Історичний аспект формування правової системи США

КУРСОВА РОБОТА На тему: «Історичний аспект формування правової системи США»

Зміст Вступ Розділ 1. Формування правової системи США в умовах колоніальної експансії Англії

1.1 Вплив загального права Англії на формування правової системи США

1.2 Основні причини, що стали основою для подальшого формування незалежної правової системи США Розділ 2. Формування правової системи США в умовах незалежності

2.1 Значення Конституції США 1787 р. у становленні незалежної правової системи

2.2 Громадянська війна в США (1861−1865) та її роль у впровадженні демократичних інститутів

2.3 Особливості федерального права та права штатів Розділ 3. Сучасний етап розвитку правової системи США

3.1 Систематизація законодавства США

3.2 Роль судових органів у здійсненні конституційного контролю в США

3.3 Специфічні риси американської правової системи у порівнянні з англійською Висновки Список використаних джерел

Вступ Сполучені Штати Америки у державному і правовому аспектах є досить яскравим і складним політико-юридичним утворенням.

Вивчення становлення і розвитку американської правової системи є важливим не тільки з пізнавального погляду, але й для правильного розуміння у цілому історії розвитку держави і права.

Державно-правова організація США викликає особливий інтерес дослідників — юристів і тих, хто за своїм фахом має потребу в її осмисленні. Така дійсність обумовлена ще й тим, що нині США в політичному, економічному і військовому відношенні є країною, яка майже одноосібно формує політичну карту світу і обличчя світової демократії та її критерії. США продовжують залишатися зразком демократичної країни, відкритості суспільного і політичного життя, конституційного шляху вирішення проблем, які виникають.

Історико-правова спрямованість роботи дозволяє краще зрозуміти роль Верховного Суду США у поступовості та наступності змін у нормах американського конституційного права у цілому та в принципі розподілу влади у дотриманні широких прав і свобод особи. Великий інтерес та актуальність становить дослідження забезпечення судом рівності американських громадян перед законом, конституційних основ кримінального правосуддя та американської системи федералізму.

Предметом дослідження є особливості та закономірності історичного аспекту формування правової системи США, основні причини, що стали для подальшого розвитку системи.

Метою курсової роботи є з`ясування неперервності, історичної обумовленості та поступовості у розвитку правової системи США, принципи, вплив права Англії на формування системи, значення конституції, роль судових органів, проаналізувати правову систему США, визначити її тип, описати структуру, дослідити історичний розвиток та становлення права у США, знайти деякі особливості у порівнянні з іншими країнами. Для досягнення поставленої мети ставляться такі завдання:

1. Охарактеризувати тип правової системи США. (Сполучені штати належать до англосаксонської правової системи) Отже будемо досліджувати саме англосаксонську правову систему.

2. Проаналізувати передумови виникнення Конституції, її прийняття та висвітлити основні ідеї, закріплені в ній.

3. Охарактеризувати структуру права США.

4. Вказати особливості американського права на даному етапі.

Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.

Об'єктом дослідження є правова система США, яка формувалась протягом певного періоду часу, на певних територіях.

Розділ 1. Формування правової системи США в умовах колоніальної експансії Англії

1.1 Вплив загального права Англії на формування правової системи США В історії формування правової системи США можна виокремити три етапи. На першому етапі відбувається становлення в американських колоніях Англії прецедентного права. На першому етапі англійське право вважалося єдиним діючим правом. Звичаї і традиції місцевого населення (індіанців) витіснялися, ігнорувалися як щось нецивілізоване і вороже. І все ж необхідно констатувати, що англійське право зазнало в колоніях певних змін. Це було обумовлено тим, що соціально-економічні умови і порядки в колоніях істотно відрізнялися від ситуації в метрополії. У зв’язку з цим своєрідність американського варіанта англійського загального права стає помітною ще за колоніальних часів.

Особливості американського права в колоніальний період:

1. Більш спрощений характер американського права порівняно з англійським. Це було обумовлено тим, що англійське право XVII століття, сформоване протягом багатьох століть, було дуже складним, багато в чому ірраціональним. На підтвердження цього слід нагадати, що серед перших американських переселенців було небагато фахових юристів.

2. Більш спрощена і швидка судова процедура в колоніях. Як дотепно зауважують американські юристи, складні тонкощі англійської правової практики є настільки ж неприйнятними для американських судів, як предмети непишного вбрання вдови для квітучої дев’ятнадцятирічної дівчини. Саме судочинство здійснювалось

3. Створення норм, обумовлених потребами життя нової країни., які здебільшого не були освіченими правниками.

4. Внесення змін до змісту деяких норм англійського права, виходячи зі специфіки життя американських колоній. Норми американського права від самого початку відрізняються стрімкою адаптацією до специфічних умов життя на американському континенті, так не схожому на Англію.

5. Більша сприйнятливість до оновлення та розвитку: американське право постійно запозичувало різні правові норми і звичаї не тільки з правової системи Англії, але і Франції, Іспанії, Німеччини, Голландії й інших європейських держав.

6. Включення до американського права норм, оформлених під впливом релігійних поглядів поселенців. Так, пуританізм у штаті Массачусетс, квакерство у штаті Пенсильванія суттєво вплинули на право відповідних штатів.

7. Поява значних розбіжностей у правовому регулюванні в кожному зі штатів, обумовлених різноплановим впливом багатьох факторів. Наприклад, північні штати мали свій власний набір економічних проблем, південні штати більше уваги надавали землекористуванню, а штати, розташовані на узбережжі, — питанням зовнішньої торгівлі і морському страхуванню.

Англійські поселенці принесли із собою англійське загальне право, яке із часом у кожній з колоній зазнало певних змін. У колоніях діяло спрощене англійське право або ж просто суміш звичаїв поселенців з їх морально-релігійними настановами, і навіть з біблійними текстами. Судові прецеденти Англії, незважаючи на своє середньовічне походження, архаїчність форми і казуїстичність змісту, проявили достатньо високий ступінь гнучкості і пристосовності до умов формування нового суспільства.

Ситуації, що складалися в колоніях, істотно відрізнялися від метрополії, зокрема колонії були вільні від феодальних нашарувань, була відсутня централізована судова влада. Усе це сприяло поширенню ідеї про необхідність створення власної правової системи, зокрема створення писаного кодифікованого права. Англійське право застосовувалося з обмовкою «в тій мірі, в якій його норми відповідають умовам колонії», згідно з так званим принципом «справи Кальвіна», яка розглядалася в Лондоні в 1608 р. Та все ж, незважаючи на різноманітність соціального і політичного устрою, усі 13 англійських колоній мали загальні правові коріння, що йдуть в історію Англії.

У деяких колоніях, заснованих не англійцями, а голландцями, наприклад у Нью-Йорку, у певний період діяло голландське право. Згодом воно було витіснене англійським загальним правом.

У колоніях почала функціонувати система судів і засідателів присяжних по типу англійських, яка діяла до XVIII ст. Починаючи з другої половини XVIII ст. великим авторитетом при розгляді справ у колоніях, а потім у штатах, користувалися трактати англійського юриста У. Блекстона «Коментарі до законів Англії».

1.2 Основні причини, що стали основою для подальшого формування незалежної правової системи США Безпосереднім історичним поштовхом до боротьби колоній за своє держав не відокремлення від метрополії стала економічна і торгівельно-фінансова політика Англії. На початку XVIII ст. англійський парламент ввів ряд заборон під приводом того, що розвиток мануфактур в Америці зменшує їх залежність від метрополії. Була встановлена заборона на вивіз із колоній залізних виробів, введені податки на цукор, патоку. Постанови про податки і мито, як правило в колоніях не виконувались, тому що фінансова адміністрація підкорялась місцевій владі. Законодавча асамблея Віргінії прийняла резолюцію про непідкорення закону. Рішення віргінців стало сигналом до загального протесту в колоніях. В результаті об'єднаного руху колоній більшість податкових законів були відмінені. Але англійська влада стала застосовувати нові форми тиску. Був введений постій англійських військ в будинках громадян, організовані самостійні митниці в колоніях. Це спровокувало ще більш гострий конфлікт. Палата общин стала вимагати суду над політичними лідерами колоністів — «підмовниками». У відповідь в колоніях було прийнято нове положення про губернаторів, згідно з яким вони надалі знаходились на утриманні колоністів, і тим самим виконавча влада ставала незалежною. Остаточний розрив колоній з Англією був спровокований прийнятим в травні 1773 р. «чайним законом»; який надав Ост-Індській компанії привілегію на безмитну торгівлю чаєм в Америці. Це зачіпало інтереси колоністських торгівців і багаточисельних контрабандистів. У відповідь англійський парламент видав серію «репресивних актів» (березень 1774р.), згідно з яким порт оголошувався закритим, Масачусетс позбавлявся колоніальної хартії. По ініціативі найбільш політично-активних штатів — Масачусетса і Віргінії - був оголошений розрив торгівельних відносин з Англією, а потім, для організації спільної боротьби, були скликані представники на загальний конгрес колоній. Перший Континентальний конгрес в Філадельфії (5 вересня — 26 жовтня 1774 р.) зібрав 56 представників від 12 колоній, крім Джорджії. Конгрес засудив англійську політику і висунув ідею про державне самовизначення, але поки ще тільки на основі прав «англійських громадян». Не розриваючи відносин з короною, Конгрес звернувся з петицією про визнання за американськими колоніями їх статусу і прав.

Рішення Конгресу стимулювали громадську непокору в колоніях. Десятого травня 1775 року у Філадельфії зібрався Другий континентальний конгрес, який з огляду на обставини, що склалися, відіграв роль першого центрального уряду. Саме цей Конгрес вимушений був розглядати і вирішувати важливі соціально-політичні питання. Своїм рішенням від 15 червня 1775 року Конгрес затвердив утворення єдиної революційної армії на чолі з Дж. Вашингтоном, — армії, що відстоювала інтереси всіх колоній. Велике значення мала і наступна робота Конгресу щодо забезпечення армії зброєю, обмундируванням, продуктами харчування. Ще одним важливим напрямком його діяльності була фінансова політика, зокрема введення своєї американської валюти. Займався Конгрес і питаннями зовнішньої торгівлі.

Колонії підтримували діяльність Конгресу, одержували від нього допомогу і різного роду вказівки. У травні 1776 року Конгрес прийняв постанову, у якій рекомендував колоніям розірвати зв’язки з Англією. Колонії відгукнулися на цей заклик. Вони проголосили себе незалежними державами — штатами.

Збройна боротьба з Англією вже на першому етапі революції тісно перепліталася з боротьбою проти внутрішньої реакції, з прихильниками британського панування — лоялістами. Революція розвивалася по висхідній, і її вершиною стало прийняття Конгресом Декларації незалежності. Хоч збройна боротьба проти Англії вже велася, буржуазія і плантатори, що стояли на чолі революції, довгий час не наважувалися на відкритий розрив державних зв’язків з метрополією. Тільки під тиском народних мас Другий континентальний конгрес проголосив незалежність колоній.

У червні 1776 року представник Віргінії в Континентальному конгресі Р. Лі вніс на його розгляд резолюцію. «Об'єднані колонії, — було сказано в ній, — по праву повинні бути і є вільними і незалежними штатами, вони звільняють себе від будь-яких зобов’язань перед британською короною. Всі політичні зв’язки між ними і Великобританією повинні бути і є повністю знищеними». Однак багато хто з членів Конгресу вважав, що недостатньо простої констатації відділення від метрополії. Вони визнавали за необхідне дати в окремому документі розгорнуте обґрунтування мотивів такого розриву. Для розробки проекту такої декларації Конгрес утворив комісію з п’яти членів.

За дорученням комісії текст Декларації незалежності був написаний делегатом від Віргінії, відомим буржуазним демократом Т. Джефферсоном. Другого липня 1776 року Другий континентальний конгрес прийняв резолюцію Р. Лі, а четвертого липня 1776 року — Декларацію незалежності Сполучених Штатів Америки.

В основі сучасної правової системи США лежить три основних політико-правових принципів — розділення властей, федералізм і судовий конституційний нагляд. Принцип розділення влади, що реалізовується через систему «заборон і противаг», передбачає організаційну незалежність трьох «гілок» державної влади — законодавчої, старанною, судовою, — і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три «гілки» представлені конгресом, президентом і Верховним судом.

Федералізм — конституційний принцип, що передбачає відносно жорстке розмежування сфер компетенції федеральних властей і властей штатів, при цьому значна частина прав «суверенних» штатів передана федеральному уряду. Судовий конституційний нагляд — полягає в тому, що суди мають право визнати не відповідними конституції і тим самим недійсними закони конгресу і акти виконавчої влади.

Найвищим органом конституційного нагляду є Верховний суд США. Його рішення по питаннях тлумачення конституції є остаточними і обов’язковими для всіх державних органів.

Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного У 1840 p. у Техасі та у 1850 р. у Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану/Луїзіана/), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом французького права, Каліфорнії — іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Англії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

Розділ 2. Формування правової системи США в умовах незалежності

2.1 Значення Конституції США 1787 р. у становленні незалежної правової системи Конституція 1787 року створювала союзну або федеральну державу, хоча штати зберігали широке самоврядування і свої окремі конституції. Законодавча влада по конституції передавалася Конгресу, який складається з двох палат: палати представників і сенату. Члени палати представників обираються на 2 роки від кожного штату в числі, пропорційному кількості населення, а сенатори — на 6 років, по 2 від кожного штату. Для ухвалення закону необхідне було схвалення його обома палатами. Призначення сенату полягало в тому, щоб впливати на законодавство в консервативному дусі і стати гальмом щодо палати представників.

Згідно конституції, виконавчу владу в федерації здійснює президент. Президент і віце-президент США обираються непрямим шляхом — вибірниками строком на 4 роки. Одна і та ж особа не може бути вибраним президентській пост більше двох разів. Президент має важливі повноваження по відношенню до конгресу: він звертається до нього з щорічними посланнями про положення в країні і рекомендує ухвалення певних законів, скликає конгрес на надзвичайну сесію, промульговує закони і має право відкладального вето, яке долається обома палатами. Якщо закон не дістає схвалення двох третин всіх членів Конгресу, то президент може накласти на нього вето. Президент призначає міністрів (секретарів), які відповідальні перед ним, він є головнокомандуючим озброєними силами країни, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори та ін.

Конституція ухвалювала Верховний суд США з незмінних і довічно призначаємих суддів, а також нижчі суди, які будуть утворюватися Конгресом. До компетенції федеральних судів належать справи, які виходять з конституції і федеральних законів, спори між штатами, спори між громадянами різних штатів та ін. Верховний суд може відміняти закони, якщо знайде їх такими, що суперечать конституції.

Конституція зберегла таке завоювання народу, як республіканський устрій, але права народу були обійдені мовчанням. В цьому відношенні був зроблений крок назад в порівнянні з Декларацією незалежності, яка не була включена в конституцію. Буржуазно-демократичні «свободи» слова, друку, совісті, зборів не згадувалися. Конституція не регламентувала виборче право. Порядок виборів і виборчі права визначалися конституціями окремих штатів по різному, але у всіх штатах широкі маси трудящих — дрібні фермери, робочі, бідні ремісники залишилися позбавленими виборчих прав. Жінки також не одержували ніяких прав. В конституціях штатів існував майновий ценз. З 3 млн. жителів США всього 120 тисяч чоловік користувалися виборчими правами. Негри-раби залишалися безправними, але при визначенні норм представництва рабовласницьких штатів в Конгресі до чисельності білого населення в цих штатах додавалося 2/3 числа рабів. Це посилювало вплив рабовласників на політичне життя країни.

Разом з тим у конституції не було переліку прав, що зберігалися за штатами, вона лише перелічувала справи, вилучені з їх компетенції. Штатам, зокрема, було заборонено укладати договори і союзи між собою, а також між штатами та іншими державами, стягувати без дозволу конгресу «будь-які збори або мита на довезені або вивезені товари», утримувати в мирний час армію або військові судна, «карбувати монету, випускати кредитні білети» та ін. Розширення компетенції штатів визнавалося неприпустимим. Однак у штатів зберігалися деякі важливі права: приймати свої конституції з умовою збереження республіканського устрою, до їх компетенції було віднесено цивільне, кримінальне і процесуальне законодавство.

Сильну федеральну виконавчу владу конституція передавала президентові Сполучених Штатів, який обирається посередніми двоступеневими виборами на чотири роки. Його можна переобрати. Президент — одночасно і глава держави, і глава уряду. За конституцією він верховний головнокомандувач армії і флоту, а також міліції штатів, має право помилування, призначає «за порадою і згодою сенату» федеральних посадових осіб, дипломатичних представників, укладає міжнародні договори і т.ін. Отже, конституція наділила президента і його апарат сильною, майже незалежною виконавчою владою.

Для того щоб конституція набрала чинності, потрібна була її ратифікація не менш як дев’ятьма штатами. Для цього в штатах обрали спеціальні конвенти. Однак у процесі обговорення проти конституції були висунуті серйозні заперечення. Штати вимагали включити розділ про громадянські права і свободи, закріпити принцип, за яким, штати зберігали суверенітет у тих межах, у яких його не було передано федерації. Тому конгрес 1789 року прийняв десять поправок до конституції, запропонованих штатами. У 1791 році вони були ухвалені більшістю штатів і дістали назву «Білль про права». Поправка перша проголошувала, що конгрес не має права видавати закони, які обмежували б свободу совісті, «свободу слова чи преси або право народу мирно збиратися й звертатися до Уряду з петиціями». Оскільки для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, було сказано в другій поправці, «право народу зберігати і носити зброю не підлягає обмеженню». У мирні часи заборонялося розміщати солдатів на постій до будь-якого будинку без згоди його власника (поправка третя).Поправка четверта декларувала право народу на охорону особи, житла, паперів та власності «від необгрунтованих обшуків чи затримань». Ордери на обшук чи затримання не повинні видаватися без достатніх підстав, підтверджених присягою чи урочистою обіцянкою.

Особливе значення мала поправка п’ята, яка забезпечувала охорону особи і приватної власності. Ніхто не повинен притягатися до відповідальності за тяжкий чи інший ганебний злочин інакше, як за постановою чи звинуваченням, ухваленим розширеною колегією присяжних. Ніхто не повинен двічі відповідати життям чи тілесною недоторканністю за один і той самий злочин, було сказано в цій поправці, нікого не повинні притягувати свідчити проти самого себе, ніхто не повинен бути позбавлений життя свободи чи власності без належного судового розгляду, «ніякої приватної власності не повинні відбирати для державного використання без справедливого відшкодування». Білль про права надавав громадянам право «на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних» у випадках карного переслідування (поправка шоста). Звинувачений мав право вимагати, щоб його повідомили про характер і мотиви звинувачення й дали очну ставку із свідками, які свідчать проти нього. Звинувачений міг вимагати примусового виклику своїх свідків і «користуватися допомогою адвоката для захисту». У цивільних судових справах «з ціною позову, яка перевищує двадцять доларів», також зберігалося право на суд присяжних на основі положень загального права (поправка сьома).Поправка восьма забороняла вимагати надмірно великі застави, стягувати завеликі штрафи, «накладати жорстокі і незвичайні покарання». При цьому перелік даних прав і свобод зовсім не розглядався у Біллі про права як вичерпний або «як заперечення чи применшення інших прав, що зберігаються за народом» (поправка дев’ята). Права і повноваження, не віднесені конституцією до компетенції Союзу і не заборонені нею ж окремим штатам, «залишаються відповідно за штатами або за народом» (поправка десята).

Білль про права органічно ввійшов у конституцію 1787 року, яка відобразила таким чином дві тенденції у становленні незалежної американської держави: прагнення буржуазії та плантаторів всіляко обмежити завоювання революції, з одного боку, і активну діяльність народних мас завдяки яким було здобуто перемогу у війні за незалежність, з другого. Так у запеклій боротьбі лише після прийняття Білля про права у 1791 році була остаточно ратифікована конституція США. Однак офіційною датою прийняття конституції вважається 17 вересня 1787 року.

2.2 Громадянська війна в США (1861−1865) та її роль у впровадженні демократичних інститутів Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. У першій половині XIX століття в США склалися дві системи — рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи. Ситуація ускладнювалась тим, що, незважаючи на стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративною країною. Кожний штат жив своїм політичним та економічним життям,інтеграційні процеси йшли повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промислова Північ виділилися в два окремі економічні райони. На Півночі США концентрувалися підприємці і основна маса емігрантів. Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарлстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Перший серйозний бій відбувся у Віргінії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився на втечу. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним із її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великобританією. У 1862 найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій.

30 грудня 1862 Лінкольн підписав «Прокламацію про звільнення» («Закон про гомстеди») рабів з 1 січня наступного року. Ця «Прокламація», як і рішення про набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не брав участі в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатив мито в 10 доларів, зайняти гомстед — шмат землі в 160 акрів (~64 га) під ферму на вільних землях.

Втрати Півночі склали майже 360 тис. чоловік убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. чоловік. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд. доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що набула чинності 18 грудня 1865 (втім, штат Міссісіпі ратифікував цю поправку лише в 1995 р. [1]). У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, зокрема надання кольоровому населенню рівних прав із білими, залишалися нерозв’язаними багато десятиліть.

Результати громадянської війни мали визначальний вплив на подальший розвиток країни. Перемога Півночі забезпечила збереження її територіальної цілісності. Війна зруйнувала підвалини плантаційного господарства Півдня і закріпила провідну роль Півночі в економічному та політичному житті США.

Підсумком війни Півночі і Півдня стало зняття з порядку денного (неповне, половинчасте) двох найважливіших для США проблем, назрілих задовго до початку війни, ліквідація негритянського рабства і буржуазно-демократичне рішення земельного питання. Оскільки ще до початку військових дій відбувся політичний розкол країни, до задач війни додалося і відтворення США в колишньому складі штатів (а для рабовласницького Півдня — закріплення і збереження розколу). У здійсненні цих трьох задач (або їх частини) була зацікавлена більшість населення країни, включаючи і певні шари жителів Півдня. Саме їх економічним і політичним інтересам максимально відповідало рішення триєдиної задачі війни. Тому основні плоди перемоги Півночі дісталися буржуазії, а не «чорноробом» цієї війни: робітникам і фермерам Півночі, неграм Півдня.

Важливим результатом війни Півночі і Півдня було відновлення державного єдності США. Перемога Півночі означала також і скасування рабства. Поправками до Конституції заборонялося когось обмежувати чи позбавляти прав під приводом раси, кольору шкіри, колишнього рабського стану. Однак якщо формально за законом негри визнавалися рівними в правах з білими, то фактичне встановлення їх рівноправності відбувалося протягом наступного досить тривалого часу.

Говорячи про найбільш значні результати громадянської війни, слід виділити і гомстедах-акт (1862 р.). Цим актом кожен бажаючий міг одержати на західних територіях земельну ділянку в 160 акрів за сплату лише невеликий землевпорядної мита. Після п’яти років власник отримував повне право вільно розпоряджатися своєю землею. Право власності в повному обсязі наділялося правовим захистом. Разом з тим стверджувалося, що держава повинна лише захищати право власності, але не втручатися в господарські відносини.

Гомстедах-акт став найбільш яскравим проявом американського шляху капіталістичного розвитку сільського господарства — фермери не були обтяжені платежами на користь власників землі. Вільний розвиток капіталістичних відносин сприяло бурхливому розвитку промисловості і сільського господарства. До початку XX в. США стали найбільшою індустріально-аграрною країною світу з міцно усталеним республіканським ладом. Що відбулася в результаті громадянської війни і в наступний період демократизацію американського суспільства, вільний розвиток капіталістичних відносин можна розглядати як перемогу другого етапу американської революції.

2.3 Особливості федерального права та права штатів Законодавство штатів, розташованих на територіях, що колись відторгнутих від Мексики (Техас, Нью-Мексіко, Невада та ін.), виявляє певний вплив іспанської правової системи. Що стосується Пуерто-Ріко, з 1952 р. має статус «вільно приєдналася до США держави», то там діють норми цивільного права складені з іспанської зразком, а процесуальні і більша частина інших правових норм відповідають загально-американської моделями.

Протягом усього XIX ст. в багатьох штатах робилися спроби підготувати кодекси законів по окремих галузях права, які далеко не відразу і не у всіх випадках приводили до офіційного видання відповідних актів, хоча в результаті, на відміну від Великобританії, у США законодавство набуло в значно більшій мірі кодифікований, а не просто консолідований характер.

Співвідношення федерального законодавства до законодавства штатів було визначено в Конституції США, однак воно не раз піддавалося досить суттєвих змін. По суті, і Громадянська війна 1861−1865 рр., Один з переломних моментів в історії країни, була пов’язана з прагненням рабовласницьких штатів Півдня домогтися обмеження ролі федеральних законів на користь актів, що видаються владою штатів. Федеральне законодавство нині грає роль визначального джерела права в регулюванні питань економіки, фінансів, оборони, трудових відносин, охорони природи та інших загальнодержавних проблем, а також митних правил, торгівлі між штатами, авторських прав, патентних відносин.

Збільшенням значимості федеральних законів за останні десятиліття в істотній мірі сприяли різні соціальні програми, наприклад за освітою, надання допомоги малозабезпеченим, будівництва доріг, боротьбі зі злочинністю та ін. Ці програми фінансуються федеральною владою лише за умови, що відповідні штати підпорядковуються вимогам, встановленим федеральними законами. У цілому ж область застосування законодавства і загального права штатів, особливо з проблем цивільного і кримінального права, судоустрою і судового процесу, значно ширше, ніж федерального законодавства та супутнього йому загального права, що являє собою сукупність судових прецедентів, породжених необхідністю тлумачення федеральних законів. Розмежування сфер дії законодавства федерації і штатів у конкретних галузях права представляє відомі труднощі, оскільки нерідко одні й ті ж правові інститути регулюються як тими, так і іншими законами.

Федеральне законодавство США публікується в якості Зведення, що складається з 50 розділів, кожен з яких присвячений певної галузі права або великому правового інституту (наприклад, розділ 7 — «Сільське господарство», розділ 40 — «Патенти», розділ 50 «Війна і національна оборона «). По складу Звід дуже неоднорідний. Деякі його розділи являють собою просто зібрання близьких за змістом актів, виданих у різний час і мало пов’язаних між собою. Інші, навпаки, включають кодекси законів відповідної галузі права, складені за певною схемою. Звід законів США перевидається кожні 6 років.

Важливу роль у розробці проектів уніфікації законодавства штатів грає також Інститут американського права (заснований в 1923 р.) — приватна організація, яка існує на кошти благодійних фондів та об'єднує зусилля багатьох відомих американських юристів.

За останні десятиліття робляться також спроби зблизити норми загального права окремих штатів. У багатотомному виданні «Оновлений виклад права», підготовленій Інститутом американського права, в систематизованому вигляді, у формі, що нагадує статті законів, викладаються норми американського загального права з різних його галузях, і перш за все з тих питань, які майже не регулюються законодавством, — договірне право, представництво, колізія законів, цивільно-правові делікти, власність, страхування, квазідоговори, довірча власність. Кожному з цих питань присвячено від одного до чотирьох томів у першому виданні з 19 книг, яке вийшло в 1932;1957 рр. З 1952 р. Інститут почав видання «Другого оновленого викладу права». Як і в перше видання, в нього включаються ті норми загального права, які, на думку укладачів відповідного розділу, висловлюють панівну точку зору американських суддів або представляються оптимальними. Будучи приватною систематизацією норм загального права, ці видання не мають формальної юридичної сили закону, проте їх «переконує» авторитет настільки високий, що посилання на них незмінно містяться не тільки у виступах сторін у суді, але і в судових рішеннях.

Розділ 3. Сучасний етап розвитку правової системи США

3.1 Систематизація законодавства США Сучасна правова система США має бути охарактеризована під кутом зору таких особливостей:

Існування та розвиток американського права на двох рівнях (штатів і федерації). Ця особливість пов’язана з федеральною структурою США. Суди кожного штату здійснюють свою юрисдикцію незалежно один від одного. Так, в одних штатах встановлено режим спільності майна чоловіка і жінки, в інших — роздільності; закріплено різні підстави розлучення, заходи кримінального покарання за ті самі діяння тощо.

Провідне становище федеральної Конституції. Закон звичайно розглядається в країнах загального права як акт, здатний лише вносити в право деякі доповнення й уточнення. Однак Конституцію США не можна розглядати під таким кутом зору. Вона є Основним законом, що визначає засади, на яких ґрунтується суспільство. Конституція США має найвищий авторитет.

Велика питома вага і більше значення законодавства у правовій системі США порівняно зі статутним правом в Англії. Це пов’язано насамперед з наявністю писаної Конституції США та конституцій штатів. Штатам надано досить широку законодавчу компетенцію, і вони активно користуються нею.

США як незалежна держава ніколи не знали такого періоду в розвитку свого права, коли воно засновувалося виключно на судових прецедентах. В основі правової системи США з моменту її самостійного існування та протягом наступного розвитку завжди були закони. На сьогодні звичайний американський штат має таку ж кількість законодавчих актів, скільки їх налічує право середньостатистичної країни Європи. Деякі законодавчі акти замінювали собою загальне право, але більшість з них заснували цілком нові галузі права. Наприклад, на федеральному рівні існують законодавство про податки, соціальне забезпечення, охорону довкілля, банківську справу. На рівні штатів діють законодавчі акти, що регулюють бізнес, права споживача, сімейні відносини. Але загальне право не припинило свого існування. Багато аспектів приватного права — контракти, цивільне право та право власності — регулюються переважно загальним правом, з деякими змінами в законодавчих актах. Однак у цілому законодавчі акти домінують.

Наявність у статутному праві США значної кількості кодексів, що не характерне для англійського права. Систематизація і кодификація законодавства проводяться як у штатах, так і на федеральному рівні. Особливою формою кодификації в США стало створення так званих єдиних (уніфікованих) законів і кодексів, мета яких — установити на рівні штатів можливу єдність у тих сферах загального права, де це особливо необхідно. Підготовку проектів таких законів і кодексів здійснює Загальнонаціональна комісія представників усіх штатів разом з американським Інститутом права й Американською асоціацією адвокатів.

Суворе дотримання принципу поділу влади. Цей принцип зумовлює те, що жодна з гілок влади — законодавча, виконавча і судова — не виходить за межі своєї компетенції, визначеної Конституцією. Принцип поділу влади — провідний принцип Конституції США.

Судовий контроль за конституційністю законів. Слід зауважити, що текст Конституції не містить положення про те, що судова гілка має право контролювати законодавчу і виконавчу влади.

Більш вільна дія правила прецеденту (доктрини stare decisis). Вищі судові інстанції штатів і Верховний Суд США ніколи не були зв’язані своїми власними прецедентами. Звідси — їхня велика свобода у процесі пристосування права до мінливості життя залежно від конкретних обставин.

Досить часте використання в юридичній літературі США понять «приватне право» й «публічне право». Зокрема, в американському праві поняття «приватне право» охоплює шість інститутів: контракти, зобов’язання з правопорушень, власність, сімейне право, право торговельного обігу та підприємства бізнесу. У свою чергу публічне право об'єднує конституційне, адміністративне, трудове, кримінальне право та право регулювання торговельних відносин.

Своєрідність юридичної термінології. Наприклад, суто американськими є терміни — substantive due process, void for vagueness, class action, substantive uncoscionability, procedural uncoscionability (матеріальна належна правова процедура, нечинний внаслідок невизначеності, груповий позов, матеріальна несправедливість правочину, процесуальна несправедливість правочину).

Особливості американської системи юридичної освіти, підготовки юристів, структури юридичної професії і ліцензування юристів, які також визначають своєрідність американського права.

Перебільшена надія на суд присяжних як інструмент виявлення фактів у судовому розгляді й так звана сутяжницька параноя, тобто перебільшення ролі судових позовів в американській правовій культурі.

3.2 Роль судових органів у здійсненні конституційного контролю в США У США функціонують паралельно єдина федеральна система судів і самостійні судові системи кожного з 50 штатів, округу Колумбія та чотирьох федеральних територій. До компетенції федеральних судів входить перш за все розгляд кримінальних справ про злочини, передбачені федеральним законодавством, і цивільних справ за позовами до федеральної влади і по спорах, що виникають у зв’язку із застосуванням федеральних законів або між громадянами, які проживають у двох різних країнах, якщо при цьому сума позову перевищує 10 000 доларів. З ряду питань компетенція федеральних судів і судів штатів співпадає як у кримінальних, так і по цивільних справах, що викликало до життя досить складні правила розмежування їхніх функцій. При певних ситуаціях в органів обвинувачення та у позивачів у цивільних справах створюються можливості вибору між зверненням до суду одного з штатів або в федеральний суд, а в деяких, досить рідких, випадках допускається звернення до федерального суду зі скаргою у справі, що розглядається в суді штату, але тільки якщо мова йде про тлумачення або застосування норм федерального права, якщо в наявності «федеральний питання» .

У федеральну систему судів входять Верховний суд США, апеляційні та окружні суди, а також спеціальні суди. Всю систему федеральних судів очолює Верховний суд США, який одночасно займає винятково важливе положення у всій структурі вищих державних установ разом з Конгресом і президентом США. Верховний суд США єдина судова установа, яка згадується в Конституції США, що складається з дев’яти суддів, одного з яких президент США призначає головою. Члени Верховного суду, включаючи голову, призначаються Президентом і затверджуються Сенатом. Кворум, необхідний для прийняття рішення, складають шість членів суду. Верховний суд розглядає по першій інстанції справи по спорах між двома або більше штатами, за позовами, в яких однією із сторін є посли іноземних держав, і деякі інші (на практиці такого роду справи нечисленні). Основна його функція розгляд скарг на рішення нижчестоящих федеральних судів і судів штатів, якщо в них торкнуться «федеральний питання «, а також прохань про скасування постанови будь-якого суду, яким визнається таким, що суперечить Конституції США закон будь-якого штату або акт Конгресу США. Верховний суд вправі також, коли буде прохання апеляційного суду, роз’яснити будь-яке питання права, який виник з цивільній або кримінальній справі, і дати по ньому обов’язкове тлумачення. Верховний суд приймає до розгляду справи за своїм розсудом, якщо визнає їх досить суттєвими і загальнозначущий, що буває відносно рідко: у відповідь на тисячі звернень щорічно виносяться рішення лише по 120−160 справах. При цьому кожен суддя висловлює свою думку, після чого зазвичай один із суддів формулює позицію більшості, тобто рішення суду, а інші або повністю погоджуються з ним, або приєднуються до висновку, але розходяться в мотивуванні рішення, або, нарешті, висловлюють свою думку, протилежну позиції більшості (всі думки суддів публікуються).

Апеляційні суди були створені в 1891 р. в якості судів проміжної юрисдикції між Верховним судом США і окружними судами. У даний час є 13 апеляційних судів: один у федеральному окрузі Колумбія, IIВ кожному з апеляційних округів, що охоплюють територію від 3 до 10 штатів і мають свій офіційний номер, і, нарешті, заснований в 1982 р. Апеляційний суд федеральної юрисдикції, який розглядає скарги по митних і патентних справах та скарги на рішення претензійної суду.

До складу кожного апеляційного суду входить від 4 до 23 суддів. Обов’язки голови покладаються на того з них, хто довше за всіх входить до складу цього суду, однак не досяг 70 років. У роботі кожного апеляційного суду бере участь один із членів Верховного суду США (вони закріплені за одним-двома апеляційними судами). Перші 12 апеляційних судів розглядають скарги на вироки і рішення окружних судів, на постанови ряду адміністративних органів, якщо в них вбачається порушення правових норм, а також видають накази щодо деяких питань як суд першої інстанції. Як правило, справи слухаються колегією з трьох суддів, однак якщо мова не йде про апеляційній скарзі, вони можуть розглядатися і одним або двома суддями.

Окружні суди (іноді їх назва перекладається як «районні») основна ланка федеральної судової системи. Вся територія країни поділена на округи з урахуванням меж між штатами, так що в одному штаті є від одного до чотирьох округів. Відповідні окружні суди створені також в чотирьох заморських територіях США. Усього в даний час налічується 95 окружних судів, у кожному з яких від 2 до 27 суддів (один з них призначається головою за тими ж правилами, що і в апеляційних судах). Вони розглядають по першій інстанції цивільні та кримінальні справи, що входять до компетенцію федеральної юстиції, а також скарги на дії адміністративних відомств. Кримінальні справи і цивільні позови по більшості категорій справ з сумою позову понад 20 доларів слухаються за участю присяжних, якщо на цьому наполягає обвинувачений чи позивач. При окружних судах функціонують федеральні магістрати (ця посада заснована в 1968 р.). Вони займаються, в основному, підготовкою справ до слухання і контролем за виконанням судових рішень.

У 1980 р. був перейменований в Суд по зовнішній торгівлі колишній Суд у митних справах. Він складається з дев’яти суддів, які можуть виносити рішення одноосібно і засідають або в Нью-Йорку, де знаходиться його штаб-квартира, або, при необхідності, в одному з інших портових міст США. У ряді інших федеральних судових установ з різною спеціалізацією, зокрема, є самостійний Податковий суд, що розглядає спори, які виникають у зв’язку з визначенням розмірів федеральних податків і їх сплатою.

В американських штатах діють вельми різняться між собою системи судів. Здебільшого їх особливості пояснюються історичними умовами формування судової системи в даному штаті. Часом знову утворювався штати запозичили схему судової організації у сусідніх штатів. Найчастіше в штатах використовуються двота трирівнева системи загальних судів, а також різні суди обмеженою або спеціальної юрисдикції. Двоступінчаста система загальних судів, що включає в себе лише суди першої інстанції і вищий судовий орган, зазвичай властива невеликою за розмірами і населенню штатам, а триступінчата, з судами проміжної, апеляційної юрисдикції, більш великим штатам, у судах яких розглядається велика кількість цивільних і кримінальних справ.

Суд, що очолює судову систему в штаті, найчастіше носить назву верховного суду, проте в ряді штатів він називається апеляційним судом. Вони складаються з п’яти дев’яти суддів, один з яких призначається головою суду. Верховні і відповідні їм суди штатів займаються, головним чином, розглядом апеляційних скарг на рішення нижчих судів.

В якості суду першої інстанції ці суди найчастіше видають лише судові накази у разі безпосереднього звернення до них, наприклад зі скаргою на незаконне утримання під вартою (наказ «Хабеас корпус»), а в деяких випадках приймають пов’язані з виданням наказів справи до свого провадження, якщо вони відрізняються особливою складністю. Особливо велика роль верховних судів штатів у тлумаченні конституцій і оцінці законодавства штатів у зв’язку з розглядаються ними судовими справами або скаргами на рішення адміністративних органів.

Суди проміжної юрисдикції (термін «проміжний» іноді входить до їх офіційна назва) створені в ряді штатів для розгляду скарг на вироки і рішення судів першої інстанції та інших судових установ. Вони носять різні назви, але частіше Найбільше їх іменують апеляційними судами. Іноді в штатах створюється окремий кримінальний апеляційний суд, у ряді випадків суди проміжної юрисдикції функціонують на правах апеляційних відділень верховного суду штату. До їх складу входять від 10 до 50 суддів. Слухання справ зазвичай проводять колегії з трьох суддів. У деяких штатах апеляційні суди розглядають по першій інстанції, в тому числі і за участю присяжних засідателів, певні категорії цивільних і кримінальних справ. У цьому випадку процес веде одноосібний суддя.

Основна ланка судової системи штатів суди загальної юрисдикції, які виступають під різними назвами, наприклад: у штаті Нью-Йорк це верховні суди, в штаті Каліфорнія вищі суди, але частіше за все вони називаються окружними судами. Як правило, вони розглядають по першій інстанції кримінальні справи про всі злочини, передбачені законодавством відповідного штату, крім малозначних кримінальних проступків, і цивільні справи з будь-якою сумою позову, крім тих категорій справ, для розгляду яких створені в даному штаті спеціалізовані суди. Разом з тим окружні суди виступають в якості вищої інстанції по відношенню до судам обмеженою юрисдикції, оскільки вони мають право у ряді випадків розглядати скарги на їх рішення.

Справи в окружних судах розглядаються або одноосібними суддями, або суддями за участю присяжних засідателів. Нині кількість присяжних засідателів в американських судах будь-яких інстанцій, у тому числі й у федеральній системі судів, становить при розгляді кримінальних справ 12 або менше, але не менше шести присяжних, при розгляді цивільних справ частіше всього шість, якщо сторони не вимагатимуть збільшення числа присяжних.

Крім названих ланок загальної системи судів у кожному американському штаті є суди обмеженої юрисдикції, яким довіряється розглядати справи про малозначних злочинах, караємо штрафами або, як правило, лише короткостроковим позбавленням волі, а також цивільні справи з невеликою сумою позову, частіше всього до 1000 доларів. Вони мають назви муніципальних міських, поліцейських судів, іноді судів графств, судів загальних сесій і т.п. Справи в них слухають магістрати або мирові судді, не обов’язково мають професійної юридичної підготовкою.

У багатьох штатах діють також суди спеціальної юрисдикції або самостійно, або при окружних судах. Це суди по податках, щодо земельних спорів, у справах про спадщину, за претензіями до влади штатів, суди, розбирають величезна кількість справ про порушення правил дорожнього руху, та ін Важливе місце серед них займають суди у справах недосконале літніх, нерідко об'єднують в собі і функції сімейних судів. Вони розбирають справи про правопорушення неповнолітніх, вживають заходів до батьків, не піклуються про своїх дітей, контролюють умови виховання в неблагополучних сім'ях, намагаються вирішувати сімейні конфлікти і т.п. Верховний суд США, як і інші федеральні суди, вправі з тих же мотивів скасовувати рішення будь-яких судових органів. У свою чергу, верховні суди штатів найактивнішим чином розглядають справи, пов’язані з тлумаченням конституцій і законів штатів. Суди загальної юрисдикції в штатах також виступають у ролі органів конституційного контролю та адміністративної юстиції, оскільки вони нерідко приймають до свого розгляду скарги на дії адміністративних установ та посадових осіб з мотивів неправильного застосування тими законів.

Призначення на всі суддівські посади в федеральних судах виробляються президентом США за згодою Сенату, який має право відкинути запропоновану президентом кандидатуру.

Призначення на суддівські посади в судах штатів здійснюється за досить різними правилами.

Розслідування у кримінальних справах проводиться ФБР і безліччю інших федеральних служб, а також незалежними один від одного численними поліцейськими установами, які підпорядковуються або владі відповідного штату, або місцевій владі графства, міста або сільського муніципалітету. Вони мають право провадити арешти, допитувати підозрюваних, розшукувати і збирати докази злочину. Арешти, обшуки і деякі інші слідчі дії проводяться поліцією з попередньою або, у виняткових випадках, подальшої санкції суду.

У ряді випадків попереднє розслідування проводиться апаратами або федерального атторнеев (вони є в кожному федеральному судовому окрузі), або генерального атторнеев штату, або, нарешті, місцевого атторнеев (графства, міста та ін.) Всі ці посадові особи діють автономно і не перебувають у відносинах співпідпорядкованості.

Найважливіша функція атторнеев — підтримання обвинувачення в суді. Атторней виступають також у судах першої інстанції і під час розгляду апеляційних скарг у цивільних справах, в яких є стороною США або в рішенні яких будь-яким чином зацікавлені американська держава (федеральні атторней) або окремі штати, графства, міста і т.д. (атторней штатів або відповідних територіальних одиниць). Федеральні атторней призначаються президентом США з згоди Сенату. У більшості штатів і на місцевому рівні атторней обираються населенням і, як правило, займають свої посади завдяки підтримці тієї чи іншої політичної партії.