Розміщення населення. 
Міське і сільське населення. 
Урбанізація

Розміщення населення. Міське і сільське населення. Урбанізація.

.

.

Населення світу розміщується дуже нерівномірно. Понад 2/3 його сконцентровано на 8% суходолу, близько 85% проживає в східній півкулі, 60% — в помірному поясі північної півкулі, більш як 50% - на низовинах і майже 1/3 -в приморській смузі. На розміщення населення впливають природні умови і ступінь розвитку та зосередження виробництва.

Найгустіше заселені території давнього зрошувального землеробства: острів Ява, долина Нілу, Індо-Гангська низовина, Велика Китайська рівнина, дельти річок півострова Індокитай, Японські острови, де густота населення місцями перевищує 300 чоловік на 1 км². Густо заселені також оазиси аридної зони, старопромислові райони Європи, сходу Північної Америки (понад 200 чоловік на 1 км2) та узбережжя Південної Америки, Африки, Австралії, що пов’язано з історією їх освоєння.

Середня густота населення зростає пропорційно зростанню його кількості на Землі, частково віддзеркалюючи ступінь освоєності певного типу природного середовища, задіяності його в господарській діяльності. Так, середня густота населення на Землі в 1975 році становила 29 чоловік на 1 км², у 1987 році - 38, у 1994 році -40 чоловік на 1 км². Густота населення в різних частинах світу неоднакова — від З чоловік на 1 км² в Австралії до 130 чоловік на 1 км² в Азії. Найгустіше заселена Євразія — 105 чоловік на 1 км². Найбільша густота населення в Бангладеш (1200 чоловік на 1 км2). Втричі меншу, ніж в Євразії середню густоту населення мають Латинська Америка та Африка — 43 чоловіки на 1 км². В Латинській Америці найгустіше заселені острівні центральноамериканські держави.

За місцем проживання населення світу поділяється на міське та сільське. Але єдиного для всіх країн критерію віднесення того чи іншого поселення до міського немає, що значно ускладнює порівняльний аналіз. Критерій міста закріплюється законодавче в кожній країні, коливаючись від 2000 чоловік в Ісландії до 50 тис. чоловік в Японії.

Нині в світі міське населення становить трохи менше половини, але його кількість невпинно зростає.

Найбільша частка міського населення в Австралії (85%), країнах Західної Європи, Північної Америки (близько 75%), Латинської Америки (понад 60%).

Міське населення зростає з багатьох причин, серед яких головними є відтік людей з сільської місцевості в міста, перетворення частини сільських поселень у міські та ін.

До найважливіших соціально-економічних процесів сучасності належить урбанізація.

Урбанізацією називають зростання і підвищення частки міського населення в країні, регіоні, світі. Таке тлумачення урбанізації є звуженим. А у широкому розумінні слова — це світовий історичний процес підвищення ролі міст у житті суспільства, поступове перетворення його в міське за характером праці, способу життя, культури, що пов’язані із розвитком цивілізації, ходом науково-технічного прогресу. Тобто головна ознака урбанізації - зростання міст, збільшення їх впливу на розселення та відповідне ускладнення функцій (мал. 11).

За структурою зайнятості населення, джерелами його існування, характером зв’язків можна визначити функціональну структуру міста, що залежить від його величини, адміністративного статусу, геополітичного положення, історії розвитку й формування.

Розрізняють міста, що мають промислові, транспортні, торговельні, розподільчі та позаекономічні (адміністративні, наукові, культурні тощо) функції. Найчастіше трапляються міста, в яких поєднуються промислові, торговельні, транспортні та адміністративні функції. Є також вузькоспеціалізовані центри: промислові (Детройт), транспортні (Суец), політико-адміністративні (Бонн, Канберра), військові бази (Гібралтар), наукові та вузівські (Кембридж, Гейдельберг), курорти (Ніцца, Брайтон), релігійні (Мекка, Лурд).

У XX ст. темпи урбанізації значно зросли. За прогнозами 00Н, цей процес триватиме, і в останнє десятиліття XX ст. кількість міського населення досягне 3,2 млрд чоловік, тобто більшість населення світу проживатиме в містах. При Цьому міське населення в Азії, Африці, Латинській Америці зросте в 3 рази, а в Європі та Північній Америці - в 1,5 раза.

До найбільш урбанізованих країн, де міське населення становить понад 4/5 жителів, належить Великобританія, ФРН, Швеція, Ісландія, Австралія, Уругвай, Кувейт, Ізраїль, Японія.

.

Найактивніше зростає населення великих міст (понад 100 тис. чоловік), дуже великих (понад 500 тис. чоловік) та міст-мільйонерів.

Водночас уповільнилися темпи зростання великих міст у розвинутих країнах, спостерігається навіть деякий відтік населення з міст у приміську зону, де краща екологічна ситуація та умови життя.

Міста відіграють провідну роль в економічному, політичному та культурному житті. Вони є центрами культурно-побутових, інформаційно-управлінських, рекреаційних та інших зв’язків. У результаті формуються такі сучасні групові форми міського розселення, як агломерація. Міська агломерація — це система поселень, що розміщені на певній території і об'єднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв’язками. Вони формуються навколо одного чи кількох центрів. Найбільші в світі агломерації сформувалися навколо Токіо, Нью-Йорка, Мехіко, Сан-Паулу, Лондона, Парижа (мал. 12), Лос-Анджелеса, Буенос-Айреса, Осака — Кобе — Кіото, Ріо-де-Жанейро. В СІЛА налічується більш як півтори сотні агломерацій, в яких проживає 70% населення країни, у Великобританії - 8 агломерацій з населенням понад 2 млн чоловік кожна. Швидкими темпами формуються урбанізовані території в Китаї, Індії, Бразилії, інших країнах, що розвиваються.

Злиття зон суцільної урбанізації утворюють мегалополіси, наприклад, мегалополіс БосВаш на північному сході США об'єднує агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона та інших міст, концентруючи близько 50 млн чоловік. Мегалополіс Токайдо об'єднує агломерації Токіо, Йокогами, Осаки — Кобе — Кіото.

.

Мал. Париж. Район сучасної забудови — Дефанс Незважаючи на швидке зростання міст, половина населення світу нині проживає в сільській місцевості. Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш (понад 70% кількості), Індія, Пакистан, Індонезія, Китай. У більшості країн Африки воно становить близько 80% усього населення.

Сільське населення більше зв’язане з природними умовами, тому його розселення наочніше відбиває характер природокористування. Форми розселення в районах землеробства відрізняються від форм розселення в районах пасовищне тваринництва (мал. 13).

Розрізняють дві основні форми сільського розселення: групову різних видів І розкидану (дисперсну). Групові форми розселення переважають в Україні, Росії, у зарубіжній Європі, Японії, Китаї, в більшості країн, що розвиваються. Розкидана форма розселення (фермерський тип) переважає в таких розвинутих країнах, як США, Канада, Австралія.

Поширені й мішані форми розселення. У розвинутих країнах значна кількість людей працюють у місті, а живуть у приміській зоні, де оселилися з екологічних та соціально-економічних причин. Водночас у країнах з низьким рівнем економічного розвитку частина міських жителів займається сільським господарством. Таким чином, форми розселення населення постійно ускладнюються, віддзеркалюючи відповідні зміни у ході розвитку цивілізації від античного «поліса» (міста-держави) до сучасного мегалополіса.

.

.

_.

.