Экономика Албанії

Экономика Албании

Претенциозные плани економічного розвитку Албанії значною мірою від допомоги СРСР та інших східноєвропейських країн, а після припинення цієї допомоги у середині 60-х років сталося повільність розвитку. Особливо потребувала переоснащення гірничодобувна промисловість. Слід також сказати мати у виду, що у післявоєнний період ринки збуту експортної продукції Албанії перебувають у Східній Європі та СРСР, і само діяли життєво важливі предмети імпорту. Наприкінці 1980;х років стали налагоджуватися відносини з країнами Західної Європи, але скорочувати дефіцит капіталовкладень, неефективне управління економіки й політична нестабільність сприяли різкого економічному спаду в 1990—1991.

В 1992 ВВП Албанії різко скоротився проти рівнем 1989, й у подальшого розвитку були потрібні термінові заходи. Уряд висунуло програму реформ, куди входили перехід від адміністративно-командної економіки з централізованим контролем до ринкової економіки незначної події підприємництву. Насамперед було здійснено приватизація більшу частину сільськогосподарського сектора, малих і середніх підприємств, та був настала чергу великих підприємств. У 1996 це разом із іноземної допомогою дали певні результати, ВВП становило 9% (за даними ЄБРР — п’ять%) і становить 2,3 млрд. дол., тобто. 700 дол. душу населення, а інфляція скоротилася за кілька відсотків. Але ці досягнення були затьмарені зростанням безробіття, офіційно превышавшей 20%, і поширенням корупції. Подальший прогрес у перетворенні цієї економіки загалом гальмувався через брак надійної інфраструктури ефективної фінансової систем. У остаточному підсумку фінансові піраміди, потрясли суспільство межі 1996 і 1997 років, політична нестабільність 1997;го і протиборство наснаги в реалізації 1998 привели економіку до межі повного розвалу. У 1997 ВВП скоротився на майже 7%, а зовнішньоторговельний баланс — на 22%.

Объективно оцінити економічне становище Албанії важко. При комуністичному режимі вся інформація мала засекречена, а до даних, які належать до посткомуністичному періоду, слід ставитися обережно.

Планирование і индустриализация

Пятилетние плани щодо розвитку народного господарства з урахуванням індустріалізації розроблялися з 1950, перший із них охоплював період 1951−1955. Ці плани, які називались перспективними, намічали контрольні цифри виробництва основних галузей господарства і регулювали ресурсне забезпечення, необхідне виконання планових завдань. Детальні річні чи квартальні плани, відомі під назвою оперативних, визначали конкретні завдання кожного підприємства.

Однако сама Албанія мала вкрай обмеженою і слабкої базою для індустріалізації. Без інтеграції країни у обширніший ринок та крупних іноземних кредитів все що докладалися зусилля на національному рівні були за скромні результати. Тому індустріалізація Албанії лежить у тісній залежність від допомоги СРСР та інших соціалістичних країн, і з початку 1960;х остаточно 1970;годов — від допомоги КНР. У 1954 національний дохід офіційно оцінювався 270 млн. дол., чи 200 дол. для одну особу. Згодом у країні публікувалися статистичні дані, але, за однією із західних оцінок, в 1982 ВВП Албанії становив прибл. 2,6 млрд. дол., чи 880 дол. для одну особу. За розмірами подушного доходу Албанія займала останнє місце серед країн Європи.

По оцінкам, в 1994 48,4% економічно активного населення припадала на сільському господарстві. У 1996 там перебували прибл. 700 тис. албанців, включаючи 28% громадян країни у віці, їх грошові переклади становили близько третини ВВП Албанії.

Топливно-энергетическая база

Индустриализация на зразок, пройденого СРСР, вимагала швидкого освоєння природних ресурсів Албанії - нафти, газу, вугілля й гідроенергії.

Добычу нафти на Албанії вперше стали проводити італійські компанії до Другої світової війни. Обсяг виробництва зросла з 13 тис. тонн на 1935 до 134 тис. в 1938, їх 105 тис. т експортувалися до Італії. Після закінчення війни розвиток галузі йшло бурхливими темпами. Видобуток нафти на 1987 досягла приблизно 3 млн. т, тоді як його запаси оцінювалися в $ 20 млн. т. Основні нафтові родовища перебувають у районах Кучова і Патоси. Албанська нафту, знана підвищеної щільністю, потребує спеціального переробки. До війни майже вся нафту спрямовувалася по трубопроводу у Влёру, а звідти — на судах на нафтоперегінний на заводі італійському місті Барі. Під час війни німці вибудували у Албанії два невеликих нафтоперегінних заводу. До спорудженому після війни у Церрике біля Эльбасана великому нафтопереробному заводу річний потужністю 150 тис. т були прокладено трубопроводи з родовищ в Кучова і Патоси. У 1987 в Албанії було виконано 2,6 млн. т нафтопродуктів. На початку 70-х років здано в експлуатацію великий нафтопереробний комбінат в Фиери потужністю 450 тис. тонн на рік. На початку 90-х років, виробництво нафтопродуктів на Албанії підтримувалося лише на рівні 600 тис. тонн на рік, але потім скоротилося до 360 тис. т (1997).

Добыча газу, початок 1938, істотно знизилася роки. Проте в 1950;ті роки вона досить збільшилася також і досягла 40 млн. куб. м в 1959. У початку 60-х років було відкрито нові газові родовища. У 1985 було видобуто 420 млн. куб. м, але у 90-х роках сталося різке зниження цій галузі: видобуток газу скоротилася до 102 млн. куб. м 1992;го і 18 млн. куб. м — 1997;го.

Угледобывающая промисловість розвинена слабко обмеженість запасів кам’яного вугілля. У країні переважають родовища бурого вугілля з низькою теплотворної здатністю. Основні центри вуглевидобувної промисловості: Крраба, Валияси (біля Тирани), Мемалиай (північніше Тепелены), Мборья і Дренова (біля Корчі). Розробка вугільних родовищ почалася 1938, коли видобуток становила всього 3,7 тис. т. У роки Другої Першої світової вона зросла до 132 тис. тонн на рік, а 1987 досягла 2,3 млн. т, потім у 90-х роках ця галузь господарства стала приходити в занепад. У 1992 видобули 366 тис. т вугілля, а 1997 — всього 40 тис. т.

Особое увагу у роки комуністичного режиму було приділено розвитку гідроенергетики. Серед найважливіших проектів на той час — спорудження гідроелектростанцій на р. Мати, біля Тирани, і особливо серія ГЕС на р. Дрин у Північній Албанії. Вироблення електроенергії зросла з 3 млн. кВтx, ч в 1938 до 9,2 млн. в 1948 і 150 млн. в 1958. У 1970 вироблялося прибл. 900 млн. кВтx, ч електроенергії, і уряд оголосило про завершення електрифікації сільських районів. У 1988 виробництво електроенергії сягнула майже 4 млрд. кВтx, ч, їх частку ГЕС доводилося 80%. У 90-х роках виробництво електроенергії скоротилося, стали звичайними перебої в енергопостачанні, але 1995 відновлений.

Горнодобывающая промышленность

Албания багата на корисні копалини, особливо хромовими і мідними рудами. Наприкінці 1980;х років частку гірничорудної продукції доводилося прибл. 5% вартості промислової продукції і на 35% вартості експорту.

Месторождения високоякісного хромита зустрічаються у різних частинах країни. Хромитовые рудники перебувають у Поградеце, Клёси, Летайе і біля Кукеса. Обсяг видобутку виріс із сьомої тис. тонн на 1938 до 502,3 тис. 1974;го і 1,5 млн. тонн на 1986. Родовища мідних руд перебувають у основному північної Албанії, в округах Пука і Кукес. У руді, видобутої 1986, утримувалося 15 тис. т міді. Ведеться розвідування й видобуток руд, містять золото, срібло, боксити, нікель, марганець та інших. У 1958 було здано в експлуатацію родовища железо-никелевых руд. У руді, видобутої 1987, утримувалося 9 тис. т нікелю. Налагоджувалося видобуток залізної руди на родовищах в долині р. Шкумбини між Эльбасаном і Перпарими. У 90-х роках видобуток всіх таких руд різко впала. У 1997 чи державній секторі видобули всього 157 тис. т хромитов і 25 тис. т міді.

Обрабатывающая промышленность

До 1925 в Албанії був майже ніякої промисловості. Вона стала повільно розвиватися лише на початку тридцятих років, той процес прискорився в 1939—1943 під час італійської окупації. Наприкінці Другої світової війни у країні діяло кілька лісопильних заводів і фабрик із виробництва оливкової оливи й тютюнових виробів, великий пивоварня, кілька підприємств із виробництву мила, меблів, картону та інших. Протягом років комуністичного режими були побудовано металургійний комбінат в Эльбасане, цементний завод, фабрики по виробництву таннина і рибних консервів у Влёре, текстильні комбінати в Тирані і Берате, фабрика із виробництва гумових чобіт в Дурресі, хлопкоочистительные підприємства у Рогожине і Фиери, фабрики із виробництва овочевих і фруктових консервів в Эльбасане, Шкодере і Берате, цукровий на заводі Корчі і ще кільком значно меншим підприємств у різних частинах країни.

В кінці 80-х років частку промислової продукції припадало близько половини валовий вартості товарів та послуг в Албанії. Найважливіші галузі промисловості були пов’язані зі здобиччю і збагаченням хромових і мідних руд, перегонкою нафти, виробництвом електроенергії, машин та інших. Наприкінці 1980;х років частка харчової та текстильної промисловості становило лише близько третини всієї промислової продукції країни. У 90-х роках обробна промисловість переживала глибоку економічну кризу. До 1992 її продукція скоротилася понад 50%, а 1996;го становила лише 12% ВВП.

Ремесленное производство

Кустарные промисли відіграють істотне значення економіки Албанії. Вони поставляють будівельні матеріали (цеглу та черепицю), сільськогосподарський реманент (плуги, борони), електричні прилади й широкий, спектр споживчих товарів (включаючи меблі, килими, тканини, вироби з срібла та інші.). Більшість кустарів об'єднана в кооперативи. У 1990 уряд дозволило багатьом кустарям працювати індивідуально, а згодом було проведено повна приватизація кустарного виробництва.

Сельское хозяйство

Уровень сільськогосподарського виробництва, у Албанії традиційно невисокий, т.к. природні чинники дуже несприятливі щодо його розвитку. Ресурси пахотопригодных земель невеликі. У 1943 оброблялося всього 356 тис. га. У 1964 оброблювані землі займали 521 тис. га, що лише 17% всієї площі країни. Більшість оранки зосереджена прибережних і центральних районах Албанії. У 1987 під ріллями було 714 тис. га, а під пасовищами — 397 тис. га.

Коллективизация сільського господарства супроводжувалася земельної реформою, спрямованої на ліквідацію великого приватного землеволодіння і надання землі «тим, хто її обробляє». Ця реформа, оприлюднена урядом в 1945 і схвалена Народним зборами 1 червня 1946, невдовзі було втілено у життя. Її принципові становища звучали однаково: 1) сади, виноградники і плантації олив підлягали конфіскації, 2) релігійних організацій залишали по 10 га землі, 3) селянська сім'я з 6 людина отримувала наділ площею 5 га і додатково по 2 га кожного людини, якщо сім'я була численної. Після проведенням реформи з всій країні стали насаджувати колективні і державні господарства. Процес колективізації прискорився з середини 50-х років, коли було прийнято курс — на повне кооперування сільського господарства і залучення селян на колективні і державні об'єднання. У 1967 цим господарствам належало 97% оранки. Тільки 90-х роках розгорнулася кампанія з приватизації у сільське господарство, і до 1995 більшість ферм перейшли у приватну власність.

Основные сільськогосподарські культури у Албанії - кукурудза і пшениця. Посівні площі під зерновими культурами збільшилися зі 140 тис. га в довоєнні роки до 350 тис. га вже 1988;го. Середньорічний збір кукурудзи зросло зі 134 тис. тонн на середині тридцятих років до 108 тис. в 1950 і 315 тис. тонн на кінці 80-х років, а середньорічний збір пшениці - зі 40 тис. тонн на середині тридцятих років до 200 тис. в 1973 і 589 тис. вже 1988;го, 1994;го врожай кукурудзи становив 180 тис. т, а пшениці - 470 тис. т.

Значительных успіхів країна досягла в вирощуванні волокнистих культур, особливо бавовни, і тютюну. Важливу роль грає обробіток олив. Серед інших культур, вирощуваних в Албанії, — жито, ячмінь, овес, рис, цукрові буряки й картопля. У 90-х роках сталося збільшення обсягу валової продукції сільського господарства, і нині вона становила понад 50% ВВП.

Животноводство

Несмотря на певне зростання поголів'я домашнього худоби, продуктивність тваринництва в Албанії перебуває в низький рівень. Розвитку цій галузі перешкоджають недосконалі методи її ведення, дефіцит кормів, недостатні площі приміщень утримання худоби та інших чинники. У 1996 в Албанії налічувалося 806 тис. голів великої рогатої худоби, 98 тис. свиней, 1410 тис. овець, 895 тис. кіз та 4108 тис. голів домашньої птиці. Чимало з цих показників скоротилися в 1997—1998, коли забили худоби більше, ніж зазвичай.

Транспорт і связь

Железнодорожный транспорт відіграє в пасажирських і вантажних перевезеннях. Протяжність залізниць становило 1990 всього 720 км. Основна магістраль відбувається з півночі на південь від Шкодера через Дуррес до Влёры, є відгалуження до Тирані і Поградцу (березі Охридського озера). Остання лінія зв’язала райони видобутку железоникелевой і хромитовой руд з металургійним комбінатом в Эльбасане і портом Дуррес. Залізниці Албанії з'єднані з містом Титоград (Югославія) і входить у європейську систему залізниць.

Для внутрішніх перевезень важливе значення має автомобільний транспорт, хоча парк приватних автомашин невеликий, а дороги перебувають у кепському стані. Загальна довжина доріг компанії з рішучим покриттям 2,9 тис. км.

Возможности морського судноплавства обмежені. О 20-й в. головним зовнішньоторговельним портом став Дуррес, має вигідне становище у центральній частині узбережжя країни й пов’язаний мережею доріг з внутрішніми районами. Серед інших портів виділяються Вльора і Саранда. Є поромне сполучення з італійським портом Трієст і з грецьким островом Керкіра (Корфу). У Албанії кілька аеропортів. Найбільший аеропорт країни Тирана має регулярну зв’язку з великими містами Європи. Кількість авіапасажирів зросла з 30 тис. 1990;го до 200 тис. 1994;го.

Торговля

При комуністичному режимі оптової торгівлі повністю націоналізована. Роздрібна торгівля була переважно державної влади і кооперативної. Зовнішня торгівля також була монополізована державою.

Известно, що у 1960;і роки Витрати імпорт регулярно перевищували експортні надходження. Щоб компенсувати цей дефіцит, країна брала кредити: до 1948 в Югославії, в 1949—1961 у СРСР та інших соціалістичних країнах, в 1961—1978 в КНР. Наприкінці 70-х років — початку 1980;х років уряд вирішило зрівняти зовнішньоторговельний баланс через укладання бартерних угод з партнерами Албанії. Країна тоді забезпечувала себе з зерном і паливом, що дозволяло тримати під медичним наглядом імпорт. Проте котра розвивалася промисловість потребувала розширенні експорту готових виробів і напівфабрикатів. У 1982 вартість зовнішньоторговельного обороту Албанії оцінювалася приблизно 1 млрд. дол.

Главный предмет експорту — хромова руда. Албанія одна із провідних постачальників цієї руди світовий ринок. Інші статті експорту — железоникелевая руда, мідь, нафтопродукти, фрукти й овочі, тютюн і цигарки. Важливі предмети імпорту — машини, устаткування, продукція хімічної в промисловості й деякі споживчі товари. У 1948−1978 зовнішня торгівля переважно від політичного курсу країни. До 1961 основним партнером був СРСР, частку якого припадало близько половини зовнішньоторговельного товарообігу Албанії, в 1961—1978 цю пам’ятку обіймав Китай. Після розриву зв’язку з КНР в 1978 Албанія стала розширювати коло торгових партнерів. Протягом більшу частину 1980;х років найбільшим її партнером була Югославія. Проте наприкінці 1980;х Югославія відійшла на шосте місце серед торгових партнерів Албанії, одночасно розширювалися зв’язки з країнами Східної Європи. Різко скоротилася торгівля з Грецією, але поступово налагоджувалися зв’язки з іншими країнами ЄС. У 1988 частка ні однієї з торгових партнерів не становила понад 10% сумарного зовнішньоторговельного товарообігу Албанії. У 90-х роках ситуація змінилася. У 1996 майже 90% експорту і 80% імпорту пов’язані з промислово розвинені країни Західної Європи, переважно з Італією і Грецією. Перед Італії доводилося 58% албанського експорту і 42% імпорту, частку Греції - відповідно 13% і 21%. У тому самому 1996 зовнішньоторговельний баланс Албанії був зведений дефіцит 245 млн. дол., та її зовнішній борг становив 732 млн. дол.

Денежное звернення української й банки

Денежная одиниця Албанії - лек. Леки випускаються Албанським державним банком. Банківська система змінилася за 1996 у зв’язку з установою низки приватних банків, включно з іноземними, насамперед італійські.

Государственный бюджет Албанії 1989;го становив 9,55 млн. леків за статтями доходів населення і 9,50 млн. леків — за статтями витрат, а 1996 — 51,34 млн. і 72,49 млн. леків відповідно. При комуністичному правлінні не стягувався прибутковий податок з приватних осіб, при новому режимі він запроваджено поруч із податками на додану вартість, нерухомість, прибуток корпорацій і підприємницьку діяльність.

В 1992—1996 ЄС надав Албанії гуманітарну допомогу у сумі прибл. 560 млн. дол.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.