Гуманізм як загальна людська цінність. 
Необхідність виховання гуманізму з раннього віку

Міністерство освіти і науки України Харківська обласна рада Головне управління освіти і науки Харківської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

Харківської обласної ради Гуманізм як загальна людська цінність. Необхідність виховання гуманізму з раннього віку Виконавець:

студентка 311-д групи Данильченко Анастасія Михайлівна Харків 2014

Зміст:

Вступ Розділ 1. Гуманізм як загальна людська цінність Розділ 2. Необхідність виховання гуманізму з раннього віку Список використаної літератури ВСТУП Дошкільний вік — це особлива епоха людського розвитку. У цей період дитина є соціально неадаптованою, знаходиться у стадії емоційного, духовного і морального становлення. Переважаючі в суспільстві антигуманні зразки роблять негативний вплив на становлення особистості дошкільника. Тому гуманістичне виховання необхідно здійснювати починаючи з раннього дошкільного віку.

Гуманність в людських взаємовідносинах належить до числа тих вічних питань, які пронизують собою усю історію розвитку людської думки, додаючи в кожну історичну епоху новий конкретний зміст. Гуманність обумовлена моральними нормами і цінностями система установок особи на соціальні об'єкти (людину, групу, живу істоту), яка представлена у свідомості переживаннями співчуття і реалізується в спілкуванні і спільній діяльності в актах сприяння, співучасті, допомоги.

Теоретична важливість формування гуманних стосунків в дитячій групі обумовлена місцезнаходженням цієї проблеми на стику провідних областей наукового знання: загальної, соціальної і вікової психології, етики, педагогіки та ін., проблематика кожної з яких розвивається нині відносно ізольовано. Проте важливість придбаває інше питання — про засоби формування гуманності у дошкільнят.

РОЗДІЛ 1. ГУМАНІЗМ ЯК ЗАГАЛЬНА ЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ В умовах сьогодення світова суспільна свідомість на всіх рівнях розглядає гуманізм як основний принцип і критерій суспільного прогресу. Це викликало актуалізацію ідей гуманістичного виховання підростаючого покоління. Особистість формується сукупністю чинників і, зокрема, тими соціальними відносинами, в які людина вступає, і якщо в них багато жорстокості, байдужості, егоїзму, то це стане надбанням дитини і буде визначати її поведінку. Оскільки дошкільний вік визнано дослідниками найбільш важливим періодом особистісного становлення, то у контексті зазначеного актуальність дослідження визначається необхідністю розв’язання нагальних проблем — зміни традиційних підходів до організації життєдіяльності дітей дошкільного віку, теоретичного осмислення і методичної розробки змісту гуманістичного виховання дітей в дошкільному закладі і сім'ї.

Проблема гуманістичного виховання дітей дошкільного віку привертає увагу багатьох науковців. Для нашого дослідження важливими є ідеї гуманістичної спрямованості освітньовиховного середовища у дошкільному закладі, означені у роботах І. Беха, О. Кононко, Т. Поніманської та ін. Необхідність виховання гуманної поведінки у дітей старшого дошкільного віку зумовлена тим, що цей вік визнано сенситивним для морального розвитку особистості, що ґрунтовно висвітлено в працях Л. Виготського, О. Запорожця. Незважаючи на різноманітність досліджень розвитку гуманної особистості (В. Абраменкова, І. Бех, А. Гончаренко, О. Кононко, Т. Поніманська, Н. Цуканова та ін.), проблема виховання гуманної поведінки в дітей ще не одержала сьогодні всебічного висвітлення. У контексті зазначеного актуальним є звернення до прогресивних думок педагогів і психологів щодо виховання гуманності у дітей.

Гуманність (лат. humanus — людяний) — увага до людей, прагнення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, виявляти співчуття і співпереживання.

Гуманність — любов, увага до людини, повага до людської особистості, добре відношення до усього живого, людяність, людинолюбство. Це відношення виражається в емпатії. Усе це формується в дошкільному віці, а фундаментом є уміння розуміти інших, співпереживати ім. Одним з напрямів у вихованні гуманності є прояв уваги до дитини, вживання ласкавих слів, похвала дитини за позитивний вчинок. Необхідно навчати дитину виражати своє співчуття, увагу і розуміння, наприклад, пожаліти того, що плаче, похвалити успіх іншої дитини.

Найголовнішим ефектом гуманістичного виховання людини є поступове формування у нього потреби і здібності до самовиховання — самостійного розвитку себе як осіб, суб'єкта діяльності, індивідуальності. Провідною метою виховання залишається ідеал усебічно розвиненої особи, що йде з глибини віків. Він орієнтує на широкий підхід до особи, остерігає від одностороннього виховання, відомості його до однобокої і пасивної адаптації молодих до конкретних умов і вимог суспільства.

Усебічний розвиток припускає їх органічну єдність, цілісність буття, свідомості і самосвідомості, емоційної сфери і поведінки людини. Гуманістичне виховання має своїй на меті гармонійний розвиток особистості і припускає гуманний характер стосунків між учасниками педагогічного процесу.

У гуманістичній традиції розвиток особистості розглядається як процес взаємозв'язаних змін в раціональній і емоційній сферах, що характеризують рівень гармонії її самозвеличання і соціумності. Саме досягнення цієї гармонії є стратегічним напрямом гуманістичного виховання.

РОЗДІЛ 2. НЕОБХІДНІСТЬ ВИХОВАННЯ ГУМАНІЗМУ З РАННЬОГО ВІКУ гуманістичний виховання дошкільний Виховання гуманістичних засад особистості починається з перших років її життя. Стосовно дітей раннього віку його зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, доброзичливого ставлення до співрозмовників, вироблення установки, що в сім'ї всі мають піклуватися один про одного.

Гуманність (лат. humanus — людяний) — увага до людей, прагнення добрих стосунків з ними, готовність надавати допомогу, виявляти співчуття і співпереживання.

Світ людей відкривається для дитини реальними взаєминами її найближчих родичів, вихователів дитячого садка, їх ставленням до неї. У спільній діяльності з дітьми дорослий створює ситуації привітності, співчуття, взаємоучасті. У ранньому віці дитина володіє неабиякою здатністю до наслідування, що є передумовою поступового її переходу від споглядання дій дорослих до спільних дій з ними, згодом — до окремих дій дитини і дорослого, а ще через якийсь час — до самостійних дій дитини. Свої побажання батьки, вихователі мають висловлювати ласкавим, спокійним тоном, щоб дитина поступово усвідомлювала необхідність реагувати на таке ставлення відповідною поведінкою.

Поведінка дорослих визначає сприйняття навколишнього світу і дітей молодшого дошкільного віку. Інтерес, позитивне ставлення до близьких людей 3—4-річні діти повинні виявляти у певних формах спілкування: вітанні, ввічливому звертанні з проханням, висловлюванні подяки, відгукуванні на пропозиції і прохання, допомозі дорослим тощо. У цьому віці важливо розвивати прагнення до спілкування у спільній діяльності, до вияву радості від успіхів, співчуття близьким. Дитина вже має усвідомлювати необхідність утримуватися від бажаної гри, якщо хтось відпочиває; турбуватися про хворого, втішати, допомагати втомленому, готувати подарунки до свята, вітати. Процес розвитку самостійності у молодших дошкільників має відбуватися під уважним поглядом дорослих, готових за необхідності допомогти їм, наголошуючи, що вони все роблять добре, заохочуючи до самостійності.

Поступово дітей привчають до ввічливості не лише зі знайомими, а й із незнайомими людьми. Найперше це відбувається у взаєминах, спільній грі, інших діях з однолітками, під час яких вони опановують елементарні норми поведінки в колективі. Усе це дає змогу дітям молодшого дошкільного віку усвідомлювати моральну цінність правил поведінки, набувати досвіду взаємин з людьми на основі цих правил. Найефективнішою умовою усвідомлення правила є самостійне відкриття його дитиною у проблемно-ігровій ситуації, яка моделює реальні життєві відносини.

У дітей середнього дошкільного віку виховують усвідомлене ставлення до обов’язків у сім'ї і дитячому садку, вміння самостійно включатися у корисні справи. Щоб дитина не сприймала свої обов’язки як тягар, не варто обмежувати їх жорсткими правилами. Важливо допомогти їй побачити різні способи дій, поведінки. У цей період діти починають усвідомлювати, що сім'я — це найближчі люди, які піклуються один про одного (цікавляться справами, допомагають). Це урізноманітнює і правила поведінки дітей. Вони накладають певні обмеження на дитину (не переривати чужу розмову, не бути надокучливою), а також стимулюють до певної діяльності (бути уважним до того, як почуваються члени сім'ї: коли хтось захворів — допомогти, подати ліки, щоб полегшити його стан, поділитися ласощами тощо). Вимога дорослого бути ввічливою, турботливою дитиною може не мати ефекту, оскільки дитині бракує досвіду такої поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авраменкова В. В. Роль совместной деятельности в проявлении гуманного отношения к сверстнику у дошкольников: автореф. дисс. на соискание ученой степени канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогическая и возрастная психология» / В. В. Абраменкова. — М., 1981. — 24 с.

2. Буре Р. С. — Дружні хлопці. Виховання гуманних почуттів і відносин у дошкільнят. — М.: Просвещение, 2003. — С.62

3. Гончаренко, А .М. Педагогічні умови становлення гуманних взаємин старших дошкільників: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.08 «Дошкільна педагогіка» / А. М. Гончаренко. — К., 2003. — 23 с.

4. Ладивір С.О., Долинна О. П. Виховання гуманних почуттів у дітей. — К., 2010. — 168 с.

5. Поніманська Т. І. Теоретико-методичні засади гуманістичного виховання дітей дошкільного віку: [монографія] / Тамара Іллівна Поніманська. — Рівне: РДГУ, 2006. — 352 с.