Соціальні спільноти та їх природа

Соціальні спільноти та їх природа.

.

.

Введення У вивченні соціальних явищ і процесів соціологія ґрунтується на принципах історизму. Це означає, що, по-перше, усі соціальні явища і процеси розглядаються як системи, що володіють визначеною внутрішньою структурою; по-друге, вивчається процес їхнього функціонування і розвитку; по-третє, виявляються специфічні зміни і закономірності переходу їх з одного якісного стану в інше. Найбільш загальною і складною соціальною системою є суспільство, а її елементамилюди, соціальна діяльність яких обумовлюється визначеним соціальним статусом, що вони займають, соціальними функціями (ролями), що вони виконують, соціальними нормами і цінностями, прийнятими в даній системі, а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості, мотиви, ціннісні орієнтації, інтереси і т.д.).

Соціальна система може бути представлена в трьох аспектах. Перший аспект — як безліч індивідів, в основі взаємодії яких лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив і т.д.); другий — як ієрархія соціальних позицій (статусів), що займають особистості, включені в діяльність даної системи, і соціальних функцій (ролей), що вони виконують на основі даних соціальних позицій; третій — як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст поводження елементів даної системи. Перший аспект зв’язаний з поняттям соціальної спільності, другий — з поняттям соціальної організації і третій — з поняттям культури. Соціальна система, таким чином, виступає як органічна єдність трьох сторін — соціальної спільності, соціальної організації і культури.

Особливості соціальних спільнот.

Характерною рисою соціальної спільності (місто, село, трудовий колектив, родина і т.д.) є те, що соціальні системи складаються саме на її базі. Соціальна спільність являє собою сукупність людей, що характеризують умови їхньої життєдіяльності (економічний, соціально-статусне, рівень професійної підготовки й утворення, інтереси і потреби і т.д.), загальні для даної групи взаємодіючих індивідів (нації класи, соціально-професійні групи, трудові колективи і т.п.); приналежність до історично сформованих територіальних утворень (місто, село, регіон), приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів (родина, утворення, наука, політика, релігія, і т.д.).

Соціальні зв’язки.

Функціонування і розвиток соціальної спільності відбуваються на основі соціальних зв’язків і взаємодії її елементів-індивідів.

У самому загальному виді зв’язок являє собою вираження сумісності чи функціонування розвитку двох чи більш елементів чи об'єкта двох (декількох) об'єктів. Зв’язок є найбільш глибоким проявом такої сумісності. У соціальних дослідженнях виділяються різні типи зв’язків: зв’язку функціонування, розвитку, чи генетичні, причинні зв’язки, структурні зв’язки і т.д. У гносеологічному плані важливим є розходження зв’язків об'єкта і формальних зв’язків, тобто зв’язків, установлюваних тільки в площині знання і не мають безпосереднього аналога в сфері самого об'єкта, змішання цих зв’язків неминуче веде до помилок як у методології, так і в результатах дослідження.

Під «соціальною» зв’язком звичайно розуміють набір факторів, що обумовлюють спільну діяльність людей у конкретних общностях, у визначений час, для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв’язки встановлюються на тривалий період часу незалежно від персональних якостей окремих особистостей. Це зв’язку індивідів один з одним, а також їхнього зв’язку з явищами і процесами навколишнього світу, що складаються в ході їхньої практичної діяльності. Сутність соціальних зв’язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Можна виділити зв’язку взаємодії, контролю, відносин, а також інституціональні зв’язку.

Соціальна взаємодія.

Вихідним моментом для формування соціального зв’язку може бути взаємодія чи індивідів груп, що утворять соціальну спільність для задоволення тих чи інших потреб. Взаємодія трактується як будь-яке поводження чи індивіда групи, що має значення для інших індивідів і груп соціальної чи спільності суспільства в цілому. Причому взаємодія виражає характер і зміст відносин між людьми і соціальними групами, що, будучи постійними носіями якісно різних видів діяльності, розрізняються по соціальних позиціях (статусам) і ролям.

Соціальна взаємодія являє собою взаємний вплив різних сфер, явищ і процесів громадського життя, що здійснюється за допомогою соціальної діяльності. Воно має місце як між відособленими об'єктами (зовнішня взаємодія), так і усередині окремого об'єкта, між його елементами (внутрішня взаємодія).

Соціальна взаємодія має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивною стороною взаємодії виступають зв’язку, незалежні від окремих людей, але що опосередковують і контролюють зміст і характер їхньої взаємодії. Під суб'єктивною стороною розуміється свідоме відношення індивідів друг до друга, засноване на взаємних чеканнях відповідного поводження. Це, як правило, міжособистісні (чи соціально-психологічні) відносини, що складаються в конкретних соціальних общностях у визначений момент часу. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що роблять ті чи інші дії; зміни в соціальній чи спільності суспільстві в цілому, викликуваними цими діями; вплив цих змін на інших індивідів, що складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів.

Соціальні відносини, соціальна структура і соціальні системи.

Взаємодія звичайна приводить до становлення нових соціальних відносин. Останні можна представити як відносно стійкі і самостійні зв’язки між індивідами і соціальними групами.

У соціології поняття «соціальна структура» і «соціальна система» тісно зв’язані між собою. Соціальна система — це сукупність соціальних явищ і процесів, що знаходяться у відносинах і зв’язках між собою й утворюючих деякий цілісний соціальний об'єкт. Окремі явища і процеси виступають як елементи системи. Поняття «соціальна структура» є частину поняття соціальної системи і поєднує два компоненти — соціальний склад і соціальні зв’язки. Соціальний склад — це набір елементів, що складають дану структуру. Другим компонентом виступає набір зв’язків цих елементів. Таким чином, поняття соціальної структури містить у собі, з одного боку, соціальний склад, чи сукупність різних типів соціальних общностей як системообразующих соціальних елементів суспільства, з іншогобоку — соціальні зв’язки складових елементів, що розрізняються по широті поширення їхньої дії, по їхньому значенню в характеристиці соціальної структури суспільства на визначеній ступіні розвитку.

Соціальна структура означає об'єктивний розподіл суспільства на окремі шари, групи, різні по їхньому соціальному стані, по їхньому відношенню до способу виробництва. Це стійкий зв’язок елементів у соціальній системі. Основними елементами соціальної структури є такі соціальні спільності, як класи і классоподобные групи, етнічні, професійні, соціальнодемографічні групи, соціальнотериторіальні спільності (місто, село, регіон). Кожний з цих елементів у свою чергу є складною соціальною системою зі своїми підсистемами і зв’язками. Соціальна структура відбиває особливості соціальних відносин класів, професійних, культурних, національно-етнічних і демографічних груп, що визначаються місцем і роллю кожної з них у системі економічних відносин. Соціальний аспект будь-якої спільності концентрується в її зв’язках і опосередкуваннях з виробничими і класовими відносинами в суспільстві.

Соціальні інститути.

Інший тип соціальних систем складається на основі общностей, соціальні зв’язки яких обумовлені об'єднаннями організацій. Такі соціальні зв’язки називаються інституціональними, а соціальні системи — соціальними інститутами. Останні діють від імені суспільства як цілого. Інституціональні зв’язки можна називати ще і нормативними, тому що їхній характер і зміст установлюються суспільством з метою задоволення потреб його членів у тих чи інших сферах громадського життя.

Отже, соціальні інститути виконують у суспільстві функції соціального керування і соціального контролю як одного з елементів керування. Соціальний контроль дає можливість суспільству і його системам забезпечити дотримання нормативних умов, порушення яких завдає шкоди соціальній системі. Основними об'єктами такого контролю є правові і моральні норми, звичаї, адміністративні рішення і т.п. Дія соціального контролю зводиться, з одного боку, до застосування санкцій у відношенні поводження, що порушує соціальні обмеження, з іншого боку — до схвалення бажаного поводження. Поводження індивідів обумовлене їхніми потребами. Ці потреби можуть бути задоволені різними способами, і вибір засобів для їхнього задоволення залежить від системи цінностей, прийнятою даною соціальною чи спільністю суспільством у цілому. Прийняття визначеної системи цінностей сприяє ідентичності поводження членів спільності. Виховання і соціалізація спрямовані на те, щоб передати індивідам встановлені в даній спільності зразки поводження і способи діяльності.

Соціальні інститути керують поводженням членів спільності через систему санкцій і нагород. У соціальному керуванні і контролі інститути грають дуже важливу роль. Їхня задача зводиться не тільки до примуса. У кожнім суспільстві існують інститути, що здійснюють гарантії волі у визначених видах діяльності - волю творчості і нововведень, волю слова, права на одержання визначеної форми і величини доходу, на житло і безкоштовне медичне обслуговування і т.д. Наприклад, літератори й артисти мають гарантовану волю творчості, пошуку нових художніх форм; вчені і фахівці зобов’язуються досліджувати нові проблеми і здійснювати пошук нових технічних рішень і т.д. Соціальні інститути можуть бути охарактеризовані з погляду як їх зовнішньої, формальної («матеріальної») структури, так і внутрішньої, змістовної.

.

.

_.

.