // Політика і час. — 1996. — № 4. — С. 30−36.
3. Генхузен М., Нийкамп П. Формирование корпоративных трансграничных сетей в Восточной Европе: потенциальные возможные зоны развития Восток-Запад // Региональное развитие и сотрудничество. — 1997. — Вып. нулевой. — С. 8−16.
4. Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білорус, Д. Г. Лук «яненко, М. О. Гончаренко та ін.; За ред. О. Г. Білоруса. — К.: ІСЕМВ НАН України, КНЕУ, 2001. — 734 с.
5. Дергачев В. Геоэкономика (Современная геополитика): Учебник. — К.: ВИРА-Р, 2002. — 512 с.
6. Зав «ялова О., Кабанова Н. Формування системи інтегрованого міжнародного виробництва та місце України в цьому процесі // Укр. промисловець. — 1998. — № 5. — С. 14−15.
7. Захарченко В. Проблеми і перспективи розвитку атомної енергетики України (у контексті міжнародного досвіду і співробітництва) // Соціально-економічні дослідження в перехідний період. Вип. XV: Проблеми і перспективи транскордонного співробітництва в аспекті процесів європейської інтеграції / Ред. кол.: М. І. Долішній (відп. ред.) та ін. — Львів; Луцьк: Вежа, 2000. — С. 368−374.
8. Камински Б., Френсиз Н. Торговля и фрагментация производства: участие стран ЦВЕ в сетях производства и маркетинга ЕС // Трансформация. — 2001. — № 2. — С. 44−45.

_.