Конференція в Сан-Франциско

Конференція в Сан-Франциско.

Подальша робота продовжувалась на конференції в Сан-Франциско. Основна її мета — розробка Статуту ООН, проект якого підготувала конференція в Думбартон-Оскі в 1944р.

В конференції брали участь США, СРСР, Англія й Китай, глави делегацій яких по черзі головували на пленарних засіданнях, ще 22 країни, котрі підписали Вашингтонську Декларацію 1 січня 1942р., та держави, що оголосили війну Німеччині або Японії до 1 березня 1945р. Загалом — 46 держав. Під час роботи конференції було запрошено також делегації України, Білорусії, Аргентини та Данії. За Польшею залишили місце (для розв’язання суперечок щодо її уряду). Відмовили тоді Монголії та Албанії. Отже, учасниками-засновниками ООНстали 50 держав. Пізніше (15 жовтня 1945р.) Польща підписала Статут ООН і стала 51-ю державою-засновницею ООН.

Заголом за двомісячну роботу конференції в Сан-Франциско (з 25 квітня до 26 червня 1945р.) відбулось 9 пленарних засідань і близько 400 засідань різних комісій та комітетів. Загальна кількість делегатів становила 282 чоловіки, разом з радниками і секретаріатом брали участь близько 1500 чоловік. Крім того, понад 3500 журналістів висвітлювали роботу конференції .

На початок роботи конференції негативно вплинув «твердий курс «щодо СРСР, який мав намір проводити новий президент США Г. Трумен, якого підтримують більшість учасників, особливо з Латинської Америки. Зовнішньополітичний курс Г. Трумена ускладнив радянсько-американські відносини, зокрема з питань визнання уряду Польщі, членства держав ООН тощо. Лише напередодні конференції в Сан-Франциско, на нараді міністрів закордонних справ СРСР, США, Англії та Китаю, після тривалої дискусії, було досягнуто спільне рішення про запрошення на конференцію делегацій України та Білорусії.

27 квітня глави делегацій у Сан-Франциско підтримали заяву В. Молотова, про запрошення України й Білорусії та включення їх до складу членів-засновників організації. 30 квітня це рішення одностайно підтримали Виконавчий комітет і засідання глав делегацій, а потім і п «яте пленарне засідання конференції. 1 травня українська делегація в складі 12 чоловік на чолі з Д.З. Мануїльським вилетіла через Москву, Сибір і Канаду до Сан-Франциско.

Головами конференції були обрані глави делегацій чотирьох запрошених держав: СРСР (В.М.Молотов), США (Е.Стеттініус), Англії (А.Іден) та Китаю (Сун Цзивен).

Протягом конференції були утворені чотири комісії: перша — обговорювала загальні положення Статуту; друга — повноваження та обов’язки Генеральної Асамблеї; третя — функції Ради Безпеки; четверта — допроцьовувала проект Статуту Міжнародного Суду, який був підготовлений комітетом юристів 44 держав у Вашингтоні в квітені 1945 р. Ці чотири комісії в свою чергу ділились на 12 технічних комітетів. Найважливіші питання розглядалися на периодичних нарадах глав делегацій СРСР, США, Великобританії та Китаю. Кожна з чотирьох частин Статуту ООН приймалася більшістю у 2/3 голосів делегатів конференцій .

Самим гострим питанням на конференції було питання про Раду Безпеки та про порядок голосування в ній.

Поряд з прямими нападками на принцип одностайності великих держав застосовувались і обхідні міри, націлені на те, щоб послабити значення Ради Безпеки і тим самим звузити рамки компетенції постійних членів Ради Безпеки.

Довготривала дискусія була щодо питання про міжнародну опіку. В радянському проекті положень Статуту про врядування системи опіки над територіями, де немає самоврядування, говорилось про те, що мета опіки є не тільки самоврядування, але й самоврядування, з активною участю народів колоніальних територій для «більш швидкого досягнення повної державної незалежності «.

Не дивлячись на те, що пропозиція радянської делегації ясна і недвумислене, формулювання головної мети системи опіки повністю відповідала Статуту ООН, вона зустріла заперечення делегацій західних держав, які подали свої власні пропозиції. На перших порах роботи конференції у пропозиціях англійської та американської делегації можна відмітити різницю. Проявляючи зацікавленість в тому, щоб колоніальна система була збережена у можливо більш недоторканому вигляді, англійська делегація внесла проект, власне який, пропонував передати опіку тільки тим країнам, які володіли колоніями. Власне так і слід було розуміти англійську пропозицію передати опіку «передовим країнам, які підготовленні до прийняття цієї відповідальності «. В англійському проекті утримувалось положення, про недопустимість «будь-яких ревізій існуючих мандатів Ліги Націй без згоди зацікавленої держави-мандатарія ». Таким чином, Англія зробила спробу зберегти непоитним встановлений Версальським миром розділ колоній. З іншого боку, США, ставши на шлях політичної та економічної експансії і не маючи обширних колоніальних володінь, були зацікавленні в «політиці відкритих дверей «в колоніях, в широкому доступі американських товарів та капіталу на колоніальні ринки, чому протистояла політика економічної периферії, яку здійснювали колоніальні держави. Так, в американському проекті передбачалась заборона на підмандатних територіях всякої дискримінації в області економічних, соціальних та торгових інтересів. Однак в середині травня 1945р. американська делегація представила новий проект, який співпав з пропозицією старих колоніальних держав, так як передбачав збереження непохитності колоніальної системи у всіх її частинах. Зміна в позиції США пояснювалась зговором з колоніальними державами, які підтримали окремі претензії США на роль мандатарія.

Конференція в Сан-Франциско заснувала Міжнародний суд і вирішила також ряд інших питань пов «язаних з утворенням нової міжнародної організації. За пропозицією делегації СРСР учасники конференції компромісно вирішили питання про право вето (домовилися вважати питання про початок розгляду в Раді Безпеки якогось конфлікту між державами процедурними, що знімало потребу в застосуванні вето), а токож про збереження місця серед членів-засновників для Польщі. Місцезнаходженням штаб-квартири ООН було обрано місто Нью-Йорк. 26 липня 1945р. прийняттям Статуту ООН конференція закінчила свою роботу.

Загальне прагнення до миру було настільки сильним, що глава делегації (після від'їзду В. Молотова) посол у США А. Громико зауважував, що «всі основні труднощі вдалося подолати й успішно розв’язати поставлені перед конференцією завдання». Також, виступаючи на заключному засіданні конференції від імені Радянського Союзу, А. А. Громико виразив надію що нова організація буде мати діючий характер для виконання співпраці, єдності та узгодженності дій всіх її членів.

Статут Організації Об «єднаних Націй, прийнятий в Сан-Франциско, починається словами: «Ми народи Об «єднаних Націй сповнені рішучості врятувати наступні покоління від бідувань війни, що двічі принесла людству невимовне горе, і знову утвердити віру в основні права людини, в гідність і цінність людської особи, в рівність чоловік і жінок і в рівність прав великих і малих націй і створити умови, за яких можна додержуватися справедливості і поваги до зобов «язань, що виникають з договорів та інших джерел міжнародного права і сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі, і з цією метою проявляти терпимість і жити разом, у мирі один з одним, як добрі сусіди, і об «єднати наші сили для підтримання міжнародного миру та безпеки.

Були розробленні та встановлені цілі та принципи ООН. До цілей відносилась підтримка миру та безпеки у світі. Розвиток дружніх відносин між націями на основі шанування принципу рівноправності та самовиявлення народів. Міжнародна співпраця по вирішенню міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру та поваги до прав людини та основним положенням. Перетворення ООН в центр узгодження зусиль націй по досягненню загальних цілей.

Щодо принципів, то вони передбачають суверенну рівність всіх членів, доброчинне виконання взятих на себе зобов’язань відповідно до Статуту, вирішення спорів мирним шляхом та без загрози миру у всьому світі. Готовність надати ООН всесвітню допомогу у всіх діях, пристосовуючи її у відповідності до Статуту .

До складу ООН входять 50 країн-членів організації.

У ході обговорення до проекту Статуту протягом 62 днів роботи конференції було внесено 1200 поправок, уточнень, доповнень. Так, коли обговорювався розділ «Секретаріат», малі країни висунили свої пропозиції на 1000 сторінок .

25 червня в оперному театрі Сан-Франциско в надзвичайно урочистій обстановці всі делегації, стоячи й аплодуючи, одноголосно прийняли Статут ООН. Наступного дня — 26 червня — в Будинку ветеранів у Сан-Франциско всі 50 делегацій підписали Статут ООН і Статут Міжнародного Суду. 15 жовтня це зробила Польща. Першими поставили свої підписи делегати Китаюпершої жертви агресії.

24 жовтня 1945р. після ратифікації Статуту ООН СРСР, США, Англією, Францією, Китаєм та більшістю держав — учасниць конференції в Сан-Франциско він набрав сили .

Цей день — 24 жовтня — щорічно відзначається як День Об «єднаних Націй.

Робота української делегації на конференціїї в Сан-Франциско була важливим кроком на шляху України до міжнародного визнання. На Статуті ООН серед підписів представників її країн-фундаторів зберігається підпис народного комісара закордонних справ України Д.З.Мануїльського .

Отже, конференція в Сан-Франциско мала величезне історичне значення. Вона породила ООН — головний міжнародний інструмент підтримання і зміцнення миру та міжнародної безпеки, головний міжнародний орган сприяння багатоплановому співробітництву країн і народів. Проголошенні Статутом ООН загальнолюдські цінності, права людини, демократичні принцип мирного співіснування справили могутьній вплив на весь повоєнний розвиток світу. Людство одержало унікальний форум для спілкування, обміну думками та розв’язання складних міжнародних проблем .

Якщо подивитись на весь процес, протягом якого були втілені ідеї та бажання провідних держав світу, то найважливіша та важка робота відбулася на конференції в Думбартон-Оксі у 1944р. Там можна прослідити позиції двох головних членів ООН — США та Радянського Союзу, їх постійні розбіжності та відхилення від основного курсуєдиномовності у прийнятті рішень. Але, як то кажуть, згідність була досягнута і процес проходив дещо повільно з постійним перепиненням, але все ж таки проходив, і 24 жовтня 1945р. тепер у всьому світі відзначається, як День Об «єднаних Націй.

Тепер ми маємо в світі таку організацію, яка здатна забезпечити стан миру та безпеки в світі. Нещодавно відмічалось 50-років ООН — 1996р. У контексті п «ятдесятої річниці ООН минулий рік приніс з собою історичне підтвердження прибічності держав-членів цілям та принципам їхньої організації. 128 глав держав та представництв прийняли Декларацію з нагоди п «ятдесятої річниці ООН, в якій вони зобов «язувались забезпечити, вступ ООН до двадцять першого століття, маючи можливість, фінансові кошти та структуру, яка дозволяє їй ефективно служити тим, від чого ім «я і для кого вона була створена.

Керуючись результатами своїх міжнародних конференцій, які відбулися у 90-ті роки ООН зробила винищення злиднів однією з своїх центральних задач. У травні 1998р. Адміністративний комітет з координації прийняв заяву про приверженність справі винищення злиднів, яка стосується всієї системи. Протягом року ООН надала близько 110 країнам допомогу у підготовці чи здійсненню національних програм по боротьбі з злиднями.