Американська школа неокласики

Американська школа неокласики.

.

.

Наприкінці XIX ст. з’являється своєрідний американський варіант теорії граничної корисності, засновником якого був професор Колумбійського університету Джон Бейте Кларк (1847 — 1938).

Основні його праці «Філософія багатства» (1889), «Розподіл багатства» (1899), «Проблеми монополій» (1901), «Суть економічної теорії» (1907) справили великий вплив на розвиток американської і світової економічної думки. Кларку належить авторство так званого закону спадної продуктивності праці й капіталу, що його вчений поклав у основу власної теорії граничної продуктивності.

Спираючись на методологічні принципи австрійської школи, Кларк стверджував, що основними факторами розвитку економіки є технологічний і моральний, а її основу становить окреме ізольоване господарство.

Головною проблемою політичної економії Кларк називав проблему розподілу. У книжці «Розподіл багатства» він доводив, що розподіл суспільного доходу відбувається згідно з природним законом, який забезпечує кожному власникові фактора виробництва стільки багатства, скільки він створює.

Претендуючи на збагачення методологічних засобів наукового дослідження, Кларк розробив власний метод. За аналогією з теоретичною механікою він поділив економічну науку на три розділи:

універсальну економіку; економічну статику; економічну динаміку. Перша вивчає загальні універсальні закони розвитку економічних явищ. Економічна статика аналізує їхню дію за умов перебування організованого господарства у нерухомому стані, в якому виключаються будь-які зміни, тобто є постійними кількість і соціальний склад населення, маса капіталу, соціальна організація, техніка і потреби населення. Статичний стан, згідно з теорією Дж. Б. Кларка, — це уявна модель для з’ясування умов рівноваги в «чистому вигляді»;

До речі, основними законами суспільства він вважав саме статичні закони.

Динаміку він трактував як результат дії зовнішніх сил, що ускладнюють розвиток і порушують рівновагу.

На відміну від своїх попередників Дж. Кларк розглядав чотири фактори виробництва:

1) капітал у грошовій формі;

2) капітальні блага (засоби виробництва і земля);

3) діяльність підприємця;

4) праця робітника.

Згідно з його твердженням, кожний фактор виробництва характеризується специфічною продуктивністю і створює дохід, причому кожний власник отримує свою частку доходів від фактора, котрий йому належить. Так, капітал забезпечує банкірові процент, капітальні блага породжують ренту, діяльність підприємця — підприємницький прибуток, а праця гарантує робітнику заробітну плату. Річний дохід суспільства Кларк розподіляв на три великі частини: 3aгальну суму заробітної плати, загальну суму процентів і сукупний прибуток.

Заслугою Кларка було те, що він намагався знайти принцип розподілу доходу, критерій, який визначав би частку кожного фактора в продукті. Концепцію спадної корисності Кларк переносить на виробничі фактори, замінюючи теорію поведінки споживача, теорію споживчого попиту теорією вибору виробничих факторів. Кожний підприємець прагне відшукати таку комбінацію факторів, яка забезпечує мінімум витрат і максимум доходів.

Однак Дж. Б. Кларк, на відміну від Сея, капітал розглядав не як один фактор, а як два (грошовий капітал і капітальні блага). На думку Дж.Б.Кларка, за умов статики підприємницький прибуток відсутній, бо вільна конкуренція призводить не до перерозподілу середнього прибутку, а до повної його ліквідації. Виходячи з цього, Дж. Б. Кларк підприємцями називав тільки тих осіб, які мають достатню ділову кваліфікацію і власний капітал.

Одна з головних теорій Дж. Б. Кларка — теорія граничної продуктивності — грунтується на ідеях Т. Мальтуса і Й. фон Тюнена.

Закон спадної продуктивності праці й капіталу Дж. Б. Кларк обґрунтовував тим, що кожний новий внесок праці у виробництво за незмінних розмірів капіталу відбувається з меншою продуктивністю, ніж попередній. У свою чергу, кожний наступний приріст капіталу за незмінної кількості робітників характеризується меншим обсягом виготовленої продукції, нижчою ефективністю, ніж попередній.

Так, згідно з його теорією, коли перший найнятий робітник створює продукт вартістю в 10 дол., то другий — у 8 дол., третій — у 6 дол. і т. д. Продуктивність праці останнього робітника є граничною продуктивністю праці. Кларк робить висновок, що гранична продуктивність праці буде тим нижчою, чим більше найнято робітників, а заробітна плата робітників визначатиметься граничною продуктивністю праці. Тобто свою теорію заробітної плати він будував також на підставі закону спадної продуктивності праці. Він неодноразово повторював, що заробітна плата є еквівалентом граничної продуктивності праці.

Згідно з його теорією немає ніякої експлуатації праці. І якщо заробітна плата робітників дорівнює мінімальному продукту граничного робітника, то за збільшення кількості зайнятих вона об'єктивно повинна спадати. Прибуток же утворюється лише за «динамічного стану», коли підприємець виступає як новатор.

Особливістю концепції Кларка є те, що його теорія розподілу бере за вихідну точку не «витрати», не «вкладення» виробничих факторів, а отримані від кожного фактора результати.

Дж. Б. Кларк не обійшов увагою і процес монополізації капіталістичної економіки. Монополія має місце тоді, стверджував він, коли наявний одноосібний контроль над ринком. Такий випадок є винятковим, а тому монополію Кларк трактує як тимчасове явище — і визначає як засіб грабунку суспільства та гальмування прогресу.

.

.

_.

.