Формування стратегії розвитку підприємства у сучасних умовах господарювання

Формування стратегії розвитку підприємства у сучасних умовах господарювання

У процесі розвитку ринкової економіки в Україні перед вітчизняними підприємствами постає проблема розробки та вибору пріоритетних напрямків стратегії розвитку. Ефективна діяльність суб'єкта господарювання повинна ґрунтуватись на формуванні стратегії розвитку, яка надасть можливість швидкого реагування на зміни зовнішнього середовища, допоможе підприємству обрати свій раціональний шлях розвитку та підвищити рівень конкурентоспроможності.

Історично поняття «стратегія» склалося у військовому лексиконі та тлумачилося як мистецтво або наука ведення воєнних дій. Свідченням цього є давньокитайський трактат про військове мистецтво «Сунь-Цзи», датований п’ятим століттям до нашої ери. Слово «стратегія» походить від древньогрецьких слів «stratos» — «армія» та «agos» — «я керую».

Поняття «стратегія» почало вживатись у сфері управління на початку 60? х рр. ХХ ст. А. Д. Чандлером, автором першого наукового доробку «Стратегія і структура» у галузі стратегічного управління — «це визначення основних довгострокових цілей і задач підприємства та вироблення напрямку дій, розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей» [1, с. 149]. Але, як справедливо зазначає Г. Мінцберг, одного простого визначення стратегії не існує [2, с. 29]. В структурі поняття «стратегія» можна визначити наступні елементи:

• ? базове поняття або дія;
• ? інструменти реалізації стратегії;
• ? результат реалізації.

Для реалізації своїх цілей підприємству необхідно управляти процесом його взаємодії із зовнішнім середовищем шляхом побудови ефективної системи стратегічного управління. На сьогоднішній день для побудови системи стратегічного управління можна використовувати різні моделі, а саме:

• ? модель на основі планування, яка передбачає здійснення систематичного порівняльного аналізу, розробку стратегій та обґрунтування рішень;
• ? модель стратегічного управління на основі вибору стратегічних позицій, яка припускає аналіз перспектив підприємства; визначення пріоритетів і розподіл ресурсів між різноманітними перспективними видами діяльності підприємства;
• ? модель управління в умовах стратегічних несподіванок, яка використовується, коли нові проблеми не тільки слабко передбачені і розвиваються дуже швидко, але й виникають практично раптово, не маючи під собою очікуваного прогнозу [3, с. 171].

Для забезпечення адаптації до умов постійно мінливого ринкового середовища, підприємство має сформулювати бачення майбутнього, виходячи з позиції теперішнього, на основі якого буде розроблятися стратегія управління. Для цього окремі операції та підсистеми управління поєднуються в єдину систему стратегічного управління, головною ланкою якої стають кваліфіковані управлінці. Поряд з цим, ключовим моментом адаптації виступає безперервний професійний розвиток персоналу підприємства та посилена увага на внутрішньому та більша прозорість на зовнішньому ринках.

Складні процеси становлення ринкових відносин в Україні мають свої особливості на рівні підприємств, становище якого у ринковій економіці докорінно змінюється. Будучи економічно самостійним і повністю відповідальним за результати своєї діяльності, підприємство повинно сформувати таку систему управління, яка б забезпечила йому високу ефективність функціонування, підвищення рівня конкурентоспроможності і стійкі позиції на ринку. За сучасних умов, питання стратегічного планування та управління досліджено досить повно і широко.

У західній та східній теоріях управління стратегічна діяльність визнана, як окремий, перспективний напрям дослідження. За сучасних умов вітчизняної ринкової економіки теорія і практика стратегічної діяльності та управління нею ще не отримало практичного використання. Проблеми освоєння та використання стратегічного управління за сучасних умов функціонування вітчизняних підприємств набуває значної актуальності через ствердження про неможливість використання досвіду зарубіжних корпорацій на українських підприємствах.

Ідеї стратегічного управління поступово поширюються через різні джерела інформації та опановуються деякими підприємствами. Однак зарубіжний досвід щодо стратегічного управління ще не набув практичного застосування в повному обсязі. На наш погляд, слід проаналізувати умови виникнення та поширення стратегічного планування, а згодом і стратегічного управління зарубіжних країн і порівняти ці процеси з поточною ситуацією, що склалася в Україні для пошуку цільових орієнтирів, що є вирішальними в ефективності функціонування підприємства. Ідентифікація цільових орієнтирів потребує системи показників ефективності функціонування підприємства, для підвищення рівня яких слід вживати певні стратегічні заходи — саме в цьому й полягає головна мета формування системи стратегічного управління підприємством.

стратегія розвиток підприємство ринковий.

Список використаних джерел

• 1. Кіндрацька Г.І. Стратегічний менеджмент: навч. посіб. / Г.І. Кіндрацька. — К.: Знання, 2013. — 366 с.
• 2. Минцберг Г. Школы стратегий/Г. Минцберг, Б. Альстрэнд, Дж. Лэмпел; пер. с англ. под ред. Ю. Н. Каптуревского. — СПб.: Питер, 2011. — 336 с.
• 3. Гринько Т. В. Підходи до розробки стратегії інноваційного розвитку підприємства / Т. В. Гринько // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наукові засади ресурсозбереження в системі антикризового управління і відтворення економіки» (м. Хмельницький, 30−31 січня 2015 р.). — Хмельницький: Видавничий дім «Гельветика», 2015. — Ч. 1. — С. 99−102.
• 4. Шершньова З.Є. Стратегічне управління: навч. посіб. / З. Є. Шершньова, С. В. Оборська. — К.: КНЕУ, 2015. — 384 с.