Проектування очисних споруд у системі водопостачання

Очистка води від хімічних, бактеріологічних і гідрологічних забруднювачів і для підтримання на спорудах необхідного санітарного стану проводиться хлорування води.

Змішування води з реагентами досягається виникненням турбулентного руху за рахунок спеціальної конструкції змішувача. Час змішування біля 2хв. Дозу реагентів визначають в залежності від якості поступаючої води на очистку на основі пробних лабораторних досліджень по кожному окремо.

Змішана з реагентами вода із змішувача по сталевих трубопроводах подається в освітлювач коридорного типу знизу і рівномірно розподіляється по площі робочого коридору. Далі вода рухається з низу в верх проходячи через шар завислого осаду, що складається з маси зважених пластівців, які безперервно рухаються, але весь шар в цілому не рухається, він знаходиться в стані динамічної рівноваги. Вода, що проходить через шар зваженого осаду, освітлюється в результаті контактної коагуляції. Об'єм шару повинен безперервно збільшуватися та цього не виникає, так як залишковий осад із зваженого шару видаляється в мулоущільнювач, де він ущільнюється і скидається у водостік. Освітлена вода, що пройшла через шар зваженого осаду, збирається за допомогою збірних жолобів або труб відводиться на швидкий фільтр, де вона звільнюється від зважених речовин, як природного виникнення, так і тих, які утворюються при її реагент ній очистці. Фільтрування проходить з верху, вниз. В процесі фільтрування зважені речовини осідають на поверхні фільтра і в його порах. Вода, що профільтрувалась збирається дренажною системою фільтрів і через гідросель по стальним трубопроводам поступає в РЧВ.

З резервуарів чистої води, за допомогою насосної станції другого підйому, вода подається в місто до споживачів.

4.2 Експлуатації очисних споруд Реагенти зберігають так, щоб виключити шкідливий вплив їх на обслуговуючий персонал: хлорне вапно у закупорених дерев’яних бочках в сухому затемненому приміщенні; активні вугілля в пакетах чи в герметично закритих барабанах. Приміщення для зберігання та сухого дозування активного вугілля віднесені до класу В-2 по пожежоі вибухонебезпечності, тому електричне обладнання застосовують у вибухозахищеному виконанні. У цих приміщеннях забороняється палити і користуватися відкритим вогнем.

Кислоти зберігають у щільно закритих скляних обплетених бутлях в окремих провітрюваних приміщеннях. Бутлі постачають бирками з найменуванням кислоти і встановлюють в один ряд. Аналогічним чином зберігають порожні бутлі з під кислот.

Роботи в бункерах, де зберігаються пилоподібні матеріали, проводить бригада, що складається не менше ніж з трьох осіб, з яких один спускається в бункер, надівши респіратор і рятувальний пояс з лямками, а двоє страхують його.

У реагентному цеху очисних споруд повинні бути респіратори й Захисні окуляри (індивідуальні для кожного оператора), аптечка першої долікарської допомоги, гліцерин і запас вати, шафа для зберігання індивідуальних засобів захисту, бутлі з розчином питної соди і з дистильованою водою, мило і рушник, протигази.

Для профілактичного огляду та ремонту сітчастих фільтрів необхідний безпечний доступ до промивним пристроям і сітчастим елементам. Камери барабанних сітчастих фільтрів огороджують та обладнують ходовими містками з перилами висотою 1 м і суцільним зашиттям знизу на висоту 0,1 м. Обертові частини приводного механізму закривають захисними кожухами. Приміщення, в яких розміщені сітчасті фільтри, характеризуються значною вогкістю, наявністю води і відповідно до класифікації, наведеної в ПУЕ, відносяться до приміщень з підвищеною небезпекою ураження електричним струмом.

Перед ремонтом, очищенням і промиванням ємнісні споруди (змішувачі, камери утворення пластівців, відстійники, освітлювачі зі зваженим шаром осаду, фільтри, резервуари чистої води, флотаційні камери, ванни знесолення) звільняють від води і ретельно провітрюють. Вживають заходів, що виключають наповнення ємкостей водою: перевіряють герметичність закритих засувок, знеструмлюють електрообладнання, вивішують на пускових пристроях, маховиках засувок і в небезпечних місцях попереджувальні знаки.

Роботи в ємнісних спорудах виконує бригада, що складається не менше ніж з трьох осіб. Робітники забезпечуються рятувальними поясами, мотузками, відповідної одягом, взуттям, протигазами (при необхідності), а також газоаналізаторами або лампами ЛБВК.

При роботі в ємнісних спорудах необхідний приплив свіжого повітря, для чого відкривають люки і лази, а при необхідності організують примусову подачу повітря.

При перевірці стану гравійних шарів щупом під час промивки фільтрувальних споруд (фільтрів, контактних освітлювачів) дотримуються особливу обережність і користуються тимчасовими перехідними містками з перилами висотою не менше 1 м. Цю роботу виконують два оператора, забезпечені рятувальними поясами з мотузками. Усувати виявлені дефекти при роботі механізмів і споруд, а також підтягувати болтові з'єднання на трубопроводах і агрегатах, що знаходяться під тиском, категорично забороняється.

Персонал, обслуговуючий видаткові склади хлору і утворення пластівців, навчають правилам експлуатації споруд, а також інструктують на випадок аварійної ситуації. Для цього проводять тренувальні заняття з імітацією аварій та рятувальних робіт.

Перед входом в хлордозаторну або на склад хлору черговий персонал повинен переконатися у справній роботі вентиляції та відсутності газу в приміщеннях. Загазованість приміщень визначають газоаналізаторами ФО-5, ФКГ-3 або УГ-2, а при їх відсутності індикаторами йодокрохмальними стрічками або нашатирним спиртом. При наявності в повітрі хлору нашатирний спирт димить, а йодокрохмальні стрічки забарвлюються в синій колір.

Входити в приміщення можна лише за наявності у кожного чергового протигаза, гумових чобіт і рукавичок. При вмісті в повітрі більше 1% хлору його запах відчувається через фільтр протигаза. У цьому випадку його необхідно замінити на шланговий або киснево-ізолюючий протигаз.

Балони і бочки з хлором транспортують зі складів я хлораторну на спеціальних ношах чи візках з підкладками під тару.

При виявленні витоку хлору з балонів або бочок місце витоку поливають водою або на нього накладають мокру дрантя, ганчірки та ін; в результаті на дефектному ділянці утворюється полій, яка зменшує або на час повністю припиняє витік газу. Невеликі витоку ліквідують поста спритною стяжних хомутів на паронітових прокладках або зачеканення тріщин свинцем. Хлор витрачають в першу чергу з відремонтованої тари; дефектні балони або бочки ізолюють від справних, помістивши в окреме приміщення і повертають на завод-виготовлювач (з дефектною відомістю) При безперервній витоку хлору балон укладають в аварійний футляр або занурюють у дегазаційної ванну з 10% розчином гіпосульфіту натрію або вапна. З аварійної бочки хлор переливають в запасну або занурюють бочку в дегазаційну яму глибиною не менше 1,5 м з дегазуючих розчинів Витоку усувають в протигазах і при включеній вентиляції. Для оповіщення оточуючих про аварії у хлораторних і складах встановлюють звукові сигнали.

Особливо небезпечні для обслуговуючого персоналу вибухи балонного і бочок, які можуть відбутися при перегріві тари з хлором або при сильному ударі. Тому обслуговуючий персонал не повинен допускати падіння балонів і бочок, ударів по ним, нагрівання на сонці або від нагрівальних приладів використання паяльних ламп або факелів для відігрівання замерзлих хлоропровідних труб, куріння в приміщеннях.

4.3 Норми технологічного режиму Швидкість руху води в одоприймальних отворах 0,3 — 0,1 м/с Швидкість руху води в одоприймальних отворах під час шуго-крижаних умов 0,05м/с Швидкість руху води в водоводах 0,7−1,5м/с Швидкість руху води в ковші 0,15−0,05м/с Швидкість руху води при подачі 2−3 м/с Швидкість руху води в самопливних трубопроводах під час промивки 1 — 1,2 м/с

4.4 Експлуатація руслового водозабору Технічна експлуатація водозабірних споруд полягає в спостереженнях за джерелом, нагляді за водозабором і гідротехнічними спорудами. В свою чергу спостереження за джерелом передбачає дотримання санітарно-технічних вимог і спостереження за режимом водойми.

Спостереження за режимом водойми полягають в нагляді за рівнем води, зміною русла, рухом наносів, замуленням, льдоставом, шуго-льодовими явищами, льодоходами, якістю води.

Проби води на якість беруть систематично за місячним або річним планом-графіком. Повні хімічні і бактеріологічні аналізи роблять чотири рази на рік: у літню і зимову межень, під час весняної та осінньої повеней при максимальних горизонтах води в джерелі.

Короткі фізико-хімічні показники (температура, каламутність, рН, смак і запах, лужність, кольоровість, загальна і карбонатна жорсткість, наявність сульфатів, хлоридів, азотів, аміаку, нітратів і нітритів) та бактеріологічні (колі-титр, кількість бактерій) проводять щомісяця за погодженням із санепідемстанцією.

При виявленні порушень необхідно з’ясувати причини і вжити заходи по їх усуненню.

Основні заходи при експлуатації водозабору:

§ очищення і ремонт решіток (двічі на рік);

§ очищення від осаду самопливних або сифонних ліній (один-два рази на рік);

§ очищення від забруднення сіток (по мірі забруднення) і сітчастих колодязів (двічі на рік);

§ очищення ковшів від наносів (проводять в міру скупчення в ньому осаду);

§ обстеження і ремонт арматури і устаткування (не менш чим двічі на рік);

§ захист споруди від навалів льоду і дії хвиль (при наявності цих явищ і перед ними);

§ боротьба з біологічним обростанням окремих елементів споруди (не рідше чим один раз на рік);

§ боротьба з донним льодом та шугою (в міру потреби при наявності цих явищ перед ними).

При нагляді за гідротехнічними спорудами треба виконувати:

§ контроль за станом і роботою споруд;

§ повсякденний нагляд за спорудами (очищення їх від сміття, льоду, снігу, ґрунту, який обсипається, утеплення при необхідності споруд, обігрівання металевих конструкцій, обколювання льоду біля споруд, відведення дощової, талої і фільтраційної води, озеленення укосів, пофарбування, смоління, змазування металевих і дерев’яних частин тощо);

§ поточний і капітальний ремонт.

Крім того ведеться оперативна експлуатація гідротехнічних споруд, яка полягає в підведенні води до водозабірних споруд і скиданні її надлишку через водоскидні споруди в нижній б'єф (регулювання рівня), видаленні разом з водою льоду, шуги, сміття, наносів.

Результати всіх спостережень повинні заноситись до спеціальних журналів. В кінці року журнали здають в архів.

З існуючих водозабірних споруд найкраще захищають рибу фільтрувальні, комбіновані та глибинні споруди, а також річкові руслові водозабори із затопленими оголовками, якщо швидкість обтікання їх річковим потоком більше як в 3 рази перевищує швидкість входу води у водоприймальні вікна. Повністю виключається попадання риби в інфільтраційні водозабори.

Проблема ефективного і надійного захисту риби, особливо на великих водозаборах, вирішена ще недостатньо. Найчастіше на період скату рибної молоді на водоприймальних вікнах водозабору встановлюють металеві сітки з достатньо малими прозорами і періодично промивають їх зворотнім потоком води. При налагодженні поверхневих водозаборів робота рибозахисних пристроїв повинна бути перевірена.

Нормальна робота водозабірних споруд може порушуватися під. час повені, а також при розташуванні їх на березі річки, яка несе багато пливучих предметів (сміття, дерева, коріння, комиш та ін.). Оскільки відстань між стержнями ґрат становить 50—100 мм, через них в приймальне відділення берегового колодязя можуть попадати сторонні плаваючі предмети, тому перед ґратами обов’язково влаштовують пливучі загородження (запані).

В практиці експлуатації водозабірних споруд поверхневих джерел відомі випадки припинення водопостачання через обмерзання водоприймальних ґрат. Тому при пусконалагоджувальних роботах на водозаборах, що будуть працювати у важких шуго-льодових умовах, перевіряють справність системи обігрівання решіток за допомогою пари, гарячої води або постійного електричного струму. Парообігрівання або обігрівання гарячою водою здійснюють шляхом пропуску пари (води) через трубчасту систему, ґрат або шляхом підведення пари (води) і розподілення їх перед ґратами.

Для очистки приймального відділення берегового колодязя від піску в ньому повинна бути змонтована і працювати система ежекторів з підвісними гнучкими шлангами.

Після грат вода проходить через сітки, які бувають плоскі та обертальні, з чарунками від 2 X 2 до 5 X 5 мм. Виконують їх з оцинкованої або нержавіючої сталі, латунного дроту та капронової сітки. Всі типи сіток потребують періодичної або безперервної чистки (промивання), яку виконують за допомогою промивних пристроїв.

При масовому розвитку у воді фітой зоопланктона використовують мікрофільтри з розмірами отворів до 40 X Х40 мкм, які добре зарекомендували себе при надходженні у водозабірні споруди синьо-зелених водоростей.

Для перекриття або виключення водоприймального колодязя та його окремих секцій встановлюють засувки, дросельні затвори, шибери і щити.

Контроль на водозаборах. Лабораторно-виробничий контроль на водозаборах проводять з урахуванням місцевих природних і санітарних умов. Перелік показників лабораторного контролю погоджують з органами санітарно — епідеміологічної служби. На водозаборах з поверхневих джерел аналізи проводять не рідше одного разу на місяць, а з підземних — не рідше чотирьох разів (по сезонах) протягом першого року експлуатації і надалі не рідше одного разу на рік у найбільш несприятливий період. Якість води при цьому має відповідати даним

Періодичність наведених заходів встановлюється в залежності від умов забору води і вказується в посадових інструкціях.

Ґрати оголовка очищають ручними граблями з човнів (або льоду) або піднявши їх з води. Спосіб очищення залежить від конструкції ґрат і місцевих умов. Плоскі сітки очищають струменем води з брандспойта, для чого їх піднімають на рівень павільйону, попередньо встановивши в колодязі запасну сітку. Обертові сітки промивають під час обертання водою, що підводиться до дірчасті трубі під тиском 0,2… 0,3 МПа. Воду від промивання сіток відводять нижче водоприймача.

Самопливні труби очищають від осаду зворотним струмом води безпосередньо від насосів 1-го підйому або з берегового колодязя. При цьому берегової колодязь заповнюють водою до рівня, що перевищує рівень води в вододжерела не менше ніж на 1,5… 2 м, після чого відкривають шибери на самопливних трубах. Ефект зворотного промивання залежить від швидкості руху води в трубі, яка повинна бути в 4… 5 разів більше швидкості при нормальній роботі, але не менше 2… 2,5 м / с. Самопливні труби і галереї діаметром більше 800 мм очищають вручну або при повному виключенні їх з роботи.

Осад, що накопичується в береговому колодязі в весняний паводок, видаляють по мірі накопичення (але не рідше одного разу на рік) водоструминні ежекторами або вручну. Після очищення берегові колодязі протягом 4… 5 год дезінфікують хлоровмістних розчином (з розрахунку концентрації його в промивної воді 30… 40 мг / л). Після цього колодязь промивають свіжою водою і включають в роботу при наявності залишкового хлору не більше 1 мг / л.

Для видалення нафти і нафтопродуктів, що потрапили у водозабір і спливли в береговому колодязі застосовують еластичні спінені поліуретани, добре змочуються нафтопродуктами, що забезпечує інтенсивне поглинання ними нафти з води. Продукти, які не сплили, видаляються тільки на очисних спорудах.

Експлуатація в зимових умовах. Особливу увагу при експлуатації приділяють водозаборам на шугоносних і шугозабірних річках.

Для боротьби з заледенінням і закупоркою сміттєзатримних решіток застосовують електрообігрів, підведення теплої води або стисненого повітря і т. п. Ступінь напруженості шуго-крижаних утруднень визначається швидкістю течії води в річці. Так, на рівнинних річках зі швидкістю течії не більше 0,6 м / с труднощі пов’язані з виділенням на ґратах донного льоду. Найбільш елективний спосіб боротьби з цим явищем — завчасне створення над водоприймачем зберігає або крижаних полів, що створюються і утримуваних запанів. Такий захід необхідно тільки на період танення льоду, тобто на кілька днів.

На рівнинних річках зі швидкостями течії 0,7… 0,8 м / с шуго-крижані утруднення виявляються більш різноманітними і тривалими, а в деяких районах і неодноразовими. У таких умовах найбільш ефективно гранично знижувати швидкість прийому води з річки (використовувати всі вікна при відкритих перепуску), промивати решітки водоприймальних отворів затоплених оголовків зворотним струмом теплої або холодної води (іноді разом із стислим повітрям), влаштовувати механічне огорожу недостатньо заглиблених водоприймальних отворів запанів, тимчасовими заслонами з барж, катерів і т. п., огороджувати досить заглиблені отвори тимчасово встановлюваними водоповітряної завісами, видаляти плоскі сітки і пускати на безперервну роботу «лобові» механічні сітки на весь період танення криги з деяким обігрівом простору між полотнищами сіток в береговому колодязі. Якщо механічні сітки не пристосовані до витягання шуги з берегового колодязя, її видаляють іншими способами, а іноді розтоплюють потужними електронагрівачами.

На шуго-забірних річках при швидкостях течії більше 1 м/с можуть виникати різкі й значні коливання рівнів води, формуватися пер-первинні шуго-забори у верхів'ях плес, вторинні - на перекатах і берегові - при зриві руслових або повної ізоляції берегових водозаборів. Шуго-забори можуть надавати механічне вплив на водоприймачі. Для цих умов, окрім вище перелічених заходів, застосовують розчистку русла річки, поліпшуючу умови шуго-транзита (пристрій траншеї на перекатах, видалення запруд і т. п.), скидання теплої води на вході в ківш, кишені і канали; пристрій тимчасових резервних водоприймачів за можливими контурами берегових і руслових шуго-заборів, а також на обхідних протоках і опуклих ділянках берега русла.

Рибозахист. Питання рибозахисту розглядаються у двох аспектах: технічному (запобігання попадання риби у водозабірні споруди, що сприяє виникненню перешкод у роботі водозабору та очисних споруд) і екологічному (запобігання попадання риби, в основному молоді, в водоприймальні споруди, сприяючого нанесенню збитків рибному господарству і екологічної середовищі водойми). На водозаборах, встановлюваних у водоймах рибогосподарського призначення, застосовують механічні, гідравлічні та фізіологічні рибозахисні пристрої.

4.5 Видалення з води запахів присмаків і розчинених газів Процес видалення із води запахів і присмаків називається дезодорацією. Залежно від природи останніх, існує кілька способів дезодорації води:

· перехлорування з послідуючим дехлоруванням;.

· хлорування з амонізацією;

· аерація;

· обробка озоном;

· обробка або фільтрування через активоване вугілля та ін.

Перехлорування води великими дозами (до 10 мг/л) застосовують для усунення присмаків і запахів фенольних | сполучень, зниження кольоровості і вмісту бактерій. При цьому надлишок хлору, що перевищує його допустимий вміст у питній воді видаляється дехлоруванням: сірчаним газом, гіпосульфітом та ін. На нейтралізацію 1 мг активного хлору витрачається 0,9 мг сірчаного газу або 3,5 мг гіпосульфіту.

Суміщений процес хлорування і амонізації ліквідує запахи і присмаки у вихідній воді і маскує присутність залишкового хлору у очищеній воді.

Дозу аміаку при налагодженні станції передбачають залежно від дози хлорування таким чином, щоб досягти найбільш раціонального бактерицидного ефекту. Раціональне співвідношення хлору і аміаку 4:1−6:1.

При наявності у воді, що обробляється, фенолів, аміак повинен вводитись перед надходженням води на очисні споруди і за 1—2 хв до попереднього хлорування. Для маскування запаху, хлору аміак дозується після вторинного хлорування в резервуари чистої води або у водоводи перед ними.

Найкращий ефект дезодорації досягається обробкою води озоном або активованим вугіллям. Контакт води з активованим вугіллям може бути досягнутий двома способами: дозуванням пульпи вугільного порошку (одночасно з коагулюванням води або після нього); фільтрацією вже очищеної води через шар зернистого активованого вугілля.

Доза порошкоподібного вугілля залежно від інтенсивності запахів і присмаків у воді коливається в дуже широкому діапазоні — від 5 до 150 мг/л і виявляється в процесі пробної обробки активованим вугіллям і налагодження. Концентрація дозуємої пульпи складає 5%.

Об'єм завантаження вугільного фільтра визначається із умови: на 1 м3/год води, що обробляється, припадає 0,06— 0,12 м³ вугілля. Недоліком способу фільтрації є трудомісткість і неповноцінна регенерація відпрацьованого активованого вугілля лугом.

Розчинені у воді гази — СО₂, О₂, Н₂, азот, метан — можуть бути видалені фізичними методами (аерацією, кип’ятінням, вакуумуванням), хімічними методами або їх комбінацією. Вільну вуглекислоту і метан видаляють з води аерацією, кисень — вакуумуванням або хімічним методом. Азот є інертним газом і, звичайно, не виникає необхідності його видалення.

При налагодженні роботи споруд для видалення вільної вуглекислоти приймають слідуючі навантаження:

Брязкальний басейн 1,5 м³/(м2•год) Вентиляторні градирні-дегазатори з насадкоюіз кілець Рашіга розміром 25X25 мм60 м³/(м2•год) Те ж, з насадкою рейок розміром 50X13 мм, з просвітами між рейками/20 мм 40 м³/(м2•год) Тиск води перед розбризкуючими, соплами бризкальних басейнів встановлюють 50—60 кПа. При цьому напорі щілеве сопло П-16 диспергує в повітрі 35 м3/ год води, гвинтове сопло — 15 м3/год, тангенціальне — 10 м3/год. Сопла розташовують на висоті 1 м над поверхнею води в басейні.

Вентилятор для подачі повітря у вентиляторну градирню-дегазатор вибирають з таким розрахунком, щоб він забезпечував подачу 20 м³ повітря на 1 м³ води, що обробляється, при глибокому видаленні двоокислу вуглецю і 10—15 м3 повітря на 1 м³ води при частковому його видаленні, що потрібне при знезалізненні води або її стабілізації.

Необхідний напір, який потрібно розвивати вентилятором, визначають, виходячи з суми витрат напору в розподільчій плиті, насадці, повітроводах. Витрати напору в розподільчій плиті і повітропроводах приймають 245 Па при частковому видаленню СОг і 343 Па — при глибокому видаленні.

Витрати напору в кільцях Рашіга розміром 25Х25Х ХЗ мм складають при глибокому видаленні СО₂ — 294 Па на 1 м висоти шару насадки і 147 Па при частковому видаленню СО₂. Втрати напору в дерев’яній насадці складають 98 Па на 1 м її висоти.

Розміри підвідних і відвідних трубопроводів приймають такими, щоб швидкість повітря в них була 5—6 м/с.

Висоту шару насадки приймають у вентиляторному дегазаторі за даними. Відвід води із дегазатора повинен мати гідравлічний затвор.

4.6 Боротьба з біологічним обростанням Хімічні методи боротьби. Найбільш відомий метод запобігання біологічного обростання — покриття поверхонь токсичними фарбами. Широко використовуються оловоорганічні компоненти фарби, що володіють біоцидних дією.

Періодично можна хлорувати охолоджуючу воду, причому інтервали між подачею хлору у воду і тривалість кожного періоду хлорування залежать від ступеня забруднення води органічними речовинами, видів розвивається в охолоджувальних системах мікрофлори та інтенсивності її розвитку. Режим хлорування в кожному окремому випадку підбирається досвідченим шляхом.

Крім хлору для боротьби з біообростаннями може застосовуватися мідний купорос — головним чином з водоростями, що розвиваються в градирнях, на водорозподільних трубах і лотках, зрошувачі, а також в бризкальних басейнах і ставках — охолоджувачах оборотної води.

З інших реагентів, придатних для боротьби з біологічними обростаннями, застосовуються озон; гіпохлорити натрію і кальцію; сполуки ртуті; хлоровані похідні фенолу (зокрема, пентахлорфенолят натрію); перманганат калію, четвертинні амонієві підстави. На мікроорганізми згубно діє вільна вуглекислота, що вводиться у воду в дозах 30−50 мг / л.

Слід врахувати, що більшість іонів важких металів у малих дозах стимулюють ріст бактерій і водоростей у воді. Отже, одне і те ж речовина в певних дозах може діяти на організм як отруту або стимулятора.

Фізичні методи боротьби. Для боротьби з біообростаннями може широко використовуватися термічний метод — це або дію на шкідливих гідробіонтів теплою водою (якщо є поблизу ТЕЦ), або виморожування, дуже зручне в зимовий час.

Для великих залізобетонних і бетонних гідроспоруд застосовується метод катодного захисту, для чого на ізоляторах підвішують спеціальні зварні сітки-катоди. Цей спосіб в 1000 разів дешевше хлорування води і електрофільтрів.

Дослідження впливу ультразвуку і електрогідравлічного удару на біологічні обростання не знайшли поки промислового застосування через труднощі створення потужних генераторів ультразвукових коливань і апаратів електрогідравлічного удару.

Біологічні методи боротьби. Для боротьби з біообростанням використовуються біоценологічні відносини між різними групами гідробіонтів. Можна досліджувати рослини, які різко знижують вміст біогенних речовин у воді.

4.7 Дефектна відомість Дефектна відомість — це документ складається за наявності вад, недоліків, браку у вироблених матеріальних цінностях в разі контролю якості як з боку виробника, продавця, так і збоку покупця. Використовується як документ реєструючий витрати при проведенні ремонтів.

Дефектну відомість вносимо у таблицю.

Таблиця

4.8 Графік ППО і ППР Система ППР (планово попереджувальних ремонтів) на підприємствах здійснюють експлуатацію та ремонт об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства (ВКГ) і є обов’язкове для виконання ними незалеєно від форми власності.

Відповідальність за впровадження і суворе виконання системи ППР на об'єктах ВКГ покладається на керівника підприємства, що здійснює експлуатацію цих об'єктів.

Система ППР — це сукупність організаційних і технічних заходів по нагляду за технічним станом та всіх видах ремонту будівель, споруд, трубопроводів і устаткування, що виконують періодично заздалегідь складеним планом.

Основні завдання системи ППР на підприємствах ВКГ: попередження передчасного зносу будівель, споруд та устаткування і забезпечення надійності їх роботи, зниження витрат і підвищення якості, проведення ремонтних робіт для забезпечення подачі води, що відповідає вимогам державного стандарту на питну воду, відводу та очищення до встановлених вимог стічних вод.

· Система ППР передбачає проведення практичних заходів: визначення переліку будівель, споруд і устаткування (обладнання), які належить ремонтувати;

· визначення видів, характеру ремонтних робіт та їх обсягів;

· визначення міжоглядових та міжремонтних періодів; структури ремонтних циклів для різних видів будівель, споруд і устаткування з урахуванням умов експлуатації;

· планування ремонтних робіт;

· визначення джерел фінансування;

· організацію проведення оглядів та ремонтних робіт;

· забезпечення технічною та кошторисною документацією;

· забезпечення ремонтних робіт необхідними матеріалами, запасними частинами;

· організацію виробничої бази для виконання ремонтних робіт. у т.ч. організацію центральних ремонтних баз, ремонтних цехів, майстерень і ремонтних бригад (із забезпеченням необхідним устаткуванням, ремонтним оснащенням і робочою силою);

· організацію служби ППР на підприємстві ВКГ;

· впровадження сучасних методів ремонту з використанням засобів механізації та методів відновлення зношених споруд, обладнання та їх окремих елементів;

· впровадження чинних правил технічної експлуатації споруд і устаткування (обладнання) різного призначення;

· організацію контролю за технічним обслуговуванням будівель, споруд та устаткування;

· організацію контролю якості ремонтів.

5. Охорона праці та БЖД

5.1 Охорона праці

Інструктажі з охорони праці та техніки безпеки. До експлуатації споруд систем водопостачання і каналізації допускаються працівники, які пройшли медичний огляд, які представили довідку про стан здоров’я та можливості працювати в конкретних умовах виробництва, оформивши трудову угоду і отримали інструктаж з охорони праці і техніки безпеки.

Інструктажі поділяються на вступний, первинний на робочому місці, повторний, позаплановий і поточний (ГОСТ 12.0.004−79).

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» керівництво водоочисної станції повинне забезпечити:

безпеку виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;

усіх працівників — засобами індивідуального та колективного захисту;

професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці, пропаганду безпечних методів праці;

виконання санітарно-гігієнічних нормативів умов праці та оптимальних режимів праці і відпочинку працівників;

професійний добір виконавців для певних видів робіт.

Для організації роботи з охорони праці на одоочисній танції створюються служби охорони праці, які підпорядковуються безпосередньо керівникові підприємства і прирівнюються до основних виробничо-технічних служб.

Усі нещасні випадки, професійні захворювання і аварії підлягають обов’язковому розслідуванню спеціально призначеною комісією та обліку за встановленими формами згідно з «Положенням про розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а підприємствах, в установах і організаціях», затвердженим постановою КабМіну України від 10.08.93. № 623

Вступний інструктаж проводить інженер по техніці безпечності із запрошеними на роботу незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади. Інструктуються окремі особи або група осіб в кабінеті з охорони праці за програмою, затвердженою керівником (головним інженером) підприємства та погодженою з профспілковим комітетом. Програма повинна містити такі розділи: загальні відомості про підприємство ВКГ, основні правила внутрішнього трудового розпорядку; основні положення законодавства про охорону праці; правила техніки безпеки на всіх ділянках підприємства ВКГ; основні фактори виробничої санітарії; опис засобів індивідуального захисту; правила пожежної безпеки; способи надання першої допомоги постраждалим.

Про проведення інструктажу і перевірки знань робиться запис у журналі реєстрації та в контрольному листку вступного інструктажу обов’язковими підписами інструктували та інструктуючого.

Первинний інструктаж на робочому місці проводиться індивідуально з кожним працівником, що наближуються до роботи на даному виробничому ділянці. Інструктаж проводить керівник робіт (майстер, начальник дільниці) за затвердженими інструкціями з показом безпечних прийомів і методів праці. Робочі протягом 2−5 змін повинні виконувати роботу під наглядом майстра (бригадира), після чого оформляється допуск до самостійної роботи.

Повторний інструктаж проводиться щоквартально з метою перевірки рівня знань з техніки безпеки кожним працівників. Інструктаж проводять індивідуально або з групою робітників однієї професії (з бригадою) за програмою інструктажу на робочому місці.

Позаплановий інструктаж, як і повторний, проводиться при. зміні правил з охорони праці або технології виробництва, при застосуванні нових матеріалів, машин і механізмів, при порушенні працюючими вимог безпеки праці, які можуть призвести або призвели до виробничому травматизму чи аварій, при перервах в роботі більше 60 календарних днів (для робіт з підвищеними вимогами, з охорони праці - більше 30 днів).

Про проведення первинного, повторного і позапланового інструктажів відзначають в журналі реєстрацій інструктажів на робочому місці зазначенням виду та причини інструктажу та обов’язковими підписами інструктували та інструктуючого.

Поточний інструктаж проводиться з робітниками перед виконанням робіт по наряду-допуску і при видачі дозволу на виконання особливо небезпечних робіт. Підписи інструктували та інструктуючого повинні бути безпосередньо на зазначених документах.

Засоби захисту. Для захисту від пошкоджень і травм тіла, ніг, рук, голови, обличчя, органів зору, дихання та слуху працюючим на підприємстві безкоштовно видають відповідний спецодяг, спецвзуття, рукавиці, рукавички, каски, захисні окуляри, маски, щити, респіратори, промислові протигази, скафандри, протишуми. Крім того, для збереження від падіння з висоти слід видавати запобіжні пояси, страхові мотузки та троси, а для захисту від ураження електричним струмом — діелектричні рукавички, килимки, калоші та боти.

На робочих місцях повинні бути вивішені знаки безпеки, які вказують або попереджають про можливі небезпеки, що загрожують здоров’ю працюючих.

5.2 Техніка безпеки Склад, чисельність і кваліфікація обслуговуючого персоналу визначається виробником залежно від потужності та ступеня складності споруд, технологічних процесів з урахуванням обсягів роботи з обслуговування і ремонту діючих мереж і споруд.

При визначенні чисельності обслуговуючого персоналу рекомендується використовувати Нормативи чисельності робітників, зайнятих на роботах по експлуатації мереж, споруді насосних станцій водопроводу і каналізації, затверджені Головою Держжитлокомунгоспу України 19 грудня 1991 року.

На підприємствах водопровідно-каналізаційного господарства діють такі форми навчання робітників:

· виробничо-технічні курси;

· курси навчання суміжним професіям;

· курси цільового навчання;

· школи з вивчення передового досвіду праці та інші форми навчання.

Навчання з робітничих професій може здійснюватися лише при наявності програмно-методичного та кадрового забезпечення, а також відповідної учбово-технічної бази (учбово-технічних кабінетів, лабораторій, тренувальних майданчиків, у т.ч. з охорони праці тощо).

Особи, що приймаються на роботу, пов’язану з безпосереднім обслуговуванням, ремонтом, випробуванням і налагодженням роботи споруд, комунікацій, устаткування, обов’язково проходять медичне обстеження на відповідність стану їхнього здоров’я вимогам до даної професії, а потім періодичні огляди згідно з Інструкцією по проведенню обов’язкових попередніх і періодичних медичних оглядів, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України.

При призначенні фахівців на посади спеціалістів слід користуватися вимогами Кваліфікаційного довідника посад службовців.

До призначення на самостійну роботу чи у разі переведення на іншу роботу (посаду) робітники виробника зобов’язані пройти:

· спеціальну фахову підготовку;

· інструктаж на робочому місці;

· перевірку знань цих Правил, виробничих і посадових інструкцій, правил з охорони праці згідно з Типовим положенням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвердженим наказом Держнаглядохоронпраці України від 04.04.94 № 30

Для працівників, що обслуговують електроустановки, обов’язкове знання Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів і Правил техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів.

Для працівників, що обслуговують хлорне господарство та хлораторні установки, обов’язкове знання Правил безпеки при виробництві, зберіганні, транспортуванні та використанні хлору, затверджених Держнаглядохоронпраці України наказом від 29.10.93 № 105.

Первинній перевірці знань підлягає увесь персонал виробника до керівних та інженерно-технічних працівників включно.

Перевірку в процесі роботи здійснюють у строки, встановлені керівником підприємства.

Затвердження на посадах працівників підприємства провадиться згідно з Кодексом законів про працю України (322−08) після перевірки знань цих Правил і робочих інструкцій, а також затверджених Держнаглядохоронпраці України Правил техніки безпеки при експлуатації систем водопровідно-каналізаційного господарства.

Чергову періодичну перевірку знань робітників провадять щорічно, інженерно-технічного персоналу — один раз на 3 роки.

Працівники, що порушують ці Правила, правила техніки безпеки чи виробничі інструкції, підлягають позачерговій перевірці знань, обсяг і строки проведення якої встановлює керівник підприємства.

Перевірку знань здійснює кваліфікаційна комісія, що призначається керівником підприємства, в кількості на менше трьох осіб. Кваліфікаційна комісія створюється згідно з Типовим положенням про навчання, інструктаж і перевірку знань працівників з питань охорони праці, затвердженим Держнаглядохоронпраці України наказом від 04.04.94 № 30.

Працівникам, які під час чергової перевірки знань отримали незадовільну оцінку, призначають повторну перевірку не пізніше ніж через місяць. Працівник, що вдруге отримав незадовільну оцінку, працевлаштовується згідно з чинним законодавством.

Кожному працівникові, що успішно витримав первинну перевірку знань, видають посвідчення. Працівники, зайняті на роботах зобслуговування електроустановок, одержують спеціальне посвідчення про присвоєння кваліфікаційної групи згідно з правилами техніки безпеки.

Систематичну підготовку персоналу організують і особисто контролюють керівник і головний інженер виробника.

Інженерно-технічний персонал підрозділів виробника зобов’язаний:

· виконувати посадові інструкції;

· керувати роботою виробничого і ремонтного персоналу;

· забезпечувати робочі місця посадовими та експлуатаційними інструкціями, правилами охорони праці, технологічними регламентами, вказівками щодо запобігання аварій, інструкціями про заходи пожежної безпеки та цивільної оборони згідно із встановленими законоположеннями і знайомити з ними кожного робітника;

· контролювати задані режими роботи споруд і устаткування;

· складати дефектні відомості з поточного і капітального ремонту будинків, споруд, устаткування, графіки виконання робіт і забезпечувати їх виконання;

· оформлювати заявки на матеріали, устаткування, запасні частини і т. ін.;

· слідкувати за веденням журналів і відомостей обліку роботи споруд і устаткування, наявністю паспортів та іншої технічної документації, вчасно фіксувати у цих документах зміни, що сталися в процесі експлуатації, вести журнали;

· складати звіти про роботу споруд і устаткування;

· вивчати роботу окремих споруд, установок, обладнання і умов праці, вносити пропозиції щодо впровадження нової техніки, удосконалення технологічних процесів, поліпшення конструкцій споруд, устаткування, організації робочих місць тощо;

· проводити технічне навчання з метою підвищення кваліфікації персоналу;

· проводити заняття та інструктажі з обслуговуючим персоналом з охорони праці, постійно контролювати виконання ним правил техніки безпеки.

5.3 БЖД об'єкту господарювання Управління роботою і очищення знімних ґрат берегового колодязя здійснюються з балкона, який розташовують на рівні поверхні землі. До всіх пристроїв надводної та підводної частин колодязя повинен бути забезпечений доступ для огляду, ремонту і управління. Для спуску в колодязь застосовують металеву драбину.

Оглядати, ремонтувати та очищати вхідні грати на всмоктувальних лініях дозволяється тільки при зупинених насосах. Грати оголовка зазвичай очищають після вилучення їх з води (в берегових колодязях очищення решіток може бути механізована).

Ґрати оголовка дозволяється очищати ручними граблями з човнів при швидкості течії річки до 0,6 м / с і глибині до 2 м. Обслуговуючий персонал повинен вміти плавати та мати рятувальні засоби. На великих глибинах і при високих швидкостях течії для роботи запрошують водолазів.

Взимку при очищенні решіток або інших споруд рухатися по льоду річки, водойми допускається тільки після ретельної перевірки його товщини (наприклад, бурінням) при безперервному спостереженні за його станом. Роботу виконує бригада не менше ніж з трьох осіб, забезпечених рятувальними поясами з лямками і вірьовками. Рятувальне обладнання укладають на дощаті настили.

Щоб уникнути опіків при обігріві оголовків паром користуються рукавицями і запобіжними масками. Шланги для подачі гарячої води або пари попередньо випробовують, створюючи в них підвищений тиск, і перевіряють надійність їх з'єднання. При електрообігрівання решіток тимчасові електролінії від трансформаторів влаштовують з ізольованих проводів.

Роботи, пов’язані зі спуском працівників у колодязі і камери перемикання, вимагають таких же заходів безпеки, як і роботи в колодязях систем водопостачання і каналізації. Устаткування знеструмлюють, а на відповідних засувках, шиберах і щиті управління вивішують знаки безпеки.

Підводні роботи при ремонті споруд, перевірці їх технічного стану, очищення від осаду виконують спеціально навчені та атестовані водолази з дотриманням вимог техніки безпеки на водолазних роботах: перед початком робіт ретельно перевіряють водолазне спорядження, робоче обладнання та телефонний зв’язок, обстежують ремонтоване споруда, складають проект виробництва робіт, узгодять сигнали і команди. На водолазної станції має бути не менше трьох водолазів. На час підйому з води вантажів після стропування водолаз зобов’язаний вийти на поверхню. На місці водолазних робіт при обслуговуванні оголовка або зміцненні берега знаходиться чергова човен, рятувальні круги, багри, мотузки, аптечка першої долікарської допомоги та ін.

Роботи з ремонту, монтажу і демонтажу водопідйомного обладнання водяних свердловин відносяться до особливо небезпечних і на їх виробництво виписують наряд-допуск із зазначенням заходів безпеки. Працівниками керує майстер, навчений і здав іспити на право переміщення вантажів вантажопідіймальними механізмами, ручними або привідними лебідками і талями. До складу бригади обов’язково входить атестований стропальник. До робіт не допускаються особи молодші 18 років.

Крани, лебідки, троси та вантажозахоплювальні пристрої випробовують у встановленому порядку і маркують (вони повинні відповідати масі вантажу). Обов’язково перевіряють гальма і кранове пристрій, цілісність сталевого гнучкого троса і стропів. Вантажем, що перевищує встановлений у 1,6 рази, випробовують на міцність триногу, копер і вишку.

Не можна використовувати вантажопідйомні механізми з несправними гальмами або храповим пристроєм, а також з тросами, які мають хоч одну обірвану пасмо або більше 10% розірваних дротів, вузли, переломи та інші дефекти. Стропи сплітають, а місця сплетення затягують ковші. Блок повинен відповідати діаметру троса.

На вантажопідіймальному гаку встановлюють пристосування, що виключає мимовільне звільнення вантажу. З підземного павільйону монтажна бригада переміщує вантажі з поверхні землі Через монтажний люк. Персонал розставляють в порядку, відповідному правилам безпеки. Категорично забороняється перебувати людям під вантажем.

Свердловинний насос спускають і піднімають на трубах за допомогою хомутів відповідного розміру, надійно закріплених під фланцем труби. Щоб уникнути розриву кріпильних болтів, забороняється залишати насоси, підвішені тільки на хомутах.

Перед роботою з ручною приводний лебідкою перевіряють надійність її гальм. Лебідку кріплять до фундаменту, рамі або якорів. При навертанні троса на барабан приводної лебідки категорично забороняється направляти його рукою, застосовувати при гальмуванні дошки, підкладати в зубчасті передачі сторонні предмети. Блок і таль, крім основного, повинні мати додаткове страхувальне кріплення тросом. Вишки, копри та інші пристосування для підвіски блоків також оснащуються додатковим кріпленням на випадок обриву підвіски.

Ремонтні роботи виконують в спецодязі без звисаючих кінців, в брезентових рукавицях і касках.

До монтажу та демонтажу свердловинного обладнання дозволяється приступати тільки після його знеструмлення. Електрообладнання надійно заземлюють. Електричний кабель заглибного свердловинного насоса перед монтажем витягають на всю довжину, не допускаючи скручування. Місце робіт повинно бути добре освітлено. У камерах для освітлення використовують акумуляторні ліхтарі напругою до 12 В.

Роботи в заглиблених камерах, шахтних колодязях та інших аналогічних спорудах виконують відповідно до правил безпеки при роботах в мережевих колодязях. При цьому перевіряють загазованість камери і забезпечують її вентиляцію. Роботи виконують в рятувальних поясах при палаючій бензинової лампі типу ЛБВК. Для спуску в камери і шахтні колодязі призначають бригаду не менше ніж з чотирьох осіб.