Нормативно-правовий акт – основна форма права в Україні

Курсова робота

на тему:

Нормативно-правовий акт — основна форма права в Україні

Зміст

• Вступ
• 1. Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та особливості
• 1.1 Поняття нормативно-правового акту
• 1.2 Ознаки нормативно-правового акту
• 1.3 Чинність нормативно-правових актів у просторі
• 1.4 Основні структурні елементи нормативно-правового акта
• ІІ. Види нормативно-правових актів
• 2.1 Критерії класифікації
• 2.2 Закон, загальне поняття та види законів
• 2.3 Підзаконні нормативно-правові акти та їх види
• ІІІ. Систематизація нормативно-правових актів, її види
• 3.1 Поняття систематизації та її способи
• Висновок
• Література
• Приложения

Вступ

Актуальність теми полягає в тому, що вона повинна дати відповідь на питання, що таке нормативно-правові акти, їх систематизація, для чого вона потрібна та як її вдосконалювати.

Об'єктом дослідження є нормативно-правові акти, підзаконні акти та закони України.

Предметом дослідження необхідність дослідження систематизації законодавства та розвитку нормативно-правових документів.

Метою даної роботи є вивчення питань, пов’язаних з поняттями нормативно-правового акту та систематизації та її суть.

Завдання досліджування даного питання:

1. Визначення поняття нормативно-правового акту, його види та значення.

2. Аналіз проблеми структури нормативно-правового акта і її співвідношення зі структурою самого права.

3. Аналіз основних положень щодо систематизації нормативно-правового акту в Україна на сьогоднішній день.

Структура роботи. Курсова робота складається з 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатку.

В нашій країні проводиться державно-правова реформа, яка була науково обґрунтована і розроблена Інститутом законодавства Верховної Ради ще у 1997 році.

Концепція державно-правової реформи України містить положення не лише щодо відповідної перебудови інститутів державної влади і місцевого самоврядування, а й щодо вдосконалення законодавчої системи, яка покликана створити належну правову базу її функціонування.

Для нас ця мета дуже актуальна, бо вона допомагає швидше ввести в правове русло весь комплекс суспільних відносин.

нормативний правовий акт україна Щодо розробленості даної системи в науковій літературі, то вона в основному розроблялася в процесах авторів ще колишнього СРСР.

Так, до них можна віднести статтю Ю. Веденеева «О применении системного похода в исследовании права» 1974 року, П. Евграфова — «Соотношение структуры советского права и структуры советского законодаткльства» 1981 року, а також працю А. Затеря «Система советского законодательства» (проблемы согласованности) 1987 року і статтю И. Саморенка «Методологичсекая роль системного похода в изучении структуры советского законодательства» 1971 року.

Почалася розроблятися ця тема і в Україні в умовах незалежності, так як вдосконалення законодавчої системи неможливе без упорядкування нормативно-правових актів, їх систематизації. Цій проблемі на початку жовтня 1999 року була присвячена науково-практична конференція ініціатором проведення якої виступив Інститут законодавства Верховної Ради України.

Саму роботу другої сесії Верховної Ради, зокрема її заключне засідання депутати назвали «Сесією кодексів» .

Були прийняті: Бюджетний, Господарський, Земельний, Кримінальний, Митний, Цивільний та інші кодекси. Багато прийнято законів на цій сесії. Труднощі в цій справі полягають у тому, зокрема що більшість кодифікованих актів приймалося ще в радянський період історичного розвитку України. І тому Верховна Рада активізувала свою законодавчу діяльність саме в цьому напрямі. Але оновлення національної системи законодавства не зводиться лише до прийняття нових нормативно-правових актів, так як їх наявність ще не завжди свідчить про якість актів, підвищення рівня і ефективності правового регулювання суспільних відносин, зміцнення законності та правопорядку в нашій державі.

Тому разом з розробкою та прийняттям нових кодексів, окремих законодавчих актів виникла гостра потреба у внесенні змін до чинного законодавства. Та і з внесенням численних змін до багатьох кодифікованих актів, їх правові норми саме що не позбулися всіх вад, а у разі випадків — набули нових. А це означає, що вони знову потребують свого удосконалення, приведення їх у відповідність Конституції України, а саме: усунення суперечностей та прогалин, звільнення від застарілих норм.

Під час систематизації нормативно-правових актів також треба враховувати й міжнародно-правові елементи, так як Україна значно активізувала свою міжнародну діяльність, і значну частину численних законів становлять закони про ратифікацію міжнародних конвенцій, договорів, угод чи приєднання до них. Ці міжнародні акти стали актами національного законодавства і також мають застосовуватись у нашому житті. В останній час багато робиться також для адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. [2]

Так, зокрема, прийнята концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Цій темі також було присвячено ряд статей, надрукованих в «Голосі України», зокрема, таких як, стаття В. Опришка «Систематизація законодавства» .

Поняття нормативно-правовий акт як джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв’язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

1. Поняття нормативно-правового акту, його ознаки та особливості

1.1 Поняття нормативно-правового акту

Як відомо, юридичні норми регулюють поведінку учасників суспільних відносин. Задля цього вони повинні стати відомими, бути проявленими ззовні, виражених в певних формах (джерелах). До основних джерел права відносять: правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, міжнародно-правові акти, нормативно-правовий акт.

Існує думка, що в Україні основним джерелом права є нормативно-правовий акт. Це пояснюється тим, що він дає можливість:

1) Найбільш чітко сформувати зміст прав та обов’язків;

2) Відносно швидко довести зміст до адресатів норми;

3) Створити умови для адекватного розуміння і застосування норми;

4) Оперативно змінювати чи відміняти норму;

5) Здійснювати систематизацію норм і полегшити користування ними.

Нормативно-правові акти (НПА) — це прийняті у встановленому порядку компетентними суб'єктами офіційні письмові документи, в яких в односторонньому вольовому порядку встановлюються, змінюються чи скасовуються правові норми.

Такими є конституції, закони, укази президента, постанови і т.д. [5, c 48−50]

1.2 Ознаки нормативно-правового акту

Нормативно-правовий акт характеризується такими ознаками:

1) Ухвалюється чи санкціонується уповноваженими органами держави, їх посадовими особами і іншими суб'єктами правотворчості і є одностороннім волевиявленням;

2) Має зовнішню форму певного письмового документа;

3) Містить нові норми права (загальнообов'язкові правила поведінки), змінює чи скасовує чинні;

4) Приймається з чітко визначеною процедурою;

5) Має визначену юридичну силу, що відображає співвідношення з іншими правовими актами, місце і роль в системах законодавства і правового регулювання;

6) Надає волі правотворчого суб'єкта офіційного характеру.

Від нормативно-правових актів відрізняються офіційні правові документи, що не містять норм права і не вносять безпосередньо змін у законодавство. Наприклад, акти затвердження положень правил статутів чи акти, які складаються з декларацій, закликів. Розрізнення нормативно-правових актів і актів застосування норм права має практичне значення, тому що останні містять не правила загального характеру, а індивідуальні процеси, адресовані певним суб'єктам і призначені для вирішення конкретних юридичних справ, засвідчення тих чи інших фактів.

Різниця між нормативно-правовими полягає у тому, що нормативний акт має загальний характер, поширюється на всіх, хто підпадає під дію акту, стосується певних видів суспільних відносин, розрахований на багаторазове використання і може бути відмінений у випадку неконституційності.

Індивідуальний же акт має конкретний характер, поширюється на конкретно-визначених осіб, стосується конкретних життєвих випадків, має одноразове значення і може бути оскаржений чи опротестований будь-ким із заінтересованих осіб.

Нормативно-правові акти мають всі ознаки права і відносяться до правових актів.

А всі правові акти мають об'єктивний характер і виступають як юридичні документи, що виражають реальність правових норм або процес їх реалізації. Юридичну силу вони мають тому, що в них виражаються інтереси і воля держави, народу, суспільства, окремих державних органів і посадових осіб. Всі ці акти складають в єдину систему правотворчості, а також реалізації і застосування правових норм. Ліквідація або витіснення якої-небудь групи актів веде до порушення механізму правового регулювання суспільних відносин. Через правові акти населення отримує інформацію про зміст права, правові знання, про суб'єктивні права і обов’язки. Ці акти виконують ідеологічну, орієнтовну, інформаційну регулюючу, охоронну та інші функції права. Але нарівні зі своїми перевагами нормативно-правові акти мають і деякі недоліки. Справа в тому, що суспільні відносини постійно розвиваються, вимагають оперативного внесення змін і доповнень до них, що робота в нинішніх умовах досить складна, оскільки це вимагає багато часу. Для нормативно-правових актів це їх фактичний вплив на суспільні відносини. Кожний нормативно-правовий акт призначений для врегулювання певних суспільних відносин і тому встановлення меж його дії є необхідною умовою забезпечення правомірності використання і застосування приписів, які складають зміст цього акту. [4, c 60−61]

Тому дія нормативно-правових актів і обмежена такими параметрами:

а) Терміном дії, нібито часом, протягом якого нормативно-правовий акт має юридичну силу;

б) Простором, на який поширюється дія нормативно-правового акту;

в) Колом осіб, які підлягають під нормативно-правового акта і на його основі набувають юридичної сили;

г) Дія НПА у часі обмежена моментами набрання ними юридичної сили і моментами її втрати зворотною силою дії. У теорії права розглядають такі варіанти набрання чинності НПА:

· Після 10 днів від моменту його опублікування;

· Термін встановлюється в самому НПА чи у спеціально прийнятому акті;

· Якщо ж НПА не публікуються, то з моменту його одержання НПА втрачають чинність унаслідок закінчення терміну давності, що на нього видавався акт;

· Прямого скасування конкретного акта;

· Фактичного скасування акта іншими актами, прийнятих із того самого питання. [8 c 58−60]

Зворотна дія — це така дія на право відношення, де припускається що новий нормативний акт, існував на момент виникнення правовідносин. Загальне правило стверджує, що норма права зворотної сили немає. Але бувають такі винятки у кримінальному, адміністративному законодавстві. Так, наприклад, якщо нормативний акт прийнятий після скоєння правопорушення пом’якшує чи звільняє від юридичної відповідальності, то акт має зворотну силу, а якщо встановлює чи обтяжує, то така норма (чи акт) зворотної сили не має.

Чинність новоприйнятих НПА поширюється на відносини, що виникають після набрання ними чинності. Лише в окремих випадках під вплив НПА підпадають відносини, що виникли до набрання ними юридичної сили.

Це стосується:

а) Кримінального закону, якщо він пом’якшує чи скасовує покарання;

б) Прямих вказівок суб'єкта правотворчості, що міститься у НПА. [9 c 130]

1.3 Чинність нормативно-правових актів у просторі

Чинність НПА у просторі — це поширення її на певну територію (країну, в цілому по окремому регіоні). До території країни належать: земля, надра, води та повітряний простір у межах державних кордонів, територія посольств, військові судна у відкритому морі і в межах територіальних вод інших держав, повітряні та космічні літальні апарати і т.д. НПА вищих органів законодавчої і виконавчої влад мають чинність на всій території держави, а місцевих — на території відповідного регіону. На території регіону діють НПА різної юридичної сили, між якими можлива колізія (суперечність). Тоді у такому разі діє той нормативний акт, що має вищу юридичну силу за умови її рівності - той, який прийнятий пізніше. Чинність деяких НПА може поширюватись і на територію, непідвладну суб'єкту їх ухвалення. Це так звана екстериторіальна дія НПА.

Чинність НПА щодо кола осіб визначає підлеглість осіб вимогам НПА. Згідно із загальним правилом чинність НПА поширюється на всіх осіб, які перебувають у межах певної території, хоч мають місце і винятки:

Громадяни /

України зобов’язані виконувати принципи НПА і поза межами держави;

Закони /

чи НПА можуть бути адресовані певному колу осіб.

Чинність /

НПА поширюється не тільки на громадян України, а й, за деякими обмеженнями, — на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.

Винятком вважаються лише окремі іноземці громадяни, які мають імунітет від юридичної держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод. [7 c 120−125]

1.4 Основні структурні елементи нормативно-правового акта

Нормативно-правовий акт завжди має зовнішню структуру: визначені реквізити, що дозволяють його відносити до відповідного виду, наприклад, розрізняти закон це чи постанова, а також визначити, коли він був прийнятий, коли вступив у дію, ким прийнятий, затверджений, підписанийі і т.д. Офіційні реквізити являють собою зведення про посадову особу, що підписала акт, заголовок, вид акта, номер акта і дату прийняття. Також нормативно правовий акт має:

Преамбулу — вступну частину, без статейну (таку, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко. Зокрема в Конституції України написано «Верховна Рада Украіни від імені Українського народу — громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427−12), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію — Основний Закон України» це і є преамбулою. [1 преамбула]

Але нормативно-правовий акт має і внутрішню структуру: розподіл на розділи, глави, статті, параграфи, пункти, підпункти, частини, абзаци, розпорядження і т.п. Така будівля нормативно-правового акта — результат тривалого нормотворчого розвитку і служить, з одного боку, послідовному і чіткому викладу правового матеріалу в акті, а з іншого — зручності користування їм

— Пункти, статті — містять вихідні одиниці нормативно-правового акта — нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти — на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю — «ст.», а частини (абзаци) статей — «ч.». Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.

— Глави — є у великих за обсягом нормативно-правових актах.

— Розділи — об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи — у глави.

— Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу. [3 c 25−29]

Отже, можна зробити висновок по першому розділі, що НПА є єдиним із головних джерел права сучасної держави. У ньому виражають більшість правових норм, які регулюють найважливіші суспільні відносини, також в них закріплені норми, які координують інтереси від конкретних економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави.

ІІ. Види нормативно-правових актів

2.1 Критерії класифікації

Нормативно-правові акти класифікують за різними критеріями:

1) За суб'єктами ухвалення на акти — народні (прийняті референдумом), органів держави, органів місцевого самоврядування, спільні акти, органів державних і недержавних формувань;

2) За сферою дії - на загальні, спеціальні, локальні;

3) За ступенем абстрактності правових норм — на первинні та конкретизаційні;

4) За характером волевиявлення — на акти встановлення, зміни та скасування норм права;

5) За галузями законодавства — на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та інші;

6) За часом дії - на визначено-строкові та невизначено-строкові;

7) За юридичною силою — на закони і підзаконні НПА. [4 c 60]

2.2 Закон, загальне поняття та види законів

Державний закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представницькими органами державної влади (парламентом або всім народом на загальнонародних референдумах) в особливому порядку, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави, охороняється державою і регулює найважливіші суспільні відносини.

Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:

Усі НПА повинні видаватись у відповідності з законами;

У разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативного акта діють норми закону;

Тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом при накладеному вето.

Відмінність між законом і правом полягає в тому, що право є системою норм, на його розвиток впливають об'єктивні фактори, воно є загальнообов’язковими структурними його елементами є норми. Закон же являється зовнішньою формою вираження норм.

На його формування і функціонування впливають фактори суб'єктивного характеру, структурними елементами його є статті, які містять нормативні процеси і він має певну юридичну силу.

В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України, більшістю від її конституційного складу. Закони підписує Голова Верховної Ради України і направляє їх Президенту України, який протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання (промульгація) та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

Якщо ж президент України протягом п’ятнадцяти днів не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менше як двома третинами (2/3) від її конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України. [11]

Всі закони України приймаються в особливому порядку, який передбачає:

а) Законодавчу ініціативу;

б) Підготовку проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;

в) Розгляд Верховною Радою України на пленарних засіданнях в першому, другому і третьому читаннях.

г) Прийняття закону Верховною Радою України та підписання його Президентом України

д) Опублікування закону і введення його в дію.

Закон України не пізніше як у 15-денний строк після його прийняття і підписання підлягає оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях:

ь Голос України (Газета Верховної Ради України. Засновник — Верховна Рада України. Виходить з 1 січня 1991 року. Періодичність — 5 разів на тиждень (крім неділі й понеділка);

ь Урядовий кур'єр (Газета органів державної виконавчої влади України. Засновник — Кабінет Міністрів України. Заснована в 1990 році. Газета виходить у вівторок, четвер та суботу);

ь Відомості Верховної Ради України (Щотижневий нормативний бюлетень українською та російською мовами. Рік видання 57-й. Засновник — Верховна Рада України. Видавець — парламентське видавництво);

ь Офіційний Вісник України (Щотижневий збірник актів законодавства, внесених до Єдиного державного реєстру. Видається з 1997 року. Засновники — Міністерство юстиції України, Головне державне об'єднання правової інформації та пропаганди правових знань Міністерства юстиції України. «Офіційний вісник України» видається відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року № 1207/96 «Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України»);

Всі закони, які існують в Україні, поділяють в залежності від суб'єктів їх видання на такі види:

§ Закони, які прийняті Верховною Радою України

§ Закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не врегульовані законами України і не суперечать Конституції і законам України.

§ Закони Автономної Республіки Крим, які прийняті до прийняття нової Конституції України і діють тільки на території Криму.

Залежно від юридичної сили (ієрархії) і за спеціальним значенням (цінністю) в системі законодавства, вони мають таку ієрархію і види:

1. Конституційні закони, до яких відносяться: Конституція України, закони, прийняті на основі Конституції і повинні відповідати їй, а також інші закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції України. Наприклад, Закон України «Про внесення змін до Конституції України», але станом на 2011 рік цей закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.

2. Організаційні закони, які займають друге місце за юридичною силою після Конституції України. Це такі закони, які конкретизують найважливіші положення Конституції України, передбачені Конституцією України або її концепцією, а також які випливають з їх змісту. Ці закони приймаються 2/3 голосів від фактичної кількості депутатів ВРУ.

3. Звичайні або поточні закони, які регулюють інші суспільні відносини і складають найбільшу кількість законів.

4. Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією і надзвичайними ситуаціями. Крім того, можуть бути і інші закони, в тому числі прийняті на загальнодержавних референдумах, а також міжнародно-правові акти, які ратифіковані ВРУ входять в систему законодавства на рівні із законами держави.

Можуть бути закони правові і не правові, демократичні й авторитарні, по галузям права і законодавства - кримінальні, цивільні і т.д.; по сферам впливу і змісту - економічні, політичні, моральні і аморальні, міжнародно-правові і т.д. [5 c 69]

2.3 Підзаконні нормативно-правові акти та їх види

Підзаконні нормативно-правові акти — це правові акти, що видаються уповноваженими на те суб'єктами: Президентом, Кабінетом Міністрів України тощо, на основі законів і для виконання їх. Усі підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-які закони і не можуть суперечити їм.

Підзаконних НПА багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:

1. Укази і постанови ВРУ;

2. Укази і розпорядження Президента України;

3. Декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;

4. Накази, інструкції і положення міністерств і державних комітетів;

5. Накази і розпорядження державної адміністрації району, області;

6. Акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР (Кабінету Міністрів, укази та постанови ВР СРСР з питань, які не врегульовані і не заперечують законодавству України;

7. Підзаконні (рішення, постанови ВР АР Крим, Ради Міністрів АР Крим) нормативно-правові акти АР Крим;

8. Міжнародні договори укладені Україною і ратифіковані ВРУ згідно із законом «Про дію міжнародних договорів на території України» від 10.12.1991 року;

9. Інші підзаконні нормативні акти:

Ш Акти Всеукраїнських і місцевих референдумів;

Ш Акти органів місцевого самоврядування;

Ш Акти окремих громадських об'єднань, уповноважених державою видавати такі акти;

Ш Накази керівників підприємств і організацій, які стосуються всіх членів колективу, рішення загальних зборів і ради трудового колективу, колективний трудовий договір;

Ш НПА прокуратури України, Верховного Суду, Вищого господарського суду, Державної прикордонної служби України і інших правоохоронних органів.

Всі підзаконні НПА повинні відповідати Конституції, вимогам і принципам права. Вони повинні мати також всі реквізити: назву, хто видав, дату видання, причини видання, підпис уповноваженої особи і печатку. Такі види НПА існують в нашій державі. [9 c 130]

Підводячи підсумок, можна зазначити, що існують два основних види нормативно-правових документів. Це закон і підзаконний нормативно-правовий акт. Підзаконні акти мають меншу юридичну силу ніж закони, вони базуються на юридичній силі законів і не можуть протистояти йому.

ІІІ. Систематизація нормативно-правових актів, її види

3.1 Поняття систематизації та її способи

Розбіжність у часі і суб'єктах нормотворчості, наявність значної кількості нормативно-правових актів і умов зумовлюють необхідність їх упорядкування, погодження, усунення протиріч тобто систематизації.

Систематизація НПА — це діяльність щодо упорядкування і удосконалення НПА, зведення їх у певну внутрішньо злагоджену систему.

Необхідність систематизації законодавства полягає в ефективному здійсненні правотворчої діяльності, зокрема, виявлення причин протиріч, невідповідностей у нормативному регулюванні та їх усунення, а також застосування й реалізації нормативно-правових актів і умов. Систематизація законодавства спрямована і на поліпшення інформаційного впливу права на правосвідомість суб'єктів.

Як уже відмічалось, також необхідно під час систематизації законодавства України врахувати міжнародно-правові акти, наблизити наше законодавство до законодавства Європейського Союзу.

Важливим фактором проведення правової реформи та інтеграції України до Європейського Союзу реформування та виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Головним завданням Загальнодержавної програми є:

1) Забезпечення відповідності законодавства України зобов’язанням, що випливають з Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співробітництвом та їх державами-членами від 14 червня 1994 року, інших міжнародних договорів, що стосуються співробітництва України з Європейським Союзом;

2) Розвиток законодавства України у напрямі його наближення до законодавства Європейського Союзу;

3) Створення правової бази для інтеграції України до Європейського Союзу;

4) Вдосконалення порядку планування нормотворчої роботи на основі двосторонніх програм розвитку законодавства України з метою його наближення до законодавства Європейського Союзу;

5) Вироблення єдиних обов’язкових для всіх суб'єктів права законодавчої ініціативи правил підготовки проектів НПА у процесі адаптації законодавства. [2]

Для забезпечення доступності використання НПА громадянами, державними органами, громадянськими органами, комерційними корпораціями в Україні створений Державний реєстр нормативно-правових актів.

Розрізняють такі способи (форми) систематизації НПА:

1) Кодифікацію;

2) Інкорпорацію;

3) Консолідацію.

Технічною передумовою цих трьох способів (форм) систематизації є облік нормативних актів, тобто письмове фіксування виданих нормативно-правових актів (у спеціальних часописах, на картках, у комп’ютері).

Кодифікація — це спосіб (форма) систематизації законодавчих актів, який полягає в їх вдосконаленні через зміну змісту (переробку і узгодження юридичних норм, пов’язаних загальним предметом правового регулювання) і об'єднання в єдиний нормативно-правовий акт.

Кодифікація нормативно-правових актів має такі ознаки:

1) Кодифікаційною діяльністю займаються компетентні правотворчі органи на основі конституційних або інших законних повноважень;

2) В результаті кодифікації створюється новий нормативно-правовий акт, який вимагає норми, що суттєво відрізняється від раніше діючих;

3) Кодифікаційний акт являється зведеним актом, так як в ньому зводяться в єдині норми, які раніше знаходилися в різних нормативних актах, але ж регулювали одну і ту ж сторону спільних відносин;

4) Кодифікаційний акт являється основним серед актів, які діють в певній сфері суспільного життя;

5) НПА, що створюється в процесі кодифікації, розраховані на довгий період.

В результаті кодифікації створюються конституції, кодекси, Основи законодавства, Статути, Положення, Правила. Вона завжди має офіційний характер.

Кодекс — єдиний зведений, юридично логічно-цілісний, внутрішньо-узгоджений нормативний акт, який поділяється на частини (загальну і особливу), розділи та глави (Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.)

Основи законодавства — кодифікаційний акт, що містить поняття, цілі й завдання правового регулювання, принципи, які встановлюються основні напрямки регулювання певної сфери суспільних відносин. Такий акт складається з норм-принципів, норм-дефініцій, забезпечує зв’язок і узгодженість норм тих чи інших галузей або інститутів права в Україні - Основи законодавства про культуру від 14.02.1992 року, Основи законодавства про здоров’я від 19.11.1992 року.

Статут — кодифікаційний акт, що визначає правовий статус, завдання і компетенцію державних органів і установ (Положення про службу в органах внутрішніх справ).

Правила — кодифікаційний акт, що визначає правовий порядок якогось виду діяльності (Правила дорожнього руху).

За обсягом розрізняють такі кодифікації:

а) Загальну, що припускає створення зведених кодифікаційних актів для основних галузей законодавства. Загальним єдиним кодифікаційним актом конституційного права є Конституція.

б) Галузева кодифікація припускає об'єднання правових норм певної галузі права в суворо встановленому порядку (Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс). Галузева кодифікація посідає провідне місце серед інших видів кодифікації, тому що вона розподіляє нормативний матеріал відповідно до предмета і методу правового регулювання.

в) Міжгалузева (комплексна) кодифікація припускає об'єднання правових норм не відповідно до галузей права, а за принципом регулювання значної сукупності суспільних відносин у сфері державної діяльності, галузі господарства або соціально-культурного будівництва. Ця кодифікація є додатковим напрямком кодифікаційних робіт, які мають істотне значення.

г) Спеціальна (внутрішньогалузева) кодифікація припускає об'єднання правових норм конкретного інституту або підгалузі права певної галузі (Лісний кодекс, Водний кодекс тощо).

Це форма кодифікації заповнює галузеву кодифікацію.

Кодифікація сприяє посиленню стабільності законодавства. А кодифікаційні акти покликані бути основою законодавчої діяльності.

Труднощі в кодифікації сучасного законодавства України обумовлені передусім значним обсягом нормативно-правової бази. І тим, що серед цієї численної бази НПА переважають не закони з нормами прямої дії, а підзаконні акти. [6 c 368]

Як один із способів систематизації НПА інкорпорація полягаляє у зовнішньому впорядкуванню нормативних актів без зміни змісту норм права, які містяться в них.

При інкорпорації нормативний акт опрацьовується, із нього викидаються положення, що втратили силу; включаються внесені до них зміни і доповнення; виключаються положення, що не містять норм права; викидаються відомості про осіб, які підписали нормативний акт.

Результатом інкорпорації є збірник, де є нормативні акти розташовуються в хронологічному або алфавітному порядку за предметною ознакою, з урахуванням юридичної чинності об'єктивних актів.

Інкорпорація буває:

а) Офіційною, яка здійснюється від імені компетентних держаних органів (Відомості Верховної Ради України). З 1996 року в Україні видаються збірники актів законодавства України. Офіційне видання цих збірників покладено на Міністерство юстиції України;

б) Неофіційною, яка здійснюється видавництвами науковими і навчальними закладами, окремими спеціалістами. До видів інкорпорації відносять хронологічну і систематичну інформацію. При хронологічній інкорпорації упорядкування НПА проводиться за часом їх опублікування і вступу у дію. А при систематичній — за предметною ознакою: за галузями права, їх інститутами, сферами державної діяльності.

Під консолідацією розуміють спосіб (формулу) систематизації, який полягає в об'єднанні кількох НПА, що діють в одній і тій самій сфері суспільства в єдиний нормативно-правовий акт без зміни змісту. Особливість консолідації в тому, що вона втілює в собі деякі риси кодифікації і інкорпорації. Кодифікаційний акт, як уже відмічалося, являється зведеним нормативно-правовим актом — і це зближує його з кодифікацією. А той факт, що він по суті не вносить нічого нового в регулюванні суспільних відносин, зближує його з інкорпорацією.

За формою систематизації нормативно-правові акти консолідації в більшій мірі відносяться до системи інкорпорації. Вони використовуються там, де відсутні необхідність або можливість кодифікації. В цих випадках консолідація виступає як ефективний засіб для об'єднання однорідного нормативного матеріалу, скорочення числа НПА і вдосконалення форми правового регулювання суспільних відносин.

Результатом консолідації нормативного матеріалу є видання «Зводу законів», в якому зведено в одне видання розміщених у відповідному порядку чинних законів. «Звод законів» був відомий у системі радянського права. Використання такого способу систематизації законодавства можливе і зараз в Україні. «Звод законів» України має вміщувати:

а) Систематизоване відповідним чином інкорпоративне зібрання законів або

б) Результат загальної кодифікації всього чинного законодавства нашої держави.

Щодо першого варіанту, то це має бути інкорпоративне за певною системою зібрання законодавчих актів, розміщене в єдиних збірниках. За цієї форми здійснюється в основному зовнішня обробка законодавчого масиву, спрямована на упорядкування, приведення законодавчих актів у чітку систему, без зміни їх внутрішнього змісту. Створення зводу законів України має відбуватися за системно-предметною ознакою (сферою правового регулювання, видами державної діяльності, галуззю права).

Використання іншого варіанта підготовки зводу законів передбачає здійснення загальної кодифікації законодавства і створення своєрідного «кодексу законів». Але це надзвичайно складний варіант і за нинішніх умов є поки що неприйнятим. [10, 9 c 134, 8 c 70]

Відмінності між системою права і системою законодавства наведено у таблиці № 1.

Отже, роблячи висновок, можна сказати що, у результаті систематизації законодавства усуваються протиріччя між правовими нормами, відміняються або змінюються застарілі форми і створюються нові, більш сучасні, які відповідають проблемам суспільного розвитку.

Висновок

Законодавчі, в цілому правові акти мають значну соціальну цінність. На думку С. Алєксєєва в аксеологічному плані стало можливим охарактеризувати місце і роль права в житті суспільства більш чітко і ґрунтовно. Основою розвитку державності, економіки, формування ринкових процесів, стабілізації суспільних процесів в Україні може бути лише професійне, конструктивне і стабільне право, адаптоване до Європейського законодавства.

Основну функцію серед правових актів виконує законодавство. Другий етап державотворення в Україні, розпочатий після прийняття Конституції 1996 року, означений прийняттям великої кількості кодексів та законів, що спрямовані на врегулювання багатьох питань економічного та соціального характеру.

На жаль, треба відзначити, що українське законодавство далеке ще від досконалості й не може на даному етапі повноцінно інтегруватися в законодавство Європейське. Підтвердженням цього може слугувати велика кількість законів, які прийняті на зміну або доповнення раніше прийнятих законів. Але й після цього окремі закони не втрачають своєї формальності, іноді недієздатності, декларативності. Це робить нестабільною всю систему нормативно-правових актів, не дає можливості громадянам адаптуватися в правовому сенсі в їх особистому житті та професійній (частіше — комерційній) діяльності. Це в цілому заважає підвищенню правової культури громадян, що є однією з умов побудови громадянського суспільства.

Серйозного вдосконалення потребує ще й сама процедура прийняття законів. В ідеалі треба прагнути створення системи прямої законодавчої дії, в якій закони займали б пріоритетне місце і знаходилися б на вершині правових норм. Одночасно треба намагатись мінімізувати кількість підзаконних актів. На це й мають бути направлені зусилля правознавців, державних юридичних установ, юридичних навчальних закладів.

Систематизація нормативно-правових актів має велике значення в здійсненні правової реформи в Україні, в побудові демократичної, правової держави.

Сама ефективність систематизації законодавства залежить від рівня її організації. По-перше, це планування робіт з систематизації законодавства, організація та координація діяльності органів державної влади із забезпечення процесу систематизації; широка участь громадян та їх об' єднань у процесах систематизації НПА. Планування робіт із систематизації НПА повинна розглядатися як функція, яка має бути взаємопов'язана з іншими програмами та планами законодавства та інших суміжних робіт.

Організація та координація діяльності органів державної влади щодо забезпечення робіт із систематизації НПА повинна бути спрямована на забезпечення своєчасності та ефективності систематизації, особливо на стадії підготовки актів систематизації. Для удосконалення процесів організації робіт із систематизації НПА має бути посилена роль в управлінні ними з боку Верховної Ради України, Кабінету Міністрів і, особливо, Міністерства юстиції, які в межах своєї компетенції забезпечують керівництво процесом розробки проектів актів систематизації нормативно-правових актів, а також узгоджують розроблені проекти цих актів. Треба також посилити роль Української кодифікаційної комісії, створеною при Президентові України і Національної кодифікаційної комісії. Треба також посилити співпрацю з систематизації різних галузей нормативно-правових актів.

Нормативно правовий акт впливає на всі сторони життя будь-якого суспільства. Завдяки йому регулюються багато соціально-економічних, політичних, трудових, сімейних і інших правовідносин.

Поняття нормативно-правовий акт як — джерело права охоплює усе велике різноманіття правових норм, що регулюють різноманітні і незліченні - соціальні зв’язки в суспільстві. Теоретикам права довелося чимало потрудитися, щоб класифікувати нормативно-правові акти, знайти чіткі критерії цієї класифікації, зробити її зручної для наукового і, головне, практичного вживання.

Література

1. Конституція України.

2. Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, схвалена Законом України від 21.11.2002 р. № 228 — ІV — «Голос України» від 19.12.2002 року.

3. Гусарєв С., Колодій А., Олійник А. — Основи держави і права, 2007р — с.17−35.

4. «Правознавство» за ред.В. Копейчикова, 2010 р — с.58−67.

5. «Загальна теорія держави і права» за ред.В. Копейчикова, 2008 р — с.48−70.

6. Теорія держави та права / За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук, професора В.В. Копєйчикова. — К.: Юрінком, 2009. — 368 с.

7. Контюк В. «Основи держави і права», 2011 р — с.117−125.

8. «Теорія держави і права» за ред.С. Лисенкова, 2009 р — с.49−60,70.

9. Скакун О. «Теорія держави і права», 2009 р. — с.122−135.

10. Систематизація законодавства — «Голос України» від 7.09.2009 року.

11. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України № 503 від 10.06.97 (Із змінами, внесеними згідно з Указами Президента № 1327/97 від 04.12.97, № 1235/98 від 10.11.98, № 399/2004 від 08.04.2004, № 589/2004 від 28.05.2004, № 824/2005 від 19.05.2005).

12. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. — 1994;№ 35.

13. Про міжнародні договори України. Закон України від 22.12.1993 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994;№ 10.

14. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997;№ 24.

15. Про місцеві державні адміністрації. Закон України від 09.04.1999 р. // Урядовий кур'єр. — 1999;№ 89.

Приложения

Таблиця № 1