Конституційне право України

1. Поняття і сод. Кон. Будуючи. 1 2. Структ. і прин. самоорганиз. гражд. Товариства 1 3. Проблеми соотнош. гражд. об-ва і правов. д-ви. 2 4. Основ. інститути. гражд. общ-ва і конст. ср-ва обеспеч. його функциониров. 2 5. Объеденения громадян. 2 6. Політ. партії та його роль життя гражд. об-ва 3 7. Громадські организац: поняття й ті види. 3 8. Демократ. правове гос-во. 3 9. Чол, личн, громадянин у совр конституциализме. 3 10. Понятійні ср-ва, опред-ющие становище особистості гос-ве і общ-ве. 3 11. Поняття, юр. Природа і класифікація К-ционных прав, свобод, зак-ных інтересів про обяз-тей гр-ан. Співвідношення індивідуальних і колективних прав. 3 12. Гарантії осущ-ния прав, свобод і обяз-тей гр-ан. 4 13. Завдання органів исполн. і суд. влади, контрольно-наглядових, правоохр. органів, об'єднань гр-ан у забезпеченні правової захищеності чел-ка. 4 14. Междунар.-правов. стандарти К-ционное зак-во про правов. становищі чел-ка і гр-на. 4 15. Поняття й ті види гр-ких станів особистості. Правова регламентація грнких станів особистості. 4 16. Громадянство: поняття і К-ционная природа. 4 17. Належність до гр-ву і придбання гр-ва. 4 18. Умови прийняття гр-ва. Припинення гр-ва. 4 19. Поняття і правового статус іноземних громадян. 4 20. Особи без громадянства: поняття й особливо правового становища. Проблема полигражданства. 5 21. Поняття й особливо правового статусу біженця. Проблема змушених переселенців. 5 22. Особливості правового становища осіб, отримали притулок. 5 23. Парламентарна і президентська республіка: особливості організації та функціонування структурі державної влади, управління і територіального самоврядування. 5 24. Державний лад і форма держави у Україні: поняття і співвідношення. 5 25. Суверенітет держави. Народний, національний, державний суверенітет. 5 26. Народ—носитель суверенітету і джерело структурі державної влади. 6 27. Організаційно-правові форми народного волевиявлення /прямого народовладдя/. 6 28. Зміст і практична реалізація принципу поділу влади у правову державу. 6 29. Конституційна організація державної влади місцевого самоврядування Україні. 6 30. Державні символи й правової порядок їх використання. 6 31. Поняття та принципи териториального устрою України. 6 32. Конституційні /юридичні/ ознаки унітарної держави України. Розмежування компитенции республіки Україна) й автономної республіки Крим. 6 33. Конституційні кошти вдосконалювання і гармонізації міжнаціональних взаємин в старне. 6 34. Державна територія: поняття і склад. 6 35. Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими. 6 36. Державні організації та засоби захисту державного кордону за умов світу, війни, териториальной оборони. 6 37. Административно-териториальное пристрій України та порядок рішення питань административно-териториального устрою. 6 38. Поняття органу держави, його ознаки і конституційного статусу. 6 39. Структура чинного законодавства про державних органах України. 6 40. Конституційні принципи організації і діяльності органів держави. Демократизація організації і діяльності государстванного апарату. 6 41. Законодавча влада: структура, порядок діяльності, компетенція. 7 42. Конституційний статус народному депутату і правові гарантії його діяльності. 7 43. президент України: повноваження президента і роль системі державних органів. 7 44. Адміністрація президента. 7 45. Кабінет міністрів: місце у системі органів прокуратури та виконавчої, структура і компетенція. 7 46. Центральна державна адміністрація: поняття, структура. 7 47. Місцева державна адміністрація: поняття, структура, компетенція. 7 48. Апарат ВР У-ны. 7 49. Регламент ВР У-ны. 7 50. Комітети ВР У-ны. 7 51. Ф-ции і відповідних повноважень комітетів ВР У-ны. 7 52. Орг-ция роботи комітетів ВР У-ны. 8 53. Вимоги до висновкам та рекомендаціями комітетів ВРУ. 8 54. Сесії ВРУ (за регламентом ВРУ). 8 55. Засідання ВРУ (за регламентом ВРУ). 8 56. Формування органів суд. і виконає. Власті ВРУ, персональне обрання, призначення та визволення з посади. 8 57. Законодавча процедура (за регламентом ВРУ). 8 58. Прийняття постанов, і інших актів ВРУ, її органами і буд. особами. 8 59. Осущ-ние ВР України й її органами контрольних ф-ций й розширенні повноважень. 8 60. Розгляд і прийняття рішень ВРУ по спец. Процедурам. 8 61. Прийняття, осн. принципи і системи місцевого самоврядування. 8 62. Сільський, селищний та Київської міської голова. 8 63. Організаційно-правова основа місцевого самоврядування. 9 64. Виняткова компетенція сільських, селищних і Харківського міських рад. 9 65. Повноваження виконавчих органів в з., п., р. радах. 10 66. Сесія з., п., р. рад. 10 67. Постійні комісії з., п., р. рад. 10 68. Правовий статус депутата місцевого ради. 11 69. Гарантії місцевого самоврядування. 11 70. Відповідальність органів прокуратури та буд. осіб місцевого самоврядування. 11 71. Регламент Конституційного суду України. 12 72. З-он У-ны «Про вибори народних депутатів з України». 12.

1 Поняття і сод. Кон. Строя.

К.С. це юрид. орг-ция общ-ного і гос-ного ладу, політико-правової фундамент формування гр-кого общ-ва і основам правової д-ви, ср-ва забезпечення пріоритету права і свободи чоловіки й гр-на щодо будь-яких інших коллективно-субъективных прав. К-ционный лад У-ны представл. собою систему товариств. отнош,. які передбачає, регул. і охороняє її К-ция, тобто порядок, що встановлює її Засн. З-н в гос-ве і общ-ве. Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи гос-ного і общест. ладу, к-ционный статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, орг-ция гос-ной влади й місцевого самоврядування і титул їх органів, територіальний лад та інші інституції д-ви і общ-ва. Першочергове значення К-ция У-ны, як і к-ции більшості країн світу, надає закріплення к-ционных основ гос-ного і общ-ного ладу. К-ция, як осн. з-он д-ви, закріплює відносини, що визначають побудова, будова та функціонування д-ви як орг-ции політ. влади. До них належать відносини, що складаються щодо:. -форми гос-ного правління,. -політичного режиму,. -гос-ного устрою,. -використання атрибутів і символів гос-ва.

2 Структ. і прин. самоорганиз. гражд. Общества.

Створення общ-ных структур, к-рые підтримують, сприяють і ініціюють общ-но-полезные справи в самісінький системі самоупр-ния, явл. однією з головних завдань органів самоупр. За ініціативою жителів сіл, міст і сіл відповідні сільські, селищні і міські ради можуть дозволяють їм створювати будівельні, вуличні, квартальні та інших. органи самоорг-ции нас-ния. Метою деят-ти таких органів є підтримка зусиль органів місцевого самоупр-ния, реалізація актів місцевих референдумів, осущ-ния общ-ных ініціатив тощо. Органи самоорг-ции нас-ния діють у межах К-ции і законів У-ны, статутів (положень) про неї, затверджених в опред. законом порядку. Розвиваючи общ-ные ініціативи, жителі навколишніх сіл, міст і сіл через створювані ними органи самоорг-ции населення, сільські, селищні і міські ради зміцнюють свої позиції стосунки з виконає. органами місцевого самоупрния і органами виконає. влади, і якщо потрібно, те й роблять опір проти тиску з боці власних і гос-ных виконає. структур. К-ция предусм. делегування сільськими, селищними і міською порадами повноважень органам самоорг-ции нас-ния. Створення общ-ных структури системі місцевого самоупр-ния районними і обл. порадами К-ция коштів. Надання такої можливості виключно сільським, селищним і гір. радам робить становище районних і обл. Рад залежатиме від рад первинного рівня самоупр-ния. Це дає возм-сть останнім створювати навколо районних лікарнях та обласних рад різні общ-ные фонди, об'єднання тер-ных громад тощо. п., к-рые посилюють їх вплив на районні і обласних рад тощо. Питання орг-ции і деят-ти органів самоорг-ции нас-ния як складової частини системи місцевого самоупр-ния определ. зак-вом про місцеве самоупр-нии.

3 Проблеми соотнош. гражд. об-ва і правов. гос-ва.

громадянське суспільство — це, по-перше асоціація людей якої, кожен лю-на вільний як у якого невідчужуваними правами, рівноправний з ін. членами асоціації, самостійний виборі правового стану (громадянство, иностранство, безгражданство), по-друге, внегос-ные (институционализированные в об'єднання громадян) асоціації людей по соціальної, етнічної, релігійної та інших. приналежності політ., професійним та інших. інтересам, по-третє, створювані цих засадах общ-ные (внегос-ные) відносини, що розвиваються і функціонуючі на самоврядних засадах, самопрояві волі і потрібна інтересів окремих індивідів та його асоціацій, які у правосвободном (вільному від держно-правового впливу) просторі общ-ва. Становлення і функціонування громадянського суспільства в внегос-ной сфері общ-ных відносин значить його ізольованість від гос-но-правовых інтов, орг-ционной деят-ти гос-ных органів прокуратури та орг-ций, правових ср-в на деят-ть орг-ций і поведінку людей системі гражд. общ-ва. У цьому використовуються разл. Гос-но-правовые ср-ва — законодат. акти, правові відносини, складаються у зв’язку з правовим регулюванням поведінки людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью і припиненням об'єднань людей, функціонуванням ін. ин-тов гражд. общ-ва, договірні і позадоговірні ср-ва правовим регулюванням взаємовідносин, взаємодії общ-ва і д-ви, правоохранит. Деят-сть д-ви, його органів прокуратури та орг-ций. Демократичне правове гос-во — це заснована і діюча на демократичних засадах юр. орг-я суспільства, ін. форма організації та діяльності публично-полит. влади, її відносин із людиною в різних гражд. (прав) станах і гражд суспільством. Найважливіші принципи гражд нашого суспільства та демокр. правового д-ви, їх взаємовідносин на індивідуальному та масовому (асоційованому) рівнях закріплені та оформлені у системі К-ционного ладу. На відміну від общ-ва, в дорої гос-во входить у кач-ве найважливішої політ орг-ции, центру, навколо к-рого «обертається» вся політ. життя, гражд. общ-во не включає гос-во, попри те, всі його й інтереси у різного рівня і малої форми знаходять свій відбиток у держ. деят-ти, переломлюються «крізь» волю д-ви, одержуючи загальне значення у системі зак-ва, юр. коштів, обеспеч-щих стабільність і нормальний розвиток гражд. общ-ва. Визначається службова, обслуговує роль д-ви щодо громадянського общ-ва, відтворення йому нормальних демократичних умов та розвитку. З ін. боку, функціонування гражд. общ-ва у відповідність із законами д-ви, повазі общ-вом гос-венности. Конституційними ознаками демократичної правової держави є : — розмежування функцій, сфер впливовості проекту та відповідальності між державою і громадянським товариством з тим, щоб державне регулювання у цивільному суспільстві здійснювалось у межах, визначених Конституцією, створювало суспільству умови нормального розвитку, а громадянське суспільство та його інститути, надаючи постійне впливом геть державної політики, чи на суверенну влада, за проведення властно-управленческих функцій, узурпацію влади окремі партії, угрупованнями чи особами, а було вільної асоціацією людей. их соціальним домом; - досягнення політичної (державної) влади лише за допомогою законом передбачених форм прямого народовладдя, демократичних виборів, мають загальний, рівний, прямий характер за умови таємного голосування та виняткового права вищого органу структурі державної влади виступати від імені всього народу: — поділ структурі державної влади на законодавчу, виконавчу, контрольну, судову, кожна з яких діє незалежно, самостійно, у взаємодії коїться з іншими владою та, зазвичай (виняток може бути встановлене лише однією Конституцією), без права взаємного делегування функцій й розширенні повноважень, на засадах взаємних стримування і противаг; - розмежування компетенції між центральною владою і органами регіонального та місцевого самоврядування, центральної й органи місцевої державній адміністрації, органами регіонального, місцевого самоврядування та інші формами територіальної самоорганізації громадян із правом делегувати їм повноваження і договірної компетенції у системі самоврядування територіальним колективом (громади, комуни); - визнання державою (але з октраирование, не «обдаруванням їм) природних, невідчужуваних і недоторканних права і свободи чоловіки й громадянина, забезпечення цих права і свободи державної защитой.

4 Основ. інститути. гражд. общ-ва і конст. ср-ва обеспеч. його функциониров.

Засн. інститутами гр-кого общ-ва явл.:. власність в установленныз законом формах;. вільне підприємництво за умов сумлінної конкуренції, та соціальну спрямованість, захисту національних інтересів споживачів;. еколог. Безоп-ть як система заходів, які у відповідних оргционных форми і спрямовану збереження навколишнього середовища, генофонду живої природи;. семья-естественная і полягала основна осередок общ-ва, в до-рій шлюб грунтується на добровільному і вільному угоді чоловіків і жінок, рівноправних сімейні стосунки;. охорона здоров’я народу як система социально-экон., медико-санітарних, оздоровчо-профілактичних заходів;. народне освіту, розвиток науки, культури й мистецтв за умов вибору кожним чел-ком і об'єднаннями людей форм і деяких видів освіти, сфер заняття науковою діяльністю, областю культури й мистецтв;. об'єднання гр-ан-полит. партії, масові руху, професійні спілки, добровільні товариства, фонди, асоціацію та ін. об'єднання (які мають метою отримання прибутку);. ср-ва масової інформації, які діють основі свободи, винятку цензури й монополізму будь-яких ср-в масової інформації. Становлення і функціонування гр-кого общ-ва у внегос-ной сфері общ-ных відносин не озачает його ізольованості від гос-но-правовых інститутів, оргционной деят-ти держ. органів прокуратури та орг-ций, правових ср-в на деятть орг-ций і поведінку людей системі гражд. общ-ва.К-ция закріплює основи формування, розвитку та захисту гражд. общ-ва, визначає початку взаємозв'язків з гос-вом. Вона має проголосити пріоритет гр-кого общ-ва над гос-вом, які забезпечують умови нормального його функціонування. У цьому використовуються разл. гос.-правовые ср-ва-законодат. Акти, правові відносини, складаються у зв’язку з правовим регулюванням поведінки людей, орг-цией, реорг-цией, деят-тью і припиненням об'єднань людей, функціонуванням ін. інститутів гр-кого общ-ва, договірні і позадоговірні ср-ва правовим регулюванням взаємовідносин, взаємодії общ-ва і держва, правоохр. деят-ть д-ви, його органів прокуратури та орг-ций.

5 Объеденения граждан.

Про «єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав й свобод. Про «єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до цого Закону визнається політичною партією чи громадською організацією. дія цого Закону не поширюється на релігійні, кооперативні організації, про «єднання громадян, що мають основною метою одержання прибутків, комерційні фонди, органи місцевого та регіонального самоврядування (до того числі заради й комітети мікрорайонів, будинкові, вуличні, квартальні, сільські, селищні комітети), органи громадської самодіяльності (народні дружини, товариські суди тощо), інші про «єднання громадян, порядок створення й діяльності які визначається відповідним законодавством. Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки. Громадська організація Політична партія Про «єднання громадян створюються й діють на основі добровільності, рівноправності їхні членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у вибор напрямів своєї діяльності. Обмеження діяльності про «єднань громадян може встановлюватись лише Конституцією та законами України. Всі основні запитання діяльності про «єднань громадян повинні вирішуватись на зборах всіх членів чи представників членів про «єднання. Про «єднання громадян винне регулярно обнародувати свої основні документи, склад керівництва, дані про джерела фінансування та витрати.

6 Політ. партії та його роль життя гражд. об-ва.

Стаття 2. Політична партія Політичною партією є про «єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, котрі мають головною метою доля в виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування й представництво в їхнього складі. Щодо політичних партій в Конституції також заначається, що політичні партії в Україні сприяють формуванню й вираженню політичної волі громадян, беруть доля в виборах. Членами політичних партій можуть бути за цією Конституцією лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюються виключно Конституцією й законами України. як складова частина права громадян України на про «єднання закріплюється їхні декларація про доля в професійних спілках із метою захисту своїх трудових й соціально-економічних прав та інтересів (ст. 36). Щодо гарантій цого права в Конституції зазначається, що ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке про «єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій чи громадських організацій. Усі про «єднання громадян рівні перед законом. разом із тім Конституцією передбачаються певні обмеження щодо утворення й діяльності політичних партій та громадських організацій. В частности, відповідно до з статтею 37 Основного Закону утворення й діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі чи дії які спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганда війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права й свободи людини, здоровий «я населення забороняється. Політичні партії та громадські організації не можуть матір воєнізованих формувань. Не допускається створення й діяльність організаційних структур політичних партій органів виконавчої й судової влади й виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, але в державних підприємствах, у навчальних заставах та інших державних установах й організаціях, що було б поширеним явищем протягом тривалого часу.

7 Громадські организац: поняття і виды.

Стаття 3. Громадська організація Громадською організацією є про «єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національнокультурних, спортивних та інших спільних інтересів. див політ партії (пред).

8 Демократ. правове гос-во.

Див питання 3.

9 Чол, личн, громадянин у совр конституциализме.

Сукупність властивостей, які характерезуют людину, як соціальне істота, учасника общ. Стосунків, охоплюють поняттям особистості. Наявність в людини певних права і свободи свідчить формування особистості, яка має певним статусом у суспільстві. Отже, особистість, — це індивід, у якого певним статусом у суспільстві, комплексом прав, свобод і управлінських обов’язків. Конкретна людина виступає біологічної основою особистості, яка, як продукт суспільства, характерезуется у єдності соціальних і біологічних чорт, і включає: -соціальні зв’язку й відносини людини; -досвід, знання, навички, звички, культурний рівень; -инстинкты, темперамент, чуства, стан здоров’я; -особливості психіки і мислення, здатність до пізнання так і творчості. Людина стає особистістю у свого розвитку, під впливом як індивідуальних, і соціальних, чинників. Стосунки між особистістю і державою визначаються правовим становищем особистості та її правовим статусм у суспільстві та державі. Правове положення особистості включає правове стан, общюю правосуб'єктність, політико-правові принципи, основні права, волі народів і обов’язки особистості, і навіть юридичні гарантії реалізації. Основою правового становища особистості є його правової статус, що є сукупність прав, свобод і обов’язків особистості, закріплених у законодавстві. Ядром правового статусу особистості є конституційного статусу, як сукупність закріплених у Конституції прав, свобод і управлінських обов’язків. Правове стан особистості відбиває приналежність особи до держави /громадянство, іноземне громадянство, безгражданство/. Становище особи у суспільстві визначає правове становище особистості, співвідношення між громадянином і державою. Різні й держави характерезуются не однаковим правовим становищем особистості. Це становище, своєю чергою, залежить від двох суспільно-економічних формацій, типу держави, форми правління і політ. руху. Для демократичних гос-в характерний високий правової статус особистості, наявність признаных природних правами людини, визначальних високий рівень захищеності та незалежності самої особистості. У державах із авторитарним режимом правничий та свободи творчої особистості в цілому або частково обмежені государством.

10 Понятійні ср-ва, опред-ющие становище особистості гос-ве і общ-ве.

Правове положення особистості включає: 1) гр-во, 2) загальну правоздатність, 3) політико-правові принципи, осн. правничий та обяз-ти гр-ан, 4) і навіть юрид. гарантії прав, свобод і обяз-тей особистості. Гр-во — передумова елементів правового становища особистості. Объе правий і обяз-тей, наданих особі гос-вом, перебуває у прямої залежності від гр-ва, встановлюючи правничий та обяз-ти повному обсязі для гр-ан У-ны. Гр-во Уны опред. постійну зв’язок обличчя і д-ви, яка знаходить себе у їх взаємних своїх правах і обяз-тях. Право на гр-во явл. невід'ємним правом чел-ка. Загальна правосп-ть — це сп-ть мати правничий та обяз-ти. Вона органічно пов’язані з гр-вом, служить логічним продовженням. Система осн. прав, свобод і обяз-тей охоплює все головні царини життя і деят-ти гр-ан. Відповідно цим сферам вони містять специфічні внутрішньосистемні зв’язок між складовими її головними групами прав, свобод і обяз-тей, і навіть між окремими правами, свободами і обяз-тями. По осн. сферам деят-ти людей права, волі народів і обяз-ти гр-ан класифікуються за групами: -осн. права, волі народів і обяз-ти гр-ан у сфері соц.-экон. життя; - … в обдасти соціально-культурної життя; - … у сфері гос-ной і общ-но-полит. життя; - … у сфері особистому житті, тобто. у сфері індивідуальної волі народів і особистої безоп-ти. Гарантії осущ-ния осн. права і свободи й дотримання осн. обяз-тей перебувають у тому, щоб забезпечити максимально сприятливу обстановку, в до-рій закріплений у законі статус гр-на ставав б юрид. і фактичним становищем кожного окремого чел-ка. Гарантії служать з'єднувальною ланкою, дорої дає возм-ть здійснити замість необхідних у правовий статус гр-ан перехід від передбаченої у законі возм-ти відповідає дійсності, тобто. гарантувати осн. правничий та свободи гр-ан — отже забезпечувати володіння і користування ними і захищати їхню відмінність від порушників. Гарантії осн. обяз-тей виражаються у створенні сприятливіших умов несення і активної виконання обяз-тей й у встановленні отв-ти, застосування що випливають із неї заходів для особам, які виконують своїх обяз-тей.

11 Поняття, юр. Природа і класифікація К-ционных прав, свобод, зак-ных інтересів про обяз-тей гр-ан. Співвідношення індивідуальних і колективних прав.

Терміни «права», «свободи» і «обяз-ти» вживаються у національному праві різних країн світу, зокрема. й у укр. праві. Їм приділяється велика увагу К-ции У-ны й у ін. законодат. актах майже всіх галузей права Уны (К-ционное, админ., сімейне право і т.д.).Права і свободи гр-на закріплені в міжнародне право як загальновизнаних стандартів, к-рые перебувають у междунар. угодах і пактах. Де гр-нин не перебував, він перебуває під захистом сообщ-ва, свого д-ви і д-ви, саме він. Гос-во через свої з-ны закріплює правничий та свободи гр-ан відтак вони явл. фундаментальними. Права і свободи гр-на і чел-ка-это забезпечені К-цией та інших. з-нами У-ны возм-ти мати, володіти, користуватися й розпоряджатися эконом-кими, політ., культурними та інших. соціальними цінностями, благами; користуватися свободою діянь П. Лазаренка та поведінки у межах з-на. Права і свободи гр-на, закріплені доцией (ст.22), не явл. исчерпаемыми, вони можуть скасовані. З змісту К-ции У-ны, осн. правничий та свободи гр-на і чел-ка класифікуються із таких ознаками: гражд-кие, політичні, економічні, соціальні, культурні правничий та свободи. Це осн. К-ционные права гр-на. Вони конкретизуються, детализируются в законодавчі акти, к-рыми встановлюються засоби захисту таких прав. Зміст К-ционных обяз-тей становлять загальні вимоги общ-ва і д-ви до людини і гр-на у сфері соціальної дійсності. К-ционные обяз-ваце разновид юрид. обяз-в, під к-рыми мається на увазі продиктована задовом міра необхідного, обов’язкового поведінки чел-ка. К-ционные обяз-ти визначають обов’язкове (бажане) всім гр-ан і общ-ва поведінка чел-ка і гр-на в гос-но-правовой та соціальній сферах. Їх зміст становлять Доционные норми, узагальнені з позицій міжнародно-правових актів і принципів загальнолюдської морали.

12 Гарантії осущ-ния прав, свобод і обяз-тей гр-ан.

Див. Розділ 2 Конституції Украины.

13 Завдання органів исполн. і суд. влади, контрольно-наглядових, правоохр. органів, об'єднань гр-ан у забезпеченні правової захищеності чел-ка.

14 Междунар.-правов. стандарти К-ционное зак-во про правов. становищі чолка і гр-на.

Право людини — це гарантоване законом і забезпечене державою можливість поведінки особи, а «свобода — область людської поведінки, в яку гос-во зобов’язана втручатися. У світі більшість держав характерно певне збіг поглядів те що, які права повинні прагнути бути представленны індивідом, і закріплені в національних законах. Международноправові зобов’язання, розвиваючі і конкретизирующие принцип поваги правами людини становлять зміст міжнародних стандартів у сфері прав человека. Существуют такі міжнародні акти про права людини: загальна декларація правами людини 1948 г./ООН/; Декларація про права осіб які належать до нац. чи етнічним, релігійною освітою й мовним меньшинствам/1992г./; декларації про захист усіх фізичних осіб від тортур та ін. жорстоких, нелюдських чи принижують гідність видів звернення чи покарання /1975 р./; Міжнародний пакт про економічні, соціальних і культурних правах; міжнародний пакт.

15 Поняття і різноманітні види гр-ких станів особистості. Правова регламентація гр-ких станів личности.

Громадянин — З-н про громадянство Іноземець — З-н Про правове становище иностанцев Біженець — З-н про біженців Обличчя без громадянства — З-н про громадянство і Про правове становище иностанцев.

16 Громадянство: поняття і К-ционная природа.

Громадянин — людина, узятий у його співвідношенні з гос-вом, політичної владою на общ-ве і Законом України, заснованому на государственно-правовом визнання конкретного індивіда носієм суб'єктивних правий і юрид. обов’язків. Право на громадянство є невід'ємною правом людини. Громадянин України ні то, можливо позбавлений громадянства чи права змінити громадянство. Громадяни незалежно від підстав і близько придбання громадянства України рівні конституційними правами і волі народів і є рівними перед законом. Українську державу гарантує і захищає конституційними правами і свободи — своїх громадян, і забезпечує виконання ними обов’язків перед обществом.

17 Належність до гр-ву і придбання гр-ва.

Стаття 2. Належність до громадянства України Громадянами України є: 1) всіх громадян колишнього СРСР, котрі з момент проголошення незалежної України (24 серпня 1991 року) постійно мешкали на території України; 2) особи, котрі з момент набрання чинності закону України «Про громадянство України» 3 листопада 1991 року) постійно мешкали України, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і «соціального походження, майнового становища, місце проживання, мовних чи інших ознак і який не є громадянами інших держав; 3) особи, народжені або які проживали території України, а також їхніх нащадки (діти, онуки), якщо на 13 листопада 1991 року поза межами України, не перебувають у громадянство інших держав і по 31 грудня 1999 подали позов у встановленому справжнім Законом порядку заяву про визначення свою належність громадянства України; 4) особи, які отримали громадянство України у відповідність до справжнім Законом. Стаття 11. Підстави придбання громадянства України Громадянство України купується: 1) з народження; 2) з походження; 3) шляхом прийняття у громадянство України; 4) шляхом відновлення у громадянство України; 5) інших підставах, передбачених справжнім Законом; 6) на підставах, передбачених міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украины.

18 Умови прийняття гр-ва. Припинення гр-ва.

Стаття 16. Ухвалення рішень у громадянство України Іноземці й обличчя без громадянства може бути з їхньої клопотанням ухвалюватимуть у громадянство України. Умовами прийняття у громадянство України є: 1) визнання і виконання Конституції України та Законів України; 2) не перебування на іноземному громадянство; 3) безупинне проживання на засадах території України в протягом останніх п’яти. Це не поширюється до осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, хоча один із їхніх батьків, дідусь чи бабуся народилися її території; 4) володіння українською мовою обсягом, достатньому для спілкування; 5) наявність законних джерел існування. Положення абзацу першого пункту 3, пунктів 4, 5 частині другій справжньої статті можуть враховуватися у виняткових випадках по .рішенню Президента України щодо осіб, мають видатні заслуги перед Україною або якщо їх ухвалення в громадянство України являє державний інтерес для України. Після закінчення дії пункту 3 статті 2 даного Закону громадянство України купується .особами, у яких він поширюється, гаразд, встановленому статтею 16, не враховуючи положень абзацу першого пункту 3 і пункту 4 частині другій цієї статті. Положення абзацу першого пункту 3 і пункту 4 частині другій цієї статті не поширюються до осіб, одружених з громадянами України. У громадянство України ні приймаються особи: 1) які вчинили злочини проти людства чи які здійснювали геноцид або які вчинили злочини до держави чи тяжкі злочину проти особистості; 2) засуджені до позбавлення волі до зняття судимості; 3) які під слідством або уникаючі покарання або які здійснили злочин біля іншої іноземної держави; 4) що перебувають у військової служби, в службі безпеки, в правоохоронні органи, органах юстиції чи органах державної влади іноземної держави. Стаття 18. Підстави припинення громадянства України Громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) на підставах, передбачених міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою Украины.

19 Поняття і підвищення правової статус іноземних граждан.

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців Іноземці мають тих ж права й свободи та виконують тих ж обов «язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду й характеру зайняти, інших обставин. Якщо іноземною Державою встановлено обмеження щодо реалізації прав й свобод громадянами України, Кабінет міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав й свобод громадянами цієї держави на територї України. Це рішення набирає чинності после його опублікування. Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за які воно та було б прийнято. Здійснення іноземцями своїх прав й свобод не винне завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свобод й законним інтересам її громадян та інших осіб, котрі проживають в Україні. Іноземці вол «язані поважати та дотримувати Конституції й законів України, шанувати традиції та звичаї народу України. Режими проживання іноземних громадян. Стаття 3. Імміграція й тимчасове перебування іноземців Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання чи для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її територї. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він: має в Україні законне джерело існування; перебуває у близьких родинних відносинах (батько, матір, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) із громадянами України; перебуває на утриманні громадянина України; - має на своєму утриманні громадянина України; в інших передбачених законами України випадках. Іноземці, котрі іммігрували на постійне проживання чи для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне чи тимчасове проживання. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне чи тимчасове проживання та вирішення інших питань, заговорили українською у «язаних із імміграцією іноземців, визначається Законом України про імміграцію. Іноземці, котрі перебувають в Україні на іншій законній підставі, вважаються такими, що тимчасово перебувають в Україні. Вони вол «язані в порядку, що визначається Кабінетом міністрів України, зареєструвати свої національні паспорти чи документи, котрі їхнього замінюють, й виїхати із України после закінчення відповідного терміну перебування. Якщо іноземці, котрі тимчасово перебувають в Україні, змінюють місце проживання, смердоті вол «язані повідомити про це органи внутрішніх справ, у які зареєстровано їхнього національні паспорти чи документи, що їхнього замінюють.

20 Особи без громадянства: поняття й особливо правового становища. Проблема полигражданства.

Див. У розділі ст. 26 Конституции.

21 Поняття й особливо правового статусу біженця. Проблема змушених переселенцев.

Стаття 1. Поняття «біженець «та умови набуття статусу біженця У цьому Законі под терміном «біженець «розуміється іноземець (іноземний громадянин чи особа без громадянства), який внаслідок обгрунтованих побоювань статі жертвою переслідувань за ознаками расової, національної належності, ставлення до релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних переконань вимушений облишити територію держави, громадянином якої він є (чи територію країни свого постійного проживання), й не може чи не бажає користуватися захистом цієї держави внаслідок зазначених побоювань та щодо якого в порядку та за умів, визначених цим Законом, прийнято рішення про надання йому статусу біженця.

22 Особливості правового становища осіб, отримали убежище.

Стаття 12. Права біженця Особа, котра набула статусу біженця, має декларація про: вибір місця тимчасового проживання з запропонованого їй міграційною службою переліку населених пунктів й пересування на територї України за умів дотримання правил, установлених для іноземців; працю за найманням чи на підприємницьку діяльність, придбання у власність майна за умів, передбачених законодавством України для іноземців; охорону здоровий «я та відпочинок у порядку, передбаченому законодавством для громадян України; одержання грошової допомоги, пенсій та інших видів соціального забезпечення в порядку, визначеному Кабінетом міністрів України; користування житлом, наданим у місці тимчасового проживання; навчання в порядку, передбаченому законодавством України для іноземців; користування надбаннями культури; свободу совісті та вільне відправлення релігійних обрядів; недоторканність особини, житла, охорону законом особистого життя, таємниці листування, телефонних розмов й телеграфних повідомлень; судовий захист від посягань на честь й гідність, життя, і здоровий «я, особисту свободу та житло, а також захист майнових та немайнових прав; вступ до легалізованих громадських організацій відповідно до їхні статутів (положень). Стаття 13. Обов «язки біженця Біженець вол «язаний: дотримувати Конституції та законів України, виконувати рішення й розпорядження органів державної виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування; виконувати законні вимоги державних органів й посадових осіб.

23 Парламентарна і президентська республіка: особливості організації та функціонування структурі державної влади, управління і територіального самоуправления.

Парламентська республіка характеризується проголошенням принципу верховенства парламенту з уряду. Уряд несе политответственность свою діяльність. Глава д-ви обирається парламентом у якого формальної самостоятельностью. Особенностью цієї республіки є: уряд формується лише парламентським шляхом з членів партійного переважно парламенті. Уряд править коли його підтримує парламентську більшість. Президент діють лише з дозволу парламенту. Президентські акти набувають юр. дію тільки після контрасигнации відповідним міністром, який несе них ответственность. Президент наділяється великими полномочиями, но здійснюються вони урядом. Президентська республіка. У ньому законодавча і виконавча влада отримує свій мандат від народа. Главой виконавчої є президент, совмещающий цю функцію з функцією глави государства. Правительства як колегиального органу зазвичай немає. Міністри підпорядковані президенту. Президент немає права на розпуск парламенту. Ознака: відсутність відповідальності исполн. власти парламенту за проведену политику. В президентську республіку найпослідовніше проведено принцип поділу влади. Відносини між гілками центральної влади будуються з урахуванням принципу стримування і противаги, за яким президент, парламент і верх. суд наділяються такими повноваженнями, котрые дозволяють впливати друг на друга.

24 Державний лад і форма держави у Україні: поняття і соотношение.

Держбуд — це система відносин, виникаючих з урахуванням норм, закріплених у конституції законодавчих і конституційних законах і утворюють процесі формування та діяльності органів держави, регіонального та місцевого самоврядування. Організація держбуду полягає в принципах поділу держвлади на законодавчу, виконавчу і судову, розмежування компитенции між центральною владою, місцевими порадами і ін. органами самоврядування з урахуванням верховенства Конституції та законів України. Конституційні основи госсоя є систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації і забезпечення діяльності держави та її основних інститутів: форм д-ви, основних елементів /атрибутів/ його механізму, основних функцій д-ви і гарантій держбуду. Основними принципами держбуду України соотвтственно для її Конституції є принципи суверенітету й початку незалежності д-ви, демократизму д-ви, соц. І правового хар-ра д-ви, унітарності /єдності/ д-ви. РМ. Ст.ст.1, 2 Конституції. Форма д-ви — це госустройство, тобто. це її територіальна організація, форма госсвязей держави вцелом та її частинами, їхній правовий становище. Територіальне пристрій України побудовано за принципами єдності, неподільності, недоторканності й цілісності гос.территории. За позитивного рішення питань територіального устрою враховуються держінтереси, думки громадян, жителів відповідної території, потреби розвитку регіонального та місцевого самоврядування. Україна це унітарну державу. Територія України ділиться на області, райони, міста, райони у містах, сіла і селища. У склад України входить автономна республіка Крым.

25 Суверенітет держави. Народний, національний, державний суверенитет.

Суверенітет — це властивість, властиве гос-ву, що б його верховенство, самостійність і під час здійснення функцій всередині д-ви і її межами. Він характеризує можливість самостійно, це без будь-якого втручання здійснювати свою политику. Украина як суверенне гос-во самостійно у вирішенні будь-яких питань своєї держполітики. Вона беспечивает верховенство Конституції та законів республіки у своїй території, має громадянство. Україна самостійно визначає свою економічний статусу і закріплює їх у законах. Народ України має прерогатива осіб на володіння, користування і розпорядження нацбогатством України. Суверенітет у залежність від її змісту у трьох аспектах: державного суверенітету, народний суверенітет і суверенітет націй. Суверенітет держави характеризується поєднанням державного, народного і національної суверенітету. Декларація «Про державне суверенітет України» проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влада Республіки в межах її території Франції і незалежність" і рівноправність в зовнішніх зносинах. Суверенітет народу — це повновладдя народу. Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України, який джерелом структурі державної влади Республіка. Повновладдя народу реалізується з урахуванням українській конституції як безпосередньо, і через народних представників, обраних у Верховний і місцеві ради України. Від імені всього народу може бути винятково Верховний Рада. Україна забезпечує верховенство влади по всій території, її єдність і цілісність. На-пиональный суверенітет проявляється у праві нації на самоопределе-ние і вибір своєї государственности.

26 Народ—носитель суверенітету і джерело державної власти.

Див ст. 5 Конституции.

27 Організаційно-правові форми народного волевиявлення /прямого народовластия/.

Референдуми і вибори. Див ст. 69 Конституції Стаття 1. Поняття й види референдумів З метою забезпечення народовладдя й безпосередньої участі громадян в управлінні державними та місцевими справами в Україні проводяться референдуми. Референдум — це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень із важливих питань загальнодержавного й місцевого значення.

28 Зміст і практична реалізація принципу поділу влади у правовому государстве.

29 Конституційна організація державної влади місцевого самоврядування Украине.

Див ст. 6 Конституции.

30 Державні символи й правової порядок їх использования.

Див ст. 20 Конституции.

31 Поняття та принципи териториального устрою Украины.

Див ст. 2 Конституції Див. Питання 24.

32 Конституційні /юридичні/ ознаки унітарної держави України. Розмежування компитенции республіки Україна-2000 і автономної республіки Крым.

Див. Питання 24 відповідно до закону України від 29.03.92 г./о розмежування повноважень між органами держ. влади України та РК/ РКявляется автономної складовою України та самостійно вирішує питання віднесені до її веденью Конст. Украины, Конст. РК і зазначеним законом. Територия РК неспроможна бути изменина чи передано у складі іншої іноземної держави без згоди ЗС. України та ЗС. РК. Веденью РК подлежат: принятие, изменение, истолкование Конституції РК і його законов, контроль право їх соблюдением;участие в її формуванні та здійсненні внутриполит. і внешнеполит. діяльності України з що стосується інтересів РК, встановлення й зміни кордонів районів населених пунктов;определения порядку організації діяльності органів влади, місцевого самоврядування РК;назначение виборів нар. депутатов РК і місцевих рад нар. депутатов;проведение місцевих референдумів по компетенції РК;образование процес формування органів судової влади у відповідність до системою суд. власти в Украине;осуществление права власності на природні ресурси, розміщені РК;составление затвердження бюджету з урахуванням єдиної податкової політики Украины;определение і здійснення політики у сфері освіти, культури та здравоохранения;и т.д. закони України є обов’язковими до виконання біля РК ВР України може зупинити дію нормативних актів РК у разі невідповідності їх конституції й законів України до прийняття оканчательного рішення конституц. Судом Украины.

33 Конституційні кошти вдосконалювання і гармонізації міжнаціональних взаємин в стране.

34 Державна територія: поняття і состав.

Територія д-ви — цей простір у якому поширюється його влада. Під територією розуміється як суша, а й акваторія і повітряні простору над суходолом і акваторією. До складу території України входить територія автоном. Респ.Крым. Територія автономії - це територія одиниці, що має певної самостійністю у межах Конституції чи закону. Обсяг територіальної автономії то, можливо різний. Виділяється дві форми автономії: — державна /законодавча/; — місцева /адміністративна/. Госформа територіальної автономії характеризується тим, що носії її мають зовнішніх ознак держави /уряд, Конституцію, громадянство/. Місцева автономія таких прав немає. Існує й національна територіальна автономія /властива територіальним одиницям зі значною часткою разнонационального населення чи населення може похвалитися особливостями свого побуту/. Наша Конституція визначила, що є автономія державна, статус госавтономии належить республіці Крим. Конституція в ст. 8 закріпила це положение.

35 Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режимы.

36 Державні організації та засоби захисту державного кордону за умов світу, війни, териториальной обороны.

37 Административно-териториальное пристрій України та порядок вирішення питань административно-териториального устройства.

Україна є унітарним гос-вом. По админ.-територ.устройству на території України також республіка Крим, области, районы, города, райони у містах, сіла і селища. Існує 24 області, місто та Севастополь мають спецстатус. Вопросы админ.-тер.деления України вирішуються виходячи з указу Президії Верховної Ради УРСР від 12.03.81 г./О порядку вирішення питань админ-терустройства УССР/.

38 Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус.

Органи держави — це то, з яких здійснює свою діяльність гос-во.Это ті каналы, через які народ здійснює свою влада: -орган утворюється у встановленому гос. порядке; -кожен гос. орган уполномачивается гос-вом здійснювати своїх повноважень; -кожен держорган наділяється гоударственно-властными повноваженнями. Ці повноваження даються органу д-ви і це орган виконує всі функції д-ви і певний коло, залежно від законного акта; -вони утворюють певну систему /принципи поділу влади/; -держоргани діють у встановленому гос.порядке.Этот порядок закріплюється у Конституції та інших. нормативних актах. Відповідно до Конституцією, вищим органом законодавчої влади України є Рада Укр., высшим органом виконавчої - Каб. Министров Укр., президент України є главою гос-ва.

39 Структура чинного законодавства про державних органах Украины.

Конституція, идр нормативні акты.

40 Конституційні принципи організації і діяльності органів государства.

Демократизація організації і діяльності государстванного аппарата.

Основні принципи державної служби Державна служба грунтується на таких основних принципах: служіння народу України; демократизму й законності; гуманізму й соціальної справедливості; пріоритету прав людини й громадянина; професіоналізму, компетентності, ініціативності, чесності, відданості справі; персональної відповідальності за виконання службових обов «язків й дисципліни; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого й регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ й організацій, про «єднань громадян.

41 Законодавча влада: структура, порядок діяльності, компетенция.

Див розділ 4 Консттуции.

42 Конституційний статус народному депутату і правові гарантії його деятельности.

див розділ 4 Конституции.

43 президент України: повноваження президента і роль системі державних органов.

див розділ 5 Конституции.

44 Адміністрація Президента.

Адміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно в Україну для забезпечення здійснення ним своїх повноважень як глави держави. Адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами й розпорядженнями Президента України, актами Кабінету міністрів України, а також цим Положенням. Основним завданням Адміністрації є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України щодо: реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав й свобод людини й громадянина; представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, визнання іноземних держав, призначення та звільнення глав дипломатичних представництв України; здійснення ним керівництва у сферах національної безпеки й оборони; визначення стратегії економічного розвитку держави; вирішення питань, заговорили українською у «язаних із утворенням, реорганізацією й ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їхні узгодженого функціонування й взаємодії; розв «язання кадрових питань, котрі належати до його повноважень; вирішення питань, заговорили українською у «язаних із нагородженням державними нагородами, у тому числі відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань й класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням громадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилування; здійснення ним і інших повноважень, визначених Конституцією України. До складу Адміністрації входять: Глава Адміністрації, перший помічник Президента, перший заступник та заступники Глави Адміністрації, помічники Президента, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти та референти Президента, Постійний представник Президента України у Верховній раді України, Постійний представник Президента, в Конституційному Суді України; управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи.

45 Кабінет міністрів: місце у системі органів прокуратури та виконавчої, структура і компетенция.

Див Конституцію разд 6.

46 Центральна державна адміністрація: поняття, структура.

Див Відповідь 47.

47 Місцева державна адміністрація: поняття, структура, компетенция.

Обласна, Київська, Севастопольська міська державна адміністрація є органом державної виконавчої влади відповідно в області, містах Києві, Севастополі. Державну адміністрацію утворює Президент України. Державна адміністрація є складовою частиною єдиної системи органів державної виконавчої влади. Вона підпорядковується Президентові, а також Кабінету міністрів. Обласній, Київській та Севастопольській міській державній адміністрації підпорядковуються відповідно районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації. Державна адміністрація покликана захищати права й законні інтереси громадян та держави, забезпечувати комплексний соціально-економічний розвиток територї та реалізацію державної політики у визначених законодавством сферах управління. Державна адміністрація у своїй діяльності керується Конституцією, законами України, указами й розпорядженнями Президента, рішеннями Кабінету міністрів України та іншими актами законодавства. Державна адміністрація діє на засідках законності, гласності, поєднання загальнодержавних й місцевих інтересів, взаємодії із відповідними представницькими органами та органами місцевого самоврядування. Повноваження державної адміністрації а) розробляє проекти програм соціально-економічного розвитку відповідної територї й подає їхні на схвалення відповідній раді, організовує їхні виконання; б) забезпечує ефективного використання природних, трудових й фінансових ресурсів; е) вносити відповідно до законодавства пропозиції щодо створення спеціальних (вільних) економічних зон, змін статусу та територї цих зон; із) вносити пропозиції для розробка проектів Державної програми соціального та економічного розвитку України та довгострокових прогнозів, а також до проектів індикативних планів розвитку відповідних галузей народного господарства; а) складає й подає на затвердження відповідно обласній, Київській, Севастопольській міській раді проект місцевого бюджету та забезпечує його виконання, вносити зміни щодо доходів й видатків відповідного бюджетові у межах, визначених законодавством в) отримує від всіх суб «єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, необхідну для складання й виконання бюджету; р) здійснює фінансування підприємств, установ та організацій місцевого господарства, освіти, культури, науки, охорони здоровий «я, фізичної культури й спорту, молодіжної політики, соціального забезпечення й соціального захисту населення, що перебувають у підпорядкуванні державної адміністрації, а також заходів, заговорили українською у «язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустрою та шляхового будівництва, виробництвом товарів народного споживання, охороною природного середовища та громадського порядку та інших заходів, передбачених законодавством; а) забезпечує додержання Конституції, виконання законів України, указів та розпоряджень Президента, рішень Кабінету міністрів, інших актів законодавства України; захищає права, свободи й законні інтереси громадян; б) координує роботу щодо охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю; в) забезпечує належний розгляд звернень громадян, перевіряє стан цієї роботи відповідно до законодавства на підприємствах, в установах та організаціях;

48 Апарат ВР У-ны.

Структура: 1) Секретаріати: а) Секретаріат (загальний секретаріат), б) Секретаріати комітетів ВРУ, в) Секретаріат Голову ВР України й їхніх заступників, 2) Управління справами ВРУ. 3) Інститут законодавства ВРУ. 4) Видавництво ВРУ (парламентське видавництво) Чисельність апарату ВРУ становить 1050 единиц.

49 Регламент ВР У-ны.

50 Комітети ВР У-ны.

51 Ф-ции і відповідних повноважень комітетів ВР У-ны.

Основними функціями постійних комісій є: 1) законопроектна робота, 2) збір, вивчення, дослідження інформації із питань, що належати до компетенції постійних комісій, організація слухань із цих питань, до того числі на засіданнях Верховної Заради; 3) здійснення контролю за дотриманням та реалізацією Конституції та законів України, інших нормативних актів Верховної Заради, за відповідністю підзаконних актів Конституції, законам України, а також вивчення ефективності їхні застосування; 4) вивчення доцільності та ефективності дій уряду, інших органів державної виконавчої влади, їхні посадових осіб у питаннях, віднесених до компетенції постійних комісій, підготовка та подання відповідних з висновками на розгляд Верховної Заради та її Президії; 5) доля в складанні, прийнятті, контролі за виконанням державного бюджетові у частині, що віднесена до компетенції постійних комісій 6) попередній розгляд та підготовка з висновками й пропозицій щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів й угод, 7) попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, котрі відповідно до Конституції та законів України обираються, призначаються чи затверджуються Верховною Радою, заслуховування та підготовка для розгляду Президією та Верховною Радою відповідних з висновками щодо цих кандидатур; 8) обговорення кандидатур посадових осіб, призначення які відповідно до законодавства погоджується із постійними комісіями, підготовка відповідних з висновками щодо цих осіб.

52 Орг-ция роботи комітетів ВР У-ны.

53 Вимоги до висновкам та рекомендаціями комітетів ВРУ.

Постійні комісії подають на розгляд Верховної Заради України та її Президії свої висновки, рекомендації на підготовлені ними законопроекти чи проекти інших актів. Оформлення документів постійних комісій має відповідати вимогам, встановленим Регламентом Верховної Заради. Висновки постійних комісій за наслідками попереднього розгляду проекту законодавчого акта повинні містити: 1) обгрунтування доцільності його розробки чи прийняття; 2) загальну характеристику проблем, вирішенню які сприятиме прийняття даного законопроекту; 3) фінансово-економічне обгрунтування в разі, якщо реалізація законопроекту потребує матеріальних витрат; 4) пропозиції про запровадження нової з статтею бюджету щодо збільшення чи зменшення урядових надходжень чи оподаткування; 5) аналіз того, чи не зумовить прийняття законопроекту додаткову інфляцію. До висновку постійної комісії кожен із її членів може податі свої додаткові зауваження чи окрему думку. Висновки чи рекомендації постійних комісій щодо обрання, призначення чи затвердження Верховною Радою кандидатур посадових осіб повинні містити: 1) перелік документів щодо посадової особини, котрі розглянула постійна комісія, відповідно до чинного законодавства; 2) висновки кваліфікаційної комісії й постійної комісії щодо рівня кваліфікації та освіти кандидата на посаду; 3) перелік документів, котрі додатково витребувала постійна комісія для ознайомлення з службовою кар «єрою кандидата на посаду; 4) чітко виражену точку зору постійної комісії щодо схвалення чи заперечення стосовно кандидатури посадової особини; 5) обгрунтування й мотиви прийнятого рішення. Висновок постійної комісії щодо нагляду й контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади чи посадової особини винен містити конкретні посилання на з статтею законодавчих актів України, що передбачають норми, котрі порушує чи неналежно виконує цей орган чи посадова особа, із зазначенням фактів, котрі це підтверджують. Висновок винен складатися із мотивувальної й резолютивної частин. Має бути зазначено місце й годину розгляду запитання, перелік членів постійних комісій, присутніх на засіданні, а також прізвище, посаду, освіта, стаж роботи посадової особини у разі розгляду її кандидатури постійною комісією. Висновок винен містити чітко сформульовані позитивні та негативні факти роботи органу чи посадової особини. У разі надходження чи висловлення пропозиції про недовіру посадовій особі та про звільнення її з займаної посади постійна комісія вол «язана відтворити цю пропозицію у своєму висновку та підготувати проект відповідного документа, якщо вирішення цого запитання належить до компетенції Верховної Заради. У висновку повинні бути визначені заходь, котрі необхідно здійснити для усунення недоліків, виявлених постійною комісією, та мотивації щодо відповідальності посадової особини, рівня відповідності її займаній посаді та рекомендації щодо здійснення інших організаційних заходів.

54 Сесії ВРУ (за регламентом ВРУ).

Верховна Рада проводити свою роботу сесійно. Відкриття сесії Верховної Заради оголошується головуючим на засіданні на початку Першого пленарного засідання Верховної Заради, яку проводитися щодня роботи сесії. Сесії Верховної Заради складаються із пленарних засідань Верховної Заради й засідань постійних та інших комісій Верховної Заради, що проводяться у період між пленарними засіданнями. Чергові сесії скликаються Президією Верховної Заради в порядку, визначеному ст. 2.3.1. Тривалість сесії визначається Верховною Радою. За пропозицією Президії Верховної Заради, погодженою із Погоджувальною радою депутатських груп й фракцій, Верховна Рада на початку кожної сесії после можливого скороченого обговорення визначає орієнтовну дату закриття даної сесії, а кінці сесії - дату відкриття наступної. Верховна Рада може доручити окремим комісіям Верховної Заради продовжити їхнього роботу после закінчення сесії. Головуючий на засіданні оголошує закриття сесії на підставі рішення Верховної Заради, прийнятого безпосередньо перед закриттям. У разі запровадження режиму воєнного, надзвичайного чи іншого стану, заговорили українською у «язаного із обмеженням конституційних прав громадян, сесія Верховної Заради без прийняття спеціального рішення продовжується до його припинення.

55 Засідання ВРУ (за регламентом ВРУ).

Засідання Верховної Заради, її Президії, постійних та тимчасових спеціальних комісій Верховної Заради є відкритими й гласними, за винятками, встановленими цим Регламентом й Законом України про постійні комісії Верховної Заради України. Хід засідання Верховної Заради безпосередньо транслюється через візуальне зображення й звукове відтворення у службові приміщення для преси та приміщення для публіки, що розташовуються у Будинку Верховної Заради. У сесійний період робочий день Верховної Заради та її комісій починається про 10 годині й триває до 18 години із перервою із 12 години до 12 години 30 хвилин й із обідньою перервою із 14 до 16 години Верховна Рада, якщо вона не приймає ad hock іншого рішення, проводити протягом дня два засідання: ранкове — із 10 до 14 години й вечірнє - із 16 до 18 години.

56 Формування органів суд. і исполнит. власти ВРУ, персональне обрання, призначення та визволення з должности.

Конституция.

57 Законодавча процедура (за регламентом ВРУ).

58 Прийняття постанов, і інших актів ВРУ, її органами і буд. лицами.

59 Осущ-ние ВР України й її органами контрольних ф-ций і полномочий.

Конституция.

60 Розгляд і прийняття рішень ВРУ по спец. Процедурам.

Конституция.

61 Прийняття, осн. принципи і системи місцевого самоуправления.

62 Сільський, селищний та Київської міської голова.

Стаття 55. Голова районної, обласної, районної у місті заради 1. Голова районної, обласної, районної у місті (у разі її створення) заради обирається відповідною радою із числа її депутатів у межах рядок повноважень заради таємним голосуванням. 2. Голова заради виконує свої обов «язки до обрання голови заради нового скликання, крім випадків дострокового припинення повноважень голови заради відповідно до цого Закону. 3. Голова заради працює у раді на постійній основі, не може матір інший представницький мандат, суміщати свою службову діяльність із іншою роботою, у тому числі на громадських засідках (крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий годину), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цого прибуток. 4. У своїй діяльності голова заради є підзвітним раді й може бути звільнений із посади радою, якщо за його звільнення проголосувало не менш як дві третини депутатів від загального складу заради шляхом таємного голосування. 5. Питання про звільнення голови заради може бути внесено на розгляд заради на вимогу не менше третини депутатів від загального складу заради. 6. Голова районної, обласної, районної у місті заради: 1) скликає сесії заради, повідомляє депутатам й доводити до відома населення інформацію про годину й місце проведення сесії заради, запитання, котрі передбачається внести па розгляд заради, Веде засідання заради; 2) забезпечує підготовку сесій заради й питань, що вносяться на її розгляд, доведення рішень заради до виконавців, організує контролю над їхні виконанням; 3) представляє раді кандидатури для обрання на посаду покровителя голови заради; вносити на затвердження заради пропозиції щодо структури органів заради, її виконавчого апарату, витрат на їхні утримання; 4) вносити раді пропозиції щодо утворення й обрання постійних комісій заради; 5) координує діяльність постійних комісій заради, дає їм доручення, сприяє організації виконання їхні рекомендацій; 6) організує подання депутатам допомоги у здійсненні ними своїх повноважень; 7) організує відповідно до законодавства проведення референдумів та виборів до органів державної влади й місцевого самоврядування; 8) організує роботу президії (колегії) заради (у разі її створення); 9) призначає й звільняє керівників та інших працівників структурних підрозділів виконавчого апарату заради; 10) здійснює керівництво виконавчим апаратом заради; 11) є розпорядником коштів, передбачених на утримання заради та її виконавчого апарату; 12) підписує рішення заради, протоколи сесій заради; 1З) забезпечує роботу по розгляду звернень громадян; Веде особистий прийом громадян; 14) забезпечує гласність у роботі заради та її органів, обговорення громадянами проектів рішень заради, важливих питань місцевого значення, вивчення громадської думи, оприлюднює рішення заради; 15) представляє раду у відносинах із державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, про «єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій й громадянами, а й у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства; 16) за рішенням заради звертається до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій, котрі обмежують права територіальних громад у сфері їхнього спільних інтересів, а також повноваження районних, обласних радий та їхнього органів; 17) звітує перед радою про свою діяльність одного разу на рік, а на вимогу не менш як третини депутатів — у визначений радою термін; 18) вирішує інші запитання, доручені йому радою. 7. Голова районної, обласної, районної у місті заради в межах своїх повноважень видає розпорядження.

63 Організаційно-правова основа місцевого самоуправления.

64 Виняткова компетенція сільських, селищних і Харківського міських советов.

Стаття 26. Виключна компетенція сільських, селищних, міських радий 1. Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської заради вирішуються такі запитання: 1) затвердження регламенту заради; 2) утворення й ліквідація постійних та інших комісій заради, затвердження та зміну їхнього складу, обрання голів комісій; 3) утворення виконавчого комітету заради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін у склад виконавчого комітету та його розпуск; 4) обрання за пропозицією сільського, селищного, міського голови на посаду та звільнення із посади секретаря заради; 5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів заради, загальної чисельності апарату заради та її виконавчих органів, витрат на їхнього утримання; 6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів заради; 7) затвердження плану роботи заради та заслуховування звіту про його виконання; 8) заснування засобів масової інформації відповідної заради, призначення й звільнення їхнього керівників; 9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів заради; 10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові; 11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів заради та посадових осіб, які вона призначає чи затверджує; 2) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень заради; 1З) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах; 14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата заради в порядку, встановленому законом; 15) скасування актів виконавчих органів заради, котрі не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної заради, прийнятим у межах її повноважень; 16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом; 17) визначення відповідно до закону кількісного складу заради; 18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму; 19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови; 20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необходимых для їхнього здійснення; 21) прийняття рішень про про «єднання в асоціації чи вступ до асоціацій, інших форм добровільних про «єднань органів місцевого самоврядування та про вихід із них; 22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм із інших питань місцевого самоврядування; 23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету; 24) встановлення місцевих податків й зборів та розмірів їхнього ставок у межах, визначених законом; 25) утворення позабюджетних цільових (у тому числі валютних) коштів, затвердження положень про ці кошти; затвердження звітів про використання зазначених коштів; 26) прийняття рішень щодо випуску місцевих позик; 27) прийняття рішень щодо отримання позик із інших місцевих бюджетів та джерел, а також щодо передачі коштів із відповідного місцевого бюджету; 28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках й зборах; 29) встановлення для підприємств, установ та організацій, що належати до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, Яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету; 30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку про «єктів комунальної власності, котрі не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умів приватизації про «єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до про «єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано чи визнано недійсним, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; 31) прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яку належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення між цих повноважень та умів їхнього здійснення; 32) створення у разі необхідності органів й служб для забезпечення здійснення із іншими суб «єктами комунальної власності спільних проектів чи спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб); 33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі із іноземними інвестиціями; 34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельні відносин; 35) затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад; 36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу; 37) прийняття рішень про організацію територій й про «єктів природнозаповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших про «єктів, що мають екологічну, історичну, культурну чи наукову цінність, пам «ятками природи, історії чи культури, котрі охороняються законом; 38) надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на територї села, селища, міста нових про «єктів, сфера екологічного впливу діяльності які згідно із діючими нормативами включає відповідну територію; 39) створення відповідно до закону міліції, Яка утримується за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету; затвердження й звільнення керівників та дільничних інспекторів цієї міліції; 40) заслуховування повідомлень керівників органів внутрішніх справ про їхнього діяльність щодо охорони громадського порядку на відповідній територї, порушення перед відповідними органами вищого рівня запитання про звільнення із посади керівників цих органів у разі визнання їхнього діяльності незадовільною; 41) прийняття рішень із питань адміністративно-територіального улаштую в межах й порядку, визначених цим та іншими законами;

65 Повноваження виконавчих органів в з., п., р. советах.

Стаття 52. Повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті заради 1. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) заради може розглядати й вирішувати запитання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів заради. 2. Виконавчий комітет заради: 1) попередньо розглядає проекти місцевих програм соціально-економічного й культурного розвитку, цільових програм із інших питань, місцевого бюджету, проекти рішень із інших питань, що вносяться на розгляд відповідної заради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів заради, підприємств, установ та організацій, що належати до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їхні керівників; 3) має право змінювати чи скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів заради, а також їхнього посадових осіб. 3. Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами заради та сільським, селищним, міським головою в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

66 Сесія з., п., р. советов.

Стаття 46. Сесія заради 1. Сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводити свою роботу сесійно. Сесія складається із пленарних засідань заради, а також засідань постійних комісій заради. 2. Перша сесія новообраної сільської, селищної, міської, районної у місті заради скликається відповідною територіальною виборчою комісією не пізніш як через місяць после обрання заради у правомочному складі. Її відкриває й Веде голова цієї виборчої комісії. Він інформує раду про підсумки виборів депутатів та сільського, селищного, міського голови й визнання їхні повноважень. 3. Першу сесію районної, обласної заради скликає й Веде голова відповідної територіальної виборчої комісії. 4. Hаступні сесії заради скликаються: сільської, селищної, міської - відповідно сільським, селищним, міським головою; районної у місті, районної, обласної - головою відповідної заради. 5. Сесія заради скликається в міру необхідності, але й одного разу на четвертий квартал. 6. У разі немотивованої відмови сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті, районної, обласної заради чи неможливості його скликати сесію заради сесія скликається: сільської, селищної, міської заради — секретарем сільської, селищної, міської заради; районної у місті, районної, обласної заради — заступником голови відповідної заради. У цих випадках сесія скликається: 1) відповідно до доручення сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті, районної, обласної заради); 2) якщо сільський, селищний, міський голова (голова" у місті, районної, обласної заради) без поважних причин, не скликав сесію у двотижневий рядків после настання умів, передбачених частиною сьомою цієї статті;

3) якщо сесія не скликається сільським, селищним, міським головою (головою районної у місті, районної, обласної заради) у рядки, передбачені цим Законом. 7. Сесія сільської, селищної, міської, районної у місті заради винна бути також скликана за межі не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної заради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті заради, а сесія районної, обласної заради — також за межі не менш як однієї третини депутатів від загального складу відповідної заради чи голови відповідної місцевої державної адміністрації. 8. У разі якщо посадові особини, зазначені у частинах четвертій та шостій цієї з статтею, у двотижневий рядків не скликають сесію на вимогу суб «єктів, зазначених у частині сьомій цієї з статтею, сесія може бути скликана депутатами відповідної заради, котрі становлять не лише одну третину складу заради, чи постійною комісією заради. 9. Рішення про скликання сесії заради доводитися до відома депутатів й населення не пізніш як за 10 днів до сесії, а й у виняткових випадках — не пізніш як власне — напередодні сесії з зазначенням години скликання, місця проведення та питань, котрі передбачається внести на розгляд заради. 10. Сесію сільської, селищної, міської заради відкриває й Веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а й у випадках, передбачених частиною шостою цієї з статтею, — секретар заради; сесію районної у місті, районної, обласної заради — голова заради чи його заступник. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї з статтею, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, із ініціативи якої скликана сесія, один із депутатів, що входити у склад, а Веде за рішенням заради — один із депутатів цієї заради. 11. Сесія заради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере доля понад половини депутатів від загального складу заради. 12. Пропозиції щодо питань на розгляд заради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом заради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної заради, загальними зборами громадян. 13. Hе пізніш як на другій сесії затверджується регламент роботи відповідної заради, а також положення про постійні комісії заради. 14. Порядок скликання сесії заради, підготовки й розгляду нею питань, прийняття рішень заради про затвердження порядку денного сесії та із інших процедурних питань, а також порядок роботи сесії визначаються регламентом заради. 15. Протоколи сесій сільської, селищної, міської заради, прийняті нею рішення підписуються сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної заради — головою відповідної заради, у разі їхнього відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської заради, заступником голови районної в місті, районної, обласної заради, а й у випадку, передбаченому частинами сьомою та дів «ятою цієї з статтею, — депутатом заради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні. 16. Сесії заради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

67 Постійні комісії з., п., р. советов.

Стаття 47. Постійні комісії заради 1. Постійні комісії заради є органами заради, що обираються із числа її депутатів, для вивчення, попереднього розгляду й підготовки питань, котрі належати до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень заради, її виконавчого комітету. 2. Постійні комісії обираються радою на рядків її повноважень у складі голови й членів комісії. Всі інші запитання структури комісії вирішуються відповідною комісією. 3. До складу постійних комісій не можуть бути обрані сільський, селищний, міський голова, секретар сільської, селищної, міської заради, голова районної у місті (у разі її створення), районної, обласної заради, їхнього заступники. 4. Постійні комісії за дорученням заради чи за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного й культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм й бюджету, вивчають й готують запитання про стан та розвиток відповідних галузей господарського й соціально-культурного будівництва, інші запитання, котрі вносяться на розгляд заради, розробляють проекти рішень заради та готують висновки із цих питань, виступають на сесіях заради із доповідями й співдоповідями. 5. Постійні комісії попередньо розглядають кандидатури осіб, котрі пропонуються для обрання, затвердження, призначення чи згоди відповідною радою, готують висновки із цих питань. 6. Постійні комісії за дорученням заради, голови, покровителя голови районної у місті, районної, обласної заради, секретаря сільської, селищної, міської заради чи за власною ініціативою вивчають діяльність підзвітних й підконтрольних раді та виконавчому комітету сільської, селищної, міської, районної у місті заради органів, а також із питань, віднесених до відання заради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ та організацій, їхні філіалів й відділень незалежно від форм власності та їхнього посадових осіб, подають за результатами перевірки рекомендації на розгляд їхнього керівників, а необходимых випадках — на розгляд заради чи виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті заради; здійснюють контролю над виконанням рішень заради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті заради. 7. Постійні комісії у питаннях, котрі належати до їхнього відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їхні філіалів й відділень необхідні матеріали й документи. 8. Організація роботи постійної комісії заради покладається на голову комісії. Голова комісії скликає й Веде засідання комісії, дає доручення членам комісії, представляє комісію у відносинах із іншими органами, про «єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами, організує роботу по реалізації з висновками й рекомендацій комісії. У разі відсутності голови комісії чи неможливості ним виконувати свої повноваження із інших причин його функції здійснює заступник голови комісії чи секретар комісії. 9. Засідання постійної комісії скликається в міру необхідності й є правомочним, якщо в ньому бере доля не менш як половина від загального складу комісії. 10. За результатами вивчення й розгляду питань постійні комісії готують висновки й рекомендації. Висновки й рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії й підписуються головою комісії, а разі його відсутності - заступником голови чи секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою й секретарем комісії. 11. Рекомендації постійних комісій підлягають обов «язковому розгляду органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами, яким смердоті адресовані. Про результати розгляду й вжиті заходь винне бути повідомлено комісіям у встановлений ними рядків. 12. Постійна комісія для вивчення питань, розробки проектів рішень заради може створювати підготовчі комісії й робочі групи із залученням представників громадськості, вчених й спеціалістів. Питання, котрі належати до, відання кількох постійних комісій, можуть за ініціативою комісій, а також за дорученням заради, її голови, покровителя голови районної у місті, районної, обласної заради, секретаря сільської, селищної, міської заради розглядатися постійними комісіями спільно. Висновки й рекомендації, прийняті постійними комісіями на їхнього спільних засіданнях, підписуються головами відповідних постійних комісій. 13. Депутати працюють у постійних комісіях на громадських засідках. За рішенням обласних радий голови постійних комісій із питань бюджету можуть працювати в раді на постійній основі. 14. Постійні комісії є підзвітними раді та відповідальними перед нею. 15. Перелік, функціональна спрямованість й порядок організації роботи постійних комісій визначаються регламентом відповідної заради та Положенням про постійні комісії, що затверджується радою.

68 Правовий статус депутата місцевого совета.

Народні депутати України є повноважними речниками народу України у Верховній Раді України та відповідальними проти нього. Вони покликані висловлювати і захищати загальні інтереси й інтереси своїх виборців, брати активну участь у виконанні законодавчою і контрольною функцій Верховної Ради України. За виконання своїх і повноважень народних депутатів України керуються Конституцією, законів України, постановами Верховної Ради України, і навіть своїм власним сумлінням. Hародний депутат України здійснює своїх повноважень на постійної основі. Статус депутата несумісний з заняттям будь-який інший виробничої чи службової посади, крім викладацької, наукової й інший творчої праці. Народного депутата відповідно до своїм статусом не может:

— залучатися як експерт органами попереднього слідства, прокуратури, суда;

— отримувати від іноземних урядів і закордонних і українських установ, організацій та підприємств незалежно від форми їх власності подарунки і винагороди, крім випадків, що з викладацької, наукової і той творчої работой;

— використовувати свій депутатського мандата з метою, які пов’язані з депутатської діяльністю. Депутат повинен також дотримуватися обмежень встановлених законодавством боротьби з корупцією. Неприпустимо використання депутатом свого статусу всупереч законним інтересам суспільства, громадян, государства.

69 Гарантії місцевого самоуправления.

Стаття 71. Гарантії місцевого самоврядування, його органів та посадових осіб 1. Територіальні громади, органи та посадові особини місцевого самоврядування самостійно реалізують наданіі їм повноваження. 2. Органи виконавчої влади, їхні посадові особини помиляюся втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати запитання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. 3. У разі розгляду місцевою державною адміністрацією питань, котрі зачіпають інтереси місцевого самоврядування, вон винна повідомити про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування. 4. Органи та посадові особини місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, котрі обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

70 Відповідальність органів прокуратури та буд. осіб місцевого самоуправления.

Стаття 74. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування 1. Органи та посадові особини місцевого самоврядування несуть відповідальність упродовж свого діяльність перед територіальною громадою, Державою, юридичними й фізичними особами. 2. Підстави, види й порядок відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, цим та іншими законами. Стаття 75. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами 1. Органи та посадові особини місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними й відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але й не на два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, із інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність. 2. Територіальна громада у будь-який годину може достроково припинити повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування, якщо смердоті порушують Конституцію чи закони України, обмежують права й свободи громадян, не забезпечують здійснення наданих їм законом повноважень. 3. Порядок й випадки дострокового припинення повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування територіальними громадами визначаються цим та іншими законами. Стаття 76. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед Державою 1. Органи та посадові особини місцевого самоврядування несуть відповідальність у разі порушення ними Конституції чи законів України. 2. Органи та посадові особини місцевого самоврядування із питань здійснення ними делегованих повноважень органів виконавчої влади є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Стаття 77. Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед юридичними й фізичними особами 1. Шкода, заподіяна юридичним й фізичним особам в результаті неправомірних рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету, а результаті неправомірних рішень, дій чи бездіяльності посадових осіб місцевого самоврядування — за рахунок їхні власних коштів у порядку, встановленому законом. 2. Спори про поновлення порушених прав юридичних й фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів чи посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судновому порядку.

71 Регламент Конституційного Судна Украины.

Прийнято 05.03.97 р. складається з 77 статей. Регламент Конституційного Суду України визначає порядок обрання Голови Конституційного Суду України та його заступників; утворення Колегій суддів, постійних й тимчасових комісій Конституційного Суду України; призначення секретарів Колегій суддів; призначення керівника Секретаріату Конституційного Суду України; повноваження та порядок проведення засідань Колегій суддів, засідань й пленарних засідань Конституційного Суду України; порядок підготовки матеріалів за конституційними поданнями та конституційними зверненнями до розгляду на пленарних засіданнях Конституційного Суду України; порядок розгляду справ; основні правила етикету на пленарних засіданнях; особливості діловодства в Конституційному Суді України, інші запитання внутрішньої діяльності Конституційного Суду України.

72 З-он У-ны «Про вибори народних депутатів Украины».

Прийнято 24.09.97 р. складається з 53 статей і одинадцять розділів. Стаття 1. Основні засади й принципи виборів 1. Hародні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного й прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою. 2. Усього обирається 450 депутатів. З них 225 обирається в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. 3. Виборчий процес здійснюється на засідках вільного й рівноправного висування кандидатів у депутати, гласності та відкритості, свободи агітації, рівних можливостей для всіх кандидатів у проведенні виборчої кампанії, неупередженості до кандидатів із боці органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових й службових осіб цих органів. 4. Доля громадян України у виборах є добровільною. Вважається, що виборці, котрі не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують результати волевиявлення тихий виборців, котрі в голосуванні на виборах.