Господарство країн Центральної Європи

Господарство країн Центральної Європи.

.

.

З 1989 р. в центральноєвропейських країнах почались великі зрушення в бік демократизації суспільно-політичного та економічного життя, які призвели до змін політики країн регіону, їх державного ладу та устрою, до корінних перетворень в економіці.

За характером реформ центральноєвропейські країни можна поділити на три групи: 1) країни «шокової терапії» — Польща; 2) країни стабільного поступального розвитку реформ — Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина; 3) країни повільного ходу реформ — Болгарія, Румунія; 4) решта країн регіону. Економічний спад спостерігається в усіх країнах Центральної Європи, кожна має свої особливості економічного стану і перспективи виходу з кризових ситуацій. Найбільших успіхів у проведенні реформ здобули Угорщина, Польща і Чехія.

Перехід на ринкову модель розвитку призвів до змін у формах власності. Майже всюди прийняті закони про приватну власність на землю, засоби виробництва, нерухоме майно. Це позначилося на зовнішньополітичній орієнтації країн. Тісно зв’язані до того з СРСР, центральноєвропейські країни після його розпаду в 1991 р. послабили ці зв’язки, максимально спрямувавши свої зусилля на те, щоб ввійти в європейський ринок. Ті з них, що раніше почали реформи і мали вищі показники економічного розвитку, дістали певні переваги. Так, Угорщина, Польща та Чехія є кандидатами на вступ до Європейського Співтовариства.

За рівнем економічного розвитку можна виділити також три групи країн:

І група — країни порівняно високого рівня розвитку. Для них характерна розвинута промисловість, яка більш-менш орієнтована на нові наукоємні галузі, інтенсивне сільське господарство. До цієї групи належать Чехія, Словенія та країни Балтії. Рівень їх економічного розвитку становить понад 50% від рівня СІЛА.

II група — країни з середнім для регіону рівнем розвитку, що коливається від 25 до 50% від рівня США. Це найчисельніша група, що об'єднує країни дуже різнорідні за характером впровадження економічних реформ. До цієї групи входять Польща, Угорщина, Словаччина, Болгарія і Хорватія, їх місце на регіональному ринку визначає середнє машинобудування та вузькоспеціалізована продукція АПК. Вони мають всебічно розвинуту промисловість і сільське господарство, але рівень впливу науково-технічного прогресу тут значно нижчий.

III група — країни з низьким рівнем економічного розвитку, що становить менше чверті від рівня США. В цю групу ввійшли країни, що пізніше почали реформи (Румунія, Македонія, Албанія), і держави колишньої Югославії, на території яких була війна.

Галузева структура країн регіону, принаймні на рівні основних міжгалузевих комплексів, — майже тотожна, відрізняється тільки пропорціями. Територіальна структура господарства залежить від багатьох чинників, серед яких провідними є природно-історичні та характер розселення. Проте в цілому розміщення виробництва в країнах регіону стало більш рівномірним.

Промисловість відіграє в господарстві країн регіону головну роль. Кожна країна має власну сировинну базу. Провідними є галузі паливно-енергетичного комплексу та комплексу виробництва конструкційних матеріалів. Основа паливно-енергетичного комплексу — вугільна промисловість, що базується на видобутку та переробці бурого вугілля. На Центральну Європу припадає майже третина його світового видобутку.

Кам’яне вугілля добувають у Польщі (Верхньосілезький басейн), Чехії (Остравсько-Карвінський басейн), а також у Румунії. Проте тільки в Польщі воно головне джерело енергії.

Нафтова і газова промисловість є основою енергетичного комплексу у Румунії та Албанії. Природно-ресурсний чинник зумовив її розвиток особливо в Передкарпатті з центром у м. Плоєшті. Проте країни регіону завжди широко імпортували енергоносії, зокрема з колишнього Радянського Союзу. Ця ж тенденція зберігається й нині, а постачальником є Росія.

Вздовж нафтоі газопроводів у місцях з вигідним транспортно-географічним положенням та концентрацією споживачів розміщують нафтопереробні підприємства.

Для електроенергетики характерна переважна орієнтація на теплові електростанції, що концентруються в місцях видобутку бурого та кам’яного вугілля. Така концентрація негативно позначається на екологічній ситуації районів. У 80-х роках швидкими темпами розвивалась атомна енергетика, особливо в енергодефіцитних районах Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії. Через катастрофу на Чорнобильській АЕС програма розвитку атомної енергетики була переглянута. Великий гідропотенціал мають річки, особливо Дунай та його притоки, на яких діє система ГЕС та ГАЕС. їх частка в енергетичному балансі значна в Румунії, Албанії, країнах Балканського півострова. Альтернативні джерела знайшли найбільше поширення в Угорщині. Ця країна посідає провідне місце в світі за площею теплиць, для опалення яких використовується гідротермальна енергія.

Комплекс виробництва конструкційних матеріалів має дещо непропорційний розвиток як в галузевій, так і в територіальній структурі. Основна ідея його розвитку полягала в створенні у кожній країні комплексу базових галузей, незалежно від сировинної бази, але з орієнтацією на споживача.

Чорна металургія не належить до галузей спеціалізації, її територіальна структура визначається впливом сировинного та споживацького чинників. На сировинний чинник спираються в Польщі, Чехії, Словаччині. Найбільший металургійний район сформувався на півдні Польщі. Тут використовується власне коксівне вугілля з Верхньосілезького кам’яновугільного басейну та імпортні залізні руди, більша частина яких надходить з України. Розміщення ще одного великого металургійного комплексу в Галаці (Румунія) орієнтується на споживача, використовуючи вигідність транспортно-географічного положення. Металургійний комплекс повністю працює на довізній сировині.

Кольорова металургія, навпаки, є галуззю спеціалізації в більшості країн регіону: виплавляють важкі метали та алюміній. Територіальна структура галузей важких металів орієнтується на сировинну базу, алюмінію — на дешеву електроенергію. Виробництво алюмінію є провідною галуззю кольорової металургії в Угорщині та на території Динарського нагір'я (Хорватія та Боснія і Герцеговина), де запаси бокситів поєднуються з запасами гідроресурсів. Мідна промисловість найбільш розвинута в Польщі, яка експортує рафіновану мідь, а також у Сербії, Болгарії, Албанії. Свинцево-цинкова — дістала розвиток у Сербії, Македонії, Словенії, Болгарії, Румунії.

Хімічна промисловість розвивається як на основі традиційної гірничо-хімічної сировини, бурого та кам’яного вугілля, так і експортних нафти і газу. В структурі.

комплексу переважають галузі нафто-, газота вуглехімії, виробництво мінеральних добрив, полімерів, хімічних волокон. Зростає частка фармацевтичної промисловості (Угорщина). Найбільшого розвитку хімічна промисловість дістала в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії.

Машинобудування є провідною галуззю в промисловості країн регіону. Воно спеціалізується на виробництві машин та устаткування, технологічного обладнання, верстатобудуванні (Польща, Чехія, Словаччина), транспортному та сільськогосподарському машинобудуванні. Серед галузей транспортного машинобудування особливо розвинуті автомобілебудування (Чехія, Угорщина, Польща, Румунія), морське суднобудування (Польща, Югославія, Хорватія), виробництво вагонів та локомотивів (Польща, Румунія, Чехія). З-поміж галузей точного машинобудування найбільший розвиток дістали електротехніка та електроніка (Чехія, Угорщина, Польща). Територіальна структура машинобудування в регіоні орієнтована переважно на споживача, тому виробництво концентрується в містах та міських агломераціях.

Легка промисловість належить до найстаріших галузей регіону. Країни Центральної Європи спеціалізуються на текстильному виробництві, де провідною галуззю є бавовняна промисловість та виробництво взуття, виробів із шкіри, скла, кераміки, а також трикотажній та інших галузях промисловості. Райони Судет і Лодзь — один з найважливіших ареалів легкої промисловості в Європі.

В агропромисловому комплексі Центральної Європи розвинуті всі сфери виробництва. На галузевій спеціалізації сільського господарства позначаються особливості природи. Так, розрізняють середньоєвропейський, балканський і середземноморський типи ведення господарства. У районах середньоєвропейського типу переважає інтенсивне тваринництво молочно-м'ясного напряму, а в рослинництві - кормові, картопля. Райони цього типу склалися в Польщі, Чехії, Словаччині, країнах Балтії. Для районів балканського типу характерне переважання рослинництва, в якому провідна роль належить зерновим (пшениця, ячмінь, жито) та технічним (цукрові буряки) культурам. Розвинуті садівництво, овочівництво, виноградарство. На узбережжі Адріатичного моря з середземноморською спеціалізацією вирощують цитрусові, інжир, маслини.

Переробна сфера АПК представлена галузями харчової промисловості, що є в кожній країні, її спеціалізація залежить від типу сільського господарства та національних особливостей народу країни. В північних районах переважають галузі, що переробляють тваринницьку продукцію, в південних — рослинницьку. Галузями регіональної спеціалізації є м’ясна, масложирова — в Угорщині, рибна — в Польщі, Естонії, олійна — в Болгарії, цукрова — в Словаччині, Чехії, Польщі, плодоовочеконсервна — в Угорщині, Болгарії, пивоварна — в Чехії, виноробна — в Угорщині, Болгарії, Румунії, Хорватії, тютюново-ферментаційна — в Болгарії. Розвиваються сучасні технології переробки продукції, зокрема, виробництво свіжоморожених продуктів (Польща, Угорщина, країни колишньої Югославії).

Транспортний комплекс Центральної Європи представлений всіма видами транспорту і має розвинуту транспортну мережу. В країнах, які не мають виходу до моря, переважаючим за розмірами вантажообороту є залізничний транспорт, у решті країн — морський. Постійно зростає роль автомобільного транспорту. Мережа трубопровідного транспорту динамічно розвивалась в останні десятиліття, що дало змогу зменшити навантаження на інші види транспорту.

Для розвитку водного транспорту в регіоні - дуже сприятливі умови. Морський транспорт, що забезпечує значну частину зовнішньоторговельних перевезень, використовує порти Балтійського, Чорного та Адріатичного морів. Морські поромні переправи сприяють пожвавленню міжнародних зв’язків. Це, зокрема, Іллічівськ (Україна) — Варна (Болгарія), переправа між портами Польщі і Скандинавських країн тощо. Внутрішній водний транспорт використовує широку мережу судноплавних річок, де провідне місце належить Дунайській системі, що зв’язує більшість країн регіону. Спорудження гідровузла на Дунаї в районі Залізних Воріт покращило умови судноплавства, а канал Дунай — Чорне море в Румунії скоротив шлях до моря на 400 км. Постійно розвивається повітряний транспорт.

Густа мережа транспортних магістралей перетинає регіон в широтному і в меридіональному напрямах, що разом із водною системою утворюють своєрідні транспортні коридори для внутрішніх і міжнародних економічних зв’язків.

Зовнішньоекономічні зв’язки країн Центральної Європи реформуються і не мають на сучасному етапі сталої орієнтації. Слабка матеріально-сировинна база зумовлює необхідність імпорту палива та окремих видів мінеральної сировини. Експортується продукція машинобудування, окремих галузей кольорової, хімічної, легкої промисловості. Реформуються зовнішньоекономічні зв’язки як регіону в цілому, так й окремих країн. Першим кроком на цьому шляху був майже повний розрив економічних відносин з країнами колишнього Радянського Союзу і пере орієнтація країн регіону на торгівлю з західноєвропейськими країнами. Нині почався процес відновлення та встановлення на новій основі економічних зв’язків з країнами — східними сусідами, зокрема з Україною.

Світове значення має туризм. Для розвитку туризму в регіоні є необхідні природно-рекреаційні та культурно-історичні ресурси, розвинута інфраструктура. Це дає змогу розвивати кожній країні майже всі види і форми туризму. За спеціалізацією можна виділити такі типи рекреаційних територій: 1) приморські узбережжя Адріатичного (Хорватія, Югославія) та Чорного морів (Золоті піски в Болгарії, Мамайя — в Румунії); 2) приозерні (озеро Балатон в Угорщині); 3) гірські (Високі Татри тощо). Широкою міжнародною популярністю користується культурно-історичний потенціал столичних міст, особливо Праги, Будапешта, Варшави.

Природно-ресурсний потенціал, історія розвитку та формування господарства зумовили внутрішні відмінності в природокористуванні, що закріпилися в спеціалізації країн на регіональному та світовому ринку. Країни, розташовані на півночі регіону, мають переважно індустріальну спрямованість господарства, а країни південної частини — індустріально-аграрну.

.

.

.

_.

.