Визначення поняття «творчість»

Реферат на тему:

Визначення поняття «творчість».

Серед теоретичних проблем естетичної науки проблема художньої творчості посідає особливе місце, адже традиційно творчість вивчалася психологічною наукою, що визначала її як діяльність. результатом якої є створення нових матеріальних і духовних цінностей.

Спроби осмислити творчість як філософську категорію, що має складну внутрішню понятійну структуру, робилися дослідниками неодноразово. У загальнотеоретичному плані творчість інтерпретуєть;

ся як діяльність, що породжує щось якісно нове, чого ніколи раніше не було.

Аналіз специфіки творчості слід здійснювати, з «ясувавши передусім питання про об «єм поняття «нове» та з урахуванням того, що йдеться про «принципово нове», раніше невідоме. Пов «язуючи творчість із створенням нового, слід чітко виявляти його критерії, відрізняти якісно нове як результат творчості від кількісного принципу аналізу нового, від нового як тиражування або шаблонної роботи.

Особливу увагу слід звернути на такі ознаки творчості, як «неповторність», «оригінальність», «суспільно-історична унікальність». Виходячи з концепції творчості як «опанування вже існуючим багатством культури», слід визнати, що опанування створеним має елементи новизни лише для конкретного індивіда. Така орієнтація руйнує творчість як оригінальність, як суспільно-історичну унікальність.

Творчість як опанування створеного може розглядатися лише в межах педагогіки, виховання людини, стимулювання її інтересу до знань, до культури.

Важливим аспектом вивчення творчості є розгляд питання про види творчості, адже та чи інша концепція складається залежно від того, «звужено» чи «розширено» тлумачиться творчість. Намагаючись підняти авторитет будь-якої професії, дослідники іноді штучно підкреслюють її творчий характер. Реально це буде шаблонна діяльність, яка не може претендувати на створення якісно нових цінностей. Мова має йти про розвиток морального світу людини, формування у неї почуття відповідальності, професійної гордості, обов «язку тощо. На наш погляд, слід чітко розмежовувати поняття «творчість» і «ремесло». Творчість обов «язково містить опанування ремесла, яке виступає як своєрідний трамплін для творчості, сприяє накопиченню творчого досвіду. Проте ремесло як культура трудових професійних навичок і технічних прийомів не передбачає обов «язкового «прориву» в творчу сферу.

В історії естетики робилися спроби визначити специфіку ремесла і мистецтва. У цьому плані заслуговує на увагу точка зору І. Канта, який обгрунтував відмінність мистецтва від природи: «мистецтво відрізняється від природи як діяння від діяльності або дій взагалі, а продукт чи результат мистецтва відрізняється від предмета природи як твір від дії.

Мистецтвом треба було б назвати лише творення через свободу, тобто через свавілля, яке обирає як основу своєї діяльності розум".

Порівнюючи людську діяльність з мистецтвом. Кант чітко розмежовував практичну і теоретичну діяльність, уміння і знання. Людина, 122.

яка добре працює за зразками, за шаблонами, не здатна створювати витончені мистецькі твори. І. Кант вважав, що мистецтво відрізняється від ремесла саме тим, що перше (витончене мистецтво) приємне само по собі, це гра, позбавлена доцільності, а ремесло — це справа, звичайна річ, що приваблює лише результатом — заробітком.

Кантівське протиставлення витонченого мистецтва і ремесла слід аналізувати як зразок метафізичного розриву естетичної та практичної діяльності.

Проблема видів творчості має і такий аспект, як обумовленість творчості тією сферою культури, в якій вона реалізується: наука, мистецтво, техніка, політика, педагогіка тощо. А це вимагає виявлення своєрідності психології творчості у кожній з них, а також характеру відношень між ними.

Реалізація творчості у сфері мистецтва пов «язана з художньою творчістю, в основу якої покладено процес створення нових естетичних цінностей. Водночас поняття «художня творчість» потребує певної деталізації, яка дасть змогу з «ясувати специфіку творчості митця у кожному конкретному виді мистецтва. Більш цілісне уявлення про художню творчість можна скласти за видами творчого процесу:

Такий розподіл допомагає побачити, скільки самобутнього, індивідуального з точки зору психології творчості містить, наприклад, музика як мистецтво композитора і музика як мистецтво виконавця, якою мірою творчість поета відрізняється від творчості актора.

Митці, творчість яких має прямий характер, яскраво виражають одну з найважливіших рис мистецтва — його об «єктивно-суб «єктивний характер. Письменник чи композитор використовує єдину об «єктивну основу — навколишній світ, життя в усій його складності та багатогранності. Пізнаючи об «єктивну дійсність, художник відбирає ті її сторони і вияви, які найповніше розкривають його власний внутрішній світ, світогляд, смаки, мистецьку позицію. Митець не обмежений у пошуках життєвого матеріалу, повністю вільний у виборі тем майбутнього твору.

Специфіка прямого виду творчості має ще одну важливу рису:

митець не залежить від виробництва — планування творчого процесу є справою індивідуальною. Саме тому письменник чи живописець.

може повністю уникнути часових обмежень у творчому процесі, працюючи кілька років над твором. Такої можливості позбавлені, наприклад, режисери та актори театру, де на підготовку п «єси дається певний термін.

Ще в більш складні умови поставлені працівники кінематографа:

режисери, актори, оператори та ін. Вони не тільки повинні зняти фільм за якийсь термін, а й кожна зміна має давати певний «метраж» знятих епізодів фільму. Все це створює складні творчі умови, ставить творчу особистість, її психологію в залежність від потреб виробництва.

Для представників прямого виду творчості мистецькою лабораторією стає саме життя, під впливом його фактів, подій і явищ митець розпочинає роботу над твором. У складнішому становищі перебувають представники опосередкованого виду творчості. Об «єктивна основа творчого процесу тут набуває подвійного характеру.

Для актора, наприклад, не тільки навколишня дійсність, а й написана драматургом п «єса буде об «єктивною основою його творчості. Специфічна риса професії актора полягає у тому, що його творчість зумовлена існуванням літературної першооснови. Це не лише обмежує його у пошуках, а й ставить у жорстку залежність від змісту і форми твору, від рівня інтелектуального розвитку та сутності естетичних запитів митця, насамперед письменника. Процес власної творчої праці актор може здійснювати тільки в межах запропонованого літературного образу. Йому доводиться бути інтерпретатором світорозуміння іншого митця і тільки згодом, погоджуючись або полемізуючи з ним, утверджувати через створений образ власне світосприймання.

Як правило, актор позбавлений можливості впливати на процес створення літературної першооснови, без якої неможлива його власна творчість. Отже, творчість актора (як і всіх інших представників опосередкованого виду творчості) має вторинний характер щодо схеми, яку він має «одягнути» в правду думок і почуттів. Актор повинен це зробити навіть тоді, коли його власний життєвий досвід, власна мистецька позиція не збігаються з тим, що пропонує йому автор.

Постає парадоксальне, але закономірне запитання: чи може представник опосередкованого виду творчості впливати на формування і розвиток своєї творчої долі? На жаль, цілком позитивної відповіді на це принципове для митця питання дати не можна.

Опосередкований вид творчості здебільшого здійснюється колективно. Це ставить одного художника в творчу залежність від іншого. Виявляється, що в такому складному процесі, як художня творчість, поряд можуть бути співдружність та авторитаризм.

Всесвітньо відомий російський кінорежисер С. Ейзенштейн наголошував, що, навіть грунтуючись на принципі колективізму в творчій роботі, сама специфіка кіно і театру як видів мистецтва створює дуже складні стосунки між режисером і актором, оператором або композитором.

ЛІТЕРАТУРА Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. — М., 1985.

Міфи Давньої Греції. — К., 1980. Мифологический словарь. — М., 1985.

Підлісна Г. Н. Світ античної літератури. — К., 1989.

Словник античної міфології. — К., 1985.

Фрагменты ранних греческих философов. — М.,.

1989. — С. 5−17.

Шкуратова Н. Б. Проблема катарсису: історичний аспект //Етика, естетика і теорія культури: Зб. — К.,.

1992. — № 35.

Эстетический смысл «золотого сечения» // Филос.

науки. — 1983. — № 3.

Ярхо В. Н. Новый папирусный фрагмент Эсхила //.

Античная культура и современная наука. — М., 1985.