Роль грошей в економіці України

Зміст

• ВСТУП
• 1. СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ
• 1.1 Сутність та функції грошей
• 1.2 Роль грошей в економіці держави
• 1.3 Методи державного регулювання кількості грошей в обігу
• 2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РОЛЬ ГРОШЕЙ У СУЧАСНОМУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
• 2.1 Аналіз динаміки грошового обігу в Україні
• 2.2 Вплив грошової маси на розвиток економіки України
• 2.3 Методи державного регулювання грошової маси
• 3. НАПРЯМИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ГРОШИМА З МЕТОЮ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
• ВСТУП
• За роки незалежності в сфері економіці України відбулося багато реформ. Багатьом з них навіть сьогодні ще важко дати об'єктивну оцінку. Але все ж існують позитивні результати завдяки вміло впровадженим грошово-кредитній, бюджетно-податковій і соціальній політикам. Всі вони мають під собою значну теоретичну базу, практику застосувань в інших країнах і, як наслідок, багато шляхів впровадження.
• Гроші відносяться до тих особливих історичних категорій, які завжди були найбільш актуальними в економічній думці, так як в процесі грошового обігу найбільшою мірою проявляються і реалізуються інтереси суб'єктів ринку. Через гроші, їх функції кожен індивідуум реалізує свої потреби, тому грошова система і визначає взаємозв'язок між виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. Порушення цього взаємозв'язку неодмінно призводить до виникнення протиріч в економічному житті. Грошовий ринок є найбільш чутливим і вразливим елементом системи економічних відносин, що в свою чергу означає можливість його використання для впливу та регулювання окремих макроекономічних показників і економіки в цілому.
• Відображаючи рівень розвитку продуктивних сил на кожному етапі вдосконалення товарно-грошових відносин, гроші постійно удосконалюють виконувані функції і свій зміст. Ось і сучасний етап розбудови української державності вимагає зміцнення стабільності і привабливості національної грошової одиниці та формування такої грошово-кредитної політики, яка швидко наблизить народ України до цивілізованих стимулюючих норм виробництва, розподілу, обміну і споживання. Впровадження гривні - не плід фантазії чи наслідок дії окремих історичних постатей, а об'єктивна закономірність суспільного поступу. Об'єктивна необхідність власних грошей диктується насамперед внутрішніми економічними причинами, пов’язаними з потребами мати гроші як товар товарів і мірило суспільної вартості усіх виробів і послуг для забезпечення еквівалентності обміну. А, з іншого боку, національні гроші тісно переплітаються з політикою. Справді, щоб Україна успішно розвивала самодостатню економіку, яка у міжнародному поділі суспільної праці продукувала б не напівфабрикати, а наукоємні види готової до суспільного вживання продукції, що виготовляється на основі замкнених технологічних циклів, конче потрібна власна валюта.
• Розвиток фінансово-кредитної системи країни визначається ефективністю монетарного регулювання, що базується на використанні дієвого інструментарію грошово-кредитної політики. На кожному етапі економічного розвитку країни центральний банк визначає цілі своєї діяльності, що передбачають пріоритетність використання окремих інструментів. В Україні на законодавчому рівні формуються основні засади грошово-кредитної політики на кожний рік, де визначається перелік інструментів та методів, за допомогою яких відбувається регулювання фінансово-кредитної системи країни.
• Актуальність вибраної теми визначена в першу чергу об`єктивно важливою роллю грошово-кредитної політики у сучасній соціально орієнтованій ринковій економіці, перехід до якої є головним вектором реформ в Україні.
• Мета курсової роботи — визначити особливість ролі грошей в економіці України з урахування здійснення сучасної грошово-кредитної політики.

Задачі роботи — визначити сутність ролі грошей в економіці держави; проаналізувати величину грошової маси в Україні та сучасні методи грошово-кредитної політики; охарактеризувати сучасні напрями підвищення ефективності управління грошовою масою в Україні.

Предметом даної роботи виступають дослідження ефективності використання інструментів грошово-кредитної політики на кожному з етапів її формування, і особливо — на за останній період.

Об'єктом роботи виступає національна економіка, її реальний сектор, банківська сфера.

Інформаційну основу курсової роботи, окрім наукових праць вітчизняних авторів, складають також нормативні акти, офіційні статистичні дані; науково-методична література; матеріали періодичних видань та ресурси мережі Internet.

1. СУТНІСТЬ ТА ВИЗНАЧЕННЯ РОЛІ ГРОШЕЙ В ЕКОНОМІЦІ ДЕРЖАВИ

1.1 Сутність та функції грошей

За своїм місцем у товарному виробництві й обміні гроші - це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом. Природа грошей як загального еквівалента визначається передусім їх походженням. Як було показано вище, гроші виникли внаслідок стихійного виділення з безлічі товарів одного, найбільш придатного за своїми фізичними властивостями виконувати роль загального еквівалента. Але й після завершення формування грошей як самостійного економічного явища носієм їх протягом тисячоліть були товари в їх натурально-речовому вигляді, зокрема срібло і золото. Будучи звичайними товарами, вони визначали також товарну природу самих грошей, суспільну роль яких виконували нібито за сумісництвом. Проте не можна пояснювати товарну природу грошей тільки їх походженням чи закріпленням їх суспільної ролі за певним конкретним товаром. Гроші є товаром самі по собі, по своїй сутності, що визначається їх місцем у товарних відносинах. Це помітно було вже за тих умов, коли в ролі грошей виступали конкретні товари.

Так, золото, ставши монопольним носієм грошової суті, набуло подвійного існування — як звичайний товар і як гроші. Подвійність виявлялась як у його споживній, так і в міновій вартості. Поряд з конкретною споживною вартістю як здатністю задовольняти певні потреби людини золото набуло загальної споживної вартості - здатності задовольняти будь-які людські потреби внаслідок використання його як загального засобу обміну. Між конкретною і загальною споживною вартістю золота виникла суперечність — якщо воно застосовується у першій своїй властивості, то не може використовуватись у другій, і навпаки [4, с.90−91].

У міру розвитку товарного виробництва неухильно загострюється ця суперечність: щоб задовольнити дедалі зростаючі потреби обігу в золоті-грошах, довелося б повністю відмовитися від використання його як конкретного товару. У такій ситуації втрачається особливе значення специфічних властивостей золота як грошового товару, оскільки реалізувати їх стає дедалі важче. Вирішення цієї суперечності було знайдено на шляху ідеалізації грошей, поступового переходу загальної споживної вартості від конкретного товару-золота до простого його знаку. Перший крок у цьому напрямі був зроблений у тій сфері грошових відносин, де природні властивості золота як товару найменшою мірою вимагалися — у сфері товарного обігу. Миттєвий характер функціонування грошей як засобу обігу відкрив шлях для заміщення грошей-золота грошима-знаками.

Реальна дійсність свідчить і про роздвоєння мінової вартості золота як звичайного товару і як грошей. Вартість золота як звичайного товару формується під впливом змін продуктивності суспільної праці в золотодобуванні та змін суспільних потреб у цьому конкретному товарі. На вартість же золота як грошей впливають, крім того, ще й такі чинники, як зміни суспільних потреб у грошах в усіх їхніх функціях, динаміка золотих запасів, нагромаджених у попередні віки, та ін. Тому вартість золота як грошей стає менш залежною від поточних змін умов видобування золота, більш сталою, ніж вартість золота як товару. Особливо відчутно ці відмінності вартості золота як звичайного товару і як грошей виявляються в обігу монет. Відомо, що від тривалого обігу монети стираються і вартість золота, яка реально залишається в монеті, зменшується. Проте в обігу монети продовжували циркулювати у своїй попередній вартості, що залишилася лише номінально. У такій номінальній вартості монети продовжували успішно функціонувати як міра вартості і засіб обігу, тобто виконувати основні функції, котрі й конституюють явище грошей. Подібна роздвоєність вартості золотої монети на реальну і номінальну може відбуватися і під впливом змін умов і технології видобутку золота. У таких випадках реальна вартість однойменної монети знижувалася при збереженні протягом певного часу в ринкових відносинах її попередньої вартості як номінальної, особливо на ринках, віддалених від місць видобутку золота. Незважаючи на підвищення цін на товари в місцях його видобутку, значна частина інших товарів тривалий час продовжує оцінюватися мірою вартості, що стала ілюзорною, застарілою. Лише згодом поступово вирівнюється номінальна вартість грошей за фактичною вартістю золота як товару. Однак поки відбудеться одне коло вирівнювання, фактична вартість може знову змінитись. Отже, номінальна вартість може ніколи її не «наздогнати» або ж зрівнятися з нею лише на короткий строк. Це свідчить про те, що гроші в процесі обігу набувають особливої вартості, яка може існувати відокремлено і паралельно з внутрішньою вартістю того матеріалу, з якого вони виготовлені. Гроші стають абсолютним уособленням мінової вартості, що має вирішальне значення в метаморфозі: товар-гроші. Можливість формування такої вартості грошей створила основу для відокремлення явища грошей від конкретного товарного носія, для виникнення грошей, не пов’язаних з будь-якою натурально-речовою формою, наприклад депозитні гроші, електронні гроші.

Як самостійна форма мінової вартості гроші принципово відрізняються від звичайних товарів. Вони мають не конкретну, а загальну споживну вартість, тобто здатні задовольнити будь-яку потребу людей, попередньо обмінявшись на відповідні блага. Тому ринок сприймає гроші як абстрактну цінність, бажану саму по собі для будь-якого його суб'єкта, незалежно від його конкретних поточних потреб. Отже, гроші стають абсолютним товаром, який протистоїть на ринку всім іншим товарам, стає мірилом вартості останніх і безпосереднім втіленням багатства взагалі [4, с.90−91].

Як такі гроші виходять в окремих своїх функціях далеко за межі сфери товарного обміну й обслуговують усі сфери економіки, зокрема нагромадження вартості, її розподіл, перерозподіл та використання, у тому числі на потреби інвестування.

Гроші як гроші і гроші як капітал. Застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) істотно змінило їх суспільне призначення. З простого засобу обігу, що обслуговував обмін товарів, вони перетворилися в носія самозростаючої вартості, тобто у форму капіталу. Вони стали широко обслуговувати нагромадження вартості, використання її для фінансування розвитку виробництва, формування на цій основі маси позичкового капіталу та його руху. Забезпечення самозростання вартості стало пріоритетною ціллю руху грошей у процесі відтворення, яка істотно впливає на інтереси економічних суб'єктів, на їх взаємовідносини.

При застосуванні у сфері інвестування гроші стають носієм капіталу, у зв’язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші і гроші як капітал.

Гроші як гроші використовуються переважно для реалізації наявної споживної вартості, тобто їх цільове призначення обмежується посередництвом в обміні.

Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості. Для цього виготовлену вартість потрібно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її не тільки зберегти, а й збільшити. Це можливо лише за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал. В усіх цих випадках цільове призначення грошей значно розширюється, розвиваються їх нові функціональні форми, зокрема засіб нагромадження і засіб платежу, істотно зростає роль грошей в економічному житті суспільства.

Набуття грошима однієї з форм руху капіталу не означає, що вони перестали використовуватися як гроші. Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати свої традиційні функції міри вартості і засобу обігу, які разом конституюють явище грошей. Тому відмінності між грошима як грошима і грошима як капіталом досить умовні і визначаються переважно призначенням грошей при їх використанні економічними суб'єктами. Гроші є власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, оскільки забезпечують купівлю товарів та послуг. Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власнику грошей додатковий дохід у вигляді процента.

При обслуговуванні виробничого споживання гроші одночасно є власне грошима і капіталом, оскільки сприяють реалізації товару та одержанню прибутку. Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообороту капіталу окремого підприємства. Наявна у нього сума грошей (на банківських рахунках, у касах) є одночасно частиною його оборотного капіталу і масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми одночасно збільшує його оборотний капітал, тобто масу наявних ресурсів, його ліквідність, робить підприємство економічно могутнішим. У межах всієї економіки наявна сума грошей характеризує лише масу її ліквідності і не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми призводить лише до поліпшення ліквідності економіки, проте обсяг реального капіталу від цього не збільшується. Якщо зростання загальної маси грошей буде надмірним, це призведе лише до їх знецінення.

Різноманітність і складність виробничих відносин, які втілюються в грошах, визначають множинність форм прояву самих грошей. Кожна з таких форм дістала назву функції грошей. Функція грошей — це певна дія чи «робота» грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.

Питання про функції грошей є одним з найбільш дискусійних у теорії грошей. Розбіжності стосуються не тільки трактування окремих функцій, а й їх кількості. Дискусії ведуться як між представниками різних теоретичних шкіл, так і всередині кожної з них. Так, більшість представників марксистської теорії грошей визнає п’ять їх функцій, проте вони мають різні погляди щодо суті кожної з них. Ще помітніші розбіжності у трактуванні функцій грошей серед представників немарксистських теорій. Не заперечуючи взагалі існування функцій грошей, більшість із них визнають лише три функції й абстрагуються від решти. Так, у відомій книзі англійського економіста Л. Харріса «Грошова теорія» говориться про функції засобу обігу, засобу збереження вартості та одиницю рахунку і зовсім не згадуються інші функції. Разом з тим класики економічної теорії та деякі її представники кінця XIX — початку XX ст. теж визнавали п’ять функцій грошей. Ми також розглянемо п’ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, засобу нагромадження вартості і світових грошей [5, с.102−103].

Міра вартості - це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни. Двояке призначення цієї функції - виражати і вимірювати вартість — пояснюється тим, що вартість товару не може бути виражена інакше, ніж порівнюванням її з товаром — загальним еквівалентом, вартість якого загальновизнана. І тільки через кількісне визначення в одиницях товару-еквівалента здійснюється вимірювання вартості товарів. Подвійне призначення міри вартості найчіткіше виявлялося в умовах використання благородних металів як грошового товару. Усі конкретні товари «шукали» тоді собі золотий чи срібний еквівалент і одержували ціну як певну вагову кількість цього металу. Такі «золоті» чи «срібні» ціни спочатку визначалися за ваговим масштабом і мало чим відрізнялися на всіх ринках. В умовах обігу неповноцінних грошей механізм міри вартості істотно змінився. Між вартістю товару, яку потрібно виміряти, і грошовою ціною як результатом такого вимірювання немає золота, немає «золотої» ціни. Відпала потреба у ваговій кількості золота, що прийнята за грошову одиницю і слугує масштабом цін. Усі держави світу перестали фіксувати золотий вміст грошових одиниць. Створюється враження, що грошова одиниця безпосередньо вимірює вартість товару і що функція міри вартості зводиться до технічного обчислення, до забезпечення практики ціноутворення рахунковою одиницею. Представники сучасних економічних теорій, що не визнають трудової природи вартості, по суті, зводять функцію міри вартості до таких рахункових одиниць. Представники ж трудової теорії вартості намагаються пояснити механізм цієї функції з позиції трудового походження вартості. Одні з них вважають, що нерозмінні знаки лише представляють в обігу золото, яке й виконує функцію міри вартості так, як це було в умовах золотого обігу. На думку других, у сучасних умовах змінився сам механізм формування трудової вартості товарів настільки, що вона може вимірюватися грошима без внутрішньої вартості. Треті вбачають вихід у тому, що, оскільки сучасні гроші теж є носіями мінової вартості, через прирівнювання (обмін) їх до звичайних товарів можна забезпечити вимірювання вартості останніх. Жоден із цих підходів поки що не набув загального визнання. Проте останній із них здається нам найплодотворнішим.

Функцію міри вартості гроші виконують ідеально. Виробник заздалегідь, до появи з товаром на ринку, визначає ціну, за якою вигідно продати його. Але й при зустрічі з покупцем на ринку, де остаточно вирішується ціна товарів, наявність грошей у будь-якій формі (золоті монети, банкноти, чеки, кредитні картки та ін.) не обов’язкова. Продаж взагалі може відбуватися в борг, під майбутні гроші, але ціна визначається в момент операції купівлі-продажу. Тим більше не потрібна наявність реальних грошей у разі встановлення товарних цін державними органами. Проте ці органи повинні мати чітке уявлення про мінову вартість грошей, яка фактично склалася і діє на ринку, щоб установити ціну, адекватну вартості товару. Гроші як міра вартості широко використовуються як рахункові, як одиниця рахування. За їх допомогою можна надати кількісного виразу всім економічним процесам і явищам на мікроі макрорівнях, на всіх стадіях процесу суспільного відтворення, без чого неможлива їх організація й управління. Тому суспільна роль грошей як міри вартості виходить далеко за межі надання всім товарам однакової форми ціни. Так, за допомогою рахункових грошей підприємство може заздалегідь визначити свої витрати на виробництво і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва, без чого неможливо виробити правильну підприємницьку тактику і стратегію.

Засіб обігу — це функція, в якій гроші є посередником в обміні товарів і забезпечують їх обіг. Обмін товарів за допомогою грошей у цій функції здійснюється за схемою Т-Г-Т на відміну від бартерного обміну товарів за схемою Т-Т. Участь в обміні грошей надає товарному метаморфозу принципово нову якість: він розпадається на два самостійні акти — продаж (Т-Г) і купівля (Г-Т), які можуть відокремлюватися в просторі і в часі. За бартерного обміну відразу здійснюється повний товарний метаморфоз, коли своїх цілей досягають обидва учасники операції - кожний з них отримує потрібну споживну вартість. У метаморфозі Т-Г-Т продаж (Т-Г) не означає досягнення цілей обміну жодним із власників товарів, що обмінюються. Більше того, продавець одного товару може взагалі не купувати іншого товару і тоді повний товарний метаморфоз не відбудеться, у чому криється абстрактна можливість кризи збуту [5, с.102−103].

Засіб платежу — це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов’язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Історично ця функція походить з товарообороту. Як зазначалося вище, поява її була зумовлена продажем товарів у кредит, оскільки при цьому виникав борг, погашення якого здійснювалося грошима. Це вже були істотно інші гроші, відмінні від засобу обігу. Така відмінність пояснюється фактором часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форма грошей, сам боржник та кредитор тощо. Тому вартість платежу не завжди еквівалентна вартості товарів, реалізованих у борг, або вартості грошей, які були віддані в борг. Економічні відносини, що виникають при погашенні боргів, особливо довгострокових, не тільки містять у собі свою першооснову — купівлю-продаж товару, а й відображають багато інших явищ, що відбулися в економіці за час користування кредитом: зміну вартості грошової одиниці, цінові пертурбації, втручання держави в грошову сферу, зміну позичкового процента тощо. Гроші як засіб платежу, подібно до засобу обігу, передаються від одного суб'єкта відносин до іншого, тобто здійснюють обіг. Тому коли мова йде про грошовий обіг, то найчастіше мається на увазі функціонування їх і як засобу обігу, і як засобу платежу. Відповідно і загальна маса грошей в обігу включає їх кількість в обох цих функціях. Вимоги закону грошового обігу поширюються на загальну масу грошей, тобто на обидві їх функції.

Засіб нагромадження — це функція, в якій гроші обслуговують нагромадження вартості в її загальній абстрактній формі в процесі розширеного відтворення. Виникнення функції засобу нагромадження історично стало можливим тоді, коли товаровиробник виявився спроможним частину грошової виручки від продажу своїх товарів не витрачати на придбання інших споживних вартостей, необхідних для виробництва чи особистого споживання, а відкласти на майбутнє, зберегти. Для цього продуктивність його праці повинна перевищувати його поточні виробничі та споживчі потреби, тобто бути на досить високому рівні розвитку. Отже, ця функція могла виникнути після функції засобу обігу і розвинутися на її основі, але раніше за функцію засобу платежу: товаровиробник міг наважитися продати свій товар у борг лише за умови, що покупець зможе нагромадити вартість для повернення боргу. З розвитком товарного виробництва і грошових відносин урізноманітнювалися цілі нагромадження скарбу. Замість прагнення сховати своє багатство виникло бажання продемонструвати його. Чим більшою була роль грошей у суспільстві, тим сильнішим ставало це бажання. Під його впливом примітивним формам скарбу стали надавати форму предметів розкоші. Виникла естетична форма скарбу, який перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого сенсу. Поряд із збереженням вартості скарб у такій формі почав задовольняти важливі потреби людини — потреби в самовираженні, в естетичному задоволенні та ін. Нова роль естетичних скарбів стала своєрідною компенсацією для їх власників втрат, пов’язаних з тим, що скарб не може стати капіталом, не приносить їм прибутку. Завдяки цьому скарб в естетичній формі «пережив» багато суспільних формацій і продовжує функціонувати навіть у сучасних умовах майже суцільної капіталізації грошових відносин в усіх країнах незалежно від рівня їх економічного розвитку та системи господарювання. Згодом сформувалася ще одна ціль нагромадження скарбу — створення резерву платіжних засобів, що надало йому відтворювального характеру і зорієнтувало на забезпечення зростання прибутку. Ця ціль визначалась ускладненням самих умов та потреб виробництва і реалізації товарів.

Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами. Виділення функції світових грошей зумовлене особливостями руху вартості на світовому ринку, які визначаються поділом цього ринку державними кордонами. Завдяки такому поділу тут з’являється специфічний суб'єкт економічних відносин — держава, яка представляє і захищає інтереси країни в цілому. Тому на світовому ринку виникають економічні суперечності більш високого рівня, ніж на внутрішньому, які впливають і на відносини безпосередніх покупців та продавців. Гроші на світовому ринку виконують функції загального платіжного засобу, загального купівельного засобу і засобу перенесення багатства з однієї країни в іншу. Отже, світові гроші - це комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку [2, с.88−89].

Ця обставина дала підстави багатьом дослідникам взагалі не виділяти світові гроші як окрему функцію. З такою позицією можна було б погодитися, якби всі національні гроші були вільно конвертованими. Проте це не так — функціонування грошей більшості держав обмежене виключно їх національними кордонами. І коли економічні суб'єкти таких країн виходять на світовий ринок, то їм потрібні зовсім інші гроші. Тобто мова тут іде не тільки про новий напрям використання грошей, а й про інші за сутністю гроші, що й дає підстави вичленити світові гроші в окрему функцію. Світові гроші функціонують і як міра вартості та рахункові одиниці, оскільки національні ціни жодної країни не можуть повністю задовольнити потреби

1.2 Роль грошей в економіці держави

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов. Не могла бути значною роль грошей у докапіталістичних формаціях, оскільки саме господарство тоді мало переважно натуральний характер. За допомогою грошей там набувала суспільного визнання лише незначна частка вироблюваної продукції. Тому не було залежності товаровиробника від ринку, а вплив грошей на його економічне становище і через нього — на розвиток виробництва був мало відчутним. Подібне становище мало місце і в умовах командно-адміністративної економіки в колишньому СРСР та інших країнах Східної Європи. Хоч головна сфера економічних відносин тут мала грошову форму, сама суть цих відносин була нееквівалентною, нетоварною, що робило використання грошей формальним, а роль їх — обмеженою, швидше за все обліково-розподільною. Проте і така роль мала певний позитивний вплив на розвиток суспільного виробництва.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала товаром, об'єктом купівлі-продажу за гроші.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва — засоби праці, предмети праці і робочу силу — просте товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули принципово нової якості - стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати. Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти усілякі обмеження з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджувати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва, в центрі якого перебувають гроші. На ринку розвивається конкуренція як загальносуспільне явище — конкуренція за покупця, за робоче місце, за вигідне замовлення тощо. По суті, в усіх цих випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів. Оскільки перемагає той, хто спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція, а значить і гроші, стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін. Тим самим створюються могутні стимули для розвитку капіталістичного виробництва.

У проблемі ролі грошей у розвитку економіки можна розрізняти якісний і кількісний аспекти.

В якісному аспекті роль грошей виявляється у тому, що сама їх наявність, саме грошове середовище, в якому діють економічні агенти, позитивно впливає на розвиток суспільного виробництва.

По-перше, знімаються фізичні межі виробництва, що визначаються особистими потребами самих виробників. Виробляти можна стільки, скільки вдасться реалізувати, а надлишок вартості можна зберігати в грошовій формі чи перетворити в позичковий капітал.

По-друге, реалізація вироблених продуктів за гроші, замість бартеру, значно спрощує, прискорює і здешевлює доведення їх до споживачів. Суспільство одержує значну економію на реалізаційних витратах, скорочуються потреби в обіговому капіталі, краще задовольняються потреби споживачів. По-третє, завдяки грошам ринок набуває загального характеру, його механізм стає могутнім важелем економічного прогресу, передусім завдяки конкуренції, стимулюванню ефективного виробництва та економного споживання — виробничого, державного, особистого.

Здатність грошей приносити своїм власникам в умовах ринкової економіки додаткову вартість значно посилила їх стимулюючий вплив на кожного суб'єкта економічних відносин: і на виробника (працівника), і на споживача. Як виробник, або працівник, кожний з них прагне краще і більше працювати, щоб вивести свої грошові доходи за межі виробничих чи споживчих потреб і, капіталізувавши надлишок доходу, мати можливість одержувати додаткову вартість. З цією ж метою він як споживач прагне економно використовувати свої грошові кошти, оскільки капіталізація їх залишків дає можливість одержувати додаткові доходи понад ті, що приносить жива праця [3, с.89−90].

Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та ринок цінних паперів, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості узгодити індивідуальні та колективні інтереси виробників, дещо згладити суперечності між соціальними класами та групами суспільства, забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

Всебічне охоплення грошовою формою економічних відносин всередині країн та між ними, а також постійне вдосконалення самого грошового механізму створили сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв’язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місця найефективнішого їх використання тощо.

Глибоке проникнення грошової форми в усі «клітини» суспільних відносин відкриває широкі можливості для регулювання за допомогою грошових інструментів процесу розширеного відтворення. Мова йде передусім про такі інструменти, як податки, позичковий процент, ціни, орендна плата, бюджетне фінансування та ін. Через них держава має можливість регулювати основні економічні процеси на мікрота макрорівнях і в цілому на економічне становище в країні відповідно до попередньо визначених цілей.

Кількісний аспект ролі грошей полягає в тому, що через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси, зокрема на результати діяльності економічних агентів як виробників і як споживачів. Цю можливість широко використовують усі держави з ринковою економікою для регулювання економічного життя в країні. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, ціни, процент, валютний курс, курс цінних паперів тощо. Завдяки цьому забезпечується вплив на такі вирішальні економічні процеси, як інвестиції, зростання виробництва, зайнятість, розвиток експорту й імпорту та їх збалансування тощо.

У міру поглиблення ринкової трансформації економіки України помітно зростає роль грошей в її розвитку. Поступово українська гривня перетворилась у справді загальний еквівалент, у «головну діючу особу» на ринку. Кожний, хто має гроші, може вільно купити будь-який потрібний товар на внутрішньому ринку. Це істотно підвищило заінтересованість економічних суб'єктів у тому, щоб більше заробляти грошей і економніше їх витрачати. Стало значно легше капіталізувати гроші, вклавши їх у цінні папери та банківські депозити. Запровадження часткової конвертованості гривні істотно підвищило роль грошей у розвитку зовнішньоекономічних відносин, в інтеграції економіки України у світову економіку. Грошово-кредитна політика зайняла ключове місце в механізмі державного регулювання економіки. Динаміка цін стала відчутно реагувати на регулюючі заходи Національного банку України в грошовій сфері.

Проте ці позитивні зрушення в підвищенні ролі грошей поки що не дали відчутних результатів у розвитку суспільного виробництва, яке близько 10 років перебуває у стані хронічної кризи. Це зумовлено передусім уповільненістю, непослідовністю переведення економіки на ринкові засади, адміністративним втручанням держави в економічне життя, а також слабкістю самого грошового механізму, зокрема банківської системи, все ще високою інфляцією. Тому економічні суб'єкти недостатньо результативно реагують на стимулюючі імпульси, які надходять з боку грошей, не виявляють належної заінтересованості в інвестуванні виробництва, у капіталізації доходів, у розвитку товарно-грошових відносин. Вони нерідко віддають перевагу натуральним формам економічних відносин (бартеру), «тіньовим» методам господарювання, переведенню вільного фінансового капіталу за кордон, конвертації його в іноземну валюту тощо. Ці процеси істотно стримують позитивний вплив ринкових перетворень та грошей на розвиток економіки [3, с.91−92].

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у трансформаційній економіці нашої країни.

По-перше, це максимальне переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин. Грошова форма повинна реально опосередковувати всі процеси розширеного відтворення, забезпечувати здійснення їх на еквівалентній основі. На принципах еквівалентності, самофінансування, самодостатності повинна ґрунтуватися діяльність не тільки виробничих підприємств, а й економічних суб'єктів сфери науки, освіти, охорони здоров’я тощо.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, у тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на інтереси безпосереднього виробника, окремих колективів, регіонів тощо. Тільки за цієї умови можна буде ефективно використати грошові інструменти для стимулювання суспільного виробництва, а отже і для забезпечення економічних інтересів центру.

По-третє, забезпечення вільної, гарантованої капіталізації грошових доходів усіх суб'єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами. Це сприятиме зростанню інвестицій, згортанню тіньової економіки, зміцненню банківської системи.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

У міру подальшої трансформації економіки України в ринковому напрямку, розвитку банківської системи, формування ринків цінних паперів, кредитного та валютного ринків, оздоровлення державних фінансів і національних грошей, послаблення кризових явищ в економіці роль грошей в економічному житті України неухильно зростатиме.

1.3 Методи державного регулювання кількості грошей в обігу

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк України. Окрім нього, в здійсненні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки — Міністерство фінансів України, безпосередньо уряд України, Верховна Рада України. Органи виконавчої і законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які служать орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (об'єм ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний і торговий баланси, рівень зайнятості і ін.). Верховна Рада регулярно заслуховує доповідь Розділу НБУ і отримує інформацію банку про полягання грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль в розробці і реалізації монетарної політики належить Національному банку України, оскільки він несе персональну відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України, Рада НБУ самостійно розробляє основні основи грошово-кредитної політики і здійснює контроль за її проведенням. Грошово-кредитна політика покликана стимулювати ділову активність в умовах депресії, збільшувати ступінь економічного зростання при формуванні ринкової кон’юнктури, хоча реальне досягнення це є справою вельми складним.

В процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ активно використовує наступні методи грошово-кредитного регулювання:

— рефінансування (облікова і кредитна політика);

— регулювання норм обов’язкових резервів;

— регулювання ліквідності комерційних банків.

Забезпечення стабільності національної валюти здійснюється за допомогою заходів щодо валютного регулювання і контролю за грошовою емісією, здійснювані безпосередньо НБУ відповідно до чинного законодавства. Емісійні операції НБУ — форма реалізації його монопольного права на випуск грошей в звернення. Вони є складовим елементом системи регулювання наявно-грошового обороту, який включає два основні рівні організації: регламентацію касових операцій банків і регламентацію касових операцій господарюючих суб'єктів [6, с.112−113].

Рис. 1.1 — Інструменти та основні цілі грошово-кредитного регулювання

Для забезпечення оперативного вирішення питань, пов’язаних із здійсненням емісії готівки у всіх управліннях НБУ організовані резервні фонди НБУ — залишки національних грошових знаків, що знаходяться поза зверненням. Резервні фонди створюються також при деяких філіях комерційних банків — как правило, у минулому відділень спеціалізованих державних банків. Засобами, що знаходяться в резервних фондах, розпоряджаються Правління, Кримське республіканське і обласні управління НБУ. Тільки з їх дозволу грошові знаки можуть бути переміщені з резервних фондів в оборотну касу (або операційну касу філій банків, при яких не відкриті резервні фонди). Ця операція і означає емісію — випуск готівки в звернення. Переміщення грошових знаків з оборотної каси до резервних фондів обумовлює вилучення грошей із звернення. Ця операція, відповідно до правил касового регулювання, здійснюється автоматично — при перевищенні лімітів оборотних (операційних) кас.

Емісія готівки здійснюється у формі підкріплення операційних (оборотних) кас установ комерційних банків. Дозвіл на здійснення емісії дає начальник управління НБУ або інша особа, уповноважена розпоряджатися резервними фондами. Дозвіл оформляється у вигляді емісійних телеграм, зміст яких відповідним чином кодується. Воно дає право на переміщення певної суми грошових знаків з резервних фондів в оборотну касу або на використання понадлімітного залишку грошей, банку, що зберігається в установі. Для отримання дозволу керівник установи комерційного банку, у якого в найближчих 2−3 дні виникає потреба в підкріпленні касової готівки, повинен звернутися до начальника управління НБУ.

За відсутності необхідної суми понадлімітних залишків або недоліку засобів в резервних фондах установи банків отримують підкріплення з оборотних кас управлінь НБУ. Понадлімітні залишки грошей, що перевищують внутрішньомісячну потребу в додаткових касових ресурсах, вивозяться апаратом інкасації НБУ.

Основні напрями валютної політики НБУ на сучасному етапі розвитку України для підтримки стабільності валютного курсу гривни:

— заборона банкам мати відкриті валютні позиції у вільній конвертованій валюті і укладати валютні ф’ючерсні контракти;

— заборона підприємствам — резидентам України здійснювати передоплату по імпортних контрактах;

— скорочення різниці між офіційним валютним курсом американського долара і наявним курсом обмінних пунктів з 10 до 5% і введення суворих правил покупки іноземної валюти;

— встановлення валютного коридору, як зв’язуюча ланка обмінного курсу, створеного з метою прив’язки обмінного курсу національної валюти, — гривни до долара США і до інших твердих валют.

НБУ утвердив класифікатор іноземних валют, які знаходяться в обігу і є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави і які можуть бути використані при здійсненні торгових і неторгових платежів суб'єктами підприємницької діяльності і банками України.

Всі види валют, відповідно міжнародної практики діляться на три групи:

— перша група: вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют, курси яких котирує НБУ;

— друга група: валюти з обмеженою конвертованою, які обмінюються на інші валюти з певними обмеженнями, курси яких визначає НБУ;

— третя група: неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти, курси яких НБУ не котирує і не визначає.

Національний банк України є також головним органом валютного контролю в державі, який:

— здійснює контроль за виконання правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених до компетенції інших державних органів;

— забезпечення виконання уповноваженими банками функцій по здійсненню фінансового контролю.

Під впливом часу стала відчутність впливу такої політики, проте стабільність будь-якої грошової одиниці залежить і від інших чинників, до яких можна віднести:

— ефективність і динамізм розвитку національної економіки;

— стабільність функціонування фінансово-кредитної системи;

— наявність достатніх валютних резервів у НБУ.

В умовах вільного ціноутворення змінюється роль центрального банку в регулюванні грошової маси в обігу. Якщо в умовах планового ціноутворення банк випускав стільки грошей, скільки потрібно було для обороту товарів по встановлених цінах, то в умовах ринкової економіки від кредитної політики банків залежить, скільки грошей буде пущено в оборот, а значить, які будуть ціни. Окрім кредитної політики центрального банку, існує бюджетна політика держави, якій банк не завжди може протистояти [2, с.89−90].

Економічним методом НБУ по регулюванню грошового обороту є рефінансування операцій комерційних банків. Рефінансування — погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик, головним чином короткострокових позик довгостроковими цінними паперами. Одним з методів регулювання грошової маси в обігу є розміри рефінансування центральним банком комерційних банків.

Як міра по регулюванню грошової маси в обігу в Україні використовується облікова політика НБУ, що передбачає переоблік векселів комерційних банків.

Третім і найбільш ефективним методом регулювання грошової маси є мінімальні резервні вимоги, які встановлює НБУ. Від їх розмірів прямо залежить кредитна активність комерційних банків, а до певної міри і процентна політика. Резервні вимоги можуть бути єдиними для всіх банків і диференційованими. Так в цілях стимулювання залучення довгострокових депозитів розміри вимог слід знижувати у міру збільшення термінів депозитів. Диференціація резервних вимог застосовується також для підвищення зацікавленості банків в певній сфері діяльності. Це один із способів залучення банків до вирішення першочергових економічних завдань.

Четвертий метод — використання операцій на відкритому ринку. У Україні цей метод регулювання грошової маси практично не використовується. Сприяння НБУ розвитку ринку цінних паперів здійснюється у нас у вигляді прийому облігацій в забезпечення видаваних кредитів, залік куплених комерційними банками цінних паперів в резервні вимоги.

П’ятий метод — операції з іноземною валютою. НБУ регулює попит і пропозиція на іноземну валюту шляхом проведення валютних інтервенцій на валютній біржі. Таким чином, можна зробити висновки, що Національний банк України (НБУ) за достатньо короткий термін свого становлення і розвитку в сучасних ринкових умовах України перетворився на справжній впливовий центральний банк держави. НБУ очолив керівництво грошовим оборотом, ввів перелік інструментів управління кредитними і валютними ринками, ринком цінних паперів, ввів систему електронних розрахунків між банками, визначив основні аспекти і механізми управління грошово-кредитним оборотом в державі.

грошовий кредитний економіка державний

2. ОСОБЛИВОСТІ ТА РОЛЬ ГРОШЕЙ У СУЧАСНОМУ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Аналіз динаміки грошового обігу в Україні

Світовий досвід підтверджує, що вибір ефективних інструментів грошово-кредитної політики залежить від рівня монетизації. Саме тому актуальним стає дослідження ефективності грошово-кредитної політки України на фоні зростання рівня монетизації. Коефіцієнти монетизації економіки загалом можна розглядати з декількох боків. По-перше, вони характеризують швидкість переведення платежів у грошову форму, а по-друге, слугують індикаторами насиченості економіки грошима. В економічній літературі дається декілька визначень монетизації економіки. Більш звичним залишається трактування даного поняття як співвідношення грошової маси до обсягу валового внутрішнього продукту, що визначає ступінь забезпеченості економіки необхідними для здійснення розрахунків грошима. Деякі автори трактують монетизацію економіки як запас грошової маси на 1 грн. валового національного продукту, який дорівнює відношенню грошової маси до ВВП. Найбільш вдалим вважаємо визначення монетизації за Грековим. Монетизація економіки — одна з найважливіших об'єктивних характеристик економічної системи, яка відображує насиченість ліквідними активами, здатними виконувати такі функції, як засіб платежу та обігу і визнаними як гроші. Рівень монетизації економіки в кінцевому варіанті визначається ступенем розвитку фінансово-кредитної системи та економіки в цілому, але водночас монетизація визначає свободу руху капіталу в економіці. Це визначення є найбільш повним, оскільки розкриває як суть, так і першопричини, що пояснюють зв’язок ефективності грошово-кредитної політки та забезпеченості економіки грошима, котрі необхідні для здійснення розрахунків та платежів. За останнє десятиріччя відбулося зростання сукупної грошової пропозиції в економіці України (агрегату М3) майже у три рази. Проте до 2008р. зростання грошової маси відповідало попиту на гроші, а тому це не призводило до суттєвого збільшення рівня цін. Чинники, внаслідок яких це відбувалось поділяють на: монетарні (функціональні); немонетарні (структурно-інституційні) [21, с.11−12].

Для першої групи чинників характерні переважно лінійні залежності основних макроекономічних і монетарних параметрів — ВВП, грошова база, грошова маса, рівень цін. Друга група чинників виявляє себе як нелінійні залежності: може мати місце значне (іноді багаторазове) випереджання приросту грошової маси в порівнянні з приростом ВВП; слабка реакція рівня цін на динаміку грошової маси; сильна волатильність монетарних параметрів. Цей компонент попиту пов’язаний з потребою господарських агентів в грошах як ліквідності та відображає поступові зміни в їх інституційному статусі. Проблема монетизації економіки України на початковому етапі розвитку держави полягала в тому, щоб узгодити обсяг грошового обігу та розміри товарної пропозиції. Динаміка рівня монетизації української економіки виявилася у двох чітко виражених етапах — зниження (демонетизація) впродовж 1992;1996рр. і поступове зростання (ремонетизація) з флуктуацією протягом кожного з років, починаючи з 1997р., а з 2000 по 2007 рік рівень монетизації зростав надзвичайно швидкими темпами.

Таблиця 2.1 — Динаміка коефіцієнта монетизації економіки України, %

Дані свідчать, що за січень-вересень 2011р. обсяг грошової маси зріс на 10,8% (у 2010 р. — на 16,7%), грошової бази — на 3,8% (у 2010р. — на 11,2%), готівки в обігу — на 3,8% (торік — на 11,3%). Частка готівки в обігу у структурі грошової маси на кінець вересня 2011р. склала 28,7% проти 30,6% на кінець 2010р., в структурі грошової бази — 81,0% проти 81,1% на кінець 2010р. Рівень монетизації національної економіки на кінець вересня 2011р. склав 48,7%.

Водночас в промислово розвинутих країнах Центральної та Східної Європи цей показник досягає 70−80%. Безумовно, ряд країн мають значно нижчий за Україну рівень монетизації: Росія — 28,98%, Румунія — 26,64%, Білорусь — 16,60%, але, це пов’язано з тим, що в цих країнах широко застосовуються адміністративні методи управління економікою, особливо в Білорусі, що не може не обмежувати можливості розвитку ринкових механізмів і товарно-грошових відносин взагалі.

Таблиця 2.2 — Динаміка індексу споживчих цін та темпи росту коефіцієнту монетизації України, %

Відсутність прямого впливу монетизації на інфляційні процеси пов’язана з тим, що переважну частину додаткових доходів населення отримують найбільш багаті, і тому не всі гроші доходять до споживчого ринку. З іншого боку, головне джерело додаткової пропозиції грошей — викуп валюти у експортерів — не просто відображає структурну недосконалість господарчої системи України, а є механізмом її відтворення і одночасно — потенційною загрозою для монетарної рівноваги. Тому процес зростання рівня монетизації української економіки не є безумовно позитивним і містить в собі певні соціальні та структурні ризики. В цих умовах суттєве значення для досягнення безпечної монетарної рівноваги та грошово-кредитного забезпечення якісного економічного зростання має кредитування населення та економіки, яке здатне пом’якшити існуючі диспропорції, а в перспективі привести до необхідних структурних зрушень. Попит на гроші залежить від того, які з необхідних механізмів вже створені і працюють, а які ще тільки створюються. У міру формування монетарних механізмів «ривками» відбувається заповнення грошовою масою інституційних «місткостей», що створюються. Це уповільнює обіг грошей в економіці (призводить до зростання рівня монетизації). Значення зростання монетизації полягає в тому, що створюється пружне монетарне середовище, здібне до досить швидкої передачі грошових імпульсів від одних інституційних блоків до інших. У результаті: підвищується рівень інтеграції та консолідації господарської системи, її здатність до адаптивних реакцій у відповідь на впливи середовища; забезпечується адекватний рівень ліквідності і мобільність активів реального сектора; формується базисний механізм структурного розвитку господарської системи [22, с.18−19].