Різьба по дереву як ужиткове мистецтво

Різьба по дереву як ужиткове мистецтво.

Велич нашого карпатського краю підносить народ на мудрість народний епос, який оточує нас навколо. Коли побуваєш на Косівському, Кутському чи Яремчанському базарах, назавжди залишиться в душі глибокий спогад про чудові твори народних умільців: різьблені з дерева тарелі, пудренички, зображення тварин (скульптурна різьба), побутові речі прикрашені різьбою, ворсисті ліжники, вишивані сорочки, рушники, як кольори райдуги виграють на сонці.

А які чудові речі побуту прикрашені випалюванням! Це майстерно виготовлені бондарські вироби, цікавої форми, декоровані технікою випалювання.

Недалеко пролунало бринчання музичного металевого інструменту — дримба. Жайворонком заспівала сопілка у вмілих руках сопілкаря. Не втрималася старенька гуцулка, яка продавала великі сірі ліжники, заспівала коломийку:

" Різьбярику, Гриньку,.

Вирозьби ми на співанки.

Яворову скриньку " .

Справжнє свято для душі. Тільки тут не можна не розуміти талановитого народу, який з давніх-давен заселив Карпати, навчився виживати у цьому краї, полюбив його, зумів використати дари гір для свого життя у пісні і праці творити чудові дерев «яні речі для вжитку, прикрашаючи їх чудовою різьбою, випалюванням, інкрустацією металом, бісером, різними породами деревини.

У цьому краї митець з колиски і до глибокої старості. Відомі на весь світ, гуцульскі вироби з дерева, овечої вовни, гончарні вироби, вишивка, прекрасний весільний та святковий одяг, гуцульські писанки (мініатюрний розпис на курячих або гусячих яйцях). Народ-творець ніколи не тратить своїх народний традицій у будівництві, у побуті, в одязі. У новостворених творах відчуваються народні традиції з якими вдало гармоніюють нові форми виробів.

Ще збереглися до наших часів нечисленні зразки об «ємної народної скульптури 18−19 століття. Головне зображення — розп «яття, фігури святих.

У Центральній та Східній Україні, де здавна було розвинуте різьбярство, зразків народної скульптури 17−19 ст. збереглося дуже мало. Тут переважали вироби побутового призначення, окремі деталі яких можна віднести до народної скульптури — це закінчення ковшів, черпаків, ложок, стовпців воріт.

Зображення цих виробів мали зааморфну форму і відрізнялися дуже узагальненим, без зайвих деталей характером.

На початку 20 ст. на Україні вирізблювали фігурні та прикрашені барельєфами вулики.

Тематика зображень на них, мотиви декору були світськими і культовими. У південній та лісостеповій частині України зустрічалися вулики-довбанки у вигляді ведмедя, голови козака з оселедцем або цілої сидячої постаті.

У 18−19 ст. різьблення на Україні досягло найвищого рівня. Різьбленням оздоблювали деталі будівель — одвірки, сволоки, балки, налічники, піддашні дошки, горішні вікна. В інтер «єрі житла різьбленням прикрашали віконниці, одвірки, полички, мисники. Особливу увагу різьбярі приділяли сволоку, який займав більше місця в інтер «єрі. Часто його оздоблювали плосковиїмчастим різьбленням з мотивами розеток, кіл, смужок, ламаних ліній, бокові частини іноді профілювали крученим орнаментом. Традиція оздоблення сволоків існує в народному будівництві досі.

Майстри щедро оздоблювали різьбленням предмети побутового і господарського призначення. Скрині, столи, ліжка, миски, тарілки прикрашались орнаментальним різбленням.

Майстри-різьбярі оздоблювали різбленням дерев «яні цвинтарні та придорожні хрести, що споруджувалися на роздоріжжях, перехрестях шляхів, коло церков і криниць.

До наших часів збереглися унікальні зразки різьблених виробів — чумацьких маж, саней, різного хатнього начиння, предметів домашнього вжитку.

Важливою галуззю художньої деревообробки в українців було виготовлення музичних інструментів: ударних, духовних, струнних. Народні музичні інструменти є одним із відгалужень традиційної культури і за своїм походженням, розвитком, стилістичними засадами пов «язані з народною обрядовістю і побутом українців.

Окремі види народних інструментів музичних побутували на певній території України, наприклад, бандура — переважно в Центральних районах і на півдні України, на Гуцульщині особливо шанували трембіту.

1.1. Історія розвитку різьби по дереву.

Найдавніші пам «ятки народного мистецтва на території сучасної України, що зійшли до нас, належать до епохи палеоліту (20 тис. років до н.е.). Це вироби з кістки, оздоблені різними геометричними мотивами. Їх знайшли археологи під час розкопок Мізенської стоянки на Чернігівщині. Предметів із дерева із тих далеких часів не збереглося. Пізніше почала розвиватися кераміка, ткацтво, художня обробка кістки, а потім і дерева.

Розкопки скіфських поховань дають уявлення про різноманітність видів і технік художньої обробки деревини, які були у скіфів. В давнину скіфи користувались дерев «яним посудом. Археологічні розкопки скіфських поховань свідчать, що скіфи спілкувались з іншими народами, вміли обробляти дерево на високому художньому рівні. Вони оздоблювлаи дерев «явні похоронні ложа багатокольоровими породами дерева.

У ІІ ст. до н.е. сармати витіснили скіфів широко використовували колір у оформленні дерев «яних виробів. Скіфо-сарматський період і вплив античної культури грецьких міст Північного Причорномор «я сформували принцип художнього створення виробів, орнаментики, прийомів виконання та технік декорування. Поєднання реалізму з творчою фантазією, з підвищеною декоративністю, створення неповторної образної системи стали основою для творчої праці багатьох поколінь майстрів і утверджувались народною творчістю тривалий час.

Слов «яни вийшли на історичну арену на початку І тисячоліття до н.е. вони займали територію між Дністром і Віслою. В І-ІІ ст. н.е. на землях середнього Придністров «я, як свідчать археологічні знахідки, розвивається культура, за назвою місця знахідки Зарубинецька.

У дохристиянський період відображались також уявлення стародавніх майстрів про магічні сили Землі та природи. Символічно зображувались Сонце, Земля, Кінь. Також був поширений геометричний орнамент із борозенок, ямок, штрихів. Уявлення про виникнення та побудову світу передавались у народній творчості у вигляді геометричних фігур-символів, зображень тварин і частин їхнього тіла — голови, ніг.

Літописець Нестор у Х ст. зазначає наявність розвиненої дерев «яноъ скульптури, за його свідченням Київський князь Володимир поставив у княжному дворі Перуна дерев «яного. Після прийняття християнства на Русі (989 р.) дерев «яних ідолів топили у річках. З часом розвивались токарні роботи, довбання, різьблення. Це засвідчує знайдені залишки дерев «яних мисок із Райковецького городища на Житомирщині і в інших районах України.

Токарні вироби прикрашали художнім розписом, що засвідчують зображення на мисці ХІІ ст. із Києва. Майстри Русі працювали в різних стилях. У кожному регіоні художня обробка дерева мала стилістичні особливості. Вироби відрізнялися формами та прикрасами. На виробах зображали майстри фантастичних звірів, міфічних птиць.

Татаро-монгольська навала затримала розвиток ремесел, знищила численні їх досягнення. Центри ремесел переміщуються з Києва, Чернігова та інших міст Галицько-Волинської землі. Ця земля менше потерпіла від монгольської навали. Під час князювання Данила Галицького художні ремесла, у тому числі й деревообробка, досягають значного розвитку. В середині 13 ст. зароджуються міста Львів і Холле, будуються численні фортеці.

Для художньої обробки дерева у 14−18 ст. характерні такі напрями: виготовлення побутових предметів, знарядь праці, засобів пересування в домашньому виробництві. Ремісничі цехи та мануфактури беруть участь у декоративному оформленні церков, предметів культу. Створюють набійні дошки для вибивання узорів на тканинах, пряникові дошки, меблі для різних верств населення.

На першому етапі 14 ст. перша половина 16 ст., коли з «являються специфічні ознаки українського мистецтва, художньої обробки дерева. Майстри виготовляють палаци, церкви, прикрашаючи пишним різьбленням. В орнаментиці з «являються мотиви листків аканто, квіток гранато-виноградних лоз і грон, серед них зображають щасливих янгелят.

Меблі цієї доби відрізняються гармонійністю античних пропорцій, прикрашаються пишним різьбленням, інколи розписом, накладними точеними профілями, використовують різні види дерева. Меблі складні за силуетом, масивні надто декоровані різьбленням або інкрустацією. Стіни оббивають тканинами, двері роблять із цінних порід дерева — стелі прикрашають золоченими орнаментами.

В середині 18 ст. відповідно до стилю рококо меблі набувають більш облегшених форм. Основним елементом орнаменту є роскайль??, інтер «єр облегшується, стає просторішим внаслідок оббивки стін шовком світлих тонів. Інколи стіни фарбували у світлі тони, прикрашали ліпним орнаментом.

У творчості народних майстрів-меблярів переважали прості форми. Такою була потреба соціального замовника-селянина, міщанина. Часто кращі кріпосні майстри оформляли палаци і замки магнатів. Вони прикрашали будови тригранно-виймчастим різьбленням, рельєфним різьбленням.

В 18−19 ст. остаточно формуються центри народного мистецтва — народні художні промисли. Після 1861 року народні промисли одержують подекуди новий творчий розвиток. Їх центри: Полтавщина, Київщина, Гуцульщина, Поділля, Лемківщина де формується своя стилістика оформлення, характер орнаменту, прийоми виконання.

В архітектурно-меблевому виробництві різьбленням прикрашають балки-сволоки, стовпці, столи, лави, скрині у Західних областях України, а також вибійчані дошки прикрашали рослинним орнаментом.

В 1878 р. відбулася важлива подія в історії художньої обробки дерева — відкрилося губернське ремісниче училище в Полтаві з токарно-столярним відділенням. Училище підготувало чимало різьбярів.

У Західних землях готуються форми гуцульських стилів художньої обробки дерева. Своєрідність його у поєднанні плоского різьблення з тригранно-виїмчастим, з особливою манерою композиційної побудови орнаменту, форми виробів, прийомами виконання, інструментами. Тут дуже виявлені етнографічні особливості.

В 90-х роках 20 ст. ученими дослідниками проводиться значна робота щодо вивчення народної творчості, відродження забутих або занедбаних ремесел. У губерніях створюються відділи мистецтва і промислові кооперації в яких об «єднюються сільські і міські майстри, організовуються виставки, що сприяють підняттю престижу народної творчості.

На початку 20-х років створюється художньо-промислові школи в Києві, Харкові, Полтаві, Переяслові. З другої половини 20-х років на виставках разом з досвідченими майстрами активну учатсь бере молодь.

В 30−40 роках змінюються естетика, зміст і призначення виробів художніх промислів. Вони зазнають сильної ідеологізації, натиску влади. У виробах основна увага приділяється декору державно-політичного змісту, який витісняє традиційну естетику і практичність. Задана «зверху «тематика і геральдика, по суті, відривали промисли від народних традицій. Ця тенденція зберігалася в народному мистецтві довгі роки.

У 1934 році організована Українська художньо-промислова спілка, яка очолює артілі - кооперативні об «єднання художнього виробництва. У Дніпропетровську відкривається школа декоративного розпису. Активно й швидко розвивається народне мистецтво України в передвоєнний час.

В післявоєнний період відроджується художня обробка дерева, особливо в західних областях України. Відновлюється робота в артілі «Гуцульщина «в Косові, ім.Л.Українки у Львові, у Чернівецькій області, відкриваються училища деоративно-ужиткового мистецтва. В 1946 р. в Львові відкривається перший на Україні художній інститут (нині Львівська академія мистецтв). Наприкінці 50-х років художні артілі переорганізовуються у державні підприємства, які підпорядковуються Міністерству місцевої промисловості.

Народне мистецтво знаходить широке застосування в дизайнерських розробках у сфері побуту, праці, виробництва меблів, оформленні житла та виробничого середовища.

Сучасні майстри володіючи широким естетичним кругозором, достатньою професійною підготовкою, інтерпретує традиції народного мистецтва. Він здатний розв «язувати творче завдання комплексно, створювати художню цілісність, робити композицію насиченішою, виразною. Це підтверджують виставки професійних художників-майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Експонати різноманітні за тематикою і призначенням. Одні з них мають ужитковий характер, а інші декоративний, але всі вони єдині, нерозривно зв «язані в аспекті народного і професійного мистецтва, сучасності і традицій.

1.2. Регіональні особливості різьби по дереву.

Різьба по дереву мала свої регіональні особливості.

Вражає розмаїтність профілів віконних рам та дверних наличників, дерев «яних балок — сволоків у будівлях різних областей України, стилізованими рослинними й геометричними візерунками прикрашали скрині, вази, саклі, мисники, лави.

Для виробів гуцульських майстрів характерний суворий режим і системний порядок розміщення декоративних елементів, застосування інкрустації.

Цікаві за своєю формою, декором, композиційним трактуванням дерев «яні букові скрині, які виготовлялися у с. Слобода, Рунгури Коломийського району. Народні різьбярі багатим геометричним орнаментом прикрашали вікна, стінки, ніжки скринь, для кольору використовували сажу.

Скрині Східної України прикрашалися рослинним орнаментом більше. Цікаві скульптури святих (церква с. Йосафата, музей історії міста Коломия) зберігаються в нашому місті, виготовлені учнями коломийської школи деревного промислу. Об «ємна культова скульптура була характерною для Галичини та Поділля. Традиції не переривалися з часів Галицько-Волинського князівства, і коріння яких сягало ще більше віддалених епох. На Поділля і в Галичині існували ремісничі майстерні різьбярів. У творах різьбярів відчувався насичений культурний зв «язок, який приносив зміни в образну сутність, декоративних зразків. Дерев «яна фігурка ХVІ ст. з Львівського музею українського мистецтва повторює відомий в Польщі тип так званої сикстинської богородиці, з характерною для даної іконографічної схеми конусоподібною формою фігури.

Для східного і західного регіонів України фігурки і барельєфні скульптурки — своєрідний зразок народної скульптури. Образотворча сторона виступала у фігуних формах або деталях знарядь праці, елементах народної архітектури, предметах оформлення житла.

Варто згадати форму коника. Зображення коня зв «язана з давніми уявленнями про його охоронні функції. На Чернігівщині кінь важався твариною віщою, одночасно й зловіщою. Тут вірили в «оборотню «охоронну силу конячої голови. Форму коня обрав майстер для ковила??, яким засипали зерно до млинового ковша на камінь. Їй майстер придав форму гостровухих кінських голів. Породу кінських голів мають різні солонки з Чернігівщини, притики і холки від ярма на Київщині, Полтавщині, Харківщині. Мотив голови коня у побутових речах широко використовувався в майстернях Полтавського земства. Сам факт звернення до мотиву коника свідчить про його значне побутування в народному мистецтві на цій території. Широко відомий мотив коника в елементах різноманітних світильників.

Підвісний світильник — «павук », з Івано-Франківщини завершує вісім верхніх кронштейнів, закінчення яких має подобу кінської голови. Такі фігурні зображення і в такій кількості містяться на обрусі, який скріплює конструкцію подаві???ка у нижній його частині. У мерехтливому світі свічок силуети кінських голів ніби приходять в рух.

З кінця 19 ст. на Гуцульщині традиційна об «ємна культова скульптура витісняється виробництвом різьблених речей сувенірного характеру, декорованих плоскою різьбою, інкрустацією. На Західному Поділлі на зміну дереву для скульптури використовували камінь.

На господарсько-промисловій виставці в Коломиї (1880 р.) поряд з традиційними речами, виконаними в рельєфі, експонувалися предмети подарункового призначення. На початку 20 ст. Прикарпаття стає місцем туризму, лікування, відпочинку, що стимулювало виробництво сувенірів. На сувенірний характер виробів із дерева націлювали і школи по різьбі у карпатських осередках — Вижниці, Ясинях.

??? здавна славились мистецтвом різьби по дереву, хоча найдавніші пам «ятки дерев «явної фігури і рельєфної різьби походять з кінця 18 ст. Достовірні відомості про авторів і їх скульптурні твори цього регіону є тільки з другої половини 19 ст. В цей час широко побутувала рельєфна різьба — виготолялись декоративні побутові речі, прикрашались знаряддя праці. У 80-х роках 19 ст. у с. Рима??ові на березі місцевих традицій була відкрита різьбярська школа. Учні і випускники виготовляли переважно речі сувенірного характеру, декоровані мотивами рослинного орнаменту. Ці вироби користувались попитом серед відпочиваючих. Рідше лемківські майстри звертались до об «ємної скульптури, і до культового характеру. Відомо, що якийсь В. Вайтович вирізував анімалістичні фігурки. ???, що поклав початок новому піднесенню в розвитку лемківської народної різьби був М. В. Орисик, працював сам і навчав різьби своїх п «ятьох синів та односельчан.

У 1919 р. вийшов Декрет Рад??? ому про заходи сприяння кустарним промислам. Художні промисли стали базою відродження багатьох видів народного мистецтва. На Полтавщині до 1930;х років скульптура уступила місце орнаментальній різьбі, що була відома здавна. Ледь існувала рельєфна і фігурна скульптура. Майстри Полтавщини продовжували працювати в традиційній техніці орнаментальної різби. Тут і зараз віддають перевагу барельєфу, в якого близька технологія до традиційної орнаментальної різьби.

Вже протягом першого післявоєнного десятиліття в українській народній скульптурі чітко виділилась лемківська різьба. В її основі була ще та сюжетно-стилістична спрямованість, яка традиційно склалась в попередні роки і була зумовлена оріентацією на виготовлення сувенірних виробів міщанського характеру. Перебуваючи з 1945 р. на Україні, вони працюють над політичною скульптурою, вступають в художні артілі, переходять до нових тем, сюжетів, композиційність рішень і збагачення способів художнього вислову, працюють по-новому, більшість з них звертається до однофігурних композицій. Форми вирішують більш узагальнено, урізноманітнюють.

Яворів — осередок успішного розвитку давніх традицій. Це відомий різьбярський центр на Львівщині ще з кінця 19 ст. Один з зачинателів післявоєнної доби, що приступив до різьби скульптурних фігурок і цілих композицій — І.Р.Лисовський??, учитель Яворівської школи іграшок. Подібна творча манера і в майстра з Яворівщини М.І.Яреми.

Помітних успіхів досягла різьба на Закарпатті. Відродження давніх традицій місцевої фігурної та рельєфної різьби. Його розвиток зв «язали з іменем майстра В.І.Свиди. Його творчість приклад продовження і розвитку народних традицій в скульптурі.

1.3. Композиційна структура художнього різьблення даного регіону, образність її орнаменту.

Найпоширенішим видом народної творчості гуцулів є художня різьба по дереву. Вона широко використовується насамперед як декоративна прикраса на предметах домашнього вжитку — на скринях, столах, мисниках, полицях, лавах, сундуках, веретах, кушках, тарницях, декоратнивних тарелях, ліжках, барильцях, ложках, топірцях, на деталяї житлової архітектури — сволоках, на лицьовій стороні дверей, воротах, намисниках вікон і дверей, пам «ятних спорудах. Різьба широко використовувалась в інтер «єрі гуцульських церков і на церковних речах.

Поряд з геометричною площинною різьбою, найпоширенішою на Гуцульщині є скульптурна і об «ємна різьба. Багато творів є безіменними, починаючи з 19 ст. майстри ставили датування, авторські підписи на виробах. Особливе місце в історії розвитку гуцульського народного мистецтва посідає найвидатніший майстер-різьбяр і мосяжник? Юра Шкрібляк. Боджарства навчався від батька, але працював над різьбою. Вісімнадцятий у сім «ї син став талановитим різьбярем. Твори митця експонувалися у Львові, Відні, Коломиї, Одесі. Численні роботи потрапляли за кордон.

Для своїх робіт використовував грушу, явір, сливу, бук, черешню. Крім чистої сухої різьби, що є домінуючим способом художнього оздоблення, майстер вдало використовував інкрустацію рогом і чорним деревом, кольоровими металами, часом крученим мідним дротом. Часто застосовував декоративні мотиви, виконані технікою художнього випалювання.

Як найхарактерніші орнаментальні і декоративні мотиви він вживав півкола, трикутники, рельєфно-пластичні, пшеничні колосочки, «головкаті «, «ільчасте письмо », трилисники, «карпатець », «копанички », «кривульки », «слізки ». Він вводив нові мотиви власної композиції, урізноманітнював їх, збагачуючи нові декоративні засоби художнього оздоблення. Орнаментальні мотиви Шкрібляка відрізняються чіткістю, якістю, виразністю і простотою. Він оперує визначною кількістю основних декоративних мотивів, про те, володіючи винятковим умінням, і відчуттям організації їх, створює заверешену орнаментальну композицію, що дає чудову гармонію переходів пластики геометричного орнаментально-декоративного ??виського рельєфу. Почуття ритму і симетрії в декоративних засобах майстра було надзвичайно витонченим, виявом великої обдарованості природної. Він глибоко розумів і відчував органічний зв «язок декоративних мотивів з формою предметів, їх пропорціональний взаємозв «язок щодо встановлення розмірів чи величин самого орнаменту або його частин до всієї площі і її окремих членувань. Крім того, декоративні мотиви завжди узгоджені не тільки з самою формою виробів, але і з їх побутово-вжитковим або громадським призначенням. Особливе місце в художній творчості майстра належать техніці гравірування і карбування по кольорових металах. У сполученні різьблених і металевих орнаментальних мотивів він домігся органічної художньої єдності, з допомогою яких вироби, не втрачаючи свого вжиткового призначення, одночасно були витворами справжнього народного мистецтва. Його творчий шлях — величезний поступ у розвитку української народної художньої культури на Гуцульщині 19 ст. Майстер своєю творчістю утверджував високі самобутні, прогресивні художні традиції в народному мистецтві, чим здобув визнання, заслужену популярність за межами Гуцульщини, за що його народ назвав основоположником класичних зразків гуцульської народної різьби по дереву. Найвиразнішим художнім пожинанням до різьбарства відзначався син Василь. В його творчості зустрічаємо дуже багато спільного з батьком. Спільність полягає у асортименті виробів, у способах їх художнього оздоблення, в матеріалі, в характері вжиткового призначення, в техніці виконання.

Василь розвинув техніку інкрустації, застосовуючи її в мотивах чистої геометричної різьби. Він прагнув надати своїм виробам більшої пластичності, соковитості, вводячи рельєфну орнаментальну пластику, рельєфні вставки та накладки у вигляді геометричних форм, що виступають над площиною. Цей декоративний засіб зустрічаємо і у В.Девдюка. Василь Шрібляк чудово володів технікою випалювання.

Брати Микола і Федір добре володіли різцями, Микола неодноразово брав участь у виставках, на яких представляв свої твори, що мали неабиякий успіх.

Ділки-спекулянти зацікавились оригінальністю і самобутністю виробів гуцульських майстрів. Майстрам платили дещицю за їхні твори, диктуючи їм замовлення. Почали популяризуватися вироби багато оздоблені бісером, а сама форма або конституція їх надмірно ускладнювалась.

Марко Мегеденюк із с. Річки відіграв особливу роль в історії розвитку художньої різьби на Гуцульщині. Він розвив техніку викладання кольоровим бісером, яка зустрічалася і в інших різьбярів — його сучасників. Кольорова гама бісеру в роботах майстра була порівняно небагата, але він умів згармонізувати різноманістність кольорів з особливим художнім почуттям.

Мегеденюк першим поєдав чеканку і гравірування у своїх виробах з деревом та бісером. Характерним для нього є ввадення в художньо-декоративні засоби рельєфно-пластичних мотивів. Як винятковий виріб, вони одночасно виступають і як декоративні деталі.

Смугастий малюнок рельєфних накладок — це гармонійно вишуканий композиційний елемент орнаментального характеру. У виробах майстра приваблює простота конструкції, практичне признечення, органічна єдність форми і декоративних мотивів, високе почуття ритму і симетрій в орнаментальних оздобах його робіт, цілісність декоративних плям? є характерною рисою в творчості М.Мегеденюка.

Відомим майстром художньої різьби на Гуцульщині був Василь Девдюк із Косова. Він багато зробив для розширення і розвитку народного мистецтва, для організації спеціальної фахової школи художніх народних ремесел на Гуцульщині. В. Девдюка, В. Шкрібляка і М. Мегеденюка як фахівців різьби офіційно запросили з Косова до фахової школи у Вижниці, яку відкрили у 1905 р. Тут Девдюк пропрацював до 1914 р.

В.Девдюк у Косові продовжував кращі традиції гуцульських різьбярів, розширював можливості і способи застосування інкрустації не тільки перламутром і рогом, але природнім кольором текстури дерева, кольоровим металом (??руванням), почав фарбувати дерева, як матеріал для своїх виробів, на ньому виконував декоративні прекраси, викладанку бісером. Він сміливо і по-своєму оригінально розв «язує завдання поєднання ??? різьби геометричного характеру з веденням напівоб «ємних або напівскульптурних елементів. Майстер у своїх роботах застосовував художні випалювання. Асортимент виробів дуже широкий як за вжитковим призначенням, так і за формами і розмірами.

В 1920;х роках Девдюк у власній майстерні відкрив приватну професійну школу, де навчав гуцульських дітей мистецтву різьби по дереву. ??? орнаментальні мотиви майстра і «пшеничка », «рачки », «зубчики », «слізки », «копанички », «ільчате письмо «тощо.

Відомі майстри-різьбярі на Гуцульщині Карпатюки? Юрій і Семен, Петро із с. Яворова Косівського району. У своїх ранніх творах Юрій використовував всі принципи композиційних засобів і орнаментальні мотиви Шкрібляків.

Розглядаючи творчість майстрів періоду 30-х р., помітно, що вони вводили деделі більше в техніку чистої різьби інкрустацію. Інкрустували чорми рогом, чорним деревом, металом, перламутром, бісером. Їм належать авторство багатьох нових композиційних «рішень у техніці інкрустації «. Мотиви: «доріжка », «доріжка з підківками », «зірниця », «драбинка «є нововведенями Ю. Карпатюка??.

У різьбі Карпатюків? багато спільного, але кожний з них зберіг свою власну точку творчої індивідуальності. У Семена є витончене художнє відчуття орнаментальних композицій як у різьбі, так і в інкрустації, уміння з найтоншим смаком дібрати барви і відповідну тональну гармонію матеріалів для інкрустації, висока технічна майстерність. Цьому навчив свого сина Василя.

Творчість різьбярів: Шкрібляків, Мегеденюка, Девдюка, Карпатюків? являє собою визначні сторінки великої школи в історії розвитку народного мистецтва різьби на Гуцульщині. Велика когорта річківських різьбярів: Томюк??, Медведчук, Кіщук? М.Ф., Кіщук??З.М., Шмадюк??, В.Ф.Кіщук і інші. На циліндричних формах Томюк майстерно застосовує стрічкову композицію орнаментальних мотивів, яка створює своєрідне багатоярусне розміщення декорд і ще більше підкреслює саму форму виробу.

У 1839 р. Укрхудожпром??? ка організувала два великих художньо-промислових виробництва — артіль «Гуцульщину «і артіль ім.Т. Г. Шевченка, М. Кіщук, річківський різьбяр — одни з перших активних організатоврів артілей, очолив артіль «Гуцульщину », поєдавши обов «язки адміністратора і митця. У своїх творах застосовує зовсім нові декоративні засоби: на центральній частині орнаментальних композицій він вміщує тематичні зображення, суто образотворчого характеру, які виконує технікою інкрустації, вводить у своїх творах техніку барельєфної різьби по дереву. З його ініціативи група майстрів виготовила мебель для Кремля (1947 р.).

Цікаві роботи майстра — Тимкова М. П. Самостійно почав свою роботу з 1929 р. Працює з різними матеріалами, різною технікою. Виконує ряд декоративних тарелів, ювілейних альбомів.

Вперше почули про вихованця Косівського училища прикладного мистецтва М.Ю.Федірка у 1955 р. на Всесвітньому фестивалі у Варшаві, де молодь представляла свій творчий здобуток в різних напрямах та видах мистецтва. Виділився Федірків таріль, виконаний технікою інкрустації та різьби. Це був одним із типових зразків багатобарвної гуцульської народної творчості. Майстер виконує багато робіт присвячених історичним датам, веде педагогічно-виховну роботу з молоддю училища.

Відомий майстер Гуцульщини В. Гавриш чудово і досконало застосував орнаментальні прикраси в найдрібніших деталях, способом інкрустації кольоровим металом, рогом, перламутром, дрібним різнокольоровим бісером, мініатюрною різьбою, твори його технічно досконалі, композиційно і художньо завершені. Виготовляє різьбярський інструмент.

Цінними є пошуки у створенні художніх робіт із дерева здібного різьбяра Гуцульщини І.М.Савченка. Одним з перших на Гуцульщині він застосував оригінальні способи інкрустації в декоративних зображення. Ця техніка декоративна на Гуцульщині, дістала назву — техніка мозайжої?? викладки, ??? по-тематичних зображень. Майстер використовує самобутні орнаментальні мотиви і творчо переробляє їх, надаючи їм нового, оригінального звучання, створює нові сучасні форми деревяних виробів.

Для техніки виробів його, характерним є поєднання рельєфно-пластичних засобів, переважно в портретних зображеннях.

Високе мистецьке обдарування позначає роботи талановитого самоука різьбяра з с. Брустури, Миколи Чре??? яка. З глибокою любов «ю у своїх творах поєднує декоративні мотиви традиційного гуцульського орнаменту з органічним введенням тематичних зображень. З успіхом виконує роботи в техніці скульптурної (крупної) різьби.

Неможливо не згадати про творчий здобуток Коломийських різьбярів.

Коломия здавна славилася добрими ремісниками, найдужче — гончарами. Але не менш відомими свого часу були на коломийщині майстри, які виготовляли ужиткові речі: скрині, столи-скрині, мебелі, сільськогосподарське знаряддя, кошики, посуд. Заслуженої слави здобули будівничі, народні скульптори, різьбярі. Церкви, дзвінниці, придорожні хрести, хрести, свічники чарували своєю красою і оригінальністю.

Важливою віхою в розвитку різьбарства Коломийщини було заснування у 1894 р. в місті школи деревного промислу. Випускники її були добрими будівничими виконавцями. Значну увагу школа приділяла скульптурі. Тут продовжувалися кращі традиції різьбярської культури. Але, з часом, тут стало переважати так зване промислове ремісництво.

Деякий час викладав відомий майстер різьби Іван Семенюк з Печеніжина. Він добре знав традиції різьбярства, технологію матеріалів, орнаментальні мотиви. Основну увагу майстер у творах концентрує на центральному мотиві, виводячи навколо нього декілька ???, мотивів другорядних. Різьба його?? глибока, інкрустація бісером, ??? вдало доповнюють нескладну орнаментальну композицію, фон, в основному створює пастельний ??? різного рисунка.

Випускник Коломийського технікуму народних художніх промислів Василь Ровенчук — один з найяскравіших представників Коломийської школи різьблення. Його роботи сучасні, своєрідні і різноманітні. За формою, у них вдало поєднується тонка, суха різьба з незначною кількістю різнобарвного бісеру (цукорниці, свічники, шкатулки, сільнички). Орнаментальні композиції прості як за кількістю, так і за розташуванням мотивів у виробах на фоні. Митець працює з деревом, не фарбуючи, не ??? його, лиш підкреслює натуральну красу матеріалу, красу його фактури.

Учитель із с. Мишина М.Миронюк — майстер інкрустації, оздоблює свої вироби деревом, природного кольору, що надає творам пастельного, майже непомітного переходу барв з одного мотиву на інші. Виготовляє жіночі прикраси, шкатулки, тарілки, цукорниці, вази. Нині в Коломиї працює ряд цікавих молодих митців, випускників Косівського технікуму народних художніх промислів — С. Лісневич??, П. Абрам «юк, В. Ласійчук.

Роботи Лісневича? привертають до себе увагу дотриманням традицій національної школи, вони традиційні і модерні водночас.

На роботах П. Абрам «юка відчутний вплив творчості родини Семенюхів??. Доповнює роботи інкрустацією металом, бісером, деревом, шукає нових варіантів як у композиції, так і у виконанні.

Ознайомлення з основами різьблення по дереву.

Найважливішою якістю деревини є поєднання в ній пластичності. А це залежить від породи дерева, місце де воно росло, його будови. Добру пластичність мають липа, вільха, червоне дерево, горіх, черешня, яблуня. У художній творчості використовують поперечний, радіальний, ???ний розрізи деревини. На деревині є природні кільця — текстура. Темну часту у поперечному розрізі стовбура називають ядром, світлу — заболонню??. Симетричне поєднання таких частин дає створити різні зображення. Щоб дерево давалося обробці, його потрібно вміти заготовити, вміло висушити, поступове висихання надає тріщини.

Є два способи виконання виробів із дерева — столярний і токарний. Художник-столяр повинен вміти використовувати можливості деревини. Які одержують в процесі роботи: колір, текстури, напливи, сучки.

Столярна обробка дає змогу використовувати можливості деревини: гранчастість площини, витягування ???, наклеювання площин і металевих окремих елементів.

Столярний верстак складається з кришки, що тримається на стійкому підверстаччі, з лівого бодку дошки на передній крищці розташовани, притиснений гвинтом з правого — притиснена коробка, на горизонтальній поверхі верстачної дошки зроблені гнізда крутої або прямокутної форми для упорів і гребенів, ближче до загальної ??? — лоток для інструментів.

Дерев «яні заготовки розпилюють за допомогою стусла? під прямим (45о. Ним користуються для виготовлення рамок.

Донце використовують для торцювання під прямим і косим кутом.

Струбцини використовують для притискання деталей до верстака у процесі їх обробки або для стискування при склеюванні. Є деревяні і металеві, звичайні, паралельні й хомутові.

Вайми? — довгі струбцини для склеювання дощок у щит. Преси — невеликих розмірів використовуються для склеювання дощок і донець скриньок.

Розмічувальні інструменти:

Реймусом — наносять лінії, паралельні до граней заготовки.

Єрунок? — призначений для проведення паралельних ліній під (45о, розмітки кутів 45о і 135о.

??? використовують для перенесення ліній кутів з готового зразка на оброблювану даталь, а також для проведення паралельних ліній під будь-яким кутом.

Інструмент для роз??? ювання — сокира з широким і гострим лезом, тонкою пластиною, що плавно потовщує до обуха.

Інструмент для розпилювання: пили, лучкові пили, ножівки, лобзики. Інструмент для стругання: рубанок, земзубель??, гаптель, штах??, ???, фуганок, кальовка.

Інструмент для довбання — долото, стамески плоскі та напівкругіл.

Для свердлення — сверла ???, спіральні, гвинтові.

Допоміжні прилади: лінійки, складний ???, рулетка, кутник для розмітки прямих кубів і їх перевірки.

Найпростіший за конструкцією верстак токарний, що складався з двох вертикальних стовпців, скріпленим горизонтальним бруском. У металевих стержнях у верхній частині брусків закріплювали заготовку для обточування. Їх приводили в обертальний рух ременем закріпленим на дерев «яному лучку. Такі верстати були відомі на Гуцульщині у 18 ст.

Тепер використовують модернізовані токарні верстати ІБДМ-1 або «Умілі руки «для допоміжних умов точіння. Народні майстри виготовляють верстати, що приводяться в рух електромотором від пральних машин, інших електроприладів. Оберти регулюються за допомогою …

Матеріал для роботи має бути підсушеним % вологості зберігають на полицях. Для закріплення обмочуваної заготовки використовують катрани??. Їх накручують на ??? вала. Використовують у токарній справі косяки, стамески напівкруглі широкі, часом вузькі та широкі. Зачищають різаком, плавно посуваючи загострений різак, рівно тримаючи його. Потім виріб шліфується.

Види різьблення.

Плоске різьблення: контурне різьблення, в якому тематичні й орнаментальні композиції виконуються за допомогою різака способом двохгранних порізок або напівкруглою стамескою на чистій поверхні;

Контурне різьблення геометричного лінійного орнаменту з наступним фарбуванням ліній, що виконують переважно на темному тонованому фоні: лінійно-гравіювальне різьблення сюжетно-тематичних композицій і портретів; пригранно-виймчасте геометричне різьблення і геометрично-серповидне різьблення або лускоподібне, виразки напівкруголою стамескою нагадують луску риби або кігтеподібним.

На Полтавщині поширене тригранно-виїмчасте різьблення з характерними стильовими ознаками орнаментика розробляється майстрами на основі традиційної народної творчості. Характерним мотивом різьблення є чотирипелюсткова квітка, яка у майстерному повторення створює стрічкову будову. Різьблення виконують ??? стамескою, заглиблюючи з обох боків. До середини, або підрізуючи грані, залишаючи ??? ??? в центрі. Такий простий мотив дає змогу виконувати багато варіантів: смуги, розети, сітчастий орнамент. ??? рівнобедренні трикутники обводяться контурною лінією ножа або різака за допомогою. Шестипелюсткові розети мають контурне обведення й обведення по колу, або оброблюється трикутниками.

Триганно-виїмчастим різьбленням творчо займаються ужгородські майстри Кучер, Кадельчук, Дежкова. Найпоширеніші мотиви орнаментів: лінії, зубчики, трикутники, чотиригранники («??? »), ???, розетка-сяйво, розетка-вертушка, зірка чотирипроменева, сходинка, контурні ???, ???, листочки, «очко », горошинки, поглиблення виїмки.

Контурне різьблення геометричного орнаменту з розфарбуванням чи без нього поширилось у західних областях України в післявоєнний час. Цю техніку дехто називає геометрично-художньою, а різьблення називають «вишиванкою ». Найбільш поширена ця техніка в Соритському, Соколівського р-ну Львівської області. У малому виробництві орнамент перетискують з кальки. Використовують напівкруглі стамески, кутики з ??? різної ширини.

Для розфарбування різьблення користуються аквареллю, тушшю, олійною фарбою. Колір доповнює художню виразність орнаменту.

Різьблення по чорному лаку — гравірування, на тонованій і полірованій поверхні, де нанесений малюнок прорізують контурною лінією, різноманітними штрихами до появи на поверхні чистого дерева. Користуються 3−4 стамесками, контурною, кутиком.

Автором технології яворівського жолобчасто-виро???го різьблення став майстер із м. Яворова Й.Станько. У 1930;32 рр. він застосував народний орнамент, яким розмальовували скрині; використовуючи його в плоскому різьбленні на чистому дереві для прикрашування меблів. Згодом застосовує різьблення на тоновому фоні. У 1955;1956 рр. при сприянні директора школи художніх ремесел Д.Ісова в Яворові вводяться тонові розтяжки й тонові переходи кольору фону. Яворівське різьблення застосувалось в архітектурному оформленні інтер «єрів і меблевому мистецтві.

У композицію орнаменту почали вводити емблематичну та шрифтові написи. Використовують стамески контурні, напівкручені, ??? тонкий і середній, ніж. Всього елементів Яворівського орнаменту налічується 20−30. Але ії композиційне поєднання дає велику кількість варіантів, які згодом можуть сприйматися вже і як самостійні елементи і як відомі мотиви.

Ч??? Яворівського орнаменту поділяються на 4 групи: квіти, гілочки, листочки, доповнюючі декоративні елементи — «??? », «??? », «півмісяці «. Водночас великі центри цього промислу: Косів, с. Яворів, с. Річка. Тут з давніх часів прикрашали в хатах балки — сволоки, одвірки, двері, ???, ліжка, скрині, столи, знаряддя праці, музичні інструменти контурним різьбленням, яке виконували ножем. Найвідомішим різьбярем, що значно розвинув і вдосконалив техніку гуцульського різьблення був Юрій Шкрібляк (1822−1884) із Яворова Косівського району. Виготовив токарний верстат, що полегшував працю і дав можливість шукати нові форми виробів. Майстер придумує нові форми інструменту, вдосконалює техніку різьблення, урізноманітнює орнамент, створює основні композиції сполучення його елементів. Першим вводить ??? зображення, квіти, активно використовує традиційні елементи: «зубці «, «сонечко », «підківки ». У своїх роботах застосував інкрустацію із баранячого білого та чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками.

Для посилення виразності одного різьблення він втирав вугілля у виїмки. Почав вироби натирати воском. Твори майстра експонувалися на виставках в Коломиї, Львові, Кракові, Відні.

Він створив композиційну схему, за якою вся декоративна площина розбивається на менші поля, де розміщуються візерунки. Вдосконалюються мотиви плоского різьблення, вводиться інкрустація різноколірним деревом, рогом, керамікою, перламутром, металом, бісером. Збагачення виробів інкрустацією пов «язане з різьбярами-умільцями Марком Мегеденюком із с. Річка і Василем Девдюком з с. Старий Косів.

В.Девдюк вводить інкрустацію різноколірним деревом, бісером, металом і перламутром та полірування виробів. Розробляє нові орнаментальні композиції, використовуючи мотиви «слізки », «пшенички », «гачки ». Виготовляє меблі, декоруючи їх різьбленням і випалюванням.

Для творчості М. Шкрібляка властиве інкрустування виробів бісером (білим і голубим), добором форми, застосував " ??? ", різьблене, приділяючи велику увагу орнаменту.

Третій період розвитку різьблення збігається із післявоєнним періодом, коли знову активно розвивається народне мистецтво Гуцульщини. У Косові відновлюється робота «Гуцульщини «з філіалами у с. Річка та ??? художнього фонду України. Виконуються портретні зображення у рельєфному різьбленні в поєданні з інкрустацією та сухим різьбленням. Портретні й сюжетні композиції виконуються в техніці …

В Україні і за її межами відома творчість Ю. Шкрібляка, Юрія і Семена Карпатюків заслужених майстрів народної творчості України. Вони внесли у скрабницю художньої обробки деревини ту класичну цілісність, яка прийнята за початок відліку при оцінці творчих досягнень сучасних майстрів. Майстри використовували у своїх творах композиційні прийоми і орнаментальні мотиви їх діда Ю.І.Шкрібляка. Розробляють оригінальні композиції, широко застосовують нові мотиви «хлопчики », «зірниці «, займаються інкрустацією бісером, перламутром, різноколірним деревом. Семен застосовує нові орнаментальні мотиви і композиції, використовує кольоромий метал в інкрустуванні виробів, продовжує художні традицій династії різьбярів.

Успішно працюють і розвивають кращі традиції гуцульського мистецтва члени Спілки художників М. Тимків і В.Кабин. Центр розвитку гуцульської різьби на Буковині - м.Вижниця. Відомі майстри: Ходаківський, Гайдук, Бондаренко, Фірчук. У художніх промислах Гуцульщини є дві форми творчої праці - колективна і індивідуальна. Використовується ручна художня праця, лише деякі процеси механізовані. Продукція має декоративний характер. Мистецькі твори високо ціняться, експонуються на виставках.

Велику роль на розвиток мистецтва різьби відіграють навчальні заклади Косова та Вижниці. Тут навчальний процес грунтується на вивченні і творчому використанні кращих традицій народної творчості.

Вагомий внесок у відродження і розиток художньої обробки дерева Гуцульщини вніс невтомний слід народного мистецтва.

2.1.Технологія різьблення Для виконання гуцульського різьблення робоче місце — верстак або стіл, де зберігається інструмент, пристрої, добре освітлене природно або штучно. Для гуцульського різьблення та інкрустацій використовують переважно тверді породи дерев — груша, бук, клен. Виготовляють вироби столярним або токарним способом. Столярні вироби мають мідні з «єднання прямим відкритим шипом, на відкритий «ластівчин хвіст «і додаткові скріплення. Вироби вирівнюють, шліфують, інколи лакують, полірують, якщо різьблення будуть виконуватись після оформлення. Наносять орнамент за допомогою циркуля, кутника, малки, єрунка, реймуса. Більшість майстрів намагається робити закінчений ескіз малюнка на папері, а потім на виробі викреслюють його шилом, циркулем.

Елементи та мотиви орнаменту:

В орнаментиці використовуються стародавні солярні?? знаки «сонечко », «зірочки »; характерні для розпису писанок; мотиви природних рослинних форм: «дерева », «колоски «- мотиви неживих предметів. Залежно від характеру різьблення елементи та складні з них мотиви можна поділити на чотири групи, які виконуються:

1) гравірюванням або контурним різьбленням: лінії, «сходинки », «кривульки », «січені зубці «, «кільчасте письмо » ;

2) плоским тригранно-виймчастим різьбленням і заглибленням, основними мотивами орнаменту, як «зірочка », «сливки », «кривульки » ;

3) нігтеподібним різьбленням: «жолобки », «копитця », «заячі вушка », «гадючки » ;

4) колом з «єднаним із квадратом або прямокутником і колом, складених з окремих елементів орнаменту: «ружа », «косиця », «кочело », «сонечко » .

Для тієї, чи іншої форми прикрашення виробу потрібно підібрати відповідну їй групу мотивів. Для круглих форм основними мотивами композиції вибирають четверту групу. Для прямокутних і квадратних форм більше підходять мотиви орнаменту другої групи. Мотиви першої і третьої груп використовують як допоміжні у декоративних поверхнях.

Центральна частина композиції виконується крупнішими мотивами орнаменту. На плоских полях мотиви розміщують переважно симетрично, а круглих — ритмічно. Композиція — індивідуальна творчість, у якій кожний проявляє себе в своє розуміння завдань, фантазію і культуру.

2.2. Інструменти та пристрої.

Для виконання гуцульського різьблення застосовують близько 50 видів стамесок різного призначення, з них 8−10 — найвживаніші. Кожен мотив різьби виконується спеціальним видом стамесок.

" Рівнак «- має рівну горизонтальну фаску широиною 1, 3, 5, 8, 10, 25 мм. Використовується для вирізування квадратів, трикутників, прорізування неглибоких ліній.

" Листівник «- у розрізі фаски має заокруглений профіль шириною від 3 до 25 мм, ним вирізують «колоски », «листочки », «косички » .

" Скосок «- для тригранно-виїмчастого різьблення.

" Лопатка «- має скіс фаски від центра до боків, нею виконують мотиви «зубці «, окремі елементи «сонечка » .

" Футчик «- для виконання елементів і мотивів орнаменту першої групи.

" Підківкою «- вирізують напівкруглі жолобчастоподібні елементи орнаменту.

" Вибиросчик «- потрібний для підбирання та чищення.

" Очкарик «- витискує у різьбленні кружечки — «очка » .

" Гребінчик «- має насічки, використовується для карбування фону.

" Цюкавка «- призначена для такої ж мети.

" ??? швачці «- з допомогою друлівника чи бормашини вирізують кружки.

" Друлівник «- саморобний дриль.

" Паскарики «- пристрій для нанесення паралельних ліній, смужок певної ширини.

" Клюкарка «- для вирізування канавок, які потім інкрустують обробляючи прямокутну чи квадратну поверхню, загнуту частину в 3−5 зубчиків.

" Ямничок «- для витискування ритмічних поглиблень від коліщати з зубцями.

" Втискач «- для наколів і втискування елементів інкрустації.

Інструменти майстри виготовляють самі. Із допоміжних інструментів потрібні різні напильники, сверла, плоскогубці, кусачки, молоточки.

Для виконання інкрустації користуються інструментами. Майстри зберігають інструменти в художньо-оздоблених підставках.

Гуцульські різьбярі виконують твори у техніці рельєфного різьблення, портретні і сюжетні зображення на декоративних тарелях, обкладинках на альбомах. Великим успіхом користуються сюжетно-тематичні твори: Федірка, Іващенка, Смолянця, І.Савченка.

ІІІ. Художнє різьблення декоративно-вжиткового призначення Декоративно-вжиткове мистецтво — один з видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне — «прикрашувальне ». Термін «ужиткове «увів В. Січинський. Ця назва загальноприйнята у всіх європейських мовах для означення тих галузей мистецтва, що залишаються поза архітектурою і малярством. Основне завдання мистецтва — зробити гарним предметне середовище людини.

Краса творів декоративно-вжиткового мистецтва досягається завдяки декоративності.

Декоративність — єдино можливий засіб вираження змісту та художньої образності, за технікою виконання (різьблення, ткацтво, розпис), за матеріалом (дерево, кераміка, текстиль).

Є три форми розвитку декоративно-вжиткового мистецтва.

1. Художня промисловість. Виробляє твори мистецтва, здійснює промислове тиражування художніх зразків.

2. Реміснича форма: характерна для промислових художніх промислів. Все грунтується на ручній праці.

3. Самодіяльна творчість — проявляється у ремісничій формі виготовлення художніх виробів і пов «язана з індивідуальною творчістю.

Орнамент — візерунок побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилі завданих рослинних чи тваринних мотивів. Він прикрашає посуд, меблі, архітектурні споруди. Основною ознакою його є відповідність художньому образові, формі й призначенню прикрашеного виробу. Один з найдавніших геометричних орнаментів, зразки його знаходяли архіологи в період палеоліту. Народний орнамент порівнюють з музикою. Геометричний орнамент часто зустрічається в народній творчості. В художній обробці дерева, в наборах мозаїки, розписах, випалюванні.

Рослинний орнамент — чітко простежуються національно та етнографічні особливості.

Тваринний орнамент — анімалістичний (зображення тварин) застосування з рослинним і геометричним.

Художні твори декоративно-вжиткового мистецтва впливають на наш розум, емоційний стан своїми образами, формою, зумовленою явною конструкцією. Майстерність вимагає великої і наполегливої праці.

У художніх виробах із дерева народного та професійного мистецтва майстерність проявляється по-різному. У розписах іграшки яворівських майстрів листочки орнаменту нанесені не дуже ритмічно. Однак це не применшує приофесійної майстреності виконавця. Майстерність може перекрити деякі недоліки у композиції твору. Оволодіння всіма прийомами виготовлення художніх виробів — це комплексна майстерність.

Виразність — це особливе, яскраве враження від побаченого. Сюди відносяться всі прийоми композиції: пропорція, контраст, нюанси, ритм, симетрію, етику, динаміку та властиві форми (колір, тон, текстура, фактура, пластика). Декоративна пластика, насичена і повністю заповнена орнаментом, буде гарно виглядати на білій стіні. Тарілка з червоного дерева втратить справжню художню якість на темному килимі. Виразність досягається діяльністю композиції та окремими її елементами.

Виразність окремих предметів підкоряється загалом комплексу середовища, обстановки. Якщо в одному приміщенні велику кількість виробів не об «єднати і не підкорити загальному, то вони можуть заважти один одному, втрачаючи свою виразність.

Вищою формою виявлення художньої майстерності у декоративно-ужитковому мистецтві є образ. Тільки справжнім твором мистецтва властивий цілісний художній образ.

Для декоративно-ужиткового мистецтва характерна своя специфічна форма художньої образності. Вона залежить від утилітарної функції та практичного призначення предмета. Даному виду мистецтва властивий ще й принцип стильового підбору, що зумовлює певну рівновагу предметів, поєднання нових і старих форм, створення ансамблю — першого кроку на шляху створення відповідного образу.

При ознайомленні з виробом звертає на себе увагу його форма. Першим творцем краси є сама природа. Створюючи форми, на основі природних, майстер бере до уваги їх практичне використання, призначення, матеріальні можливості обробки та інструменти. Це все примушує видозмінювати форму так чи інакше.

До зовнішнього вигляду форми належить:

колір, пропорції, силуети. Текстура, фактура, пластичні особливості. Ці якості перебувають у взаємозв «язку і діють спільно.

Національний характер деревообробки виявляється у тісному взаємозв «язку із загальнолюдськими цінностями. Для національних традицій характерні спадкоємність, постійний розвиток і пошук нових форм.

ІV. Різьба по дереву у школі.

Навчання різьби у школі введено в програму трудового навчання, у позакласну гурткову роботу. В школі повинна бути добре обладнана майстерня зі всіма вимогами техніки безпеки з верстаками токарними і столярними, інстру ментом для різьби.

Вчитель складає піврічний план роботи для гуртківців, регламентуючи його з відведеними годинами для занять.

На першому занятті варто, після короткої інформації про значення художньої різьби, відвідати музей народного мистецтва Гуцульщини, де діти наочно побачать прекрасні художні твори виконані видатними майстрами-різьбярства з давнини і до наших днів.

Варто зосередити увагу на гуцульському різьбленні та інкрустації. Зосередити увагу на періодах розвитку різьби на Гуцульщині, технології різьблення, елементах та мотивах різьби.

Навчити дітей розрізняти види різьблення.

Вміння поєднати теорію з практикою. Добре володіти інструментом різьбярським, токарною і столярною справою.

Використана література.

1. Різьбярі Коломийщини. Облвидав «Галичина «/ Каталог виставки. 1992 р.

2. Культура і побут населення України. — Київ: «Либідь », 1991.

3. Соломченко О. Г. Гуцульське народне мистецтво і його майстри. Серій № 1, № 16. — Київ, 1959.

4. Бузан А. Ф. Різьба по дереву в Західних областях України. — Київ, 1960.