Основні категорії та поняття соціології молоді

Основні категорії та поняття соціології молоді

Існує декілька підходів до визначення поняття «молодь». Найпростішим з них є використання вікових ознак як найголовнішого параметра, що характеризує молодь як певну соціально-демографічну групу. Поширеним є підхід, який розглядає молодь як перехідну фазу від соціальної ролі дитини до соціальної ролі дорослого. Інколи молодь розглядають як соціально-демографічну групу, головною характеристикою якої є процес соціалізації. Ця позиція передбачає, що найважливішими показниками, які дають змогу розкрити сутність молоді, є не стільки вікові параметри, скільки соціальні показники процесу соціалізації. За цим підходом до молоді відносять тих молодих людей, які ще не почали самостійне трудове життя (тобто учнів), а також працюючих, які ще не мають сім «ї.

Молодь як соціальна спільнота — це сукупність людей молодого віку в усіх сферах їх діяльності і виявах їх духовного життя.

Більш коректним є поділ молоді на внутрішні групи за соціально-професійними та віковими ознаками у взаємодії з їх духовним світом і поведінкою. Такий підхід дає змогу адекватніше аналізувати окремі контингенти молоді під час емпіричних соціологічних досліджень.

Українські дослідники О. Вишняк, М. Чурилов, С. Ма-кеєв визначають молодь як соціальну спільноту, що посідає певне місце в соціальній структурі суспільства й набуває соціального статусу в різноманітних соціальних структурах (соціально-класові, професійно-трудові, соціально-політичні тощо), має спільні проблеми, соціальні потреби та інтереси, особливості життєдіяльності тощо.

Дискусійним і дотепер є питання вікової періодизації молоді. Згідно з найпоширенішою точкою зору, віковими межами молоді вважається період від 16 до ЗО років. Але в соціологічній літературі є й інші підходи. Деякі соціологи до молоді відносять осіб віком 11—25 років, інші — 15—28, 16—24 роки тощо. Останнім часом нижньою межею молодіжного віку вважається 14, а верхньою — 35 років. В основу цієї точки зору (14—35 років) — покладено тезу про «продовження юності», збільшення часу входження у трудове життя. Розширення загальноприйнятих у 60—70-ті роки вікових меж молоді (16—30 років) до 14—35 років відображає об «єктивні процеси в житті й розвитку людства. З одного боку, життя все наполегливіше висуває завдання більш ранньої соціалізації молоді, залучення її до трудової практики на ранніх етапах життя, з іншого — розширюються межі середнього і старшого віку, тривалість життя загалом, подовжуються терміни навчання та соціально-політичної адаптації, стабілізації сімейно-побутового статусу молоді.

Учені дискутують щодо понять, які розкривають сутність спеціальної соціологічної теорії молоді. Йдеться насамперед про такі поняття, як «становлення молоді» (І. Кон, Є. Голо-ваха), «вибір професії», «професійне самовизначення», «професійна мобільність» (В. Оссовський, Л. Шпак, Л, Аза, О, Вишняк, В. Шубкін), «становлення молодого спеціаліста» (О, Якуба, Д, Зюзін) тощо,.

Процеси, які відбуваються у сучасному суспільстві, різко змінили соціальне, матеріальне і політичне становище молоді, тому поняття, що характеризували молодь колишнього суспільства, потребують сучасного аналізу, переосмислення та уточнення,.

Останнім часом активно розробляються поняття «соціальний портрет молоді», категорії «потреби», «поведінка», «діяльність». На підставі порівняльних соціологічних досліджень простежуються зміни у характері потреб учнівської та робітничої молоді,.

Предметом певного наукового аналізу стали соціально-психологічні особливості молодих людей. На думку багатьох вчених, соціально-психологічний розвиток молоді характеризується нерівномірністю, напруженістю, наявністю і повторюваністю конфліктних ситуацій. Вважають, що вона, порівняно із старшими поколіннями, є більш нетерпимою, гостріше реагує на протиріччя дійсності, не так жорстко «вписана» у суспільство, мобільніша, швидше засвоює нове. Виділяють такі її характерні риси, як підвищена вимогливість та критичність до старших поколінь, недооцінка об «єктивної необхідності у досвіді старших за віком, перебільшення власної здатності до самостійної діяльності. Саме в молодості динамічно відбувається формування соціальних мотивацій, самоаналіз та швидкість реакції, проте в цьому віці значно менше, ніж у дорослому, турбують безпека близьких та відповідальність за них.

У західній соціологічній науковій думці також немає єдності щодо визначення молоді та встановлення її вікових меж. В англомовній соціологічній та філософсько-психологічній літературі найпоширеніший термін «юність», а не «молодість». Під юністю розуміють проходження через певні фази між дитинством і дорослістю особи. Значна частина дослідників вважає, що юність — це статус з невизначеною провідною лінією, яка відповідно зумовлює й невизначену, безладну і плутану поведінку. Іншими словами, юність — це соціальне існування особи без чіткого плану поведінки. Період юності досить короткий і охоплює вікові межі від 11—12 до 18 років. У західних джерелах використовуються й інші дефініції, в яких знаходить відображення молодіжний вік. Це найбільш вживаний у публіцистичній літературі термін «тінейджер» — юнаки і дівчата віком від 13 до 19 років. Як бачимо, його вікові межі дещо не збігаються з межами юнацького віку. Є у цьому плані й змістова відмінність: у разі вживання терміну «тінейджер» на передній план висуваються такі характеристики, як незрілість і колективний стиль (мається на увазі групова поведінка, належність до певного напряму моди, музики, літератури тощо), тоді як поняття «юність» не має визначених характеристик окремої особи у стані становлення.

Відповідно до реалій сьогоденного суспільного розвитку, в працях деяких західних авторів простежується тенденція до розширення вікових меж періоду юності. Зазначається, що період між становленням особи дитини і особи дорослого нині є безпрецедентно тривалим, внаслідок чого досягненням статусу дорослості, яке раніше відбувалось у 18 або ра;

можна вважати вік до 25—ЗО років, особливо для Н1 • д «ців з так званих «середнього» і «вищого» класів. ВИ Отже, в англомовній соціологічній літературі поняття.

юість" має досить чіткі межі й конкретні випадки вживання «по-перше, при дослідженнях специфічних особливостей мотодої людини; по-друге, при аналізі колективного стилю поведінки молоді; по-третє, при вивченні різних правопорушень у молодіжному середовищі.

Існують методи дослідження молодіжних проблем: систе, матичні спостереження, інтерв «ювання та анкетування, тестування. Ефективним є аналіз особистих щоденників, біографічних описів, творів, у яких відображається процес формування і розвитку молодої людини. Але найпоширеніші люн-гітюдні, панельні, когортні соціологічні дослідження, що базуються на опитуванні (інтерв «ю та анкеті).

Загалом, внаслідок несприятливих умов (історичних, політичних, соціально-економічних), в силу розпорошеності й відомчої відокремленості науково-дослідницьких установ, які досліджують молодь та її проблеми, ще й досі не розроблені єдині методики вивчення молоді, відсутні серйозні міждисциплінарні дослідження, а надбання у розробці понять і категорій соціології молоді існують самі по собі й не створили поки що сучасної молодіжної концепції. Це спричиняє певний розрив між теоретичним та емпіричним напрямами досліджень проблем молоді, збільшення кількості досліджень, які здійснюються на аматорському рівні.