Зведення будівлі з внутрішнім монолітним залізобетонним каркасом та зовнішніми цегляними стінами

МІНІСТЕРСТВО ТРАНСПОРТУ УКРАЇНИ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ ІМ. АКАДЕМІКА В. ЛАЗАРЯНА Кафедра «Будівельне виробництво та геодезія»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА По дисципліні: Технологія та механізація залізничного будівництва На тему: «Зведення будівлі з внутрішнім монолітним залізобетонним каркасом та зовнішніми цегляними стінами«

Виконав: Студент 4 курсу Групи 3БЗтв-1

Зеленов Д.О.

Перевірив: доц. Нагорний І.В.

Дніпропетровськ 2010

Зміст

1. Вихідні дані контрольної роботи

2. Розрахунок обсягів робіт

3. Розрахунок трудомісткості основних видів робіт

4. Розрахунок матеріальних ресурсів

5. Вибір засобів стропування і тари

6. Вибір кранів

7. Календарний графік виконання робіт

8. Технологія і організація виробництва робіт з цегляної кладки стін

9. Побудова та область застосування будівельних вібраторів Список використаної літератури

1. ВИХІДНІ ДАНІ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ СХЕМА БУДІВЛІ

Рис. 1. — Схема будівлі

Розмір будівлі: довжина: 11×5= 55 м;

ширина: 3×6 = 18 м;

Площа прорізів, % - 26;

Переліз колон, см: 40×40;

Товщина перекриття, см: 20;

Висота поверху, м: 3,1;

Кількість поверхів: 4;

Вид кладки зовнішніх стін: керамічні каміння (250×120×135) з облицюванням лицьовою цеглою;

Товщина зовнішніх стін, м: 0,51;

Товщина внутрішніх стін, м: 0,38;

Армування кладки, кг/м³: 15;

Побудова та область застосування машин та механізмів: вібратори.

2. РОЗРАХУНОК ОБСЯГІВ РОБІТ Об'єми робіт підраховуються за формою таблиці № 1. Одиниці вимірювання об'ємів робіт приймаються відповідно до одиниць вимірювання прийнятих у відповідних збірниках Ресурсних Елементних Кошторисних Норм (РЕКН).

Склад робіт, що включається в таблицю № 1, наступний:

1. Цегляна кладка зовнішніх стін (відповідного виду)

2. Цегляна кладка внутрішніх стін (стін сходових кліток).

4. Армування кладки зовнішніх стін.

5. Установлення збірних залізобетонних сходових маршів.

6. Установлення збірних залізобетонних сходових площадок.

7. Пристрій монолітних залізобетонних колон.

8. Пристрій монолітного залізобетонного перекриття і покриття.

Таблиця 1. — Відомість підрахунку об'ємів робіт

3. РОЗРАХУНОК ТРУДОМІСТКОСТІ ОСНОВНИХ ВИДІВ РОБІТ По об'ємах робіт (таблиця 1) за формою таблиці 2 підраховуються трудомісткості робіт (у людино-змінах та і машино-змінах) відповідно до норм часу відповідних збірок РЕСН ДБН Д2.2−8-99. Трудовитрати в машино-годинах для основних машин і механізмів.

Таблиця 2. — Калькуляція трудових витрат

4. Розрахунок матеріальних ресурсів будівля цегляний кладка стіна У відповідності норм витрати матеріалів по РЕКН ДБН Д. 2.2−8-99 за формою таблиці 4 визначається нормативна потреба в матеріалах на задані об'єми робіт.

Таблиця 3. — Розрахунок потрібних основних матеріалів, виробів та напівфабрикатів

5. ВИБІР ЗАСОБІВ СТРОПУВАННЯ І ТАРИ Вантажозахватні пристрої і тару треба вибрати для кожного типу вантажів, які треба переміщувати краном: піддони з цеглою, цебра для розчину, стропи і траверси для опалубки та сходових площадок і маршів, арматурних виробів та ін. Ці пристрої і тара повинні відповідати ДСТУ та відповідним ДБН. Підібрані по довідкової літератури засоби стропування наведені в таблиці 4.

Таблиця 4. — Засоби стропування

6. ВИБІР КРАНІВ Для монтажу конструкцій будівель та вертикального транспорту будівельних матеріалів та вантажів використовуються баштові крані та саморушні стрілові крані на гусеничному та пневмоколісному ході. Вибір типу та марки крана здійснюється шляхом порівняння об'ємно-планувальних та конструктивних характеристик будівлі з технічними параметрами крана. Це порівняння здійснюється згідно вантажопідйомності крана (Q), висоті підйому гаку крана (Нп) та виліту стріли крана (L).

Вантажопідйомність крана (Q), необхідна для монтажу елементів, визначається співвідношенням:

Q > G + g = М/ L, (1)

де: G — маса найважчого елемента (наприклад, баддя з бетоном), т;

g — маса строповочної оснастки, т, встановленого на конструкціях до їх підйому та маса строповочних пристроїв, т;

Висота підйому гака крана (Нп)визначається за формулою:

Нп = h₁ + h₂ + h₃ + h_4, (2)

де: h₁ — перевищення опори елемента, який монтується над рівнем стоянки крана, м (3,1*4=12,4 м)

h₂ — запас по висоті (не менш 0,5 м);

h₃ — висота елемента в монтажному положенні, 2,2 м;

h₄ — висота строповки в робочому положенні від верха елемента, який монтується, до низу гака крана, 4,5 м.

Нп = 12,4 + 0,5 +2,2 + 4,5 = 19,6 (м) Виліт стріли крана - це горизонтальна відстань від осі поворотної платформі крана до центру гака крана.

Виліт стріли при зведенні наземної частини

L = e + І + m, (3)

де: e — відстань від осі обертання крана до зовнішньої грані стіни будівлі, м;

(ця величина залежіть від ширині колії крана, радіусу частини платформі, що виступає та зазору між поворотною платформою і будівлею, що дорівнюється 0,7 -1 м. Значення e для деяких баштових кранів приведена в таблиці 6)

І - ширина наземної частини будівлі з врахуванням товщині стін, м;

m — половина ширини елемента, що виступає (балкон та ін.), м.

L = 5 +19,02 = 24,02 (м)

7. Календарний графік виконання робіт Календарний план виробництва робіт по муруванню стін і зведенню залізобетонного каркаса будівлі складається за формою таблиці 5 на підставі калькуляції трудових витрат, форма якої приведена в таблиці 3.

Таблиця 5. — Календарний план виробництва монтажних робіт

При визначенні тривалості окремих будівельних процесів (графа 7 таблиці 7) розрізняють механізовані і немеханізовані процеси. У контрольної роботі механізовані процеси — це установка (монтаж) збірних залізобетонних елементів, немеханізовані процеси — цегляна кладка стін, пристрій монолітних залізобетонних конструкцій. Тривалість механізованих робіт (процесів) визначається по формулі:

(4)

де: Мр - машиноємкість робіт (графа 7, маш-змін);

n — кількість використовуваних машин;

b — змінність роботи (гр. 9).

(днів) Кількість робітників (Nм) механізованого процесу (гр. 14) визначається по формулі:

, (5)

де: Тр — трудомісткість робіт (гр. 4), ч-дн.

(роб)

Тривалість немеханізованих робіт (процесів) визначається по формулі:

(6)

де: Nр — прийнята кількість робітників в зміну, що задається в таких межах, щоб тривалість роботи t була не менше нормативного числа робочих днів (змін) провідного механізму (наприклад, баштового крана).

(днів) Календарний план виробництва робіт по зведенню стін і каркаса будівлі повинен передбачати потокові методи організації будівництва. Для цієї мети організовується два спеціалізовані потоки (дві робочі бригади):

— 1-й потік (бригада № 1) виконує роботи по муруванню стін, армуванню стін, укладанню сходових маршів та площадок;

— 2-й потік (бригада № 2) виконує роботи по улаштуванню монолітного залізобетонного каркаса будівлі.

Будівля в межах поверхів розбивається на декілька рівновеликих захваток (2 або 3 залежно від габаритних розмірів будівлі). Далі визначається ритм роботи бригад, тобто тривалість робіт бригад на одній захватці. При організації рівноритмічного потоку ритм роботи бригад для обох спеціалізованих потоків (бригад) приймається однаковим, використовуючи формулу 6, в якій Тр визначається на поверх.

Таблиця 6. — Календарний план виробництва монтажних робіт

8. ТЕХНОЛОГІЯ І ОРГАНІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА РОБІТ З ЦЕГЛЯНОЇ КЛАДКИ СТІН Цегла або камінь прямокутної форми має шість граней (мал.). Дві протилежні найбільші грані, якими цеглу (камінь) кладуть на розчин, називають постілями (нижньою і верхньою); довгі бічні грані цегли (каменю) — ложками; короткі - тичками.

Рис. 2. — Розміри цегли та каменю та кладка із цегли Кладку із цегли або каменів виконують, як правило, горизонтальними рядами.

Ряд цеглин, повернутих до поверхні стіни довгою боковою гранню, називають ложковим рядом, а повернених до поверхні стіни короткою гранню — тичковим рядом (рис. б).

Цеглини або каміння в ряду кладки, що утворюють поверхні конструкцій, називають верстами. Версти розрізняють зовнішні, розташовані з боку фасаду будинку, і внутрішні, розташовані із внутрішньої сторони приміщення. Залежно від того, як укладається цегла та камінь, версти бувають тичковими і ложковими.

Цегла і камені, покладені між зовнішньою і внутрішньою верстами, називають забутовочнимі, або забуткою.

При кам’яній кладці використовують не тільки цілі цегли (камені), але і їхні частини, довжина яких кратна чверті довжини цілого. Такі цегли або камені називають неповномірними.

Будівельними розчинами називаються суміші, що складаються із неорганічного в’язкого, дрібного заповнювача й води, а в необхідних випадках спеціальних неорганічних або органічних добавок що твердіють після їхнього укладання. Приготовлений розчин повинен мати задану рухливість і забезпечувати необхідну марку.

Перев’язку швів цегляної кладки ведуть по певним системам. Найпоширенішими є дві системи перев’язки: однорядна (або, як її називають, ланцюгова) і багаторядна.

При однорядній системі тичкові ряди чергуються ложковими. Вертикальні шви кожного ряду повністю перекриваються цеглою вищерозміщеного ряду на ¼ цегли. Для утворювання вертикальних граней простінків, кутів, стовпів і тому подібного застосовують неполномірну цеглу — ¾, ½ і ¼ цеглини. Цегельна кладка при однорядній системі перев’язки володіє високою міцністю, проте має наступні недоліки: перев’язка лише в ¼ цеглини; потрібна велика кількість неполномірної цегли; кладку можна вести лише рядами на всю товщину стіни, що утрудняє викладення зовнішньої версти у міру зростання кладки.

При багаторядній системі кладки декілька ложкових рядів перекриваються одним тичковим рядом. Для стін застосовують шестирядну кладку, при якій п’ять ложкових рядів перекривають одним тичковим Для перев’язки поперечних вертикальних швів кожен подальший ложковий ряд кладки зрушують на ½ цеглини. Подовжні вертикальні шви в п’яти ложкових рядах збігаються і перекриваються одним тичковим рядом. Міцність кладки, виконаної по багаторядній системі перев’язки, на 2−5% менше міцності кладки по дворядній системі перев’язки. Проте така кладка має цілий ряд переваг. Кладка стін і інших конструкцій з цеглини стандартного розміру виробляється двома основними способами: впритиск і вприжим.

Впритиск кладку ведуть наступними прийомами. Спочатку муляр розстеляє розчин під ложковий ряд грядкою шириною 7−8 см і товщиною 2−3 см, не доводячи розчин до краю стіни на 2−2,5 см. Під тичковий ряд грядку роблять шириною 20−21 см. Далі гранню цегли в похилім положенні муляр загрібає частину розстеленого розчину для заповнення вертикального шва й поступово випрямляє цеглу, притискаючи його до постілі й присуваючи до раніше покладеної цегли. Досвідчені муляри кладку впритиск ведуть двома руками, укладаючи по дві цегли.

Вприжим кладку цегли ведуть у такий спосіб. Розстелений по стіні твердий розчин муляр кельмою частково загрібає з постелі й притискає його до раніше покладеної цегли, щоб утворювати вертикальний шов. При цьому лівою рукою муляр кладе цеглу на підготовлену постіль і, віднімаючи кельму, притискає його до раніше покладеної цегли. Покладену цеглу муляр осаджує легким постукуванням рукояткою кельми, а надлишок, що виступив на зовнішню поверхню, розчину підрізає кельмою.

Основними інструментами муляра є кельма, молоток-кірочка, ківш-лопата й розшивка (рис).

Кельма служить для розрівнювання розчину, заповнення розчином вертикальних швів і для підрізування зайвого розчину з лицьових сторін |кладки. Для розколювання й тесання цегли застосовують молоток-кірочку вагою 500 г.

Ковшем-Лопатою користуються для подачі розчину з ящика на стіну й розстеляння його на стіні.

Розшивку використовують для оброблення швів кладки будинків і споруджень по фасадній стороні.

Крім інструмента для кам’яних робіт, застосовується інвентар, що складається з порядовок, причалки, правила, косинця, рівня, схилу і ящиків для розчину.

Рис. 3. — Інструмент для кам’яних робіт:

Кельми: а) муляра; б) вогнеупорника; в) трубоклада; г) розшивка;

д) ківш-лопата Мальцева; е) збавочний рівень; є) молоток-кірочка;

ж) киянка; з) щуп; і) схил для кладки труб (вага 12 кг):

1) колбочка рівня; 2) сталеве кільце; 3) дерев’яна бобика.

Зручність виконання кам’яних робіт у значній мірі впливає на продуктивність праці мулярів і на якість кладки. Ширина майданчика, з якого проводиться кладка стін, повинна складатися із трьох зон (мал.): робочої, зони матеріалів і транспортної. Робочу зону, тобто місце роботи мулярів, роблять шириною 60−70 см. У зоні матеріалів розміщають пакети цегли і ящики з розчином. Цеглу звичайно розташовують проти простінків, а ящики з розчином — проти прорізів. Ширину цієї зони роблять звичайно 65 см. Транспортна зона служить для подачі матеріалів (наприклад, підвозу на тачках розчину) і проходу робітників. Ширину цієї зони роблять 115−125 см. Якщо подачу цегли й розчину роблять краном безпосередньо на робоче місце муляра, то ширину транспортної зони скорочують до 60−75 см. З наведеного видно, що ширина підмістя може бути 1,9−2,9 м.

Продуктивність праці і якість кладки залежать від організації праці мулярів. Краща організація праці досягається розчленовуванням процесу кладки на ряд окремих операцій, кожна з яких залежно від її складності поручається мулярові відповідної кваліфікації.

Основні й найбільш відповідальні операції, такі, як кладка верстових рядів, сполучення стін, кладка кутів і стовпів, перевірка правильності кладки, виконують кваліфіковані муляри 5-го й 4-го розрядів. Інші операції - перелопачування розчину в ящику, подачу розчину й цегли, розстеляння розчину, кладку забутки — виконують муляри-підручні 3-го й 2-го розрядів. Відповідно до цього цегельну кладку виконують ланками в складі від двох до п’яти людей: одного або двох кваліфіковані мулярів і одного — трьох підручні.

Вибір складу ланки роблять залежно від конструкції й товщини стін, що викладаються, характеру обробки фасаду, числа прорізів у стінах і загального обсягу робіт.

При виробництві кам’яних робіт більших обсягів окремі ланки мулярів поєднуються в бригади із загальною кількістю в 15−20 людей і більше.

Рис. 4. — Схема організації робочого місця муляра:

1) робоча зона; 2) зона матеріалів; 3) транспортна зона.

Процес кладки, що полягає з багатьох робочих операцій, виконує не один муляр, а ціле ланка в складі від двох до п’яти мулярів. Ланки мулярів залежно від кількісного складу називають «двійкою», «трійкою», «четвіркою» і «п'ятіркою» .

Цегельну кладку стін слід вести операційно-розчленованим методом, при якім кожний робітник день у день виконує ті самі операції. Це сприяє підвищенню продуктивності праці й поліпшенню якості роботи.

Чисельний склад робочої ланки, при якому муляри можуть досягатися найбільшої продуктивності праці, залежить від конструктивних особливостей будинку: товщини стін, кількості й розмірів прорізів, складності архітектурних форм.

Зводити житлові будинки доцільно ланками «четвірка» і «п'ятірка». Залежно від складності, призначення й виду стін ці ланки можуть розпадатися на дві «двійки» (якщо основна ланка «четвірка») або на «двійку» і «трійку» (якщо основна ланка «п'ятірка»). Якщо необхідно, «двійки» і «трійки» знову з'єднуються в робочу ланку основного складу, і робота триває «четвіркою» або «п'ятіркою» .

Цегельну кладку стін ланка «п'ятірка» (мал.) виконує в, такої технологічної послідовності. Муляр 4−5-го розряду разом з першим муляром 2-го розряду встановлює причалку для зовнішньої версти, перевіряє правильність раніше викладеної кладки, а потім разом виконують кладку зовнішньої версти. Задніми на відстані 2−3 м працюють другий муляр 2-го розряду й муляр 3-го розряду, вони викладають внутрішню версту. Слідом за ними на відстані 2−3 м працює третій муляр 2-го розряду, який виконує кладку забутки.

Рис. 5. — Приблизний порядок роботи ланки «п'ятірка» при кладці стіни в 2 цеглини Перший і другий муляри 2-го розряду за вказівкою мулярів, яким вони допомагають, роблять також сколку цегли по ходу кладки. При необхідності третій муляр 2-го розряду допомагає першим двом підготовляти матеріали.

При організації праці мулярів ланками «п'ятірка» потрібно меншу кількість висококваліфікованих мулярів, чому при ланках «двійка». Крім того, практикою багатьох будівельних організацій установлено, що при роботі ланками «п'ятірка» приблизно на 15−20% підвищується продуктивність праці й відповідно зменшується потреба в робітників у порівнянні з ланками «двійка» .

Щоб скоротити час будівництва й забезпечити безперебійну роботу мулярів і монтажників, будівлю у плані ділять на рівновеликі частини — захватки. Розмір захватки звичайно рівний 35−50 м по довжині будинку.

Комплексна бригада для зведення будинку зі стінами із цегли звичайно складається з 20−25 людей. До її складу входять 1−2 теслі для заповнення віконних і дверних прорізів, 5−7 такелажників для подачі цегли й розчину, установки й перестановки підмістя й 14−18 мулярів різної кваліфікації для виконання малярних робіт, подачі цегли й розчину на стіну.

Вимога до якості цегельної кладки.

Кладку стін із цегли треба виконувати у відповідності зі БНіП 3.03.01 87 «Несучі обгороджуючі конструкції, Розділ «Кам'яні конструкції», дотримання яких забезпечує необхідну міцність конструкції що зводиться й високу якість.

У процесі роботи муляр повинен стежити за тим, щоб застосовувалися цегла й розчин, зазначені в робочих кресленнях, перевіряти правильність перев’язки і якість швів кладки, вертикальність, горизонтальність і прямолінійність поверхонь і кутів, правильність установки закладних деталей і зв’язків, якість поверхонь кладки, а також якість застосовуваних матеріалів.

Якість виконуваних робіт необхідно систематично контролювати, використовуючи наявні в муляра інструменти й пристосування. У тих випадках, коли відхилення перевищують припустимі, питання про продовження робіт повинен бути вирішений разом із проектною організацією. Якщо при цьому кладку не переробляють, то повинні бути дані конкретні рішення про способи виправлення дефектів.

Правильність закладки кутів будинку перевіряють дерев’яним косинцем. Горизонтальність рядів контролюють правилом і рівнем не рідше двох раз на кожному ярусі кладки. Для цього правила кладуть на кладку, ставлять на нього рівень і вирівнюють його по горизонту, визначають величину відхилення кладки від горизонталі. Якщо вона не перевищує встановленого допуску, відхилення усувають у процесі наступної кладки.

Вертикальність поверхонь і кутів кладки перевіряють рівнем і схилом не рідше двох раз на кожному ярусі кладки. Якщо будуть виявлені відхилення, що не перевищують, що допускаються, то їх виправляють при кладці наступного ярусу або поверху.

Виявлені відхилення осей конструкцій, усувають у рівнях міжповерхових перекриттів.

Товщину швів також періодично перевіряють. Для цього вимірюють п’ять-шість рядів кладки й визначають середню товщину шва; наприклад, якщо при вимірі п’яти рядів кладки стіни її висота виявилася 400 мм, те середня висота одного ряду кладки буде 400:5=80 мм, а середня товщина шва за винятком товщини цегли складе: 80−65−15 мм. Середня товщина горизонтальних швів цегельної кладки в межах висоти поверху повинна становити 12 мм, а вертикальних — 10 мм. При цьому товщина окремих вертикальних швів повинна бути не менше 8 мм і не більше 15 мм., а горизонтальних не менше 10 мм і не більше 15 мм.

Техніка безпеки.

Загальні заходи щодо техніки безпеки на будівництві передбачають створення безпечних умов як для безпосередньо працюючих на будівельному майданчику, так і для людей, що тимчасово перебувають на ній.

Територія будівництва в населених пунктах щоб уникнути вільного доступу на неї сторонніх осіб повинна бути огороджена. Споруджувальні об'єкти, розташовані в населених місцях уздовж вулиць, проїздів і проходів загального користування, огороджують суцільними заборами. Якщо забір установлюють близько від об'єкта що зводиться, то його роблять із захисним козирком, що прикривають місця проходу людей.

Для обслуговування робітників будівельні майданчики обладнаються санітарно-побутовими й санітарно-гігієнічними приміщеннями, які розміщують із урахуванням необхідності скорочення переходів від них до місць роботи. До складу санітарно-побутових приміщень для будівельних майданчиків входять: гардеробні, приміщення для сушіння робочого одягу, умивальні й душові, убиральні, приміщення для особистої гігієни жінок, приміщення для обігрівання й відпочинку. Склад і площі цих приміщень визначаються проектом організації будівництва.

На території будівництва повинні бути зроблені внутрішньомайданчикові дороги, а місця проходів і проїздів позначені покажчиками. Зони, небезпечні для руху, слід огороджувати або виставляти на їхніх границях попереджувальні написи й сигнали, видимі як у денний, так і в нічний час.

Проходи для робітників, розташовані на уступах, укосах і косогорах з ухилом більш 20°, обладнають драбинами або сходами з поруччям; на переходах через канави, траншеї роблять містки шириною не менш 0,8 м з поруччям висотою 1 м.

Проїзди, проходи й вантажно-розвантажувальні майданчики на будівництві повинні регулярно очищатися від сміття й будівельних відходів і не захаращуватися ґрунтом, матеріалами, устаткуванням. У зимовий час їх треба очищати від снігу й льоду, а дороги й проходи посипати піском або шлаками.

Розміщення будівельних матеріалів, конструкцій, деталей і встаткування; установку механізмів, піднімальних кранів і інших пристосувань на будівельних майданчиках виконують у відповідності зі схемою будівельного генерального плану майданчика.

Для кожного виду матеріалів, виробів і конструкцій існують свої правила складування, якими визначені розміри штабелів по ширині й висоті, кількість виробів у ряді, порядок укладання їх один на одного, ширина проїздів і проходів між суміжними рядами. Дотримання цих правил забезпечує безпечну роботу такелажників і транспортних робітників на об'єкті будівництва.

Основними вимогами безпеки, які пред’являють до машин, є: розміщення машин і встаткування, що виключає захаращення проходів, під'їздів; наявність пристосувань, що забезпечують безпеку праці; застосування тільки безпечних способів роботи машин; достатнє освітлення робочого місця; справний стан машин; наявність сигналізації. Особлива увага при цьому повинне звертатися на огородження частин, що рухаються, механізмів, що представляють небезпеку для обслуговуючих їх робітників.

Машини й механізми, пуск, робота й пересування яких можуть бути небезпечними для навколишніх, обладнають звуковою або світловою сигналізацією. Крім того, на машинах і в зоні їх роботи вивішують попереджувальні написи, знаки, плакати й інструкції з техніки безпеки.

Найпоширенішими вантажопідйомними механізмами на будівництвах у цей час є баштові крани. Бували випадки, їх падіння в результаті недотримання правил експлуатації вимагають особливо ретельного нагляду за кранами, за справністю підкранових колій. Стан колії необхідно щодня перевіряти, вчасно їх ремонтувати, стежити за тим, щоб непрацюючі крани були закріплені пристроями проти викрадення й відключені від джерел енергопостачання.

Для захисту людей від можливої поразки електрострумом усі тимчасові електричні установки й мережі на будівництві виконують ізольованим проведенням і підвішують на висоті не менш 2,5 м над робітниками місцями, 3 м над проходами й 5 м над проїздами. Металеві частини будівельних машин і механізмів, електродвигунів, пускових апаратів і інших обладнань на будівництві повинні заземлюватися відповідно до затверджених інструкцій.

Наряду з технічними заходами, спрямованими на забезпечення безпеки працюючих на будівництві, усі установки, що перебувають під напругою, забезпечуються відповідними написами, що попереджають про їх небезпеку.

9. ПОБУДОВА ТА ОБЛАСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ БУДІВЕЛЬНИХ ВІБРАТОРІВ Будівельні вібратори, використовуються для ущільнення бетонної суміші. Будівельні вібратори бувають — глибинні (внутрішні) та загального призначення. По виду приводу — електромеханічні (з приводом від електродвигуна), пневматичні, гідравлічні і з приводом від двигуна внутрішнього згоряння. За характеру коливань — вібратори з круговими і спрямованими коливаннями, а за кількістю частот вібрації - на одночастотні і двочастотні. За характеру застосування глибинні вібратори бувають ручні, підвісні і самохідні. Спосіб ущільнення бетону вибирають в залежності від характеру конструкції, ступеня армування, умов укладання й консистенції бетонної суміші. Ущільнення бетонної суміші необхідне для поліпшення якості і міцності бетонних конструкцій здійснюють вібрацією. При вібрації суміші передають коливання руйнівні сили внутрішнього тертя і зчеплення між її частками. В результаті суміш набуває властивостей структурної рідини, текучістю, що володіє, яка добре заповнює опалубну форму. При цьому з суміші віддаляється повітря, що також сприяє поліпшенню структури і підвищенню міцності бетону. Для ущільнення суміші вібрацією, застосовують вібратори різних типів і конструкцій. Завдяки глибинній віброобробці з бетонної суміші віддаляються бульбашки повітря, ліквідовуються пори і порожнечі в тілі бетону, упорядковується і ущільнюється каркас суміші.

Поверхнева віброобробка дозволяє вирівняти поверхню і підготувати її до остаточної механізованої обробки. Високоякісна бетонна підлога має бути плоскою, максимально міцною, непроникною і зносостійкою, вона не повинен мати окремих ділянок з пониженням якісних показників. Після скріплення певної частини води в процесі зачинення і тверднення цементного молока значна частина води, що забезпечувала рухливість суміші, залишається у верхній частині конструкції і випаровується, а на її місці в тілі бетону залишаються пори. Через це міцність на стискування у верхній і нижній частині бетонованих конструкцій виходить нерівномірною. Велика пористість бетону наводить до великої усадки в процесі тверднення (підйому країв плит і значному тріщиноутворенню), малій морозостійкості, малій стійкості до різких температурних перепадів, вібрації і дії хімічно агресивних середовищ і динамічних навантажень, а також до значної стираності і великому пиленню.

Для ущільнення бетонних сумішей, що укладаються в невеликі масиви, монолітні, густоі середньоармовані конструкції з кроком між стержнями арматури не менше 1,5 діаметру вібронаконечника, а також для віброобробки технологічних швів збірних конструкцій застосовуються глибинні вібратори. Комплект глибинного вібратора складається з електродвигуна, валу гнучкого і вібронаконечника. Вібронаконечник занурюється в бетонну суміш, і передають їй коливання. Глибинними вібраторами суміш ущільнюють шляхом вертикального або похилого занурення вібронаконечника в ущільнюваний шар. При ущільненні крок перестановки глибинного вібратора не повинен перевищувати радіусу його дії, а глибина занурення в бетонну суміш повинна забезпечувати заглиблення його в раніше укладений шар на 5−10 см. В процесі ущільнення не можна торкатися вібратором арматури, оскільки це може порушити її зчеплення з бетоном.

Для ущільнення бетонних сумішей, транспортуванні, вивантаження і просіюванні сипких матеріалів; на бункерах, живильниках, вібропресах, віброрейках, віброплитах, вібростолах, вібротранспортерах, віброгротах, віброситах і так далі і тому подібне застосовуються майданчикові вібратори. Майданчиковий вібратор є електродвигуном зі встановленими на кінцях валу ротора дебалансами. Дебаланси, обертаючись з валом ротора, створюють відцентрову силу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. СНіП 111−4-80 «Техніка безпеки в будівництві». — М.: Стройіздат.

2. ДБН А.3.1.-5−96 «Організація будівельного виробництва» .

3. ДБН Д. 2.2.-8−99 Ресурсні елементні кошторисні нормі на будівельні роботі. // Збірник 6; Бетонні та залізобетонні конструкції монолітні. // Збірник 7; Конструкції залізобетонні збірні. // Збірник 8; Конструкції з цеглі та блоків. — Дніпропетровськ: Созідатель, 2000.

4. Будівельні крани. Довідник. / Під редакцією В. П. Станевського. — Київ. Будівельник, 1981.

5. Довідник по контролю якості будівництва будівель і споруд / Киряш В. Г., Чечеткин С. Н., Александров А. Н. — Дніпропетровськ, 1999.

6. Технологія будівельного виробництва. / Під редакцією О.О. Літвінова. — Київ: Віща школа, 1985.

7. Черненко В. К. Технологія будівельного виробництва. — Київ: Віща школа, 2001.

10. Першин Е. П. Залізничне будівництво. Технологія і механізація. — М.: Транспорт, 1986.

11. Атаєв С.С. і ін. Технологія будівельного виробництва. — М.: Стройіздат, 1981.