Назрiвання соцiально-полiтичних конфлiктiв у самодержавнiй Росiйськiй iмперiї (за новелою Володимира Винниченка «Суд»)

Назрiвання соцiально-полiтичних конфлiктiв у самодержавнiй Росiйськiй iмперiї (за новелою Володимира Винниченка «Суд »).

Розквiт таланту В. Винниченка припав на початок XX столiття — бурхливу епоху, коли вiдбувалися численнi селянськi заворушення i бунти, переосмислення громадських цiнностей усiма верствами народу. Це, кiнець кiнцем, епоха першої росiйської революцiї 1905 року.

Письменник прагнув художньо зобразити соцiально-полiтичнi й моральнi проблем цього часу, намагався на живому матерiалi показати повну вiдсталiсть самодержавно-деспотичного управлiння.

Один з таких творiв — новела «Суд », у якiй В. Винниченко дошкульно i свiжо показав образ щирого помiщика- «малороса «з його українською патрiархальщиною.

Саму новелу можна розбити на двi частини — розмова Михайла Денисовича Самоцвiта з гостем — сусiднiм панком Дуриндою, в якiй Самоцвiт викладає свої погляди про ставлення до «нових часiв «i його, Самоцвiтiв, «суд », свiдком якого i стає Дуринда.

Пiд час чекання жатки, яку Самоцвiт пообiцяв своєму сусiдовi Дуриндi, Михайло Денисович жалiється про настання важких, незрозумiлих часiв. Мужики не такi, як ранiше: бажають пiдвищення плати, читають «бумажки «- прокламацiї, якi то тут, то там з «являються по селах i, взагалi, бажають зараз у всьому роз «яснення.

А Самоцвiт же, «хохол, малорос сам… », мiцно тримається святих старих законiв. Навiть впровадженню технiки вiн опирається, вбачаючи в цьому загрозу старим патрiархальним правилам. Вiн не бажає використовувати жатку, бо є мужики. А «це машини трошки кращi… Не заламається й не спортиться… «.

" Фiлософiя «Михайла Денисовича проста: «Не треба мудрувать, от що! Не треба полiтикувать… «Роз «яснять, пояснять… «В морду! От i все роз «ясненiє. По-моєму ». Зараз нiчим не можна стримати мужика, тiльки цим одним: » …ще одно, чим можна здержать мужика, то… бить його треба… Бить, бить i не давать i вгору глянуть… «А Дуриндi, який уважно слухає промови Самоцвiта, вже так i хочеться, «щоб усi мужики зробились одним чоловiком ». Щоб дав раз-два — i все спокiйно.

h‰.

h‰.

c.

Як же це дiє в життi? Приводять нарештi селянина Крутоноженка, за словами Самоцвiта, велику «каналiю ». Хоч Крутоноженко представився Никифором, а не Никонором, якого справдi очiкував Самоцвiт, вiн не звернув на це уваги, i почався «суд ». Швидко вiн i закiнчується кiлькома Самоцвiтовими ударами в «морду «селянина. Селянин виправдовується перед начальником. Залiзна «фiлософiя «нiби дiє безвiдмовно. Але тут сталася заминка. Виявляється, що побитий чоловiк — брат Никонора Никифор Крутоноженко. Сам Никофор та iншi селяни, злi й розпаленi, кричать на Самоцвiта, називаючи його суд «розбоєм ». За-кiнчується «суд «вивезенням обох Крутоноженкiв у мiсто, на «справжнiй «суд — уже як майже злiсних бунтiвникiв. Селяни обуренi. Треба працювати, а тут такi подiї. Зараз i пiшла в хiд жатка, яку Самоцвiт до кiнця свого життя не хотiв використовувати.

А Дуринда, виїжджаючи з подвiр «я, згадує як страшне пророцтво слова Самоцвiта: «Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк! «.

Теперiшнiй земський начальник, а по сутi, класичний помiщик-сат рап Самоцвiт усiма силами прагне зберегти старi порядки. Але не бачить через заскорузлiсть i ненависть до «мужикiв «змiн у суспiльствi. Саме суспiльство вже змiнилося, а Самоцвiт — нi. Вiн i не бачить, що своїми «благими «законами i самим стилем управлiння розбурхує народний гнiв.

Михайло Самоцвiт — лише типовий представник свого прошарку, але ж у життi їх десятки тисяч. I дiють iншi самоцвiти так само, пiднiмаючи сотнi тисяч озлоблених селян. А значить, в одному Самоцвiт усе ж таки був правий, коли казав Дуриндi, що «через 10 год «мирного життя вже не буде. Правда, перевернув вiн усе навпаки: бив мужикiв, щоб «через 10 год «не було нiяких бунтiв i революцiй, хоча потрiбно було б негайно припинити цю «патрiархальщину «i приступити до створення справдi правового суспiльства. Але самоцвiти ще дуже далекi вiд цього.