Классификация банківських кредитів та принципи банківського кредитования

Классификация банківських кредитів та принципи банківського кредитования.

У ринкових умов господарювання основний формою кредиту є банківський кредит, тобто. кредит, наданий комерційними банками різних типів і деяких видів. Суб'єктами кредитних відносин у галузі банківського кредиту є підприємства міста і організації, населення, держава й самі банки. Як відомо, у кредитній угоді суб'єкти кредитних відносин завжди виступають як кредитори і позичальники. Кредиторами є особи (юридичні і обов’язкові фізичні), надали свої тимчасово вільні кошти на розпорядження позичальника визначений срок.

Позичальник — сторона кредитних відносин, отримує кошти на користування (в позичку) і зобов’язана їх повернути в установлений термін. Що ж до банківського кредиту, то суб'єкти кредитних угод тут обов’язково виступають на двох обличчях, тобто. як кредитор як і позичальник. Це з тим, що банки працюють сьогодні здебільшого на залучених засобах і, отже, стосовно підприємствам, і організаціям, населенню, державі - власникам цих коштів, вміщених на рахунках банку, виступають позичальників. Перерозподіляючи зосереджені в собі ресурси на користь що потребують них, банки виступають як кредитори. Це ж простежується щодо з іншого боку кредитних угод — населення, господарства, держави, поміщаючи на рахунках банку своїх коштів, вони у ролі кредитора, а питаючи позичку, перетворюються на заемщиков.

Комерційні банки надають своїх клієнтів різноманітні види кредитів, які можна класифікувати по різним ознаками. Насамперед по основним групам позичальників: кредит господарству, населенню, державних органів власти.

За призначенням (напрямку) розрізняють кредит:

потребительский, промышленный, торговый, сельскохозяйственный, инвестиционный, бюджетный.

В залежність від сфери функціонування банківські кредити, надані підприємствам всіх галузей господарства (тобто. господарюючих суб'єктів), може бути два види: позички, що у розширеному відтворенні основних фондів, і кредити, що у організації оборотних фондів. Останні, своєю чергою, поділяються на кредити, направлені на сферу виробництва, і кредити, обслуговуючі сферу обращения.

По термінів користування кредити бувають до запитання і срочные.

Последние, своєю чергою, поділяються на:

краткосрочные (до 1 года),.

среднесрочные (від 1 до 3 лет),.

долгосрочные (понад 3 лет).

Как правило, кредити, формують оборотні фонди, є короткостроковими, а позички, що у розширеному відтворенні основних фондів, ставляться до середньоі довгостроковим кредитам.

По розмірам розрізняють кредити великі, середні і мелкие.

По забезпечення: незабезпечені (бланкові) кредити й забезпечені, які, на свій чергу, характером забезпечення поділяються на заставні, гарантовані і застрахованные.

По способу видачі банківські позички можна розмежувати на позички компенсаційні і платіжні. У першому випадку кредит іде на розрахунковий рахунок позичальника для відшкодування останньому його власні кошти, вкладених у товарно-матеріальні цінності, або у витрати. У другий випадок банківська позичка іде безпосередньо на оплату розрахунково-грошових документів, пред’явлених позичальнику до оплати за кредитуемым мероприятиям.

По методам погашення розрізняють банківські позички, погашаемые на виплату (частинами, частками), і позички, погашаемые одноразово (однією певну дату).

Основные чинники, що сучасні комерційних банків у Росії враховують при встановленні і щодо оплати кредит, следующие:

базовая ставка відсотки за позичкам, наданих комерційних банків ЦБР, средняя відсоткову ставку по міжбанківським кредитом, тобто. за ресурси, покупаемые у інших комерційних банків на свої активних операций, средняя відсоткову ставку, що сплачується банком своїх клієнтів по депозитним рахунках різного вида, структура ресурсів банку (що стоїть частка залучених коштів, то більше повинен бути кредит),.

спрос на кредит із боку господарників (що менше попит, то дешевше кредит),.

срок, який испрашивается кредит, й посвідку кредиту, а точніше ступінь його ризику для банку залежність від обеспечения.

Банковское кредитування підприємств та інших організаційно-правових структур на виробничі і соціальні потреби здійснюється за суворе дотримання принципів кредитування. Останні є основу, головні елементи системи кредитування, оскільки відбивають суть і зміст кредиту, і навіть вимоги об'єктивних економічних законів, зокрема й області кредитних отношений.

К принципам кредитування ставляться: терміновість повернення, дифференцированность, забезпеченість і платність.

Возвратность є особливістю, що відрізняє кредит економічного категорію з інших економічних категорій товарно-грошових відносин. Без повернення кредит неспроможна існувати. Повернення є невід'ємною рисою кредиту, його атрибутом.

Срочность кредитування є необхідну форму досягнення повернення кредиту. Принцип терміновості означає, що кредит може бути непросто повернутий, а повернутий у суворо певний строк, тобто. у ньому знаходить конкретне вираз чинник часу. І, отже, терміновість є тимчасова визначеність повернення кредита.

Дифференцированность кредитування означає, що комерційних банків нічого не винні однозначно підходитиме до питання про видачу кредиту своїх клієнтів, претендують його отримання. Кредит повинен надаватися тільки тим, хто здатен його своєчасно повернути. Тому диференціація кредитування має здійснюватися з урахуванням показників кредитоспроможності, під якої розуміється фінансове становище підприємства, дає упевненість у здатності та готовності позичальника повернути кредит в обумовлений договором срок.

Принцип забезпеченості кредиту означає, що позички можуть видаватися під певні види кредитного забезпечення. У світовій банківської практиці видами кредитного забезпечення крім тих матеріальних цінностей, оформлених заставним зобов’язанням, виступають гарантії, і поручництва платоспроможних відповідно юридичних і фізичних осіб, і навіть страхові поліси оформленого позичальниками в страхової компанії ризику непогашення банківського кредиту. Причому одна, але й перелічені форми юридичних зобов’язань одночасно можуть бути забезпеченням що його видають банком кредита.

Принцип платності кредиту означає, що кожен підприємство-позичальник має внести банку певну платню за тимчасове його грошима. Реалізація цього принципу практично здійснюється механізмом банківського відсотка. Ставка банківського відсотка — це свого роду «ціна» кредиту. Платність кредиту покликана надавати стимулюючий впливом геть господарський (комерційний) розрахунок підприємств, спонукаючи їх у збільшення власних ресурсів немає і ощадливе витрачання залучених средств.

Совокупное застосування практично всіх принципів банківського кредитування дозволяє дотриматися як загальнодержавні інтереси, і інтереси обох суб'єктів кредитної угоди: банку і заемщика.

Список литературы.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайтів: internet і internet.