П'єр Луїджи Нерві

Міністерство освіти і науки України НУ «Львівська політехніка»

РЕФЕРАТ П'єр Луїджи Нерві

Виконав ст. гр. АР — 48

Бубнов О. Ю.

Викладач Щербаков Г. В.

Львів — 2010р.

П'єр Луїджи Нерві. Біографія (1891−1979)

П'єр Луїджі Нерві поєднував у собі глибокі знання інженера конструктора з творчою фантазією архітектора.

Великопролітні покриття з армоцемента — матеріалу, їм дослідженого і розробленого, отримали загальне визнання і принесли йому всесвітню популярність.

П'єр Луїджі Нерві народився 21 червня 1891 року в маленькому містечку Сондріо на півночі Італії. У 1913 році він закінчив інженерний факультет Болонського університету, отримавши звання цивільного інженера. Відразу ж після закінчення університету Нерві поступив на роботу в одне з найбільш відомих у той час в Італії конструкторських бюро «Суспільство залізобетонних конструкцій», що мало відділення в Болоньє і у Флоренції. Ця робота була перервана з 1915 по 1919 рік службою у військово-інженерних військах.

Після війни Нерві відновив свою діяльність у Флорентійському відділенні товариства вже не тільки в якості проектувальника, але і керівника робіт. Економічна криза і фашистська диктатура зумовили особливості розвитку італійської архітектури в цей період. Завдані першою світовою війною руйнування поставили перед Італією, як і перед іншими учасниками війни-країнами, завдання відновного будівництва. Однак ця задача виявилася не під силу правлячій буржуазії і залишилася невиконаною. У той час як у багатьох західноєвропейських країнах йшло інтенсивне будівництво на базі нової техніки, в Італії споруджувалися лише окремі житлові будинки по замовленнях приватних власників.

Це незначне за масштабами будівництво здійснювалося головним чином за проектами представників Італійської академічної школи, творчість яких зводилося до модернізації архаїчних форм минулого. Умови роботи для молодих будівельників були в той час надзвичайно складні. У цій обстановці і почав свою роботу молодий інженер Нерві. Вже тоді він поєднував вільне володіння математичним розрахунком з інтуїцією талановитого будівельника. Нерві скоро став добрим проектувальником залізобетонних конструкцій і побачив, що можливості цього матеріалу допускають новий підхід до їх проектування.

Він зрозумів, що залізобетон внаслідок своїх пластичних властивостей відкриває можливості особливо широкого його використання в статично невизначених системах, що може привести до створення нових конструктивних і архітектурних форм. До часу початку роботи Нерві в області залізобетонних конструкцій було вже чимало зроблено і в теорії розрахунку, і в практиці застосування залізобетону. І архітектори, і інженери знали, що цей будівельний матеріал, здатний приймати будь-яку задану форму, ще містить нерозкриті можливості.

Той факт, що Нерві, як він сам зізнається, дізнався про конструкції елінгів в Орлі, як і про діяльність Перре, Майара і Фрейсіне лише наприкінці 1930;х років, можна пояснити тільки крайньою політичною і культурною ізоляцією фашистської Італії. Ця обставина, а також слабкість матеріально-технічної будівельної бази у цій країні були, мабуть, причиною того, що нові ідеї в архітектурі поширилися тут значно пізніше, ніж в інших європейських країнах. Тільки в середині 1920;х років в Італії виник організований рух у пошуках так званої нової архітектури, серед прихильників якого опинився і Нерві.

До цього часу Нерві вже розумів, що здійснення його творчих задумів ускладнюється через його положення рядового проектувальника в конструкторському бюро. Йому потрібна була не тільки повна свобода у проектуванні споруд, але і можливість участі у здійсненні проектів в натурі, а також звільнення від необхідності підкорятися вимогам підрядника. У 1928 році Нерві розлучається зі своєю службою в «Товаристві залізобетонних конструкцій» і створює фірму залізобетонних конструкцій «Інженери Нерві і Неббіозі» у Римі, що проіснувала до 1932 року. Тут він здійснював свої творчі задуми, які в міру зростання його популярності ставали все більш і більш сміливими. Тепер Нерві проектував і зводив свої нові конструкції незалежно від підрядчика, так як ця фірма не тільки проектувала, але й здійснювала будівництво.

Він отримав можливість ретельно вивчати властивості залізобетону в процесі виконання робіт. За безпосередньої участі Нерві будуються великі споруди, як, наприклад, кінотеатр і фунікулер на вулиці Рима в Неаполі, будівлі банків у Барі та інших містах, фабрика і туберкульозний санаторій в Лечче, заводи в Римі та ін. У цей період формуються і теоретичні погляди Нерві, удосконалюється його творчий метод. Після будівництва у Флоренції спортивного стадіону на 35 тисяч осіб в 1929 — 1932 роках ім'я Нерві стає широко відомим серед архітектурної та інженерної громадськості багатьох країн. Будівництво флорентійського стадіону закінчувала вже нова фірма «Товариство інженерів Нерві і Бартолі» у Римі. Ця фірма, існуюча і понині, звела безліч об'єктів за участю самого Нерві. З цього часу Нерві патентує кожну свою пропозицію, проект, нововведення і, отримавши патент, прагне максимально використати надані їм переваги. Він застосовує патент навіть тоді, коли доцільність цього викликає сумнів.

Середина 1930;х — початок 1940;х років в італійській архітектурі характеризується закликом фашистського уряду до будівництва помпезних споруд перебільшених розмірів, до відродження давніх традицій імператорського Риму, до створення «середземноморської» архітектури. Як і багато будівельників Італії того періоду, Нерві не уникнув захоплення гіпертрофованими формами, зайвої парадністю будівель. Так, в його проекті башти «Монументу прапора» на пагорбі Маріо в Римі (1932) намічалася висота споруди триста метрів. Низ башти повинен був бути облицьований білим мармуром, верх вежі передбачалося зробити зі сталі. Не уникнув він і модного тоді захоплення круглими формами. У 1934 році він спроектував круглий у плані особняк.

Його проект павільйону італійської культури для виставки 1942 року в Римі представляв собою величезний круглий зал діаметром 252 метрів з перекриттям на одній центральній опорі (1940). У 1942 році Нерві, прагнучи показати можливості армоцемента, розрахував склепінчасту покриття прольотом триста метрів з хвилястих армоцементних плит. Наприкінці 1944 року він отримав патент на цю конструкцію. Тенденція до перебільшених розмірів у Нерві збереглася і надалі; її можна простежити в багатьох його спорудах післявоєнного періоду. У 1943;1945 роки активність практичної діяльності Нерві не скільки не знижується, так як він працює в основному над книгою «Будівництво — мистецтво чи наука?». У цій книзі Нерві підсумовує досвід попередньої роботи, визначає свої погляди на мистецтво і на будівництво в цілому, робить спробу визначити місце математичних розрахунків у створенні споруди, відстоює свою точку зору на роль інтуїції в проектуванні і т.п. Після другої світової війни перед Італією знову постала проблема відновного будівництва.

Повалення фашизму сприяло проникненню до Італії тих напрямів «нової архітектури», які пропагували вирішальне значення нової будівельної техніки та функціональних потреб. Будучи новатором у галузі створення просторових покриттів, Нерві не тільки опинився в числі прихильників «нової архітектури», але і багато в чому сприяв її поширенню та розвитку в Італії. Відразу ж після закінчення війни знову розгорнулася його активна діяльність. Тепер він, працюючи все в тій же будівельній фірмі «Інженери Нерві і Бартолі», взяв участь у відновному будівництві. Початку роботи Нерві з вивчення армоцемента передувала багаторічна практика зведення залізобетонних споруд, здійснених фірмою «Нерви і Бартолі».

Спостереження за роботою залізобетону під навантаженням дозволило Нерві добре вивчити собі його позитивні і негативні властивості. У 1946 році цемент був вперше застосований в будівництві. Фірма «Нерви і Бартолі» побудувала експериментальну будівлю — невеликий склад з листів армоцемента товщиною всього три сантиметри. У 1948 році Нерві приступив до проектування і будівництва ряду виставкових залів для Палацу виставки в Турині. Він отримав можливість всебічно показати нові конструкції, створені ним із збірних армоцементних елементів. Система опор та покриття головного виставкового залу — нове і сміливе за своїм задумом конструктивно-просторове рішення. Коли Нерві представив свій проект на затвердження, замовники запитали його, на яке споруду він міг би послатися як на приклад того, на що подібна здійснена ідея. Послатися не було на що, але замовник, який виявився в даному випадку достатньо рішучим, пішов на ризик і не прогадав. Перекриття вийшло витонченим і легким, а його опорна частина конструктивно логічна й зрозуміла, незважаючи на потужні перетини її елементів. З цього часу до слави Нерві як конструктора додалася ще слава архітектора. Будівництво цього покриття блискуче довело високі будівельні якості армоцемента.

Легкий і красивий інтер'єр, викликаний самою конструкцією, і раціональність рішення в цілому зумовили високі художні якості споруди. Зведення комплексу Туринської промислової виставки дало великий досвід для подальшого застосування армоцемента і принесло Нерві всесвітнє визнання. У 1949 році незабаром після спорудження Туринської виставки Нерві побудував плавальний басейн Морської академії в Ліворно. Тут склепінчасте покриття, утворене збірними армоцементними хвилеподібними елементами такого ж типу, як і в залі в Турині, тільки вони зігнуті по довжині для освітлення склепінчастої поверхні. Нерви прославився і як талановитий педагог.

Вже в 1947 році він керував кафедрою конструкцій на архітектурному факультеті університету в Римі. У 1950;1952 роках він багато працював в Латинській Америці, веде курс архітектурних конструкцій на архітектурному факультеті університету в Буенос-Айресі, читає лекції в Монтевідео, в СанПаулу. У 1950 році в Сан-Паулу йому присудили вчену ступінь доктора архітектури. Він обирався членом різноманітних архітектурних об'єднань і товариств: СІАМ, об'єднання інженерів і техніків Італії, ради найбільшої житлово-будівельної монополії Іна-Каза і багатьох інших. У 1954 році Нерві брав участь в будівництві будівлі ЮНЕСКО і в проектуванні одного з варіантів будівлі Виставки науки і техніки в Парижі. У 1956 році фірма «Нерви і Бартолі» спроектувала тринадцятиповерхову будівлю фірми «Гальбані» в Мілані. Вибране Нерві співвідношення між висотою і кроком хвилі і армування верхніх і нижніх ділянок балкового покриття додатковими стрижнями дозволили йому застосовувати товщину армоцементних збірних елементів, рівну лише трьом сантиметрам при прольотах до п’ятнадцяти метрів.

У комплексі спортивних споруд, здійснених в Римі для Всесвітньої спортивної олімпіади 1960 року, найбільш яскраво виявлені технічні, просторові і художні можливості тонкостінних конструкцій з збірних армоцементних елементів. Вдале поєднання потужних несучих опор з монолітного залізобетону з куполами з найтонших збірних армоцементних шкаралуп, органічне злиття конструктивних і функціональних вимог і блискуча техніка виконання визначили успіх цих будівель.

Нерві вважав, що архітектор — це майстер-будівельник, який може знайти в конструкції необхідні кошти, для того щоб створити справжній витвір мистецтва.

У комплексі спортивних будівель Римської олімпіади найбільш вдалий Малий палац спорту — Палаццетто, розрахований на чотири тисячі глядачів. Дійсно, архітектор Аннібале Вітеллоцці - автор архітектурного задуму будівлі - і Нерві - автор його конструкцій — досягли тут органічного злиття конструктивних, функціональних та естетичних вимог. У цій будівлі архітектурно виявлено роль кожного конструктивного елемента. У 1960 році Нерві за рекомендацією Королівського товариства англійських архітекторів була присуджена золота медаль за досягнення в галузі архітектури. Естетика залізобетонних конструкцій — істотна ланка у творчості Нерві. Образна виразність будівлі ЮНЕСКО в Парижі та хмарочоса Піреллі в Мілані у великій мірі залежать від застосованих їм конструкцій. У 1961 році в своїй доповіді на VI Міжнародному конгресі архітекторів у Лондоні Нерві говорив: «Якщо б на початку століття хто-небудь захотів спорудити позбавлену облицювання бетонну стіну, таку, як зовнішні стіни будівлі ЮНЕСКО в Парижі, то, крім ворожого ставлення до свого революційного задумом з боку замовників, місцевої влади та громадської думки, він повинен був би подолати ще багато дрібних технічних труднощів в практичному здійсненні проекту.

Поступове усунення цих ускладнень в процесі вдосконалення будівельної техніки дозволяє нам тепер отримати задовільні результати «.

Одна з найцікавіших споруд, що займають значне місце в сучасному зарубіжному зодчестві, — тридцятидвоповерхова адміністративна будівля фірми «Піреллі», побудована Нерві в 1955 — 1959 роках у співдружності з групою архітекторів у Мілані. Висота будівлі - сто двадцять чотири метри.

Головні конструктивні складності при виборі несучої схеми даної будівлі визначалися не тільки його великою висотою. Вони ще поглиблювалися вкрай невигідним планом майданчика — вузьким і витягнутим. У плані будинок являє собою довгий прямокутник зі скошеними кутами. Несуча конструкція його складається з чотирьох масивних по перерізу і поступово стоншених догори колон, розміщених попарно поперек будівлі й поділяють її на три відсіки. Перекриття — монолітна плита з залізобетонною попередньо напруженою двотавровою балкою. Зовнішні стіни хмарочоса майже повністю засклені. Незвичайна форма будівлі, обрана авторами, не тільки виявилася зручною у функціональному сенсі, але і володіє відмінними художніми якостями. Величезний хмарочос виглядає витончено пропорційним, і його обриси дуже витончені. У ці роки Нерві запрошують і в інші країни. Фірма «Інженери Нерві і Бартолі» отримує величезну кількість замовлень, веде велике будівництво Все частіше Нерві працює разом зі своїм сином — архітектором Антоніо Нерві.

Майже одночасно він проектує для США і для Австралії У 1961 році він спільно з Антоніо проектує клуб іподрому Ліберті в Белл-парку у Філадельфії. Перша побудована в Нью-Йорку за проектом Нерві будівля — автобусна станція на двісті машин. Вона вступила в дію в січні 1963 року. Прийняте Нерві конструктивне рішення відповідає технічним і функціональним вимогам і надає будівлі вельми оригінальний зовнішній вигляд На початку 1960;х років Нерві спроектував разом з сином будівлю церкви для Австралії в Нью-Норс. Їх співавторами були інженер Франческо Вакхіні і архітектор Карло Ванноно.

Ця велика споруда являє собою в плані рівносторонній трикутник з довжиною сторони дев’яносто метрів Конструкція купола близька до нездійсненого проекту покриття, представленому Нерві на конкурс «Національного центру промисловості і техніки» в Парижі Це збірно-монолітний купол системи Нерві. Величезні засклені поверхні бічних стін церкви повинні були бути прикрашені вітражами.

Одна з блискучих споруд Нерві, що представляє великий інтерес, — створена ним у 1961 році у співавторстві з Антоніо Нерві будинок Палацу праці в Туріні. Вона будувалася за проектом, який отримав перше місце на конкурсі.

Інша робота Нерві, виконана їм у співдружності з фахівцем в області металевих конструкцій — Джино Килимі, — покриття паперової фабрики Бурга в Мантуї, закінчене в 1962. Спільно з іншим італійським архітектором Луїджі Моретті Нерві проектував фінансовий центр у Монреалі (Канада). Будинок цей складається з трьох органічно пов’язаних між собою п’ятидесятиповерхових веж. Конструктивне рішення, як завжди у Нерві, абсолютно нове і оригінальне.

Основна несуча конструкція веж складається з чотирьох потужних кутових колон і чотирьох колон, що утворюють жорсткий хрестоподібний залізобетонний сердечник в центрі башти. У 1966 році в центрі Сіднея на площі Австралія-сквер почалося будівництво іншого висотного конторського будинку, в проектуванні конструкцій якого взяв участь Нерві. Це кругла в плані п’ятидесятиповерхова башта діаметром трохи більше сорока метрів і висотою сто вісімдесят три метри У будівлі знайшли застосування збірно-монолітні конструкції системи Нерві. Зовнішні колони монтуються зі збірних тонкостінних елементів, що є одночасно опалубкою для монолітного залізобетону. Спільна робота збірної і монолітної частин досягається, як звичайно в Нерві випусками арматури підвіконні панелі, за ідеєю Нерві складені з двох частин по висоті, перекриття над двома поверхами виконані за його системою.

Нерві - майстер конструкцій, більшість яких виконано їм з армоцемента. При цьому особливість його творчості полягає в тому, що, використовуючи цей метод, він досяг великої досконалості в різноманітності форм, створюваних шляхом збирання окремих елементів. Він довів своїми роботами, що армоцементні, переважно збірно-монолітні, конструкції не тільки економічні, але можуть бути й художньо повноцінними. Будівлі Нерві відіграли значну роль у розвитку конструктивних і архітектурних форм нашого часу. Вони і зараз продовжують впливати на архітекторів і конструкторів різних країн.

Нерві помер в 1979 році.

Великі проекти

1948;50 Виставковий зал у Турині

1953;57 Будівля ЮНЕСО в Парижі

1956;60 Башта Піреллі в Мілані

1957;59 Олімпійський стадіон в Римі

1959;61 Фінансовий центр в Монреалі

1961;62 Автобусний вокзал ім. Джорджа Вашингтона до Нью-Йорку

1962;69 Хмарочос на площі Австралії в Сіднеї

1970 Собор Діви Марії в Сан-Франциско

1971 Річмонд-Колізеум

1971 Аудіторіум ім. Павла VI у Ватикані

Найважливіші споруди Стадіон Артеміо Франки у Флоренції (1932)

Будівля ЮНЕСКО в Парижі (1957)

Олімпійський стадіон в Римі (1959)

Башта Піреллі в Мілані (1960)

Фінансовий центр в Монреалі (1961)

Хмарочос на площі Австралії в Сіднеї (1969)

Собор Діви Марії в Сан-Франциско (1970)

Річмонд-Колізеум (1971)

Наукові праці

«Будівництво — мистецтво чи наука?» (1945)

«Будувати правильно» (1955)

Реалізовані проекти Однією з найкращих робіт Нерві (спільно з А. Вітеллоцці) є будівля стадіону Малого палацу спорту в Римі (1956;1957), розрахованого на чотири тисячі глядачів. Ця кругла в плані споруда перекрита куполом діаметром 60 м, піднятим над землею на похилих Y-образних опорах, які не тільки забезпечують статичність конструкції, але і створюють тектонічну систему, виключно легку і виразну. Сам купол виконаний з тонких замоноліченних на місці збірних елементів, конструктивні ребра яких, переплітаючись, забезпечують необхідну твердість і одночасно створюють своєрідну естетично пророблену декоративну форму. Цей прийом особливо характерний для споруд Нерві, який завжди прагне виявити нові конструктивні можливості в самих просторових і структурних формах, знайти нові резерви міцності у використанні різних складчастих, ребристих шкаралуп, тонких склепінь-оболонок двоякої кривизни і куполів різних обрисів.

33-поверховий хмарочос фірми Піреллі, побудований у 1958;1960 рр. главою міланської архітектурної школи архітектором Джіо Понті (р. 1891) спільно з П. Л. Нерві. Будівля має незвичайну форму прямокутника зі скошеними кутами, що додають всій споруді характер особливої легкості та аеродинамічності. Незважаючи на свою добірність, архітектура хмарочоса Піреллі трішки суха і відрізняється тієї строгістю, яка характерна взагалі для робіт міланських архітекторів.

Значною подією в архітектурі післявоєнного періоду було будівництво у 1953;1958 рр. будівлі ЮНЕСКО в Парижі за проектом Марселя Брейер (р. 1902), Бернара Зерфюса (р. 1911) і П. Л. Нерві. Комплекс складається з трьох корпусів. Восьмиповерховий головний корпус, в якому розташовані адміністративні приміщення, вирішений в плані у вигляді трилисника; він спирається на два ряди відкритих залізобетонних опор змінного перерізу. Застосована оригінальна конструкція, трапецієподібні в плані корпуси, в яких розміщені зали засідань. Вона являє собою поєднання рамної і складчастої конструкції і, залишена відкритою, створює новітній інтер'єр залу пленарних засідань. Третій корпус (прямокутний в плані) призначений для постійних представництв. У комплекс будинку ЮНЕСКО включено також японський садок, створений за проектом І. НОГУЧІ. Однак у цілому будівля ЮНЕСКО не є новим словом у розвитку сучасної архітектури. Його значення скоріше в своєрідному підведенні підсумків певного етапу в розвитку нової архітектури, показі різноманіття та можливостей розроблених в ній конструктивних, функціональних і художніх прийомів.

Річмонд-Колізеум (англ. Richmond Coliseum, в дослівному перекладі «Колізей Річмонда») — спортивний комплекс у Річмонді, штат Вірджинія, США. Місце проведення різних спортивних заходів та концертів.

Комплекс спроектований П'єр Луїджі Нерві, відкритий в 1971 році і вміщує 13,500 глядачів. У 1997 році в комплексі сталася пожежа, але його наслідки усунуті.

Комплекс був (з 1967 по 1976 роки) домашнім майданчиком для клубу Американської Баскетбольної Асоціації Віргінія Сквайрес.

До 2006 року був найбільшою спортивною ареною штату Віргінія.

Стадіон Артеміо Франко у Флоренції (1932)

Стадіон Артеміо Франко — футбольний стадіон у Флоренції, Італія. В даний час є домашнім стадіоном футбольного клубу «Фіорентина».

Стадіон заснований у 1931 році та вміщує 47,282 людини. Це одне з найбільш значущих архітектурних споруд XX століття в місті.

У стадіон вбудована бетонна башта висотою в 70 метрів, на якій майорить флагшток. Ця башта носить ім'я «Марафонська Вежа».

Спочатку стадіон носив назву «Комунале», але був перейменований на честь колишнього президента Федерації футболу Італії Артеміо Франко в 1991 році.

Стадіон піддався реконструкції напередодні чемпіонату світу 1990 року; були прибрані бігові доріжки та збільшено кількість сидячих місць.

Офіційний рекорд відвідуваності був встановлений 25 листопада 1984 в матчі Серії А між «Фіорентиною» і міланським «Інтером» і склав 58,271 глядачів.

нерві архітектурний будівля Література

1. www. robocup-league.org

2. www.peoples.ru

3. www.archieregle.info

4. Е. К. Иванова, Р. А. Кацнельсон, «Пьер Луиджи Нерви», Издательство: Стройиздат, 1968 г., 128 стр.