Видовий склад риб річки Десна

Зміст

• Вступ
• 1. Характеристика водойми
• 2. Риби серед хребетних
• 3. Видовий склад риб. Види промислового значення
• 4. Дані про чисельність виловленої риби
• 5. Значення риб у житті людини і в народному господарстві
• Висновок
• Список літератури

Вступ

Серед тварин, що населяють водне середовище, значне місце посідають риби. Вони живуть постійно у воді, і це позначилося на їх будові, життєвих процесах. Риби дихають зябрами, мають кінцівки у вигляді плавців, їхня форма тіла різноманітна і пристосована до життя у водному середовищі, що є результатом тривалого еволюційного процесу. Різноманітними є й місця життя риб. Так, на території України у верхів'ях карпатських річок на висоті 450 — 500 м над рівнем моря живуть риби гірської фауни, які пристосувались до життя в холодних і швидкотекучих водах. Тут переважають форель струмкова, харіус, гольян, бабець. Представники передгірської фауни — теплолюбні риби швидкотекучих вод (підуст, марена, вирезуб, білизна, рибець, чоп) водяться в середніх ділянках карпатських річок на висоті 200—500 м над рівнем моря. Представники рівнинної фауни живуть у річках на висоті 200 — 250 м над рівнем моря. До них належать здебільшого риби, розмноження яких пов’язане з текучими водами річок. Це щука, лящ, окунь, в’язь, вівсянка, верховодка, чехоня, короп та інші, які поширені в найнижчих ділянках найбільших річок з прилеглими до них ділянками лиманів. У лиманах, де солоність води змінюється в широких межах, риби рівнинної фауни, зазнаючи впливу, з одного боку, стоку річок і, з другого — Чорного моря, ведуть інший спосіб життя, ніж у річках: вони нагулюються в осолонених водах лиманів, а для розмноження йдуть у прісні води понизь річок. У зв’язку з таким способом життя їх називають напів-прохідними на відміну від прохідних риб, що нагулюються в водах Чорного моря, а розмножуються в прісних річкових водах, для чого здійснюють тривалі міграції. Найбільше прохідних риб серед осетрових та оселедцевих, менше — серед лососевих. Ряд риб, зокрема бичкових, пристосувались тільки до осолонених вод лиманів з уповільненою течією. Є риби, у тому числі й серед бичкових, які ніколи не залишають вод Чорного моря. Одні з них пристосувались до життя на піщаних грунтах (морська корівка, морський дракончик, морський кіт), інші — на кам’янистих грунтах (бички, морські собачки, зеленушки, морський йорж), серед підводних заростей (морські голки, морський коник), у водній товщі (шпрот, атерина, анчоус, луфар, скумбрія, ставрида, кефалі). Отже, риби живуть у найрізноманітніших екологічних умовах.

Надзвичайна пристосованість риб до умов життя не може не викликати захоплення в кожного, хто знайомиться з дивовижною різноманітністю цієї групи тварин.

Більш як половина представників рибного населення наших водойм має промислове значення. Багато з них є об'єктами аматорського та спортивного рибальства. Різні форми діяльності людини як на водоймах, так і на прилеглих до них територіях призвели до порушення екологічної рівноваги водойм, що поряд з тривалим та інтенсивним промислом риб зумовило зменшення чисельності найцінніших промислових видів. Деяким з них уже загрожує повне зникнення. У зв’язку з цим гостро постала проблема охорони і раціонального використання рибних запасів наших водойм. Розв’язання цієї проблеми вимагає знань особливостей будови та екології риб, їх практичного використання. Проте не все в біології та екології наших риб достатньо вивчено. Тому бажано, щоб юні любителі природи проводили спостереження за представниками рибного населення і особливо за тими, які в тій чи іншій місцевості стали рідкісними. Такі відомості можуть бути використані вченими і практиками рибного господарства для раціонального використання і збагачення фауни наших водойм.

Головна мета нашої роботи — з`ясувати видовий склад риб річки Десна. Встановити найбільш поширені види та види промислового значення.

Для досягнення даної мети нам треба вирішити декілька завдань:

охарактеризувати водойму, яка нами вивчається (річка Десна);

встановити видовий склад риб річки Десна;

визначити найбільш поширені види риб;

з`ясувати значення риб в житті людини.

В ході виконання даної роботи були використані наступні методи: науковий збір інформації (робота з літературою), описовий, статистичний (визначення найбільш поширених видів за результатами виловів), аналізу та синтезу.

1. Характеристика водойми

Вивчення видового та кількісного складу риб проведемо на прикладі річки Десна.

Річка Десна відома з давніх-давен. Вона з часом дещо змінювала своє русло. Дана водойма протікає на території Чернігівської області, беручи початок з республіки Білорусь.

Вивчаючи видовий склад потрібно з`ясувати характеристики водойми. Річка Десна була донедавна достатньо чистою. Річка має досить значну довжину, вона протікає через декілька районів області, і тому маємо ситуацію, що зараз в річку скидаються відходи різних галузей промисловості та стічні води комунального господарства. Оскільки очисні споруди коштують достатньо дорого вода повертається в річку недостатньо якісно очищеною. Отже у воді річки Десна виявлено значний вміст завислих речовин, фосфатів, жирових відходів, різних солей.

Якість води в річці залишає бажати кращого.

Що стосується рибного господарства, то рибогосподарський фонд водойми р. Десна — 1975 га.

Дно водойми має глибокі ділянки, мілини, круговороті, середню швидкість течії, біля берегів досить багато обривів, омутів. Незначне заростання водойми простежується останнім часом, тому що не проводиться чищення дна та досить часто стікають у річку пестициди та гербіциди, які сприяють росту рослинності. Переважаючими видами риб є щука, судак, краснопірка, білизна. Кормова база досить насичена донними та планктонним безхребетними тваринами.

Взимку водойма замерзає майже повністю, але час від часу прорубуються ополонки, як для ловлі риби (так звана зимова рибалка), так і з метою попередження задухи риби (проводиться службами рибного господарства).

Протягом останніх років в Чернігівській області різко погіршився стан рибних ресурсів. Це пов’язано з багатьма факторами: зменшення об'єм проведення рибомеліоративних робіт на закріплених за користувачами водоймах, несприятливі погодні умови під час проходження нерест збільшення навантаження на водойми з боку браконьєрів та рибалок-любителів та інше [2, 28].

Інтенсивне навантаження на ВЖР користувачами, рибалками любителями, браконьєрами в переднерестовий період призводить до виснаження рибних запасів водойми. Аналіз роботи рибодобувних організацій свідчить про те, що, в порівнянні з 1991 роком, в основних рибогосподарських водоймах області (верхів'я Київського водосховищі р.р. Дніпро та Десна) добування риби у 2002 році зменшилось у 7,7 рази. Якщо у 1991 році було добуто 1815 тонн риби, то у 2002 р. тільки 234,7 тонни. Оді з причин — значні вилови риби в переднерестовий період, що згубно діє і маточне поголів'я риби в цілому. Потребує вирішення і питання будівництв нерестове-виросних господарств для відтворення рибних запасів водойм. У зв’язку з маловодністю, в останні роки значно обміліли ділянки р. Десна, на яких майже не проводяться днопоглиблювальні роботи, що також не сприяє відтворенню водних живих ресурсів [2, 94].

Потребує впорядкування і питання надання в оренду водойм з метою риборозведення. Не поодинокі випадки, коли, внаслідок неузгодженості відповідних статей Земельного та Водного кодексів України, деякі водойми передаються в оренду для риборозведення без погодження з органами рибоохорони, Облводгоспу і Державного управління екологи та природних ресурсів в Чернігівській області.

2. Риби серед хребетних

Ще не так давно всіх тварин, зовні схожих на риб, об'єднували в один клас — риби. Проте дослідники довели, що, наприклад, ланцетники — маленькі морські тварини — не риби. Ці тварини за своєю будовою займають проміжне місце між безхребетними і хребетними. Вони мають хорду — опорний еластичний тяж, властивий усім хордовим тваринам.

До риб відносили також найпростіших рибоподібних тварин — міног і міксин, відомих під назвою круглороті. Вони найдавніші з черепних тварин, тобто таких, у яких головний мозок захищений черепом. Називають їх круглоротими тому, що в них відсутні щелепи, а рот пристосований тільки для смоктання. У них немає парних плавців, носовий отвір непарний, зябра мішкоподібної форми, тіло голе, має багато залоз, які виділяють слиз. Хребет круглоротих надзвичайно примітивний. Він складається лише з хрящової тканини, яка найрозвиненіша в головній і хвостовій частинах, а хорда зберігається, як і в ланцетників, протягом усього життя.

Порівняно з круглоротими організація справжніх риб значно прогресивніша. Рот у риби має рухомі щелепи, якими тварини захоплюють та утримують їжу, а деякі види навіть подрібнюють. Зябра містяться на зябрових дугах і мають вигляд пластинок, пелюсток або пучків, але ніколи не бувають мішкоподібними. Череп риб має вигляд коробки, складеної з хрящової або кісткової тканини, мозок більш диференційований, ніж у круглоротих. Хорда в риб зникає, але її залишки є між тілами хребців. У деяких найпростіше організованих риб вона залишається протягом усього життя поряд з хребцями. Тіло переважної більшості риб вкрите кістковими утворами — лускою, кістковими пластинками, шипами. Усі ці особливості свідчать про те, що риби мають складнішу будову порівняно з найспорідненішими з ним рибоподібними тваринами — круглоротими [6, 6].

Риби — найрізноманітніша група хребетних тварин, яка налічує близько 20 тисяч видів. Вони поділяються на хрящові й кісткові. Майже всі хрящові риби (у них хрящовий скелет зберігається протягом усього життя) морські, й лише деякі з них зустрічаються в прісних водах. Близько 300 — 350 мільйонів років тому хрящові риби переважали в водах нашої планети, а потім багато груп їх вимерло. До сучасних хрящових риб належать, зокрема, акули й скати. У багатьох з них з’явилися прогресивні риси — живородіння, добре розвинений головний мозок, характерна для добрих плавців форма тіла тощо. Це дало їм можливість витримати конкуренцію кісткових риб — найбільш високоорганізованих і пластичних водяних тварин, які виникли в значно пізніші геологічні часи. Серед кісткових риб також є групи, які повністю вимерли, і групи, від яких залишились тільки одиниці чи десятки видів. До таких риб належать, зокрема, осетрові, які мають кістково-хрящовий скелет. Кісткові риби (їхній скелет складається майже повністю з кісток) досягли значної різноманітності — їх найбільше з усіх хребетних тварин. Вони зустрічаються в товщі океану, у річках, озерах та інших водоймах.

3. Видовий склад риб. Види промислового значення

В результаті проведених виловів риби нами були виявлені такі види. Нижче наводимо опис даних видів та їх характеристику життєдіяльності.

ЩУКА. Esox lucius L. Представник родини щукових. Тіло видовжене, голова велика плоска. Половину голови займає рот, утворений довгими щелепами. Широка паща озброєна сильними зубами. Тіло вкрите дрібною лускою. Спинний плавець міститься на задній третині тіла, завдяки чому щуки здатні робити різкі й швидкі рухи. Серед прісноводних риб щука звичайна — найвідоміший хижак, її часто називають прісноводною акулою. Довжина тіла цієї риби нерідко перевищує 1,5 м, маса досягає 30 кг, а інколи й більше. Живе понад двадцять років.

Щука має плямисте забарвлення, інтенсивність та відтінки якого залежать від типу водойми, рослинності, кольору води. Спина найчастіше темна, черево білувате, на сірих боках є жовтуваті плями із зеленуватим відтінком і поперечні смуги. Плавці бурого кольору з чорними плямами, які утворюють смуги, парні плавці жовтувато-червонуваті [6, 47].

Поширена в озерах і річках переважно рівнинного характеру, де тримається біля берегів серед заростей. Веде поодинокий спосіб життя. Табуни щук можна спостерігати тільки пізно восени перед зимівлею і навесні перед нерестом. Нереститься щука дуже рано — відразу після скресання криги. У цей час табуни риб з великих річок та озер ідуть у малі річки й заплави, де збираються на вкритих дерниною ділянках, глибина яких не перевищує 1 м. Нерест відбувається при температурі води +1…+10°С, іноді — при вищій. Починається він із заходом сонця. Удень його інтенсивність зменшується, а ввечері знову посилюється. Одну самку супроводять п’ять — сім самців. Табунець весь час рухається по нерестовищу. Самці намагаються триматися над самкою, тому їхні плавці або навіть спини час від часу з’являються над поверхнею води.

Плодючість самок дуже різна. Навіть в особин, у яких майже однокові довжина, маса й вік, вона відрізняється. Максимальна плодючість—260 тис. ікринок, а мінімальна — 1,6 тис. ікринок. Ікра досить велика, близько 3 мм у діаметрі, проте в молодших самок вона трохи менша. Відкладена ікра приклеюється до рослинності. Незабаром її клейкість втрачається, і вона падає на дно, де лежить до вилуплення личинок. Залежно від температури води це відбувається через тиждень-два. Личинки спочатку живляться вмістом жовткового міхура, згодом починають споживати циклопів і дафній, а пізніше — більших безхребетних тварин, зокрема водяних осликів, личинок, комах, черв’яків. Досягнувши довжини понад 5 см, споживає спочатку личинок риб, потім — їхніх мальків, а згодом — і молодь. Свою здобич вона ловить із засідки.

Захоплювати й утримувати здобич допомагають ікла, які містяться на щелепах. Кількість їх досить стала: 10—12 на обох щелепах. З року в рік місце прикріплення іклів змінюється внаслідок випадання одних і виникнення інших. Зміна зубів не впливає на інтенсивність живлення риби. Доросла щука живиться різними рибами, а також земноводними, черв’яками. Вона поїдає переважно малоцінних у промисловому відношенні риб.

Дуже поширена. Не водиться лише в гірських ділянках річок та в озерах, у яких щороку бувають задухи.

ПЛІТКА, ТАРАНЯ. Rutilus rutilus (L.). Представник родини коропових, найбагатшої на види серед інших родин риб, які живуть у прісних водах. Проте деякі з них можуть витримувати й осолонення вод. У коропових відсутні зуби. Але в них є так звані глоткові зуби, які містяться глибоко в горлі на нижньоглоткових кістках. За їх допомогою їжа подрібнюється, а іноді й перетирається. Тіло коропових майже завжди вкрите лускою. На голові луски немає. Спинний плавець один. Деякі види мають вусики, але їх не більше як дві пари. Плавальний міхур ділиться на дві частини: передню — меншу і задню — більшу. Представників родини розрізняють за формою тіла, будовою і кількістю глоткових зубів, формою та розміщенням плавців.

Коропові — надзвичайно різноманітна група риб. Деякі з них живуть тільки в холодних, добре насичених киснем водах, але багато риб віддають перевагу теплим водам з надзвичайно малим вмістом кисню. Значні міграції короповим не властиві. Самки відкладають велику кількість ікри і після її запліднення ніякої турботи про неї не виявляють [6, 49].

Серед коропових багато видів, які не досягають значних розмірів, тому не мають промислового значення. Проте чимало серед них і таких, що є важливими об'єктами промислу й навіть штучно розводяться.

Плітка — одна з найпоширеніших риб однойменного роду. Плітка, яка живе в пониззях річок Чорного й Азовського морів і в їхніх лиманах, називається таранею. Тіло вкрите досить великою лускою. Бічна лінія трохи вгнута в напрямі черева. Рот кінцевий. Спина сріблясто-сіра, боки та черево білуваті. Спинний і хвостовий плавці сірі, решта — оранжеві, інколи червонуваті. Тараню відрізняють від плітки за наявністю на кінцях плавців темних смужок.

Плітка водиться у великих і малих річках, у струмках, у водосховищах та озерах. У річках вона не живе тільки на мілинах і великих ямах, а в озерах і водосховищах — у густих заростях і на ділянках із замуленим дном. Табуни тримаються переважно в придонних шарах води.

На противагу тарані плітку вважали малоцінною рибою. А пояснювалось це тим, що тараня росте досить інтенсивно, досягаючи понад 40 см, частіше — трохи більш як 35 см. Плітка здебільшого трапляється завдовжки близько 15 см і рідше — понад 20 см. Із спорудженням водосховищ на рівнинних річках, зокрема на Дніпрі, плітка почала рости не гірше, а навіть краще, ніж тараня. Цьому сприяв значний розвиток молюсків, якими живиться плітка і які є основним кормом тарані.

Наприклад, у водосховищах Дніпра довжина пліток у трирічному віці коливалась у середньому від 15 до 16 см, шестирічному — від 21 до 30 см, тоді як у пониззі Дніпра довжина риб таких самих вікових груп становила відповідно 18 і 29 см. У зв’язку з цим плітку у водосховищах Дніпра тепер відносять до цінних промислових .риб.

Для розмноження тараня піднімається з лиманів у річки. У водосховищах плітка з місць зимівлі також починає переміщуватися до нерестовищ ще в лютому — березні. Тут у неї дозрівають ікра і молочко. Під час нерестового ходу та в розпал нересту співвідношення статей неоднакове. Перед нерестом переважають самці, потім поступово збільшується кількість самок, і до кінця нересту вони переважають. Самці досягають статевої зрілості, коли довжина їхнього тіла досягне близько 10 см, самки — 12 см, тобто в дворічному-трирічному віці. Кількість ікринок, яку може відкласти самка, залежить від її довжини, маси, віку, способу життя. Так, у Дніпрі до спорудження греблі Київської гідроелектростанції плітки у семирічному віці мали в середньому 30,2 тис. ікринок, а в Київському водосховищі — 79,3 тис. ікринок. Ікру самки відкладають на залишки рослин, корені очерету, верби, а також на штучні гнізда, виготовлені з різних рослинних матеріалів. Нерест відбувається в ранкові та передвечірні години, а в тиху погоду — і вдень. Ікринки приклеюються до рослин. У такому стані вони перебувають півтора-два тижні, поки з них не виклюнуться личинки. Личинки прикріплюються до рослин та їхніх решток, що плавають на воді, роблячи періодично короткі плавальні рухи. Через три-чотири доби, наповнивши повітрям плавальні міхури і завдяки цьому полегшивши масу свого тіла, вони починають переходити до активного способу життя. Залишивши нерестовище, великі табуни личинок тримаються в затишних прибережних місцях. Підростаючи, молодь також тримається в цих місцях, аж поки не похолодає. Тоді вона збирається в глибоких ямах. Тут плітка перебуває до скресання криги, щоб розпочати активне життя з настанням весни.

Такий спосіб життя властивий і тарані, яка для розмноження заходить з осолонених морем ділянок у пониззя річок. Після нересту плідники повертаються для нагулу назад, а за ними скочується сюди й новонароджена молодь.

В’ЯЗЬ. Leuciscus idus (L.). На відміну від головня, тіло вище, але тонше, луска дрібніша, спинний і підхвостовий плавці усічені, забарвлення тіла темніше, а плавці яскравіші: спинний і підхвостовий темно-червоні, решта — червоні.

Водиться в тих місцях, де головень зустрічається. Живе в тихих заводях річок, в озерах і заплавних водоймах, серед заростей водяних рослин, кущів, біля гирл річок, струмків. З настанням сутінок виходить на мілкі ділянки.

Молодь тримається табунами. Дорослі риби гуртуються в табуни тільки в період розмноження. Нерестяться вони на четвертому році життя, проте основна маса досягає статевої зрілості пізніше [6, 53].

Нереститься при температурі води від 5 °C до −10…+15 °С. Нерест триває не більш як один-два тижні. На нерестовищах швидкість води досягає 0,5 — 0,2 м/с. Ікру самки відкладають на корені й стебла торішньої рослинності на глибині до 0,8 м за один прийом. Незадовго до нересту діаметр ікринок коливається в межах 1,3 — 2,0 мм, а маса — у межах 1,3 — 2,24 мг. Плодючість самок завдовжки 24 — 41 см становить 39 — 173 тис. ікринок. Вона підвищується із збільшенням розмірів самок, проте і в тих з них, які мають майже однакові розміри, плодючість дуже різна.

У Кременчуцькому водосховищі росте досить інтенсивно. У трирічному віці довжина його в середньому досягає близько 19 см і маса — понад 200 г.

Ці показники в особин десятирічного віку відповідно становлять близько 41 см і майже 1,6 кг.

Цінна риба. Є об'єктом як промислу, так і любительського рибальства. Споживають його переважно у свіжому вигляді, інколи в’ялять і коптять.

КРАСНОПІРКА. Scardinius erythropthalmus (L.). Риба з родини коропових. За формою тіла близька до плітки, але воно трохи вище, голова менша і закінчується ротом, оберненим догори. Забарвлення подібне до забарвлення в’язя, але всі плавці в неї значно червоніші. Очі оранжеві, у верхній частині ока є червона пляма.

Живе в затоках річок, водосховищах, у проточних озерах, які густо заросли водяною рослинністю. Уникає швидкої течії, постійно тримається трав’янистих заростей, де живиться водоростями, личинками комах, рачками.

У період розмноження (травень — червень) у самців з’являється шлюбне вбрання: тіло й плавці стають яскравішими, а на голові та лусці виникають білуваті бородавочки. Надзвичайно плодюча. Самки завдовжки 8 — 10 см відкладають у середньому 5,2 тис. ікринок, а завдовжки 30 — 32 см — 262,1 тис. ікринок. Максимальну плодючість (309,6 тис. ікринок) зареєстровано в самок завдовжки 28 — 30 см [6, 55].

Нереститься при температурі води, вищій за 15° С. Ікру самки відкладають на стебла й додаткові корені очерету. З неї через тиждень викльовуються мальки, які спочатку тримаються в місцях народження, а потім переходять на глибші місця, де живуть разом з дорослими особинами. Тут вони живляться інфузоріями та дрібними водоростями. Росте дуже повільно. Рідко довжина її тіла перевищує 30 см, а маса — 500 г. Нею часто живляться хижі риби. Споживає рослинну їжу, яку більшість риб водойм не використовує для живлення, живиться також черв’яками, рачками та іншими тваринами.

БІЛИЗНА. Aspjus aspius (L.). Серед наших коропових риб найбільшим хижаком є білизна. Тіло її видовжене, міцне, сплюснуте з боків, укрите великою лускою. Рот великий, кінцевий, нижня щелепа довша за верхню. Тільки в білизни на нижній щелепі є горбик, який під час закривання рота входить у виїмку на верхній щелепі. Широка спина зелено-чорна, боки й черево сріблясті, спинний і хвостовий плавці сірі з чорними кінцями, решта плавців червонувата.

Хоч білизна й хижак, їй властиві всі ознаки родини коропових. На щелепових та інших кістках рота зубів немає. Вони є тільки на нижньоглоткових кістках. Ними риба подрібнює їжу, яка надходить до стравоходу в деформованому вигляді. По стравоходу їжа потрапляє в кишечник, довжина якого становить 96% довжини тіла. Оскільки шлунок білизни невеликий, вона живиться дрібною рибою.

Живиться два рази на добу, переважно в ранкові та надвечірні години. Найінтенсивніше живлення в червні — липні. Дорослі риби живляться верховодкою, пічкуром, пліткою та іншими рибами, які є в товщі води. У цей час білизна тримається табунами і полює на здобич групами, зосереджуючись у місцях, де річка круто змінює напрям течії.

Молодь білизни поїдає жуків, личинок комах, рачків, водяних кліщів і мальків риб.

Росте білизна найшвидше на першому році життя. У цей період довжина її тіла близько 14 см і маса — майже 50 г. У наступні роки прирости довжини тіла зменшуються [6, 57].

У п’ятирічному віці довжина тіла білизни досягає понад 40 см, а маса — близько 1 кг. У віці понад десять років довжина її досягає близько 1 м, а маса — 8 кг.

Цінна риба, але чисельність її невелика. Це досить цікавий об'єкт любительського рибальства. М’ясо смачне, але в ньому багато дрібних міжм'язових кісточок.

ЛИН. Тіncа tinea (L.). Також представник родини коропових. Тіло його товсте, досить високе, сплюснуте з боків, укрите дрібною лускою, що дуже глибоко сидить у шкірі. Зверху воно вкрите густим шаром слизу. Рот кінцевий, невеликий, обернений догори, м’ясистий, у його кутках є по одному маленькому вусику. Всі плавці, крім хвостового, який має невелику виїмку, заокруглені. Самці відрізняються від самок тим, що промені їхніх черевних плавців потовщені.

Тіло зеленувато-буре або зеленувато-жовте із золотистим відтінком, плавці темні. Витягнутий з води, він втрачає свій колір, вкривається темними плямами, ніби линяє. Можливо, від цієї властивості риби й походить назва.

Для лина властивий малорухливий придонний спосіб життя. Лин досить теплолюбний, віддає перевагу стоячим або повільно текучим водоймам, де обирає ділянки із замуленим, укритим м’якою підводною рослинністю дном. Яскравого світла, як правило, уникає.

Починає розмножуватися на другому — четвертому році життя. Нереститься при досить високій температурі води — близько +20…+29 °С. Ікру відкладає окремими порціями, з інтервалом майже півтора-два тижні. Плодючість самок зростає із збільшенням їхніх розмірів і маси: самки завдовжки 17 — 18 см і масою 90 — 130 г відкладають 20 — 40 тис. ікринок, а самки завдовжки 30 — 33 см і масою 800 — 1000 r — 470 — 500 тис. ікринок.

При температурі води понад 20 °C ембріональний розвиток триває три — п’ять діб. Новонароджені личинки мають довжину близько 3,5 мм, але через тиждень чи трохи більше довжина їх досягає 6 мм, і вони переходять на активне живлення. Це означає, що запаси жовткового міхура вичерпались, і личинки починають самостійно добувати їжу. Вони живляться різними водоростями, дрібними рачками, черв’яками, личинками комах, які є в товщі води. В кінці літа — на початку осені молодь починає споживати тварин, що живуть у придонному грунті. Про це свідчить дуже короткий кишечник лина. Він у нього майже відповідає довжині тіла, тоді як у риб, які споживають значну кількість рослинної їжі, довжина кишечника в кілька разів перевищує довжину їхнього тіла. Наприклад, у коропа — 2,5 — 3 рази, у товстолобика — у 10 разів [6, 58].

Ріст залежить від кормової бази водойми, її географічного положення. Досить часто довжина тіла тварини досягає близько 40 см і маса — 2 — 2,5 кг. Інколи виловлюють особин завдовжки 60 — 70 см, маса яких перевищує навіть 8 кг. Це вже рекордсмени з роду линів.

М’ясо досить смачне і поживне. Оскільки він споживає той корм, який не використовують або мало використовують інші ставкові риби, його рекомендують вирощувати в полікультурі, тобто підселяти до інших ставкових риб. Лина можна розводити і в монокультурі в тих ставках, де для нього є достатня кількість кормових організмів.

ПІДУСТ. Chondrostoma pasus (L.). Відрізняється від інших риб родини коропових тим, що рот його має вигляд широкої поперечної щілини і міститься на нижній частині рила. Крім того, черевна порожнина риби вкрита чорною плівкою.

Збирається в табуни, які іноді можуть бути досить великими. Складаються табуни з особин, майже однакових за розмірами. Обирає ділянки, вкриті грубозернистим піском, галькою або камінням. Живе в придонних шарах води, проте значних глибин уникає, бо там немає його кормових об'єктів. Живиться переважно водоростями, які прикріплюються до придонних предметів, зчищаючи їх нижньою губою, вкритою роговим чохликом. Крім рослинних організмів, споживає і тварин, що водяться тут. У період нересту інших риб може живитися і відкладеною ікрою.

Нереститься на мілководних ділянках річок при температурі води близько 10'°С. Для цього він обирає місця із чистою водою, здійснюючи переднерестові міграції. Тривалість нересту не перевищує одного тижня. Плодючість самок неоднакова. Так, у самок масою 91 — 130 r, 131 — 170 r та 171 — 210 г вона відповідно становить — 5,8, 7,2 і 7,6 тис. ікринок.

У перші три-чотири роки життя росте найінтенсивніше, у наступні роки річні прирости послідовно зменшуються. У семи-восьмирічному віці довжина тіла досягає 27 — 35 см.

Вважається малоцінною рибою через малу калорійність м’яса. До того ж він досить кістлявий. У деяких водоймах досить численний, тому є об'єктом промислу [6, 59].

ГУСТЕРА. Blicca bjoerkna (L.). Належить до роду густера. Схожість з лящем виявляється у формі тіла, деяких біологічних рисах — масі внутрішніх органів (серця, селезінки, печінки, нирок) і складі білків.

Тіло досить високе, сплюснуте з боків. Спина з помітним горбом. Рот невеликий, напівнижній, витягується в трубочку. Анальний плавець довгий, його основа починається за вертикаллю умовно, проведеною на рівні останнього променя спинного плавця. Зовнішній край анального плавця майже не утворює увігнутої лінії. Луска велика. Спина сіра з блакитним відтінком, боки сріблясто-білі. Непарні плавці темно-сірі, парні — жовтуваті, іноді навіть червонуваті.

Живе в річках, озерах і водосховищах, у місцях, де тиха течія, замулене чи глинисте дно, зріджена рослинність. У добре прогрітих водах вона перебуває протягом літа, і тільки на зиму великі табуни переміщуються на глибші місця. З весняним прогріванням нерестові косяки збільшуються і починають рухатись проти течії, а в озерах і водосховищах — у прибережну зону нерестовищ, ділянок з добре розвиненою рослинністю і повільною течією.

Статевозрілою стає на третьому-четвертому році життя, досягнувши близько 10 см в довжини, зрідка — 7 см. Плодючість самок коливається від 17,5 до майже 150 тис. ікринок. Вони відкладаються двома-трьома порціями, з інтервалами півтора-два тижні. Нерест проходить при температурі води не нижче від 16 °C і відбувається переважно в ранкові та вечірні години. Після нересту розміри табунів зменшуються, риби починають нагулюватись.

Живиться організмами, які живуть у придонному шарі води і в ґрунті: черв’яками, личинками комах, рачками і є серйозним конкурентом ляща. Проте темп її росту порівняно з лящем значно повільніший. У водосховищах росте значно краще, ніж у річках. Так, у Дніпрі п’ятирічні риби мають довжину тіла близько 15 см, у Київському водосховищі — близько 20 см. Найбільша довжина тіла не перевищує 35 см, маса — 1,3 кг [6, 64].

Оскільки густера є конкурентом у живленні цінних риб, проводять заходи щодо обмеження її чисельності — виловлюють на місцях нересту, збільшують чисельність хижих риб, таких, наприклад, як судак. Поширена майже в усіх водоймах, за винятком гірських ділянок річок Карпат і Криму.

ЛЯЩ. Abramis brama (L.). Серед представників роду лящ досягає найбільших розмірів. Довжина його тіла — 50 см, іноді навіть 75 см, маса близько 6 кг. Тіло високе, сплюснуте з боків, голова мала, рот напівнижній, який може висуватись трубочкою. Луска дрібна, особливо на спинній частині. Зовнішній край анального плавця утворює увігнуту лінію. Він починається під вертикаллю, умовно проведеною від заднього кінця спинного плавця. Спина темно-коричнева чи сірувата, боки золотисто-коричневі, у молодих особин сріблясті, черево жовтувате. Плавці сірі з чорною облямівкою, на грудних плавцях облямівки немає.

Мешканець річок, озер, водосховищ, тримається на глибоководних плесах з глинястим, злегка замуленим дном. Молодь частіше зустрічається на піщаних місцях, куди дорослі особини іноді виходять у пошуках їжі. Зарослих ділянок, як правило, уникає, хоч живиться поблизу заростей очерету, рогози, рдесту. Табуни ляща постійно перебувають в одних і тих самих місцях, проте, в разі небезпеки відкочовують з них і можуть довго не повертатись. Це надзвичайно обережна риба, живе переважно в придонних шарах води. На мілководдя дорослі риби можуть підходити в період нересту. Якщо їх потурбувати в цей час, вони залишають нерестовища, не відклавши ікри.

Статевої зрілості самці досягають у чотирирічному віці (тіло завдовжки близько 25 см), самки — у чотири — п’ятирічному віці (тіло завдовжки близько ЗО см). Більшість самців дозрівають на рік-два пізніше, ніж самки. У нерестовому табуні частіше переважають самці. Із збільшенням віку кількість їх поступово зменшується, серед особин чотирнадцятирічного віку самців немає [6, 65].

Нереститься у кінці квітня — на початку травня при температурі води не нижче від 10 °C. Масове розмноження відбувається при температурі води близько 15 °C. Задовго до нересту тіло плідників темнішає, у самців воно інтенсивніше, ніж у самок вкривається бугорками із загостреними верхівками, які більші на голові, ніж на тілі. Нерестовищами є ділянки в заплаві річок завглибшки 20 — 40 см, в озерах і водосховищах — прибережні ділянки із заростями водної або лучної рослинності. За тихої погоди риба відкладає ікру в ранкові та вечірні години. У цей період табуни складаються з майже однакових за розмірами плідників. Першими починають розмножуватись найстарші особини, пізніше — молодші. Залежно від інтенсивності прогрівання води нерест може тривати від двох тижнів до місяця і навіть більше. Самки відкладають різну кількість ікринок. Так, у самок 51 — 53 см завдовжки налічується від 435 до 666 тис. ікринок. Ікринки під час нересту приклеюються до рослинності. При температурі води близько 20 °C період інкубації становить п’ять— сім днів. Личинки прикріплюються до рослин і перебувають у такому стані близько двох діб. У цей час їх довжина не перевищує 5 мм, вони живляться за рахунок вмісту жовткового міхура. Згодом їх кормовими об'єктами стають організми товщі води, а досягнувши довжини тіла більш як 3 см, молодь починає живитися придонними організмами.

Дорослі риби споживають личинок комах, черв’яків, рачків, дрібних молюсків. Найінтенсивніше живлення відбувається влітку, тому найвгодованішими риби стають восени, коли вони збираються у великі табуни і концентруються на глибоких місцях.

Росте досить швидко. Найбільші прирости тіла в довжину спостерігаються до п’ятирічного віку, після чого збільшуються прирости маси. Прирости маси тіла знижуються після десятирічного віку риби. Довжина сімнадцятирічного ляща досягає 52 см.

Поширений в більшості річок, озер, водосховищ. Не водиться лише в гірських ділянках річок. Це надзвичайно цінна промислова риба, яка є основою рибного промислу наших водойм. У значній кількості ляща виловлюють і вудками. Внаслідок погіршання умов розмноження цього виду — зарегулювання стоку річок, використання їх вод для поливу — проводять заходи щодо збільшення чисельності ляща. До них належать виставлення нерестових гнізд, на які риби відкладають ікру, насадження вздовж берегів річок, озер і водосховищ дерев та кущів, встановлення обмежень у виловлюванні риби.

ЧЕХОНЯ. Pelecus cultratus (L.). Належить до родини коропових. Тіло сплюснуте з боків, черево вигнуте, вздовж нього міститься гострий кіль. Спина утворює пряму лінію. Спинний плавець короткий, зміщений до хвоста. Грудні плавці дуже довгі. Голова невелика, рот великий, обернений догори. Тіло вкрите блискучою лускою, яка слабо тримається на тілі. Бічна лінія хвилеподібна, близько підходить до нижньої частини тіла. Забарвлення верхньої частини тіла темнувате із зеленувато-блакитним відтінком, боки сріблясто-білі. Спинний і хвостовий плавці сіруваті, решта — жовтуваті чи рожевуваті. Усі ці ознаки свідчать про те, що чехоня — риба відкритих ділянок водойм. Тримається у товщі води, де значна течія, у руслах річок, широких плесах водосховищ та великих озер. У пониззях річок, які впадають у лимани з солонуватою водою, в Азовське море, веде напівпрохідний спосіб життя, тобто нагулюється в солонуватих водах, а для розмноження заходить у річки; зимує в пониззях річок. Весною для розмноження піднімається в річки, які мають широку заплаву, а у водосховищах — до їх верхніх ділянок та в притоки. Тримається табунами, які є найбільшими у весняний період і перед зимівлею, а протягом доби — удень. Чехоні властиві й добові міграції, тобто вона переміщується в товщі води за кормовими організмами [6, 70].

Статевозрілою стає в три-чотирирічному віці. Самці мають довжину тіла не менш як 18 см, самки — понад 21 см. Плодючість самок залежить від довжини їхнього тіла; так, у самок завдовжки близько 20 см буває 8 тис. ікринок, а завдовжки близько 40 см — майже 70 тис. ікринок. Нереститься в травні-червні. Тривалість нересту залежить не стільки від інтенсивності прогрівання води, скільки від рівня води і швидкості течії. Як правило, температура води в період розмноження не нижча від +10…+11 °С, швидкість течії 0,1 — 0,72 м/с.

СОМ ЗВИЧАЙНИЙ. Silurus glanis L. Єдиний представник родини сомових у водоймах України. Тіло його видовжене, голова велика, на ній особливо помітна велика паща, оточена трьома парами вусиків. Спинний плавець малий, анальний — довгий, майже зливається з хвостовим. Голова й тіло вкриті м’якою шкірою, яка виділяє багато слизу. Забарвлення тіла дуже змінюється. Найчастіше спина чорна або коричнева із синюватим чи зеленуватим відтінком, на боках плями такого самого кольору, черево біле.

Тварина живе в основному в прісноводних водоймах, проте може витримувати й невелике осолонення, веде осілий спосіб життя і тільки в період розмноження здійснює невеликі міграції. Нереститься при температурі води близько +13…+14 °С, хоч найінтенсивніший нерест при температурі води +16…+18 °С. Статевозрілим стає у трирічному віці при найменшій довжині 47 см і масі 900 г, проте більш як половина риб цього віку дозріває в наступні роки.

Нереститься в заплавах річок, відкладаючи ікру на залишки торішньої рослинності, на корені дерев’янистих і трав’янистих рослин. З них він будує примітивне гніздо, яке самці охороняють до вилуплення личинок. Личинки певний час перебувають у гнізді, а згодом залишають його і поширюються по водоймі [6, 77].

Дорослий сом живиться переважно рибою, серед якої, наприклад, у пониззі Дніпра, переважають верховодка, густера, бички, гірчак і значно рідше такі цінні риби, як тараня й судак. Відшукує їжу за допомогою добре розвинених органів нюху, які містяться не тільки в ніздрях і на вусиках, а й на всій шкірі. Полює на здобич переважно в сутінках, виявляючи в цей час найбільшу активність. Здобич підстерігає на дні, де лежить нерухомо. У сома великий м’язовий шлунок. Після вдалого полювання він може не їсти від однієї до трьох діб. Проте за певних умов поведінка сома під час живлення може значно змінюватись. Особливо це яскраво виявляється тоді, коли молоді риби, якими живляться соми, залишають місця народження. У цей час разом з паводковими водами вони намагаються потрапити в русло річки, де паводкові води довго не змішуються з річковими й утворюють струмінь чистої води, і тримаються у ній.

У місцях, де напрям течії змінюється і струмінь чистої води спрямовується до берега, збираються соми. Глибина протоки в таких місцях близько одного метра. Соми розміщуються тут у кілька шарів проти течії. Це скупчення нагадує бджолиний рій. У риб верхнього ряду голови інколи виступають з води. Так утворюється ніби бар'єр. Здалеку чути плескіт води й голосне плямкання сомів, які час від часу виринають на поверхню води і захоплюють разом з молоддю риб струмінь води й повітря.

У перші роки життя сом росте досить швидко. Наприклад, у пониззі Дніпра в дворічному віці його довжина досягає близько 50 — 60 cm. Пізніше темп росту дещо сповільнюється. Так, довжина тіла п’ятирічних особин — понад 95 см, семирічних — понад 120 см. Помічено, що після статевого дозрівання самці ростуть швидше, ніж самки, тоді як у більшості прісноводних риб самки завжди ростуть краще. Іноді зустрічаються соми-гіганти віком понад 25 років, масою понад 110 кг і довжиною тіла близько 250 см. Дуже цінна риба. Його успішно можна розводити і в ставках. У минулому його шкіру використовували замість скла. Вимита й висушена вона досить міцна і прозора. Плавальні міхури використовують для виготовлення клею.

СУДАК ЗВИЧАЙНИЙ. Lucioperca lucioperca (L.). Серед риб родини окуневих найціннішим є судак звичайний.

Зовнішній вигляд його свідчить про те, що риба веде хижацький спосіб життя. Тіло видовжене, сплюснуте з боків і знизу, вкрите дрібною лускою, яка міцно сидить у шкірі. Луска частково є й на зябровій кришці. Голова клиноподібна, рот великий, на обох щелепах є великі ікла. Спина зеленувато-сіра, на боках тіла буро-чорні поперечні смужки, а на плавцевих перетинках спинних і хвостового плавців є темні плями.

Живе у річках, водосховищах, проточних озерах, де обирає глибокі місця біля корчів. Для полювання виходить на мілководні ділянки, вкриті піском або сумішшю піску й гальки. Найактивніший перед сходом сонця та у вечірні години. Тоді він може близько підходити до берегів, а в погоні за здобиччю навіть вискакувати з води. Це надзвичайно ненажерливий хижак. Він нападає на табуни верховодок, молодих головнів та інших дрібних риб.

Нереститься в заплавах, у прибережних зонах озер, водосховищ. Ікру відкладає на прикореневі частини рослин. Плідники очищають їх від грунту й мулу, утворюючи гнізда. Після відкладання ікри й запліднення її самка залишає гніздо, а самець охороняє його доти, поки не виклюнуться личинки. Рухом своїх плавців він сприяє очищенню ікри від мулу і створює сприятливий кисневий режим. Цікаво, що при загибелі «сторожового» судака ікру охороняє інший самець. Інших риб, у тому числі й судаків, що наближаються до гнізда, самець-охоронець зустрічає агресивно: плавці й зяброві кришки розчепірюються, і він кидається на «ворога». Після відкладання та запліднення ікра близько двох годин набухає. Діаметр кожної ікринки збільшується. Швидкість розвитку ембріона залежить від температури води: при температурі +9…-)-11 °С він розвивається десять-одинадцять діб, при +15… +19 °С — п’ять-шість діб, при +18…+22 °С — три-чотири доби. Звільняється ембріон від оболонки за 2 — 3 с, а інколи може носити її на голові 2 — 3 хв. Довжина ембріонів становить 3,5 — 5,4 мм. Велика різниця в їх розмірах свідчить про неоднорідність розвитку. В ембріонів завдовжки до 4 мм голова нахилена донизу і щільно прилягає до жовтка, рота не видно, а на очах ледве помітна пігментація. Такі ембріони понад дві доби піднімаються вертикально вгору й опускаються пасивно до дна. І тільки згодом починають рухатись у горизонтальному напрямі. В ембріонів завдовжки понад 5 мм добре розвинений рот, голова відділена від жовткового міхура, очі добре пігментовані, Через 2 — 3 години після викльовування вони вже плавають у горизонтальному напрямі [6, 84].

У перші дні після народження ембріони ростуть найінтенсивніше. На шосту-сьому добу ріст їх майже повністю припиняється, а в наступні дні знову відновлюється. Це пояснюється характером живлення. У перші дні після викльовування ембріон живиться вмістом жовтка. На шостий день запаси його вичерпуються, в ембріона з’являється рот, і він переходить на активне живлення. З цього часу починається личинковий період життя судака.

Через два тижні після викльовування личинки досягають довжини 10,5 — 12,5 мм, а через чотири — 15,5 — 21,5 мм. За перші два з половиною місяці життя (в середині липня) молоді судаки досягають довжини близько 9 см, а за наступний такий самий період їх довжина збільшується ще на 5,3 см. До кінця вересня вона досягає 14,3 см. У середині лютого їх довжина досягає лише 14,8 см, тобто за чотири з половиною місяці приріст становить тільки 0,5 см, отже, молодь судака середньої течії Дніпра найінтенсивніше росте в перші три місяці (травень — липень), у наступні місяці (серпень — вересень) ріст сповільнюється, а з жовтня припиняється або дуже сповільнюється.

Цікаво, що для збільшення маси на 1 кг судак повинен з'їсти в середньому 3,3 кг риби. Він споживає риб, розміри яких коливаються від 3 — 4 до 20 — 24 см. У судака звичайного багато ворогів. Його личинок поїдають риби. Молоддю живляться окунь, щука, сом та інші хижаки. Найбільше її знищують на ранніх стадіях розвитку безхребетні тварини, особливо циклопи.

ЙОРЖ ЗВИЧАЙНИЙ. Gymnocephalus cernua (L.). Належить до родини окуневих. У нього велика голова, коротке тіло з товстим черевом, у плавцях багато колючих променів. Дуже поширений. Живе в річках, озерах і водосховищах із сповільненою течією, що мають чисту воду, у придонних шарах води, на досить великій глибині. Полює переважно вночі на мілководних ділянках. Більшу частину доби проводить у засідці, чекаючи на здобич. Живиться личинками комах, молюсків, черв’яками та іншими безхребетними тваринами, що їх споживають лящ, короп, густера, плітка. Отже, щодо живлення він є конкурентом більш цінних риб. Надзвичайно ненажерлива риба, яка не припиняє пошуків їжі ні взимку, ні влітку, ні вдень, ні вночі. Правда, в нього також є вороги, зокрема щука, судак, сом, великі окуні.

Для нересту йоржі збираються у великі табуни. Ікру відкладають кількома порціями. Діаметр ікринок близько 1 мм. Великі самки можуть відкладати до 200 тис. ікринок, їх інкубація відбувається біля дна. Довжина ембріонів, які виходять з оболонки ікринок, близько 4 мм. Більшу частину часу ембріони лежать на дні, зрідка піднімаючись у товщу води, щоб потім плавно опуститись на дно. Через місяць ембріони перетворюються на мальків, довжина яких становить близько 15 мм. їм властивий потайний спосіб життя. У табуни мальки не збираються і найбільшу активність виявляють у присмеркові години. Дуже бурхливо реагують на зовнішні подразники. Як показали спостереження в акваріумах, мальки можуть навіть вискакувати з води. Так само поводяться й дорослі особини [6, 86].

Йорж звичайний, як свідчать акваріумісти, відганяє всіх риб від корму доти, поки не наїсться сам. Проте окуня із своєї кормової ділянки він не відганяє. Можливо, цим пояснюється, що в місцях, де багато йоржів, ніякі інші риби, крім окунів, не зустрічаються.

У річках (басейни Сіверського Дінця, Дніпра, Дністра) із швидкою течією та чистим піщаним дном трапляється йорж-носар, йорж смугастий живе тільки в басейні Дунаю. Великих розмірів йоржі не досягають, у зв’язку з чим господарського значення не мають.

4. Дані про чисельність виловленої риби

В результаті проведених 10 контрольних виловів риби було виловлено близько 40 кг риби з річки Десна. Оскільки всю риби, яка перебуває на вибраній нами території, розглядаємо кількісний склад виловленої риби. Представимо одержані дані у вигляді таблиці

Таблиця 1. Дані про кількість видів виловленої риби, середню вагу та вік риби

5. Значення риб у житті людини і в народному господарстві

Риба має важливе господарське значення. Понад 18% населення земної кулі задовольняє свої потреби в тваринних білках за рахунок рибної продукції.

За хімічним складом риба багата на білки (14,5 — 22%), жири (0,4 — 33,5%), мінеральні речовини (0,9 — 2,0%), вітаміни, які є в ікрі, молочку та інших органах. Висока засвоюваність організмом людини риби й рибних продуктів зумовлює важливе їх місце в ряді основних харчових продуктів.

Звичайно споживають не цілу рибу, а лише їстівні частини тіла, переважно м’язи тулуба, а інколи — ікру, молочко, печінку, м’язи голови. Харчову цінність різних риб характеризують калорійністю їх м’яса.

Цінність риби залежить не тільки від кількості жирів і білків у її м’ясі, а й від смакових якостей м’яса, його кольору, а також від співвідношення їстівних і неїстівних частин. Наприклад, м’ясо судака менш калорійне, ніж хамси, але судак ціниться в кілька разів дорожче.

Рибу їдять свіжою, мороженою, соленою, копченою, в’яленою, сушеною та консервованою. Найпоживніша свіжа та солена риба, найменш поживна — сушена. До надзвичайно цінних рибних продуктів належить ікра.

М’ясо риб надзвичайно багате на мінеральні речовини. Серед них переважають кальцій, фосфор, калій, натрій, магній, сірка, хлор. їх називають макроелементами, бо вміст цих речовин становить десяті й соті частини процента. В рибі є й мікроелементи — залізо, мідь, марганець, кобальт, цинк, молібден, йод, бром, фтор та деякі інші. Вміст їх невеликий — від тисячних до мільйонних частин процента. Але фізіологічне значення їх дуже важливе. Залізо входить до складу гемоглобіну крові, мідь, цинк і марганець — до ферментів тканин, плазми крові і білкових речовин печінки, йод міститься в гормонах, а разом з хлором, бромом і фтором присутній у тканинній рідині.

У м’ясі риб є сполуки, які називаються екстрактивними азотистими речовинами, їх небагато — близько 2%, і на харчову цінність рибних продуктів вони майже не впливають. Але вони надають м’ясу риб специфічного смаку і запаху, сприяючи таким чином виділенню травних соків, збудженню апетиту, кращому засвоєнню їжі.

З риби виробляють медичний і технічний жири. Медичний жир виготовляють з печінки тріски, акул, скатів, а технічний — з маси, яка залишається після вироблення медичного жиру. З дрібної битої риби також виробляють технічний жир.

Вживання медичного жиру запобігає виникненню в дітей тяжкого захворювання — рахіту. Крім цього, він зміцнює організм, підвищує його стійкість проти інфекційних захворювань. Технічний риб’ячий жир застосовують у шкіряній промисловості для дублення шкір, для їх змащування, а також у миловарній промисловості. У суміші з іншими жирами його використовують як мастило.

Риб’ячий клей добувають з плавальних міхурів деяких риб, луски, кісток і хрящів (з голів). Його використовують для освітлення деяких напоїв, у текстильному виробництві, у кондитерській промисловості, зокрема для виготовлення желе, мармеладів, а також у медицині для виготовлення пластирів.

З риб’ячої шкіри виготовляють галантерейні вироби. Шкірою деяких акул іноді полірують дерево.

У лусці риб є кристали особливої речовини — гуаніну, наявність якої надає сріблястого кольору рибам. Гуанін добувають з луски верховодки, чехоні та деяких інших риб, дістаючи так званий перлівний пат. Змішуючи останній з лаками, до яких входять розчинники, що швидко випаровуються, і фарбуючи ним скляне намисто, виготовляють штучні перли.

З відходів і дрібних риб виготовляють риб’яче борошно. Воно йде на корм сільськогосподарським тваринам. Завдяки риб’ячому борошну в тварин активізується обмін речовин, вони засвоюють більше інших кормів, швидше жиріють, а в молодняка формується міцний кістяк, поліпшується ріст. З непридатної для людини і тварин риби виготовляють добрива, які сприяють підвищенню врожайності сільськогосподарських культур.

У недалекому минулому в нашій країні була поширена небезпечна хвороба — малярія. У її ліквідації у Радянському Союзі певну роль відіграла гамбузія — риба, завезена з Центральної Америки. Поживу ця риба шукає в прибережній смузі, біля поверхні води, де тримаються личинки й лялечки малярійного комара. Місцеві риби (короп, плітка, в’язь, вівсянка та ін.) також знищують личинок малярійного комара. Короп, крім цього, розпушує грунт, знищує насіння бур’янів. Тому його випускають на рисові поля. Такі риби, як верховодка, ялець, головень, чехоня, шемая, споживають комах, що літають над поверхнею води або падають на неї.