Макроэкономические аспекти банківської системы

Макроекономічні аспекти системної перебудови банківської системи.

Системна перебудова й економічна стабільність Системна банківська проблема виникає в економіці, коли значній частині банківської системи загрожує банкрутство через нестачу ліквідності чи неплатоспроможність. Банківські проблеми можуть матір безліч причин: як правило, це поєднання загальної макроекономічної нестабільності й низької рентабельності виробничого сектора. Відкрита кризу навпаки є результатом фактичної чи гіпотетичної нестачі ліквідності в банківській системі й призводить до ще более серйозної макроекономічної нестабільності. Проблеми в банківській системі викликають наслідки, що тягнуть за собою великі макроекономічні витрати, до числа які входити неефективне розміщення вкладів, висока вартість фінансового перерозподілу, високий рівень процентних ставок й позичкової маржі, втручання у розвиток й роботу міжбанківських та інших фінансових ринків, нечітке чи нестабільне здійснення грошово-кредитної політики, посилення практики використання іноземних валют. Врешті решт ці проблеми обумовлюють втрачу економічної ефективності, зниження реального економічного зростанню та добробуту. Наслідки банківської кризи более драматичні. У ході кризи можуть скоротитися прибутки, зменшитися вартість активів, в результаті цого поступово збільшаться ризики невиплат по всіх позиках, а також виникнуть проблеми платоспроможності более здорових банків. По мірі того, як деякі слабкі банки будуть ліквідуватися, їхні клієнти зіткнуться із труднощами в отриманні нових кредитів окрім проблеми сплати за старі. Падає як пропозиція, так попит на товари й послуги, що викликає зниження реальних прибутків. Клієнти, котрі менш постраждали від кризи, зменшать свою залежність від банківського ризику шляхом придбання нерухомості чи іноземних активів, піднімаючи тім самим витрати банків на залучення фондів. Враховуючи такі серйозні потенціальні наслідки, проблеми потрібно вирішувати невідкладно шляхом проведення перебудови банківського сектора. У принципі це мікроекономічна завдання. Системна перебудова має ряд великих макроекономічних обмежень й зв"зків, включаючи контроль й регулювання довіри кредиторів, визначення потреби у державній допомозі й її обмеження, управління як грошово-кредитною політикою, то й кредитором останньої інстанції, забезпечення загальної послідовності мір по перебудові банківського й виробничого секторів. Однак деякі запитання можна вирішити лише макроекономічними інструментами. Важливо відрізняти макроекономічні наслідки, обумовлені власне основними проблемами банківського сектора, від результатів виконання прийнятої політики перебудови. В частности, жодний курс не зможе зберегти минулий рівень національного добробуту й прибутків доти, доки виробничий сектор не стані знову прибутковим. Однак необхідно прийняти рішення про ті, активи й доходи, котрі зменшилися, між різними секторами економіки, а також серед існуючих й майбутніх платників податків. Рішення про ті, у якій мірі я на які умовах державний й приватний сектори матимуть певні збитки у зв"язку із перебудовою банківської системи, можуть вплинути на збереження й характер інвестицій, й відповідно, на економічну активність й стабільність. У ідеалі банківську систему, як й будь-який окремо узять банк потрібно виручати лише одного разу, щоб уникнути морального ризику. Якщо допомога потребується неодноразово, то керівництво й власники виявили повну неспроможність забезпечити роботу банків. Однак системні проблеми часто виникають через великі макроекономічні зриви, котрі лише у рідкісних випадках можна спрогнозувати у будь-якій економіці. Це особливо стосується країн із перехідною економікою, які поки що чутливі до суттєвих ринкових негараздів та неефективності, так що із плином години потрібна якщо принципова перебудова підприємств. Тому реально спрогнозувати, що перебудова банківської системи якщо відбуватися хвилеподібно, коли підприємства й банки раптово стають нежиттєздатними в результаті змін ринкової кон"юнктури.

Проблеми банківської системи й її стабільність У країнах із ринковою економікою в банківській системі годину від години виникають проблеми й кризові ситуації. Було розроблено цілий ряд частково суперечливих, частково доповнюючих одна одну теорій, котрі намагаються пояснити їхні основні заподій на макроекономічному рівні. Деякі теорій виділяють роль екзогенних порушень економічної рівноваги (абсолютні й відносні ціни, війни, економічні спади за кордоном), інші приділять особливу увагу психологічним чинникам (ейфорія, стадне відчуття, межа компетенції) чи спекулятивній поведінці, треті розглядають проблеми втручання держави у ринкову економіку (грошовокредитна політика, зміну правил, включаючи фінансову лібералізацію, директивне кредитування, непротидія моральному ризику). Є різні пояснення того, незначні порушення розростаються до розмірів системних, починаючи від психологічних (зміну очікувань чи сприйняття ризику) й закінчуючи технічними (можливість обробки інформації). Головними причинами неплатоспроможності банків у країнах із перехідною економікою є пагана якість активів, успадкованих від командної економіки, й безперервна видача нових позик. Які не сплачують вчасно. Ос-кільки частина виробничих потужностей в цих країнах неефективна за нової сукупності відносних цін, багато підприємств стають нежиттєздатними, й тому національні багатства й прибутки стають нижчими, ніж це раніше вважалось й ніж продовжують показувати наявні дані. Проблеми банківської системи виникли бо ринкова вартість банківських активів уже впала, а величини її пасивів немає. До числа причин, котрі обумовлюють проблеми у банківському секторі, входять недостатня кваліфікація керівних кадрів й персоналу, повільне втілення более жорстоких стандартів кредитування, нечіткі принципи управління (особливо у державних банках), концентрація ризиків, кредитування інсайдерів й спекулятивні операції, особливо у приватних банках. Така неефективність має властивість стримувати економічний підйом, бо наявні у банків активи можуть бути використані для кредитів старим проблемних підприємствам, а чи не более прибутковим новим (відбір шляхом протиставлення). Отже, продовження операцій проблемними банками без будь-яких змін в їхній роботі призводить до уповільнення темпів економічного зростання. У результаті банкрутства банків й зниження рівня, перерозподілених по всій банківській системі, деякі платоспроможні підприємства можуть відчувати труднощі в отриманні необходимых засобів в російських банках по таких процентних ставках, котрі смердоті заслужили своєю репутацією в плані кредитоспроможності. У результаті можуть збанкрутувати деякі життєздатні, але й неліквідні підприємства. Наслідком цого може бути падіння виробництва та попиту, що негативно впливає на добробут й прибутки інших підприємств й домашніх господарств. На практиці надзвичайно важко визначити вірогідність сукупного спливу на економічну активність. У країнах із перехідною економікою рідко зустрічається правильне й доскональне розуміння відповідної балансової звітності. Однак можна припустити, що вірогідність кумулятивного впливу зростає при: (а) збільшення розміру балансу банку чи підприємства, яку не виконує своїх зобов"язань; (в) відсутності альтернативних джерел фінансування підприємства (ринків цінних паперів чи державного фінансування); (з) зростанні об"єму фінансування чи неплатежів між підприємствами; (d) відсутності ефективного ринку для активів підприємств, котрі не виконують свої зобов"язання; (е) невизначеності серед вкладників щодо фінансового стану банків й їхнього основних клієнтів щодо політики перебудови, якої проводити уряд. Колі ризик кумулятивного впливу на макроекономічному рівні оцінюється як серйозний, то замість того, щоб закривати банки чи допускати їхнє банкрутство, їхні потрібно оздоровлювати чи зливати, принаймні, найбільші із них. Один із аспектів проблеми банківської системи в країнах із перехідною економікою, пов"язаний із перерозподілом засобів, створює менше складнощів, ніж у країнах із розвинутими ринковими відносинами. Враховуючи, що несприятливі активи банків здебільшого складаються із кредитів, котрі видані державним підприємствам, а ще через ті, що сам проблемні банки здебільшого належати державі, рекапіталізація є питанням внутрішньодержавного обліку. При закритті банку багато активів й пасивів взаємозараховуються, здійснюючи незначний реальний вплив на чисті активи державного сектора.

Необхідність збереження довіри кредиторів Банки не можуть працювати як прибуткові фінансові посередники, якщо вкладники не впевнені до того, що їхні гроші будуть повернені. Втрата довіри призведе до вилучення депонентами своїх коштів з банків, що збільшить вартість банківського капіталу й загрожуватиме кризою ліквідності. Подібний вплив на ліквідність може грати відносно важливу роль, якщо видатки на перебудову банківської системи, принаймні частково, несуть кредитори приватних банків. Домашні господарства й підприємства мають лише обмежене уявлення про справжній стан балансу банків й тому їм важко оцінити вірогідність невиконання банками своїх зобов"язань. Тому при вигникненні проблем у банківській сфері незахищені вкладники й інвестори намагаються вжити такіф заходь: чим ширше розповсюджуються проблеми, тім тім менш прозорі балансові звіти й політика банків, тім более зваженими й поміркованими стають вкладники, тім малоймовірнішою є стороння підтримка проблемного банку, тім более глибокою якщо перебудова. У певний момент активізується стадне відчуття й відбувається вилучення коштів із банку. Кризові банківської системи, викликану втратою довіри, важко контролювати, бо її кумулятивний характер проявляється у підтведженні найгірших сподівань вкладників та інвесторів. Зростають ризик й невизначеність, що примушує банки переглянути свої рішення про фінансування та інвестиції для всіх клієнтів. Якщо банки та їхні клієнти невпевнені до того, що ліквідність скоро якщо забезпечена й що ризик неплатежів по позиках носити обмежений характер, звуження кредитування в сукупності із економічним спадом можуть продовжуватися й после того, як закриються нежиттєздатні підприємства й банки. Зменшення можливостей банків із мобілізації збережень у формі депозитів обмежить їхню здатність до надання кредитів, що примусить підприємства шукати альтернативні джерела коштів. Це могло б дати поштовх для розвитку ринків цінних паперів чи їхньому приватного розміщенні, хоча їхні можливості були б обмежені, оскільки небанківські постачальники капіталу часто володіють не більшою, якщо не меншою інформацією про підприємства-позичальники. Ніж банки. Крім того цей процес може стимулювати заміщення національної валюти й офшорні операції. Для зниження ризику в результаті масового вилучення депозитів вкладниками в ході перебудови може бути потрібна достатньо широкий захист депозитів.

Підвищення прибутковості банків: проблема руху капіталів Необхідність банківської перебудови часто буває викликана нераціональним кредитуванням. Тому будь-які заходь із перебудови банківської системи повинні бути спрямовані на покращання управління ризиками в російських банках. Адже здійснення заходів по перебудові може бути поставлене под загрозу, якщо із самого початку не було б покращене управління ризиками. Іноді можна почути, за приватної власності підвищується вірогідність прибутковості банківських операцій та погашення позик. Ця точка зору обгрунтовується економічною неефективністю старої командної системи, а також політичним тиском у ряді країн щодо продовження нездорової практики директивного перерозподілу прибутків. Однак ефективність роботи банків меншій мірі залежить від особистості вкладника, ніж від того, як підібрані керівні кадри, якими стимулами смердоті володіють й наскільки ефективно власник слідкує за роботою керівництва. Тому приналежність банку — це не скільки принципова макроекономічна проблема, стільки запитання про методи ефективного управління в різних ситуаціях. Відповідно, при різних суспільних устроях можливі різні варіанти ефективної власності. Отже, приватизація навряд чи є достатньою й обов"язковою умовою успішної перебудови. Більш того, нещодавні проблеми в банківських системах деяких країн із ринковою економікою показали, що навіть добро продуманої системи банківського нагляду недостатньо у тому, щоб попередити нездорову практику кредитування. Однак досвід попередніх випадків фінансової нестабільності є доказом того, що недостатньо сподіватися лише на ринкову дисципліну. Він показує, що добро розуміння й управління ризиками на фінансових ринках й на рівні керівництва банку є важливішим, ніж ті, як наводитися фінансова дисципліна. Таким чином, якщо держава стає власником невдалого банку, то його потрібно приватизувати лише до того випадку, коли він приносити відповідний прибуток й за нього можна бути просити максимально високу ціну на приватного ринку. У ході самої перебудови необхідно слідкувати за тим, щоб не було б додаткових витрат у формі нездорових позик, непотрібного переносу ризику по балансових й небалансових статтях із банків на державу чи операційних витрат самих банках. Одне слово, банки повинні взяти у собі обов"язок видавати лише здорові кредити, збільшуючи тім самим доходи й чисті прибутки. Питання про ті, як потрібно ставитися до видачі кредитів проблемним банкам, залежить від їхнього перспектив на майбутнє. Банкам, котрі підлягають оздоровленню, має бути дозволено, але й бажано под новим керівництвом видавати нові здорові кредити, бо це їхні основне джерело прибутку. При цьому головними умовами є покращання системи розміщення й оцінки кредитів, а також ліквідація майна й поновлення капіталу. Банки, котрі мають бути закриті, повинні взагалі не давати ніяких нових позик й не брати нові депозити, а також зосередити при новому тимчасовому керівництві усі зусилля на погашення проблемних позик у своєму портфелі. Банки, котрі мають бути продані чи об"єднані, повинні уникати видачі нових кредитів ненадійним підприємствам, збільшення портфеля здорових кредитів підвищить їхню ціну в очах покупця. При використанні вищенаведених принципів слід пам"ятати, що умови в країнах із перехідною економікою не повністю відповідають тім, котрі закладаються в основу економічної політики в більшості країн із ринковою економікою. В частности, ринковий крах є звичайною річчю, тому практично не існує ринків, де б активи були оцінені й із ними відбувалися операції, чи ж смердоті менші в порівнянні із банківськими портфелями, причому загальнодоступна інформація недостатня й ненадійна; більша чистина виробничого сектору ще не відповідає нормальним комерційним критеріям фінансування; державні фінансові ресурси невеликі у порівнянні із потребами; структурні й економічні потрясіння можуть бути понад й швидкоплинніше, ніж у країнах зі сформованими економічними відносинами; відчувається нестача кваліфікованого й зацікавленого персоналу. Який знаходиться под тиском через конкуруючий попит. Ці особливості обумовлюють обмеження при визначенні курсу перебудови банківської системи. На деякий годину ринкова ціна банківських портфелів винна встановлюватися швидше за допомогою прогнозів й оцінки біснеспланів, ніж шляхом оцінки чи продаж за існуючими цінами. Малоймовірно, що проблеми банківського сектору можна вирішити усі одразу, бо важко визначити вартість, котра доти ж швидко змінюється; крім того, відсутність добро підготовленого персоналу може призвести до нетвердої політики кредитування й управління ризиками. Бакам, можливо, доведеться серйозно зайнятися економічною реабілітацією своїх клієнтів, щоб потрібним чином оцінити їхні кредитоздатність. При цьому може бути потрібна їхня значна доля в акціонерному капіталі підприємств-клієнтів. У цьому випадку виникає небезпека тісних стосунків між банком та клієнтом, що створює додаткові проблеми із точки зору економічних нормативів. Уряди країн із перехідною економікою можуть бути над змозі надати банкам фінансову допомогу, коли смердоті її потребують. Отже, перебудову банківської системи в цих країнах не завжди можливо чи оптимально проводити тими із методами, що і у країнах із перехідною економікою.

Ілюстративний перелік показників ефективних фінансових систем Юридична й правова основа: 1. чітко визначені права на власність 2. ринкові домов, що легко застосовуються на практиці 3. можливість забезпечувати й користуватися гарантіями 4. грунтовно розроблене законодавство про банкрутство Звітність, відкритість та прозорість.

1. практика оцінки позики, класифікація активів та дотримання положень угод, що грунтується на ефективній оцінці партнерів 2. ефективні й постійно діючі механізми аудиторської перевірки 3. інформація про кредитоспроможність фінансових інституцій, до якої завжди відкрито доступ 4. своєчасне публікування відповідних зведених фінансових даних.

(макроекономічні показники, резерви, статистика банківського сектора, тощо) 5. наявність об"єктивної інформації про можливості кредитування чи оцінки кредитоспроможності.

Контроль із боці зацікавлених сторін та інституційне управління.

1. вимоги щодо адекватності капіталу сумірні із ризиком 2. заміна керівництва в разі його незадовільної діяльності 3. частка активів банківської системи у розпорядженні фінансових установ державного сектора Орган регулювання та нагляду.

1. незалежний від політичного втручання у здійснення повсякденного контролю; незалежна звітність за досягнення чітко визначених цілей 2. повноваження щодо забезпечення прозорості, стягнення штрафів тощо 3. належні ресурси для укомплектування штатів, навчання, відшкодування 4. здійснення контролю на консолідованій основі 5. надання інформації іншим наглядовим органам 6. перевірка інформації про управління ризиком, системи внутрішнього контролю та якості активів шляхом регулярного інспектування чи здійснення зовнішніх аудитів 7. дотримання норм, встановлених міжнародними консультативними органами теоретично й на практиці 8. заходь щодо запобігання тому чи іншому виду ризиків 9. оцінка систем управління ризиками 10. кредитування споріднених осіб 11. особлива увага іноземній валюті та запобіганню і управлінню ризиками 12. забезпечена законодавством відповідна правова відповідальність керівників 13. широке застосування ефективних систем управління ризиком та внутрішнього контролю Структура ринку.

1. фінансовий сектор відкритий для кваліфікованих нових учасників, до того числі зарубіжних 2. доля іноземних учасників в управлінні загальними активами 3. показники концентрації фінансового сектору 4. ліквідні міжбанківські кошти та ринки капіталу 5. регулювання, що дозволяє задіяти сув’язь фінансових інструментів 6. ефективні й дієздатні системи платежів та розрахунків 7. посиленний нагляд за якістю активів та адекватністю капіталу із огляду на різкі зміни вартості активів 8. стратегія визначення фінансової неспроможності: вжиття оперативних заходів із метою поліпшення ситуації, належна політика виходу із гри Схема системи мінімального соціального захисту.

1. прозоре. А приховане страхування вкладів, яку оплачують банки, й яку передусім спрямоване на захист дрібних вкладників 2. незалежний розподіл збитків поміж учасниками підприємницької діяльності 3. сувора відповідальність за використання громадських коштів Донецкая Державна Академія Управления.

Курсова робота.

На тему:

«Роль фінансової системи в економічному зростанні перехідних економік: банківська система України».

Виконала:

Студентка 3-го курсу відділення МЕВ.

Групи № 5.

Солдатенка Вікторія.

Керівник:

Кияк А.Т.

Київ-2000 рік.

План.

1. Вступ 2. Коли означає слабка банківська система для економіки? А) порівняльний аналіз Б) значення банківської системи 1. Головні характеристики банківської системи в Україні - портфель українських банків — перехід від державних цінних паперів до депозитів в російських банках — кредитний структура капіталу — вплив знецінення гривні на банківські депозити — ліквідність 2. Макроекономічні аспекти системної перебудови банків — системна перебудова й економічна стабільність — проблеми банківської системи та її стабільність — необхідність збереження довіри кредиторів — підвищення прибутковості банків: проблема руху капіталів 4. Чому банківський сектор на Україні не зростає? — збір податків та Картотека 2 — прямі позики та позики под урядові гарантії - слабке виконання банківських регулятивних норм — кризу довіри — забезпечення виконання зобов"язання — банкрутство — ринок землі - застава — валютні ризики, бартер 5. Послідовність заходів із реформування економічної політики та ілюстративний перелік показників ефективних фінансових систем 6. Література, джерела даних, додаток.