Оцінка забезпеченості водними ресурсами

Вступ

статистичний водний регіон

Вода виконує в природі та розвитку цивілізації не менше 30 функцій: вода — це і сфера життя, і транспортний засіб, і місце, де відбувається безліч хімічних процесів, і місце відпочинку, і охолоджувач, і багато-багато іншого.

У наш час водні ресурси стали фактором, який лімітує розвиток виробничих сил і соціально-економічну ситуацію. Можна без перебільшення констатувати, що проблема водних ресурсів, особливо проблема чистої питної води, є глобальною. Тому питання про важливість водних ресурсів для подальшого соціально-економічного розвитку суспільства є одним із найголовніших.

Основними споживачами води є сільське й комунальне господарство та промисловість. У сільському господарстві воду використовують для поливу рослин, напування й приготування корму для свійських тварин, у комунальному господарстві — для пиття та приготування їжі для людей, для задоволення їхніх санітарно-гігієнічних потреб, як теплоносій тощо. У промисловості воду використовують як сировину, реагент та розчинник для проведення різних технологічних процесів, а також для промивання сировини й продуктів тощо.

Усі галузі господарства за відношенням до водних ресурсів поділяють на користувачів і споживачів.

Користувачі використовують воду як середовище або джерело енергії і не забирають її з джерел (водний транспорт, рибальство, туризм, спорт, гідроелектростанції тощо).

Споживачі забирають воду з джерел і використовують її за призначенням (пиття, приготування їжі, вирощування сільськогосподарської продукції, здійснення технологічних процесів на виробництві, обігрівання приміщень тощо).

У багатьох випадках вода після використання частково або повністю повертається до джерел, але зі зміненою якістю.

Метою роботи є вивчення забезпеченості водними ресурсами в Україні

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:

· розкрити сутність поняття забезпеченості водними ресурсами;

· вивчити методи вивчення забезпеченості водними ресурсами;

· проаналізувати динаміки чисельності та структури водних ресурсів;

· проаналізувати стан водних ресурсів;

· встановити фактори впливу на забезпеченість водними ресурсами в Україні.

Об'єктом роботи є водні ресурси України.

Предметом роботи є особливості забезпеченості водними ресурсами України.

1. Теоретичні основи статистичного вивчення забезпеченості водними ресурсами регіонів України

Розділ статистики, який пов’язаний із накопиченням інформації щодо водних ресурсів, відображає ситуацію з водо забезпечення в цілому по країні і окремих регіонах, дає загальну картину з водовикористання підприємствами та різними користувачами, висвітлює кількісний і якісний стан водних об'єктів, результати водоохоронних заходів.

Водні ресурси — важливий елемент природного середовища. Без них не може існувати все живе на Землі. Суспільство використовує водні ресурси майже усюди. Потреби у воді не зменшуються, а зростають. Тому цей стратегічний ресурс необхідно оцінювати, збільшувати його захищеність, розробляти сучасні заходи із захисту та збереження; вчитись раціонально використовувати ці ресурси.

Проблема скорочення запасів водних ресурсів і погіршення якості води підсилює актуальність статистичного вивчення стану, використання й охорони водного середовища.

Загальна кількість водних ресурсів — це сумарна кількість поверхневих і підземних вод на окремій території. До цієї величини додаються всі штучні та природні водоймища.

Водозбірний басейн — частина земної поверхні і товщі ґрунтів, з яких відбувається стік води у водотік або водойму.

Зворотна вода — вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води.

Стічна вода — вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів.

Поверхневі води — води різних водних об'єктів, що знаходяться на земній поверхні.

Підземні води — води, що знаходяться нижче рівня земної поверхні в товщах гірських порід верхньої частини земної кори в усіх фізичних станах.

Оцінюючи водні ресурси, необхідно враховувати ряд обставин, які ускладнюють використовування річкових вод.

По-перше, це значні коливання водних ресурсів в часі. У маловодні посушливі роки вони значно менше, ніж в середні за водністю роки.

По-друге, водні ресурси нерівномірно розподілені по території України, унаслідок чого водозабезпечення в різних регіонах неоднакове.

По-третє, негативним чинником, що обмежує можливості використовування наявних водних ресурсів, є зниження якості води через скидання у водні об'єкти стічних вод.

2. Статистичні показники для вивчення забезпеченості водними ресурсами регіонів України

Статистикою водних ресурсів збираються й аналізуються дані про:

— загальні запаси води, в тому числі за категоріями води, в цілому і в розрахунку на одиницю території та на одного жителя;

— характеристики водних джерел (протяжність річок і каналів, довжина берегової лінії озер і водоймищ);

— об'єми загального забору води з природних джерел та водопроводів;

— об'єми використаної води, в тому числі за категоріями води, в цілому і за класифікацією потреб (виробничі, комунальні, побутові та ін.).

Розглянемо основні статистичні показники, які відображають стан водних ресурсів, їх охорону та раціональне використання:

1. Загальна кількість водних ресурсів — це сумарна кількість поверхневих і підземних вод на окремій території. До цієї величини додаються всі штучні та природні водоймища. Під час підрахунку водних ресурсів враховують, що вони змінюються за обсягом з різних причин. Насамперед кількість води залежить від пори року, від активності дощів, величини покрову снігу тощо. Для більш точної оцінки загальної кількості водних ресурсів береться середня величина, що дорівнює середньому багаторічному стоку річок, запасам води в озерах тощо.

2. Розміщення водних ресурсів по території.

3. Питоме забезпечення водними ресурсами. Цей показник розглядається в цілому по країні, а також відносно регіону. Він характеризує водозабезпечення на 1 км і на 1 особу.

4. Збір води. Показник відображає вплив людської діяльності на водні ресурси. Під водозбором розуміється кількість води, яка забрана з будь-якого джерела і транспортована до місця використання. За допомогою інформації з водозбору можна розрахувати навантаження на водну екосистему.

5. Споживання свіжої води — використання для задоволення потреб у воді всіх видів вод (поверхневих, підземних, шахтних, пластових, морських та ін.), забраних або одержаних від водозаборів, що належать підприємствам, а також комунальних водопроводів та інших водо господарюючих систем.

6. Наступний статистичний показник — скидання використаних стічних вод включає загальних обсяг виробничих і господарсько-побутових стічних вод.

3. Статистична оцінка та аналіз забезпеченості водними ресурсами регіонів України

Загальна характеристика водних ресурсів — середня багаторічна величина річного стоку.

Потенційні водні ресурси України (об'єм середньорічного стоку) оцінюються в 209,8 км³, що дорівнює 13,1% серед всіх природних ресурсів України.

З них лише 25% формується в межах нашої держави і є її власним фондом. Транзитний стік тільки частково використовується для господарських потреб. Співвідношення об'ємів місцевого і транзитного стоку в різних адміністративних областях неоднакове. Територією України водні ресурси розподіляються нерівномірно. Близько 60% їх припадає на річки басейну Дунаю, де потреба в них незначна. А найменші об'єкти водних ресурсів припадають на території, де вони вкрай необхідні у великих кількостях: Автономна Республіка Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Херсонська, Миколаївська, Одеська області.

Україна належить до територій з низькою водозабезпеченістю за сумарним річковим і місцевим стоком. На одного жителя в Україні припадає лише 1,0 тис. м³ на рік (в Європі — 4,6 тис. м3, у світі — 8,2 тис. м3, Канаді — 99 тис. м3). На водозабезпечення впливає мінливість місцевого стоку в часі. Так, у маловодні роки його величина становить 29,7 км³. Нерівномірний розподіл стоку протягом року. На весняний стік припадає до 70% його об'єкта на півночі та північному сході й до 90% на півдні України.

Річки

Поверхня України порізана густою мережею річок. Всього налічується більше 73 000 річок різної довжини. Річки діляться на великі, середні і малі. До великих річок відносяться Дніпро, Дністер, Південний Буг, Прип’ять, Десна, Сіверський Донець. Інші - складають категорію середніх і малих.

Кількість і водоносність річок зменшується з більш зволоженого північного заходу до посушливого південного сходу. Середня густина річкової мережі складає 0,39 км/кв.км, на півночі вона більше (0,5 км/кв.км) і зовсім мала на півдні (до 0,1 км/кв.км). Найгустіша річкова мережа в Карпатах (більше 1 км/кв.км) і Кримських горах (0,6−0,7 км/кв.км).

Головним джерелом живлення річок і формування водних ресурсів України є атмосферні опади, яких в середньому за рік випадає 366 куб. км (або 609 мм). Проте тільки невелика їх частина (50 куб. км або 83 мм) формує річковий стік, решта вологи витрачається на випаровування.

Дніпро утворює основну річкову систему України. Довжина Дніпра — 2201 км (у межах України 981 км), площа басейну 504 тис. км2. Найбільші праві притоки — Прип’ять, Тетерів, Рось, Інгулець, ліві — Десна, Сула,

Псел, Ворскла, Самара. Від гирла Прип’яті до греблі Каховської ГЕС Дніпро являє собою каскад водосховищ (Київське, Канівське, Кременчуцьке, Дніпродзержинське, Дніпровське, Каховське). Середній річний стік — 53,5 км³.

Дністер із своїми притоками утворює річкову систему на південному заході України. Довжина Дністра — 1362 км (в Україні — 705 км). Площа басейну — 72,1 тис. км3. Основні праві притоки — Стрий, Бистриця, Свіча, Реут, Лімниця, ліві — Золота Липа, Серет, Смотрич, Збруч. У верхів'ї Дністер — гірська ріка. На ріці споруджено ГЕС і водосховища (Дністровське, Дубоссарське). Річний стік — 10 км³.

Південний Буг бере початок на Подільській височині. Довжина ріки — 806 км, площа басейну — 63,7 тис. км2. Основні ліві притоки — Синюха, Мертвовід, Інгул, праві — Згар, Кодима, Гнилий Яланець. На річці працює 13 невеликих ГЕС. Річний стік — 3,39 км³.

Дунай — одна з найбільших рік Європи. Довжина — 2960 км, у межах України — 174 км. Площа басейну — 817 тис. км2. Середній річний стік — 123 км³. У межах України найбільші притоки — Тиса і Прут (ліві). У гирлі Дунай розділяється на кілька рукавів, один з яких (Кілійський) протікає по території України.

Сіверський Донець- (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3).

Озера та болота

Озера є природними регуляторами поверхневого стоку. За рахунок акумуляції частини об'ємів повеней і паводків вони знижують максимальні витрати, віддають значну кількість води річкам у період межені і зменшують річковий стік унаслідок значно більшого випаровування з водної поверхні порівняно з випаровуванням з поверхні суші. У різних кліматичних зонах різниця у випаровуванні з озер і суші буде різною і зростатиме у напрямі з півночі на південь.

На території нашої держави є 6904. Загальна їх площа становить 61,72 км-, обсяг води — 9,69 млрд кубічних метрів. Проаналізувавши таблицю, ви зможете мати характеристику озер найбільших басейнів України. Найбільші природні озера України це Світязь (275 км²) у Волинській області та розташовані поряд нього Пулемецьке і Турівське. Вони знаходяться у басейні Західного Бугу. В заплаві Прип’яті теж є великі озера Біле і Оріхівське, в басейні Уборті — Корма. На сході країни в басейні Казенного Торця (притока Сіверського Дінця) розміщується Кучурганський лиман та три невеликих солоних озера — Раннє, Сліпке і Вейсове. Вода і грязі солоних озер використовуються для лікування ревматизму та інших хвороб. Таких озер багато в Голопристанському районі Херсонської області, та узбережжях Чорного і Азовського морів, у Криму, в пониззі Дунаю. Втратили зв’язок з морем і перетворилися на озера Хаджибейський і Куяльницький лимани в Одеській області. Чимало невеликих, але глибоких з чистою водою озер можна зустріти в Карпатах. Мальовничі береги цих гірських озер — чудове місце для відпочинку. З озер Карпат найбільш відоме Синевірське.

Вплив боліт на річковий стік може бути як позитивним, так і негативним. Дослідами встановлено, що в районах достатнього зволоження болота не знижують загальної величини річкового стоку, а в зоні надмірного зволоження навіть дещо збільшують її. Тим часом в умовах недостатнього зволоження за рахунок підвищеного випаровування порівняно з випаровуванням з суші болота зменшують річковий стік.

Підземні води

Україна має значні ресурси підземних вод, їх балансові прогнозні ресурси оцінюються у 21,0 км/рік. Величини підземного стоку змінюються в південному напрямку від 30 мм (Полісся), 40−50 (Волино-Поділля) до 0−5 мм (Причорномор'я, Степовий Крим). В Українських Карпатах величини підземного стоку становлять 100−120 мм, а найбільший він у Кримських горах — 500 мм. Модулі підземного стоку також зменшуються з півночі на південь від 3−1,5 л/с-км до 0,5 л/с-км і менше. У їх розподілі спостерігається зональність, зумовлена кліматом і характером дренування території, контрастними є показники модулів стоку в Кримських горах (0−15 л/с-км).

Сумарна величина підземного стоку оцінюється в 500−550 м3/с, що становить 30% загального стоку з території республіки. Значними є водні ресурси озер України. У народному господарстві використовують морські води (Автономна Республіка Крим, Одеська, Херсонська, Донецька області).

По Україні водні ресурси розміщуються нерівномірно, що призводить до виникнення проблем у ряді регіонів. Недостатньо води у Харківський, Донецький і Запорізький областях (на узбережжі Азовського моря), АР Крим. Розміщення водних ресурсів має важливе значення для розвитку підприємств, що використовують у виробництві велику кількість води; для населення, яке проживає на даній території.

Питома забезпеченість водними ресурсами в Україні найнижча в СНД і складає всього 1 тис. м³/особу на рік. За запасами водних ресурсів в розрахунку на одиницю площі й одного жителя Україна займає останні місця серед країн Європи.

Даний показник тісно пов’язаний з реальними витратами води і свідчить про раціональне чи нераціональне використання водних ресурсів. У розрахунку на одного жителя України витрати води складають 90 м³.

Скидання використаних стічних вод. З одного боку скидання використаних стічних вод потрібно, бо вода повертається у природу. З іншого боку, використовування природних водних ресурсів незмінно має як свої позитивні так і негативні наслідки.

На сьогоднішній день в Україні щорічно скидається більше 20 куб. м стічних вод — неочищених або недостатньо очищених. Слідство цього — погіршення якості води водотоків і водоймищ, зокрема Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Буга, Північного Донця. Якісний стан води малих річок України також формується під впливом господарської діяльності, хімічний склад їх міняється унаслідок забруднення стічними водами. Особливо забруднені річки Приазов’я.

У Донбасі, Криворіжжі та в деяких промислових районах спостерігається певне збільшення стоку окремих річок за рахунок скидів у них шахтних, промислових і побутових вод.

Для оцінки якості вод застосовується також показник орієнтовно допустимих рівнів шкідливих речовин у воді, який використовується лише для попереджувального санітарного контролю за підприємствами, очисними спорудами, які перебувають на стадії будівництва або навіть проектування. Основною причиною забруднення водного середовища є скидання у водойми зворотних вод і відходів промисловими, виробничими та комунальними підприємствами.

Зворотні води — це води, які потрапляють у водне середовище після їх первинного використання на будь-які потреби, в результаті чого вода певною мірою забруднюється.

Розрізняють три категорії зворотних вод:

— нормативно-чисті - це зворотні води, скидання без очищення яких не погіршує гігієнічних і санітарних норм якості води у водних об'єктах;

— нормативно-очищені - це стоки, що пройшли очищення на відповідних спорудах та відведення яких після очищення у водні об'єкти не призводить до порушення встановлених норм якості води в контрольному створі або пункті водокористування;

— забруднені - це виробничі та побутові (комунальні) стоки, які надходять у водні об'єкти без очищення або після недостатнього очищення і містять забруднюючі речовини в кількості, що призводить до порушення норм якості води у контрольному створі.

Узагальнюючою характеристикою стану та якості водного середовища є:

1) показник навантаження на водойми джерел забруднення;

2) показник екологічного стану поверхневих вод.

Показник навантаження на водойми джерел забруднення (Ні) визначається з метою одночасного врахування різних забруднювачів, які містяться у складі зворотних вод того чи іншого підприємства. Він обчислюється як сума добутків вмісту і-го забруднювача у стічних водах (Рі) на ваговий коефіцієнт (Wі), який враховує ступінь небезпеки такого забруднювача:

Hi=?Pi*Wi

Показник екологічного стану поверхневих вод (ЕСі) розраховується як різниця між гранично допустимою нормою і-го забруднювача або шкідливої речовини у воді (Ні) та фактичним вмістом і-го забруднювача у стічних водах (Рі), віднесена до норми (Ні):

;

де, а — коригуючий коефіцієнт, який враховує ступінь небезпеки і-го забруднювача у воді.

Зазвичай забруднювачі і шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки. Для забруднювачів виділяють: 1 — малонебезпечні, 2 — помірно небезпечні, 3 — небезпечні, 4 — особливо небезпечні; для шкідливих речовин: 1 — надзвичайно небезпечні; 2 — високо небезпечні; 3 — небезпечні; 4 — помірно небезпечні.

Під охороною водних ресурсів розуміють сукупність організаційних, технологічних, економічних і правових заходів, направлених на запобігання, обмеження і ліквідацію забруднення, засмічення і виснаження водних ресурсів з метою задоволення оптимальних потреб населення і народного господарства у воді нормативної якості.

Заходи по охороні водних ресурсів підрозділяються на профілактичні і практичні. До профілактичних заходів відносяться: розробка схем комплексного використовування і охорони водних ресурсів, екологічна експертиза проектів будівництва і реконструкції об'єктів, що роблять вплив на кількісний і якісний стан вод, нормування водокористування і водовідведення, ефективна експлуатація очисних і інших водозахисних споруд, контроль за скиданням стічних вод і станом водних об'єктів.

Практичними заходами є: встановлення норм граничне допустимих скидань (ГДС) у водні об'єкти забруднюючих речовин із стічними водами діючих підприємств і введення в експлуатацію очисних споруд, застосування різного роду санкцій відповідно до чинного законодавства.

Охорона водних ресурсів від забруднення повинна здійснюватися в комплексі з охороною атмосфери, ґрунтів, рослинного і тваринного світу.

Отже, слід зазначити, що водні ресурси відіграють важливу роль в економічному розвитку країни. Для покращення раціонального природокористування, охорони водних ресурсів, економії води, її відтворення необхідно використовувати резерви зі зниження водоспоживання, удосконалювати технологічні процеси, освоювати маловідходні та безвідходні технології.

Висновок

Основні джерела прісної води на території України — стоки річок Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю з притоками, а також малих річок північного узбережжя Чорного та Азовського морів. Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного забруднення класифікуються як забруднена і брудна. Для переважної більшості підприємств промисловості та комунальних господарств скид забруднюючих речовин істотно перевищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Системний аналіз сучасного екологічного стану басейнів річок України та організації управління охороною і використанням водних ресурсів дав змогу окреслити коло найбільш актуальних проблем, які потребують розв’язання, а саме:

· надмірне антропогенне навантаження на водні об'єкти внаслідок екстенсивного способу ведення водного господарства призвело до кризового зменшення самовідтворюючих можливостей річок та виснаження водноресурсного потенціалу;

· стала тенденція до значного забруднення водних об'єктів внаслідок неупорядкованого відведення стічних вод від населених пунктів, господарських об'єктів і сільськогосподарських угідь;

· погіршення якості питної води внаслідок незадовільного екологічного стану джерел питного водопостачання; недосконалість економічного механізму водокористування і реалізації водоохоронних заходів;

· недостатня ефективність існуючої системи управління охороною та використанням водних ресурсів внаслідок недосконалості нормативно-правової бази і організаційної структури управління;

· відсутність автоматизованої постійно діючої системи моніторингу екологічного стану водних басейнів акваторії Чорного та Азовського морів, якості питної води і стічних вод у системах водопостачання і водовідведення населених пунктів і господарських об'єктів.

Список використаної літератури

1. Економіка природокористування С. В. Мельник.

2. Клименко В. Г. Гідрологія України.

3. Левківський С.С., Падун М. М. Раціональне використання і охорона водних ресурсів.

4. Манів З.О. Регіональна економіка.

Інтернет-ресурси:

1) http://www.ukrstat.gov.ua/ Основні показники використання та охорони водних ресурсів (1990;2013рр.);

2) http://www.geo.gov.ua/Підземні води;

3) http://geoknigi.com.