Ставлення населення до соціальних інститутів

Ставлення населення до соціальних інститутів

Як визначається низкою науковців, однією із нагальних умов ефективного функціонування соціальних інститутів (в першу чергу інститутів влади) є забезпечення легітимності їх статусу в очах громадян. На сьогодні найбільш поширеним в політичній науці є визначення легітимності як сукупності позицій і настанов індивідів та соціальних груп з приводу влади, інших соціальних інститутів. Легітимність сприяє виконанню політичною владою таких її функцій як визначення напрямку політичного і економічного розвитку, його цілей та забезпечення консолідації суспільства довкола них.

Щоб забезпечити необхідний рівень легітимності владні структури, інші соціальні інститути використовують достатньо широкий спектр політичних засобів. Загальною умовою ефективності легітимізації є відповідність уявлень, що створюються соціальними інститутами цінностям конкретної соціальної (у тому числі територіальної) спільності та правилам організації суспільних зв’язків відносно соціальних інститутів.

Певне уявлення про сучасний рівень легітимності тих або інших організацій інститутів та політичних діячів може дати розподіл відповідей респондентів на запитання анкети про довіру та задоволеність їх діяльністю.

Засоби масової інформації. Розглянемо ставлення респондентів до ЗМІ. Як вже відзначалося, найбільшою довірою у опитаних користується саме цій соціальний інститут. Про це заявили близько 60 відсотків респондентів. За даними дослідження, серед різних типів ЗМІ за рівнем довіри лідирує телебачення. Більш ніж 64% респондентів довіряє цьому інформаційному засобу. Наступне місце посіло радіомовлення. Довіру до нього висловив 61 відсоток респондентів. За даними опитування, пресі довіряє 56 відсотків тих, хто взяв у ньому участь.

Порівнюючи ці дані з результатами попередніх досліджень необхідно відзначити, що найбільшою довірою засоби масової інформації користувалися в грудні 1997 року. Потім довіра до цього соціального інституту поступово знижувалася і найменші цифри по цьому показнику датуються червнем 1998. За наступні шість місяців довіра до цього соціального інституту дещо зросла.

Загалом, зниження довіри до ЗМІ за цей період можна пов’язати із достатньо активною позицією деяких періодичних видань та радіотелеканалів на протязі передвиборної кампанії 1998 року. Як можна було побачити, низка газет дещо відійшла від ролі «незалежного спостерігача» та достатньо активно брала участь у тих або інших передвиборних заходах.

Здається враження, що одним із головних чинників зниження довіри як до різних видів регіональних, так і до центральних ЗМІ стали значна кількість відверто «замовлених» матеріалів статей та передач і розповсюдження інформації про залежність ЗМІ від тих або інших політичних кіл. Це доповнюється рядом судових справ щодо одних періодичних видань та закриттям інших.

Як можна побачити з табл. 2.3, з жовтня 1998 по березень 1999 року спостерігалася певна динаміка у зміні відношення населення до різних типів ЗМІ. В першу чергу, це стосується ставлення респондентів до телебачення та радіомовлення. За даними дослідження, за цей період довіра до них зросла на 4 -5%. Звертає на себе увагу те, що це зростання відбулося за рахунок тих респондентів, які не визначилися в попередні опитування. У зв’язку із цим можна сказати, що це зростання довіри пов’язане не стільки із зміною образа цих засобів масової інформації в громадській свідомості, скільки із їх активізацією в ході передвиборної кампанії.

Згідно з опитуванням не змінилася кількість респондентів, які довіряють пресі. Проте спостерігалося зростання обсягу тих хто заявляє про недовіру до цього соціального інституту.

Довіра та задоволеність населення діяльністю органів влади, посадових осіб. Розглядаючи динаміку змін у ставленні респондентів до владних структур (табл. 2.5) необхідно відзначити, що «фоном» для цим змін виступає загальне зниження довіри до центральних органів влади. Це має свою прояву як у збільшенні кількості респондентів, які «повністю» або «частіше» не довіряють владним структурам, так і скороченні обсягу тих, хто заявив про довіру до них. Винятком тут може бути лише президент України Л. Кучма, довіра до якого за останні шість місяців зросла.

На противагу цьому, за згаданий період, значно зросла довіра до регіональних органів влади. Насамперед це стосується районних (міських) органів влади. Як можна побачити, кількість респондентів, які з довірою ставляться до своїх керівників райдержадміністрацій (меров городів) зросла на 9 відсотків. У зв’язку з цим можна говорити про досить високий рівень легітимності регіональних (в першу чергу, районних) органів влади в порівнянні з легітимністю центральних. Також здається враження, що цей перекіс у бік регіональної влади буди посилюватися.

Розглядаючи причини цього можна припустити більшу популярність влади регіональної як існування сьогодні більшого соціального «попиту» на регіональну владу, яка певною мірою б дистанціювалася від політики центральної та виступала б не стільки з ідеологічної позиції, скільки прагматичної - захисту інтересів населення. Здається враження, що цей мотив був одним із провідних на виборах-98, які, загалом, були важливим чинником легітимізації регіональних владних структур та органів місцевого самоврядування. У зв’язку з цим, звертає на себе увагу те, що скорочення обсягу більш критично налаштованих респондентів у відношенні до регіональних владних структур відбулося головним чином з березня по червень 1998 року.

Деякі висновки та узагальнення:

• Як свідчить опитування найбільшою довірою користуються такі соціальні інститути як засоби масової інформації, збройні сили та релігійні організації.

• Звертає на себе увагу той факт, що, респонденти найменшою мірою довіряють інститутам влади. В першу чергу це торкається влади центральної. Розглядаючи динаміку змін у ставленні респондентів до владних структур необхідно відзначити, що «фоном» для цим змін виступає загальне зниження довіри до центральних органів влади. На противагу цьому, за шість останніх місяців значно зросла довіра до регіональних органів влади. Насамперед це стосується районних (міських) органів влади.

• Найбільшою довірою засоби масової інформації користувалися в грудні 1997 року. Потім довіра до цього соціального інституту поступово знижувалася і найменші цифри по цьому показнику датуються червнем 1998. За наступні шість місяців довіра до цього соціального інституту дещо зросла.

• Аналізуючи характеристики тих респондентів, які довіряють ЗМІ слід зазначити, що набагато вищим виявився рівень довіри в центрі та півночі країни. Тут виокремлюються великі міста та села. У той же час, найбільшою довірою ЗМІ користуються у представників двох вікових груп: до 35 та після 56 років. В першу чергу, це — пенсіонери, та студенти.

• Розглядаючи соціально-демографічні особливості опитаних, які заявили про довіру до збройних сил, здається враження, що для певних соціальних груп вони залишаються своєрідним символом держави. При цьому, не має значення в яку ідеологічну «обгортку» він обгортається. Збройні сили залишаються важливим символом як для тих, хто пов’язує з ними спогади про величність держави, яка займала «одну шосту світу», так і для тих, хто бачить в них запоруку української незалежності.

• У зв’язку із особливостями тих респондентів, які заявляють про довіру до профспілок та загальним ростом довіри до цього соціального інституту можна припустити, що у великих містах формується певна культура висловлювання та більш легального відстоювання (лобіювання) своїх політичних та економічних інтересів певними соціальними групами.