Зворотний зв " язок із читачем

Зворотний зв «язок із читачем.

.

.

Для ефективного висвітлення екологічних проблем надзвичайно важливо мати зворотний зв" язок. Саме завдяки реакції читачів на ту чи іншу подію або публікацію журналісти можуть зрозуміти, наскільки їх активність корисна для аудиторії. Найпоширенішими видами зворотного зв" язку є листи та дзвінки читачів, анкетування аудиторії.

Багато з редакцій сьогодні задовольняються своєрідною відпискою: «Листування з читачами ведеться на сторінках газети». Роблячи цей крок, вони позбавляють себе ще недостатньо оціненого ресурсу — майбутніх читацьких листів.

Лист як журналістський жанр виник у результаті пристосування форми особистого та ділового листування до потреб журналістики. Опублікований лист стає здобутком масової аудиторії. Тому на сторінках преси мають з" являтися тільки ті з них, які важливі для всієї аудиторії. Привнесення в ділове та особисте листування ідей, значущих для суспільства в цілому, було необхідною умовою становлення листа як самостійного жанру журналістики.

Публікації, що виконані в такому жанрі, часто називають епістолярною журналістикою (від грецького — послання). Епістолярну журналістику варто вирізняти поміж інших жанрів, починаючи із замітки і закінчуючи оглядом, які теж друкуються в рубриці «Листи наших читачів» у багатьох газетах та журналах.

Лист як епістолярний жанр має свої особливі характерні риси. Першою з цих рис — форма безпосереднього звернення автора до адресата. Друга риса — прагнення автора змусити адресата активно діяти.

Можливість листа бути не просто засобом спілкування, але й інструментом ефективного впливу на широке коло читачів, супроводжується певними ознаками.

По-перше, у своїх листах автори іноді висловлюють найпотаємніші почуття. Тому вважається, що в епістолах інших людей також можна прочитати те, що ті думають інколи насправді. Ця психологічна установка закріплювалася у свідомості протягом століть. І не враховувати її журналісти не можуть.

По-друге, у листі, як ні в одному іншому матеріалі, автор може висловити свої думки, що наболіли, відображати всі відтінки почуттів. А це кращий шлях для досягнення взаєморозуміння між автором і читачем.

По-третє, лист чітко виділяє та називає коло адресатів, обраних автором. Таким чином зосереджується увага аудиторії, зростає очікування нею реакції на опублікований лист. Сучасна преса часто використовує листи як засіб звернення до відомих особистостей чи політичних діячів, розраховуючи на їх участь у вирішенні тієї чи іншої проблеми, яка відтепер знаходиться під контролем усієї аудиторії.

По-четверте, часто лист у газеті - це привселюдний виклик адресату, запрошення до відкритої дискусії, в якій він має продемонструвати не тільки свої професійні якості чи свою владу, а й особисту мужність, інтелект, моральну стійкість.

Звичайно, що не кожен може виступити у ролі лицаря на турнірі, обличчям до обличчя опонента. Тому мало кому до вподоби подібні виклики. У результаті між автором листа та адресатом може виникнути часом незрима, але всім чітко зрозуміла конфліктна ситуація. А це приваблює читачів, тримає їх у стані напруженого очікування, спонукає слідкувати за кожним наступним номером газети чи журналу, в яких може з" явитися відповідь на лист. Це, зрозуміло, примножує можливість впливу публікації на читачів.

Розглянемо один із прикладів. Проаналізуйте аргументацію.

" Ми живемо у ноосфері!" .

Відкритий лист пану Костянтину Ситнику, народному депутату України, академіку НАНУ.

Спочатку цитата з написаної Вами у співавторстві з паном Багнюком статті «Чи увійдемо в ноосферу?» з «Урядового кур» єра" за 12 грудня 1998 року: «Отже, атомна промисловість (слід, мабуть, читати „енергетика“) не тільки економічно, соціально й екологічно небезпечна, вона аморальна за своєю суттю і її потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії» .

Довідка: на сьогодні 47 відсотків спожитої в Україні електроенергії виробляється на атомних електростанціях. У світі нині в експлуатації перебуває 440 атомних енергоблоків, що виробляють 17, 3 відсотка загальносвітового виробітку електроенергії. У стадії будівництва — 43 блоки (збільшення потужності на 10 відсотків) і заплановано будівництво ще 51 енергоблока.

Марк Аврелій свого часу сказав: «Наше життя — це те, у що його перетворюють наші думки». Якщо Ви, пане Костянтине, у своїй статті написали те, що думаєте, Вам не позаздриш: щовечора Вашу оселю освітлює наполовину аморальна електроенергія; Ваш телевізор наполовину живиться від соціально небезпечного джерела; наполовину економічно небезпечна музика ллється з Вашого приймача; якщо Ви їдете у трамваї, метро або тролейбусі, Вас везе наполовину аморальна і соціально небезпечна сила. Навіть якщо Ви десь виходите до мікрофона, половину Ваших слів до слухачів доносить економічно, соціально, екологічно небезпечна, аморальна атомна енергія, яку потрібно якнайшвидше замінити на екологічно чисті джерела енергії (у статті, щоправда, не сказано, чи мають бути ці джерела енергії такими ж чистими морально та економічно й соціально безпечними). Більше того, вибачте, що я Вам про це сказав, але і в самому Вашому організмі ця аморальна енергія діє.

Поспівчувавши Вам, шановний Костянтине Меркурійовичу, і Вашому співавторові - члену Нью-Йоркської академії наук панові Багнюку, перечитав статтю ще раз і побачив, що Вам можна допомогти, дати раду викладеним у статті переживанням.

Насамперед хочу порадувати не тільки Вас, а й усіх, кого це цікавить: ми живемо у ноосфері, більше того, з неї і вийти неможливо. Це, як з" ясувалось, не є якийсь окремий простір, куди можна потрапляти, а частина біосфери, освоєна людством, куди сягає його діяльність, і ноосферогенез (творення людством сфери розуму) — це процес, якому нема кінця і краю. Про це і ще багато про що можна прочитати у того-таки Володимира Івановича Вернадського — корифея світової науки («Размышление натуралиста», кн.2 «Научная мысль как планетарное явление», М., «Наука», 1977), на якого і Ви посилаєтесь.

Черговий раз віддавши шану незламному духові і видатному інтелекту Стівена Хокінга, погляньмо ближче, навкруг себе, на своїх земляків — видатних науковців і не дуже. Може, це когось здивує, але й вони незалежно від Стівена Хокінга говорять про збереження довкілля для забезпечення подальшого розвитку і навіть самого існування нашої цивілізації. Про це в енергетичному аспекті ще раз нещодавно говорив академік В. Бар" яхтар, є і спеціальне дослідження у такому ж аспекті групи науковців під керівництвом професора, доктора технічних наук А.І.Шевцова з Дніпропетровського філіалу Національного інституту стратегічних досліджень Ради національної безпеки і оборони України «Ядерна енергетика — гарант чи загроза національній безпеці?». Правда, висновки із виступу академіка і зазначених матеріалів трохи не ті, що у вашій, пане Ситник, статті, і деякі дані суттєво відрізняються від наведених Вами.

Давайте спробуємо розібратись разом, повірте, нічого надскладного не потрібно, вистачить здорового глузду і невеликої за обсягом, але точної (не перекрученої) інформації.

Половина змісту Вашої статті присвячена техногенному впливу на екологію у процесі енергозабезпечення людства, головним чином, при виробництві електроенергії. І Ваша, пане академіку і народний депутате, стаття — це теж спроба вплинути на суспільство: дивіться, люди добрі, ось енергетика, з якого краю до неї не підходь — одна біда для екології, для усього живого. У той же час, кажете Ви, є альтернативні джерела, які могли б задовольняти потребу людства уже зараз бодай на третину! На підтвердження цієї тези Ви посилаєтесь на твердження Агентства охорони навколишнього природного середовища США. Навіщо Вам, пане академіку Національної академії наук України, сумнівні дані цього агентства або академій чужої країни? Невже від таких «підпірок» зазначена теза стає переконливішою? Повірте, незчуєтесь, як заведуть у халепу: то 17% світового виробництва електроенергії на атомних станціях перетворять на 5%, то 2% «альтернативної» електроенергії роздують до 30%, а Ви під цією, вибачте, брехнею поставите свій підпис. Є ж відомі широкому загалу України дані: на сьогодні у світі з загального обсягу виробітку електроенергії на теплових станціях виробляється 63%, на гідростанціях — 19,3%, на атомних — 17,3%. Не важко підрахувати частку альтернативних джерел — 0,4%. Є й прогноз Всесвітньої енергетичної ради щодо розвитку виробництва електроенергії до 2020 року: атомні й гідростанції - по 20%, альтернативні - аж 2% і решта — теплові. І знову вибачте великодушно, але наївно звучить, що альтернативну електроенергію не пускають «енергетичні велети, які «роблять гроші» на традиційному паливі і «мирному атомі». Ці 0,4% альтернативної енергії сьогодні і 2%, прогнозовані на 2020 рік, фінансуються здебільшого цими ж «велетами». І якщо альтернативна енергетика стане зрештою прибутковою, тобто у десятки разів більш ефективною, ніж сьогодні, ніхто не зможе цих «велетів» утримати: на альтернативній електроенергії вони зароблятимуть не менше, ніж на атомній чи традиційній. А мені дивно, що про це потрібно говорити, — сьогодні школярі знають, що гроші там, де вони дають прибуток, і їх палицею не заженеш туди, де самі збитки!

Але справді, проблема техногенного руйнування довкілля не тільки існує, вона дедалі більше загострюється. Як бути? Як на мене, то аморально говорити розореному народові, що єдиний шлях — міняти теплову і атомну енергетику на вітрову чи сонячну або енергетику з використанням морських хвиль, припливів і відпливів або геотермальну. Кому кортить виходити з такими порадами, нехай візьмуть аркуш паперу у клітинку, поспитають, скільки коштує створення 1 кВт «альтернативної» потужності і яка потужність діючих на сьогодні теплових і атомних станцій, помножать одне на друге, а потім глянуть на бюджетний нуль, передбачений на розвиток енергетики. Якщо його не обпече сором після цього, я знаю, що про нього можна подумати!

Учімося у мудрого нашого села. Селяни давно знають, що культурні рослини виснажують землю, одні - більшою мірою, інші - меншою. Але вони не нарікають на аморальність кукурудзи, наприклад, а просто сіють її на інших попередниках — сівозміну винайшли, вносять добрива.

Цим шляхом іде і світовий загал: поліпшують захисні системи, підсилюють контроль за викидами, створюють систему екологічних податків. Зараз розробляють систему міждержавних квот на обсяги впливу на довкілля. За цією системою ті, хто поглинатиме більший обсяг природних ресурсів, будуть платити своєрідну ренту на користь тих, хто їх використовуватиме менше. Ось зразок прагматичного підходу до проблеми: вжиття реальних заходів замість непродуктивного галасу і генерації фантастичних ідей.

На початку Вашої статті наведені дані про негативний вплив теплової електроенергетики на довкілля. При цьому пропозицій про визнання її «аморальною» не виникає. За що ж саме атомна енергетика названа аморальною? За те, що у безперервному цілодобовому режимі атомні станції живлять теплом і світлом половину України? Чи, може, за те, що при цьому половину року вони не одержують ні копійки за спожиту електроенергію?

Так, справді, у нас сталася страшна аварія на Чорнобильській АЕС — трагедія атомників і всього народу України. Загинуло багато людей під час аварії і внаслідок її, насамперед, серед атомників. Що роблять цивілізовані люди, до яких і ми належимо, після будь-яких аварій? Розбираються у всьому, що спричинило аварію, удосконалюють техніку, автоматику, контрольно-вимірювальні засоби — роблять усе для підвищення рівня гарантованої безпеки експлуатації чи роботи устаткування, тієї чи іншої технології, створюють умови, за яких виключається сама можливість такої аварії. В ідеалі мають бути створені умови, які унеможливлюють будь-яку аварію. У атомній енергетиці в усьому світі саме так і стоїть питання, і там уже давно прийшли до висновку, що безпека експлуатації АЕС із суто технічного питання перетворилось на фінансово-технічне, тобто рівень безпеки експлуатації АЕС в усьому світі визначається рівнем фінансування технічних заходів забезпечення цього рівня. І лише в Україні атомники уже волають: «Скільки могли, ми підтримували необхідний рівень безпеки за рахунок економії на всьому, навіть на зарплаті. Настав край, але ми не просимо якихось цільових фінансувань, ми і далі здатні гарантувати такий рівень, але заплатіть за спожиту електроенергію!». І лише в Україні процесами в атомній енергетиці керують політики: то поетизована Верховна Рада накладає мораторій на добудову майже готових до експлуатації енергоблоків; то з-за кордону диктують, чи експлуатувати діючі блоки, чи припиняти їх дію; то у натовпі вирішують, чи добудовувати ті енергоблоки замість практично уже зупиненої Чорнобильської АЕС, чи ні; то у галасі і гаморі голосуванням вирішується питання про структуру управління атомної енергетики. При цьому єдиний аргумент, яким виправдовується все це безладдя і безглузда суєта: у нас стався Чорнобиль! Логічні поставарійні дії, про які сказано вище, визнані ексклюзивним обов" язком атомників-експлу-атаційників — вони одноособово мають розв" язувати ті проблеми, які в усьому цивілізованому світі розв" язують і фінансують на державному рівні. Урядовим колам, Верховній Раді, окремим депутатам і урядовцям присвоєне таке ж ексклюзивне право втручатись у дії атомників, вирішувати їхню долю, визнавати відповідність атомної енергетики власним нормам моралі, визначати навіть долю подальшого розвитку атомної енергетики — і все це без найменшої відповідальності за свої дії! На якій підставі? Бо у нас стався Чорнобиль! «Зелені» товчуться над атомною енергетикою, ніби у нас немає 2,5 мільярда тонн токсичних промислових відходів, з якими невідомо що робиться, ніби немає Дніпропетровщини, де цих відходів по три вагони на кожного мешканця, ніби інших екологічних проблем нема, — бо у нас стався Чорнобиль! Навіть будь-хто через засоби масової інформації може яку завгодно нісенітницю навішувати на атомників, якщо спочатку продекларує - аби не стався новий Чорнобиль!

Цитую інтерв" ю принципової і мудрої людини, Вашого, Костянтине Меркурійовичу, колеги — академіка М. Амосова, даного ним журналістові А. Чирві: «Як це сталося? Спершу суспільну думку підігріли письменники (чи поети? Є.К.). До них приєдналися політики, хто зметикував, що на цьому можна зробити кар» єру: ой, нас отруїли, знищили! Потім на цю вудку попалися й лікарі, поготів що кваліфікації в цій справі не густо. За вченими поспішили керівники лікарень, НДІ - відкрилися можливості Чорнобильського фонду. «Все погано, давай-давай, слід закупити те й те». І ось цей маховик розкрутився так, що тепер його не зупиниш. Народ бунтуватиме…". Розкручується цей маховик і далі, втягуючи у коловорот нових і нових людей, нові і нові шари нашого суспільства. І уже не зразу добереш, хто є хто серед тих, хто його розкручує: чи це тіньовик, який під загальний гамір влаштовує свої справи за рахунок атомної енергетики; чи це черговий політик, який заробляє імідж «совісті нації», протягуючи черговий атомний мораторій; чи це кандидат у «зелені депутати», який свою екологічну бездіяльність прикриває биттям на атомний сполох; чи це неупереджена, незаангажована людина, яку ввів у оману потік атомної дезинформації. Продовжу цитату з того ж інтерв" ю М. Амосова: «Але ясність з Чорнобилем доведеться внести, оскільки він — непосильний тягар для держави, для людей — непосильне навантаження на психіку» .

А розібратись, зрештою, вже потрібно і в нашому ставленні до атомної енергетики у цілому: чи це об" єкт для вправ початкуючих політиків; чи дійна корова для підживлення тих, хто уже не може стояти на ногах; чи один з небагатьох базових блоків, що іще лишилися в нашій державі, на якому можна відбудовувати зруйноване господарство; чи тимчасове аморальне явище, яке наше суспільство поки що терпить і лаятиме його на всі заставки до тієї пори, коли альтернативна енергія замінить його, а одним рипом і теплову енергетику.

Головна ж причина гонінь на атомників у нашому суспільстві, так я вважаю особисто, полягає в тому, що наука не покаялася привселюдно у своїй причетності до Чорнобиля; що політики не покаялись за шкоду, завдану усьому українському народові мораторієм на добудову атомних енергоблоків; що екологи не оприлюднюють інформації про те, що безаварійно працююча атомна станція у десятки разів менше шкодить довкіллю, ніж будь-які теплові станції; що, нарешті, контролюючі органи не визнають всенародно свою відповідальність принаймні на рівних з атомниками за безаварійність експлуатації АЕС.

На завершення хотів би запевнити вас, шановні панове Ситник і Багнюк, що економічно і соціально небезпечної енергетики не існує у природі, як не існує і енергетики аморальної (за словниковим визначенням слова «аморальний»), що галузевий вплив на екологію — досить умовний показник, оскільки техногенний тиск на довкілля — комплексне явище. А тому користуйтесь спокійно плодами праці енергетиків і нехай вас не мучить совість, що ви таким чином стаєте причетними до всіх тих лих, про які написали у своїй статті.

З повагою Євген КОВАЛЕНКО,.

Заслужений працівник промисловості України.

«Урядовий кур» єр", 28 січня. 1999 р.

Основні групи аудиторії:

Перша — листи, адресовані конкретним особам. Публікації цього типу характеризуються чітко вираженими рисами, котрі належать засобам міжособистісного спілкування, експресивністю, безпосередньою апеляцією до тих можливостей, які має адресат стосовно предмету розмови, до його вчинків, реакції, які пов" язані з предметом листа. При цьому стиль останнього тим вільніше, чим ближче до нього за соціальним станом його адресат.

Друга — листи, що адресовані яким-небудь соціальним групам, населенню країни в цілому. Наприклад:

Скверна У міській раді вирішено питання про термінове будівництво загальноміського звалища в Першотравневій балці. Передбачається, що цей об" єкт підвищена екологічній небезпеці можна буде експлуатувати 23 роки (дані проекту «ОАО РПІІ Укркоммунпроєкт» м. Дніпропетровська), хоч він ще не пройшов суспільну експертизу. Досвід будівництва нашого сумно відомого сміттєспалювального заводу і звалища на Мекензієвих горах, що привели севастопольців до екологічної катастрофи, нічому не навчив законодавчу владу міста. Уже третій раз здійснюються непродумані дії, адже звалище буде знаходитися всього в кілометрі, а схоже, і того менше, від унікальних башточок фортеці Каламіта, над інкерманським Свято-Климентівским монастирем. Зараз, коли ці місця почали відвідувати тисячі туристів і паломників не тільки ближнього, але і далекого зарубіжжя, коли вчені США звернули увагу на унікальність міста-держави Херсонес, а Інкерманська долина з IV ст. до н. е. була його складовою частиною, коли зарубіжні вчені й меценати мають намір прикласти всі зусилля для того, щоб зробити Севастополь історичним центром світового рівня, ці місця вирішили поганити звалищем. А якщо брати до уваги той факт, що звалище буде знаходитися на висоті 200 метрів над рівнем моря, якраз над усіма цими пам" ятниками, що мають багатовікову історію, і розташовуватися під кутом до місця розташування Інкермана, то в умовах сейсмічності цієї зони неважко уявити, що нас чекає, Тим більше, що внаслідок розробки кар" єрів з видобутку інкерманського каменя вже знищено ряд історичних цінностей, зокрема чудотворне джерело Святого Клімента і частина монастирської стіни.

Ми, священнослужителі, прихожани, паломники, жителі Інкермана, категорично протестуємо проти такого рішення і вимагаємо відмінити його, щоб потомству залишити СВЯТИНІ не зневаженими, а приклад гідний.

Гріх жити за принципом: «Після нас і трава не рости!» .

Ієромонах о.Іліак,.

намісник Інкерманського монастиря з братією.

(з екологічного Інтернет-видання.

internet.

Шановне панство!

Павлоград і так перебуває у стані екологічної катастрофи. Люди в нас мруть як мухи. Півміста вже затоплене ґрунтовими водами. Пропадає підземна вода. Сусідні річки отруєні. Дуже забруднене повітря. Нам тільки знищення ракет бракує, щоб Павлоград перейменувати на Павлогроб…

Олексій МАЛАКОВ,.

шахтар, депутат Павлоградської міськради,.

член екологічного блоку «Солідарність в ім» я виживання" .

Дніпропетровська область.

«Робітнича газета», 4 листопада 2001 р.

Можливо, що ступінь емоційного звернення до адресата в цьому матеріалі значно нижчий, ніж у листах першої групи. Багато в чому це пояснюється тим, що доля Павлограда залежить далеко не від читачів газети, а від владних структур, і сам автор це розуміє.

Якщо говорити про сприйняття цього листа конкретним читачем газети, то воно буде залежати від занепокоєності цим питанням. Його реакція в даному разі може виявиться й у формі схвалення думки автора листа, і у формі байдужого перегляду публікації.

Підготовка будь-якого листа починається з усвідомлення мети написання його автором. Виділяються такі цілі публікації.

1. Інформувати газету, щоб привернути її увагу до будь-якого факту. Приводом для подібних листів іноді є статті в цій газеті, що торкаються подібних тем, які читач сприймає залежно від особистого соціального досвіду. Після прочитання в газеті такого матеріалу в читача виникає уявлення про теми, які цікавлять редакцію, і якщо його досвід підказує йому подібні теми, то він повідомляє про це в листі.

Від попереднього типу такі листи відрізняються тим, що несуть у собі не тільки опис, фактаж події, а й ретельний аналіз. Листи такого типу найбільше відображають суспільний інтерес. Інколи читачі самі формулюють загальнозначущу проблему, висловлюють бачення вирішення проблеми, яку винесла на обговорення редакція.

3. Надрукувати свій твір.

4. Отримати компетентну думку редакції чи читачів, аби пересвідчитися у своїй правоті чи вирішити, як бути у складній ситуації. Ця мета зумовлена потребою читача у соціальній орієнтації, його намаганням звірити свої погляди з цінностями та життєвими нормами, які відстоює газета. Інколи листи такого роду свідчать про соціальну незрілість читачів-кореспондентів, про їх недостатньо розвинене самоусвідомлення. Найчастіше це стосується молодих людей, що розгубилися перед складністю життя.

5. Вплинути за допомогою газети на той чи інший соціальний інститут, на якусь групу людей, на громадську думку. Це листи критичного характеру або скарги. Вони свідчать про невдоволення автора, про обмеження його прав. В очах авторів листів газета є авторитетним органом, є представником громадських інтересів, який має вплив на окремих особистостей, груп людей чи соціальні інститути. Тому найчастіше в газету звертаються люди, яким було відмовлено в допомозі.

6. Отримати від газети будь-яку інформацію. Це може бути як пізнавальна, так і утилітарна інформація. Основною причиною появи таких листів — брак відомостей у суспільстві або невміння використовувати існуючи джерела інформації. Найбільше відчувається брак юридичних знань. Таким чином у читачів формується уява про те, якою інформацією володіє редакція, на які питання дає вона відповіді.

Інформація, яку хочуть отримати автори листів, може бути пов" язана з опублікованим раніше матеріалом. Питання, що стосуються статті, можуть бути найрізноманітнішими: читачі хочуть познайомитися з журналістом, дізнатися про його героїв, отримати роз" яснення з приводу незрозумілих їм подій матеріалу.

7. Поділитися з газетою своїми думками щодо конкретної статті, щоб редакція врахувала побажання читача. Таким чином, автори листів беруть участь у редакційному процесі керування газетою. В посланнях такого типу може висловлюватися згода з позицією редакції, визнання важливості порушеної теми, часто наводяться приклади, які підтверджують правильність суджень. Читачі можуть також і виражати свою незгоду щодо вибору чи висвітлення теми.

8. Повідомити газеті свою думку про її діяльність у цілому, для того, щоб узяти участь у регулюванні, керуванні цією діяльністю. Ця мета дуже близька до попередньої. Але тут об" єктом висловлювання автора служать не окремі матеріали газети, а її діяльність у цілому. Листи такого роду часто свідчать про більш серйозніше ставлення читача до газети, про широке розуміння її характеру та функції. Як правило, вони вміщують конкретні рекомендації, які мають сприяти повнішому задоволенню редакції інтересів та поглядів аудиторії.

9. Звернутися через газету до певної людини або групи людей, встановити з ними зв" язок. Газета в цьому випадку виконує роль трибуни, яку хоче використовувати автор. Найчастіше в таких листах читач намагається когось розшукати.

10. Існують послання, читаючи які, важко зрозуміти, чого намагався досягти автор. Інколи він сам пише, що не може пояснити, чого він хоче й навіщо написав цього листа. У такому разі, мова йдеться про приховану мету між рядками. Одним із характерних прикладів є так звані листи-сповіді.

Таким чином, метод класифікації та типології є одним з основних методів аналізу редакційної пошти, в якому б аспекті вона б не вивчалася. Розглянувши метод вивчення листів, перейдемо до такого питання: ступінь задоволеності особистості як фактор, що впливає на звернення в редакцію.

Основну роль у зверненні особи до газети грає не соціальна ситуація, а особистий фактор. Це положення носить загальний характер і це можна охарактеризувати так:

1. До газети пишуть соціально активні люди, які зорієнтовані на газету й такі, що позитивно ставляться до неї.

2. Також пишуть люди, чимось невдоволені, хоча схвально налаштовані щодо видання.

Таким чином, вплив трьох основних типологічних властивостей особистості (соціальна активність, ступінь задоволеності, позитивне ставлення до газети) на звернення в редакцію здійснюється не окремо один від одного, а в певному поєднанні двох факторів. Ставлення до газети є загальним фактором як для першої, так і для другої групи. Крім того, одне положення не виключає іншого, тому що невдоволення може бути одним з мотивів активності.

За дослідженнями соціологів, чоловіки соціально активніші, ніж жінки. Ця перевага особливо значуща в трьох групах із чотирьох. Однак серед тих, хто звертається з проханнями, скаргами кількість саме жінок збільшується.

Потреба висловлювати свою думку стосовно певних подій у газеті існує насамперед у тих читачів, кому вже за 40 років. Можливо, молодь має більше змоги задовольнити свою потребу у спілкуванні з людьми. На активність листування також впливає рід діяльності. Найчастіше пишуть або пенсіонери, які мають достатньо вільного часу, або молодь, яка шукає відповіді на хвилюючи її питання.

Авторами листів, які несуть у собі інформацію про різноманітні події та факти, про читацькі інтереси й думки, або ставлять проблему перед редакцією, усією аудиторією, найчастіше є читачі у віці від 50 років та молодь від 16 до 29 років.

Третій вид пошти — це прохання про допомогу або скарги. Їх автори розраховують на втручання газети, на силу друкованого слова. Далеко не завжди автор очікує, що його листа буде надруковано на шпальтах газети. Найчастіше від редакції очікують інших дій: це може бути втручання кореспондента або офіційний документ від редакції. Зрозуміло, що за кожною дією, документом газети стоїть її авторитет. Саме на це й розраховують читачі, коли, звертаючись до редакції, очікують впливу на певні соціальні інститути, розраховують на підтримку суспільства. Іноді написанню листа передує конфліктна ситуація, в якій брали участь самі автори.

Четвертий вид пошти — листи з найрізноманітнішими запитаннями до редакції. Частина їх може стосуватися яких-небудь виступів газети. Читачу буває не все зрозуміло в надрукованому матеріалі або в нього виникає бажання дізнатися про подробиці, поближче познайомитися з його автором тощо. Листи такого характеру вказують на те, що газетна публікація відповідала інтересам читача, привернула його увагу до інших тем. Вони відображають пізнавальні потреби аудиторії. Часом із газетним матеріалом пов" язанні побутові чи інші утилітарні інтереси. Зазвичай це відбувається з повідомленнями про новини в науці, техніці, медицині тощо.

Частина листів із запитами не пов" язана з виступами газети, а стосується сфер життя, про які читач отримує недостатньо інформації.а також часто відчуває потребу в юридичній інформації.

Протягом усієї історії теорії масових комунікацій мали місце дві кардинально протилежні думки щодо пасивності та активності аудиторії мас-медіа. Останнім часом дослідники висловлюються на користь активності читачів.

На думку українських журналістикознавців Г. Кривошеї та В. Шкляра, сучасні читачі поділяються на дві категорії:

· такі, що читають періодику, обговорюють між собою і аж ніяк не реагують на опубліковане чи передане засобами масової інформації. Таких більше, це основа читацької аудиторії;

· ті, хто співпрацює з виданнями, листуються з ними, надсилає свої твори, критикує чи підтримує виступи журналістів, бере участь у масових заходах редакції.

Треба відверто сказати, що нині редакції газет одержують не так багато листів, як у попередні десятиріччя. Це викликано кількома обставинами, і серед них — головним є ставлення до листів у самій редакції.

Колишнє гасло — «за кожним листом людина», зобов" язувало працівників редакції приділяти максимум уваги листам читачів, більше друкувати і використовувати їх у своїй творчості. Сьогодні теж ніхто не заперечує значення листів читачів, проте працювати з ними в редакціях іноді не мають бажання. Пояснення в усіх випадках єдине: немає часу журналістам займатися ними, крім того, пересилка обходиться досить дорого. Редакції загальнодержавних газет «Голос України», «Урядовий кур» єр" та «Робітнича газета» одержують у середньому по 10−15 тис. листів за рік кожна, але використовують ледь чи десяту частину з них.

З досвіду роботи автора в «Робітничій газеті» можна сказати, що листи щодня з" являлися на робочому столі. Проте в щоденному темпі роботи вдавалося ледве знайти час на їх читання. Але цей час не марнувався. Для видання, навіть із мережею власних кореспондентів, надзвичайно важливим є зв" язок із регіонами. Байдуже ставлення до них рано чи пізно вплине на передплату.

Насамкінець треба сказати, що листи читачів є одним із засобів спілкування газети та її аудиторії. Завдяки ним редакція може:

· скласти уяву про аудиторію;

· дізнатися про її потреби, побажання;

· дослідити результативність своєї діяльності, ефективність впливу на аудиторію;

· вивчити механізми сприймання аудиторією переданої інформації, характер реакції на неї, наприклад, бажаність різних ефектів, тем чи інших повідомлень;

· з" ясувати ступінь задоволення аудиторії обсягом і характером газетних матеріалів.