Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп"яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин.

Реферат на тему:

Кримінальна відповідальність за злочини, вчинені у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Особа, яка вчинила злочин у стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності.

1. Питання про відповідальність-осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння у стані сп’яніння, кримінальним правом традиційно розглядається у контексті проблеми осудності — неосудності. Відомо, що алкоголь (інші одурманюючі речовини) впливає на центральну нервову систему людини, вражає її свідомість і волю. Але у таких осіб, як правило, зберігається контакт з оточуючим середовищем, вони не втрачають можливості усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Стан сп’яніння не може слугувати підставою для звільнення від кримінальної відповідальності чи бути обставиною, що пом’якшує покарання. При обґрунтуванні кримінальної відповідальності за дії, вчинені у стані сп’яніння, враховується насамперед відсутність медичного критерію неосудності.

2. Алкоголь — це винний спирт. V коментованій статті фактично йдеться про напої, що містять алкоголь, тобто про алкогольні напої — продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом понад 8,5% етилового спирту. Про поняття «наркотичні засоби» див. коментар до ст. 305. Поняттям інших одурманюючих речовин охоплюються психотропні речовини (їх поняття визначено у коментарі до ст. 305), різноманітні токсичні речовини промислового, побутового та Іншого призначення (ацетон, бензин, розчинники, дихлофос тощо), деякі прекурсори (про їх поняття див. коментар до ст. 305).

Залежно від речовини, вживанням якої викликається сп’яніння, його поділяють на: алкогольне, наркотичне і токсичне.

Алкогольне сп’яніння — психічний стан людини який виникає внаслідок вживання алкогольних напоїв (алкогольної інтоксикації), що призводить до фізіологічних, психічних, вегетативних і неврологічних розладів. Чим більша кількість абсолютного алкоголю на 1 кг маси тіла і його концентрація в крові, тим важчий ступінь (клініка) сп’яніння. Ступінь алкогольного сп’яніння — легкий, середній чи тяжкий — залежить і від інших факторів: кількості і міцності алкогольного напою, часу, протягом якого вживалась певна доза алкоголю, віку та індивідуальних особливостей організму, кількості.

та якості вжитого харчу, фізичного .і психічного стану людини в момент вживання алкогольних напоїв. Ступінь сп’яніння згідно з ч. 2 ст. 67 може бути врахований судом при вирішенні питання про невизнання вчинення злочину особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, обставиною, що обтяжує покарання.

Розрізняють просте (фізіологічне) і патологічне сп’яніння. У ст. 21 йдеться саме про фізіологічне сп’яніння. Патологічне сп’яніння є формою тимчасового розладу психічної діяльності. Патологічне сп’яніння — це якісно відмінний від простого сп’яніння психічний стан людини. Воно зустрічається після вживання, як правило, невеликої кількості алкогольних напоїв, триває незначний час (хвилини, інколи години) і характеризується відсутністю об'єктивних ознак сп’яніння (хода і мова не змінені) і водночас глибоким порушенням свідомості, що настає миттєво і завершується раптово. Такому сп’янінню передує дія факторів, що ослаблюють організм: напружена робота, перенесені в минулому інфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми, інші ураження центральної нервової системи. У подібних випадках констатується поєднання медичного та юридичного критеріїв неосудності, такі особи не підлягають кримінальній відповідальності.

За вчинення суспільне небезпечного діяння у стані фізіологічного сп’яніння, на відміну від патологічного сп’яніння, особа підлягає кримінальній відповідальності, оскільки вона зберігає можливість усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Наркотичне сп’яніння — це психічний стан людини, викликаний вживанням наркотичних засобів. Постійне вживання цих засобів розвиває фізичну залежність людського організму від наркотику, в основі якої лежить абстинентний синдром — комплекс розладів, що виникають у наркоманів після раптового й повного припинення вживання наркотичних засобів і часто є внутрішніми детермінантами вчинення злочинів, насамперед насильницьких. Залежно від виду наркоманії абстиненція проявляється по-різному, але завжди пов’язана з відхиленнями у психічній діяльності людини. Іноді вона може бути причиною неосудності особи щодо конкретних діянь.

Токсичне сп’яніння—це психічний стан людини, викликаний вживанням психотропних та інших одурманюючих речовин (окрім алкогольних напоїв і наркотичних засобів).

Якщо виникають обґрунтовані сумніви щодо осудності особи, яка вчинила злочин у стані сп’яніння, призначається судово-психіатрична експертиза. В обов’язковому порядку це стосується осіб, які страждають наркологічним захворюванням (алкоголіків, наркоманів і токсикоманів).

3. Таким чином, під сп’янінням, про яке йдеться у ст. 21, слід розуміти просте (фізіологічне) алкогольне та наркотичне і токсичне сп’яніння. Як узагальнене правове поняття — стан сп’яніння — це психічний стан особи в момент вчинення злочину, викликаний вживанням алкогольних напоїв, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, який за загальним правилом не виключає осудності, але характеризується послабленням інтелектуальної і вольової сфери психічної діяльності людини і тому може бути такою ознакою діяння та особи винного, яка значно підвищує ступінь суспільної небезпеки вчиненого і посилює відповідальність цієї особи.

4. Сп’яніння є умовою вчинення багатьох злочинів. Тому КК визнає стан сп’яніння обставиною, що обтяжує покарання (п. 13 ч. 1 ст. 67).

5. У разі вчинення злочину особою, хворою на алкоголізм, наркоманію чи токсикоманію, до неї може бути застосоване судом, незалежно від призначеного покарання, примусове лікування (ст. 96).

Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

1. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років.

2. Особи, що вчинили злочини у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років, підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство (статті 115−117), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121, частина третя статей 345, 346, 350, 377, 398), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (стаття 122, частина друга статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсію (стаття 113), бандитизм (стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (стаття 153), крадіжку (стаття 185, частина перша статей 262,308), грабіж (статті 186,262,308), розбій (стаття 187, частина третя статей 262,308), вимагання (статті 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частина друга статей 194, 347, 352, 378, частини друга та третя статті 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (стаття 277), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (стаття 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини друга, третя статті 289), хуліганство (стаття 296).

1. Досягнення встановленого законом віку — одна із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 18). Під віком людини розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості.

Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред’являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14— 16 роками) пов’язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення підлітка як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень про товариство, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Підліткам притаманні бурхлива енергія, емоційність, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі, люблять фантазувати. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, КК передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ XV Загальної частини КК).

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини — з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа повною мірою здатна оцінювати свою поведінку, у т. ч, злочинну.

2. Малолітні віком до 14 років, а також особи, які вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

3. Перелік злочинів, за вчинення яких кримінальна відповідальність настає з 14 років, є вичерпним (при цьому у ч, 2 ст, 22 перераховано лише умисні злочини).

4. Оскільки вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність, має Правове значення, органи досудового слідства і суди повинні вживати заходів щодо встановлення віку неповнолітнього — дати його народження. У разі притягнення неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюють відповідно до документів про народження (число, місяць, рік народження). Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з 0 годин наступної доби. При цьому враховуються місце народження особи і місце вчинення злочину, якщо вони знаходяться в різних часових поясах. За відсутності документів про народження вік особи встановлюється на підставі висновку судово-медичної експертизи. При цьому днем народження особи є останній день названого експертом року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід виходити із пропонованого експертами мінімального віку цієї особи.

Хоча за загальним правилом кримінальна відповідальність настає при досягненні особою 16 років, суб'єктами окремих злочинів (більшість військових злочинів, втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність тощо) можуть бути лише особи, яким виповнилося 18 років. Суб'єктом злочинів проти правосуддя, що вчиняються, наприклад, суддями, може бути лише особа, яка досягла 25-річного віку.

5. Кримінальне законодавство України не визначає максимального віку кримінальної відповідальності, тобто будь-яка людина похилого віку у разі вчинення нею злочину визнається суб'єктом злочину,.

б Вчинення злочину неповнолітнім визнається обставиною, яка пом’якшує покарання (п, 3 ч. 1 ст. 66).

Конституція України (ст. ст. 24, 127).