Використання термінології в екологічних матеріалах

Використання термінології в екологічних матеріалах.

.

.

Сучасний світ вимагає від журналістів обізнаності в багатьох галузях. Працювати одночасно з величезними обсягами матеріалів, різними за тематикою, доводиться насамперед працівникам інформаційних агенцій та електронних засобів масової інформації. Важливим джерелом для журналістів виступають науковці, їхні доповіді на конференціях, дослідження, статистичні дані, висновки та рекомендації тощо.

Немає значення — цікавиться журналіст лише спортом чи культурою, одного дня йому все ж доведеться працювати над статтею із залученням науковців чи їх матеріалів у цій галузі.

Проте в роботі з науковою тематикою існують певні проблеми:

· більшість із таких матеріалів написані в науковому стилі, який досить часто є малозрозумілим і для журналіста, і для пересічного читача;

· науковці не завжди охоче співпрацюють із журналістами, пояснюючи це тим, що незадоволені великою кількістю помилок у пресі та якістю співпраці;

· наявна наукова інформація іноді не знаходить місця в структурі видань.

Розглянемо детальніше найпоширеніші проблеми та способи їх уникнення.

Завдання працівника засобів масової інформації в роботі з науковими даними іноді нагадує роботу перекладача. Але сам процес — це не лише переклад із наукового стилю, його спрощення. Увага має приділятися поясненню інформації, пристосуванню її до щоденних потреб читачів. Не завжди при підготовці матеріалу можна уникнути використання певних термінів. Та, власне, не треба намагатися позбавитися їх будь-якою ціною. Необхідно лише вжити ці слова доцільно та вірно.

Наукова термінологія вимагає від журналістів серйозного ставлення до її використання. Якщо термін викликає сумнів, пригадайте слова М. Рильського: «не бійтесь заглядати у словник». Тільки доречне й виправдане використання термінів є ознакою професіоналізму журналіста.

Разом із підвищенням кваліфікації працівників засобів масової інформації потребують удосконалення і визначення наукові терміни. Потрібні чіткі формулювання, уніфіковані й недвозначні. Словники, які було видано останніми роками, насамперед приватними видавництвами, не завжди відповідають усталеним нормам. Вони не рецензуються іноді фахівцями з інших галузей.

Частка наукової термінології в повідомленнях преси постійно збільшується. Відповідно зростає і кількість помилок. Найнесподіваніше застосування того чи іншого терміну може статися не тільки за сприяння журналістів, але й за участі політиків та громадських діячів, які активно цитуються пресою. Саме тоді малозрозуміле й рідко вживане слово раптом з" являється всюди, не дивлячись, доречно чи ні.

Наприклад, починаючи з 60-х років ХХ ст. нове життя отримав термін «екологія». Він тривалий час використовувався виключно фахівцями. Але загострення проблем навколишнього середовища у планетарному масштабі зробило його відомим кожній пересічній людині. Геккель уживав цей термін для назви науки, яка вивчає організацію та функціонування надорганізмових систем різних видів.

Сучасні словники пропонують таке тлумачення: «Екологія — система знань про взаємовідносини організмів рослинного і тваринного світу й середовища їх існування.» Одне з найкоротших визначень екології дає американський учений Одум, який називає її біологією навколишнього середовища. Сьогодні екологія вивчає також взаємодію людини та біосфери, суспільного виробництва з довкіллям тощо.

На думку вчених, саме цей термін фактично став своєріднім «маркером» нашої епохи, завдяки чому всесвітню історію іноді поділяють на два періоди: доекологічний та постекологічний.

Відомий еколог із Санкт-Петербурга, професор Новіков, маючи ще й гарне почуття гумору, зібрав деякі вирази, котрі з" явилися в пресі в 1970;ті роки: «екологічна жилетка», «екологічний велосипед» і навіть «екологічна порнографія» .

Поки журналісти винаходили черговий, на цей раз «екологічний велосипед», стан природи погіршувався. До вирішення цих проблем долучалося все більше фахівців із різних галузей, що призвело до ще більшої плутанини. Термін «екологія» набував популярності. Авторитетні науковці сприяли його популяризації й винайшли вже навіть «екологію душі» .

На думку філософів Ф. М. Канака та Т. В. Гардашука, екологічні питання при першому наближенні видаються простими й однозначними. Науковці згадують у цьому контексті сюжет із класичної філософії. На відміну від фаху шевця чи математика, видається, що в проблемах гносеології та людинознавства будь хто може мати своє достатньо професійне уявлення. Не дивно, що кожен бажаючий демонструє свою авторитетну думку стосовно охорони природи, раціонального природокористування й шляхів формування екологічної свідомості. У літературі, навіть науковій, а особливо у виступах офіційних осіб рефреном проходять словосполучення «погана екологія», «охорона екології», «боротьба з екологією», «загострення навколишнього середовища», які досить красномовно свідчать про рівень екологічної культури нашого сучасника. А газета «Вечерние вести» навіть перевершила попередників, написавши вже й про «вбивство екології» у статті А. Ермоленко «Экологический киллер — выхлопной газ» від 15 березня 2001 р.

Суспільна думка стосовно екологічних проблем постійно перебуває то в режимі «екологічного інфантилізму», або навпаки «екоістерії». Громадськість обговорює «регіональний екологічний егоїзм», шукає «екопатріотів», залучає до лав «екологістів» тощо. Журналісти радо підтримують цю дискусію, іноді збагачуючи, а іноді остаточно засмічуючи мову новою термінологією. Часом відбувається і навпаки — необізнані в тематиці працівники засобів масової інформації лишають осторонь цікаві факти, свідомо уникають деяких важливих тем, не повністю розуміючи, про що йде мова. Якщо ж і пишуть на екологічні теми, припускаються помилок.

Досить часто невдале використання термінів відбувається вже в назві матеріалів. Наприклад, газета «День» запропонувала читачам публікацію «Україна збирається покращувати свою екологію» від 7 липня 1998 р.

Можна здогадатися, що мова йде про поліпшення не стільки екології як науки, а стану довкілля нашої країни. Проте обирається зовсім інше, мабуть, єдине відоме працівникам газети слово на цю тематику. Журналісти забули, що екологія — це наука. Поліпшувати, наприклад, математику чи фізику читачів не закликають. А екологію намагається змінити хто завгодно, вважаючи, що цей термін може бути синонімом до виразів «стан довкілля», «навколишнє середовище», «природа» тощо.

Український філософ, дослідник екологічної політики М.І.Хилько вважає, що в сучасних умовах форми охорони природи набувають більш універсального характеру. На порядку денному постала велика кількість проблем, пов" язаних із виробленням специфічних засобів захисту людини від шкідливого впливу нею ж створеного штучного оточення, тобто по суті - нового середовища її проживання. Саме на цьому етапі все частіше замість терміну «охорона природи» використовується новий — «захист навколишнього середовища». Це, на думку деяких дослідників, є новою формою охорони природи. Протиставлення поглядів щодо використання понять «охорона природи» й «охорона навколишнього середовища» останніми роками не підтримується, оскільки, як вважає В. Соколов, «в основі обидва поняття відбивають єдиний процес — здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження тієї самої природи, поза якою людина просто немислима… і на сучасному етапі розвитку суспільства „природа“ і „навколишнє середовище“ дуже близькі за змістом, і в найближчій перспективі вони виявляються еквівалентними» .

Якщо розмірковувати не про семантичний обсяг названих понять, а про суть тенденції розвитку, то з таким твердженням можна погодитись, оскільки воно відображає динаміку розширення змісту виразу «охорона природи» .

Науковці хоча й погоджуються з тим, що поняття «природа» та «навколишнє середовище» дуже подібні, зауважують: поняття «природа» значно ширше. Автор одного з екологічних посібників В. С. Джигирей зауважує: «Навколишнім середовищем називають ту частину земної природи, з якою людське суспільство безпосередньо взаємодіє у своєму житті й виробничій діяльності» .

Варто звернути увагу й на значення слів «оточуюче» та «навколишнє». Словосполучення «оточуюче середовище» сприймається як стилістично невправне. У матеріалах екологічної спрямованості йдеться саме про «навколишнє середовище» .

Визначившись з цими термінами, звернемо увагу на те, яким чином журналісти оцінюють уже сам стан навколишнього середовища. Розглянемо різницю між кризою, катастрофою та аварією.

Екологічна криза — критичний стан довкілля, що загрожує існуванню людини. Формується як результат хижацького використання основних природних ресурсів та інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Є одним із проявів загальної кризи.

Екологічна катастрофа — вкрай незадовільна зміна умов природного середовища на великій території, що виникає в результаті дії руйнівних природних і антропогенних сил і супроводжується великою екологічною втратою — масовою загибеллю живих організмів, зруйнуванням екологічних систем і деградацією природних територіальних комплексів.

Якщо в матеріалах згадується про загибель хоча б однієї особи, доцільно вживати термін «катастрофа». Наприклад, до аварії призвело зіткнення автомашини з деревом. В автокатастрофі під час зіткнення автобусу з потягом загинуло три особи.

Використання в пресі словосполучення «аварія на Чорнобильській АЕС» не є правильним. Воно виникло в перші дні після 26 квітня 1986 р., коли радянський уряд усіма засобами намагався применшити наслідки цієї трагедії. Оскільки не тільки наше держава, але й усе людство зазнало величезної шкоди, є численні жертви, мова повинна йти виключно про Чорнобильську катастрофу.

Окрім помилок з екологічними термінами досить часто зустрічається невмотивоване зловживання також і медичними. Проаналізуємо такі приклади.

Авторка статті «Лікування ВІЛ/СНІДу: наркоманів просять не турбувати» в газеті «Дзеркало тижня» від 8 липня 2000 р. залишає без коментарів таку фразу: «Нині у світі існує три класи медпрепаратів, що впливають на ВІЛ: інгібітори оборотної транскриптази (нуклеозидні та ненуклеозидні аналоги) й інгібітори протеаз» .

Читачеві, який не має медичної освіти, важко зрозуміти ці терміни. Їх, або хоча б дію названих ліків, треба було пояснити. І в цих поясненнях варто уникнути нових професійних виразів. Статті, іноді насичені незрозумілою термінологією на зразок складного діагнозу медиків, поставленого саме вам, турбують аудиторію своєю невизначеністю. Наприклад, журналіст газети «День» В. Коверзнєв у матеріалі «Медикаменти не замінять здорового способу життя!» від 12 травня 2000 року веде бесіду з головним лікарем Центральної дитячої поліклініки Харківського району Києва. Текст інтерв" ю насичений термінологією, яка, на жаль, не пояснюється ні лікарем, ні кореспондентом видання. Розглянемо лише частину матеріалу:

" Харківський масив — це не взірець екологічного благополуччя: замість озер — сміттєві звалища, у дворах немає місця дітям для гри, бо вільні місця зайняті автомобілями, бракує зелених насаджень. «Завдяки» заводові «Енергія», ТЕЦ-5, Бортницькій станції аерації, район виявився сьогодні в екологічній «ванні», яка нараховує десятки хімічних токсикантів. Нехай концентрація кожного з них навіть не вища за допустимі норми концентрації, однак їхня сукупність впливає не тільки на онтогенез, але й зачіпає геном людини. І як наслідок, виникають нові хвороби, які за клінікою нагадують звичайні пневмонії, гепатити, а насправді це хвиля нової захворюваності, і до неї охорона здоров" я не адаптована" .

Читач, який не має спеціальної освіти, не зрозуміє, що таке токсикант, онтогенез, геном, клініка тощо. Їх треба було обов" язково пояснити. А ще краще попросити співрозмовника знайти відповідні синоніми, які добре знайомі читачам. Наприклад, термін «клініка» саме в цьому контексті можна було замінити на «ознаки» або на інший, хоча й теж медичний, але більш відомий, термін — «діагноз». Ще одна поширена проблема — нерозтлумачені абревіатури, які остаточно перетворюють текст на суцільну таємницю.

Як впливає сукупність хімічних речовин на людину та довкілля? Це не зовсім зрозуміло з контексту. Але лікар принаймні звернула на це увагу. Журналісти найчастіше взагалі не аналізують комплексні процеси, їх взаємодію, просто не знаходячи час або вдалі приклади для порівняння. Проте поясненню термінології та пов" язаних із нею явищ треба постійно приділяти увагу, якщо ми намагаємося ставитися з повагою до читача. Наприклад, вищезгадане явище можна пояснити таким чином.

Уявімо, домогосподарка готує певну страву. До неї вона може додати щось із такого переліку: сіль, цукор, лимонна кислота, оцет, олія, гірчиця, перець тощо. Якщо вона візьме не більше ложки якоїсь із цих речовин, це буде достатня і допустима норма концентрації. Якщо ж покладе до страви все, що має, хоча б і у визначеній нами допустимій кількості - по ложці, наслідки можуть бути зовсім інші. Завдяки такому поєднанню і страва не смакуватиме, і здоров" ю зашкодить. Так і хімічні речовини, які потрапляють у довкілля в гранично допустимих концентраціях, окремо є небезпечними, але їх сукупність іноді має небажані наслідки.

Інша ситуація. Журналіст прочитав у звіті, що вміст забруднюючої речовини у воді на узбережжі пляжу, котрий знаходиться за течією нижче хімічного підприємства, становить п" ять гранично допустимих концентрацій (ГДК). Як на цьому факті побудувати подальшу роботу?

Безумовно, будь-яке перевищення ГДК у стандартах стану навколишнього середовища дає привід вимагати відповідних заходів. Проте незрозуміло, наскільки прислухатимуться до такої інформації органи влади або керівництво підприємства. З позиції інформації наведена «цифра в собі» надто змістовно бідною.

Одне з важливих питань, яке необхідно з" ясувати насамперед: наскільки дана концентрація небезпечна для здоров" я населення. Саме значення, виражене в ГДК, про це нічого не говорить. Токсичні речовини мають різний механізм дії. ГДК визначається, ураховуючи різні лімітуючі чинники. Немає і не може бути єдиної шкали для всіх речовин, котра співвідносила б концентрацію, виражену в ГДК, і небезпеку для здоров" я. Наприклад: «5 ГДК — небезпечно, 20 ГДК — надзвичайно небезпечно, 100 ГДК — смертельно». Для того, щоб визначити, наскільки небезпечний для здоров" я вміст конкретної речовини, потрібне звернення до довідників із токсикології, іноді - до експертів. Дуже важливо «прив» язати" забруднення до конкретного підприємства. Перший крок до цього — порівняти концентрацію у воді вище й нижче підприємства. Крім того, корисно зібрати інформацію про виробничий цикл підприємства.

Використовуючи ці відомості, можна:

· визначити, чи певна речовина дійсно потрапляє в довкілля з конкретного підприємства,.

· зрозуміти, результатом впливу якого технологічного процесу є та чи інша виявлена хімічна сполука.

Розглянемо також альтернативні міркування, адже за забруднення можуть відповідати інші джерела. Залежно від конкретної ситуації знадобиться й комплексний аналіз впливу підприємства на довкілля. Такий підхід потребує додаткової праці, але саме він зробить позицію журналіста переконливішою, надасть їй гнучкість і свободу дій, базовану на розумінні ситуації. Наведений вище приклад вказує ще на одну проблему роботи з науковою інформацією, якій варто приділити більше уваги.

Проаналізуйте запропоновані публікації в газеті «Дзеркало тижня». За наведеним прикладом розгляньте будь-яке з інших видань та підготуйте доповідь.

Парапсихолог Ю. Батулін: Потрібен закон, який забороняє пропаганду біоінформаційного насильства (6−12 січня 2001 р.).

Журналістка, яка брала інтерв" ю, недостатньо опрацювала матеріал. Вирази на кшталт «необхідність формування наукової парадигми» є типовими для наукових видань, а не газети. Вони не зрозумілі пересічному читачеві, бо у своєму повсякденному житті він не часто користується такими словосполученням. Проблеми, що порушено в цій публікації (небезпечні поховання радіоактивних відходів, руйнування озонового шару Землі внаслідок численних запусків космічних ракет), обов" язково привернули б до себе увагу, але поєднання надто наукового викладу із суцільним текстом без підзаголовків відштовхує читацьку аудиторію.

Енергія з міського звалища (20−26 січня 2001 р.). Проблема утилізації побутових відходів нині вельми актуальна. Нею зацікавилась би не одна людина. Але в публікації вживаються словосполучення «анаеробна переробка», «анаеробне зброджування осаду в метантенках каналізаційних очисних споруд». Ці терміни не пояснено. Вони роблять цікаву публікацію незрозумілою в деяких місцях. Читачі здогадаються, що це якийсь вид переробки, але не зрозуміють самого процесу. Можливо, він і не такий уже й безпечний для довкілля. Але про це не йдеться.

Ліс поле береже (20−26 січня 2001 р.). Хоча матеріал написаний лісником, а не журналістом, почитати його все ж цікаво. Подано різні аспекти проблеми: необґрунтоване збільшення посівних площ; скорочення площ лісів, а через це — збільшення забруднення атмосферного повітря підприємствами і автотранспортом. Також наведено шляхи подолання такої ситуації. Але публікація має певні недоліки. Усім відомо, що український примірник газети «Дзеркало тижня» практично відповідає російському, тобто матеріали перекладає комп" ютер. Через це в матеріалах іноді зустрічаються слова, які не дуже відповідають змісту. Звичайно, якби літредактори уважно вичитували матеріали, то висловів «великорозмірні оброблювані поля» не було б. Його легко б замінили на «оброблюються поля великих розмірів» .

Хімічна небезпека та «страусина» політика (27 січня — 2 лютого 2001 р.). Велике нагромадження термінів: алопеція дітей, або так звана чернівецька хвороба; токсикодермія; перинатальна смерть новонароджених тощо. І якщо з чернівецькою хворобою та токсикодермією хоч щось зрозуміло, то термін «перинатальна смерть» і не зрозумілий, і не пояснений у тексті. Невдало вжито й окреме слово: «Діоксиновий скандал збурив населення всієї Східної Європи». Можливо доречніше було б використати слово «сколихнув», «привернув увагу» .

Чий інтерес на дні Яворівського кар" єру (3−9 лютого 2001 р.). У тексті: «зверху утвориться зона завглибшки (краще — глибиною) майже 15 метрів. Домоглися оголошення цієї території орнітологічним заказником». Журналісту варто було б пояснити цей термін, оскільки не всі читачі знають, що заказник це теж форма охорони природи, хоча й з дещо іншим статусом ніж у заповідника. «Львівські вчені переконані: відкачку і перекачку вод (варіант: відкачування і перекачування) можна і потрібно негайно припинити. Звичайно, без технічної документації виконувати масштабні екозахисні роботи не можна. Проте їх можна оперативно й недорого виконати своїми силами.» Окрім невдало вжитих термінів у невеликому тексту, бачимо надмірне вживання слова «можна» .

Глобальне потепління прогресує (3−9 лютого 2001 р.). Цікава тема, подаються можливі шляхи подолання кризової ситуації, але знову-таки трапляється неправильне вживання слів. Так, наприклад, вираз «досягнуто згоди про повсюдне зниження викидів парникових газів» варто було б змінити на «досягнуто згоду, згідно з якою країни на своїх територіях зобов» язуються зменшити кількість викидів газів, які спричиняють парниковий ефект" .

НЛО — всі крапки вже розставлено (17−23 лютого 2001 р.). У матеріалі розглянуто гіпотезу про те, що НЛО — продукти згоряння двигунів ракет, якими забруднено навколоземний космічний простір. І у світлі Сонця такі речовини створюють ефект НЛО. Матеріал цікавий, подано новий погляд на природу НЛО, а також порушено екологічну проблематику. Єдиний недолік — багато термінів: метеозонди, турбопауза тощо.