Використання паралінгвістики під час допиту

ВИКОРИСТАННЯ ПАРАЛІНГВІСТИКИ ПІД ЧАС ДОПИТУ Н.І. Когут, курсант ЛьвДУВС

У статті розглянуто невербальні методи діагностики свідомо неправдивих показань допитуваних, механізм їх здійснення та значення для кримінального провадження, в контексті нового КПК України.

Ключові слова: паралінгвістика, вербальні засоби, невербальні засоби, викриття неправдивих показань, міміка та жести, мікровираження обличчя, інсценування емоцій.

ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ПАРАЛИНГВИСТИКИ ВО ВРЕМЯ ДОПРОСА В статье рассмотрены невербальные методы диагностики заведомо ложных показаний допрашиваемых, механизм их осуществления и значение для уголовного дела, в контексте нового УПК Украины.

Ключевые слова: паралингвистика, вербальные средства, невербальные средства, разоблачения ложных показаний, мимка и жесты, микровыражения лица, инсценировка эмоций.

USING PARALINGUISTICS DURING THE INTERROGATION

The article considers non verbal methods of diagnosis knowingly false testimony interrogation, the mechanism of their realization and the values for criminal proceedings in the context of the new Criminal Procedure Code of Ukraine.

Keywords: paralinguistics, verbal techniques, nonverbal techniques, expose false testimony, facial expressions and gestures, microexpressions, staging of emotions.

Актуальність проблеми. Традиційний арсенал органів досудового розслідування та суду, щодо забезпечення відвертості, стимулювання правової та громадянської свідомості вже не спрацьовує. Це обумовлено тим, що самі злочинці стають все більш професійними у плані вчинення злочинів, особливо злочинні групи. Вони вже давно вивчили порядок, правила та тактику проведення слідчих (розшукових) дій, а особливо — такої, як допит. Ось чому зі всією гостротою постає проблема забезпечення слідчого, прокурора та суду новими практичними методами що спрямовані на вдосконалення тактики даної слідчої (розшукової) дії, а особливо проблем діагностики та протидії фактам давання свідомо неправдивих показань, що мають місце в основному з боку підозрюваного.

Постановка проблеми. На сьогоднішній день діючі працівники слідчих підрозділів ОВС, не в повній мірі володіють потрібним арсеналом тактичних прийомів щодо виявлення та викриття свідомо неправдивих показань допитуваних, особливо що стосується підозрюваного. Першопричиною є високе навантаження, що зумовлене великою кількістю розпочатих кримінальних проваджень у слідчого та небажання підвищувати свій освітній рівень, та показники майстерності у зв’язку з браком часу та бажання. Це зумовлює виникнення конфліктних ситуацій та введення в оману слідчого, що призводить до неефективності досудового розслідування, затрачання додатково часу та зусиль, чи навіть не досягнення дієвості кримінального провадження в цілому.

Дослідженість проблеми. Вивченням даної теми займалися вчені криміналісти та психологи, України, такі як В. П. Бахін, В. К. Весельський, Л. І. Казміренко, І. І. Когутич, В. Ю. Шепітько та зарубіжжя, а саме П. Екман, А. А. Закатов, Я. А. Канторович, Р. С. Белкин, В. П. Боровичка, В. А. Образцов, В. В. Печерський, А. Піз, Дж. Фаст та багато інших. Аналіз робіт цих авторів, дозволяє зробити висновок про недостатнє, фрагментарне дослідження цього питання, є необхідність в створенні комплексної, та більш повної системи використання різного роду прийомів виявлення та викриття неправдивих показань, узгодження положень Кримінального процесуального кодексу України від 13 квітня 2012 року з можливістю застосування відповідних методик психологічної діагностики та впливу.

Мета статті. Для ефективної боротьби з проявами протидії слідству у такій формі необхідно, із урахуванням положень нового кримінального процесуального кодексу, виокремити найефективніші невербальні засоби виявлення та викриття неправдивих показань, механізм їх впровадження та значення результатів таких дій допитуючого для кримінального провадження.

Виклад основного матеріалу.

Зі сторони кримінального процесуального закону доказове значення результатів допиту розглядається лише у зв’язку зі змістом мовлення допитуваного, що знайшло адекватне відображення в протоколі допиту, як визначає законодавець у ст. 94 КПК України «Показання — це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.» [1, с. 276]. Однак не вся інформація, що міститься в усному мовленні, знаходить відображення в такому протоколі. За його межами залишається багато з того, що на вербальному (словесному) рівні сприйняття оцінюється слідчим. Крім того, в протоколі допиту не знаходить відображення інформація, передана допитуваним за допомогою невербальних засобів інформаційної взаємодії. Це орієнтуюча інформація, що має організаційно-тактичне значення, вона використовується для побудови версій, вирішення розпізнавальних завдань, визначення тактичних прийомів що матимуть успіх при їх застосуванні і т.д. Саме названим механізмом передавання несловесної інформації займається порівняно молода наука — паралінгвістика. Коло питань, які обговорюються у межах паралінгвістики, охоплюють всі види кінесики (від жестів до пантоміми), всі види фонації (від мовлення до вокального мистецтва) і всі види спілкування за участі так званого ситуативного тексту, тобто той допоміжний механізм, що не знаходить відображення у процесуальних документах кримінального провадження, але несе до 80 відсотків необхідної слідчому інформації.

Новий кримінальний процесуальний кодекс вміщує положення про можливість аудіовідео фіксації процесу допиту, яке знайшло своє відображення у статті 104: «. У випадку фіксування процесуальної дії під час досудового розслідування за допомогою технічних засобів про це зазначається у протоколі. Якщо за допомогою технічних засобів фіксується допит, текст показань може не вноситися до відповідного протоколу за умови, що жоден з учасників процесуальної дії не наполягає на цьому». Маю переконання в тому, що це нововведення позитивно відіб'ється на ефективності виявлення неправдивих показань допитуваних, забезпечить швидке та повне фіксування показань, та дозволить, в необхідних випадках, повторно переглянути відеозапис, для діагностики міміки та жестів допитуваного на предмет давання свідомо неправдивих показань.

Як вважає Л. І. Казміренко, існує три основних чинники або передумови виявлення умисно неправдивих показань у допитуваних. Це

відповідний емоційний стан;

ознаки утруднення в мисленні допитуваного;

надмірний самоконтроль особи.

Вона стверджує, що неправда може стосуватися фактів, намірів, дій, думок і такого іншого, але не передбачати безпосереднього приховування або імітування переживань. Особа, що обманює, яка вдається до приховування або симулювання емоцій зустрічається зі специфічними труднощами. Адже коли емоції виникають відповідні зміни відбуваються автоматично, через частку секунди. Людина не в змозі повністю контролювати процес виникнення та перебігу тієї чи іншої емоції. Навпаки вона переживає емоції як щось таке, що оволодіває нею, а стосовно негативних емоцій (страху, гніву та ін.) — як щось, що виникає всупереч її волі.

Емоційні переживання, що супроводжують давання неправдивих показань, як справедливо зазначає Л. І. Казміренко, можуть бути викликані як її предметом, так і самими фактами неправдивих показань. З неправдою, незалежно від її змісту, зазвичай пов’язані такі емоції як:

страх викриття;

переживання вини або сорому за вчинене;

радості з приводу введення в оману слідчого.

Коли неправда має успіх, деякі особи не можуть приховати ознак задоволення і навіть радості. Таке тріумфування без видимих причин — привід перевірки гіпотези про обман. Щодо утруднення в мисленні, як другої передумови визначення свідомо неправдивих показань, то воно пов’язано з тим, що говорити неправду в певному розумінні важче ніж говорити правду. Той хто обманює, має оцінити можливість викриття обману та його наслідків; він мусить відповідати на запитання так, щоб відповіді узгоджувались одна з одною; він повинен передбачити ті питання які ще не поставлені, але можуть бути поставлені. Не всі люди кмітливі настільки, щоб відразу зорієнтуватися; не всі можуть вчасно передбачити необхідність говоріння неправди і підготуватися до неї належним чином щоб пам’ятати всі задані питання і всі відповіді на них.

Ознаки підвищеного самоконтролю в ситуації, яка того не потребує, також можуть свідчити про обман. Навіть якщо людині вдається приховати свої справжні думки та почуття, сам факт нещирості видає її. «Дерев'яність» пози, «кам'яне» обличчя, неприродній спокій у голосі все це не може не насторожити слідчого. Відомо, що більш ефективними прийомами фальсифікації вербальних проявів емоцій є симулювання або маскування (тобто заміщення експресивних проявів однієї емоції проявів однієї емоції проявами іншої), ніж її нейтралізація. Однак і в цьому випадку більшість людей припускається помилок як у вербальній, так і у невербальній поведінці.

На наш погляд, найчастіше, коли люди вдаються до фальсифікацій, вони припускаються двох помилок: має місце або просочування правди (внаслідок неможливості проконтролювати всі експресивні та мовні прояви), або поява ознак нещирості. У мовній поведінці «витік» правди можливий через втрату пильності, обумовлену перевтомою, неуважністю, сильними переживаннями, підсвідомими спонуканнями того, хто обманює. Такі стани особи можуть бути зумовлені природньою життєдіяльністю допитуваного, або ж слідчий за допомогою деяких тактичних прийомів може змусити особу до переживання чи неуважності. На нашу думку, саме спосіб застосування тактичних прийомів допиту з метою організації обмовки, чи самообмовки доцільно використовувати саме при допиті підозрюваного, оскільки саме для нього, давання свідомо неправдивих показань є засобом захисту своїх інтересів у кримінальному провадженні.

Усна мова і мова жестів у людини, що дає правдиві показання, зазвичай збігаються. Сказане підводить до того, що в психології називається конгруентністю. Цим поняттям позначають збіг смислового значення вербальних і невербальних сигналів. Спостереження за рухами тіла і відповідністю жестів словам є ключем до правильної інтерпретації мови жестів. Труднощі, які переживає допитуваний що обманює, обумовлені, зокрема, тим, що його підсвідомість працює автоматично, незалежно від того, що він свідомо намагається зробити, рухи тіла, жести та міміка які не відповідають суті словесної інформації, створюють відповідні неприродні реакції, які в свою чергу видають допитуваного що намагається ввести в оману слідство. Новий Кримінальний процесуальний кодекс встановлює можливість проведення допиту у режимі відеоконференції, а саме у статті 232: «Допит осіб, впізнання осіб чи речей під час досудового розслідування можуть бути проведені у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщення (дистанційне досудове розслідування)…». Також в законі зазначено про фіксацію такого виду зв’язку технічними засобами запису, і належну якість зображення. На мій погляд таке нововведення є доцільним для забезпечення оперативності, безпеки, чи неможливості проведення допиту в інший спосіб. Якщо розглядати організаційний аспект, він повинен здійснюватись наступним чином: запрошення допитуваного до органу внутрішніх справ за місцем його перебування, ознайомлення його із процесуальними правами та роз’яснення порядку допиту. Після цього узгоджено із слідчим що виконуватиме слідчу (розшукову) дію, вмикається відповідна комп’ютерна програма, та шляхом з'єднання інтернет, інтерактивно, в реальному часі, проводиться допит, відеозапис якого повинен бути збережений та оформлений як додаток до протоколу допиту. З огляду на психологічну складову даної слідчої (розшукової) дії, такий спосіб її проведення не прогнозує максимальної ефективності встановлення психологічного контакту, розпізнання проявів емоцій та їх інсценування, невеликого часу спілкування. Для досягнення таких цілей залишається надіятися на високошвидкісне мережеве з'єднання та високу якість зображення, мало не єдиною перевагою, за умови дотримання наведених передумов, є збереження відеозапису допиту, який у подальшому можна буде переглянути та зробити відповідні висновки.

Неправдиві показання можуть бути подані під час вільної розповіді допитуваного, після пред’явлення доказів та відповіді на основні, доповнюючі, уточнюючі чи контрольні запитання слідчого. Предметом таких показань може бути неправдиве алібі, заперечення події злочину, обставин його вчинення, вини допитуваного, існування або відсутності певного факту та навіть об'єктивної можливості певної дії чи події. В. О. Коновалова та В. Ю Шепітько виділяють такі тактико-психологічні прийоми допиту як постановка тих чи інших запитань, пред’явлення речових чи письмових доказів, оголошення показань інших осіб, допит на місці події та роз’яснення суті наслідків вчиненого злочину.

Запитання повинні бути короткими, конкретними, зрозумілими, логічно пов’язаними, відбивати послідовність вчинених злочинцем дій та конкретизувати і деталізувати певні елементи розповіді допитуваного. В. К. Весельський вказує на те, що іноді тактично продумана постановка запитань може призвести до обмовки чи самообмови допитуваного. Організація обмовки будується, як правило на несподіваності тієї ситуації, до якої слідчий свідомо прагне підвести підозрюваного. Також постановка додаткових запитань сприяє вираженню певної емоції, і як наслідок, це може бути почуття вини, що характеризується повільним темпом та низьким тоном розмови, схрещеними пальцями та опущеною головою, опущеними очима, горизонтально розтягнутими губами та при підняттям нижньої губи. Також можливий варіант стримування чи інсценування емоції, про що свідчать неприродні гримаси, надмірна тривалість її перебігу, несвоєчасність прояву відносно змісту вербальних повідомлень та інше. Саме під час відповіді на задане слідчим питання, допитуваний обдумує відповідь та повідомляє її, саме в цей момент, в ці секунди відбуваються природні психофізіологічні реакції організму, а саме це переживання певної емоції, яка в залежності від суті поставленого питання та подальшої відповіді на нього, а також факту приховування чи заміни емоції, дозволяє слідчому робити висновки про правдивість показань допитуваного.

На наш погляд, крім вище наведеного, успішне діагностування обману можливе за допомогою асоціативних зв’язків емоцій, що переживає допитуваний в момент пред’явлення обвинувального, викривального доказу та змісту поданої ним інформації про цей доказ. Тобто співвідношенні пережитої емоції та обставин, в яких допитуваний їх переживає.

Пол Екман у праці під назвою «Психологія брехні» зазначає, що виявити неправду не так просто як здається. Одна з проблем — це великий обсяг різного роду отриманої інформації, занадто багато інформації доводиться аналізувати одразу. Занадто багато її джерел: слова, паузи, звучання голосу, вираз обличчя, рухи голови, жести, поза, дихання, потовиділення, рум’янець або блідість і так далі. І всі ці джерела можуть передавати інформацію поперемінно або з накладенням, рівною мірою претендуючи на увагу допитуючого. Втім не на кожне окреме джерело інформації можна покластися в однаковому ступені, як і докази у кримінальному провадженні - жоден з них окремо взятий не має наперед встановленої ваги.

За словами Пола Екмана, особа, що обманює зазвичай стежить за змістом своїх слів і їх відповідністю паралінгвістичним проявам, вона намагається їх контролювати, їй відомо, що оточуючі звертають набагато більше уваги на це, ніж на інтонацію голосу і рухи тіла. До того ж приховати істину легше за допомогою слів. Люди намагаються піддавати цензурі все, що може видати їх, а за словами простежити легше, ніж за обличчям.

Рухи тіла і жести також є хорошим паралінгвістичним джерелом «витоку» інформації та інших ознак обману. На відміну від обличчя, голосу та слів, більшість рухів тіла безпосередньо не пов’язані з областями мозку, що відповідають за емоції. Контролювати рухи тіла не так вже й важко. Людина може відчувати, а часто і бачити своє тіло. Приховати рухи тіла набагато легше, ніж викликані якими-небудь емоціями вирази обличчя або зміни в голосі. Але більшість людей цього не роблять. Вони звикли думати, що в цьому немає ніякої необхідності. І оскільки тілу приділяють так мало уваги, воно дає постійний «витік» інформації про справжній стан допитуваного.

Для обману люди зазвичай використовують два прийоми, приховання свого справжнього стану, а саме:

придушення вияву емоції;

заміна її іншою.

Як вже зазначалося, саме обличчя є найважливішим індикатором прояву емоційного стану людини, а саме це мімічні вираження, часто короткострокові, які в психології називають мікровираження обличчя. Ці прояви дають повну картину приховуваних емоцій, але настільки швидкоплинну, що її зазвичай не встигають помітити. Мікровираження обличчя виявляються не більш ніж на чверть секунди і охоплюють все обличчя, але дуже ненадовго, займаючи лише мізерну частину звичайної тривалості вияву емоції, крім того вони виявляються досить рідко. Набагато частіше зустрічаються «змазані», інсценовані вирази; людина встигає усвідомити появу цього виразу на обличчі і намагається припинити його, часом прикриваючи іншим виразом. Іноді паралінгвістичний вираз фальсифікується так швидко, що важко визначити, яка саме емоція була прихована. Але навіть якщо неможливо точно визначити емоцію, сам факт «змазування» є явною ознакою того, що допитуваний щось приховує. Пол Екман вказує, що інсценований вираз триває довше, ніж мікровираження, але, на відміну від останнього, не є цілісним і завершеним. Хоча мікровираження проявляється більш стисло в часі, але в такому випадку можна спостерігати повну картину емоції. Змазане ж вираження не представляє повної картини емоції, але воно триває довше і сам факт інсценування більш помітний.

Наприклад, допитуваний підозрюваний, у відповідь на запитання про місце його перебування на час вчинення вбивства своєї дружини на ґрунті ревнощів, на мить переживає емоцію страху, про що свідчать підняті брови, випрямлені або при відкриті губи та ширше розплющені очі, та відразу перетворює цей вираз обличчя на вдавану посмішку. Крім того, в такому випадку можна спостерігати підвищення серцебиття, частіше дихання, виступ поту на чолі або підвищений тембр голосу, заїкання. В сукупності ці ознаки свідчать про явне хвилювання допитуваного, однією з причин якого може бути обман.

Не всі лицьові м’язи однаково легко піддаються контролю, як вказує Пол Екман. Рухи деяких являються більш вірними ознаками емоції, ніж інші. Це означає, що дані м’язи не піддаються контролю настільки як інші, їх скорочення зазвичай для людини є настільки звичним при переживанні певних емоцій, що допитуваний може не помічати їх дії. Тому людині що обманює нелегко приховати ті почуття, які впливають на ці м’язи — їх рух важко перервати або придушити. Але є й інші способи приховувати свої справжні емоційні переживання, не маючи можливості придушити їх. Можна прикрити їх посмішкою, хоча це і не усуває ознак емоцій в рухах чола і повік. Можна напружити інші м’язи, що викликають зворотний рух, щоб в результаті вираз обличчя не змінилося. Наприклад, задоволену усмішку можна приховати, якщо стиснути губи і підняти підборіддя. Однак рух протидіючих м’язів само по собі може видати обман, так одночасний рух і тих і інших м’язів надає особі неприродній, натягнутий вираз. Кращим способом приховати свої почуття є повне усунення руху м’язів обличчя. Але це важко зробити, особливо коли емоція зачіпає ті м’язи, які дають вірні ознаки емоцій.

Для початку слід розглянути мікровираження обличчя, оскільки їх ознаки охоплюють все обличчя та повно відображають емоцію, хоч і на дуже короткий період часу. Щоб найбільш повно та детально дослідити мімічні ознаки обману через мікровираження, їх необхідно умовно поділити на певні зони, а саме це ознаки на лобі, роті та ознаки очей.

Як вище зазначено, м’язи, що найважче контролювати зосереджені здебільшого на лобі. Наприклад коли людині сумно, внутрішні куточки брів підняті. Зазвичай це також робить трикутними верхні повіки і викликає зморшки в центрі лоба. Це означає, що даний вираз, як правило, не буває фальшивим і з’явиться, якщо людина дійсно відчуває розлад або смуток (можливо, з домішком провини), незважаючи на всі спроби приховати ці почуття. Якщо людина відчуває тільки легкий смуток, зморшки на його лобі будуть такими ж, але менш помітними. Підняття брів зазвичай виконує роль «питального або знака оклику» або символізує недовіру і скептицизм, їх рух супроводжує всілякі труднощі, починаючи від підняття важких речей і закінчуючи виконанням складних арифметичних задач. Крім того, це характерно ще і для зосередження або розгубленості.

Для підтвердження цієї тези можна навести такий приклад. При допиті потерпілого, а саме жінки, яку двоє невідомих зловмисників жорстоко зґвалтували та побили, при приведенні слідчим уточнюючого запитання або пред’явлення доказів, на її обличчі та в голосі буде відчуватись печаль. На нашу думку така реакція пояснюється тим, що коли людина пригадує, та несвідомо ще раз переживає певну подію, разом з тим вона відчуває пережиті колись емоції.

Вірні ознаки емоцій дають також і м’язи рота. Стиснення губ є переконливою ознакою гніву, але при цьому людина зовсім не обов’язково закушує або стискає губи. Невинуватий підозрюваний може проявляти вірні ознаки страху, боячись помилкового звинувачення і злякавшись, що, побачивши ознаки страху, його запідозрять у обмані він старається приховати переляк, внаслідок чого прояв цього почуття залишиться тільки в русі брів, які важко піддаються контролю. При цьому особа що обманює і боїться викриття, буде виглядати точно так само. В такому випадку слід встановити психологічний контакт з допитуваним, оскільки такий факт свідчить про зворотне. Крім того, як згадувалося вище, необхідно задати інші питання подібного змісту чи спрямування, для аналізу інших проявів обману, якщо такі є.

Вирішити питання про правдивість показань допитуваного за ознаками очей можна лише окремо розглянувши всі п’ять можливих способів передачі інформації з їх допомогою. Причому обман видають тільки три з них.

Перше джерело — зовнішні зміни, що виникають завдяки роботі розташованих навколо очей м’язів. Ці м’язи змінюють форму округлості повік, впливаючи на розміри видимої частини білка і райдужної оболонки, а також на загальне враження від очей.

Другим джерелом інформації, яку дають нам очі, є напрямок погляду. Коли людина відводить погляд, це свідчить про наявність певних почуттів: рух вниз означає смуток, в сторону — відраза, вниз і в сторону — вину або сором. Однак, навіть відчуваючи свою провину допитуваний постарається не відводити очі убік, бо знає, що люди можуть помітити це і запідозрити обман, в такому випадку він намагатиметься дивитись прямо у вічі слідчому і повторюватиме виправдовувальні фрази.

Третє, четверте і п’яте джерела інформації є більш достовірними щодо ознак обману. Це кліпання, розширення та звуження зіниць та сльози відповідно. Кліпати очима можна навмисно, але це також і неконтрольована реакція, яка частішає при емоційному збудженні. До того ж при цьому розширюються зіниці, і ця реакція, на відміну від попередньої, не піддається свідомому контролю. Але моргання і розширення зіниць стають доказами обману для слідчого тільки у випадку, якщо сам факт підвищеної емоційності говорить про те, що ми маємо справу з особою що намагається ввести в оману допитуючого, а не з чесною людиною яка боїться несправедливого звинувачення. А для того щоб убезпечити допитуваного від такого роду переживань, необхідно правильно налагодити психологічний контакт з людиною, запевнити у тому, що у процесі розслідування винуватий буде покараний, а невинуватому нічого боятися. П’яте і останнє джерело інформації - це сльози, вони також є результатом дії центральної нервової системи. Однак сльози свідчать далеко не про всі емоції, а тільки про деякі з них. Вони пов’язані, як правило, з горем, сумом, полегшенням, а іноді - зі щастям та нестримним сміхом [6, с.67−68].

На мою думку, при допиті більш помітним буде тільки напрямок погляду допитуваного, оскільки встежити за зміною діаметру зіниць чи частотою моргання практично неможливо. Ця ознака буде корисною лише у випадку зіставлення її з іншими проявами обману. Крім викладених вище, можливі ще й такі прояви обману як рум’янець, який може свідчити або про те, що допитуваний що свідомо подає неправдиві показання збентежений і присоромлений своєю поведінкою, або про те, що він намагається приховати сам факт свого збентеження.

Найпоширенішою ознакою умисної фальсифікації емоційного стану є саме вдавана усмішка. Вона служать для того, щоб переконати когось в позитивних емоціях, які насправді не переживає допитуваний. При цьому людина може не відчувати практично нічого або навіть відчувати негативні емоції, які й буде намагатися прикрити удаваною посмішкою. Удавана посмішка покликана ввести в оману і створити враження, що усміхнений відчуває приємні почуття. Тільки така усмішка і є по-справжньому удаваною. Існує ряд ознак, що відрізняють удавану, що претендує здаватися щирою, посмішку від дійсно щирої:

Удавана посмішка більш асиметрична, ніж щира.

Щира усмішка не супроводжується рухом м’язів, розташованих навколо очей.

При удаваній посмішці щоки не підняті, відсутні мішечки під очима, зморшки на зовнішніх краях очей і легке опускання брів. При широкій посмішці рух м’язів обличчя піднімає щоки, збирає шкіру під очима і утворює зморшки навколо очей. Але брови при цьому не опускаються, хоч їх помітити дуже важко, це є вирішальною ознакою, що відрізняє широку фальшиву усмішку від справжньої. Удавана посмішка поширюється тільки на нижню частину обличчя і нижні повіки. Незважаючи на таку посмішку, у верхній частині обличчя можуть з’явитися вірні ознаки таких емоцій, як страх або печаль.

Є ще три види ознак, за якими можна судити про інсценування виразу обличчя: асиметрія, неприродня тривалість і несвоєчасність виразу обличчя. При асиметричному вираженні одна і та ж емоція проявляється на якийсь половині обличчя сильніше, ніж на іншій. Якщо одна сторона обличчя викривляється сильніше, ніж інша, це є достовірною ознакою фальшивої емоції.

Коли при допиті слідчий помічає досить багато асиметричних емоцій, в такому випадку він може судити про нещирість допитуваного, про факти фальсифікації емоцій. Але це ще не означає що людина щось приховує, можливо допитуваний хоче справити певне враження, наприклад при великій кількості удаваних доброзичливих усмішок, людина бажає сподобатись слідчому, оскільки останній імпонує їй свою зовнішністю чи характером.

Тривалість емоції - це загальна протяжність мімічного вираження в часі, від моменту його появи до повного зникнення. Вирази, що тривають більше десяти секунд, безсумнівно, а близько п’яти секунд — з великою часткою ймовірності, є фальшивими. Більшість щирих виразів змінюється значно швидше. Зазвичай при розмові зі щирою людиною можна спостерігати ряд короткочасних мімічних проявів пережитих емоцій.

Несвоєчасність виразу обличчя в співвідношенні до змісту вербальної інформації, інтонацій і рухів тіла є третьою ознакою нещирості емоцій. Для прикладу припустимо, що слідчий під час допиту пред’являє доказ підозрюваному, який реагує на це спочатку висловленням здивування, а прояви цієї емоції з’являються на протязі наступної секунди після цього. Вирази обличчя, що проявляються не синхронно з рухами тіла, як правило, є ознакою обману.

Висновки. Підсумовуючи, варто підкреслити необхідність знання та використання слідчими паралінгвістичних прийомів виявлення та викриття свідомо неправдивих показань, також встановлення психологічного контакту з допитуваним та безперечно правильної кваліфікації його психологічного стану. Визначення моменту фактичного та юридичного початку допиту дозволить встановити психологічний контакт з допитуваним, особливо у випадку коли він відмовляється давати показання взагалі, чи то за порадою захисника, чи за власним переконанням. Також варто наголосити на доцільності використання звукозапису, а тим більше відеозапису, що дозволить провести допит оперативніше, повніше зафіксувати показання, виключити суб'єктивний фактор розуміння суті показань слідчим та можливих перекручень, та забезпечить подальшу можливість повторного його перегляду з метою виявлення паралінгвістичних ознак обману. Організаційно-тактична складова діяльності слідчого у побудові тактики допиту, а як наслідок і досудового розслідування в цілому, безперечно повинна підкріплюватись таким арсеналом психолого-правових засобів. Позитивні зрушення у законодавстві тільки сприяють для застосування такого роду методики, адже її ефективність є очевидною.

паралінгвістика допитуваний розслідування

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О. М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є. П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А. В. Портнова. — Х.: Право, 2012. — 768с.

2. Казміренко Л. І. Психологія слідчої діяльності: навчальний посібник [В. Г. Андросюк, О. М. Корнєв, О. І. Кудерміна та ін.]; [за заг. ред. Л. І. Казміренко]. К.: Правова єдність, 2009. 200с.

3. Изард К. Э. Эмоции человека: перев. с англ.- М., Издательство Моск. унс-тета., 1980, — 440 с.

4. Коновалова В. О., Шепітько В. Ю. Юридична психологія: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. — К.: Ін Юре, 2005. — 424 с.

5. Весельський В. К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. К.: Правник; НАВСУ, 1999. 126 с.

6. Экман П. Психология лжи [Telling Lies: Clues to Deceit in the Marketplace, Politics, and Marriage] / Пер. с англ. Н. Исуповой, Н. Мальгиной, Н. Миронова, О. Тереховой. — СПб.: Питер, 1999 (2000, 2003, 2008, 2009, 2010). — 270 с.