Гроші та грошові реформи Росії в період 1895-1924 року

Гроші та грошові реформи Росії в період 1895 — 1924 року

Грошова реформа 1895 — 1897 була ретельно підготовлена і здійснювалась поступово на протязі 3 років. Для неї було створено певні передумови. Основною з них було накопичення в Росії значних запасів золота. Це пояснюється тим, що Росія приступила до розробок золотих родовищ раніше більшості провідних країн (на 35 років раніше ніж Північна Америка, на 37 років ніж Австралія та на 50 років ніж Південна Африка). Щорічний добуток складав 34 — 42 тони. На початок реформи за рахунок внутрішніх джерел та зовнішніх операцій Державний банк сформував золотий фонд у розмірі 475,2 млн. крб., а на кінець реформи — 1095,5 млн. крб.

На протязі 1896 року проводив роботу фінансовий комітет під проводом імператора. 2 січня 1897 року було прийнято рішення про запровадження золотого монометалізму.

Встановлення золотого стандарту та вільний обмін паперових грошей на золото сприяв подальшому укріпленню рубля, та запобіганню коливань товарних цін в країні. Після реформи Держбанк продовжив курс на збільшення золотого запасу і до початку 1914 року він склав 1688 млн. крб. По кількості дорогоцінного металу Росія займала тоді перше місце у світі. Така політика призвела до того, що поступово до 1912 року покриття банкнот золотом було доведено до 108,3% Отже навіть якщо всі банкноти було б пред’явлено в банки для обміну на золото то це було б зроблено без проблем для банку.

Обмін паперових грошей на золоту монету проводився без жодних обмежень. Держбанк заохочував розповсюдження золотих монет, намагаючись наситити їми грошовий ринок. Перші роки після реформи всі платежі проводилися банком виключно в золотій монеті, щоб привчити до неї населення; кредитні білети видавалися лише у виключних випадках. Золото надійно увійшло в господарський обіг. Золотий стандарт став реальним та дійовим фактором. Однак стабільність грошової системи мале іще один аспект — співвідношення з валютами інших країн. Валютний паритет (тобто співвідношення грошових одиниць окремих країн) встановлювався на основі вмісту в них золота.

На передодні другої світової війни котування російського карбованця були наступними :

1 ам. Долар = 1,943 крб (зворотній курс 0,514).

1 німецька марка = 0,642 крб (зворотній курс 2,16).

1 Фр. Франк = 0,374 (зворотній курс 2,66).

Але треба зазначити, що валютний паритет в більшості випадків відрізнявся від валютного курсу (який називали також вексельним, тому що засобом міжнародних розрахунків слугував в більшості випадків переказний вексель). Валютний курс коливався навколо паритету у межах так званих золотих точок, що позначали таке відхилення від паритету при якому замість векселя вигідніше переслати реальне золото. Отже відстань від паритету до золотої точки визначалася видатками на пересилку золота. Але в кризових випадках курс інколи виривався за вказані межі.

Як же в дійсності складався курс карбованця в період з грошової реформи Вітте до першої світової війни .

В кінці 19 на початку 20 ст. російський карбованець котувався відносно франка, марки і фунта стерлінгів. Долар тоді не вважався світовою валютою. На початок реформи карбованець офіціально прирівнювався до 4 франків але в дійсності дорівнював 2,5 франків це співвідношення було вирішено закріпити — карбованець був девальвований і прирівняний до 2 цілих двох третіх фіранку. Цей паритет відповідав золотому вмісту і купівельній цінності двох валют. Фактично це дало змогу залишити ціни на внутрішньому ринку незмінними і полегшити проходження реформи. Встановлений курс вдалося витримати. До 1913 року він коливався у межах 2.57 — 2.69 франку за карбованець. Російський карбованець котувався на всіх біржах світу .

Найбільше випробовування надбанням реформи мало місце в період російсько-японської війни та революційних заворушень 1905 року: було різко збільшено випуск кредитних білетів (на 13%), почалися масові вилучення вкладів населення, для запобігання краху Держбанк вимушений був надати банкам кредит. Це все відбилося на курсі карбованця він різко упав до з 2.16 до 2.12 марок. Зважаючи на вищесказане Держбанк прийняв дуже ефективний захід, який зараз називається валютною інтервенцією: він продав у 1906 році іноземної валюти на 324,4 млн. крб (за наступні 5 років було продано лише 120 млн. крб.).

Вже через місяць це призвело до вирівнювання курсу карбованця, а через півроку навіть до зростання. Це підіймало авторитет Росії, але також і підіймало вартість російського експорту, тому Держбанк почав проводити політику на утримання росту курсу карбованця поступово скуповуючи розпродану валюту. Так держбанк маневрував чергуючи покупки та продажу іноземної валюти у відповідності з ситуацією, що формувалася на грошовому ринку. Карбованець так зміцнів, що вже було необхідно стримувати його зростання (за 1 крб давали 2.177 марки замість 2.16 за паритетом .) За 1906 — 1911 роки продажу карбованця склали 1180 млн. крб, що превисило продажі в 9 разів. Таким чином Держбанк поповнював валютні резерви не підриваючи цінність власної валюти. Сильний карбованець надав змогу знизити облікову ставку до 4.5% .

Але треба зазначити, що укріплення карбованця, зниження процентних ставок проходило поступово — цим намагалися запобігти значних коливань в економіці і досягти стабільності. Після деякого відпливу золота з банків в період 1904 — 1905 років в наслідок зростання довіри до карбованця почався зворотній процес — населення понесло золото в банки в обмін на кредитні білети. Це надало змогу скоротити кількість паперових грошей випущених для покриття військових витрат на 120 млн. крб. Випуск паперових грошей знаходився під жорстким контролем. Випуск банкнот до 300 млн. повинен був бути забезпеченим золотом як мінімум на половину, випуск вище 300 млн. забезпечувався золотом на 100% .

Законодавство Росії по регулюванню грошового обігу було значно жорсткіше ніж законодавство інших країн. Також треба зазначити, що Держбанк майже ніколи не використовував своє емісійне право на 100%. Не використане емісійне право вимірювалось :

1900 — 132,8%.

1901 — 93,8%.

1904 — 109,2%.

1910 — 45,9%.

Навіть у складному 1905 році Держбанк міг випустити іще 17 млн. карбованців, але не зробив цього.

Наступним дійовим засобом обмеження маси готівки стало запровадження безготівкових розрахунків. Для цього в 1898 р. при Петербурзькій конторі Держбанку була відкрита розрахункова палата. До 1912 р. таких палат було вже 40 в різних містах Росії. В роботі цих палат приймали участь всі банки, великі банкірські контори та дома, товариства взаємного кредиту, великі торгово-промислові фірми. Щорічно через палати проходили платежі на мілліарди крб 70% з них здійснювалась шляхом заліку взаємних вимог.

Упорядкування грошового господарства позитивно вплинуло на зовнішню торгівлю. За період з 1881 по 1913 надходження золота від експорту перевищили видатки по імпорту на 7751 млн. крб.

Але в 1913 в Европі почали формуватися перші ознаки майбутніх негараздів. У зв’язку з різким підвищенням облікової ставки в ряді країн Росія теж була вимушена підвищити її в грудні 1912 р. до 6%. Стійкість карбованця підтримувалась колосальними запасами золота і гнучкою дивізною політикою.

Російський карбованець та цінні папери стійко трималися аж до самого початку першої світової війни, чого не можна сказати про валюти інших країн. З початком війни Росія та інші країни Европи припинили обмін паперових грошей на золото, однак золоте забезпечення карбованця збереглось (в 1914 році грошова маса склала 3,2 млрд. при золотому запасі 1.6 млрд.) Це Було менше ніж передбачено законом 1897р, але набагато більше ніж в довоєнній Німеччині.

В умовах припинення обміну паперових грошей на золото всі очікували обвалу карбованця, однак цього не сталося. За 5 місяців 1914 р крб. Подешевів лише на 16.8%. Ілюстративними є показники за наступні два роки війни .Якщо прийняти фінансову позицію валют на 1 грудня 1914р. за 100, то середній вексельний курс дорівнював:

—————————————————————;

Грудень 1915 Грудень 1916.

Росія 76 70.

Німеччина 86 74.

Австро-Угорщина 74 59.

—————————————————————;

Однак не все було так гарно. З 1914 по 1917 бюджетний дефіцит зростав з 1.898 млрд до 22.568 млрд. Разом зі зростанням дефіциту зростала емісія грошей, незабезпечений випуск склав після лютневої революції 8.4 млрд. Тимчасовий уряд довів емісію до 16 млрд. (Радянський уряд після перемоги жовтневої революції установило норму емісії - 50 млрд). Склалися всі умови для інфляції та знецінення карбованця. Загальна сума державного боргу на березень 1917 склала 35 млрд і витрати на його обслуговування повинні були скласти 1.8 млрд. Основна проблема держборгу полягала у його структурі: основна частина короткотермінові (6 місяців та 1 рік) боргові зобов’язання. Для обслуговування держборгу та фінансування дефіциту бюджету був обраний шлях залучення нових позичок шляхом випуску державних боргових зобов’язань. При чому наголос ставився на внутрішні позички, що давало можливість відтягнути частину готівки з обороту. Але перед цім Уряд провів деякі заходи на фондовому ринку, що мали на меті показати інвесторам готовність держави проводити економічну політику зразка більшості капіталістичних країн.:

Підтвердження відповідальності по зобов’язанням царського уряду.

Спрощена процедура створення АТ.

Полегшені умови допуску іноземних інвесторів на російський фондовий ринок.

Внутрішні інвестори негайно відреагували на ці дії. В березні 1917 р. 30 найбільших банків дали згоду на реалізацію першої довгострокової позички Тимчасового уряду. Однак успіху ця позичка не мала: в умовах інфляції попит на довгострокові ЦП падає.

В цих умовах було прийнято рішення про проведення примусової державної позички. Сума позички повинна була скласти 10 млрд., термін 20 років, дохідність 5,5% річних. Облігації можна було продавати та здавати у заставу, доходи по них не обкладалися податками.

Розмістити облігації позички пропонувалось серед :

Власників нерухомості, земельних угідь, ЦП, військових підрядників, банків, СК (60% позички).

Платників подоходного податку. При чому сума підписки була пропорційною сумі отримуваного доходу. (40% позички).

В принципі все це створювало достатні умови для функціонування повноцінного вторинного ринку облігацій цього займу. Якщо б цю позичку було б здійснено то фінансове положення країни було б значно покращено: вдалося вилучити 2/3 грошової маси, що припинило зростання цін і укріпило б карбованець. Крім того країна отримала б значний фінансовий ресурс для фінансування видатків бюджету.

Причиною провалу такої б здавалося гарної акції стало продовження Росією участі у війні і при чому невдалої участі. Часті поразки вкінець підірвали економіку і призвели до серії криз. Якщо проведення займу було б здійснення раніше на півроку (березень 1917) коли воєнні дії було тимчасово припинено і намічалася стабілізація, то цілком вірогідно що все було б навпаки.

Невдалі дії Тимчасового уряду на фондовому ринку призвели до падіння карбованця: на Лондонській біржі курс фунта по відношенню до карбованця зріс з 12−12 крб за фунт у вересні 1914р до 35.5 крб. На передодні Жовтневої революції. Наслідком цього було зникнення в Росії золота з обороту, воно було тезавровано. На кінець 1917 року грошовий обіг Росії складався лише з паперових грошей без ніякої домішки золота чи срібла.

Таким чином невдала економічна та воєнна політика привели, зміни урядів, економічні кризи сильно підірвали грошову систему. Всього за три роки карбованець знецінився по відношенню до долара США на 50% і перетворився з повноцінного золотого на знецінений паперовий.

Наступним періодом стало правління уряду більшовиків. Однак зміна влади не принесла нічого крім подальшого падіння купівельної спроможності карбованця 9 за період 1918 -1921 у 188 раз).

Назріла необхідність проведення грошової реформи. Її проведення було обтяжене господарською розрухою, неврожаєм 1921 р. гострим бюджетним дефіцитом, а також пережитками воєнного комунізму. В наслідок введення товарного виробництва та дозволу вільної купівлі продажу товарів до кінця 1922 р. були досягненні перші успіхи у відбудові народного господарства і розвертанні товарообігу. Це сформувало передумови для заміни грошових знаків стійкою валютою — червінцями, що являли собою банкноту Держбанку.

Номінал складав -1,2,3,5,10,25,50 червінців.

Вже до середини 1922 р. червінці складали 37% у складі всієї грошової маси, а на 1 жовтня 1923 р. — 74%. Випуск та становлення червінця стало першим етапом грошової реформи. Наступним етапом була повна заміна червінцями ден знаків, що були причиною спекуляції та загрожували положенню червінця.

Особлива роль в завершенні грошової реформи відводилась :

відновлення і інтенсифікації с/г, перехід від натуральних до грошових с/г податків.

Раціоналізація виробництва та зниження цін на промислову продукцію.

Розвиток торгівельної мережі.

Укріплення зовнішньої торгівлі.

Реформування видатків бюджету.

Зниження вартості кредиту.

Провадження вищеназваних заходів привело до зростання купівельної спроможності населення, в першу чергу селян, що в свою чергу стало причиною зростання внутрішнього попиту.

Завершення реформи ознаменувалося випуском в обіг в лютому 1924р. державних казначейських білетів в 1,3,5 карбованців золотом, розмінних срібних монет (10, 15, 20, 50коп та 1 крб) та розмінних мідних монет (1,2,3,5 коп. При цьому ден знаки обмінювались на червонці по курсу 50 000 ден знаків за 1 червінець.

На 15 лютого 1924 року червінці складали 90% грошового обігу. На 1.06.24 обмін ден знаків був припинений, що фактично означало завершення реформи. Грошова емісія для покриття дефіциту бюджету була заборонена.

Наслідки реформи :

Введення твердої, забезпеченої валюти (на 25% золотом на 75% короткостроковими векселями та ліквідними товарами).

Запровадження конвертації валюти (1 долар = 1.95 черв).

Стабілізація грошового обороту.

Ліквідація дефіциту бюджету.

Оздоровлення товарно-грошових відносин.

Стабілізація господарства в цілому, та ріст ВВП.

Зростання рівня життя населення.

Тверда конвертована червона валюта протрималась до початку 1928 року. В ряді причин деконвертації та послабленні позицій червінця можна назвати :

Невеликі розміри золотого запасу.

Заготівельні складнощі 1928 — 1929.

Зниження обсягу с/г експорту.

Відхід від принципів НЕПу.

Тому, як тільки сальдо торгівельного балансу у зв’язку зі зривом планових завдань 1925 р. стало від'ємним, золоті запаси зменшились, посилилась інфляція і грошова система країни розшаталась. Держбанк відмінив з 2 половини 1926 року вільну купівлю продаж іноземної валюти на внутрішньому ринку, пізніше був заборонений ввіз та вивіз вітчизняної валюти закордон.

Список використаної літератури.

Андрюшин С. А Банковская система России. Либеральные реформы и их последствия. Деньги и кредит 1997 № 4.

Белоусов В. Д. Преобразования в денежном обращении в 1914 — 1917 годах. Финансы 1995 № 3.

Добкин Л. З. Рубль был устойчивой валютой Деньги и кредит 1996 № 8.

Ильин С. Денежная реформа 1922; 1924 годов. Финансы 1995 № 11.

Потемкин А. П. Развитие системы госсударственных займов в Росси. Финансы 1997 № 1,7.