Основні події національно-демократнчної революції в період УНР
Непослідовна політика гетьмани П. Скоропадського прискорила падіння його влади. 14 листопаду 1918 р. Український національний союз утворив для керівництва антигетьманським повстанням тимчасовий верховний орган под назвою Директорія у складі п «яті осіб: У. Винниченко (голова), З. Петлюра, А. Андрієвський, А. Макаренка та Ф. Швець. Обраного заочно З. Петлюру було б затверджено Головним Отаманом… Читати ще >
Основні події національно-демократнчної революції в період УНР (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Основні події національно-демократнчної революції в період УНР
Непослідовна політика гетьмани П. Скоропадського прискорила падіння його влади. 14 листопаду 1918 р. Український національний союз утворив для керівництва антигетьманським повстанням тимчасовий верховний орган под назвою Директорія у складі п «яті осіб: У. Винниченко (голова), З. Петлюра, А. Андрієвський, А. Макаренка та Ф. Швець. Обраного заочно З. Петлюру було б затверджено Головним Отаманом Армії УНР. Проголошення П. Скоропадським 14 листопаду 1918 р. федерації із небільшовицькою (у майбутньому) Росією прискорило вушко повстання. 14 листопаду З. Петлюра, а днем пізніше решта членів Директорії прибули до Білої Церкви, очоливши виступ дислокованих там Січових Стрільців под орудою полковника Є. Коновальця. Розбивши 18 листопаду на станції Мото-вилівка под Фастовом віддані гетьману війська, армія УНР (понад 100, а й за деякими даними — близько 300 тис. чол.) за умів догоди Директорії із командуванням німецьких військ у результаті запеклих дводенних боїв здобула Київ. 19 грудня 1918р.
І до української столиці урочисто прибула Директорія. Вже | 26 грудня було б проголошено відновлення УНР і призначено її.
новий уряд (Раду Народних міністрів) на чолі із У. Чехівським. «Вступивши до Києва, Директорія прийняла Декларацію, у «якій проголошувалося про повалення поміїїіицько-монархічного гетьманського панування та ліквідацію органів влади Геть-I манату. Було відновлено дію законів УНР і ухвалено нові: усі: дрібні і трудові селянські господарства залишалися їхнім власникам, а решта земель переходила у власність малой безземельних селян без викупу, відновлювався 8-годинний робочий день, права на колективні домов, страйки, права профспілок, закон про автокефалію Української Православної Церкви та ін. Після формальної Злуки УНР й ЗУНР у склад Директорії: увійшов також представник ЗУНР Є. Петрушевич. Соціалістичні гаснула і розподільницька діяльність Директорії були негативно: сприйняті заможною частиною українського суспільства. І Директорія декларувала собі тимчасовою верховною владою революційної доби до скликання Трудового конгресу: України. Обраний у січні 1919 р., Трудовий конгрес уповнова-і живий Директорію на подалі верховне управління Україною. І Та у цьому їй перешкоджали складні зовнішні умови і розкол,: що намітився у її лавах. Найбільшу зовнішню небезпеку становили большевики, котрі наприкінці листопаду — на початку грудня 1918 р. без оголошення війни розпочали інтервенцію в Україну, денікінці та війська Антанти. 16 января 1919р. Директорія оголосила РСФРР війну, але й уже на початку лютого змушена був облишити Київ більшовикам. Невдачею закінчилися й спроби порозумітися із командуванням військ Антанти, котрі зайняли майже завісься Південь України. На знак протесту проти ведення із ними переговорів 10 (за іншими даними— 11) лютого У. Винниченко вийшов зі складу Директорії, залишивши свої повноваження З. Петлюрі. Зберігався і уряд УНР — Рада Народних міністрів, склад якого призначала Директорія. Почергово його очолювали У. Чеховський, З. Остапенко, Б. Мартос, І. Мазепа, У. Прокопович, але й це не давало порядку в державі. Зі складу Директорії, крім У. Винниченка, також вийшли А. Андрієвський, Ф. Швець та А. Макаренка і одноособова влада зосередилася до рук З. Петлюри. Правовий статус Директорії регулювався спеціальним законом, за яким Директорія в особі її Голови (тобто З. Петлюри) 32мала затверджувати прийняті Державною Народною Радою закони, а також догоди із іноземними державами. Проте сам закон про Державну Народну Раду було б схвалено лише 12 листопаду 1920 р. — напередодні формального розпуску Директорії.
Останню спробу зберегти УНР З. Петлюра здійснив, уклавши Варшавську угоду із Ю. Пілсудським про спільний похід у.
зайняту більшовиками Україну, Яка, по суті, прирікала на загиІ бель ЗУНР. Після короткочасного успіку польсько-украінських військ у війні проти радянської Росії, котра закінчилася Ризьким мирним договором 1921 р., Директорія остаточно втратила контроль над Україною. У листопаді 1920 р. Директорія припинила своє існування, а З. Петлюра змушений був емігрувати за кордон. Туди відбув й уряд УНР. Після загибелі в Парижі З. Петлюри (1926 р.) формально влада в неіснуючій уже на тоді УНР перейшла до голови уряду УНР за кордоном А. Лівицького.