Нафтогазова промисловість України

Реферат на тему:

Нафтогазова промисловість України

Сучасна копія нафтової лампи з 1853 р.

Зміст

1 Історія.

2 Сучасність.

3 Нафтопереробні підприємства.

4 Газопереробні заводи.

5 Література.

6 Інтернет ресурси.

Історія

Нафтогазова промисловість України виникла на базі нафтового промислу України (видобуток і переробка нафтової ропи, асфальту, озокериту та інших бітумних мінералів), який існував від найдавніших часів аж до початків і зародження великої нафтово-озокеритної, а згодом і газової, видобувної та переробної промисловість як у краю, так і у Європі починаючи з 1853 р.

Значним промисловим видобутком та переробкою нафтової ропи в Україні у Східній Галичині розпочали займатися з 1853 р., коли у м. Львові в аптеці «Під Золотою Зіркою» на вул. Широкій (суч. вул. Коперніка, 1) магістр фармації Йоган (Ян) Зег (J. Zeh 02.09.1817, м. Ланьцут — 25.01.1897, м. Борислав) з бориславської нафти видобув, застосував та запатентував (02.12.1853 р.) нафтовий дистилят для освітлення в лампах, спеціально сконструйованих львівським бляхарем Адамом Братковським, який з 1845 р. виготовляв міські лампи для освітлення.

Перша така лампа публічно спалахнула і засвітилася 30 березня 1853 р. в аптеці Петра Міколяша, а потім 31 липня 1853 р. у львівському шпиталі де вночі, цього ж дня, за допомогою освітлення нафтових ламп, була вперше у світі проведена складна хірургічна операція лікарем Заорським пацієнтові Владиславові Холєцкому. Відтоді почалося використання в різних технічних цілях як самого нафтового дистиляту, так і інших продуктів переробки нафтової ропи.

Також згодом Яну Зегу разом з магістром фармації Ігнацієм Лукасєвичем (I. Lukasiewicz 08.03.1822, с. Задушніки — 07.01.1882, с. Зренцін) вдалося із озокериту виділити парафін для виробництва свічок (патент від 23.11.1853 р.).

А найбільший видобуток і переробка нафти та озокериту здійснювався у м. Бориславі та його околицях, і завдяки цим мінералам Борислав із середини ХІХ ст. став всесвітньо відомим, найстарішим, найбільшим і єдиним у Європі промисловим центром нафто-озокеритної промисловості.

Сучасність

Нафтові вежі на німецькій поштовій марці 10. 05. 1944 р.

Нафтовидобувний насос верстат-качалка.

Нафта.

Нафтодобувні глибинно-штангові насоси Під час ІІ Світової війни наприкінці вересня 1939 р. Червона Армія вийшла на демаркаційну лінію. 26 вересня Микита Хрущов відвідав нафтопромисли в м. Бориславі. А 27 вересня для переговорів про остаточну лінію кордону між СРСР і Німеччиною до Москви знову прибув Ріббентроп. У ході розмов порушувалася справа про деякі ділянки території Західної України. Так, Ріббентроп, покликаючись на дефіцит у Німеччини нафтопродуктів, запронував передати їй Дрогобицько-Бориславський нафтоносний район. Сталін визнав цю пропозицію неприйнятною, мотивуючи свою позицію тим, що українське населення «наполегливо претендує на цю територію». Але він висловлював готовність взамін постачати Німеччині нафтопродукти в обсязі 300, а потім і 500 тис. тонн на рік. У кінцевому підсумку було досягнуто домовленності про те, що додаткові радянські поставки нафтопродуктів Німеччині сягатимуть річного виробництва Дрогобицько-Бориславського басейну, при цьому одна половина цього обсягу мала вивозитись до Німеччини безпосередньо з цього басейну, а друга — з інших нафтоносних районів СРСР. Ще до кінця 1939 р., коли було встановлено радянську владу в Західній Україні, нафтогазову промисловість було націоналізовано, замість сотень фірм було створено п’ять великих промислів, що разом з озокеритовими шахтами увійшли до об'єднання «Укрнафтовидобуток». Газолінові підприємства перейшли до повноважень «Укргазу». На підставі торговельних договорів між Німеччиною та СРСР від 19 серпня 1939 р. та 10 лютого 1940 р. до Німеччини вивозили цистернами нафту й нафтопродукти. Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького Пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. Німеччина отримала з Радянського Союзу 865 тис. т. нафти, 140 тис. т. марганцевої руди, 14 тис. т. міді, 3 тис. т. нікелю, 101 тис. т. бавовни-сирцю, понад 1 млн. т. лісоматеріалів, 11 тис. т. льону, фосфати, платину й майже півтора мільйони тонн зерна. Через радянську територію провозили стратегічну сировину й харчі з Тихоокеанського басейну. СРСР насправді перетворився на союзника Німеччини, що не воював.

Від 23 червня 1941 р. радянська влада, відступаючи, знищила нафтову промисловість краю. Було вивезено обладнання, знищено рафінерії, спалено сотні нафтових свердловини, нафтові збірники, затоплено озокеритну шахту в м. Бориславі й знищено 2 шахти в м. Старуні, зруйновано багато інших об'єктів нафтогазової промисловості. Страти наприкінці червня 1941 р. складали 50 млн. злотих згідно з паритетом 1939 р.

Також і під час німецької окупації нафтогазова промисловість було націоналізовано. У так званому Генеральному Губернаторстві, або дистрикті Галичина, від 22 вересня 1941 р. було створено окреме гірниче управління в м. Львові з різними відділами й інспекціями так звані «Betriebsinspektion» у містах: Станіславові (сучасне м. Івано-франківськ), Дрогобичі, Бориславі, Стрию, Надвірній та з січня 1943 р. у Калуші, і які входили до складу фірми «Beskiden Erd» ol — Gewinnungs Gesellschaft m.b.H.". До грудня 1941 р. німецька влада зуміла ввести в експлуатацію близько 80% нафтових свердловин. На початку 1942 р. було завершено будівництво газопроводу з м. Дашави до м. Стальової Волі (Польща) довжиною 217 км. З 12 жовтня 1942 р. розпочала діяльність новостворена фірма під назвою «Karpathen «OL A.G.» у м. Львові, до складу якої входила нафтогазова видобувна та переробна промисловість Галичини. Здійснювалася сейсмічна розвідка та пошукові роботи. 30 березня 1944 р. було ухвалене спеціальне гірниче право для Генерального Губернаторства. Під час німецької окупації у Бориславі було пробурено 123 неглибоких свердловин. Багато працівників нафтогазової промисловості загинуло на фронтах ІІ Світової війни. Частину працівників промисловості фізично знищили (розстріли, концентраційні табори, вивезення на примусові роботи) радянська та німецька окупаційна влада.

У серпні 1944 р., після повторного встановлення радянської влади в Західній Україні, відновили роботу другий, четвертий, восьмий і дев’ятий нафтопромисли в м. Бориславі, п’ятий — у смт. Східниці та третій, що об'єднував Устрики, Чорну та Стрільбичі. Також у серпні 1944 р. ухвалою Міністерства нафтової промисловості СРСР було організовано Укрнафтокомбінат, який об'єднав видобуток нафти й газу та їхнє переробляння. Наприкінці 1944 р. почав діяти в м. Бориславі навчально-курсовий комбінат об'єднання «Укрнафта» .

1945 р. систему керування підприємствами комплексу було реформовано за галузевою засадою. На базі Укрнафтокомбінату було створено: об'єднання «Укрнафта» в м. Бориславі, а пізніше в м. Дрогобичі та м. Києвітрест «Укрнафтозаводи» в м. Дрогобичі та трест «Укргазвидобуток» у м. Стрию.

1946 р. газово промисловість в Україні було відокремлено як самостійну галузь, було створено об'єднання «Укргаз», розташуванням в м. Львові. У 1966 р. було створено виробниче управління «Укргазпром», якому спочатку підпорядковувалися газовидобувні, а пізніше — газотранспортні, бурові, газопереробні підприємства, науково-дослідні інститути.

У 1946;47 рр. побудували газопроводи «Дашава-Калуш-Галич-Добовці», «Бендери-Станіслав» 115 км. завдовжки загалом, продуктивністю — 500 тис. куб. м. на добу. А в жовтні 1948 р. було введено в дію магістральний 500 мм. газопровід «Дашава-Київ», що його споруджували протягом 1946;48 рр. Прокладено 534,4 км. труб. Продуктивність газопроводу — 5,4 млн. куб. м. на добу, на той час найдовший газопровід в Европі, у 1951 р. його подовжили (через м. Брянськ) до Москви (Дашава — Москва 1530 км завдовжки), а згодом побудовано ще й з м. Дашави до м. Мінська й через м. Вільно до м. Риги.

З території тієї таки України вперше в світі стали постачати на вивіз природний газ — до Польщі від 1944 року. Газу з родовищ Львівщини вивозили за кордон через газопровід Опари-Самбір-Перемишль-Стальова Воля (210 км завдовжки, 300 мм у попереку), який було збудовано під час німецької окупації та реконструйовано силами «Укргазу» протягом 1944;1945 років. За короткий термін було відпрацьовано технологію міждержавної передачі газу та збудовано пункт передачі газу в селі Дроздовичах Мостиського району Львівської області.

Перепомповувати нафту територією України до Чехословаччини стали 1962 р. Від 1967 року український газ стали подавати до Чехословаччини, пізніше — до Австрії.

Інтенсивний розвиток нафтової й газової промисловості пов’язаний з відкриттям у 50 — 60 р. XX ст. та інтенсивним розробленням ряду великих родовищ нафти та газу в Західному (Передкарпатський прогин), Східному (Дніпровсько-Донецька западина) та Причорноморсько-Кримській газоносній області.

Найбільшого рівня видобутку нафти (разом з газоконденсатом) — 14,4 млн. тонн — було досягнуто 1972 р., газу — 68,7 млрд. куб. м — 1975 р.

1976 р. в Києві створили відділ Інституту геології й розробляння займистих копалин Міністерства нафтової промисловості СРСР, основними завданнями якого були теоретичне обґрунтування, розробляння методики та використання аерокосмічних знімків на пошук родовищ нафти та газу. При відділі понад десяти років успішно діяли курси підвищення кваліфікації з цих питань. 1992 р. на базі цього відділу та відділу дистанційних методів Інституту геологічних наук НАН України створили Центр аерокосмічних досліджень Землі.

Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» — найбільша сучасна нафтовидобувна компанія України, що видобуває 75% нафти й газового конденсату загального обсягу видобутку в країні. ВАТ «Укрнафта» створено 31.03.1994 р. корпоратизацією підприємства «Виробниче об» єднання «Укрнафта» на виконання Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 р. № 210/93, наказу Мінекономіки від 22,11,93р. № 90 й Наказу Держкомнафтогазу № 57 від 23.02.94р. Перше свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів Мінфін України видав ВАТ «Укрнафта» 25.05,94 р. за № 201/0/94 р. 50%+1 акція «Укрнафти» належать НАК «Нафтогаз України», 41% акцій контролює група «ПриватБанку». У 2004 р. «Укрнафта» забезпечувала більше 90% видобутку нафти в Україні, 40% газового конденсату й 17% видобутку природного газу. Було видобуто понад 3 млн. т. нафти і 3,35 млрд. куб. м. газу. Чистий прибуток за 2004 р. становить 1 мільярд 347 мільйонів 36 тисяч 188 гривень.

НПЗ «Галичина», володіють Ігор Еремєєв (лідер фракції Народної партії Литвина, радник Тимошенко) і Петро Димінський (тепер нефракційний, на початку роботи парламенту був членом «Нашої України»).

Навесні 1998 р. створено Національну акціонерну компанію «Нафтогаз України», як вертикально-інтегрована нафтогазова компанія, що здійснює повний цикл операцій з розвідки та розробляння родовищ, розвідувального та експлуатаційного буріння, видобутку, транспортування та зберігання нафти й газу, постачання природного та скрапленого газу споживачам. Її дочірні компанії: «Газ України», «Укргазвидобування» й «Укртрансгаз», Понад 97% нафти й газу в Україні видобувають підприємства Компанії. 100% статутного фонду «Нафтогазу України», розмір якого дорівнює $ 650 млн., належить Кабінету Міністрів України.

До складу Компанії входять три основних видобувних підприємства — ДК «Укргазвидобування», ВАТ «Укрнафта» та ДАТ «Чорноморнафтогаз», кожне з яких має розгалужену виробничу структуру, що забезпечує розвідку та видобуток газу, нафти й газового конденсату.

Переробна база Компанії складається з шести газопереробень, що входять до складу ДК «Укргазвидобування» та ВАТ «Укрнафта», виробляючи на них скраплений газ, моторні палива й інші типи нафтопродуктів. Шебелинська переробня «Укргазвидобування» потужністю 720 тис. тонн на рік є найсучасніше підприємство нафтопереробної галузі України. Мастила та оливи виробляє найбільше в СНД спеціалізоване підприємство — ВАТ «Азмол» .

Транспортний напрямок діла Компанії уособлюють оператори газової та нафтової трубопровідних мереж України — ДК «Укртрансгаз» та ВАТ «Укртранснафта». ДАТ «Укрспецтрансгаз» є оператор з перевезення скраплених газів у межах України.

Газ на внутрішньому ринку України продає дочірня компанія «Газ України». Виробничо-збутове підприємство «Нафтогаз» у вересні 2002 року визначено оператором зі створення фірмової мережі паливниць НАК «Нафтогаз України». ДП «Укрнафтогазкомплект» централізовано постачає матеріально-технічні ресурси на потреби підприємств «Нафтогазу України» .

У вересні 2002 року Компанія ухвалила створити фірмову мережу паливниць, що доповнить уже наявну загальноукраїнську систему заправляння автомобілів стиснутим газом.

Крім суто торгівлі, Компанія виконує важливу суспільну роль, забезпечуючи людність, бюджетні установи та комунально-побутових споживачів природним газом за цінами, що їх визначає держава.

Головними завданнями «Нафтогазу України» 2002 року є структурна перебудова внутрішнього ринку газу України з перспективою його майбутньої лібералізаціїзниження податкового навантаження на Компанію до рівня, що забезпечує її розвитокстворення передумов до розвитку сировинної бази з подальшим збільшенням нафтогазовидобутку.

Стратегічними цілями Компанії залишаються посилення вертикальної інтеграції з виходом на роздрібний ринок нафтопродуктів та в нафтохімічну промисловістьзакріплення позицій головного транзитера російського газу до європейських країн, створення диверсифікованої ресурсної бази за межами України.

Головою правління НАК «Нафтогаз України» до березня 2000 р. був Ігор Бакай. Пізніше Юрій Бойко. Указом Президента України від 2 березня 2005 р. за першого заступника Міністра палива й енергетики України (звільнений 09.12.2005 р.) та голову правління Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (звільнений 11.05.2006 р.) було призначено Олексія Івченка, 1963 р.н., к. ек. н., доти депутата ВР України, члена фракції «Наша Україна». 12.05.2006 р. призначено в. о., a 30.06.2006 р. голови НАК «Нафтогаз України» Олександра Болкісєва, до цього генерального директора «Газ України» — дочірня компанія «Нафтогазу України» .

Сьогодні частина нафти й газу в загальному балансі використання первинних енергоресурсів України становить 61%. Пріоритетним енергоресурсом є природний газ, частина якого в енергобалансі за останні роки складає 41−43%.

Україна належить до країн з дефіцитом власних природних вуглеводневих ресурсів, задовольняючи потребу в газі коштом власного видобутку на 20−25%, у нафті - на 10−12%.

1991 р. споживання природного газу становило 118,1 млрд. куб. метрів і країна посідала 3 місце в світі щодо рівня споживання газу, поступаючись тільки США й Росії. За останні 10 років використання природного газу в Україні зменшилося на понад третину, і 2001 р. склало 70,5 млрд. куб. метрів.

Споживання нафти й нафтопродуктів в Україні за останні роки стабілізувалося на рівні 12−14 млн. тонн на рік.

2000 р. в Україні видобули загалом 18,1 млрд. кубометрів природного газу, 2001 р. — 18,4 млрд., а 2002;ого — 18,8 млрд. За останні роки тільки підприємства НАК «Нафтогаз України» знайшли 9 газових родовищ в межах Дніпровсько-Донецької западини та 5 у Західному регіоні. Особливо важить відкриття на українському шельфі Чорного та Азовського морів 4 родовищ природного газу, що свідчить про великі перспективи видобутку шельфової зони. Її передбачені запаси складають біля 1 трлн. кубометрів газу.

В Україні діють шість нафтарень, які разом можуть переробляти 51 мільйон тонн сирої нафти на рік.

Обсяг перероблення нафти в Україні 2004 р. склав 21,2 млн. т. Російські вуглеводні склали 87%, українські - 9,6%, казахські - 3,4%.

1994 р. відповідно до указів президентів України й Республіки Татарстан було створено Транснаціональну фінансово-промислову нафтову компанію «Укртатнафта». Україна передала до статутного фонду компанії цілісний майновий комплекс — АТ «Кременчугнафтооргсинтез», що є правонаступник Кременчуцького НПЗ. Державі через НАК «Нафтогаз України» належить 43,054% акцій компанії, 28% акцій володіє Міністерство майна й земельних ресурсів Татарстану, 8,6% - ВАТ «Татнафта», 9,96% акцій належать «SeaGroup International Рlс» і 8,336% - «AmRuz Trading» .

Нафтопереробні підприємства

• АТ «Лисичанськнафтооргсинтез» — потужність — 16 мільйонів тон нафти на рік.

• АТ «Лукойл-Одеський НПЗ» (м. Одеса, Одеська область), збудований 1935 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 3,6 млн. тон сирої нафти на рік.

• АТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» (м. Львів, Львівська область), збудований 1896 р.

• АТ «Нафтопереробний Комплекс Галичина» (м. Дрогобич, Львівська область), збудований 1863 р., — потужність, станом на 2005 рік, близько 3,5 млн. тон сирої нафти на рік.

• АТ «Нафтохімік Прикарпаття» (м. Надвірна, Івано-Франківська область), збудований 1897 р., — потужність, станом на 2005 рік, — 2,6 млн. тон на рік.

• АТ «Укртатнафта» (м. Кременчук, Полтавська область) — потужність — 18 млн. тон на рік.

• АТ «Херсоннафтопереробка» — щорічно може переробляти 7,1 млн. тон нафти (станом на 2005 рік).

Газопереробні заводи

Бориславський ГПЗ, м. Борислав Львівська область.

Глинсько-Розбишівський ГПЗ, м. Глинськ Полтавська область.

Гнідинцівський ГПЗ, м. Варва Чернігівська область.

Долинський ГПЗ, м. Долина Івано-Франківська область.

Качанiвський ГПЗ, Сумська область.

Шебелинський ГПЗ, Харківська область.

Яблунівський ГПЗ, Полтавська область.

Література

Іваницький Є., Михалевич В. Історія Бориславського нафтопромислового району в датах, подіях і фактах. — Дрогобич, 1995.

Нафта і газ України. — Київ, 1997.

Микулич О. Іван Зег — піонер промислової нафтопереробки. // «Нафтовик Борислава» № 23 (7307), 26.03.2003 р. — С. 2.

Микулич О. Нафтовий промисел Східної Галичини до середини ХІХ ст. Видання друге, доповнене. — Дрогобич, 2004. — 32 с., іл.

Nafta i gaz Podkarpacia. Zarys historii. Нафта і газ Прикарпаття. — Krakow-Kijow. Краків-Київ, 2004.