Китай

МАГНІТОГОРСЬКИЙ ЛІЦЕЙ РАН.

РЕФЕРАТ.

ПО ГЕОГРАФИИ.

ТЕМА:

КИТАЙ.

СТАНОВИВ: ГРИГОРЕНКО М.В.

р. Магнитогорск.

1998 г.

ОГЛАВЛЕНИЕ ВВЕДЕНИЕ. 3.

ГЛАВА ПЕРША. Політичне і економічне 4.

положение Китаю. 4.

ГЛАВА ДРУГА. Населення Китаю. 7.

ГЛАВА ТРЕТЯ. Природні ресурси. 9.

РЕКРЕАЦІЙНІ ЗОНИ 11.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА. Промисловість Китаю. 13.

ГЛАВА П’ЯТА. Сільське господарство Китаю. 17.

Китай… Давня і трохи загадкова країна… Більшість людей перша із Китаєм ще у дитинстві, комусь вона почалася зі казки про майстерно зроблене солов'ї, жив в палаці китайського імператора, комусь зі шкільних уроків, де дізналися про великих винаходи китайців — компасі, поросі і папері, й, звісно, багато хто хотів ознайомитися з ця країна поближе…

П’ять тисячі років Китайської цивілізації, і лише років Китайської Народної Республіки, народженого революцією. А набагато раніше цієї перемоги ми узнали, о боролася за свободу, проти агресії чужеземцев.

1949 рік відкрив нам нову своюодную країну. Ми документальні фільми Романа Кармэна, читали нариси Костянтина Симонова, слухали розповіді людей, які були там. Ми ознайомлювались із найдавнішими мистецтвами Китаю на виставках художника Сюй Бей Хуна.

Сьогодні Китай — це країна про подолавши тяжкі наслідки «культурної революції «, трагедії яка мала нічого спільного ні з культурою, ні з революційними традиціями; це країна яка поєднала у собі старе і нове, давнина і сучасність, молода і віджиле, часом заважає йти вперед. Усе це закрутилося сьогодні й створило атмосферу змін, яка характерезует нинішньої день страны.

ГЛАВА ПЕРША. Політичне і экономическое.

становище Китая.

КНР лежить у Центральній та Азії. На сході омивається водами Жовтого, Східно-Китайського і Южно-китайского морів моря. У берегів Кмтая є багато островів, у тому числі найбільші Тайвань і Хайнань. Китай межує з понад десятьма державами: Півночі - з Монголією і Росія, у країнах — з Казахстану і Афганістаном, на Югозаході із Індією, Непалом, Бутаном, Бірмою, Тайландом, Лаосом, В'єтнамом, на Сході з Кореєю, має морську межу з Филлипинами і Японією. Довжина якої приблизно дорівнює 11 тис. км (а включаючи довжину берегових ліній островів — 21 тис. км). Довжина ж сухопутних кордонів становить близько 15 тис. км.

З часів Китай пов’язував країни Європи і сподівалися Азії нього проходив знаменитий «Шовковий Шлях ». На ХIХ столітті Росії та Китаю пов’язує будівництво залізниці у північно-східній частини країни це був Китайська Східна Залізна Дорога (Китайсько-Східної залізниці), котра вже після 1904;1905 рр. перебував під спільним управлінням Росії, Китаю та Японії, а згодом була безоплатно передана владі Маньчжоу-Го. Зараз Росію, Китаю і Японію пов’язують нові авіалінії і жваві морські шляху. Найбільший порт Китая-Шанхай, місто, який пов’язує республіку з усіма країнами світу: Америкою, Англією, Францією, Бразилією, Канадою, Австралією та інші. На 1984 року Китайське уряд прийняв рішення відкрити для зовнішнього світу 14 приморських міст, отримали право прямих зовнішньоекономічних зв’язків. Було також створено чотири вільні економічні зони. Найбільша їх — Шеньчжень — перебуває неподалік Гонконга.

Згідно з конституцією 1982 року Китай є социолистическим державою демократичної диктатури народу, керованим робітничий клас (через представників комуністичної партії Китаю) і заснованим на союзі робітників і селян. країни встановлено соціалістичний лад. Усю владу належить народу, що здійснює державної влади через Всекитайское збори народних представників (ВЗНП) і Місцеві зборів народних представників (СНП) різних щаблів, які відповідають перед народом і у його контролем. Вони створюють у провінціях, автономних районах, повітах, у містах і волостях.

Частина повноважень глави держави полягає поруч із постійним комітетом ВЗНП виконує Голова КНР (громадянин Китаю, який сягнув 45 років, має право обирати й бути обраним; може займати своєю посадою трохи більше двох термінів). Нині Представником КНР є Ян Шанкунь.

Вищий виконавчий орган влади — Держраду КНР, його ВЗНП і його підзвітний, складається з прем'єра, заступників і комісій. Усі члени Держради можуть також займати своєю посадою трохи більше двох термінів. У час посаді прем'єра займає Лі Пен.

З іншого боку, існують Місцеві народні уряду, що є Державними адменистративными органами на місцях. Вони ответствены перед СНП рівної щаблі. На провінційному і повітовому рівні у склад народного представництва входить голова (волосної старшина і селищний староста) та її заместитель.

Усі Збройні сили, складаються з Народно-визвольної армії (НОАК), військ збройної народної миллиции і народної ополчення, керованих Центральны військовим радою (ЦВС), що складається з голів, його заступників і членів ради ніхто. Нині головою ЦВС є Ден Сяопин.

Провідною політичної партією країни є компартія Китаю, яка согластно статуту КПК є авангардом китайських робітників і виразником інтересів багатонаціонального народу, керівним ядром справи социализма.

Конституція КНР і Статут КПК закріплюють сущетвование у політичному систаме країни демократичних партій, із якими КПК співпрацює на принципах «тривалого співіснування і взаємний контроль ». Діяльність демократичної партії орієнтована за проведення «чотирьох модернізацій «і возз'єднання Тайваню з Китаем.

Найбільш великими партіями, в КНР, є: * Революційний комітет Гоміндану Китаю (РКГК), створений 1948 року і його членами стають особи, мають історичні зв’язки Польщі з Гомінданом. Головне напрям діяльності - сприяння прискоренню завершення великого справи обединения батьківщини, повернення Тайвани КНР, посилення зв’язку з діячами Гоміндану на Тайвани, в Сянчане (Гонконгу) і Аомині (Макао).

* Демократична Ліга Китаю (ДЛК), содзана 1941 року. Це сама велика демократична партія країни. Більшість членів становлять представники творчої інтелігенції, тоді як з основні цілі ДЛК активну участь у створення Китаї соціальної, матеріальну годі й духовної культуры.

* Асоціація демократичного національного будівництва у Китаї (1945 рік). У неї входять діячі в промисловості й торгівлі. У своїй роботі асоціація робить уопр на організацію консультацій із питань економічного удосконалення управління народного господарства, підготовку спеціалістів у цій області. Асоціація діє разом з Всекитайской Асоціацією промисловців і торговцев.

* Китайська Асоціацію сприяння розвитку демократії (1945 год).

Члени її - діячі культури й освіти, видавничі працівники. Асоціація ставить за мету активно допомагати налагодженню иформационной служби у прикордонних районах страны.

* Китайська партія справдливости (1925 рік). Це партія які проживають за межами країни китайців. Нині більшість його членів — репотреанты і родичі китайців, які проживають там. основні напрями роботи: налагодження зв’язки України із емігрантами, сприяння державним організаціям, ведающими справами китайців там, роботу з репотреантами і що другое.

* Суспільство третього Вересня (1944 рік). Сучасне назва партія отримало 1945 року у честь перемоги над Японією. Члени суспільства — вчені України та фахівці з галузі природничих і технічних наук.

* Ліга демократичного самоврядування Тайвани. Створено в 1947 року. Головне направлени роботи — установка та розвитку контактів із співвітчизниками, сприяння возз'єднання Тайваню з Китаем.

Согастно статуту КПК Китай проводитполитику будівництва комуннистического суспільства, а головне завдання ставати поступове здійснення модер-нізації промисловості, сільського господарства, національної оборони, науку й техніки і перетворення Китаю до тосударство з високо розвиненою культурою і демократією. З іншого боку Китай приділяє серйозне увагу питанням зміцнення міжнародної безопастности, підкреслюючи, що країна потребує мирному оточенні для соціального будівництва. На числі чинників, викликають нестабільність називаються: «суперництво між різними силами які діють світової арені; втручання деяких держав у внутрение справи інших країнах »; боротьба різних громадських ситстем і ідеологій. У посленее час глибокі зміни у Східної Європи і нове зовнішня політична доктрина США, яка сприймається як вихід за рамки стримування, дозволили говорити керівникам КНР про існування опастности, із боку капіталістичних країн стосовно Китаю, яка можуть призвести республіку до кризи такому Російському. Не випадково у цій відносини між Китаєм, Росиией та Східної Європою помітно охлодились, а керівництво КНР здійснює політику, согластно якої кождое держава проти неї вибирати політичний, економічний і соціальний лад, усі держави, в осбенности великі, зобов’язані суворо дотримуватися принципи невтручання у справи інших країнах. Якщо ж за якими або причин виникне конфлікт між Китаєм і той країною (США, Японією чи Росією) республіка неограничится мирним його рішенням і буде здатна застосувати будь-яке зброю до ядерного.

Китай приваблює нашу увагу на як своєї історія і культурою, але і тих, що це один із найбільш великих країн. Її площа становить близько 10 млн. км2, вона простяглася із Заходу Схід на 5.7 тис. км, і з півночі на південь на 3.7 тис. км. Також Китай місце у світі з розмірам территории.

Адменистративное розподіл включає на свій систему рівні: провінції, повіти (міста) і волості (селища). Країна розділена на 22 провінції, 5 автономних районів і трьох міста центрального підпорядкування. Адміністративні одиниці провінційного підпорядкування чи підпорядкування автономних районів включають автономні округу, повіти, автономні повіти і міста. Міста центрального підпорядкування і великі міста деляться на райони і повіти, автономні міста Київ і повіти. Автономні райони, райони і аймака є органами структурі державної влади, але представляють владу провінцій і автономних районів, яка проводить юрисдикцію над відповідними повітами (хошунами) чи містами. Три міста центрального підпорядкування — це Пекін, Шанхай і Тяньцзінь. Двадцять дві провінції :

ГЛАВА ДРУГА. Населення Китая.

Населениее Китаю. Китай перше місце світі з чисельності населення. Перша перепис населення було проведено 30 липня 1935 року й визначило кількість жителів у 601 млн.938 тис. у тому числі 574 млн.505,9 тис. становила населення безпосередньо подвергшаяся перепису, сюди входили эммигранты, студенти за ганицей, і навіть жителі острова Тайвань. Відсутність країни як регулярних переписів, і навіть поточного обліку дає можливості скласти истенное уявлення величину природний приріст населення, який врядли був значний, бо в ряду з великою народжуваністю великою була й дитяча смертність. Але з тим вже безпосередньо до 1957 року у Китаї мешкало близько 656 млн. людина, що становить ¼ всього населення земної кулі. А 1986 року кількість жителів досягло 1060 млн. людина, і согластно перепису 1990 року — вже 1 млрд.134млн. людина. Не випадково тому протягом двох тисячоліть Китай — найчисельніша срана світу, що накладає свій відбиток попри всі аспекти життя суспільства, і передусім відбивається у особливостях проведеної демографічної політики. Согластно конституції Китаю до країні має здійснюватися планове дітородіння. Заборонено одружуватися студентами, одна сім'я повинен мати трохи більше одну дитину, але в народження другого чи третьої дитини вже потрібно дозвіл спеціального комітету з питань плановому дітородіння. Незважаючи для проведення настільки жорсткої демографічної політики населення Китаю з прогнозам фахівців до 2000 року перевищить 1.3 млрд. человек.

У КНР, як і в будь-якої социолистической країні, земля, її надра і промислові підприємства належать народові і лише мала дещиця поотношению до державної власності перебуває у руках власників, у Китаї немає великих власників, а основними класами є селяни, робочі, торговці та интеллигенция.

Етнічний склад Китаю налічує близько 50 національностей. Переважна більшості населення Китаю становлять китайці (ханьцы). Крім цього у країні мешкають представники наступних національних героїв і етнічних груп: чжуаны, уйгури, хуэйцзу, тибетці, мяо, маньчжурцы, монголи, буї, корейці, тутсзя, дун, яо, бувай, хани, тань, чи, лисицю, шэ, лаху, ва, шуй, дунсяны, наси, ту, киргизи, цзинно, мулао, сабо, салары, буланы, гэлао, маоань, пуми, ну, аиань, бэнлуры, югуры, баоань, орогоны, гаошань, хечже, мэньба, лоба, татари, узбеки, казахи і росіяни. Усі багатонаціональну населення Китаю належить до трьох мовним сім'ям та населяет більш ½ території страны.

На сьогодні у Китаї більш як 800 млн. людина працездатного населення у тому числі 2/5 — молодеж. 51,182% - чоловіків, і 48,18% - жінки. Як багато і багатьом національних країн в Китаї дуже характерні значні контрасти розселення. Населення нерівномірно розподілено територією країни: Сходом від умовної лінії що проходить від міста Хэйхэна до міста Тэнчун на Юнани, площею не набагато більше 1/3 країни зосереджено близько 90 відсотків% від населення, сама ж середня щільність тут перевищує 170 чел./км2. Востальной, більшої площею, заподной частини країни припадає лише кількох людей на кв. км. Особливо щільно заселяны рівнини за середнім і нижньому перебігу річки Янцзи, низовинна смуга Південно-Східного узбережжя, де місцями щільність населення сягає 600−800 чел./км2. Крім того Китаї понад 34 у яких чисельність населення становить 1 млн. людина, у тому числі: Пекін, Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Чунцін, Гуанчжоу, Ухань, Харбін, Цаншин, Татюань, Люйда, Настил, Ченду, Циндао.

Складність демографічній ситуації відбилася у тому, що у сільських районах де живе 75% населення склалася ситуація коли він країна, має 7% світової ріллі годує 24% населення світу. Складною проблеммой є перенаселеність села, у якій досі вже 1/3 всіх робітничих родин є надлишкової, що становить приблизно 210 млн. людина (1995 рік). У 1985 року цю цифру перевищила 150 млн. людина, в 1990 року — 190 млн. людина, а до 2000 року — більш 230 млн. людина (прогноз). Загалом у сільське господарство Китаю зайнято більш 400 млн. людина, а, по ччислу зайнятих у промисловості Китай перше місце мире.

Якщо недавньому минулому Китай за темпами і рівень урбонизации належав до сильноурбонизированных країн, тільки після 1949 року постипенно починає збільшуватися кількість міського населення, з допомогою будівництва нових промислових центров.

У цей час країни з’являється більш 500 великих міст та міст «мільйонерів «(понад 34), ще Китай перше місце світі з кількості горожан.

ГЛАВА ТРЕТЯ. Природні ресурсы.

Природні ресурси. Китай належить до найбагатших корисними копалинами стран.

Тут видобувають: кам’яне вугілля, нафту, магневые і залізні руди, вольфрам, мідь, графіт і олово. У межах Синайского щита зосереджені найбільші у країні родовища кам’яного вугілля (котрий за своєму походженню перегукується з юрському періоду), нафти (преимушественно мезозойського і мезокайнозойского періоду). Родовища кольорових і ркдких металів найбільшим із якого є родовище вольфраму, що займає за своїми розмірами перше місце світі, перебувають у межах ЮжноКитайського масиву, тут як і видобувають сурму, олово, ртуть, молібден, марганець, свинець, цинк, мідь та інших. На Тянь-Шані, Монгольському Алтаї, Куньлуне, Хингане находяться родовища золота та інших дорогоцінних металлов.

Особливості рельєфу позначилися насамперед распредилении водних ресурсів країни. Найбільш вологими є Південна і Східна частини, мають густу і дуже разветвлееную систему. У цих районах протікають найбільші у Китаї річки — Янцзи і Хуанхе. До до їх числа ставляться як і: Амур, Сунгари, Ялохэ, Сицзян, Цагно. річки східного Китаю до більшості своєму многоводны і судоходны, а режим їх характерезуется нерівномірністю сезонного стоку — мінімальних витрат взимку і максимальних — влітку. На рівнинах досить часті повені, викликані бурхливим весняним і літнім таяньем снегов.

Західна, посушлива частина Китаю бідна ріками. Здебільшого вони маловодны, судноплавство ними розвинене слабко. Більшість із річок цієї місцевості немає стоку у морі, а течія їх носить епізодичних характер. Найбільші річки цього району — Тарим, Чорний Іртиш, Або, Эдзин-Гол. Найбільші країни річки, несушие свої води в океан, зараждаются в Тибетському нагорье.

Китай багатий нетільки ріками, а й озерами. Вирізняють дві основні типу: тектанические і водно ерозійні. Перші расположенны в центрально азіатській частині країни, а другі ж у системі річки Янцзи. У західній частині Китаю найбільшими озерами є: Лобнор, Кунунор, Эби-Нур. Особливо численні озера на Тибетському нагір'я. А більшість рівнинних озер, як і річки, маловодны, багато без ссточны і засолені. У східної частини Китаю найбільші Дунтинху, Поянху, Тайху, які працюють у боссейне річки Янцзи; Хунцзоху і Гаойху — в басейні річки Хуанхе. У повінь з цих озер становяться природними водоймищами страны.

Однією з основних чинників, які впливають кліматичні особливості Китаю, є передусім становище країни у межах трьох поясів: поміркованого, субтропічного і тропічного. З іншого боку значний вплив надає великий розмір материковій території, та міністр внутрішніх районів, а також приморське становище східного й південного районов.

Середня температура січня коштує від -4 і від Півночі (але в Півночі Великого Хінгану до -30) і по +18 півдні. Влітку температурного режиму більш різноманітний: середня температура липня Півночі +20, але в Півдні +28 .

Річне кількість опадів зменшується у міру просування з ЮгоСходу (2000 мм на Юго-Востоке, материкової частини Китаю, 2600 мм на острові Хайнань) на Северо-Западе (на Таримской рівнині місцями до 5 мм меньше).

По температурному режимові у Китаї розрізняють південну і північну частини. Перша — з помірним і гарним теплим навіть взимку кліматом, а друга з холодними зимами і різким температурним контрастом між влітку, і взимку. По річному ж кількості опадів виділяють східну, щодо вологу, і західну — посушливу зону.

Багато в чому кліматичні і рельєфні особливості країни, зумовили велика різноманітність грунтів у Китаї. Для західній частині характерні безлюдностепові комплекси. У внетибетской частини переважають коштановые і бурі грунту сухих степів, і навіть сухо-бурые пустель, зі значними ділянками кам’янистих, чи солончакових районів. Характерною ознакою цієї маленької частини Китаю є переважання сероземов, горно-каштановых і горно-луговых грунтів. На Тибетському ж нагір'я поширеніші грунту високогірних пустынь.

Для в східній частині Китаю типові грунту, супутні лісовим ассициациям, а найбільш распостраненными цій території є: дерново-підзолисті, бурі лісові - серед стосів і лугові темно-цветные — на рівнинах Північного Сходу. Желтоземы, красноземы і латериты, переважно в гірських різновидах поширені Півдні страны.

Багато в чому на особливості формування ґрунтових ресурсів Китаю справила вплив багатовікове вирощування найдавнішою землеробською культури країни — рису, що призвело зміну грунтів та формування, сутнісно, особливих різновидів, як-от «рисові болотисті «- півдні і «по-східномукарбонатні «- на Лесовом плато.

Особливе географічне розташування Китаю, завдяки якому вона він перебуває відразу у трьох поясах: помірному, субтропическом і тропічному, справила вплив як формування кліматичних умов, рельєфу і ґрунтових ресурсів, а насамперед на розмаїтості та багатство рослинного й тваринного світу країни. Невипадково у цій флора і фауна Китаю налічує понад 30 тис. видів різних рослин. Характерно і те, що з 5 тис. деревинно-чагарникових видів близько 50 зустрічаються лише з території Китаю. Численні ще й релікти древньої флори. По розмаїттям лісових порід Китай перше місце світі. Тут произростают такі цінні технічні породи, як макове і сальне дерева, тунг, камелія олійна і сумах.

У дивовижній країні виділяють головні частини характером рослинного покриву: східну і західну. У в східній частині поширеніші лісові види рослинності, до Півночі від хребта Циньлин простираються летнезеленые широколисті лісу різних типів. У центральній частині східного Китаю перебувають великі рівнини, лісу, тут майже зведені, а землі распаханы.

На Северо-Востоке поширені лісу тайгового типу. Тут можна зустріти сосни, ьерезы, даурсеую модрину, ялина, дуб, клен, кедр, кедр, граб, горіх і навіть амурський бархат.

На Півдні і Юго-Востоке Китаю простираються вічнозелені субтропічні лісу, у яких можна знайти кипарис, уамфорный лавр, лакове і сальне дерева, і навіть реліктове дерево куинингхэми. Тропічні лісу у своєму первозданному вигляді залишилися самі на острові Хайнань.

Однією з особливостей рослинного світу Китаю ставати контраст між лісовими і пустельними, здебільшого солончаковими і немає позбавленими рослинності раионами західній частині. Не велике тут і кількість видів звірів, хоча тваринний світ Китаю відрізняється багатством і розмаїттям. Він налічує близько 1 тис. 800 видів лише сухопутних тварин. Найпоширеніші і численні олені, лосі, леопарди, бурі ведмеді, кабоны, мавпи, дикообразы, гібони, броненосці і навіть індійські слони. Найбільш багата видами тварин Південно-Східна територія країни. Тут переважають реліктові і эндемичные форми такі, як єнот (мала панда) і бомбуковый ведмідь (велика панда), землеройковые кроти і багато другие.

Територія Китаю ділитися до 7 великих природних районів. У Східної частини (з Півночі на Південь) виділяють: 1) Северно-Восточный район, 2) Північний район, 3) Центральний район, 4) Південний район. На Західної частини (з Півночі на Південь) — 5) Монголо-Синьцзонский район, 6) Цинхао-Тибетский район, 7) Санои-Юньнанский район.

Тваринний світ Китаю чудовий, тут не Півночі можон побачити таких звичних нам глухарів і тетеревів, але в Півдні дивуватися пишноті павичів про силу слонов.

РЕКРЕАЦІЙНІ ЗОНЫ.

Багато в чому особливості природних умов (рельєфу, клімату) склалися в залежності від великої протяжності території з Півночі на Південь, різної віддаленості від моря, и величезної різниці абсолютних висот. Найбільший контраст спостерігається иежду західної (центральноазіатської) та східної частинами Китая.

Західна частина зайнята Тибетським нагір'ям, і найвищими гірськими системами Гиммалаев, Куньлуня, Тянь-Шаню, великим плоскогір'ям Гобі і западинами Таримской, Джунгарской, Цайдамской. Тут переважають помірні климаты з «холодною взимку, спекотним (переважно на рівнинах й у впадинах) чи холодним (за умов високогір'я) влітку, мізерними опадами (від 5 мм до 300 мм на рік). Більшість території бессточна чи має лише внутрішні стоки. Тут більше ставків і річок, але у здебільшого солоні чи солончаковые. У цьому місцевості переважають порожні та напівпустельні ландшафти з мало родючими ґрунтами, мізерної трав’янистою чи полукустарниковой, ксерофитной рослинністю. Ліси зустрічаються лише що на деяких схилах гір чи Монгольського Алтая.

Східна частина вккючает переважно низкогорья і середньогір'я. Великої і Малий Хінган, Маньчжурські гори, Наньлинь, і навіть западини серед яких найбільшої є Сычуанская, плоскогір'я Гуйжоуское і низкогорья приморських рівнин Северо-Китайской і Северо-Восточной.

Клімат тут преимуществленно муссонный, але в Півночі умерренный, в середньої ж частини субтропічний, півдні - тропічний, з річним кількістю опадів від 400 мм на північному заході до 2000 мм, на південному сході, але в осрове Тайвань до 6000 мм. Тут несуть свої води самі судноплавні річки Китаю, а такі як Янцзи належать до числа найбільших в мире.

На грунтовий склад цього району значний вплив надають лісу, тому тут переважають подзолы, Півночі, і Катериты Півдні. Не дивлячись те що, що більшість земель цього району розорана, тут збереглися лісу тайгового, суміжного хвойно-широколиственного типу — Півночі і вічнозеленого субтропічного і тропічного — на Юге.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА. Промисловість Китая.

До революційний Китай був напівфеодальній країною з ненационализированной системою економіки та нерозвиненим виробництвом. Але після 1949 року у стислі терміни республіки було здійснено індустріалізація, значно зросла виробництво промислової продукції, розширювалася її галузева структура.

Дореволюційна промисловість займала второстипенное місце у економіці Китаю. У 1946 року у національному доході їхньому її частку припадало трохи більше 10%. У 1949 року країна вже займала 9 у світі по видобутку вугілля, 23 по виплавці чавуну, 26 по виплавкою сталі і 25 по виробництву електроенергії. У індустріальному розвиток Китай мінімум на 100- 150 років відставав економічно розвинутих країн по суті був аграрносырьевым придатком. З іншого боку на момент проголошення КНР промисловість у результаті тривалих бойових дій лежить у стані занепаду й разрухи.

Разом про те протягом останніх 50 років у Китаї востановленна харчова промисловість, построенно більш 370 тис. нових промышленны підприємств, а промислового виробництва зросла у 39 раз. Про масштаби розвитку нинішнього індустріального комплексу Китаю свідчить те що, що щодня країні здійснюватися промислової своєї продукції 2.1млрд юанів, добываеться 2.3млн.т.угля, вырабатываеться 360 т. нефти, здійснюватися 140 тис. тонн сталі та 455 тис. тонн цементу і тд.

Сьогодні галузева структура промисловості країни представлена більш ніж 360 галузями. Крім традиційних створено нові сучасні такі як: електроніка, нафтохімія, авіабудування, металургія рідкісних і розсіяних маталлов. За кількістю промислових підприємств до зайнятих ними Китай перше місце світі. Проте оборудывание предрприятий в основному своєї є й изнлшено.

Основні нидустриальные центри перебувають у східних приморських провінціях й райони Цзянсу, Шанхаї, Ляонине, Шаньдуне, Гуандуне, Чжецзиме. Вкрупных містах з населенням вище 500 тис. людина зосереджено більш половини основних фондів державної промисловості (13.1% - всіх промислових підприємств, 9.6% - пишевая промисловість машинобудування, 4.7% - текстильна промисловість, 2,4% - углерододобывающая промышленность).

Паливно-енергетичні галузі промисловості ставляться до слабких ланок індустріального комплексу Китаю. Не дивлячись на наличае багатих природних ресурсів розвиток видобувних галузей у цілому відстає від обрабатывающих.

Останніми роками у Китаї багато в чому возрасли потужності вуглевидобувної промыщленности, а обсяг видобутку підприємств перевищив 920 млн. тонн вже у 1989 року. Потенційні ж запаси вугілля склали 3200 млрд. тонн, а розвідані лише 850 млрд.тонн. Запаси розміщені не рівномірно, близько 80% припадати на Північний і Северно-Западный Китай, а найбільше родовище в країні перебувати поблизу міста Датун (прови. Шанси). А загалом країни понад сто великих центрів видобутку угля.

На нафтовидобувну промисловість припадати 21% виробництва топливноэнергитических ресурсів. Нафта забезпечує близько 16% валютних надходжень від цього. У цілому країні понад 32 підприємств із видобутку нафти, а м районах Китаю, обшие запаси становлять 64 млрд.тонн. Найбільші підприємства з видобутку й нафтопереробки перебувають у провінціях Хэйлуньцзян, Шаньдун, Даган, Юймэнь, Цайдам, соціальній та слаборозвинених районах нерідко далеко від центрів нефтипотребления. Большае ж його частина з 580 нафтопереробних заводів зосереджена Северо-Восточном Китае.

Південний Китаю і і його Східна зона багаті запасами природного газу, що оцінюються на чотири тыс.млрд. тонн: досі раведано лише 3,5%. Найбільшим центром добування і переробки газу є провінція Сеньхуа.

Проте у Китаї досі провідними залишаються також галузі легкої промисловості як текстильна і пищевая6 куди припадати більше 20% усієї виробленої промислової продукції. Підприємства цих галузей розташовані переважно у Східному, Північному, Центрально-Южном районах. На Северо-Востоке країни зосереджені переважно підприємства паперової, цукрової і масломолочной промисловості, на Северо-Западе — підприємства з переробки бавовни та продукції тваринництва, на Юго-Западе найбільш розвинена харчова промисловість. У цілому нині харчова промисловість має як 65,5 тисяч підприємств, ще у країні більше 23,3 тисяч предпиятий текстильної промисловості, а виробництво переробка сировини ними виразно орієнтована: Півночі - шерсть, коноплі, півдні - шовк, джут, кенаф.

Легка промисловість у Китаї має древнии традиції, і займала провідне місце у економіці ще до його революції. Разом із цим у Китаї, починаючи з 1949 року постипенно починає розвиватися маниностроение. До 1949 року обсяг виробництв цих галузей був у 250 разів менше ніж у США, мало проиводилась комплектна енергетична, горнодорудная, машиностроительна, трактори, літаки. На сьогодні кількість видів продукції машинобудування перевищує 53 тис. виробів, що цілком забезпечує внутрішні потреби. Найбільшими центрами машинобудування є Шанхай, Шэньян, Тяньцзінь, Харбін, Пекін, Далянь.

З іншого боку, распологая значними запасами сировини У Китаю є міцну базу у розвиток металургической промисловості. І як наслідок проведення широких геогологических робіт у останні роки уточнені кордону давніх і обнаруженя нові родовища залізничних і магневых рыд, вугілля, нафти і інших напрямів сировини. По запасам залізної руди Китай місце (після же Росії та Бельгії), а, по разведанным запасу магнієвих руд — друге місце у мире.

У цілому нині підприємства чорної металургии перевищують 1,5 тис. і розташовано практично переважають у всіх провінціях і автономних районах. Разом про те загальний технічний рівень металургійних виробництв залишається невисоким, а оснощение провідних підприємств сучасними видами оборудывания проходить частково і завдяки імпорту. Більше 70% підприємств нашої галузі не мають отчистных споруд. У Китаї виплавляють більше однієї тисячі сортів стали, включаючи жароміцні сплави для авіаційної промисловості, высоколигированные стали для прискорювачів ядерних частинок і сплави із заздалегідь заданими властивостями. Крім того країні виробляються сурма, олово, вольфрам, ртуть і молибденовые концентрати, ползующиеся підвищений попит на зовнішніх ринках, хоча у той час поторебости країни у аллюминии, свинець і цинке повністю неудовлетворяются та Китаю імпортує ці металы.

Перехід Китаю в другої половини 1970;х років до модернізації господарства і великим економічним перетворенням збіглася в часі з розгортанням в світі другий НТР. Її базовими напрямами були мікроелектроніка, інформатика, биотехнология.

Преобшения до нововведень НТР в Китаї виявилося непросто. Обмежені можливості, порівняно низький науковий доробок (особливо ослаблений під час культурної революції), щодо низький освітній і культурне рівень населення — усе це препядствовало, розгортання широкомасштабної науково-технічної революції. Проте в кінці 1970;х років до Китаю було розроблено й прийнято восьмирічний план розвитку науки на 1978;1985 рр., що передбачав проведення великого об'єму досліджень, і розробок у галузі микроэллектроники, нових поколінь ЕОМ, інформатики, генної інженерії, а як і великі технічні перетворення сільському господарстві. Невдовзі выяснелось, що план цей занадто великий і з ряду позицій не виконаємо у цих условиях.

Численні наради і консультації, і навіть ретельне вивчення досвіду розвитку науку й техніки там, зокрема США, Японії, Росії і більш Західної Європи дозволили виділити 12 основних напрямів розвитку науку й техніки, що лягли основою Державного плану развтиия науку й техніки на 1986;2000 рр. Основні завдання наукомістких технологій визначено сьогодні у Китаї так: підйом народного господарства, підвищення рівня продуктивних сил, преврашение науковотехнічного рогресса в важливий чинник розвитку; всемірне підвищення технічного рівня традиційних галузей промисловості, ефективності громадського виробництва, якості та конкурентоспроможності товарів на світовому ринку, урахуванням фінансових, кадрових, технічних організацій. прийнято рішення зосередити зусилля розвиток наукомісткої техніки і технології за сім приорететных областях. У тому числі названі: біотехнологія, інформатика, автоматизація, энегетика, космічна і лазерна техніка, тобто базові напрями НТР.

У сфері біотехнології дослідження і розробки спрямовані на різке збільшення продовольчих ресурсів, попередження і лікування важких забоолеваний, часом з’являтимуться нові і возобнавление старих енергетичних джерел, розвиток безвідхідних виробництв і зменшення шкідливих впливів на навколишню среду.

У сфері інформаційної технології наголошується створення технологій, які забезпечують істотне вдосконалення та широке використання у початку следуюшего століття «інтелектуальних «систем ЕОМ. Ведуться дослідження у сфері вдосконалення сучасної техніки вимірів, вычеслений та зв’язку; техніки розвідки з корисними копалинами і обробки даних розвідки, прогнозу погоди і, контролю і ступеня забруднення сільськогосподарських, лісових й управління промислових продуктов.

У реалізації прийнятого плану значна роль виділяється програмі «Смолоскип », яка передбачає створення всій країні районів і торговельних центрів щодо розвитку технічних і наукомістких технологій. Це спеціально виділені райони великих наукових закладів та промислових центрів, площею кілька квадратних кілометрів, з їхньої території розміщуються НДІ, відповідні промислові підприємства, компаній та фірм з освоєння і впровадженню нової техніки і наукомістких технологій. З часу прийняття програми (серпень 1990 року) такі райони було створено Пекіні, Шанхаї, Тяньцзіні, Шеньяні, Ухане, Нанкіні (понад 34 районов).

ГЛАВА П’ЯТА. Сільське господарство Китая.

У 1949 року у структурі громадського виробництва та національного доходу Китаю на сільському господарстві припадало близько 70%. Упродовж років послеревалюционного розвитку відносне значення сільського господарства зменшилося, та його становище як базової галузі збереглося, вона залишається головним постачальником сировини для легку промисловість (70%). Кількість зайнятих у сільській місцевості становить 313 млн. людина, і з членами сімей близько 850 млн. людина., що у 6 разів більшою за у Росії, Японії, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Мексики разом взятых.

За масштабами готової продукції сільському господарстві Китаю є однією з найбільших у світі. Однією з основних особливостей сільського господарства стає постійний брак угодей. З 320 млн. га розораних площ то, можливо использованно лише 224 млн. га, тоді як плошадь оранки становить близько 110 млн. га, що становить близько сьомої години% світової ріллі. По Китайської класифікації лише 21% земельного фонду належить до высокопродуктивному. Це насамперед рівнини Сееро-Востока Китаю, середньої та нижньої басейну річки Янцзи, дельта річки Чжуцзян і Сычуанская котлавина. Ці райони відрізняються ьлагоприятными для рослинництва умовами: тривалому вегетативному періоді, високими сумами активних температур, безліччю опадів, що дозволяє вирощувати два, але в крайньому Півдні Китаю навіть три врожаю год.

Сільському господарству країни традиційно пресуще растенееводчиская, передусім зернова направленность, зерно становить 3% харчового раціону країни, а головними продовольчими культурами є рис, пшениця, кукурудза, гаолян, просо, клубниплоды і соя.

Близько 20% посівних площ зайнято під рисом, йому доводиться близько половини всього збору збіжжя у країні. Основні рисоводческие райони перебувають південніше річки Хуанхе. За багатовікову історію вирощування рису в Китаї виводився близько 20 тис. сортів. Пшениця — друга за значенням зернова культура, в країні, стала поширюватися з VI-VII століття. До справжньому моменту над країні світу собирются такі високі врожаї пшениці як у Китаї, ще було багато вирощують солодкий картопля (батат), бульби якого багаті крохмалем і сахаром.

У разі Китаю важливе значення має вирощування технічних культур. Через війну сформованій структури цін виробництво значно більше дохідно, ніж зерна, бавовни, овочів і фруктів, навіть дивлячись те що, що у вирощуванню, наприклад бавовни Китай місце у світі. З іншого боку поширене вырашивание олійних культур, службовців основним джерелом харчових жирів. Головними є арахіс, рабс і кинжут (вирощувані у провінції Шаньдун).

Не останнє його місце займає Китаю і із вирощування чаю, який вживається як лікарський засіб з IV століття нашої ери, і з VI століття він працює загальноприйнятим напоєм. До сьогодні більшість сортів зеленого і ччерного чаю йде майже експорту. Чай вырашивают в првинциях Чжецзян, Хунань, Аньхой, Фцзой.

Висока щільність населення і ще інтенсивне використання земельного фонду відбиваються насамперед розвитку тваринництва, роль що його цілому незначна. У Китаї історично склалося два типу тваринництва. Один щонайтісніше пов’язані з землеробством і має підсобний характер; в земледельчаских рівнинних районах розводять приемущественно свинячої, тягловий робочий худобу та птицю. Західним ж районам властиво екстенсивний, кочове чи полукочевое скотарство. Виробництво і споживання продукції тваринництва особливо у розрахунку населення низькі. Найбільш розвинене свинарство, яке у Китаї ще до його нашої ери, нею припадає близько 90% всього виробленого м’яса. Характерною ознакою тваринництва в Китаї є висока частка робочого худоби і слабка розвиненість молочного животноводства.

Китай є найбільшим у світі виробником багатьох видів сільськогосподарської продукції. Останніми роками були дуже сприятливі для розвитку сільського господарства і всієї сільській економіки. У цілому нині успіх галузі, забезпечене переважно високим врожаєм зернових (435 млн. т збіжжя у 1995 року — найбільший у історії рівень виробництва). З іншого боку збільшився збір бавовни і олійних культур. Великі зусилля додаються для розвитку сільського господарства, прискорення створення баз по лесоразведыванию. Стабільно розвивається і тваринництво, хоча основний галуззю продовжує залишатися свинарство. На сьогодні Китай друге місце у світі з виробництва мяса.

На початку 1995 року в Всекитайском нараді, посвещенном проблемам роботи у селі, було встановлено сім основних напрямів у сфері сільського господарства: стабілізації і удосконалення основних напрямів економічної політики у села, всемірне збільшення капіталовкладень в сільському господарстві, повне використання сільськогосподарських ресурсів, розвиток сельскогохозяйства з акцентом на агротехніку, реформа структури звернення продукції сельскомхозяйстве, продовження упорядкування структури сільського господарства, виробництва та споживання, уселение макро економіки регулювання сільського хозяйства.

У основі реформи — збереження головних напрямів агрополітики при запровадження систем сімейного порядку, за наявності різної форми власності і господарювання, а як і організація малих сільських підприємств. 1995 рік був першим роком реалізації завдання виведення АПК на перше місце економічної роботі. Посилення уваги до АПК передбачає передусім збільшення капіталовкладень у галузь. Крім того у багатьох провінціях відновлюється практика обов’язкової участі селян на крригационном будівництві та інші види земледельчаских робіт. Далі перші результати багаторічні цілеспрямовані усиля по впровадженню високоврожайних сортів пшениці і хлопчатника.

Успіхи у розвитку економіки сприяли стабілізації економічного становища, скорочення протиріч між громадським попитом і пропозицією, насиченню ранка продукйией АПК та зниження цен.

У справжні час основою АПК у Китаї залишається землеробство, і займає перше місце світі з збору рису, однією з перших із виробництва пшениці і хлопка.

АПК на значної країни залежить від исскуственного орашения — однієї з вирішальних заходів із підвищення врожайності, основний масив орашаемых земель перебуває у так званої рисового зоні, розташованої півдні і Юго-Востоке Китаю південніше 32 градуси північної широти. З урахуванням особливостей природних умов і вегетації культур, орашения і збори врожаю Китаю можна розділити ми такі сільськогосподарські зони: зону збору одного урожаї (чи зону ярої пшениці та інших ярих культур), яка перебуває до Півночі від Великою Китайською Стіни, зону збору двох урожаїв у рік, що охоплює райони за течією річки Хуанхе, південні території гір Ценьлинь і Північні від гір Даюйлин, Цзюляньшань, зона збору трьох урожаїв у два рік (зона озимої пшениці), яка перебуває до демократичного заходу від гір Люняньшань і Хуатцземь зоною дозрівання трьох урожаїв у рік, що займає басейн річки Перлова і Миньцзян у провінції Гуандун і прибережні райони провінції Футсцзянь.

1. «Економічна реформа в КНР», М., 1992 г.

2. «Китай». Енциклопедичний словник, М., 1993 г.

3. «Великої радянської енциклопедії», М., 1973, т.12.

4. «Країни світу», Довідник. М., 1997 г.